Категорія: Наші люди

Категорії
Наші люди

Віртуоз свердла та пір’я

Знаний квітникар, майстер вимірювальних та різальних інструментів, людина-позитив, яка «вросла корінням» у рідний цех – це все поєднане в одній особі. Це верстатник широкого профілю ремонтно-механічного цеху № 1 ливарно-механічного заводу Геннадій Тімченко, якого відзначили почесним званням «Честь та гордість ЛМЗ».

«Я пам’ятаю, як ще зовсім пацаном бігав на каменедробильний завод подивитися, як там працювали верстати. Це просто зачаровувало мене, – згадує Геннадій Тімченко. – Саме тоді я і визначився з майбутньою професією, зрозумів, що вона точно буде пов’язана з верстатами. Життя подарувало мені таку можливість, вже 27 років я працюю в РМЦ-1 верстатником і впевнений, що це найкраща у світі професія. Навіть у перші дні повномасштабного вторгнення, коли я виїхав до дітей до Чехії, мені постійно снився рідний цех, завод, я ніби відчував запахи мастила, емульсії, стружки – це найкращі аромати для мене. Я ледь не розлучився з дружиною (усміхається) через те, що поривався назад до рідного заводу, а вона ще боялася повертатися. На щастя, я зараз знову в строю на своїй виробничій «передовій».

В цеху нашому верстатнику довіряють найскладніші ремонтні замовлення. Професіоналізм та багаторічний досвід дають йому змогу вправно працювати на різних верстатах. В робочому портфоліо Тімченка– участь в ремонті та виготовленні деталей для доменних та гірничих цехів. Колеса кранів, вентилятори, величезні насоси, гвинти на пушки для доменників отримують друге життя після того, як з ними попрацював Геннадій Васильович.

«Це настільки багатогранна людина, що я просто диву даюся, – говорить старший майстер основної виробничої дільниці унікальних верстатів РМЦ-1 Юрій Бобров. – Він завжди у доброму гуморі, готовий допомогти колегам. Якщо до нас надходить робоче завдання підвищеної складності, то я одразу доручаю його Геннадію. Він з цим викликом точно впорається на всі 100 відсотків. Якщо Геннадій Васильович говорить, що йому пощастило з роботою і з цим цехом, то цеху пощастило з ним вдвічі більше. Допоки такі люди, як наш досвідчений верстатник, працюватимуть і надалі в РМЦ-1, то нам до снаги будь-яке замовлення. Тому, коли постало питання, хто ж має отримати почесну винагороду  «Честь та гордість ЛМЗ», то іншої відповіді й не могло бути – Геннадій Тімченко!»

Наш герой розповідає, що впродовж років праці біля верстатів звикання та буденність, на щастя, так його й не «відвідали». Геннадію імпонує те, що верстатник завжди має вивчати щось нове, а кожне замовлення – особливе. Допомагають йому впоратися з будь-яким виробничим викликом знання з креслення, математики, «характеру» сталей та сплавів, верстатного обладнання. Верстатник усміхаючись говорить, що «озброєний» до зубів вимірювальним та різальним інструментом: свердла та пір’я (рапідові пластини), мікрометри, штангенциркулі, різці та внутрішньоміри, різці відрізні, різьбові, прохідні, розточні, фасонні та радіусні – цей перелік, здається, можна продовжувати нескінченно. Скільки ж років цьому потрібно навчатися, аби володіти цим «озброєнням» так віртуозно, як наш майстер? За словами Тімченка, головне –-мати бажання і бути закоханим у все, чим займаєшся.

«Я щаслива людина, адже займаюся улюбленою справою, – розповідає Геннадій Тімченко. – Головними моїми джерелами натхнення є мій колектив, робота та родина. З усім цим мені пощастило. А ще я дуже люблю квіти. Колись у мене тільки хризантем було 69 видів, мені друзі привозили з різних країн тюльпани, нарциси, гладіолуси. Я казав, що якби виграв пару мільйонів у лотерею, то точно мільйон витратив би на голландські тюльпани, була така в мене мрія. Зараз найголовніша моя мрія – Перемога, а ще дуже хочу, щоб діти подарували мені онучку і щоб вона зростала у мирній прекрасній Україні. Щиро подіваюся, що на здійснення цих мрій мені чекати довго не доведеться».

Категорії
Наші люди

«У мене якість – у крові»

Цей травень став ювілейним для начальниці служби технологічного контролю гірничого департаменту ПП «Стіл Сервіс» Марини Пучкової. Але свої 55 вона вважає лише календарною датою, яка точно не відображає стан її душі.

