До автотранспортного управління нашого підприємства надійшло поповнення – нові вантажно-пасажирські автомобілі, які будуть залучені у безпечному перевезенні проб на металургійному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг».
За кермом новенького бортового автомобіля Фольксваген Крафтер механік автоколони № 12 АТУ Владислав Мезенюк. Він уважно оглядає панель управління, знайомиться з електронікою та вивчає технічні можливості авто.
«Кожна новинка – це завжди приємне знайомство з сучасною технікою та гарні емоції від того, що може та вміє авто. І особливо, як це сприятиме безпеці виконання робіт, – говорить Владислав Мезенюк. – Ці автомобілі були придбані нашим підприємством згідно з корпоративним стандартом охорони праці FPS 006 «Безпека на автомобільному транспорті». І вони відповідають усім заявленим вимогам стандарту – універсальні, можуть перевозити і людей, і вантаж, міцні, потужні, надійні, одним словом, ці борти створені для важливих завдань».
Кожен автомобіль може «підняти» по півтори тони вантажу. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» вони перевозитимуть зразки сировини, яка надходить до підприємства і, перш ніж використовуватиметься у виробництві, проходить технічний контроль. Також автомобілями перевозитимуться проби – зразки заготовки, виготовленої у відділенні безперервного розливання сталі конвертерного цеху.
«Головне, що автомобілі надійні, їхні додаткові системи безпеки гарантують, що ми приїдемо до пункту призначення спокійно і без перешкод, – зазначає водій автотранспортних засобів Микола Драгушан. – Ремені безпеки зі звуковим сигналом, відеокамери з усіх боків не залишають шансу «сліпим зонам», вони дають нам змогу бачити все навкруги автомобіля.
Цифрові прилади та дисплей, на якому все видно, як на долоні, допомагають у керуванні. До цього я працював на старому авто, де таких помічників не було. Тому можу з впевненістю сказати, що нові машини – це крок вперед. Особливо ціно, що й у такі складні часи дбають про оновлення парку автомобільних перевезень, адже безпека у нашій справі залежить не лише від вміння та досвіду водія, а й від стану авто. Тож новій автотехніці ми завжди раді. Більше б такого позитиву у наше життя!».
Ця програма для дівчат, які здатні мінятися самі та змінювати світ навколо себе. Валерія Балабанова – учасниця проєкту S.H.E, фахівчиня-стажерка з охорони праці, і її професійна історія розпочалася в «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Зараз у гірничому департаменті нашого підприємства Валерія опановує науку збереження здоров’я та життя людей на робочих місцях.
У дитинстві ми часто «приміряємо» на себе різні професії, розмірковуємо, ким станемо, перебираємо численні варіанти. Колись Валерія Балабанова мріяла про юридичний напрямок. Також її дуже приваблювали знання про історію, надра Криворіжжя. Їй хотілося більше знати про корисні копалини рідного міста та розвиватися у цій сфері. І це її бажання перемогло.
«Я вирішила стати маркшейдером, вивчитися на спеціаліста, який відповідає за «навігацію» під землею та на поверхні, все знає про видобувну справу та відповідає за безпечну роботу в гірничих умовах, – говорить Валерія Балабанова. – Я поступила в Гірничий фаховий коледж КНУ. Знала б я ще на першому курсі, що життя дуже швидко та впритул підведе мене до цієї професії і я стану учасницею унікального проєкту S.H.E для жінок, які змінюватимуть культуру охорони праці на підприємстві. Що я працюватиму в гірничому департаменті «АрселорМіттал Кривий Ріг», де відповідатиму за безпечну роботу людей».
Історія участі Валерії у проєкті S.H.E розпочалося з приходу представників нашого підприємства до студентів навчального закладу. Про «АрселорМіттал Кривий Ріг» та про новий цікавий проєкт вони розповідали так завзято, що участь у ньому вирішили взяти одразу декілька дівчат з курсу. Їхнє життя після цього розділилося на «до» та «після». У яскраві кольори його розфарбували корисні тренінги, зустрічі з цікавими людьми, пізнавальні екскурсії, під час яких учасниці проєкту дізнавалися про повний цикл виробництва нашого підприємства – від кар’єрів, дробарок, до дротового стану, де випускається готова продукція.
