Співробітники 4 Державного пожежно-рятувального загону отримали від нашого підприємства чималеньку партію екіпірування.
Пожежні частини 4 ДПРЗ охороняють від пожеж та інших надзвичайних ситуацій об’єкти «АрселорМіттал Кривий Ріг». Саме чіткі та швидкі дії рятувальників рятують життя наших працівників та майно підприємства. Як сказала заступник начальника загону (з ОЗНС та ЗЦЗ) 4ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об’єктів Оксана Хачатурян, і самим рятувальникам теж треба надійний захист. До свого професійного свята загін отримав 82 комплекти захисного бойового одягу, стільки ж пожежних поясів та захисних рукавиць.
«Бойовий одяг, який ми називаємо «бойовками», захищає рятувальників від дуже високих температур, – пояснила Оксана Хачатурян. – За це щира подяка від нас вашому підприємству. А ще загін отримав 30 комплектів рацій, які просто необхідні для надійного зв’язку під час виконання рятувальниками бойових завдань з охорони об’єктів підприємства та обміну інформацією із колегами з інших пожежно-рятувальних підрозділів. Приємно, що у такі скрутні часи підприємство турбується про те, щоб ми були надійно захищені від вогню та забезпечені надійним зв’язком».
Як пояснив менеджер з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки нашого підприємства Андрій Сердечний, рації будуть налаштовані на частоти, на яких спілкуються пожежно-рятувальні підрозділи Дніпропетровщини.
«Бойовий спецодяг для 4 ДПРЗ складається із брюк-комбінезонів та курток, – говорить Андрій Сердечний. – Це якісний одяг українського виробника. Він не лише витримує температури до 400 градусів за Цельсієм, а й має утеплюючі підкладки, що забезпечить комфортні умови для пожежних у холодну пору року. А рукавиці захистять їх не лише від високих температур, а й від механічних пошкоджень. До того ж, вони оснащені гумками, які забезпечують щільне прилягання до рукавів спецодягу, що запобігає потраплянню у рукавиці палаючих матеріалів тощо».
Спецодяг та засоби зв’язку рятувальникам вручив заступникдиректора департаменту (промислова безпека) департаменту з ОП та ПБ нашого підприємства Сергій Мельник. Він запевнив, що незабаром 4 ДПРЗ отримає додаткове екіпірування.
«Дійсно, до рятувальників вже прямують 82 пари спеціальних захисних пожежних чобіт, 11 рацій, які будуть встановлені на пожежних автомобілях та у пожежно-рятувальних частинах. Також підприємство замовило для своїх вогнеборців 116 пожежних рукавів. Мужні люди, які захищають підприємство від стихійних лих, самі мають бути надійно захищені. Вітаємо рятувальників з їхнім професійним святом, бажаємо міцного здоров’я, безпечної праці, і щоб їм якомога менше довелося користуватися бойовим спецодягом у реальних надзвичайних ситуаціях», – підсумував Сергій Мельник.
В Університеті АрселорМіттал пройшли тренінги з надання першої допомоги постраждалим внаслідок обстрілів або ведення бойових дій. Тренінги провів бойовий медик, а в минулому наш колега – до війни він працював майстром з ремонту обладнання СПЦ № 1.
Від початку війни вже не має значення де ти знаходишся, на полі бою чи в тилу –високий ризик отримати поранення існує всюди. Кожному з нас важливо знати, як допомогти собі або іншим людям, коли швидка допомога ще в дорозі.
Своїми знаннями долікарської допомоги у воєнний час та з мінної небезпеки з працівниками нашого підприємства поділився старший бойовий медик одного з підрозділів ЗСУ Віталій (прізвище ми не вказуємо свідомо). Ці навички він опановував у Товаристві Червоного Хреста України ще до початку повномасштабного вторгнення росіян. У березні 2022 року Віталій пішов добровольцем захищати Україну і працював на медичній евакуації поранених.
