До благодійного проєкту нашого підприємства «Разом» долучилися криворізькі музиканти. Вони зробили свій внесок у справу допомоги тим, хто через війну став переселенцем.
«До нас завітали гості, будуть співати та ще й на музичних інструментах заграють! Швиденько збираємося на концерт», – з появою гостей залунало у приміщенні територіального центру Металургійного району.
В центрі зараз проживають старенькі, які приїхали з Херсонщини. У більшості з них було непросте життя, і люди сподівалися гідно та спокійно зустріти старість. Але війна не дала їм змоги це зробити.
Ірина Рябінкова, керівниця проєкту «Разом» розповідає: «Війна перевернула життя представників усіх поколінь. Та найбільше потерпають від неї наші бабусі та дідусі. Маючи вже не дуже гарне здоров’я, на схилі років вони ще й опинилися у новій реальності – через окупацію та бойові дії старенькі були вимушені покинути свої домівки. Тож ми у рамках проєкту «Разом» намагаємося усіляко допомогти людям. Цього разу наша допомога – музична, бо всім відомо, що музика лікує душі, надає позитивних емоцій, допомагає відволіктися від негативних думок».
До складу музичного «десанту» увійшли саксофоніст Костянтин Вишневий та співак Сергій Левченко. Вони заграли відомих українських пісень та мелодій з улюблених фільмів. Кожен номер глядачі зустрічали аплодисментами та усмішками. Між виступами артисти знайомили глядачів з історією, особливостями своїх інструментів та музичних композицій.
Концерт тривав понад годину. Та коли замовкли останні акорди, глядачі ще довго не відпускали артистів, запрошували їх приїхати ще.
«Добре, що в такий непростий час ми своєю творчістю можемо допомогти людям. Ми бачимо, що така духовна підтримка їм дуже потрібна. Музика – то завжди добра енергетика, яка по-справжньому лікує», – зазначив Костянтин.
Саксофоніст Костянтин ВишневийУкраїнських пісень співав Сергій Левченко
«Я такий заряд енергії отримала, що надовго вистачить, – ділиться враженнями Віра Масюченко з Берислава. – Я дуже люблю українські пісні, а також творчість Яремчука, Мозгового. Колись я працювала на Херсонському консервному комбінаті. Робили усім відомі огірки та помідори в банках, соки, томатну пасту. Зараз я вже на пенсії. Здавалося б, треба спокійно жити та відпочивати, займатися здоров’ям. А тут війна та довгі місяці окупації з усіма її жахами. Виїхали звідти дивом. Слухаючі пісні я мимоволі згадувала ті події, а також поринала і у приємне, адже багато хорошого у житті проходило саме під ці пісні».
«Ми дякуємо «АрселорМіттал Кривий Ріг» та музикантам за концерт. Приємно слухати гарну музику та ще й у гарному виконанні, адже останнім часом ми переважно слухали свист ракет, які літали над головами, – говорить Віталій Бондаренко з села Твердомедово. – Доводилося також чути звуки вибухів та те, як руйнуються наші домівки та господарчі будівлі. Я працював сільським будівельником, це означає, що вмію робити усе. Коли росіяни приїхали, їм треба було залізти усюди. Ми їм даємо ключі – ідіть відмикайте. А вони по-людські заходити відмовляються, їм треба зайти тільки через зруйноване. Хто їх виховував, що їм у душу закладали? От якби слухали наших пісень, можливо були б іншими».
Переселенці з інших міст України, які зараз мешкають у Кривому Розі, мали змогу побачити витвори мистецтва українських художників. Екскурсія стала можливою завдяки співпраці її організаторів – ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Інституту розвитку міста Кривого Рогу» та адміністрації картинної галереї ArtCraftOil.
«Побачивши картини, я навіть про час забула». «Я вже пенсіонер, але вхопив олівець і в захваті малюю, наче дитина». «В мене вже онуки, але в картинній галереї я побувала вперше у житті».
Так про свої перші враження казали учасники екскурсії – переселенці з Херсонської, Луганської, Харківської та інших областей України, які через війну приїхали до Кривого Рогу. Картинну галерею ArtCraftOil вони відвідали в межах волонтерського проєкту нашого підприємства «Разом».
