Автор: Головко Вікторія

Категорії
Новини

Домну без коксу не задути

Ми продовжуємо розповідати про найцікавіші сторінки історії коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг», якому цьогоріч виповнюється 90 років.

Відновлювати важче, ніж будувати

В цьому вкотре пересвідчилися коксохіміки, яким довелося відновлювати рідне підприємство фактично з руїн після визволення Кривого Рогу від фашистських загарбників у 1944 році.

Коли люди повернулися до міста у лютому, завод був у руїнах. Було видно, що бої тривали у кожному цеху. Буквально з перших днів миру сюди почали приходити люди, які ще до війни будували коксові батареї. Всі хотіли скоріше повернути виробництво до життя, та нарешті почати мирно працювати.

Ветерани коксохімвиробництва згадували, що перш ніж розпочинати розбір завалів, усі чекали на саперів. Ті працювали довго, із завалів колишніх цехів КХЗ сапери вийняли сотні мін. Розчищення території тривало повільно. Люди приділяли увагу кожній цеглині, конструкції, обладнанню. Все, що вціліло, акуратно доставлялося на склади.

Усі працювали дружно та завзято. Вже у листопаді 1944 року на КХЗ запрацювали ливарний, механічний та ковальський цехи. До КХЗ почало надходити і необхідне обладнання. Наприклад, до механічного цеху по репарації було доставлено понад тридцять верстатів.

Велика робота тривала над відновленням основних підрозділів підприємства. Люди поспішали, адже сусідня «Криворіжсталь» теж відновлювалася швидкими темпами, та готувалася запускати до роботи першу домну. А її, звісно, без коксу не задути.

До нашого часу дійшла статистика відновлення КХЗ після війни. Майже вручну будівельники вибрали 16, 5 тисяч кубометрів землі, вклали 9600 штук цегли, 5800 кубометрів залізобетону, обробили 12 тисяч кубометрів лісоматеріалів.

І ось, нарешті настала визначна мить – 23 лютого 1949 року, в четверту річницю визволення Кривого Рогу була введена в експлуатацію та видала першу продукцію відновлена коксова батарея № 1 потужністю 448 тисяч тонн коксу на рік. Сучасники тих подій згадували, що на мітингу на честь цієї події люди поздоровляли одне одного та плакали від щастя!

Вже 30 вересня 1949 року ожила і друга коксова батарея потужністю 470 тисяч тонн коксу на рік. Разом з нею до роботи стали цехи вуглепідготовки та вловлювання хімпродуктів.

Монтувати наступні коксові батареї було вже легше. Третю КБ, з 65 печей, запустили в роботу 1 червня, а четверту 12 грудня 1951 року. На той час валове виробництво коксу вже досягло 1 млн 748 тисяч тонн на рік.

Покращенням – зелене світло

В середині минуло століття, на жаль, про екологію майже не думали. Тоді вважалося, чим більше дим, тим красивішим виглядає виробничий пейзаж і це добре, бо видно, що підприємство працює. Втім, на КХЗ вже тоді дбали про екологічне виробництво. Коксохіміки ввели в експлуатацію установку з вловлювання фенолів зі стічних вод, розробили методи з переробки надсмольних вод, вловлювали аміак.

Покращення торкнулися і коксових печей. Їх часткову реконструкцію навчилися робити без зупинки агрегатів, встановили механізми для чищення дверей КБ, а обігрів коксу на першій та другій коксових батареях став в рази кращим.

У вуглепідготовчому цеху ручну працю замінили роторні вагоноперекидачі, з важкими вантажами справлялися новенькі мостові крани, а механізмами коксосортування почали керувати зі спеціального пульта управління.

Поступово КХЗ вийшов на довоєнні показники виробництва, а згодом і збільшив  їх.

Більше про історію коксохімвиробництва читайте у наших наступних публікаціях.

Матеріал створений за документами, які зберігаються у Музеї історії нашого підприємства та за книгою Володимира Бухтіярова «Устремленность».