«Я навіть не очікувала, що підприємство таке велике та складне, – з усмішкою зазначила Валерія. – Воно одразу вразило своєю унікальністю та навіть видовищністю, одне тільки виготовлення сталі у конвертерному цеху чого варте! Та найбільше мене вразили коксові батареї – ото велич, ото міць! До речі, там я особливо замислилася, як такими речами взагалі можуть керувати люди! Спочатку я навіть трохи злякалася, а чи вийде у мене все задумане, чи впораюсь я із задачами проєкту? А потім згадала про необхідність охорони праці на підприємстві, подумала, що вона відіграє тут дуже велику роль, і заспокоїлася – навчуся».
На оплачуване стажування Валерія Балабанова потрапила до гірничотранспортного цеху ГД. З підрозділом її познайомив наставник – провідний інженер з охорони праці Олександр Шишка. Він провів екскурсію цехами гірничого департаменту, розповів дівчині, які задачі стоять перед колективом, з якими великими машинами люди тут мають справу і, звичайно, на що треба звертати увагу у дотриманні вимог охорони праці.
«Я одразу відчула велику підтримку колективу, таке враження, що мені хочуть допомогти усі, – говорить Валерія. – А ще я зрозуміла, що охорона праці – це моя справа. Не скажу, що навчається легко. Але я розумію, якщо я зараз не втілю в життя задумане, я пожалкую. Знаєте, ми часто збираємося разом з подружками, які також є учасницями проєкту S.H.E. Ми помітили, що переважно розмовляємо про роботу, обмінюємося враженнями та набутим досвідом. А ще відзначаємо, що нам цікаво тут. Хочеться побажати такого й наступним учасницям проєкту S.H.E. Навчайтеся та не бійтеся нового! А гарний результат буде обов’язково!».
З нагоди Дня усіх закоханих учасники молодіжного проєкту 3Dільниця дарували працівникам «АрселорМіттал Кривий Ріг» валентинки з приємними побажаннями.
День святого Валентина – сьогодні вже не просто свято закоханих, це ще й чудовий привід подякувати тим, хто поруч за увагу та турботу, особливо в наш непростий воєнний час. Щоб подарувати гарні емоції якомога більшої кількості людей, учасники молодіжного проєкту 3Dільниця провели «сердечну акцію» у виробничих підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для наших колег у цехах вони розробили спеціальні інтерактивні постери зі сталевим серцем та теплими словами вдячності, написаними на відривних листочках-валентинках.
«Дякую, що ти поруч», «Нехай цей день принесе тобі гарний настрій», «Радий працювати з тобою». Ці та інші побажання на постері одразу привернули увагу працівників підприємства. Люди усміхалися, обмінювалися побажаннями, цікавилися молодіжними та дитячими заходами, які проводяться на підприємстві.
«Триває звичайний робочий день, настрій буденний, аж раптом – така приємна несподіванка. Здається все просто – ти береш привітання зі святом, читаєш побажання, а насправді це круто підіймає настрій, і все навколо неначе розфарбовується у яскраві кольори», – ділиться враженнями електромонтер конвертерного цехуВадим Арсентьєв.
«У нашій молодіжній спільноті завжди цікаво, адже учасниками є вмотивовані, захоплені своєю справою люди, – говорить учасник проєкту 3Dільниця Валерій Федорченко. – Така акція до Дня святого Валентина – це увага до кожного з нас, привід усміхнутися, відчути атмосферу свята та зрозуміти, ти – не один!».