«З переселенцями ми працюємо за багатьма напрямками, а зараз ще й долучаємо їх до культурного життя нашого міста, показуємо його красу та різноманітність, розбиваємо стереотипи про те, що тут самі лише труби та сірість, – говорить Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мистецтво допомагає людям хоча б трохи відволіктися від сьогодення, а також надає життєвих сил та наснаги для кращого майбутнього».
Як зауважила Ганна Літвінчук, начальник відділу розвитку туризму «Інституту розвитку міста Кривого Рогу», художник живе в кожному з нас, тому, можливо, ця експозиція надихне когось і на власну творчість. Людям, які пережили багато неприємних, трагічних подій, треба якось підтримувати себе духовно. А ті, хто опікується переселенцями, будуть усіляко сприяти цьому й надалі організовувати цікаві заходи.
Залами експозиції
Ця картинна галерея розташована у самісінькому серці Довгинцівського району – поблизу залізничної станції Кривий Ріг-Головний. Експозиція галереї розмістилася в історичній будівлі – колись тут була одна із найстаріших шкіл Кривого Рогу. Зараз у затишних кімнатах галереї представлені витвори мистецтва українських художників. Тут розташовані майже тисяча картин.
«Також у нас проходять літературні вечори, бранчі, зустрічі з цікавими людьми, відбуваються фото та відео зйомки, інші заходи, – розповідає Марина Кравченко, директор картинної галереї ArtCraftOil. – Бачили в одній із кімнат велике ліжко? Багато людей запитують, навіщо воно тут. Це справжнісінький реквізит для лекції «Хіба це мистецтво?» київського художника-концептуаліста Євгена Барабана.
А взагалі з початку війни у нас майже у кожній залі було багато ліжок, адже картинну галерею ми тимчасово переформатували під готель для переселенців. Для багатьох сімей, які були вимушені покинути рідні домівки через бойові дії, ми облаштували тут усе необхідне для побуту: санвузли з гарячою водою, пральні машини, кухню. Також допомагали людям продуктами, одягом, іншими необхідними речами. Загалом сім’ї переселенців жили тут понад три місяці».
Серед переселенців, які співпрацювали з галереєю, були і родини художників. Одна з них – сім’я Ісаєвих, де підростає новий митець – дворічний Семен Ісаєв. У такому юному віці він вже сам створює картини у стилі абстракційного живопису. Їх можна побачити в одній із залів галереї на виставці «Дитячій». Тут все, як у звичайній дитячій кімнаті, є іграшки, речі для малечі. Але кімната пуста, покинута, в ній не лунає дитячий сміх. Усе це символізує втрачене через війну дитинство.
Автор картини дворічний Семен Ісаєв
Про війну говорить й інша експозиція – «Порожнеча». Тут розташовані полотна, на яких нічого немає. Концепція розкриває сьогоднішній внутрішній стан українців. На білих полотнах, порожніх цвяхах, що стирчать зі стіни, кожен глядач може побачити те, про що думає, уявляє, переживає під час війни. Керівники галереї говорять, що ідея авторів-митців має успіх у відвідувачів виставки. Сподобалась вона і переселенцям-учасникам нашої екскурсії. Кожній родині було що згадати та розповісти, адже кожна з них пережила свою особисту трагедію.
«Ніколи не думав, що у моєму житті буде війна»
Свою історію розповідає Олександр Сапсай, переселенець із Новоберислава Херсонської області. У Кривому Розі він мешкає лише три тижні. Увесь час від початку війни він був у рідному селі.
«Бомби, ракети, бомби, ракети. І все це майже увесь час летіло на наші голови, – витираючи сльози каже Олександр. – Розбите все. Разом із нашими будинками росіяни зруйнували наш світ, наше життя. За іронією долі я сам свого часу працював водієм автомобіля у російському Норильску. Моя жінка росіянка. Але зі мною вона вже 35 років мешкає в Україні. Вона проклинає ворогів за їх звірства за смерті наших людей і особливо діточок. Тим, хто на власні очі цього не бачив, не відчув ці всі жахіття, важко буде зрозуміти наші відчуття. Та попри все ми залишаємося живі, що безперечно радує.