У перші ж хвилини спілкування з Мариною охоплює відчуття, що ця людина просто сяє. Це внутрішнє світло огортає тебе, налаштовує на позитивний лад і впевненість, що все буде добре. Марина вже не один рік очолює службу технологічного контролю гірничого департаменту, вона керує 70 працівниками. При цьому вона впевнена, що її служба має виконувати не «поліційну» функцію, а сервісну службу контролю, яка допомагає великому колективу гірничого департаменту виробляти якісний продукт.

«Для мене завжди та у всьому була в пріоритеті якість, вона у мене в крові, –  говорить Марина Пучкова. – Жити та працювати треба якісно. Цього вимагаю від себе і від своїх підлеглих. Завжди нагадую дівчатам, які працюють у службі, що наша мета не покарати, не продемонструвати недоліки, а підказати, як виготовити якісний продукт. Ми відповідальні за тих, хто працює над продукцією на всіх етапах її виробництва. Тому коли контролер виходить на своє завдання та помічає, що щось у процесі йде не так, він має, перш за все, привернути до цього увагу працівників, підказати, до чого це може призвести і порадити як їм діяти. Для мене вдалий робочий день – це коли ми отримали гарний результат аналізу відібраних проб. Це означає що на всіх етапах виробництва відпрацювали гідно всі ланки, і ми це підтвердили».

Марина все життя дотична до професії збагачувальника. Хоча в юності вона мріяла стати лікарем, втім доля так склалася, що вступила дівчина до гірничорудного інституту на факультет збагачення корисних копалин. Обрала його через те, що там багато часу відводилося дисциплінам, пов’язаним з дослідами та хімією, отже була надія потім все ж стати медиком. Але несподівано професія збагачувальника «затягнула». А лікарська справа залишилася цікавим хобі, для якого в Марини й зараз завжди знаходиться вільна хвилинка.

Марина Пучкова двічі поверталася на наше підприємство, обидва рази після праці у науково-дослідному інституті «Механобрчормет». З 2016 року вона очолює службу ВТК гірничого департаменту  ПП «Стіл Сервіс».

«Ми займаємося відбором, підготовкою проб агломераційної і сирої залізної руди та концентрату, – розповідає Марина. – Я пишаюся своїм колективом та тим, що зараз ми– сучасна служба з  висококваліфікованим персоналом та сучасним обладнанням, за що вдячна керівництву гірничого департаменту. Я дуже люблю людей, але не сприймаю тих, хто каже: не знаю, не хочу, не вмію, не буду вчитися. Ми маємо постійно розвиватися. Наша робота – це робота висококваліфікованого фахівця з широким набором знань та навичок. Якщо людина готова рухатися вперед у професії та у житті, я завжди її підтримаю. Поважаю в людях щирість та чесність. Для мене самої дуже боляче образити людину, тому своїх колег завжди намагаюся налаштувати на позитив, адже у гарному настрої й продуктивність праці зростає (усміхається)».

Попри те, що Марина є однією з небагатьох керівниць-жінок у гірничій справі, колеги з гірничого департаменту її завжди підтримують та дослухуються до її порад. Вони працюють одною командою, ця дружня атмосфера надзвичайно продуктивна, відзначає жінка.

«Ми маємо спільну мету – виготовляти якісний продукт, – продовжує Марина. – Гірники працюють над цим постійно, ми їм у цьому допомагаємо. У назві «Стіл Сервісу», де я працюю, вже закладено одну з наших характеристик – сервісна служба. І цей сервіс має бути якісним. Тож якість – це наш єднальний фактор. Я працюю тут багато років і розумію, що знайшла місце та професію, яка мені до душі. Мені комфортно, тож хочеться, щоб таке ж відчуття було і у людей поряд зі мною».

В житті нашої героїні були різні моменти, але їй завжди щастило на гарних людей. Вона і у роботі отримує підтримку колег, і у житті. Вже 35 років поряд коханий чоловік, виросли діти, зростають онуки. А ще Марина любить подорожувати. Кожна подорож – це щастя, говорить вона.

«Коли я бачу, як відривається від землі шасі літака, то душу наповнює дивне відчуття, – продовжує жінка. – Нові країни, нові зустріч, нові відкриття – це так прекрасно! На жаль, зараз війна, яка зруйнувала багато планів, але точно не вбила бажання мріяти. Найголовніша наша спільна мрія – Перемога. Я дуже хочу відсвяткувати її у колі своїх колег, коле ми гучно відкоркуємо шампанське і  почнемо будувати наші маршрути нових подорожей світом».