«З тим, про що я розповів на тренінгах, я постійно зустрічався у своїй бойовій практиці. Коли перед тобою поранена людина – у тебе немає часу для роздумів, ти маєш їй негайно допомогти, щоб людина вижила і, по можливості, була здорова. Та зараз люди отримують поранення не лише на полі бою. Ворог систематично обстрілює наші міста і села, тож мій тренінг більш адаптований для цивільного населення. Я навчаю людей бути морально готовими надати першу допомогу пораненому та зробити це за допомогою підручних засобів. Зі мною завжди мій рюкзак з усіляким медичним знаряддям, з яким я можу навіть апендицит вирізати у польових умовах. Але прості люди у своїх сумках такого не носять. Наприклад, у кого в сумці є турнікет, шини або гумові рукавички? Мало таких знайдеться. Тому люди і мають знати, що саме з простих речей можна використати у критичних ситуаціях. А ще я навчаю правильно викликати швидку допомогу, оглядати постраждалого, зупиняти кров до приїзду медиків, адже за сильної кровотечі людина може померти лише за одну хвилину».
Бойовий медик розповів про алгоритм рятування людини, за яким діють військові – MARCH. В основі цього алгоритму – зупинка масивної кровотечі, яка загрожує життю, забезпечення прохідності дихальних шляхів, закриття усіх відкритих ран грудної клітини, повний огляд пораненого та запобігання переохолоджень.
Учасники тренінгу дізналися, як правильно робити тампонування глибоких ран за допомогою «що є під рукою», фіксувати постраждалого для його евакуації, робити штучне дихання, накладати пов’язки, визначати пневмоторакс (пошкодження захисної плевральної оболонки легень) тощо. Віталій також показав муляжі мін та вибухових пристроїв, які ворог застосовує в Україні, та відповів на питання учасників.
«Тренінг цікавий, корисний, після нього вже по-іншому ставишся до науки рятувати людей. Це дуже потрібна інформація у наш непростий час. Так вийшло, що більшість медичних маніпуляцій показувалися на мені, тож для мене це була і теорія, і практика. Принаймні, якщо десь щось трапиться, я вже знатиму, як поводитися, що робити», – поділилася враженнями інженер департаменту з персоналу Світлана Рикун.
«Багато нової та цікавої інформації, тренінг був дуже корисним, – сказала Лариса Соловей, провідний інженер департаменту з персоналу. – Звичайно, до майстерності бойового медика нам далеко, але алгоритм дій зрозумілий. Зараз нам треба бути готовими до будь-яких ситуацій, але я за те, щоб ця інформація, ці навички, які ми набували на тренінгу, ніколи нам у реальному житті не знадобилися».
Працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» долучилися до найбільшої соціально-екологічної акції року – Всесвітнього дня прибирання «World Cleanup Day».
Загуділи мотокоси, заклацали кущорізи, їх дует доповнили шаркання граблів та віників, якими прибирали набережну першого ставку біля авторинку «Термінал» працівники департаменту з охорони навколишнього середовища, ПП «Стіл Сервіс» та інших структурних підрозділів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Роботи було багато, адже на бетонній доріжці набережної треба було прибрати порослі, бур’яни, сухостій, опале листя, вичистити все від бруду та сміття, залишених за літо відпочивальниками.
«Місце прибирання вибрано не випадково, адже воно розташоване поряд з дорогою, яка веде на підприємство, а ще ця набережна є територією санітарно-захисної зони «АрселорМіттал Кривий Ріг». Наші зобов’язання щодо її благоустрою регламентовані Міською екологічною програмою на період 2016-2025 роки. Втім, і поза цим підприємство завжди бере участь у екологічних акціях міста, адже ми прагнемо бачити Кривий Ріг чистішим та охайнішим. А толока з нагоди Всесвітнього дня прибирання – це ще одна можливість усім охочим долучитися до культури чистоти, правильного поводження з відходами, відповідального споживання ресурсів заради екологічного майбутнього», – сказала Світлана Пашиста, провідна інженерка департаменту з охорони навколишнього середовища.
