Категорія: Новини

Категорії
Новини

Як наші ремонтники шведські секрети розсекретили

У ремонтно-механічному цеху № 2 виконали ремонт та відновлення другого у поточному році комплекту (чаші та станини) дробарок Sandvik для гірничого департаменту нашого підприємства.

Аби здійснювати ці ремонти працівникам ЛМЗ довелося стати…дешифраторами. Будь-який агрегат, вузол, деталь ремонтується за «рецептом» – кресленням чи схемою, в якій вказано що і як влаштовано, що і як розташовано та під’єднано. Шведські виробники до дробарок «Sandvik» теж надали креслення, але із певною недомовкою. Вони дещо приховали та не вказали, тож конструкторам ЛМЗ довелося помізкувати, щоб надати ремонтникам повний «рецепт», без якого ремонт та відновлення вузлів цих дробарок просто неможливі.

«Компоненти успіху нашої ремонтної справи – це наявність необхідного обладнання, кваліфікованого професіонала та майже ювелірної точності виконання усіх етапів ремонтних робіт, – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Тому креслення для нас – це путівна зірка. Ми надзвичайно прискіпливі до деталей, адже найдрібніша неточність може призвести до швидкої поламки вузла, а ще гірше – взагалі дробарка не запрацює. А ремонтуємо ми її деталі, які вражають розмірами, наприклад, вагою понад 15 тонн, понад 3 метрів у діаметрі і висотою понад 2, 5 метрів. А от точність у їх обробці та ремонті становить соті міліметрів».

Свою «реабілітацію» вузли та деталі шведських дробарок починають з технічної ремонтної документації на відновлення основних елементів. ЇЇ розробили конструктори ЛМЗ під керівництвом головного конструктора Микола Нікіфорова у співпраці з провідним інженером-технологом РМЦ-2 Антоном Міщенком та заступником начальника РМЦ-2 з технології Сергієм Мордовцем. Потім відбувається діагностика – визначення стану «хворих» місць та алгоритму ремонту.

«Раніше при ремонті дробарок ми заміняли зношені елементи на нові, а зараз ми їх ремонтуємо, адже це дорогі деталі та вузли й доставка їх теж справа непроста, – розповідає заступник начальника РМЦ-2 Сергій Мордовець. – Ми визначаємо які поверхні і наскільки зношені, розробляємо технологію ремонту. Зазвичай проточуємо, оброблюємо під наплавку, наплавляємо і виконуємо остаточну обробку, заплавляємо дефекти. Після цього підключаються слюсарні операції: калібрування різьб, відновлення отворів, фаски, очистка-зачистка, підгонка та знову контрольні вимірювання. До речі, ми на кожному етапі прискіпливо ставимося до вимірювання, адже без контролю точності не можливо виконати якісний ремонт. Це наче лікування хворого – постійний контроль аналізів, щоб розуміти чи вірно обраний алгоритм лікування, чи дієвий він?»

В середньому ремонт дробарок займає 90 діб. Відремонтувати крайню дробарку «Sandvik», яка, до речі, вже успішно повернулася до праці, було б неможливо без майстерності та гарної роботи токаря Артема Руденко, розточників Андрія Балацького та Євгена Жмура. До кінця року ремонтники готуються відремонтувати ще одну дробарку Sandvik.

Категорії
Новини

Альпи без друзів – не Альпи

Минулої п’ятниці, 27 вересня, люди, які полюбляють мандрувати та відкривати для себе світ, відзначили Всесвітній день туризму. Серед працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», ЛМЗ, «Стіл Сервісу» чимало мандрівників-туристів. Масовий туристичний рух на підприємствах у зв’язку з війною поки що поставлено на паузу, але наші туристи не кидають улюбленої справи і вірять, що після перемоги зберуться разом.

В цьому впевнений і лідер спортивного туризму Кривого Рогу, найкращий гід України 2021 року, знаний краєзнавець Володимир Казаков.