Я ніколи не думав, що роздивлятися картини, ходити художньою галереєю, то так приємно! Дякую організаторам за цю можливість відволіктися від життєвих проблем. До речі, про «АрселорМіттал Кривий Ріг» (колишню «Криворіжсталь») я багато чув від своїх українських колег-водіїв. Вони казали, що то дуже велике підприємство. Хочеться його на власні очі побачити. От би ще на екскурсію туди!»
Олександр Сапсай
Про мистецтво та оптику
«Я і сама трохи художник, в Ізюмі, це Харківщина, вела гуртки образотворчого мистецтва, – розповідає Валентина Корєнюк. – Коли виїжджала з міста, то його вже бомбили. Вже майже рік, як в Україні йде війна, а я й досі не можу повірити, що все це відбувається з нами. Це неначе страшний сон. Хочеться розплющити очі, а навколо все мирно та тихо.
В мене ще є і інша професія – оптик. Я створювала лінзи та призми як для окулярів, так і для промисловості. Хто знає, можливо мої вироби використовуються і на вашому підприємстві?»
Валентина Корєнюк
«Худобу було дуже шкода, але людське життя важливіше»
«Враження від виставки просто колосальні! Соромно зізнатися, але це моя перша виставка в житті. Я із села Республіканець Херсонської області. Раніше працювала на пошті, а дома вела велике господарство,– говорить Наталя Непомняща. –Ракети на Берислав полетіли майже одразу від початку війни, а потім – і по нашому селу. У підвалі ми з родиною сиділи до останнього, не їхали, бо не могли залишити худобу. Та коли вже добре бахнуло по будинку, їхати довелося. До Кривого Рогу виїжджали вночі. Страшно було, їхали і плакали. Серце рвалося за тваринами, але що поробиш – людське життя важливіше. Тут нас прийняли дуже добре, життя потроху налагоджується. Про Кривий Ріг та про ваше металургійне підприємство я раніше багато чула від чоловіка, який тут колись вчився на футболіста. Зараз вже на власні очі побачила місто та його таке різноманітне життя».
Спочатку ковід, зараз війна… Останнім часом ми перебуваємо у постійній емоційній напрузі та стресі. На нервовому підґрунті у багатьох людей можуть відбуватися порушення ритму серця, що в свою чергу може стати причиною розвитку серцево-судинних захворювань. За даними МОЗ, в Україні на 10 років «помолодшали» інфаркти та інсульти. До 2014 середній вік хворих становив 60 років, тепер – 45-50.
За останні три роки на нашому підприємстві, на жаль, теж зріс рівень захворюваності на ішемічну хворобу серця та гіпертонічну хворобу. Вони не лише погіршують якість нашого життя, ускладнюючись інсультами, інфарктами та тромбоемболіями, але й можуть призвести до смертельних випадків. За останній рік на нашому підприємстві також були зареєстровані смертельні випадки на робочому місці від серцево-судинної патології.
Шкідливий міф, або Не мовчіть, якщо здоров’я турбує
До цього закликають медики нашого підприємства! Під час щорічних медичних оглядів кожен лікар запитує пацієнта, чи є в нього скарги на стан здоров’я. Але далеко не всі працівники вважають за потрібне говорити про свої проблеми. Найпоширенішою причиною цього стає міф про те, що завдання медиків – позбавити людей роботи через їхні проблеми зі здоров’ям.
Наталія Гардань, головний лікар медичного центру ПП «Стіл Сервіс»:
«Всі працівники нашого підприємства проходять щорічні медичні огляди, та мало хто замислюється над тим, навіщо підприємство витрачає чималі кошти на їх проведення. Головна мета медогляду – попередити розвиток будь-яких захворювань, в тому числі і серцево-судинних, а не залишити вас без роботи, «списати за станом здоров’я», як помилково вважає дехто із співробітників. Навпаки, якщо ви розкажете лікарю ваші скарги, про те, що вас турбує, він зможе вчасно призначити необхідні обстеження, консультації, встановить діагноз і надасть план лікування. Все це допоможе якнайдовше залишатися здоровими, здатними повноцінно працювати та уникнути ускладнення хвороб. А головне – збереже життя людини!
