Останнім полем бою героя стало село Роботине Запорізької області. Він загинув 6 грудня 2023 року.
Євген Босов працював токарем в РМЦ №3 Ливарно-механічного заводу. Він був світлою, відкритою людиною з позитивним поглядом на життя. Колеги згадують його з теплом та повагою.
«Таких людей ще треба пошукати, – розповідає в.о. заступника РМЦ-3 Вадим Веремчук. – Він був досвідченим токарем-універсалом, наставником молоді, з готовністю приходив на допомогу колегам. Токарю підкорялося будь-яке обладнання, в цеху його бачили завжди з усмішкою. Активний, цілеспрямований Євген мав багато планів на майбутнє, але його життя відібрала війна. Ми втратили справжній скарб цеху, але він залишиться у наших серцях назавжди».
Щоб підвищити рівень безпеки на залізничних переїздах на території «АрселорМіттал Кривий Ріг» відділ транспорту (безпека руху) перевіряє їх технічний стан та впроваджує профілактичні заходи.
Залізничні переїзди – це найбільш складні та небезпечні ділянки дороги. Вони вимагають від усіх учасників руху (водіїв авто, машиністів тепловозів, пішоходів) підвищеної уваги та чіткого дотримання правил дорожнього руху, а на нашому підприємстві – ще і відповідних корпоративних стандартів.
«На території «АрселорМіттал Кривий Ріг» розташований 231 залізничний переїзд різних категорій, – говорить Сергій Прокопенко, начальник відділу транспорту (безпека руху). – Зараз ми аналізуємо, які з них активно використовуються, а на яких рух призупинено у зв’язку зі скороченням виробництва. Наприклад, тільки на території доменного цеху № 2 таких переїздів 16. І треба розуміти, на які переїзди треба в першу чергу спрямовувати увагу для підтримання їхнього технічного стану та організації обслуговування. Мається на увазі оновлення дорожніх знаків, звукової та світлової сигналізації, асфальтного полотна, настилів – твердого покриття між рейками та перед ними, перевірка роботи світлофорів, забезпечення чистоти на переїздах тощо. А додаткове очищення оглядових зон від чагарників та сухостою дає можливість водіям безперешкодно бачити потяг, що наближається, на відстані 50 метрів. Все це значно сприяє безпеці руху». Під час аудитів особлива увага приділяється тим переїздам, де відбувається рух вогненно-рідких металів і шлаків. Під час виконання маневрової роботи іноді потрібен рух рухомого складу вагонами вперед (метод осаджування), зокрема й через залізничні переїзди. Згідно з вимогами нормативних документів на залізничному транспорті, під час маневрів або руху таким чином помічник машиніста тепловозу повинен завчасно вийти на переїзд і контролювати рух вагонів на переїзді. Перед тим, як рухомий склад проїжджатиме його, помічник має впевнитися, що на переїзді немає автотранспорту та по рації або іншим чином доповісти машиністу тепловозу, що шлях «вільний». Тільки тоді машиніст може здійснювати рух. Перед перетином залізничного переїзду машиніст тепловозу обов’язково повинен подати звуковий сигнал, а кожен водій автомобіля – зупинитися перед залізничним переїздом – це вимоги корпоративного стандарту.
«Переїзди долають не тільки автомобілі чи локомотиви, а й пішоходи. Люди повинні пересуватися тільки маршрутом слідування, а не йти коліями навпростець, намагаючись скоротити шлях, – продовжує Сергій Прокопенко. – При наближенні составу чи локомотиву людина має зупинитися, пропустити їх, впевнитись, що рухомого складу вже немає, в тому числі й на сусідніх коліях, і тільки потім продовжувати рух. Також треба уважно спостерігати за світловою та звуковою сигналізацією. І ще одна порада – зараз, коли довша темна частина доби, а вдень буває похмуро та мрячно, дуже важливо носити на одязі чи на сумці світловідбивні елементи: стрічки, брелоки, нашивки тощо. Це запорука того, що водії, і машиністи локомотивів теж, вас побачать».