«До війни ми плідно співпрацювали та разом подорожували з туристами «АрселорМіттал», – розповідає Володимир Казаков. – Організовували туристичні зльоти, проводили екскурсії. Такі ваші команди, як «Імпульс» (Департамент з якості), «Кислород» (Кисневе виробництво), «Вогнем і мечем» (ЦКРМА), «Екстрім» (КХВ) та інші, були серед лідерів криворізького спортивного туризму, неодноразово займали вищі сходинки у міських змаганнях та зльотах команд комбінату. Зараз багато туристів захищає Україну. На жаль, ваші працівники – наші туристи Саша Пшеничний і Женя Шидловський загинули у боях. Завжди їх пам’ятатимемо. Ми обов’язково переможемо і відновимо наш туристичний рух. Вітаю всіх із всесвітнім туристичним святом!».

Не лишилося визначного туристичного об’єкта в Україні, де б не побував заступник начальника дробарної фабрики з енергоустаткування Ігор Боярин. Він органічно поєднує мототуризм з пішим. «З останнього – у вересні цього року я піднявся на карпатські гори Хом’як та Піп Іван. Захоплива подорож! А серед найкрутіших моїх вражень за всі подорожі – це коли я побував у печері Оптимістична неподалік від Кам’янця-Подільська. Одна справа – дертися на гору, а зовсім інша – вивчати підземний світ. І те, й те по-своєму чудово! Попри війну, я не залишаю своєї улюбленої справи – мандрувати. А після перемоги мрію потрапити у Норвегію, на Лофотени. Це казкові острови з неймовірними краєвидами. Вітаю зі святом всіх туристів!».

З початком повномасштабного вторгнення Інженерка фасонносталеливарного цеху Ірина Дайнеко, як і багато інших, змушена була евакуюватися з країни. «У ці роки мені пощастило побувати у Французьких Альпах, – згадує Ірина. – Я жила у горах, неподалік від відомого Куршавеля. Багато разів милувалася знаменитою горою Монблан. Але то все не те без моїх криворізьких друзів туристів. Без моєї улюбленої команди «ФСЛЦ», у складі якої я багато разів долала етапи спортивних змагань, без нашого туристичного вогнища на Мигії. Хай прийде перемога, і ми знову зустрінемося разом! Зі святом нас всіх, друзі-туристи!»  

Категорії
Новини

Пінна вечірка на АЗС

Довести навички гасіння пожеж до автоматизму — така мета пожежно-тактичних навчань, які регулярно проходять у підрозділах «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Практичні навчання з гасіння пожеж проводяться на нашому підприємстві щотижня. У них беруть участь співробітники 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби надзвичайних ситуацій України у Дніпропетровській області та працівники наших підрозділів. І лише чітка взаємодія між ними дозволяє розраховувати на швидке гасіння пожеж, якщо такі виникнуть у цехах. Особливо небезпечні об’єкти — автозаправні станції. Одне з таких тактичних навчань проходило саме на АЗС.

«Під час повномасштабного вторгнення, ворог часто намагається завдавати ударів саме по енергетичній інфраструктурі, —розповідає менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрій Сердечний. — Тому місце проведення пожежних навчань вибране не випадково. І легенда навчань — саме в тему. Згідно з легендою, ворожий боєприпас — дрон, снаряд, уламки ракети тощо — потрапив саме у ємність з паливно-мастильними матеріалами. Виникло займання та витік пального. І саме від швидких та чітких дій працівників АЗС та пожежно-рятувального загону залежатиме, чи вдасться зберегти людей та устаткування. Тож працівники заправної станції швидко викликають рятувальників».

Паралельно спрацьовує автоматична система протипожежного захисту, сповіщаючи рятувальників — швидше на допомогу! І вже три пожежних автомобілі мчать з трьох пожежно-рятувальних частин у бік заправки. Авто 30 ДПРЧ мчить з фронту, а колеги з 20 та 29 ДПРЧ — з тилу. Працівники АЗС зустрічають рятувальників і надають їм всю наявну інформацію про займання. Досвід показує, що надзвичайно важливо розташувати авто та особовий склад у зонах, безпечних від повторного удару чи вибухів ємностей з пальним. Спецавто під’єднуються до пожежних гідрантів і вже готові почати гасіння.