Щодо медвисновку «непридатний», то його ми ставимо вкрай рідко. За результатами медогляду в 2022 році цей висновок отримали лише 0,5% від усіх працівників, що проходили профогляд. Як правило це робітники, які мають групу інвалідності».
Наталія Гардань розповіла, що за її практики був випадок із працівником залізничного цеху. Кожного року під час проведення профілактичного огляду він мав підвищений тиск і відхилення від норми на електрокардіограмі. Відхилення були доволі значні, і кожен рік медики вимушені були госпіталізувати працівника до лікарні. І щороку чоловік був категорично проти цього, казав, що не має скарг і може далі працювати, а тиск йому не заважає. Попри все, його умовляли пролікуватися у стаціонарі, після чого чоловік увесь рік почувався добре та працював без лікарняних. Але перед наступним профоглядом він вирішив звільнитися. Він прийшов за амбулаторною картою як звільнений та сказав, що тепер його ніхто до лікарні «не запхне». На жаль, без вчасного лікування і контролю за два місяці людина померла від серцево-судинної патології.
Як розпізнати серцеву хворобу?
Розпізнати перші ознаки серцевого нападу буває складно через їхню схожість з іншими хворобами. Тож лікарка радить, перш за все, прислуховуватися до свого організму, адже він сам дасть взнаки, що з ним щось не так.
Серед симптомів:
Головний біль. Як правило, ми п’ємо таблетку, яку «турботливо» радить реклама, і таким чином лише ускладнюємо проблему. Краще одразу звернутися до лікаря, який допоможе поставити правильний діагноз та попередити ускладнення хвороби.
Відчуття дискомфорту в грудях. Чимало людей, які пережили інфаркт, описують свої відчуття, як «ніби на груди всівся слон».
Відчуття болю в шиї, щелепі чи плечах.Цей біль ми часто плутаємо з протягами або розтягненнями. Втрата апетиту, нудота, печія або біль у епігастрії (сонячному сплетінні). Ці симптоми часто плутають із шлунково-кишковими захворюваннями.
Прості правила запобігають великим проблемам
Основними факторами ризику серцево-судинних захворювань медики називають стрес, малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування, наявність шкідливих звичок. Чоловіки після 40 років теж перебувають в групі ризику.
«У більшості випадків хворобам серця та судин можна запобігти. І тут дорогих пігулок не треба. Все, що потрібно, це дотримання здорового способу життя. Ми постійно чуємо про ці правила, але, чомусь, мало дослуховуємося до них. Звикли до цієї теми і не звертаємо на неї увагу. Втім, здоров’я починається із найпростішого – профілактики захворювань», – говорить Наталія Гардань.
В першу чергу лікарка радить дотримуватися здорового харчування. Треба надавати перевагу овочам, фруктам, злакам, бобовим, горіхам, кисломолочним продуктам, нежирним сортам м’яса та риби.
Серед обмежень – надмірне вживання солі, спиртних напоїв, солодкого та мучного, бо це впливає на рівень цукру у крові. Припиніть палити.
Важливо підтримувати фізичну активність, адже при цьому міцнішають не лише м’язи, а й судини. Олімпійських рекордів робити не треба, ходити пішки хоча б 30 хвилин на день буде цілком достатньо.
Обов’язково треба пити просту чисту воду, а не солодкі газовані напої. Тіло людини на 80% складається із води, тож підтримуймо цей баланс.
Повноцінний сон дає можливість бути працездатним фізично, розумово та емоційно. Оптимальна тривалість сну дорослої людини 7-8 годин на добу, у дітей – не менше 10 годин. Втрата, наприклад, 4 годин сну знижує реакцію на 45%.