Завжди слід пам’ятати, що гальмівний шлях залізничного рухомого складу набагато більший, ніж гальмівний шлях автомобіля. Крім того, габарити та вага залізничних составів також набагато більші за вагу автомобіля, навіть вантажного. Отже любителям проскочити переїзд на червоне світло треба добре подумати, перш ніж робити це. Вони ризикують не лише своїм життям, а й життям пасажирів та усіх учасників руху. Бо скільки б доріг не існувало, а на залізничному переїзді у потяга завжди головна дорога.
16 грудня святкуватиме своє 90-річчя один із найдосвідченіших у ремонтній справі підрозділів – ремонтно-механічний цех № 1 Ливарно-механічного заводу.
Дата народження цього цеху передує даті, коли забилося серце «Криворіжсталі». Своє 90-річчя завод визначатиме у серпні 2024 року. А ось РМЦ-1 цей почесний ювілей святкує першим. І не випадково, адже будівництво будь-якого промислового підприємства та робота численного устаткування в усі часи не можливі без запчастин та вузлів, які виготовляються у ремонтних цехах.
Перші кроки
Ремонтно-механічний цех №1 ввели в експлуатацію 16 грудня 1933 року. На той час обладнання розташовувалося на відкритих майданчиках цеху, а його стіни та дах ще продовжували будувати. Зведення даху будівлі цеху було закінчено лише у 1936 році.
«Цікаво і складно було збирати історію цеху, але це того вартувало. З чотирьох різних версій народилася єдина. Для нас це важливо: адже як людина без родоводу, так і цех. Історія походження РМЦ-1 унікальна. Недаремно ж, у нас є дільниця унікальних верстатів, – усміхнувся начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Завод будувався у голодні тридцяті роки. Тому сюди стікалися робітники з усіх сіл, не всі навіть вміли читати. Уявіть, як складно людям було працювати на американському та німецькому обладнані, адже починали з нього. Але впоралися, освоїли. Ми й зараз – цех з міцним характером. На мою долю як керівника цеху прийшлося два складних випробувальних етапи. Першим став 2014 рік, початок війни з російським агресором. Тоді саме завершувався капремонт доменної печі № 8. А необхідні запчастини виготовлялися на підприємствах, які опинилися на окупованій території Донецької та Луганської областей. Тоді адміністрація заводу вирішила освоїти виготовлення запчастин у цехах механо-ремонтного комплексу, до якого на той момент входив наш цех».
Начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний
Захист, який народжується в цеху
Колись розвиток цеху перервала Друга світова війна. Цього разу – війна з російським агресором. Друга потужна хвиля випробувань накрила цех у лютому 2022 року. Сьогодні з 313 працівників цеху 47 служать у лавах ЗСУ, два герої, на жаль, загинули, ще один захисник вважається зниклим безвісти.
«22 лютого у всіх нас був шок. Але працівники цеху досить швидко оговталися, зібралися і працювали практично без зупинки, – розповідає начальник цеху. – Було непросто. Люди підходили до мене і запитували: «А що далі? А як нам діяти?». Заготовлених відповідей у мене не було. Ходив цехом, розмовляв з кожним особисто. В результаті у мене майже ніхто не виїхав у евакуацію, залишилися працювати. Ми допомагали місту у складні часи. Наприклад, коли зруйнували Карачунівську дамбу, то працівники нашого цеху долучилися до виготовлення шандорів дамби. Тоді рахунок йшов на хвилини, адже збігав не лише час, а й вода, яка топила місто. Тоді довелося приймати нестандартні рішення, виготовляти нетипові для нас деталі та запчастини. Але про це детальніше розповідатимемо вже після Перемоги. Втім вже сьогодні дякую кожному з працівників цеху. Хочеться сказати: ви всі унікальні, всі професіонали!»