Екологічна толока «World Cleanup Day» проводиться з вересня 2021 року в 211 країнах світу. На прибирання зелених зон, берегів водойм, благоустрою територій виходять усіх охочі та своїм прикладом мотивують інших долучатися до екологічних змін, щоб наш світ ставав кращим та чистішим.
У 24 регіонах Україні ця акція відбувається під гаслом «Зробимо Україну чистою разом!».
«У екологічній акції беруть участь працівники дільниці обслуговування території ПП «Стіл Сервіс». Ви бачите, як жваво та професіонально вони взялися зрізання пагонів, які шкодять набережній. Ці фахівці мають вже значний досвід з цієї роботи, яка лише на перший вигляд здається простою. Хочу зауважити, що ми прибираємо усе зайве тільки на суші, повністю зберігаючи екофлору ставка», – сказав Віталій Круліковський, начальник дільниці з обслуговування території ПП «Стіл Сервіс».
«Сьогодні, прибираючи я забруднила руки для того, щоб навколо нас було менше бруду та сміття. Жити у бруді нікому не хочеться, тож нам усім треба дотримуватися чистоти і частіше прибирати там, де це потрібно, – зазначила Сніжана Мартюшова, інженерка з післяпроєктного моніторингу «АрселорМіттал Кривий Ріг». – У різноманітних толоках я брала участь ще під час шкільного навчання, у студентські роки, а от щоб так масово і серйозно, у рамках Всеукраїнської соціально-екологічної акції, то для мене це вперше. До речі, цей ставок я теж бачу вперше, адже живу в іншому районі міста і добираюся на роботу іншим шляхом».
«Наше прибирання тут – це не тільки підтримання Всесвітньої акції наведення чистоти, це наше прагнення того, щоб місто, в якому ми живемо та працюємо, завжди залишалося чистим, – сказала Марина Боднар, стажер-фахівець департаменту з охорони навколишнього середовища. – Коли працюєш, приємно відчувати, що зараз ти не один цим займаєшся, що з тобою разом над чистотою на усій планеті працюють мільйони учасників акції. А ще таким чином мені хочеться привернути увагу суспільства до екологічних проблем та разом працювати над пошуком їх вирішення».
А раніше все було інакше… Ми продовжуємо вивчати історію вулиць нашого міста, які мають промислові назви та ті, що пов’язані з історією підприємства, його видатними людьми. Цього разу мова про вулицю Прокатників, яка починається від першого ставка по Нікопольському шосе та тягнеться до цементного заводу.
Осінній ранок. На вулиці ледь світає, а люди вже поспішають на трамвайну зупинку, щоб сісти до вагона-«дев’яточки» та вирушити на робочу зміну. Після зупинки Третя дільниця трамвай проїжджає через невеличку посадку та повертає на вулицю Прокатників. Вона веде до прохідних коксохімічного виробництва, допоміжних цехів «АрселорМіттал Кривий Ріг», інших підприємств міста й тягнеться до цемзаводу.
Сучасну вулицю Прокатників ми знаємо, як виключно промислову, тут немає житлових будинків, дитячих садочків, шкіл. Але так було не завжди…
«Машиною часу» до середини минулого століття
Тільки уявіть, що за тих часів на вулиці Прокатників було доволі велике селище коксохіміків, яке почало будуватися з 1936 року. Люди жили у бараках, розрахованих на 12 сімей, вільну годину проводили у Клубі, грали в футбол на стадіоні, поралися на власних городах неподалік будинків. Ближче до цемзаводу був кінний двір, а трамвай 9-го маршруту з Третьої дільниці і до сучасної трамвайної зупинки їздив човником – туди-сюди.
Про все це детальніше «Металургу» розповіли ветеранки нашого підприємства, які жили і працювали тут, на вулиці Прокатників. Хоча тоді свій район вони неофіційно називали дуже просто – Коксохім.