Категорії
Наші люди

Послухайся Арістотеля – не працюй нетверезим

На території підприємства не можна знаходитися у стані сп’яніння.

Видатний давньогрецький вчений і філософ Аристотель колись сказав, що сп’яніння — це добровільне божевілля. А у нас в народі кажуть, що п’яному — море по коліна. Тобто будь-які небезпеки йому здаються несуттєвими. І це особливо страшно, якщо людина знаходиться та виконує роботи на гірничо-металургійному підприємстві, де безліч ризиків, а багато робіт є особливо небезпечними.

Як розповів начальник відділу з оперативної роботи управління з охорони праці Юрій Потурайко, згідно зі статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я, більш ніж 10 відсотків травм на виробництві були отримані в стані алкогольного сп’яніння. На нашому підприємстві діє система протидії знаходженню працівників на його території в алкогольному стані. Це стосується не лише нашого штатного персоналу, а й працівників підрядних організацій. Система постійно вдосконалюється, і якщо працівник не хоче втратити роботу, заробіток та ще й бути звільненим за відповідною статтею, то має приходити на роботу лише у тверезому стані.

“Як правило, людина, яка вжила певну кількість алкоголю, не помічає змін, які сталися з її організмом, – розповідає Юрій. – А дехто навпаки вважає, що саме зараз здатен виконати будь-яку задачу і як ніколи надійно контролює себе і всі небезпечні фактори. Така особливість дії алкоголю на мозок. Але якщо провести дослідження, то можна легко виявити порушення в керуванні рухами. Тіло стає менш координованим, а взаємодія мозку й тіла – менш узгодженою. Людина реагує на зовнішні фактори повільніше або навпаки — поспіхом і хаотично. Порушується критичність мислення, що сприяє прийняттю необдуманих рішень. У такому стані люди схильні до ризикованих дій. Це все в рази підвищує ймовірність нещасних випадків як під час дороги на роботу, так і під час самої роботи. Правило «Приходити на роботу у тверезому, працездатному стані» – це відповідальність самого робітника, але такий принцип не завжди спрацьовує”.

На підприємстві створено кілька бар’єрів, які мусять протидіяти потраплянню людей на його територію у нетверезому стані та вживанню алкоголю на виробництві. Перший з них — це прохідна. Якщо охоронець помітить, що хтось проходить на підприємство і поводить себе не зовсім адекватно, то він має зупинити цю людину та сповістити департамент з безпеки. А ті, прибувши на місце, мають доправити  робітника до здоровпункту підприємства та протестувати його за допомогою алкотестера. Якщо прилад покаже наявність алкоголю, то такий працівник на територію не допускається.

За словами Юрія Потурайка, є ще декілька умовних бар’єрів – безпосередній керівник, товариші по бригаді. Але, на жаль, ці бар’єри не завжди спрацьовують. Керівник не може «обнюхати» усіх своїх підлеглих, а колеги часто вважають, що недобре доповідати своєму керівнику, що їхній товариш по бригаді прийшов на роботу не зовсім у працездатному стані, незважаючи на загрозу для нетверезого та них самих. 

«Кілька тисяч наших працівників обов’язково щозміни мають проходити передрейсовий та післярейсовий або ж передзмінний та післязмінний медогляди з тестами на алкоголь, – продовжує Юрій Потурайко. – Це водії автотранспортних засобів, машиністи екскаваторів, бурових установок, тепловозів, шахтарі та інші. Перелік цих професій затверджено наказом Міністерств охорони здоров’я та внутрішніх справ. Медогляди проводяться медичними працівниками ПП «Стіл Сервіс» і є дієвим інструментом протидії алкоголю на робочому місці. З 2018 року по квітень 2023-го під час медоглядів і тестів на прохідних виявили і не допустили до роботи 990 людей — 493 співробітників «АрселорМіттал Кривий Ріг» та 497 працівників підрядних організацій».

