Автор: Головко Вікторія

Категорії
Новини

Пасажирські лайнери стали до роботи

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» придбані два нових пасажирських автобуси ОТОКАR.

Придбання автобусів стало можливим завдяки співпраці адміністрації «АрселорМіттал Кривий Ріг» та профспілкового комітету ПО ПМГУ в рамках реалізації програми комплексних заходів щодо покращення умов праці на робочих місцях, попередження виробничого травматизму та професійних захворювань на підприємстві Фонду охорони праці 2025 року.

Пасажирські сидіння ще завернуті у целофан, у великому світлому салоні – запах новизни. За кермом – водій автотранспортних засобів АТУ Сергій Решетнік.

«З автобусами ми з напарником вже познайомилися, коли привозили їх на підприємство, – зазначає водій. – На трасі вони добре себе показали – зручні, комфортні, «м’яко йдуть». На підприємстві я працюю 8 років. За цей час керував багатьма автобусами. Цей – найкомфортніший. Втім, до електроніки треба придивитися ближче, адже тут багато корисних новинок, і в першу чергу таких, які відповідають за безпеку на дорозі».

Автобуси ОТОКАR турецького виробництва. Кожен автобус розрахований на 35 пасажирських місць, плюс ще два – для водія та його напарника. Територією металургійного виробництва автобуси перевозитимуть бригади ремонтного виробництва та машиністів насосних установок цеху водопостачання.

Сергій Решетнік

«Тут є круїз-контроль, завдання якого – тримати задану швидкість. Це справжній елемент майбутнього, адже є передвісником безпілотних авто. Ця функція допомагає водію слідкувати за смугою руху, а також визначає безпечну дистанцію з іншими автомобілями на дорозі. Також автобуси оснащені безосколковим склом. У своїй структурі воно має полімерну основу між шарами, тож, якщо скло розбивається, уламки не травмонебезпечні», – зазначив Сергій Слєпухін, начальник автоколони № 11 автотранспортного управління.

В автобусах встановлені двигуни Cummins ISB 4.5, які характеризуються підвищеною надійністю, динамікою та економним споживанням палива. Також двигун відповідає європейським екологічним вимогам. А щодо зручності та безпеки людей у салоні, все видно одразу. Тут є кондиціонер, зручні м’які крісла, ремені безпеки, оглядові вікна тощо.

«Справжня безпека – це щоденна робота, яка охоплює й поведінку усіх учасників руху, і використання безпечного сучасного транспорту. Саме тому кожного року ми включаємо до програми комплексних заходів придбання нових автомобілів для працівників підприємства. Нові автобуси покращать умови перевезень працівників підприємства, сприятимуть їхній безпеці, а охорона праці, як відомо, є пріоритетом нашої компанії, – зазначила Наталя Маринюк, голова ПО ПМГУ України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Наші люди

Точне дозування – точний результат

Шихта потрібна для виробництва важливої металургійної «страви» – агломерату. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» її готують на дільниці дозування та подачі шихти агломераційної фабрики. А заправляє процесом у цій «аглокухні» дозувальник шихтових матеріалів. Наразі у рубриці «Серце професії» ми спробували дізнатися всі нюанси та розвідати секрети майстерності саме цієї професії.

Під акомпанемент працюючого обладнання з дільниці приймання та складування до дільниці дозування шихтових матеріалів мережею конвеєрного транспорту доставляються усі компоненти шихти. Це залізовмісткий концентрат, рудна суміш, аглоруда, вапняки, коксовий дріб’язок та вугілля.

Для наступного змішування усі ці компоненти треба взяти у потрібних пропорціях – точно дозувати. Це і є головним завданням Світлани Турчинської, дозувальниці (старшої) дільниці дозування та подачі шихти аглофабрики нашого підприємства. На цій кухні вона головна. І смак страви залежить від її точності, професіоналізму і відповідального ставлення до улюбленої справи.

