Андрій був досвідченим слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг», мав за плечима багаторічний досвід у ремонтній справі.
Колеги говорять, що чоловік був доброю, відкритою, спокійною людиною. Андрій завжди приходив на допомогу одним з перших, як у роботі, так і у повсякденному житті.
«Тільки хороше можна сказати про нашого Андрія, – розповідає заступник начальника РЗФ-1 Євген Висоцький. – Він мав найвищий 6 розряд у своїй професії, а це говорить про його професіоналізм та досвід. Останнім часом йому довіряли зборку млинів та спіралей класифікаторів. Це непросто. Але за його роботу завжди було спокійно – виконає вчасно та якісно. З бригади № 2, в якій працював Андрій, практично всі вже служать у лавах ЗСУ. Андрій теж пішов на фронт одним з перших. На жаль, ми втратили його. Це відчутна втрата для всієї фабрики. Ми втратили досвідченого колегу, прекрасну людину та хороброго захисника».
Андрій Шпильовий народився в родині військового. Свого часу він встиг відслужити у прикордонних військах. Цього разу Андрій приєднався до лав Нацгвардії. З побратимами боронив Херсонщину, потім пройшов навчання у навчальному центрі у Львові, Румунії. Останнім місцем бою захисника стала Донеччина. Командир відділення матеріально-технічного забезпечення 2-го стрілецького взводу Андрій Шпильовий загинув 4 травня поблизу Урожайного Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття родині та колегам Героя.
Пісні під баян чи гітару, кіно та танці, спортивні змагання – ми продовжуємо розповідати про історію проспекту Металургів, заснування та розвиток якого пов’язаний із розбудовою нашого підприємства.
Як ми вже знаємо з історії, плани створення Соцміста, або Міста-саду для будівельників металургійного заводу та його працівників, стали реальністю лише частково. Через репресії та підготовку до війни більшість проєктів так і залишилися на папері та у запальних речах з трибун відомих особистостей того часу. Серед проєктів, яким пощастило здійснитися,– створення парку на Соцмісті. За планами він мав стати центром культурного та спортивного життя мікрорайону та головною прикрасою вулиці – зараз проспекту Металургів. І таки став ним!
З баяном – до парку біля ставків
У своїй книзі «Соцмісто Кривого Рогу (1931-2021)» краєзнавець Ігор Рукавіцин пише, що перший камінь у фундамент майбутнього Міста-саду для металургів був закладений 6 серпня 1931 року. З того часу посеред степу почали з’являтися перші багатоповерхові житлові будинки та формуватися інфраструктура району.
У квітні 1936 року міська газета «Червоний гірник» опублікувала статтю «Місто металургів» про плани забудови Соцміста, зокрема, йшлося і про створення парку, який потім буде названо на честь Богдана Хмельницького. В нього планувалося асигнувати 230 тисяч карбованців, спорудити там літній ресторан, світловий фонтан зі статуями спортсменів, кінотеатр на 800 місць. «Соцмісто будується так, щоб воно цілком відповідало вимогам культурного робітника», – акцентувалося у статті.
«Парк в Соцмісті у середині минулого століття був не таким, яким ми зараз його добре знаємо. Його центральна частина була ближче до ставків, а центром парку був пам’ятник Богдану Хмельницькому, – розповідає голова ветеранської організації нашого підприємства Володимир Заяць. – Парк був огороджений парканом і мав декілька входів-виходів. Перед пам’ятником розташовувався фонтан, а навколо – безліч клумб із квітами. Центром подій був літній кінотеатр. Фільми в ньому демонструвалися ввечері, а вдень кінотеатр перетворювався на естрадний майданчик. Частину сцени затягували полотном замість фону, і там виступали художні колективи Палацу культури металургів. Та й по буднях життя у парку кипіло. Якою б важкою не була робота на підприємстві, після зміни люди чепурилися, брали баяни, гітари та поспішали до парку. Пісні лунали до ночі».
Як згадує Володимир Заяць, згодом парк став ширшим. У 1970-х роках на місці танцмайданчику був збудований фонтан.
З грудня 1954 року на проспекті Металургів відкрився Палац культури металургів. Він одразу став центром дозвілля не тільки працівників металургійного комбінату, а і всього району. Тут було безліч гуртків. Свою творчість аматори демонстрували і в Палаці, і на агітмайданчиках міста та у парках відпочинку.
Кипіло й спортивне життя. У парку діяли спортклуб «Богатир», а у 1970 році був побудований стадіон «Металург», який міг вмістити майже 30 тисяч глядачів. Перший матч на стадіоні відбувся 11 квітня 1970-го.
У 1999 році стадіон реконструйовали для проведення єврокубкових матчів. У січні 2021 року в рамках програми президента України «Велике Будівництво» розпочалась масштабна реконструкція стадіону. Завершити її завадила повномасштабна війна.
Від міськвиконкому до 95-го
На проспекті Металургів розташований адміністративний центр Кривого Рогу, тут знаходиться Будинок Рад. Вперше ідея збудувати міськраду виникла ще у 1934 році. Звести будівлю планувалося на перехресті проспекту Поштового та вулиці Свято-Миколаївської. Але здійснити цей план не вдалося. У середині минулого століття міськраду вирішили збудувати у центрі Соцміста на проспекті Металургів. Цей проєкт реалізували в 1975 році до 200-річчя заснування нашого міста. У 1985 році з правого боку був добудований так званий Колізей, де зараз знаходиться центр адміністративних послуг «Віза».