Заступник директор департаменту (промислова безпека) департаменту з ОП та ПБ Сергій Мельник пояснив, що займання паливно-мастильних матеріалів необхідно гасити саме піною, що й роблять пожежні. Це називається пінною атакою. Рятувальники вдягнені у сріблясті захисні костюми, які захищають від вогню та надвисокої температури, і дуже схожі на персонажів фантастичного роману про інопланетян. Піна вилітає зі стволів і яскраво виграє на сонці. Схоже на костюмовану пінну вечірку. Та й ще три червоних авто, але не «Феррарі», а пожежних, від яких набагато більше користі під час гасіння пожеж. Захопливе видовище! А ще сильніше захоплення викликають швидкість та вправність, з якими рятувальники володіють інструментами пожежогасіння.

«У гасінні умовного займання взяли участь чотири пожежних розрахунки, — пояснює Сергій Мельник. — Два з них безпосередньо гасили полум’я, а два охолоджували ємності з пальним, розташовані поруч, щоб запобігти перегріву та можливим вибухам, а також псуванню обладнання для зберігання пального. Як бачите, спрацювали дуже професійно, і це надає впевненості, що під час можливого реального займання наші співробітники та пожежні відпрацюють на «відмінно».

З Сергієм згоден і заступник начальника 29 ДПРЧ 4 ДПРЗ Василь Хоменко, який був одним з керівників гасіння умовної пожежі.

«Працівники АЗС швидко повідомили пожежних про надзвичайну ситуацію, зустріли їх і надали об’єктивну інформацію, — аналізує Василь Хоменко. — Наші хлопці спрацювали майстерно. Але розслаблятися ніколи не можна. Особливо зараз, коли ворог полює на наші енергооб’єкти. Тож будемо відпрацьовувати ще, ще і ще. Лише навички гасіння, доведені до автоматизму та чітка командна взаємодія працівників підприємства і рятувальників дають впевненість, що й в реальних умовах, якщо подібне станеться, вдасться врятувати людей, матеріальні ресурси та обладнання».

Категорії
Новини

Десять з десяти – знизимо напругу

Якщо уявити шкалу стресу, то від початку війни наші діти переживають найвищий її показник – десять з десяти. Деякі діти, на жаль, бачать і чують вибухи, їх наслідки, загиблих на вулиці, переживають втрату рідних, знайомих, своєї домівки, щоденно чують невтішні новини, здригаються від звуків сирен, відчувають дискомфорт від вимушеного спуску в укриття під час занять у школі. Все це виснажує дитячу психіку. Як допомогти дітям пережити цей воєнний досвід радить психологиня підприємства Олена Шевчук.

«На перший погляд здається, що з дитиною все гаразд. Вона поводить себе як завжди, займається своїми щоденними справами. Але, придивіться до своїх дітей, вони навіть у тилу відчувають усі жахи війни, її стреси, а також переживання з цього приводу своїх батьків. До речі, воєнні стреси для них є набагато гострішими ніж для дорослих, адже дитяча психіка ще не сформувалася», – говорить Олена Шевчук.

Не завадить знати, що діти різного віку по-різному відчувають стрес.

Діти до шести років зазвичай не визнають критичність ситуації, але від стресу відчувають страх та безпорадність. Батькам важливо їх заспокоїти, дати зрозуміти, що вони поряд з дітьми. Частіше грайте з дитиною, гуляйте, зробіть разом якусь поробку.   

Діти до десяти років вже добре розуміють реальність і загрози для себе. Батькам треба «по-дорослому» обговорити з дитиною її переживання, обов’язково проговорити як їй треба дбати про свої безпеку, коли дорослих немає поруч – при тривозі шукати найближче сховище, вдома дотримуватися принципу двох стін, не підходити до вікон, коли за ними вибухає тощо.

Діти 11-13 років, перехідного віку, вже мають особисту думку, прогнозують своє майбутнє. Але вони можуть не приймати прийняті у суспільстві «правила гри», заперечувати у будь-яких питаннях, поводитись агресивно. Батькам треба особливу уважно ставитися до дітей у перехідному віці. Тут порада одна – станьте товаришем для своєї дитини, виховуйте її власним прикладом, частіше відверто розмовляйте з нею і про життєві проблеми, і про воєнні небезпеки.