«Кожен компонент шихти надходить у свій бункер, місткістю 90 кубометрів. Потім усі ці компоненти ми маємо відважити у правильному співвідношенні, – розповідає Світлана Турчинська. – Для дозування використовуємо вагове обладнання. Але не таке, як ми звикли бачити у магазинах, а спеціальне, промислове. Усі компоненти шихти воно дозує з точністю до кілограма, а я контролюю, щоб обладнання працювали чітко і без збоїв. Хід процесу дозування я бачу на моніторах. Схематично у режимі реального часу там відображаються усі виробничі операції.

Також, завдяки електроніці, я можу запускати та зупиняти обладнання, регулювати швидкість дозування. Моя справа відповідальна, адже від неї залежить якість нашої продукції – агломерату. А він, як ми знаємо, є основним «хлібом» для виробництва чавуну».

Робота дозувальника шихтових матеріалів потребує якісних знань технологічного процесу виробництва агломерату, обладнання, принципів дозування шихти, керування конвеєрами. Також дозувальник має дбати про чистоту розвантажувальних жолобів конвеєрних стрічок.

Як наголошує Світлана, важливо й постійно координувати свою роботу з іншими працівниками цеху, адже на етапах виробництва мета в усіх одна – видати якісний продукт, та зробити це безпечно.

До безпеки тут особливо уважне ставлення, адже робота дозувальника шихтових матеріалів пов’язана з обладнанням, з предметами та деталями, які рухаються та обертаються, із сипковими матеріалами. Убезпечити себе допомагають засоби індивідуального та колективного захисту, як то огородження, кінцеві захисні вимикачі, світова та звукова сигналізації тощо. До речі, однією із задач дозувальника є нагляд за захисними приладами, щоб вони завжди знаходилися у робочому стані.

Та головне, як підкреслюють спеціалісти аглофабрики, на будь-якому робочому місці ніколи не треба поспішати, а завжди бути уважними та обережними.

«Так вийшло, що зустріч з кореспондентом «Металургу» щодо моєї професії припала саме на 11-річчя моєї роботи на агломераційному виробництві. А взагалі на підприємстві я працюю вже 27 років, – продовжує Світлана Турчинська. – Всьому, що знаю, навчалася тут, хоча за першою освітою я токар, закінчила Гірничо-електромеханічний тоді ще технікум. По закінченню Інституту підготовки кадрів промисловості я вже набула фаху інженера-механіка. Пам’ятаю, коли я вперше побачила підприємство, подумала: «Яке ж воно велике і складне! Як усім цим можна керувати!». Та освоїлася тут швидко. Мене чудово прийняли у колективі, а професії навчала Ірина Алексєєва, яка зараз працює оператором пульта керування. Вже тоді я зрозуміла, що не треба боятися нового, вміння та досвід приходять під час роботи. Тож чекаємо на охочих працювати тут. Буду рада бачити і вас серед своїх колег».

Категорії
Новини

Чистота з позитивним настроєм

У залізничному цеху № 2 транспортного департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» відремонтували жіночу лазню. Це стало ще одним з реалізованих проектів з програми покращення виробничих та санітарно-побутових умов для працівників цеху. Символічно, що ця подія сталася напередодні Міжнародного жіночого дня.

«Після ремонту нашу лазню не впізнати! Вона наче помолодшала, стала затишною та зручною», – діляться між собою враженнями жінки, які працюють у залізничному цеху № 2. Це і машиністки крана, токарки, слюсарки з ремонту рухомого складу.

Відремонтувати лазню для жінок у залізничному цеху планували давно, ретельно готувалися до цього. Сталося так, що проект завершили саме напередодні Міжнародного жіночого дня.

«Нашою метою було створити не просто зручні, а насамперед безпечні умови для жінок, щоб після зміни їм було комфортно привести себе до ладу у приміщенні, де тепло, сухо, сучасно, – говорить Дмитро Колесник, начальник залізничного цеху № 2. – Лазня для жінок розташована на першому поверсі адміністративно-побутового комплексу № 1, будівля якого вже з історією. Тривалий час експлуатації звісно не на краще позначився на інженерних комунікаціях, на які при ремонті ми й зробили акцент. Силами фахівців підрядної організації були замінені труби водопостачання та каналізації, сантехніка, змішувачі води, встановлені енергозберігаючі лампи. Також у приміщенні душової встановлена нова витяжна вентиляція, якої раніше взагалі не було».