Звичайно ж, не можна виключати, що комусь з палких шанувальників алкоголю вдається пройти невиявленим через КПП або ж пронести спиртне з собою і вжити його на території. Фахівці відділу з оперативної роботи управління з охорони праці вибірково проводять тести в цехах за допомогою портативних алкотестерів. Якщо алкоголь виявлено у одного з працівників, то перевіряється вся бригада. У минулому були непоодинокі випадки виявлення працівників у нетверезому стані безпосередньо в цехах. За чотири місяці нинішнього року «оперативники» провели 840 тестів, і, на щастя, жодного порушника Золотого правила № 1 не виявили.

«У багатьох випадках наявність алкоголю в крові відстороненням від роботи не обмежується, – продовжує Юрій. – З 2018-го по квітень 2023 року були звільнені  585 працівників нашого підприємства та підрядників. 339 покарані доганами чи позбавленням премій. Крім догани та позбавлення премії, ці працівники не отримали й «13-ту зарплату». Але найбільше надії ми покладаємо не на покарання, а на усвідомлення кожним нашим працівником тієї небезпеки, яку несе в собі робота на небезпечних виробництвах у нетверезому стані як для нього самого, так і для товаришів поруч. Постійно нагадуємо про це під час візитів у цехи, а також на змінно-зустрічних зборах. А ще дуже сподіваємося, що ніхто  не допустить свого нетверезого товариша до роботи, бо від цього залежить і ваше життя».

Категорії
Наші люди

Скриньки – із паперу, пташки й звірятка – із пляшок

Вона любить свою професію, а у вільний час створює речі, які дивують оригінальністю.

Для змащувальника автотранспортного управління Олени Піліпейко пластик, папір та різні непотрібні для вживання речі стали джерелом натхнення для створення майже дизайнерських виробів для практичного використання та сувенірів для душі.

Про Олену Піліпейко «Металург» дізнався під час одного з репортажів у цехах підприємства. Про неї нам розповіли її колеги з автотранспортного управління: «Знаєте, в АТУ у нас є справжня майстриня. Її роботи надзвичайно красиві, вона створює дуже оригінальні речі! Хочеться, щоб усі знали про те, які талановиті люди у нас працюють!». Як виявилося потім, Олена до того ж є єдиною жінкою в автотранспортному управлінні, яка працює змащувальником автомобілів.

Ми розмовляли з Оленою на її робочому місці в АТУ. Увагу одразу привернули гарні дрібнички біля її столу: плетені горщики для квітів, скриньки різного розміру та кольору для корисних дрібниць, макет української садиби з будиночком, тином, квітником, собакою та кішкою. Все це виглядає, наче справжнє. Навіть всередині будиночка є мініатюрні меблі.

«Виготовлення красивих речей – не просто моє хобі, це потреба душі, моральне задоволення, якщо так можна сказати. Робота над ними заспокоює мене та надає гарного настрою, – розповідає Олена Піліпейко. – Все почалося у 2017 році, коли одна з моїх колег, яка працювала муляркою, принесла на роботу дуже цікавий кошик, як потім з’ясувалося, сплетений з паперу. Я дуже зацікавилася цим і попросила, щоб вона навчила мене так плести. Знаєте, у мене з першого разу все вийшло! А коли зрозуміла як це робиться, то фантазії вже не було меж: почала створювати не тільки кошики, а й скриньки, підставки для горщиків, фігурки різних звіряток тощо. Технологію їх виготовлення опанувала вже сама, роблю так, як вважаю за потрібне. І в мене все виходить».

Для створення своїх робіт, крім паперу, Олена використовує і так зване «сміття» – використані пластикові пляшки, пінопласт, дерев’яні палички, якими ми розмішуємо у чашках каву або чай, та інші вже непотрібні для вжитку речі. Як говорить Олена, пластик людство створило для зручності. Але він стає нам в нагоді лише на деякий час, а далі перетворюється на сміття і століттями розкладається, забруднюючи тим самим довколишню середу. Наприклад, пластикова пляшка розкладається від 450 до однієї тисячі років. А в руках Олени пластик набуває нового життя.

«В деяких роботах я використовую звичайні пластикові пляшки, а от для виготовлення звіряток чи птахів краще підходять пляшки від кефіру, шампунів, гелів для душу тощо, – говорить Олена. – Звичайно, стільки продуктів я сама не споживаю, тож прошу колег приносити мені такі пляшки. Коли матеріалу збирається достатньо, починаю щось робити. От, наприклад, голубів я створила на початку війни. Голуби – символи миру, тож хоча б так я можу наблизити мир у своїй рідній Україні. А щоб потім в ній було як завжди затишно, роблю різних звіряток, садиби з хатинками, на дачу зробила дуже красивих лелек. В кожну роботу я вкладаю частинку своєї душі і хочу, щоб мої роботи сприяли гарному настрою, надавали людям оптимізму».