Стресостійкість. Черезвійну стресів в нашому житті суттєво побільшало. Якщо ми не можемо їх уникнути, то змінити власне ставлення до них в наших силах. Не можете це зробити самі? Зверніться до психолога або до свого сімейного лікаря, який порадить заспокійливі засоби.
Ми просимо усіх відповідально ставитися до свого здоров’я, бо життя безцінне. Це ми всі добре усвідомили останнім часом. Тож бережіть себе і допомагайте тим, кому ця допомога необхідна.
Сьогодні неможливо уявити сферу охорони праці без такого важливого складника, як спецодяг. Але звідки з’явився спецодяг та яку він має історію? «Металург» зібрав декілька фактів про виникнення та розвиток робочого одягу.
Головне завдання спецодягу – захистити людину від шкідливих впливів виробничого середовища. Також за спецодягом можна дізнатися, представником якої професії є людина. Та яким би не був спецодяг, він має бути зручним та міцним.
Від шкіряних пов’язок до тунік та фартухів
За результатами археологічних розкопок відомо, що за часів кам’яного віку люди вже навчилися захищати себе за допомогою одягу. Прив’язуючи до поясу два довгих шмата шкіри, стародавня людина захищала свої ноги від колючок. Обмотавши хутро тварин навколо рук, отримувала нарукавники. Також шкіра захищала людину від ударів ворогів.
Вперше про спецодяг згадується у літописах Стародавніх Греції та Єгипту. Будівельники пірамід та гробниць носили туніки з короткими рукавами та плащі. Вони були щільними, пошитими із грубої тканини. Плащі надягалися на спину і застьобувалися на правому плечі. До речі, туніки у більшості робітників були короткими. Чому? Так було зручніше працювати.
Тоді ж робітники вперше наділи фартухи. Спочатку вони уявляли собою доволі вузькі стрічки зі шкіри або тростинових стеблин та тканини. Згодом фартухи виросли у своїх розмірах. Їх також почали носити рибалки, м’ясники, ковалі та інші ремісники.
Захищали себе фартухами і давні рудокопи та ті, хто плавили метал. У ті часи перед ними стояли схожі на сучасні задачі – працювати з надрами та стояти біля розпеченої печі, тому їм треба було якось захищатися від пилу, бруду та високих температур. Тож фартухи давніх металургів були довгими, міцними, зробленими із шкіри тварин.
Лати – теж спецодяг
Саме так, залізні обладунки лицарів середньовіччя гарантували безпеку у їхній «роботі» – двобіях на турнірах та військових походах. Вчені та сучасні реконструктори дослідили, що вага лицарських латів складала приблизно три десятки кілограмів і вони рівномірно розподілялися по тілу людини. Для порівняння, екіпіровка сучасного воїна важить приблизно ж стільки. Тому не дивно, що благородний лицар міг ходити, бігати, скакати на коні та безпечно падати і швидко вставати, не затримуючись на землі.
Єдине, що заважало латам – це іржа. Стальний спецодяг дуже «боявся» дощу та інших опадів. Поранення лицаря теж було згубним до лат та їхнього власника. «Роздягання» було складним і довгим процесом, тому лицар міг зійти кров’ю навіть від незначного поранення. Кров також додавала іржі і обладункам.
Недоліком залізного спецодягу була і його дуже висока вартість. За один комплект обладунків у середньовіччі можна було купити ціле поселення.
В чому відмінності від спецодягу та «роби»?
У середині 18 століття робітникам фабрик та заводів почали видавати однаковий захисний одяг. Це був своєрідний дрескод компаній, щоб якось відрізнити своїх працівників від персоналу інших підприємств.
Звичайно, у кожної фабрики чи заводу був свій за кольором чи деталями одяг. Але увесь він був пошитий з найдешевшого матеріалу. Крім того, штани були мішкуватими, куртки – безрозмірними. Цей одяг був не лише незручним, а ще й принизливим. Тому люди і почали називати його «робою».
Хто подарував світу джинси?
Спочатку джинси теж були робітничим одягом. Їх винайшов емігрант із Баварії Лівай Стросс (знаємо його, як Леві Страус). В середині 19-го століття з матір’ю та двома сестрами він емігрував до США. В Нью-Йорку його брати на той час вже торгували тканинами.