Жіноче поповнення цеху з міцним характером
До складу РМЦ-1 сьогодні входить дев’ять виробничих дільниць: підготовки виробництва, інструментальна, універсальних верстатів, ковальська дільниця, мехобробки, унікальних верстатів, кранового обладнання, електрослужби та ремонтно-складальної ділянки. Саме тут ремонтуються деталі та виготовляються вузли та запчастини для доменних печей, прокатних станів та МБЛЗ, копрового і конвертерного цехів, блюмінга. І портфель замовлень постійно розширюється. Цеху складно, адже через мобілізацію та відтік кадрів не вистачає кваліфікованих працівників. Але РМЦ-1 не звик здаватися. Біля верстатів з’являється все більше жіночих облич.
«Я з родини металургів, – розповідає верстатниця широко профілю ОльгаВакуленко. – В мене на заводі працювали дідусь, бабуся та мати, ще й досі працюють батько та тітка. А я спочатку обрала торгівлю. Але, напевне, долю не змінити, і я прийшла до заводського цеху. Звісно, спершу шокували розміри цехів та обладнання, було лячно. Я ж була від цього далекою. Але врятувало те, що тут працюють надзвичайні люди, які завжди підтримають та допоможуть. І ось за місяць я вже виконую певні операції на свердлувальному верстаті. Це ж цех необмежених можливостей! У нас безліч верстатів. Ти можеш постійно освоювати нові, рухатися вперед. Не відчувається, що цеху 90 років, адже запал у нього ще той!»
Верстатниця Юлія Васалатій допомагає Ользі опановувати свердлувальний верстат. Колись в цех її саму привела бабуся, яка працювала на зубофрезерувальних верстатах.
«Я розповідаю своїм дітям, що працюю в цеху, який може все відремонтувати та виготовити: від маленьких болтів до здоровезних деталей та вузлів, – говорить Юлія. – Сумую за тими часами, коли в цеху було багато працівників, цех звучав, наче вулик. Але я вірю в майбутнє цеху. Він для мене –майданчик для розвитку. Ось зараз я вчу Олю працювати на свердлувальному верстаті, а сама опановую верстат з ЧПУ. В нас багато хлопців мобілізовані, тож ми зараз працюємо за них. За роки, що я тут працюю, постійно оновлювався верстатний парк. На жаль, війна цьому стала на заваді. Але вона не заважає нам освоювати новий асортимент замовлень. Багато підприємств зруйновані, і ми маємо їх замінити, аби наш завод не зупинився через брак деталей чи неможливості ремонтів».
Верстатниця Юлія Васалатій
Наталія Жемчугова прийшла до цеху у 17 років. З самого початку вона на цех дивилася зверху в прямому сенсі – працювала машиністом крану. А через 12 років вирішила, що хоче навчатися на заточувальника. Зараз вона на верстаті заточує свердла, різці, фрези, мечики. А потім за допомогою цього інструмента її колеги виточують деталі, ремонтують обладнання.
«В мене стільки позитивного пов’язано з цехом! – розповідає заточувальниця Наталія Жемчугова. – Цех мені просватав чоловіка. Я працювала на крані, а він внизу на верстаті. Олександр і зараз працює фрезерувальником в цеху. Я дуже ціную в людях надійність. І цех у нас надійний. Попри 90-річну історію він сучасний, хоча, звісно, ще багато потрібно оновлювати. Цех стояв 90 років і ще буде стояти, пережив Другу світову і цю переживемо».
Заточувальниця Наталія Жемчугова
Про ковальське щастя
З ковальської дільниці РМЦ-1 продукція прямує до інших ремонтних цехів, там її обробляють на верстатах, а потім вже збирають у різні вузли. Якщо неправильно викувати, то згодом в деталях трапляються тріщини, обладнання швидко зношується та руйнується, внаслідок чого можуть виникати аварійні ситуації. Але завдяки майстерності ковалів, серед яких і коваль на молотах Олександр Жданов, вся продукція з цієї дільниці виходить зі знаком якості.