Родина ветеранки КХВ Антоніни Фролової теж мешкала у бараці. Він був розташований за їдальнею. Як відомо, ця їдальня добре зберіглася і продовжує годувати коксохіміків та й усіх охочих. Поруч з їдальнею була алея, по обидва боки якої і знаходилися житлові бараки.
Примітним місцем була і стара будівля трамвайної зупинки. Вона з обох боків була закритою і мала куполоподібний дах. Зараз трамвайна зупинка знаходиться на тому ж місці, але має вже інший вигляд.
Антоніна Фролова
Адміністративний комплекс КХВ в середині минулого століття знаходився біля коксового цеху. А на місці стоянки розташовувалися баня, перукарня, ательє, пошта, школа ФЗН. Поруч були бібліотека, архів та магазин. Далі – гаражі. Кімнату в бараці батьку Антоніни Івану Гребенюку дали від КХВ одразу після Другої світової війни. Для відновлення підприємства тоді дуже були потрібні кваліфіковані робітники. Батько Антоніни перед тим, як працювати в енергослужбі КХВ опановував професію слюсаря-ремонтника у школі фабрично заводського навчання (ФЗН). Це щось на кшталт професійно-технічного училища. Такі школи діяли у країні з 1940 по 1963 роки.
«Біля бараків знаходився дитячий садочок, там були і ясла. За тих часів декретна відпустка у жінок була короткою, менше як два місяці, тож у жінок було два виходи – або здавати малечу до яслів та йти працювати, або, як кажуть, сидіти вдома і жити на зарплату чоловіка, – розповідає Антоніна Фролова. – Була у нас і поліклініка. Як і бараки вона була одноповерховою, але мала усе необхідне для допомоги людям. А за іншими бараками працював театр, саме так ми називали наш Клуб. Він також був барачного типу, а відрізнявся від інших будинків афішами, в тому числі і кінофільмів. У нас тоді часто «крутили» кіно – це було головною розвагою.
Та були у нас не тільки бараки, а і два двоповерхових багатоквартирних будинки, у мене подружка там мешкала. Вони розташовувалися на початку вулиці, як їхати на КХВ від ставків. До речі, саме ці будинки простояли аж до початку 1990-х років, адже починаючи з 1960-х років бараки потроху почали зносити, а людей розселяти по інших мікрорайонах міста. Моя родина отримала квартиру у Червоному будинку по сучасній вулиці Вадима Гурова. Пам’ятаю, що поряд з кінотеатром «Космос», де жило багато коксохіміків, були залишки фундаменту. Старі люди казали, що там був якийсь театр, який розбомбили у війну. Дітьми ми бігали у підвал, що зберігся у фундаменті і, уявляєте, влітку знаходили там лід у тирсі. Зараз на цьому місці знаходиться братська могила. А вулиця Прокатніків, наш Коксохім, поступово ставав промисловою зоною навколо підприємств».
Антоніна Фролова виросла та вивчилася, згодом вона працювала табельницею в лабораторії КХВ. На роботу добиралася переважно пішки. Трамвай дев’ятого номеру ходив до Коксохіму дуже рідко, тож Антоніна з колегами збиралися разом і йшли на роботу навпростець через посадку, що починається біля великих літер «Криворіжсталь».
І пошта була, і пляж з озером-вирвою
Вулиця Прокатників була рідною і для ветеранки КХВ Галини Каряжи. Спочатку вона працювала електриком у цеху мереж та підстанцій, а потім перейшла до цеху вловлювання апаратником сульфатного відділення.