Діти 14-18 років продовжують знаходитися у перехідному періоді, але вже відчувають себе дорослими. Зазвичай вони намагаються знайти своє місце у житті, зазирнути у майбутнє. Прояви на війну у всіх індивідуальні. Дехто дуже радикально сприймає ситуацію. Давайте дітям змогу виплеснути свої емоції, з розумінням поставтесь до особистого погляду підлітка, щиро поговоріть з ним, доручіть йому якусь важливу відповідальну справу».

Олена Шевчук радить батькам насамперед забезпечити своїм дітям базові потреби у сні, їжі, відпочинку, адже добрий фізичний стан – це гарантія безпеки дитини.

Категорії
Новини

Працівник гірничого департаменту Олександр Великий віддав життя за Україну

Олександр Великий прийшов працювати до «АрселорМіттал Кривий Ріг» у 1997 році. До виклику до лав ЗСУ у листопаді 2022 року він працював машиністом насосних установок цеху шламового господарства рудозбагачувальної фабрики гірничого департаменту.

Начальник зміни цеху шламового господарства Олександр Прокопчук розповів, що Олександр Великий був сумлінним працівником, на роботу якого не було нарікань.

«Саша перевівся до нашої зміни перед повномасштабним вторгненням, у 2021 році, – каже Олександр Прокопчук. Він мав чималий досвід, тож зразу показав себе як професіонал. Робота машиніста вимагає фізичної сили, але ще більше – вміння миттєво та правильно реагувати на різні ситуації. Олександр мав і те, й інше. Він завжди був спокійним, врівноваженим, з усмішкою на устах, ніколи не йшов на конфлікти, тому зразу ж здобув повагу у колег. Піти захищати Україну – то був його свідомий вибір. Звістка про його загибель приголомшила нас. Це непоправна втрата».

Солдат Олександр Великий загинув 11 вересня 2024 року поблизу Піщаного Куп’янського району, що на Харківщині. У загиблого залишилися дружина, два сини та донька.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.

Категорії
Новини

У полі зору – безпека

На дільниці вагоноперекидача агломераційного цеху нашого підприємства добре зарекомендували себе камери спостереження у «сліпих» зонах, які були встановлені в рамках заходів з організації безпечного виконання робіт.

Машиніст вагоноперекидача Олександр Комар впевнено керує процесом розвантажування вагонів та щоразу дивиться на екран монітора. На ньому у режимі реального часу йому добре видно все, що відбувається навкруги. Він на камерах бачить те, що  не може окинути оком зі свого пульта управління – це так звані «сліпі» зони. Спостерігати за ними в аглоцеху вже певний час допомагають встановлені тут камери спостереження. Вони призначені для того, щоб працювати на цій дільниці було безпечно, і вже добре себе зарекомендували.

«Вагон заїжджає, закріплюється у вагоноперекидачі і там опрокидується-розвантажується. Раніше у цьому процесі я бачив бункерувальника лише з одного боку вагона, а що відбувається за ним мені з пульта керування не було видно. Зараз завдяки камерам відеоспостереження я володію усією інформацією і можу вчасно зреагувати, якщо бункерувальник або інший працівник раптом опиниться у небезпечній зоні», – сказав Олександр Комар.

Відеонагляд дільниці здійснюють п’ять камер спостереження, які розташовані з усіх боків вагоноперекидача. Ще відеокамери знаходяться у тупику та у електроприміщенні цеху. Відеонагляд допомагає працівнику завжди бачити, що там відбувається, а також відстежувати дороговартісне обладнання.

«Усі камери спостереження були встановлені в агломераційному цеху в рамках інвестицій в охорону праці. Онлайн відеонагляд допомагає безпечно виконувати роботи на дільниці вагоноперекидача. А щоб взаємодія машиніста та бункерувальника була ще ефективнішою, для них встановили і гучномовний зв’язок», – сказав Володимир Ткачук, старший майстер основної виробничої дільниці вивантаження та подання сировини агломераційного цеху.