«Колись я навчався в автодорожньому технікумі, працював водієм, але мене завжди вабила ковальська справа. Напевне, це почалося з казок, – усміхається Олександр. – Але працювати на промислових молотах, то не схоже на казкову кузню на ковадлі. Зараз я працюю на семитонному молоті. Уявляєте його міць?»
Щоб стати досвідченим ковалем, треба роками вчитися. Треба вміти читати креслення, бачити у тримірному просторі майбутню деталь, знати характер кожного виду сталі – її склад. Коваль – це людина-рентген, адже має на око розрізняти температуру зливків-заготовок, бачити і вираховувати, як після кожного удару змінюються їхні розміри.
«Мій молот, то для мене справжня тренажерна зала, – продовжує Олександр. – Отак попрацюєш і точно матимеш гарну фізичну форму. А якщо серйозно, то ковальська праця важка, але дуже потрібна та відповідальна. У цьому, як на мене, і є ковальське щастя. За 90 років зроблено вже багато. Тепер ось очікуємо нашу Перемогу. Дуже хочеться кувати замовлення, з яких почнеться відновлення країни після війни. Тому усім колегам і цеху бажаю, щоб наступний день народження цеху ми святкували гучно та широко, щоб усі хлопці повернулися з війни додому, і ми почали відбудовувати зруйновані міста та села. Ось у цьому я і бачу перспективу розвитку нашого цеху – не зупинятися!»
Працівники прокатного цеху № 3 змінили підхід до прокатки одного з видів продукції і отримали зменшення втрат металу та поліпшення умов праці.
«У нашому цеху продукцію можна отримати за допомогою сортової лінії або ж дротового блоку, – розповідає заступник начальника ПЦ-3 з виробництва Павло Веселков. – Останній сучасніший, а сортова лінія вже морально застаріла. Круглий профіль з діаметром перетину 17 міліметрів (Ø 17) до цього часу катали саме на цій лінії. Застосувавши методологію WCM для розрахунку виробничих втрат, у цеху вирішили, що для їх зменшення варто переходити на виготовлення профілю Ø 17 на дротовому блоці. Був ризик: чи витримає ротор виткоукладача та інше устаткування такий крупний профіль, який на дротовому блоці ще не катали? Начальник цеху Олексій Кушнаренко ухвалив рішення спробувати».
Розробив схеми калібрування прокатних клітей калібрувальник Владислав Брагинець. «Нова схема прокатки – це завжди цікаво й складно водночас, – говорить Владислав. – Схему низової частини стану ми не змінювали, лише використали схему прокатки круга Ø 20 мм, як підкат до блоку. А от з десяти клітей дротового блоку для прокатки сімнадцятого профілю було використано лише дві. Інколи бувають складнощі, коли теоретичні розрахунки не зовсім співпадають з практикою і доводиться коригувати схему. Але цього разу все вийшло з першого разу! Ми з цеховиками спрацювали злагодженою єдиною командою».
Професіоналізм прокатників і калібрувальників забезпечив чудовий результат. Виготовлення перших партій підтвердило зниження втрат, а отже зниження собівартості продукції. До того ж, під час виготовлення на дротовому блоці отримали кращий товарний вигляд мотків прокату та щільніше пакування. Тому такий профіль як Ø 17 мм. має кращі перспективи на ринку прокатної продукції.
«Зменшення втрат і якісніший товарний вигляд – це чудово, – відзначив виконувач обов’язків змінного майстра основної виробничої дільниці Олександр Маркідонов. – А ще один плюс – це те, що коли катали через сортову лінію, то доводилося відбирати проби дуже гарячого металу, а зараз у зоні відбору проб прокат не такий гарячий. Це безпечніше для людей. Також зменшились обсяги ручних робіт, тобто фізично працівникам стало легше».