Категорії
Наші люди

Контролює тиск та заміряє температуру

Це не про лікарів. Цього разу рубрика «Серце професії» в гостях у машиністів газодувних машин цеху вловлювання коксохімічного виробництва.

В апаратній машинного відділення цеху вловлювання панує робоча атмосфера. На екранах комп’ютерів – відображення параметрів роботи технологічного обладнання, підсвічуються та блимають необхідні показники. Час від часу лунають телефонні дзвінки. За пультом керування за усіма складними процесами уважно слідкує машиніст газодувних машин Денис Шутильов.

«Газодувні машини виконують дуже важливу функцію у коксохімічному виробництві. Вони відкачують коксовий газ з печей, який утворюється у процесі коксування. Газ виходить з батареї дуже гарячим, тому наша задача – охолодити його до 20-37 градусів за Цельсієм у спеціальних холодильниках та очистити від зайвих домішок. Потім, вже як паливо, газоходами та газопроводами коксовий газ спрямовуєтеся споживачам – подається до різних цехів коксохімічного та металургійного виробництв. Моя робота – контролювати задані параметри процесу, дбати про те, щоб споживачам газ надходив з потрібними тиском та температурою», – говорить Денис Шутильов.

Денис Шутильов

Машиністом газодувних машин Денис працює шість років, а взагалі у цеху вловлювання має трудовий стаж вже понад 20 років. Він добре знається на коксохімічних процесах, на обладнанні, але не припиняє вчитися, набиратися досвіду, вдосконалюватися. До речі, свою професію Денис опановував безпосередньо у цеху, під керуванням досвідчених наставників. «Тут головне – увага та зосередженість, а іншому можна навчитися», – говорили йому наставники. Досвід роботи Дениса доводить, що це дійсно так. Робота машиніста газодувних машин вимагає відповідальності та уважності.

Машиніст повинен розумітися на принципі роботи газодувних машин, оперативно реагувати на можливі ситуації та здійснювати профілактичне обслуговування обладнання. Серед цих процесів та операцій: пуск та зупинка, регулювання роботи газодувок, компресорів, повітродувок, контролювання технологічних показників, ведення технічної документації і багато інших обов’язків. Важливою для оперативного корегування технологічних параметрів є постійна комунікація з іншими відділеннями цеху. А ще ця професія є гарним стартовим майданчиком для подальшого кар’єрного розвитку.

Інна Ковальчук

У роботі Денису допомагає Інна Ковальчук, помічниця машиніста газодувних машин. До її обов’язків  входить безпосереднє обслуговування обладнання, як у машинній залі, так і на території цеху вловлювання. Наприклад, коли треба дати більше  газу, Іна поспішає до газових засувок. А коли треба скорегувати температуру на холодильниках – додає технічної води. Також вона займається обслуговуванням обладнання, зокрема й пропаренням мереж комунікацій, щоб там не осідали залишки смоли, нафталіну та інших домішок, від чого саме й очищують газ.

«Свою професію я теж опановувала у цеху, і своїм прикладом довела, що з технікою може впоратися і людина з гуманітарною освітою, – усміхаючись, говорить Інна Ковальчук. – Я вчитель історії та народознавства, закінчила державний університет імені Володимира Винниченка. Життя привело мене з чоловіком до нашого підприємства. Професії навчалася півроку, а працюю в цеху вже 25 років. Робота цікава, тут сумно ніколи не буває, приходьте і переконайтеся. А ще вона надзвичайно відповідальна, адже від неї не в останню чергу залежить успішна загальна робота коксохімічного виробництва».

Категорії
Наші люди

Чи може S.H.E змінити життя?

Ще й як! У цьому на власному досвіді впевнилася Марина Титаренко. Завдяки участі у проєкті S.H.E«АрселорМіттал Кривий Ріг», вона опанувала цікаву та потрібну справу, набула нових знань, вмінь, зустріла колег-однодумців, з якими щодня дбає про те, щоб людям на їхніх робочих місцях працювалося безпечно.