Олена Піліпейко працює змащувальником автомобілів вже 21 рік, рівно стільки ж, скільки працює на підприємстві. Роботи в неї багато. Щодня  вона оглядає великі вантажні автомобілі та змащує мастилом їхні деталі та механізми, які піддаються тертю під час поїздок. Вчасне змащування попереджає зношування і загалом є важливою складовою технічного обслуговування автомобілів.

Під час роботи Олені доводиться як спускатися «під землю» – до оглядової ями, так і «озброюватися» пістолетом – важливою частиною спеціального прибору для змащування під тиском.

«Роботу свою дуже люблю! Вона для мене важлива, та й серед людей завжди знаходжусь, відчуваю підтримку колег, – продовжує Олена. – Звичайно, цій професії я навчалась, адже тут треба знати не лише різні «масльонки», а й види мастила, до яких марок автомобілів що підходить та багато іншого. А за першим фахом я повар, відпрацювала за цією професією аж 16 років. Взагалі я дуже люблю готувати та годувати людей. Є у мене і свої фірмові страви, наприклад деруни. Вони в мене незвичайні. Тобто готую їх за класичним рецептом, але потім варю крутий запашний бульйон з приправами, викладаю вже обсмажені драники у чавунок чи глибоку сковорідку, трохи заливаю цим бульйоном, щоб не повністю їх покрити, і протушую на маленькому вогні. Спробуйте, це дуже смачно, як кажуть, за вуха не відтягнете (сміється). А ще дуже люблю працювати з тістом, пиріжки, млинці, оладки – це у мене завжди водиться. А взагалі все, що я роблю – це для людей: моя робота, мої поробки, які переважно дарую друзям та знайомим, мої страви, якими годую рідних і не тільки. Все це надає мені життєвої наснаги. Цього я бажаю і кожному з нас. Знайдіть і ви якесь захоплення, щоб «гріло душу» – і тоді ваше життя зміниться на краще. Я це точно знаю!»

Категорії
Наші люди

Виробничий «скульптор»

Про старшого майстра фасонно–сталеливарного цеха Євгена Кайка колеги говорять, що він бачить цех як творчу майстерню, його цікавлять найскладніші завдання, до кожного колеги вміє знайти підхід і має чималий професійний досвід. Тож справедливо, що званням «Честь та гордість ЛМЗ відзначили в цеху саме його.

У випадку з Євгеном можна сказати, що вислів «цех – друга домівка та родинна справа » точнісінько про нього. У ФСЛЦ колись формувальником машинного формування працювала мати Євгена. Сюди майстер прийшов ще юнаком, цех став першим і єдиним місцем його роботи.

«25 років минуло, а я й досі залишаюся закоханим у свій цех і свою роботу. Тут я зростав професійно, паралельно з роботою здобув вищу освіту і досвід, який мені не один раз ставав у пригоді у житті, – розповідає старший майстер ФСЛЦ. – Пам’ятаю своїх перших вчителів – формувальника Михайла  Труша та бригадира Анатолія Хоменка. Вони навчили мене не лише азам професії, а й особливому підходу до кожного завдання. Завдяки їм я відчуваю, що формування – це творчий процес, який вимагає підходу скульптора. У нашій справі не обійтися без аналітичного складу розуму та просторового мислення, а ще ока художника. Треба вміти читати креслення, розуміти що це за деталь, яку ти виготовляєш власноруч і яку згодом віділлють за формою. Говорять, що формувальником можна стати за 4 місяці, я вважаю, що професійним формувальником можна стати не менше, ніж за три роки, і лише якщо в тебе є до цього хист. От приходять до нас хлопці, а з 6-8 залишаються у професії 2-3. І не тому, що формувальна справа нелегка, а тому, що покликання у них зовсім інше, і це нормальний природний професійний відбір».

Євген з колегами виготовляють з формувальної суміші ливарні форми, в них потім заливається рідка сталь і формується відливка – деталь. А щоб зробити таку форму-«пасочку», потрібно виконати низку технологічних процесів. Спочатку з суміші формується форма, потім здійснюється її теплова сушка. Ось тут важливо як не пересушити, так і не недосушити форму, адже можуть сформуватися раковини-порожнечі. Під час механічної обробки такі пустоти відкриваються, туди затікає рідка сталь, і виходить не рівна поверхня, а бракована з «дірками». А це змарнований час, даремно витрачені матеріали і праця багатьох людей.