Приміщення лазні «причепурилося» у нові кахлі на стінах та підлозі, гардеробна пофарбована у світлі кольори. Замінені двері. Потурбувалися в цеху і про важливі аксесуари: дзеркала, фени, дозатори для мила, сушарки для рук.  

Як зазначили у ЗЦ № 2, покращення умов праці та побуту, навіть за складних воєнних часів є приорітетом для колективу, адже це відповідає і правилам охорони праці, є проявом турботи, а також, сприяє створенню гарного настрою, який зараз необхідний кожному з нас.

Категорії
Новини

Край чорного золота

Ми продовжуємо цикл статей до 145-ї річниці з початку промислового видобутку руди на Криворіжжі.

У криворізькому шматку руди заліза понад 70 відсотків?! Наприкінці 19 сторіччя в Парижі вчені не повірили своїм очам. Відряджені до нашого міста європейські дослідники довели – тут вся руда така. У Кривбасі почалася «залізна лихоманка».

Безперечний доказ

До Парижу на дослідження криворізьку руду привіз Олександр Поль, відомий дослідник, археолог, краєзнавець, підприємець, меценат та громадський діяч. Спочатку європейські вчені поставилися до руди скептично. Дослідивши, що вона містить понад 70 відсотків заліза, вчені подумали, що це якийсь окремий фрагмент, і не повірили Полю. Але експедицію на Криворіжжя все ж організували. Її учасники не могли оговтатися – з’ясувалося, що криворізька руда і справді надзвичайно багата на залізо. До Кривого Рогу потягнулися і інші численні експедиції, які щоразу виявляли нові рудні місця. Було досліджено, що запасів руди у Кривому Розі вистачить щонайменше на 100 років. На той час це було дуже багато для великого індустріального бізнесу. До першої світової війни реальним конкурентом Криворізьких родовищ залізних руд був лише Мічиганський залізорудний басейн.

Багатий край

Засноване у 1881 році за участю Олександра Поля «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» протягом 4 років було монополістом із видобутку руди у Кривому Розі. Але у 1885 році «Новоросійське товариство Юза», яке було головним споживачем криворізьких руд, вирішило розпочати тут власний видобуток. Товариство придбало рудоносну ділянку і відкрило рудник «Лихманівський».

Як зазначає у своїх роботах старший науковий співробітник Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник, багатством криворізького краю зацікавилися і інші підприємці. Того ж року три рудоносні ділянки взяло в оренду новостворене «Південно-Руське Дніпровське металургійне виробництво». На одній з ділянок у 1886 році ними було видобуто 4800 тонн руди. Також це товариство за 31 км від Катеринослава почало будувати металургійний завод для переробки криворізької руди.

Видобуток руди із переробкою налагодило і «Товариство Брянських металургійних заводів». Свої розробки вони вели на рудниках «Божедарівському» та «Кореницькому». У Кривбасі запрацювали рудники Колачевського, товариства «БКД», Пужмерський і Харченківський Брянського та Нікополь-Маріупольського металургійних товариств, Рахманівський Криворізького товариства, Сухобалківський Брянського гірничопромислового, Божедарівський, Тернівський та інших металургійних товариств. Видобуток на власних ділянках здійснювали і криворізькі землевласники Галковська, Ростковська, Шмаков.

«Залізна лихоманка»

Будь-які акції у Парижі, де йшлося про Кривий Ріг, одразу створювали ажіотаж. Акціонери, які вкладали кошти у розробку великих покладів залізної руди, мали можливість отримували гарантовані прибутки. Згодом до французького фінансування приєднався і бельгійський капітал.

В умовах величезної конкуренції серед видобувних компаній посилилася і спекуляція землею, яка скуповувалася у селян, і часто перепродувалася. За декілька десятків років вартість землі зросла у 30 разів. Наприклад, у 1864 році ділянка продавалася за 10 карбованців, а у 1895-му – за 300. До речі, при купівлі не підтверджувалося, є там поклади залізної руди, або немає.

«Залізна лихоманка» приваблювала до Кривого Рогу все більше людей. За «чорним золотом», як тоді про криворізьку руду писали газети Європи, потягнулися інвестори й робітники. У потягах першим та другим класом до Кривого Рогу їхали гірничі фахівці – французи та німці, третім класом – звичайні робітники, які їхали копати руду в пошуках кращого життя.

