Бригадир слюсарів-ремонтників Руслан Павловський та його команда відповідають за технічне здоров’я кранового господарства, екскаваторів, вагоноопрокидувачів та іншої техніки рудного двору агломераційного цеху № 3. Тут треба завжди тримати все під контролем, бути уважним та працювати безпечно, вважає Руслан.
Народження агломерату починається з рудного двору. Сюди постачається сировина та вивантажується за допомогою вагоноопрокидувача. Далі закладається штабель рудної суміші. Це на перший погляд здається, що тут просто насипають величезну гору. Насправді формування штабелю – це ціла наука. Його формують шарами з декількох видів сировини. Сюди входять і відходи металургійного виробництва, колошниковий пил, відсів агломерату та інші залізовмісні відходи. Закладають штабель за допомогою рудногрейферних перевантажувачів.
«Наше завдання – обслуговувати усе обладнання, яке на рудному дворі піднімає, переміщує, пересипає, усереднює, укладає сировину. Це екскаватори, вагоноштовхачі, вагоноопрокидувачі, рудногрейферні перевантажувачі, крани, екскаватори, – розповідає Руслан Павловський. – Щоб уся техніка безперебійно працювала, ми щоденно перевіряємо її стан, систематично робимо планово-попереджувальні ремонти тощо. Взагалі ремонтною справою я займаюся майже 30 років. З технікою завжди був на «ти» та з часом набув неабиякого досвіду. Тепер добре розуміюся на будь-яких механізмах, незважаючи на їхню складність або розміри. Втім, і зараз продовжую вчитися, бо техніка постійно змінюється, прогрес не стоїть на місці».
Родом Руслан Павловський з Житомирської області. До Кривого Рогу приїхав у економічно кризові 1990-ті, коли на Житомирщині позакривалися підприємства з робочими місцями – порцеляновий, лісовий заводи, хлібопекарні, виробництво безалкогольних напоїв тощо. «Приїжджайте до Кривого Рогу, тут робота точно знайдеться», – запропонували родині Руслана дві сестри його дружини, які на той час із своїми сім’ями вже мешкали у нашому місті.
«У Кривому Розі я влаштувався на підприємство, а саме у ЦРМО-4, – продовжує Руслан. – Коли я вперше побачив масштаб комбінату, був дуже вражений. Розміри підприємства, особливо у порівнянні з невеличкими заводами на моїй батьківщині, були неймовірні. Почалися трудові будні. Я глибше поринав у професію слюсаря-ремонтника, ближче знайомився з металургійним обладнанням та цехами підприємства, адже працювати доводилося майже на усіх його майданчиках. Добре пам’ятаю і роботу першої доменної печі, з якої починалася розбудова комбінату».
В ЦРМО-4 Павловський відпрацював два роки і перейшов до агломераційного цеху металургійного виробництва. Це зараз він зупинений через те, що застарів. А багато років тому життя тут вирувало, та ще й як!
«Уявіть, тільки за восьмигодинний робочий день тут відвантажувалося по 120 вагонів із сировиною, – розповідає Руслан. – АЦ МВ – це вже історія. А рудний двір, де проходить підготовка сировини для виробництва агломерату, діє у складі агломераційного цеху № 3. Тут працює черговий персонал, а в моїй команді, крім мене, ще два фахівця – це слюсар-ремонтник Валентин Зарюта та газоелектрозварник Рустам Первітін. До речі, віднедавна він став на захист нашої країни».
Руслан Павловський підкреслює, що в роботі з обладнанням в першу чергу треба дотримуватися вимог охорони праці, адже ризиків в роботі ремонтників вистачає. Це і робота на висоті (обов’язкового з використанням лямкових страхувальних поясів), вогневі роботи з цілим комплексом безпекових заходів, робота поряд із сипкими матеріалами. Тому використання засобів індивідуального захисту є обов’язковим!
«Охорона праці – це не просто чиїсь вимоги, це збереження як власного життя, так і здоров’я твоїх колег. Тому нехтувати цими правилами не можна, собі ж дорожче, – зауважує Руслан. – Вважаю, що дотримуватися безпеки варто і поза роботою – вдома чи на природі».
За словами Павловського, саме природа надає йому душевної рівноваги, дозволяє розвантажуватися, трохи відволікатися від війни. Хоча часті сирени та обстріли все одно періодично нагадують про це. Але наш герой та його колеги по АЦ № 3 відповідають на це активною волонтерською роботою, підтримкою ЗСУ та, звичайно, безпечною працею, щоб підтримувати економіку та вже зараз з оптимізмом дивитися у майбутнє, коли почнеться післявоєнна відбудова країни.