«Ми хочемо додати трохи тепла в наші робочі будні, підняти настрій людям та показати, що молодіжка цінує кожного спеціаліста, кожного працівника. А ще ми прагнемо долучити до нашої спільноти якомога більше людей, адже в 3Dільниці завжди весело, круто, пізнавально. Доведено, що позитив долає час і кордони, надихає на успіх, тому ми впевнені, що ця святкова акція-привітання подарує працівникам підприємства нові емоції та творче натхнення», – сказала Вікторія Коцуба, менеджерка з розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Усміхаючись, говоритьСергій Орищенко. Зі своєю дружиною Любов’ю Орищенко вони виросли неподалік одне від одного, але зустрілися та об’єднали свої долі – на коксохімічному виробництві «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Сергій, вже мав 19-річний стаж на КХВ, був досвідченим машиністом електровоза гасильного вагона коксового цеху № 1, працював на коксових батареях №№ 3, 4. Справа серйозна, вимагає глибоких знань, вмінь, значної уваги. Та того дня його увага зосередилася на новенькій дівчині, яка прийшла працювати до їхнього колективу. Красива, усміхнена, весела, щира – від неї наче ниткою протягнулася до Сергія якась особлива, позитивна енергетика. Сергію одразу захотілося підійти до неї та познайомитися. І тут – несподівано відповідальний момент – дівчину призначають до нього в учениці. А звати ученицю – Любов.
«Того дня мені всього було забагато: емоцій від нової роботи, людей, робочої обстановки, побоювань, а чи зможу я і, звичайно, сподівань, що все буде добре, – згадує Любов Орищенко. – У кабіні електровоза мене зустрів Сергій. Він був такий серйозний, мене вже попередили, що він у цеху один з найкращих машиністів електровоза. Але його очі дивилися тепло, і я одразу заспокоїлася. Потім з’ясувалося, що у нього ще й прекрасне почуття гумору. З ним працювалося легко та просто. Навіть пожалітися йому можна було. Він все вислухував, давав поради. Наставник з Сергія вийшов чудовий, він все зрозуміло пояснював, розповідав, що до чого. Одного разу ми з ним стояли у башні під час гасіння коксу, і вже збиралися їхати. Я кажу: «оп, поїхали». І в цей момент ми рушили з місця. Розумієте, так збіглося. Сергій подивився на мене, і запропонував їхати далі разом з ним, тільки вже по життю».
«Люба одразу зачепила мене своєю відкритістю та щирістю, – говорить Сергій. – До того ж у нас виявилося багато спільного, ми обидва з села, я з Радіоновки, а Люба з Новоганнівки. Я добре знаю це село, їздив до нього, а бачите, жодного разу її там не зустрів. Нас познайомила робота, життя підхопило. Тепер ми разом виховуємо двох донечок, Ксюшу та Анну. До речі, Ксюша дуже любить техніку – машини, мотоцикли. Разом ми збираємо маленькі іграшкові машинки. Отже, у нас вдома ще й елітний автопарк (сміється). Напевне, любов до техніки у Ксюши від матусі, адже наша мама – чудова водійка! Люба знається на усіх марках авто, як на легкових, так і на вантажних. Я теж добре почуваюся за кермом».
У родині Орищенків є і спільне захоплення – це подорожі Україною. Будь-яке свято, день народження, ювілей, а також день усіх закоханих вони намагаються відзначити у дорозі. Та й просто у свій вихідний можуть сісти до авто, поїхати до іншого міста кави попити. Родина була у Дніпрі, Кропивницькому, Миколаєві, Жовтих Водах тощо. Планували подивитися Кременчук, але не доїхали. Місто було під ракетною атакою росіян, запах від згарищ відчувався ще здалеку. Орищенки доїхали до Александрії, побували у їхньому парку, погуляли вулицями міста.
«Зараз, на жаль, не до подорожей, війна не дає. А так хочеться, сісти в машину, і з вітерцем, до нових відкриттів, – говорить Любов. – Хочеться, щоб наша земля нарешті стала вільною, не здригалася від вибухів, щоб ми щоразу не хапалися за телефони, щоб дізнатися, як там діти. Знаю, це не святкова тема, але зараз це наше життя. Для нас з Сергієм наша родина – це цілий світ, де панують мир, любов, злагода, повага, взаєморозуміння. Як би зовні страшно не було – родина завжди зігріє, наповнить гарним настроєм та налаштує на настрій де все буде добре!».