Як  «залізна лихоманка» змінила тихе степове життя нашого міста та сприяла його розвитку, читайте у наступних випусках «Металургу».

Матеріал створений за підтримки Криворізького історико-краєзнавчого музею.

Категорії
Новини

Добро, що зігріває лапки

Весело та з користю пройшла волонтерська акція молодіжної спільноти «АрселорМіттал Кривий Ріг» «3Dільниця», до якої долучилися і працівники підприємства з родинами. Для допомоги тваринам із притулку вони власноруч виготовили теплі будиночки та DIY-іграшки. Хвостики оцінили таку турботу і подякували веселими: «гав» та «няв».

Ініціатором цієї акції стала учасниця молодіжноїспільноти «3Dільниця» Марія Огій. На підприємстві вона працює інженеркою із забезпечення адміністрації з постачання.  

 «Ідея провести волонтерську акцію на підтримку тварин виникла ще давно, – розповідає Марія. – Ми неодноразово обговорювали це, адже безпритульні хвостики особливо потребують людської уваги та турботи. Так, у притулках їх годують і доглядають, але кожна тварина заслуговує не просто на тимчасовий прихисток, а на справжній дім і люблячу родину. У моїй сім’ї живуть двоє котиків. Барсика ми «усиновили» на початку повномасштабної війни, коли його господарі були змушені виїхати за кордон. А Фелікс сам підійшов до мене на вулиці – ніби свідомо обрав і буквально попросився забрати його. Оскільки він жив на вулиці, у Фелікса були проблеми зі здоров’ям, ми його лікували. Це був непростий період, але він показав, наскільки ці тварини потребують турботи та шансу на нове життя».

Безхатні тварини – це не просто статистика, а живі історії болю, боротьби за виживання та надії. У кращому випадку притулок стає їхнім домом, адже крім притулку їм вже йти нікуди. Саме тому цією волонтерською акцією спільнота «3Dільниці» хоче привернути увагу до проблеми безпритульних тварин і дати кожному можливість зробити свій невеликий, але важливий внесок у їхнє життя.

Волонтерська акція складалася із декількох частин. Спочатку її учасники зробили DIY-іграшки для тварин, використовуючи для цього підручні матеріали: старі футболки, ганчір’я , покривала тощо. Потім усі разом майстрували для хвостатих модульні будиночки.

Також волонтери принесли для тварин корм, ласощі, препарати від паразитів, пледи, ковдри, лежанки, а також засоби догляду.

Усі подарунки учасники акції відвезли до притулку тварин, де вдячні за увагу песики та котики одразу оцінили обновки та, своєю чергою, подарували волонтерам частинку свого тепла та зарядили гарними емоціями.

«Я дуже люблю тварин і хочу допомогли їм, а ось такі волонтерські заходи – це можливість зробити для когось світ кращим. Дуже радий, що наші маленькі подарунки допоможуть чотирилапим. Наприклад, ковдра зможе зігріти тварину, будиночок стане прихистком для кицьки чи собаки, а іграшка розважить хвостика. Я знаю, про що кажу, адже у мене вдома живе кокер-спанієль Боня, він повноправний член нашої родини. Ми намагаємося зробити його життя щасливим, – сказав учасник молодіжного об’єднання «3Dільниця» Микита Конзичаков, оператор з обслуговування пилогазовловлювальних установок конвертерного цеху. – Також мені подобається спілкування у нашому молодіжному осередку – тут завжди цікаво та весело, тут народжують ідеї, які  дозволяють зробити світ кращим та добрішим».

Категорії
Наші люди

Дбає про стан людей на станах

«Доброго ранку». Це привітання на початку зміни десятки разів чує медсестра медичного центру підприємства Світлана Микитіна. Вона працює у здоровпункту СПЦ № 2, який нещодавно поновив свою роботу. Світлана опікується станом здоров’я людей, які працюють на прокатних станах.

