Категорія: Новини

«Ми не вічні, а ці хлопці – наше майбутнє, майбутнє дробарної фабрики. Це найкращі студенти, які проходили стажування за ті два десятки років, протягом яких я тут працюю», – заступник начальника ДФ ГД Ігор Боярин поділився враженнями про своїх нових колег. Артем, Микита та Олександр стали працівниками цеху, успішно пройшовши стажування.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, металургійне виробництво на деякий час зупинилося, а гірничий департамент продовжував працювати. Дробарна фабрика дробила руду, з якої на рудозбагачувальних фабриках виробляли концентрат. Багатьох працівників  фабрики мобілізували. «Робочих рук не вистачало, – згадує Ігор Боярин. – Ми просили дати людей. Так у цеху з’явилась нова група стажерів. Хлопці виявилися завзятими та сумлінними. Вони не лише навчалися, а й допомогли переобладнати систему нагріву та подавання води в наші душові відповідно до вимог Виробництва світового класу WCM».

А почалось все з мотивації. За словами Ігоря, стажерів не стали зразу навантажувати горами інформації та непідйомними завданнями.

«У перші дні стажування у мене не було особливого натхнення до роботи, – згадує випускник «Нової фабрики», учасник проєкту GoPro Микита Лоза. – Хотілося скоріше відбути зміну і мерщій додому. Саме завдяки правильним діям наставників мені почала подобатися моя робота».

Ігор Боярин та майстер Олександр Кузьменко розуміли, що стажерів треба перш за все зацікавити. Починали з елементарного, наприклад, розібрати й зібрати простеньку електросхему. Давали нескладні творчі завдання, які вимагали нових знань. І хлопці не у ТікТоку сиділи, а шукали потрібні знання та застосовували їх на практиці.

Олександр Залесов вчився у коледжі ДУЕТу. «Мені запропонували роботу в «АрселорМіттал», і я погодився, – згадує він. –  Електрикою я зацікавився тоді, коли вперше побачив батарейки, точніше те, як вони запалювали лампочки та рухали іграшки. Мені малому здавалося, що це магія. І зараз здається. І в чомусь я вже сам маг, можу трохи керувати цією суперсилою. Але ще треба пройти довгий шлях. І чим більше дізнаюся, чим далі йду, тим більше нових доріг відкривається. Поки що я не зустрів на шляху ні шлагбаума, ні стіни. Лише невеличкі перешкоди, які допомагають долати наставники, колеги. Найважче мені було фізично. Дистанційне навчання не додає сили та витривалості. А тут ще літо настало, спека. Але звик, підкачав м’язи і зараз працюю із задоволенням».

Олександр та Микита вже не стажери, а чергові електромонтери. Вони обслуговують та ремонтують електроустаткування, розбирають електросхеми в цеху, допускають до ремонтних робіт бригади.

«Це величезна відповідальність, – зізнається Микита. – Адже ти відповідальний за життя багатьох людей. У бригаді може бути 5-6 людей, а таких бригад може працювати дві і навіть три. Трохи страшно». Досвідчений Ігор Боярин у цьому страху нічого поганого не вбачає: «Як казав мій наставник Віктор Калинович: електрик завжди повинен трішки боятися. Аж до пенсії. Тоді він розуміє, що робить, і не лізе туди, куди не треба. Якщо електрик перестав боятися, то йому треба шукати іншу роботу, щоб не наробити горя».

Артем Шведов – наймолодший з групи. У коледжі він вчився ремонтувати та експлуатувати гірниче устаткування. А на дробарній фабриці опанував нову професію – слюсаря-сантехніка. «З трубами та засувками я вже був знайомий, бо працював деякий час на шахті сантехніком на подачі кисню. – А тут познайомився зі складнішим устаткуванням, наприклад, насосами. Серед моїх перших завдань було розібрати та зібрати насос. Не ідеально, але я впорався. Я дуже ціную наш колектив, батьківське ставлення наставників. Особливо вдячний Сергію Шемету, який вчив мене. У цеху багато сантехнічного обладнання: подавання кисню, технічної та питної води, каналізація. Тут більше 10-ти кілометрів труб і майже 30 насосів. Хотілось би спробувати себе у самому цеху, там цікавіше. Але поки що обслуговую системи адміністративно-побутового комплексу, бо готуюся вступати до вишу, треба час на підготовку, а графік день-ніч-48 (як у сантехніків АПК) – це більше можливостей».

Разом з Микитою та Олександром, Артем брав участь у переоснащенні цехових бань. Хлопці змонтували труби, встановили автоматичні клапани, датчики, частотні перетворювачі та багато іншого. Зараз нагрів і подавання води максимально автоматизовані. Завдяки кращому світовому досвіду WCM набагато менше витрачається води, електроенергії, менше зношуються насоси. Системи запускаються та регулюються мобільним телефоном..

«Я пишаюся цими хлопцями, – підсумовує Ігор Боярин. – Якщо вони будуть рости такими ж темпами, якщо не втратять завзяття, то багато чого досягнуть. Олександра ми вже влітку плануємо спробувати на посаді виконуючого обов’язки майстра. А далі йому будуть до снаги більш високі керівні посади, якщо забажає. Микита зізнався, що поки що боїться відповідальності керувати людьми. Тільки-но він переможе страх, то також спробуємо майстром. Артем працює, набирається досвіду. Коли закінчить відповідний виш, то перед ним також відкриються перспективи зростання. Я впевнений в тому, що якщо Олександр, Микита та Артем не збавлять обертів, то у них вийде все, чого забажають».