Завдяки участі в проєкті справ у Марини Титаренко безліч. Щодня їй треба встигнути попрацювати з документами, визначитися з основними задачами, дізнатися нової інформації та разом з досвідченими фахівцями завітати до цехів підприємства. Головна її задача – дбати про здоров’я та безпеку людей на робочих місцях, адже зараз Марина Титаренко працює фахівчинею-стажеркою відділу з оперативної роботи управління з охорони праці металургійного виробництва департаменту з охорони праці та промислової безпеки.

Історія приходу Марини в «АрселорМіттал Кривий Ріг» розпочалася торік. Саме тоді для залучення більшої кількості жінок до технічних спеціальностей та розвитку лідерок, які змінюватимуть культуру охорони праці на нашому підприємстві, департаментом з персоналу був впроваджений унікальний проєкт S.H.E (Safety. Health. Empowerment). Учасницями першої хвилі стали 18 дівчат-студенток. Марина Титаренко – одна з них.

«До участі у проєкті я вже працювала у правоохоронній системі. Але хотілося спробувати себе в іншій професії, тому я вирішила піти вчитися до Криворізького національного університету на факультет «Цивільна безпека», – розповідає Марина. – Одного разу мені зателефонувала викладачка та запропонувала прийти на зустріч з працівниками «АрселорМіттал Кривий Ріг», які будуть розповідати про новий проєкт  S.H.E для жінок. Мені стало цікаво, про що це та які можливості надає проєкт? Прийшла. Дивлюся, а в аудиторії сидять зовсім молоденькі дівчата, а тут я, вже зі своїм життєвим досвідом (сміється). А проєкт виявився цікавим! Я успішно пройшла співбесіду, і моє життя кардинально змінилося. Почалися різноманітні тренінги з особистісного та професійного розвитків, екскурсії підприємством, які відкрили для мене безліч цікавого. Підприємство виявилося величезним, складним, індустріально красивим. Мене дуже вразила шоста доменна піч, конвертерне виробництво, шламове господарство, великий автотранспорт, який перевозить важкі вантажі тощо».

На початку проєкту S.H.E його учасниці розповідали про свої очікування від участі в ньому та ділилися своїм баченням щодо діяльності в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Марина Титаренко одразу звернула увагу на охорону праці – справу, яка у прямому сенсі життєво необхідна кожному з нас. Зараз вона під керівництвом досвідчених фахівців департаменту з ОП набуває необхідного досвіду у цій галузі і 

вважає великою вдачею, що на оплачуване стажування вона потрапила саме до відділу з оперативної роботи управління з охорони праці.

«Дбаючи про безпеку людей на робочих місцях, я буваю у різних цехах та підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг», багато спілкуюся, – продовжує Марина Титаренко. – Комунікації в нашій справі дуже важливі, адже працівник краще за всіх у цеху знає небезпеки на своєму робочому місті. А наша загальна задача – не просто уникати ризиків, а вчасно попереджувати їх. Завдяки участі у проєкті зараз я займаюсь тим, що мені по-справжньому подобається, Разом з працівниками підприємства ми сприяємо формуванню нетерпимості до ризиків на виробництві та вихованню у людей культури охорони праці. Ця фраза багато разів звучала, але я хочу знову її повторити – ми маємо йти з роботи живими та здоровими. І у цих словах увесь сенс нашої роботи. Щодо моєї участі у проєкті S.H.E, то мені дуже цікаво все, і багато що вдається. Хотілося б залишитися й надалі працювати тут на посаді інженера з охорони праці, адже я бачу тут можливості для свого розвитку і впевнена, що можу допомогти іншим працювати безпечно».

Категорії
Новини

Новий «посуд» у «кухні» добрив

У сульфатному відділенні цеху вловлювання коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» оновили обладнання, яке залучене до процесу очищення коксового газу і отримання сульфат амонію – важливого компоненту для аграрної промисловості, та виробництва.