«Як же люди раділи тому, що наш здоровпункт знову відкрився! Ми знаходимося у самісінькому серці прокатних цехів, тож робітникам зручно сюди звертатися, а ще знати, що допомога у разі необхідності завжди поруч», – розповідає  Світлана Микитіна.

Ми зустрілися зі Світланою одразу по завершенню вранішнього передзмінного огляду. Своє здоров’я перед початком трудового дня тут перевіряють прокатники, водії, машиністи крана, серед яких, до речі, багато жінок, слюсарі, електромонтери, а також представники інших спеціальностей з сортопрокатних цехів №№ 1, 2, 3, блюмінгу. Світлана перевіряє у людей тиск, розпитує про самопочуття, якщо потрібно, заміряє температуру, проводить перевірку за допомогою алкотестеру Drager.

Протягом дня роботи у медичної сестри вистачає, адже їй треба подбати про профілактичні заходи для понад 500 осіб! Увагу треба приділити і тим, хто звертається до здоровпункту, наприклад, у когось заболіла голова, хтось відчув перші ознаки захворювання, у когось підскочив тиск тощо. Якщо необхідно, Світлана завжди готова виїхати на допомогу і у цехи підприємства. За викликом автомобіль швидкої допомоги, який повністю укомплектований медичним обладнанням для надання єкстреної медичної допомоги, це і апарат ЄКГ, дефібрилятор, пульсоксиметр, глюкометр тощо, чергує у здоровпункті, за лічені хвилини домчить медика до постраждалого. Наприкінці робочої зміни медсестра знову перевіряє стан здоров’я працівників.

«Свою роботу я дуже люблю, ні на яку її не проміняю. Відчуття, що я медик, завжди зі мною. Знаєте, коли я їду транспортом, мимоволі придивляюся до рук людей. Коли бачу гарні вени, думаю, о-о-о, їх зручно вколоти, – сміючись, говорить Світлана Микитіна. – З моєю сестрою-близнючкою Людмилою ми перші медики в родині, закінчили  Криворізьке тоді ще медучилище. У цьому рішенні нас дуже підтримав батько Микола Кучеренко. Колись він теж працював на нашому підприємстві, був машиністом тепловоза. Після навчання я почала працювати у дитячій лікарні № 2 нашого міста, а сестра за направленням поїхала до дитячої лікарні Дніпра. Потім, вже після декрету, я працювала у терапевтичному відділенні лікарні № 5. Саме там я й дізналася, що у здоровпункти підприємства потрібні медики. Я вирішила спробувати себе, і відтоді жодного разу не пожалкувала про свій вибір. Я працювала у здоровпунктах вогнетривно-вапняного цеху, 3 кар’єру ГД, КХВ, а також у першому доменному цеху, там я проробила понад 20 років. До речі, моя сестра по поверненню до рідного міста теж працювала у здоровпункті доменного цеху № 1, а потім ДЦ № 2».

Світлана говорить, якщо її зміна у чергуванні припаде на Міжнародний жіночий день, не засмутиться, адже, як і зазвичай, вона буде серед людей. Тоді до «Доброго ранку» додасться ще й «Зі святом!». А оскільки на станах працює чимало жінок, то і відповідь буде такою ж. А на перевірку стану здоров’я свята не впливають, тому у медсестри буде все, як завжди.

«Кожна весна у нас асоціюється з оновленням. Морози відступають, сонечка стає більше, день довшає, – говорить Світлана. – Дуже хочеться, щоб ця весна стала останньою воєнною, щоб вогонь вже не летів на наші голови, а додому повернулися наші чоловіки, сини, доньки, брати, сестри, племінники, друзі. Ми дуже чекаємо на повернення додому брата мого чоловіка, який зараз стоїть на захисті країни. На жаль, весну вже ніколи не побачить син моєї подруги, який віддав життя за нас. Я хочу, щоб цією весною зацвіли мої квіти, яких я у власному домі вирощую дуже багато. А ще – нарешті очистити вікна від скотчу. Коли я їх клеїла, той й гадки не мала, що так надовго. Одні вікна у мене вилетіли від «прильоту», на інших скотч залишився. Нарешті б ті вікна вимити, пустити в дім свіжого повітря, повісити гарні гардини та зустріти усім миром мир, побажати міцного здоров’я, любові та добра!».