Коли почалася золота лихоманка, Лівай Стросс повіз на Західне узбережжя США товар своїх братів – парусину, яку миттєво розкупили на пошиття наметів для золотошукачів. На решту матерії Стросс замовив у кравця штани, які виявилися на рідкість вдалими в співвідношенні якість та зручність.
Ці штани були призначені для гірників та золотошукачів. Але вони мали суттєвий недолік – під вагою самородків та іншої породи, дуже швидко рвалися кармани. Тож їх довелося укріплювати заклепками для кінної збруї. Ідея прийшлася до смаку фермерам та ковбоям. Згодом джинси стали популярними не тільки як спецодяг і поширилися світом як одяг на кожен день і не виходять з моди й досі.
На завершення
В наші часи асортимент спецодягу нараховує десятки тисяч найменувань. Сучасний робочій одяг зручний, виконаний із міцних матеріалів, прилаштований до особливостей різних професій, відповідає умовам праці та вимогам безпеки.
Придбання та видача спецодягу зараз є обов’язковою і безкоштовною для робітників. Спецодяг для багатьох професіоналів – це насамперед гарантія безпечної роботи та зручності.
До речі, в «АрселорМіттал Кривий Ріг» застосування під час робіт спецодягу та усіх необхідних засобів індивідуального захисту є обов’язковим і зафіксоване в «Золотих правилах» з охорони праці. Тож не нехтуйте цим правилом і бережіть себе!
Таким був спецодяг прокатників на нашому підприємстві у минулі рокиСпецодяг працівників цеху благоустроюСучасний спецодяг доменників
У статті використані ілюстрації з відкритих джерел та архіву газети “Металург”
Фахівці медичного центру «Стіл Сервісу» долучилися до волонтерського проєкту «Разом». Вони поділилися з переселенцями порадами, як захиститися від простудних та вірусних захворювань, відповіли на актуальні питання людей щодо здоров’я та перевірили у охочих тиск і рівень кисню у крові.
Звичайний гуртожиток в одному з мікрорайонів Кривого Рогу. Як і в інших, там зараз мешкають люди, яким через війну довелося покинути рідну домівку. Більшість з них – це молоді матусі з дітьми та люди похилого віку.
Коли поспіхом і часто під вибухами вони від’їжджали з дому, погодьтеся, мало хто думав про медичні картки чи календар щеплень. Але вже у безпеці, коли нерви трохи заспокоїлися, люди почали звертати увагу на своє здоров’я, дізнаватися де можна вакцинуватися від ковіду або лікувати хронічні хвороби.
На зустрічі з медиками були переважно молоді матусі
«У розпалі сезон грипу, та і коронавірус раз у раз нагадує про себе, тому я тут – послухаю, що каже лікар, поставлю свої питання, – говорить Юлія Куліш, мешканка селища Велика Олександрівка. – Я зараз у декреті, а до війни працювала у Херсоні лаборантом зернових і олійних культур. У Кривому Розі я з родиною мешкаю з середини вересня, місто прийняло нас, наче рідних. Допомога надходить звідусіль, а зараз ще й від медиків такого великого підприємства, як «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Консультація медиків для мене важлива, адже я виховую сина і зацікавлена, щоб він зростав здоровим та щасливим. А зараз медики приїхали до нас, це дуже зручно, – розповідає Юлія Бляха, мешканка села Вавилове Миколаївської області. – Від війни ми рятувалися спочатку у Вінницькій області, а зараз у Кривому Розі».
І мамі цікаво, і малому було чим зайнятисяМісцевий пухнастик був найтихішим «слухачем»
«Медичний центр долучився до проєкту «Разом», адже люди, які через війну були вимушені покинути рідну домівку, на новому місці дуже потребують медичних консультацій та можливості поділитися з фахівцями своїми історіями, проблемами, просто поговорити. Цього разу ми дали поради, як захиститися від гострих респіраторних захворювань, в тому числі грипу і Covid-19, та приділили увагу питанню вакцинації. Наступного разу піднімемо й інші питання щодо здоров’я, які цікавлять людей, – сказала Наталія Гардань, головний лікар медичного центру ПП «Стіл Сервіс».