В цеху здійснено заміну випарника та пароводяного насосу. Це важливе обладнання у складному технологічному ланцюгу безперервного очищення коксового газу, в результаті якого, зокрема, й отримується супутній продукт – сульфат амонію.

У процесі очищення коксового газу вилучають компоненти, які завдають шкоди не лише промисловому обладнанню, а й навколишньому середовищу. Але очищений  коксовий газ – це не просто технічний продукт, а цінний дар виробництва, який після проходження всіх етапів очищення набуває другої долі. Він повертається в технологічний цикл як тепла енергія, обігріваючи коксові батареї та живлячи парові турбіни ТЄЦ, перетворюючи невидимий потік газу на силу, що рухає весь комплекс.

Випарник

«Під час очищення газу ми отримуємо ще один важливий продукт – сульфат амонію. Він виробляється завдяки нейтралізації аміаку сірчаною кислотою, – розповідає начальник цеху вловлювання і сіркоочищення КХВ Роман Каренов. – Процес проходить у спеціальному абсорбері, де коксовий газ, який містить аміак, пропускається крізь водний розчин сірчаної кислоти. Це призводить до утворення сульфату амонію у водному розчині. Щоб отримати сухі дрібні кристали продукту, нам треба випарити надлишок води. Саме цей процес і відбувається у випарнику. А пароводяний насос (гідравлічне устаткування) створює для цього необхідний вакуум».  

Старе обладнання для випаровування сульфату амонію вже пропрацювало багато років. Зважаючи на те, що на його стан впливає агресивна сірчана кислота, обладнання зазнало корозії. Заміна випарника та пароежектора дозволила зменшити температуру у випарнику, збільшити продуктивність та знизити експлуатаційні витрати.

Пароводяний насос

Сульфат амонію – це добра речовина для підживлення рослин у сільському господарстві, добавка при виробництві пластмас, рідин для замороження, компонентів для вогнегасників, реактивів для хімічної, текстильної, фармацевтичної та харчової промисловості.

Категорії
Новини

Майбутнє «заварюється» у Світовому кафе

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» у форматі Світового кафе молодь міста обговорювала найактуальніші питання вибору професії, навчання, працевлаштування, дозвілля, творчих ідей.

Профорієнтаційний захід нового формату для молоді міста – Світове кафе (World cafe) в «АрселорМіттал Кривий Ріг» провели вперше. Завдяки сучасній світовій методиці залучення учасників у дискусію, підприємство мало змогу почути думки молоді про її потреби, бачення майбутнього і навіть острахи та запитання, які турбують молодь, на шляху до обраної професії.

«Наше підприємство багате на молодіжні проєкти. Ми обмінюємося успішними практиками, досвідом, ділимося ідеями, проводимо профорієнтаційні заходи та взагалі, відпочиваємо цікаво та з користю. Почути думки молоді щодо їхнього майбутнього, потреб та побажань є дуже важливими для нас. Це дозволяє скорегувати нашу роботу, робити її ефективнішою, такою, яка сприятиме підтримці молоді, допоможе та буде корисною. Саме тому ми й започаткували  наш новий формат дискусій за методикою Світового кафе. Діалог у малих групах, можливість охопити якнайбільше тем, дає можливість кожному висловитися, запропонувати ідею, долучитися до обговорення, знайти креативне рішення. Кожен учасник максимально залучений до цієї дискусії та вмотивований. А ще цьому допомагає невимушена, довірлива атмосфера спілкування», – розповіла Катерина Солдатенко, фахівчиня з підбору персоналу та розвитку молодіжних проєктів «АрселорМіттал Кривий Ріг»».

Учасниками Світового кафе стали майже 100 школярів, студентів та активна молодь міста. За чотирма тематичними столами-колами імпровізованого «кафе» молодіжні команди по черзі обговорювали найактуальніші для себе теми.

За першим столом Світового кафе йшлося про профорієнтацію. Хлопці та дівчата говорили про визначення з професією, хто впливає на їхній вибір професії: батьки, блогери або друзі. Також з’ясовували, якої інформації про технічні професії молоді бракує у місті, яка робота вважається престижною, а яка є «крінжем», і чому?