Галина Каряжа
«Ми теж жили одразу за їдальнею, адже там знаходилася основна житлова зона – три вулиці бараків ліворуч алеї та одна вулиця праворуч, – розповідає Галина Каряжа. – Я намалювала схему нашого житлового району, хто добре знає це місце, то може уявити що там колись було. У моїй родині після війни нас залишилося троє: я, матуся та сестра. Наш батько з війни не повернувся. До речі, після війни було багато родин, в яких залишилися тільки жінки. Але життя поступово відновлювалося. На КХВ приїжджало багато молоді і життя у нас кипіло. Телевізорів на той час не було, тож люди не сиділи вдома, а йшли на вулицю, багато спілкувалися. Вечорами лунали українські пісні. Пам’ятаю, наша сусідка привезла перший телевізор. Це була справжня подія для усіх. Ми виносили телевізор у коридор і його дивилися усім бараком, приходили гості і з інших бараків. А ще у нашому Клубі-театрі були танці. Я була ще молода і мені теж туди хотілося, але мати пізно ввечері мене не пускала (сміється). А вихідними у нас були концерти силами самодіяльних артистів. За театром знаходився стадіон з лавочками-трибунами. Там проходили різноманітні змагання, відбувалися урочистості на свята. А за стадіоном були городи. У цьому ж районі була і початкова школа. Там ми вчилися до 4 класу, а потім переходили до школи № 16 або № 17».
Галина Каряжа у молоді роки
Галина Іванівна згадує, що у літні спекотні дні мешканці вулиці поспішали на власний пляж, він був неподалік від школи. Під час війни там впала бомба. Від неї залишилася величезна вирва. Припускають, що бомба відкрила якийсь струмок або навіть декілька. Вирва швидко поширилася та наповнилася чистою водою. Глибина вирви була чималенька, тож після війни мешканці району із задоволенням купалися там. Зараз цього озера вже немає, його засипали під час створення санітарної виробничої зони.
Схема селища коксохіміків (1940-1960 роки)
Сьогодні цей район суто промисловий, звичайно, люди тут не живуть. Але, якщо ви будете їхати на роботу трамваєм-«дев’яткою», уявіть яке життя тут вирувало на початку та в середині минулого століття.
Федір загинув ще 7 жовтня 2023 року поблизу населеного пункту Новопрокопівка, Пологівського району Запорізької області. Певний час він вважався зниклим безвісти. На жаль, додому він повернувся на щиті.
За мирного життя Федір Тарутін працював електрозварником ручного зварювання у цеху металоконструкцій Ливарно-механічного заводу.
«До ЦМК Федір прийшов працювати шість років тому. До цього у складі колишнього ЦРМУ-1 він виконував ремонтні роботи на ДП № 9, – розповідає Роман Удод, заступник начальника ЦМК з виробництва. – Завжди веселий, позитивний, з відмінним почуттям гумору – Федора любили та поважали у колективі. Він був професіоналом, тож йому довіряли найвідповідальніші зварні роботи, за якими здійснюється державний нагляд. При цьому він мав особисте клеймо – це особистий так званий паспорт зварника.
Федір завжди був готовий допомогти колегам, підказати як і що можна зробити краще, вдосконалити. Він, як колишній робітник монтажних робіт, добре знався на тому, де та в яких агрегатах будуть встановлені металоконструкції, для чого вони потрібні. Федір Тарутін був унікальною, цілеспрямованою людиною. Ми вражені його загибеллю, це важка втрата для усіх нас».
Колеги Федора розповідають, що він дуже любив свою дружину та трьох дітей – Дар’ю, Богдана та В’ячеслава. Він вважав за свій обов’язок їх захищати. Перед мобілізацією Федір так і сказав колегам: «Я стаю на захист країни, бігати і ховатися від цього не збираюся». Мобілізували Героя 22 серпня 2023 року. А у жовтні 2023 року Федір Тарутін прийняв свій останній бій на Запорізькому напрямку. Спочатку ніяких відомостей про його загибель не було. Рідні, друзі, колеги мали надію, що він живий, можливо поранений або знаходиться у полоні. На жаль, сподівання не справдилися.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким захисника.
Генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо взяв участь у конференції «Глобальна перспектива: сприяння єдності», яку організувала Європейська Бізнес Асоціація
Представники провідних міжнародних компаній, які працюють в Україні, зібралися, щоб обговорити з очільниками Уряду та керівниками державних інституцій виклики, які постали перед Україною на третій рік війни. До основних питань, які хвилюють членів ЄБА, а саме боротьба з корупцією, зберігання макроекономічної стабільності, підтримуюча податкова та митна політика, боротьба з тіньовим сектором економіки, в умовах війни додалися робота в умовах нестабільного енергопостачання та нестачі персоналу.