У лютий місяць зими навіть холоди відступають, коли за справу береться той, хто дарує людям кохання. І саме в цей місяць відзначають День святого Валентина. Це свято до якого кожен ставиться по-своєму, але от чому не заперечиш – кохання дає сили жити, надихає, підтримує і є оберегом кожної родини. Що ми знаємо про День Святого Валентина, коли це свято почали відзначати в Україні, яка його історія та легенди, пов’язані з ним? Цікаво?Тоді – читайте!
Від легенди до сучасності
Корені Дня святого Валентина сягають ІІІ століття нашої ери, за часів правління римського імператора Клавдія II Готського. Тоді імперія вела виснажливі війни, а правитель вважав, що з неодружених чоловіків виходять кращі солдати, бо їх ніщо не тримає вдома. Імператор видав указ, яким забороняв воїнам одружуватися. За легендою, єпископ з міста Терні Валентин не погодився з цим законом. Таємно він продовжував вінчати закоханих. Коли войовничий імператор дізнався про це, єпископа схопили та засудили до страти. Виконання вироку призначили саме на 14 лютого. Перед смертю священник написав листа доньці тюремника, в яку був закоханий, підписавши: «Твій Валентин». Вважається, що це і дало початок традиції валентинок.
А от перші валентинки – рукописні записки з віршами, почали з’являтися набагато пізніше – у XVI столітті. Вже у XIX столітті їх почали масово друкувати в Англії та США.
Поетичного забарвлення 14 лютого набуло завдяки поемі Джеффрі Чосера «Пташиний парламент». У ній цей день пов’язується з птахами, які обирають собі пару, що метафорично підкреслило ідею кохання та закріпило за цим днем назву Дня усіх закоханих.
В Україні День святого Валентина набув популярності у 1990-х роках, після розпаду СРСР. Саме тоді західні традиції почали заходити в країну, як свіжий вітер змін. Свято одразу прижилося, набуло великої популярності та справжнього українського колориту. Сьогодні закохані пари часто дарують одне одному вишиті серця, а валентинки оздоблюють народними орнаментами. Дівчата ворожать на судженого, а потім поспішають на тематичні вечірки, флешмоби або концерти, де співають та говорять про кохання.
А що нам кажуть науковці?
Ми неодноразово чули, що серця закоханих б’ються в унісон. Науковці з Єврейського університету в Єрусалимі вирішили дослідити, чи справді це так. У цьому дослідження взяли участь понад 140 добровольців. Науковці вивчали синхронізацію їхнього дихання, серцевих скорочень та інші індикатори, які відображають фізіологічний стан закоханої людини. В результаті експерименту науковці визначили, що твердження про те, що серця закоханих б’ються в унісон, не є романтичним міфом. Це має під собою наукове підґрунтя і вказує на глибокі зв’язки між людьми, які взаємно приваблюють один одного.
В Україні під час повномасштабної війни День усіх закоханих набув ще глибшого сенсу. Пари не просто вітають одне одного, а ще й донатять на ЗСУ та усіляко підтримують наших захисників, своїми діями доводячи, що 14 лютого не просто чергова святкова дата у календарі, а живе полотно почуттів, де кожна пара має свою історію. І саме кохання підтримує наших захисників, є додатковим джерелом сили, та зігріває на передовій. І перед цією силою відступають найлютіші морози.
Звісно, необов’язково чекати на це свято, щоб сказати слова кохання своїй рідній та близькій людині, і часто кохання взагалі не потребує слів, але воно точно один з найголовніших компонентів успіху щасливої сім’ї. Підтвердження цьому історії щасливих родин наших працівників.
Цьогоріч ми відзначаємо 145-ту річницю з початку промислового видобутку руди на Криворіжжі. Цьому присвячуємо низку наших статей. Сьогодні мова піде про Олександра Миколайовича Поля, видатну постать для нашого міста, який справедливо вважається засновником промислового видобутку залізних руд на Криворіжжі.
Дубова Балка відкрила «Нову Америку»
Ще здавна родючі криворізькі землі заохочували людей займатися землеробством, скотарством, рибальством, а багаті родовища залізних руд спонукали до промислового видобутку. Неодноразово тут працювали дослідники – академіки, професори, геологи, гірничі інженери тощо. Всі вони відзначали, що надра Кривбасу багаті на залізну руду, граніт, вапняк, мармур. Але далі наукових статей дослідження не зрушували з місця. Доленосний крок у промисловому видобутку руди зробив поміщик Верхньодніпровського повіту Олександр Миколайович Поль.