«В моїй професії один точно в цеху не воїн, тут важлива командна робота. І багато що залежить і від бригадира, і від майстра, – розповідає Євген. – Треба вміти працювати з людьми, знати, хто на що  здібний, хто чим дихає, в якому настрої. Працювати з людьми, як на мене, то найважче. Адже наш цех виконує різні замовлення, більшість з них складні. Пам’ятаю, як ми виготовляли раму рольгангу – це відливка вагою близько 40 тонн, довжиною 8 метрів та шириною 4 метри. Ми її місяць формували, сушили, потім збирали. Впоралися, адже команда в нас гарна, кожен вболіває за справу душею».

Сьогодні, зізнається Євген Кайко, працювати складніше, адже чимало талановитих колег воюють на фронті. На жаль, є серед них загиблі та поранені, тож в цеху працюють і за тих, хто зараз виборює нашу Перемогу, а це вже подвійна відповідальність.

«Ми пережили і переживаємо непрості часи, – продовжує старший майстер. – Наш цех живе та дихає цілодобово. А я пам’ятаю, як за часів блекауту прийшов до цеху, і тут панувала така тиша, що я почув, як пролетіли голуби. Було сумно і боляче. Тож коли зашумів, задзвенів, почав рухатися наш ФСЛЦ, я зрадів, з’явилася надія і віра у краще. Впевнений, що ми переможемо! От тоді я, як затятий рибалка, гайну на свої улюблені місця на Каховському водосховищі, а потім з родиною – до Криму. Щиро вірю, що це буде скоро. І дуже чекаю на повернення всіх наших хлопців до цеху, щоб знову наш колектив зібрався у повному складі. От тоді нам до снаги будь-які найскладніші замовлення, все зробимо і швидко, і якісно».

Категорії
Наші люди

Рівень Захаровича

«Це завдання – просте, а це – для Захаровича», так говорять в ремонтно-механічному цеху № 1 Ливарно-механічного заводу про найскладніші завдання, які до снаги слюсарю-ремонтнику Олександру Захаровичу Суслову. До п’ятиріччя заводу його було відзначено званням «Честь та гордість «ЛМЗ».

Ремонтно-механічний цех став першим і єдиним місцем роботи слюсаря, де він працює вже майже 40 років. Для Олександра це є ще й продовженням родинної справи, адже у цьому цеху працював верстатником його батько.

«Для мене – це більше, ніж просто місце роботи. Тут працюють прекрасні люди, а моя робота потрібна, відповідальна і цікава, – говорить Олександр Суслов. – Я відповідаю за ремонт та збір деталей, вузлів редукторів, кранових коліс, барабанів конвеєрів. Під час огляду я з’ясовую, які вузли обладнання та деталі не працюють та вимагають ремонту або повної заміни. Для мене найголовніше – це ретельно та якісно виконати свою роботу, адже від неї не в останню чергу залежить життя та безпека праці колег у цехах. Тому я не маю права на помилку».

Щоб відремонтувати вузол слюсарю-ремонтнику доводиться розумітися на складних кресленнях, вправно володіти як молотком, гайковими ключами, так і штангенциркулем, мікрометром, адже поняття «авось» та «абияк» для Олександра точно не існують.

«Йому завжди дістаються найскладніші замовлення, адже прості – це точно не рівень Захаровича. Йому можна довірити все! Трапляється, що над завданням часто доводиться попотіти. Бувають креслення вузлів, де нараховується до 300 елементів. Все розібране потрібно практично «просвітити», наче рентгеном – побачити, помітити, виконати дефектацію – визначити стан деталей та вузлів, порівнюючи фактичні показники з даними технічної документації, де наведені нормальні, допустимі й граничні значення розмірів деталей та зазорів, а також відхилення від норми, аби потім все виправити та зібрати з точністю  до мікрона», –  розповідає змінний майстер РМЦ-1 Дмитро Князєв.

Аби досягти такого рівня професіоналізму, як в Олександра Суслова, потрібні роки. А ще щира закоханість у роботу, яка завжди залишається не звичним повсякденним обов’язком, а скоріше місцем, де можна «творити», де гул верстатів звучить, як звуки виробничої музики. До речі, наш герой має давнє хобі: для нього найкращий відпочинок – це слухати музику. Їй, як і його роботі в рідному цеху, назавжди віддане його серце.