Життя прокладає свої маршрути. У цьому впевнилася Тетяна Сільгета. Діловий костюм вона змінила на спецодяг, а паперову роботу за столом – на постійний рух за кермом автомобіля, нові враження, спілкування з людьми, адже вона стала водійкою таксі АТУ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«У мене було, як і у багатьох жінок: спокійно живеш, працюєш і зовсім не чекаєш змін. І тут, бац, зненацька – різкий поворот, і твоє життя кардинально змінюється! У моєму випадку – на краще, адже зараз я можу займатися справою, яка мені подобається. Раніше вміння керувати автомобілем було просто моїм хобі, корисною навичкою для зручності пересування. Зараз – це моя робота», – говорить водійка таксі АТУ Тетяна Сільгета.
Навіть за дощової погоди автомобіль блищить чистотою, спецодяг – наче щойно підпрасований, увага зосереджена на роботі, а щира усмішка додає настрою собі та іншим. З цього тепер починається кожен робочий день Тетяни Сільгети. Справ у неї багато: треба встигнути важливі документи доправити до адресатів, вирішити різноманітні організаційні справи, численних пасажирів-працівників довезти до різних цехів та підрозділів підприємства й міста.
«Зараз у мене період, коли картинка перед очима постійно змінюється, кожен день приносить нові події, враження, знайомства, – розповідає Тетяна. – І це дуже круто! Хоча буває й важко, адже цілий день ти працюєш за кермом та відповідаєш за безпечну поїздку пасажирів. А колись життя у мене було зовсім іншим. 13 років я провела за столом з паперами, бо працювала у таможні офіс-менеджером. За фахом я менеджер-організатор, свого часу закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом. Потім був декрет, а поки виховувала дитину, на роботі все змінилося і моєї посади не стало. Довелося шукати роботу, але я вже хотіла таку знайти, де б не було одноманітності. Я маю дев’ять років водійського стажу. За кермо власного автомобіля сідаю щодня – він мій вірний помічник у справах і дозволяє економити сили та час. Тож я вирішила шукати роботу водійки. Зробила резюме, «закинула» його в інтернет і… мені зателефонували з «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Тетяна відгукнулася, хоча ще не знала, водійкою якого автомобілю їй запропонують бути, в яких умовах доведеться працювати, яку заробітну плату отримуватиме. Для жінки, у якої є родина, це дуже важливо. Хоча вже тоді Тетяна підсвідомо відчувала, що умови їй влаштують і все буде добре. Так воно і сталося. Тетяні запропонували роботу у службі таксі 10-ї колони автотранспортного управління.
«Так, без цікавих поглядів чоловіків не обійшлося, і я була до цього готовою – я ж новенька, та ще й жінка, – усміхаючись, продовжує Тетяна. – Через декілька днів ми з колегами роззнайомилася так, наче усе життя разом працювали. Начальник автоколони, водії – усі старалися мені допомогти. Це так приємно! Мене стажували, возили по маршрутах, допомагали вивчати підприємство та його «закони», адже це справжнє місто у місті. До цього, що воно собою уявляє, я взагалі не знала, бо ніхто у моїй родині тут не працював. Виходить, я стала першою».
Перший самостійний робочий день для Тетяни був надзвичайно напруженим, поїздок було багато. Вже тоді вона відчула, що водіїв на підприємстві не вистачає, і через це навантаження на тих, хто тут працює, велике. Тоді, після першого робочого дня, вона подумала, як же всього багато. А зараз, коли вже звиклася, то все нормальним здається. Пройшло і хвилювання від адаптації – новий колектив, обстановка, автомобіль та ще й спецодяг треба носити.
«До речі, щодо спецодягу мені пощастило з розміром, костюм одразу мені підійшов і його не треба було вшивати, – усміхається Тетяна. – Зараз усі емоції вгамувалися і моя увага повністю зосередилася на роботі. Я не знаю, як би склалася моя доля, якби не війна, закриття різних посад на підприємствах, в установах і, водночас, кадровий голод, необхідність замінювати чоловіків у різних галузях. Але я знаю головне, мені моя справа подобається. Можливо, моя історія комусь стане у пригоді, коли перед ним або нею постане питання де працювати».