Олександр Поль народився у дворянській родині підпоручика Миколи Івановича Поля та Ганни Павлівни Полетики, яка була праправнучкою сестри гетьмана Павла Полуботка. 20 серпня 1832 року у пари народився син Олександр, майбутній дослідник, археолог, краєзнавець, підприємець, меценат та громадський діяч.
Олександр Поль навчався у Катеринославі та в Полтаві, набував юридичних знань в естонському університеті, вільно говорив на шести іноземних мовах. По завершенню освіти Олександр Поль працював над введенням у нашому регіоні сільської та судової реформ. Але головним його захопленням стали історія, геологія, мінералогія та археологія.
Влітку 1866 року, коли Олександр Поль перебував у Кривому Розі, жителі селища Вечірній Кут показали йому велику печеру у Дубовій Балці, яку вони називали Гайдамацькою конюшнею, через те, що в ній одночасно могли перебувати кілька десятків людей із кіньми. На стінах печери було видно малюнки, виконані червоною фарбою, і предмети вжитку людей кам’яної доби. При вході до печери стояла споруда – то була давня плавильна піч.
Колись через Дубову Балку проходив Чумацький Шлях із західних районів України через Умань до Дніпра. За козацьких часів тут був зимівник, який згодом став селищем Вечірній Кут. Зараз цього селища вже немає. А Дубова Балка була одним з притулків запорозьких козаків.
На одній зі стін печери Олександр Поль помітив вихід на поверхню залізної руди з дуже високим умістом заліза. Він дуже зацікавився цим, і почав досліджувати місцевість. Знав би Олександр Поль тоді, що саме ця його прогулянка Дубовою Балкою та тамтешні знахідки стануть доленосними для нього, розбудять (ще й як!) промислове життя Кривого Рогу, місто, яке за часи Поля стали називати «Новою Америкою», та дадуть поштовх до розвитку всього нашого регіону.
Для розвитку залізного краю
Олександр Поль одразу зацікавився можливістю комерційних розробок залізної руди. На його прохання у 1872 році тут проводив дослідження відомий німецький гірничий інженер Лео Штрипельман, знайшовши поклади руди з вмістом заліза до 70%. Згодом на Криворіжжі працювали й інші фахівці. Розвідку залізної руди Поль проводив своїм коштом і витратив на це величезну на той час суму – понад 20 тисяч карбованців. Плани щодо розробки руди у Дубовій Балці у нього були «наполеонівські», тож у 1873 році Олександр Поль почав зводити там власну садибу, яка збереглася донині.
Олександр Поль розумів, що промисловий видобуток корисних копалин без належної логістики неможливий, тому став ініціатором будівництва Криворізької залізниці, яка з’єднувала Донбас із Кривим Рогом. Але здійснити цей проєкт йому не одразу вдалося. Перший потяг прокотився коліями залізниці тільки 18 травня 1884 року.
А для того, щоб довести вигідність видобутку знайденої ним руди, Олександрові Полю знадобилося цілих 15 років. Для гірничих розробок він викупив 20 тисяч десятин землі у поміщика Шмакова. А згодом, у 1881 році, Поль із групою французьких підприємців заснував «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» зі штаб-квартирою у Парижі.
Це дало можливість відкрити у Дубовій Балці першу у басейні Саксаганську рудню. За рік з неї видобули 555 тисяч пудів руди. Ціна за пуд тоді становила 2 копійки. Вже наступного року 150 робітників рудника видобули 1 мільйон пудів залізної руди. На Криворіжжі розпочалася «залізна лихоманка».
Макет Саксаганського рудника кінця ХІХ ст. – першого на Криворіжжі
Про те, як під час неї у Кривбасі добували чорне золото, читайте у наших наступних статтях, які ми готуємо за матеріалами та у співпраці з Криворізьким історико-краєзнавчим музеєм.
Фото з Криворізького історіко-краєзнавчого музея та з відкритих джерел.