За другим столом молодь шукала причини відтоку абітурієнтів з нашого міста та визначала, чому їх приваблює навчання в інших містах України, наприклад, у Києві, Львові, Одесі тощо. Також молодь говорила про свої острахи щодо опанування технічних спеціальностей, йшлося й про підтримку за часів свого навчання у компаній-роботодавців у вигляді корпоративних стипендій, менторстві тощо.

Третьою темою був вибір роботодавця. Молодь розповідала, за яким принципом обирає компанії для працевлаштування, що її більше приваблює при виборі першої роботи, які пріоритети спрацьовують: зарплата, графік або бренд? Приділили увагу і «червоним прапорцям», які відлякують кандидатів.

Четвертою темою було дозвілля після навчання. Молодь розповідала, чого їй для цього не вистачає у рідному місті: коворкінгів, скейт-парків, фестивалів, молодіжних клубів тощо. Також поговорили й про причини міграції молоді з міста та визначилися, як компанія «АрселорМіттал» може сприяти тому, щоб молодь залишалася працювати у Кривому Розі.

Найактивніших учасників дискусій за усіма темами чекали приємні подарунки.

«Я навчаюся на історико-правовому факультеті і у майбутньому планую стати юристкою, піти в адвокатуру, – ділиться планами Анастасія Потєхіна, учениця 10 класу Криворізького Центрально-Міського ліцею. – Гадаю, що буду вступати до вишу у місті Дніпро. І не тому, що там чимось краще, ніж тут, просто я хочу бути ближчою до батьків, які зараз живуть і працюють там. Я вже вдруге беру участь у молодіжних заходах «АрселорМіттал Кривий Ріг», і мені тут дуже цікаво. Вже замислилася над деякими темами, змоделювала, як би я поводилася в тих або інших ситуаціях, які б пріоритети ставила для себе. Також цікаво було почути думки однолітків та дізнатися їхні плани на життя».

«Коли йшов на цей захід, взагалі не уявляв як це проходитиме, та що мені треба буде тут робити. Виявилося, що у «кафе» цікаво, є можливість висловити свої думки, почути, про що думають інші, – розповідає Данило Алпеєв, учень 9 класу Криворізької гімназії № 60. –  Я планую стати лікарем-стоматологом, а навчатися – в Одесі. Чому там? Місто красиве! Якщо серйозно, товариш там навчався, розповідає, що у коледжі дають міцні знання. Для мене стати лікарем – це дитяча мрія, тож, по закінченню гімназії, я буду йти до її реалізації. Час від часу виникають побоювання, що якийсь іспит не складу. Та у мене ще є час на підготовку. Про те, у якому місті я буду працювати після навчання, поки не замислювався. Вирішуватиму потім».

Цікаво:

Світове кафе – альтернативний формат обговорення питань у групі. Метод відомий уже понад 20 років. Уперше був використаний у 1995 році в США. Сталося це незаплановано. Група лідерів із різних сфер зібралася в будинку Хуаніти Браун і Девіда Ісаакса на творчу нараду. Вранці вони розташувалися великим колом у дворі будинку, але їхні плани перебив дощ. Учасники були змушені перейти в дім. Вони спонтанно розділилися на дві групи і розмістилися за окремими столами. Час від часу хто-небудь відходив від свого столу та підходив до сусіднього, аби обмінятися ідеями. Спілкування виявилося набагато продуктивнішим, ніж можна було собі уявити.

Цей технічно нескладний, проте дуже ефективний метод створення діалогу.Акцент робиться на спілкуванні між учасниками і на продукуванні нових думок та ідей. Це розмова про суть справи в неофіційній обстановці.

Категорії
Новини

Просто хандра або реальна хвороба?

На жаль стресових ситуацій у нашому житті вистачає, а сучасні реалії постійно «підкидають» нам нові випробування для нашої нервової системи, що викликає негативні емоції, провокує хвороби. Що з нами відбувається, це депресія чи це реакція на сучасне психологічне перенавантаження? Про це ми говорили та радилися з психологинею «АрселорМіттал Кривий Ріг» Оленою Шевчук.