У залізничному цеху № 3 продовжується робота, спрямована на створення безпечніших умов праці.
Яка картинка виникає у вас, коли ви чуєте слово «дрезина»? Раніше я уявляв її невеличкою платформою, що рухається рейками. А щоб вона рухалася, треба постійно совати туди-сюди масивні важелі. Коли потрапляєш у залізничний цех, то розумієш: дрезини бувають різними. Наприклад, дрезина з назвою «мотовоз навантажувально-транспортувальний» – це потужна самохідна залізнична машина масою 31 тонна, яка возить багатотонні вантажі – рейки, шпали та інший скарб, необхідний для ремонтів залізничних колій. Вона оснащена підйомним краном, який здатен підіймати вантажі до 5 тонн.
«Водій керує дрезиною і краном з кабіни, яка захищає його від негоди, – пояснює начальник дільниці експлуатації та ремонту механізмів ЗЦ-3 Юрій П’ятаков. – Більшість робочого часу він проводить у водійському кріслі, тому якість крісла має величезне значення для зручності та здоров’я. Нещодавно ми замінили крісла на трьох наших дрезинах – навантажувально-транспортувальних мотовозах. Замість стареньких крісел, які не надто пом’якшували поштовхи та коливання під час руху рейками, встановили саме антивібраційні крісла. Водії вже відчули зручність і безпеку. А ще використання таких крісел зменшує ризик професійних захворювань, пов’язаних з вібрацією».
Нові крісла отримали водії дрезин Віталій Кісель, Олександр Мельник та Іван Палагнюк. Вони вже оцінили їх зручність.
«Ми виконуємо ремонти колій по всьому підприємству, – розповідає Віталій Кісель. – Інколи рухаємося ділянками, на яких трясе так, що язика можна прикусити. І нові крісла, що пружинять, суттєво зменшують дискомфорт. А ще на відміну від старих ці мають підголівник та підлокітники. Тож маємо і безпеку, і комфорт – два в одному».
Рішення про заміну крісел було ухвалене у результаті аудитів з охорони праці.
«Ми намагаємося не лише виявити ризики, а й допомогти цеховикам їх усунути, – говорить провідний інженер з охорони праці Володимир Вихренко. – Цього разу встановили, що використання старих крісел дійсно становить ризики для здоров’я водіїв. Проблему вирішували разом із залізничниками. Потрібні крісла знайшлися у резерві одного з цехів підприємства. Залишилося їх лише встановити. Протягом останніх років у залізничному цеху № 3 багато зроблено для покращення умов праці та рівня безпеки. Наприклад, це придбання універсальної машини на базі автомобіля «Мерседес» для прибирання та впорядкування колій. Якісніше прибирання колій робить залізничний рух безпечнішим. А нещодавно придбані оглядові дзеркала зробили безпечнішою операцію огляду залізничного транспорту. Своєчасно ж виявлені несправності устаткування – це також запорука безпечної роботи як для техніки, так і для людей».
Вірний військовій присязі та українському народу він мужньо виконав свій військовий обов’язок. Серце захисника зупинилось 27 листопада 2023 року у Богуславській центральній лікарні.
Працювати на підприємство Максим Келип влаштувався у 2000 році. У залізничному цеху № 2 транспортного департаменту він спочатку був помічником а згодом став машиністом тепловозу. Останнім часом Максим працював на залізничній станції Східній. На військову службу Максима Келипа призвали у квітні минулого року.
«Талановитий, перспективний працівник, зі щирим та добрим серцем, чистою і світлою душею, відкритою усмішкою. Це все про Максима Келипа. На Максима завжди можна було покластися, він дотримувався слова, підтримував та допомагав у будь-яких справах, був надійним другом, завжди готовим прийти на допомогу», – говорить Дмитро Скобєдін, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.
Підприємство висловлює щирі співчуття родині Максима та його друзям.