«Волонтерський проєкт «Разом» розпочався з літа минулого року. Він народився за ініціативи робітників нашого підприємства як можливість допомогти людям соціалізуватися у новому для них місті. Ми знайомили нових криворіжців з історією та особливостями Кривого Рогу, нашого підприємства, долучали їх до культурно-мистецьких заходів, творчих майстер-класів тощо. Зараз за допомогою наших колег-медиків ми розпочали серію зустрічей на теми здоров’я, гігієни, профілактики захворювань. Ці теми підказали самі люди, адже здоров’я актуально завжди, не лише в умовах війни, – зауважила Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Труби, металопрокат, стальні рейки та інші довгі і важкі вантажі перевозить на своєму автомобілі-«велетні» водій автотранспортних засобів Анатолій Омельченко. За свою сумлінну працю він був нагороджений до Дня компанії.
Від водіїв часто можна почути, що водіння для них – це не робота, а спосіб життя. За кермом вони навіть здатні розуміти один одного без слів, спілкуючись лише поглядами, жестами або фарами свого автомобіля. «Так воно і є, у нас своя система спілкування, хоча автівки та робота у всіх різні», – говорить Анатолій Омельченко.
Водійський стаж Анатолія нараховує вже 37 років, останні п’ять з них він працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» – керує довгоміром, унікальним за своїми розмірами та можливостями вантажним автомобілем.
Водійській справі Анатолій Петрович навчався перед службою в армії. Ще юнаком вважав, що керувати автомобілем має вміти будь-який чоловік, ці навички завжди згодяться у потрібний час. Та й гарний життєвий приклад був поряд, адже його батько Петро Омельченко теж колись був водієм, працював в 17-й автобазі нашого підприємства (тоді ще КМЗ).
«Довгомір – це не звичайний автомобіль. Він створений для перевезення всього негабаритного, тож до кожного рейсу треба ставитися не стандартно, а індивідуально, – розповідає Анатолій Омельченко. – Довжина авто складає понад 13 метрів. Зазвичай цього вистачає для більшості вантажів. Але й серед негабаритних трапляються не такі, як всі. Якщо вантаж довший за автівку, його треба укладати так, щоб він виступав за борт не більше, ніж на метр. Це вимога правил дорожнього руху і дотримання безпеки на дорогах. Коли їдеш, увага до всього максимальна, адже при русі, особливо на поворотах, слід враховувати кут заносу причепу. Це потрібно, щоб не задіти машини поруч та все, що знаходиться біля дороги».
Анатолій Петрович каже, що водійська робота нелегка. Це на перший погляд здається, що просто сидиш у кабіні та крутиш «баранку». Насправді необхідно максимально концентруватися, враховувати усі моменти дорожнього руху і навіть бути стратегом – прораховувати події наперед. А ще ця робота дисциплінує – спонукає до дотримання правил безпеки, постійної уваги до власного здоров’я, взаємодопомоги.
Так було і під час відновлювальних робіт на криворізькій дамбі. На довгомірі Анатолій Петрович підвозив матеріали, необхідні для ліквідації наслідків ворожих «прильотів». Він згадує, що над відновленням дамби тоді, здавалося, працювало усе місто, і всі були надзвичайно згуртовані та допомагали один одному.
«Колись давно я працював на «міжгородці», – продовжує Анатолій Омельченко. – Ми розвозили запасні частини для сільськогосподарської техніки. Відряджень було багато, тож і водійських пригод вистачало. Але завжди допомагали професійність та звичайна людяність. І зараз теж вважаю, що у будь-якій ситуації ми маємо залишатися уважними до інших, поважати та допомагати усім, хто того потребує. Це нам зараз дуже потрібно, адже в країні йде війна. Як і більшість українців, я сподіваюся, що скоро вона закінчиться нашою перемогою. Хочу, щоб моя онука, якій 8 років, зростала у мирі, а ми могли і далі спокійно жити та працювати».