«АрселорМіттал Кривий Ріг» як найбільший гірничо-металургійний комбінат України та найбільша іноземна інвестиція в Україні є стратегічним підприємством для України. Генеральний директор підприємства Мауро Лонгобардо зазначив:
– Понад 2,5 роки війни наш комбінат знаходиться неподалік від лінії фронту й продовжує працювати та наповнювати бюджет України й міста. Ми пережили сім блекаутів, втрату та відновлення водопостачання. Понад 3000 співробітників служать у лавах ЗСУ, а 230 загинули чи пропали безвісти, захищаючи Україну. У середині 2024 року ми змогли досягти половини довоєнного рівня виробництва металургійної продукції та покращити ситуацію з видобутком залізорудного концентрату.
Але в другій половині 2024 року підприємство зіткнулося зі значними зовнішніми та внутрішніми викликами, які ставлять під загрозу підтримання виробництва на запланованому рівні, його зростання та подальший розвиток, загрожують втратою конкурентоспроможності.
Серед основних зовнішніх чинників – сповільнення споживання залізної руди Китаєм, що спровокувало зниження світових цін на неї та обмежило обсяги наших продажів, бо ми не можемо продавати нижче за собівартість. По-друге, це стагнація ринків сталі у Європі, спричинена геополітичною невизначеністю в регіоні, високою інфляцією, уповільненням діяльності будівельних компаній, підвищенням цін на енергоносії та сировинну. Це створює надлишок рудної та сталевої продукції, і ряд виробників в Європі консервують виробничі потужності й призупиняють виробництво. По-третє, це обмеження, накладені війною на логістику для України. Через високу вартість транспортування ми можемо експортувати нашу готову продукцію лише в найближчі країни Європи, наприклад, Польщу, Румунію та Прибалтику, де європейські та інші виробники мають ряд конкурентних переваг, зокрема через меншу вартість електроенергії в собівартості та дешевшу логістику.
Серед внутрішніх чинників – це зростання цін на електроенергію для промислових виробників в Україні через вимогу споживати мінімум 80% імпортованої електроенергії для отримання безперебійного енергопостачання. Відтік кадрів, спричинений мобілізацією, також становить суттєву загрозу. Ми маємо понад тисячу незакритих вакансій.
Обсяг внутрішнього ринку, де ми маємо перевагу завдяки низькому плечу логістики, внаслідок війни зменшився та становить 60% від довоєнного. Це також обмежує обсяги наших продажів.
Тому, щоб забезпечити виживання підприємства, ми здійснюємо ряд заходів з адаптації рівня виробництва до зниження попиту на наших ринках та рівня цін на металопродукцію в Україні та в світі. Ми продовжуємо слідкувати за ринковою ситуацією й готові швидко наростити обсяги виробництва, якщо вартість електроенергії в Україні хоча б дорівнюватиме європейській чи попит на європейському ринку підвищиться. Якщо ситуація не зміниться, для забезпечення виживання компанії ми не виключаємо здійснення заходів з оптимізації», – зазначив Мауро Лонгобардо.
Довідково:
Конференцію «Global Outlook: Fostering Unity» присвячено зміцненню зв’язків між бізнесом, урядом і глобальними партнерами з метою допомогти Україні долати поточні невизначеності та закласти основу для стійкого майбутнього.
Учасники отримали цінну інформацію про попередні результати 2024 року та ключові завдання, виклики та можливості, які чекають попереду.
Зокрема, у зустрічі з боку державних установ взяли участь Олександр Камишин, Радник Президента України зі стратегічних питань, Андрій Пишний, Голова Національного Банку України, Олексій Чернишов, Голова Правління НАК «Нафтогаз України».
