Категорія: Наші люди

Відповіді на ці питання ми отримали від однієї з найкращих працівниць гірничого департаменту – сепараторниці рудозбагачувальної фабрики № 2 Наталі Секрети, яка стала «Людиною року-2022».

Палкий погляд, м’яка усмішка та тендітність Наталі захоплюють майже з перших хвилин. Але за всім цим стоїть міцний характер та залізна витримка, які дозволяють жінці працювати у нелегких умовах сьогодення. І працювати так, щоб отримувати продукцію найвищої якості.

Найкращими помічниками для Наталі є її колеги, а ще досвід та «підлеглі» – сепаратори. Ці потужні великі агрегати, наче діти, говорить сепараторниця, за кожним з них потрібен догляд та постійна увага. Не зайвим буде погладити, сказати добре слово, а обладнання на це озивається такою віддачою, що дає змогу отримати концентрат «золотої проби» – з масовою часткою заліза 68%. Щоб отримати його, часто потрібно буквально «промацати сепарацію», тобто аби побачити, впевнитися у якості промпродукта на третій стадії сепарації, пробуєш його руками. М’який, еластичний, масний, дрібнозернистий, ніжний, схожий на густі вершки – все це про продукт з вмістом заліза у 68%. Безумовно, головним підтвердженням якості стануть лабораторні висновки, але, якщо чесно, «ручний» результат ще ніколи не підводив, усміхається Наталя.

«Можливо, хтось вважає, що сепараторник – це нудна та одноманітна робота: стій та кнопочки натискай на сепараторі. Але ні, адже ти маєш стільки всього знати! – говорить Наталя. – Не лише про те, як влаштовані ці агрегати, а й володіти усім виробничим ланцюгом – від автостели до подрібнення. Сепарація не може існувати без води, але її може бути забагато, і тоді сепаратор може «захлинутися». Вода допомагає відділяти корисний продукт від хвостів. А от про те, що ти можеш отримати наприкінці, може сигналізувати навіть колір у дешламаторах (пристрій, призначений для видалення шламу з пульпи шляхом відмивання, декантації, класифікації та згущення пульпи). Помаранчевий є не лише нашим корпоративним кольором, а ще й сигналом, що продукт вийде якісний, а ось зелень сигналізує, що над ним доведеться ще добряче попрацювати. Та все це приходить з досвідом».

А досвіду у Наталі Секрети вистачає. Вона працює на підприємстві понад 20 років.

«На фабрику я прийшла за порадою батька, який працював на підприємстві монтажником-висотником. Замолоду думала, що ця робота в мене на пару-трійку років, а закохалася в неї на все життя. Вперше це відчула, коли пішла в декрет зі старшим сином, а ще одне підтвердження отримала цього року, коли ми відправилися у вимушений простій. Тоді мої сепаратори почали мені навіть снитися. За ці роки в мене було багато різних змін, але нічна з 23 на 24 лютого запам’яталася назавжди. Тоді вже на шляху додому мені зустрівся чоловік із якимось напруженим і наче закам’янілим обличчям, який приголомшив короткою фразою: «Нас бомблять!», – згадує Наталя Секрета.

Попри всі жахіття війни думки покинути рідне місто у Наталі не виникало. Вона говорить, що її рідна домівка та українські захисники є для неї найкращим оберегом. Цей рік видався складним, став тим періодом, який проявив людей наче лакмусовий папірець.

«Я стала менш негативно реагувати на все, ображатися, почала більше цінувати кожну хвилину свого життя та спілкування з родиною. І як би там не сталося, а на Новий рік ми поставимо вдома ялинку, адже цього так хоче мій п’ятирічний син Давид. Він сказав, що на свято саме так і має бути, а зимовий добрий чарівник обов’язково прийде не лише до діточок, а й до кожного нашого захисника і принесе їм всім подарунки. Я щиро на це сподіваюся. І вірю, що найголовнішим словом наступного року для всіх нас стане Перемога. Тоді зберемося усі-усі десь на природі – рідні, друзі, колеги – і гучно та весело все відсвяткуємо. З нетерпінням чекаю на це!».

Слюсар з ремонту колісних транспортних засобів гірничотранспортного цеху Віктор Семенов, один із лідерів гірничого департаменту у номінації «Людина року ГД», віртуозно вміє «перевзути» багатотонний БелАЗ та з майстерністю хірурга з’єднати всі «судини»: патрубки, шланги, кабелі і запустити серце машини – двигун.

Та асом ремонтної справи не народжуються і не стають однієї миті, говорить Віктор Миколайович. Крутить гайки він вже понад 30 років. На підприємство, а саме в гірничотранспортний цех, прийшов після училища. Саме працюючи в цьому цеху йому вдалося поєднати одразу декілька своїх мрій та цілей.

«В дитинстві я хотів стати водієм, – говорить Віктор Семенов, – але через поганий зір ця професія мені тоді «не світила». Однак хотілося хоча б просто бути біля машин та ще й непогано заробляти. Звідти й мій вибір професії слюсаря транспортних засобів та як наслідок – робота на нашому підприємстві. Озирнувшись назад можу впевнено сказати, що не помилився. Роки роботи додали досвіду. З першого ж дня для мене найкращою нагородою було відчуття та розуміння того, що моя робота потрібна».

Свою роботу Віктор цінує за стабільність, за те, що поряд колеги, які працюють однією командою, як одне ціле. Бригадир Геннадій Вербицький та слюсарі Олександр Литвяк та Володимир Рябенко – члени його робочої родини. Хлопцям доводиться виконувати непрості завдання, наприклад, «перевзувати» багатотонні БелАЗи. Працювати з колесом у понад два з половиною метри у висоту та вагою у чотири з половиною тонни треба вміти. І тут на першому плані є безпека. Все має бути надійно закріплене і перевірене не один раз. «Але найголовніше, ти маєш любити свою роботу», – каже наш герой.

«Я сумую за тим ритмом, в якому працювали до війни. Хочеться знову повернутися до звичайних буднів, скоріше б цей час настав. Війна пройшлася по всіх нас, говорити про це не хочу, бо болить ця рана – в мене без вісті зник на цій клятій війні син Сергій, теж працівник нашого підприємства. Дуже хочеться, щоб він таки повернувся додому. Тоді всім нам буде легше. Живу цією надією. А ще – роботою, бо вона зараз для мене – сенс життя і спасіння. Коли ти відчуваєш, що потрібен, що без тебе ніяк, то проблеми відходять на другий план, і навіть дихається легше. Сьогодні я не гадаю наперед, яким буде майбутнє. Але нехай воно просто буде», – говорить Віктор Семенов.