«Допоможіть, у мене депресія, і від усвідомлення цього мені психологічно стає ще гірше». Подібні звернення до мене почастішали, – говорить Олена Шевчук. – З одного боку, я бачу, що люди стали більше довіряти психологу, дбати про своє ментальне здоров’я. Більшість з нас вже не хоче залишатися сам на сам зі своїми страхами, турботами, проблемами, які, на жаль, стали фоном нашого життя під час війни. Втім, люди часто плутають хронічне психологічне навантаження зі справжньою хворобою – депресією, і від цього занурюються у негатив ще більше. Давайте разом розбиратися у цьому».

Хронічний стрес

Внаслідок війни він зараз торкнувся майже кожного з нас. Постійні сирени, обстріли, їхні наслідки, побутові проблеми, погані новини, вісті про загибель людей. Все це накопичується у нашій психіці та викликає емоційне перевантаження. Його основні ознаки: втома від найменших навантажень, фізична слабкість, емоційна нестабільність, погане самопочуття зранку, неможливість справлятися навіть з незначними емоціями тощо. 

«У нетривалій формі стрес навіть може допомогти, адже завдяки адреналіну зосереджує людину, мобілізує її резерви та примушує активно діяти заради розв’язання своїх проблем. А коли стрес стає затяжним, хронічним, організм наче входить у «коридор затемнень» він перевантажується. Ось тоді вже час бити на сполох – звертатися за допомогою до психолога, – розповідає Олена Шевчук. – На індивідуальних заняттях ми вчимося опановувати емоції та говоримо про необхідність піклуватися про себе. Намагаємося сформувати нові корисні звички – зменшуємо кількість часу за гаджетами, намагаємося «потоваришувати» з художньою літературою, пробуємо читати хоча б декілька сторінок на день. Також я раджу більше ходити пішки, адже ходьба пригнічує кортизол – «гормон стресу», та жити за режимом, особливо увагу приділяти для встановлення для себе певного часу, коли треба засинати та прокидатися. Варто згадати і про свої хобі, вони чудово відвертають увагу від проблем та наповнюють життя яскравими фарбами».

Депресія

Це вже складне психологічне захворювання, яке пов’язане з порушеннями в роботі головного мозку та гормональним дисбалансом. Спровокувати у людини у цю хворобу може низка важких життєвих подій. При цьому просто взяти себе в руки, проявити волю, щоб налаштуватися на позитив у людини тут не вийде. Ця хвороба вже потребує медичного лікування.

«При депресії людина не розповідає про те, як їй погано, на це їй просто не вистачає енергії, вона нічого не хоче і знаходиться у стані смутку, безнадійності, має проблеми з концентрацією уваги, у неї можуть бути нав’язливі думки про смерть, – зазначає психологиня. – Якщо людину з депресією попросять описати її стан, відповідь буде приблизно такою: «Ніби мене розчавила бетонна плита», «Я лежу на дні похмурого болота мільйон років і не можу рухатися». Депресія позначається і на фізичному самопочутті – порушується сон, апетит, є проблеми зі шлунково-кишковими трактом, загострюються хронічні хвороби. Тут треба допомога лікаря. А профілактикою таких станів є спілкування – не залишайтеся сам на сам з проблемами, шукайте підтримку у рідних, близьких, друзів. Будьте фізично активними, не треба лежати і «переварювати» в голові проблему. Не живіть спогадами про минуле, намагайтеся фокусуватися на тому, що відбувається зараз, знаходьте опору в малих кроках і щоденних діях».

Щоб не сталося, які б життєві випробування не випали на нашу долю під час війни, психологиня радить не падати духом та завжди думати позитивно. Як писала Джоан Роулінг, авторка романів про Гарі Поттера: «Щастя можна знайти навіть у темні часи, якщо не забувати звертатися до світла».

Фото з відкритих джерел.