«Район 95-го кварталу в середині минулого століття був «околицею» проспекту і тільки забудовувався, – згадує Володимир Заяць. – Там не було «великого кола», натомість були одноповерхові приватні будинки та перші «сталінки». Може хтось пам’ятає, що відомий бюст-пам’ятник Данко, який від початку 1970-х років стояв біля кінотеатру «Сучасник», спершу (з жовтня 1965 року) знаходився на 95-м кварталі. Виготовили пам’ятник на нашому підприємстві, а його автором був художник Олександр Васякін. Зараз вже нічого не нагадує про ті часи, багато чого змінилося і на проспекті Металургів. Але людська пам’ять та архівні фото зберігають згадки про минулі часи».
Фотокартки – зі сторінки «Криворізька старовина» у Фейсбуці та з музею історії нашого підприємства.
Друзі, сьогодні ми святкуємо День вишиванки – день, коли ми разом вшановуємо нашу культуру, традиції та національну гордість!
Вишиванка для нас – це не лише одяг, це символ нашої ідентичності, нашої спільної історії і культурного надбання, яке ми маємо зберігати та передавати майбутнім поколінням.
З 16 до 20 травня зробіть фото у вишиванці й тегніть в сториз instagram сторінку @ArcelorMittal_Ua та, коли виконали умови, під цим постом поставте + в коментарях.
Результати ми оголосимо 21 травня 2024 року о 16:00 в прямому ефірі за допомогою рандомайзера на офіційній сторінці інстаграм https://www.instagram.com/arcelormittal_ua
Конфлікти виникають через непорозуміння та небажання (або невміння) почути одне одного. На черговому вебінарі від психологині нашого підприємства Олени Шевчук учасники вчилися ненасильницькому спілкуванню (без конфліктів) та опановували мистецтво розуміти одне одного.
«Ти ніколи не виносиш сміття!», «Ти взагалі мене не любиш, все життя мені зіпсував!», «Що з тебе взяти, тобі нічого доручити неможливо».
Чи знайомі вам подібні фрази? Якщо так, то цей матеріал за підсумками вебінару точно стане вам у пригоді, адже усім нам потрібно вміти висловлювати своєї думки мирно, а не у формі критики, ультиматумів, звинувачень, зверхнього ставлення або приниження.
«Спілкуватися з людьми – родиною, друзями, колегами, підлеглими – треба у мирній та безпечній формі, – говорить психологіня Олена Шевчук. – Наприклад, на звинувачення, що ви виконали щось погано, можна спокійно відповісти, що ви намагаєтеся робити все правильно і попросити конкретизувати ваші недоліки, а не казати про все взагалі. А ще можна зауважити, що ви працюєте добре лише тоді, коли до вас звертаються ввічливо. Саме за такої моделі спілкування ми будемо в рази ефективнішими, зберігатимемо гарні стосунки, повагу одне до одного та душевну рівновагу».
Ненасильницьке спілкування – цей термін та методику створив психолог Маршал Розенберг. Він звернув увагу на те, що під час конфліктів ми схильні узагальнювати та критично оцінювати іншу людину. У багатьох випадках таке ставлення одразу викликає опір та захист у відповідь. Як результат, люди перестають чути одне одного, конфліктують. Ненасильницьке спілкування пропонує інший спосіб донесення своєї думки: не оцінювати, а говорити про факти, особисті почуття й потреби, висловлювати прохання замість вимоги.
«До мене часто пари приходять на консультації та починають нещадно одне одного звинувачувати, в тому числі й у побутових проблемах, – продовжує Олена Шевчук. – Усе це оцінки та узагальнення, а не факти. Принципи ненасильницької комунікації вчать, що насамперед треба говорити про факти без оцінок. Не «ти мене не поважаєш», а «вчора і сьогодні ти не помив посуд і не застелив ліжко, як ми домовлялися». Це факт, з яким інша людина може погодитися. Другий крок – сказати про свої почуття. Наприклад, «коли ти так робиш, я починаю сердитися, мене це засмучує». За цими почуттями завжди стоїть якась потреба. Вона може полягати в тому, щоб бути почутим. Ненасильницьке спілкування вчить розпізнавати свої потреби та потреби інших. Коли ми відмовляємося від ярликів та оціночних суджень, виявляється, що інші люди так само, як і ми, мають свої почуття та потреби. З дитинства нас навчили думати категоріями «правильно-неправильно» з огляду на наявність ворога. І коли ми дивимося на іншу людину як на ворога, то починаємо використовувати мову суджень. Суть ненасильницької комунікації не тільки в тому, щоб вміти екологічно висловити свої потреби і почуття, а й у тому, щоб вміти побачити за неприємними словами іншої людини потребу. Спробуйте так зробити, і світ стане простішим та кращим».
На теплоелектроцентралі № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг» встановили нове надзвичайно важливе устаткування.
ТЕЦ-2 виробляє дуття для доменного цеху № 1, пару та електроенергію для різних підрозділів підприємства. Самій же ТЕЦ потрібне надійне джерело постійного струму. Таким джерелом слугує акумуляторна батарея. Нещодавно теплоелектроцентраль отримала нову батарею, що суттєво підвищило надійність постачання постійного струму і, відповідно, надійність та безпеку ТЕЦ загалом.
Як пояснив старший майстер виробничої дільниці електроцеху ТЕЦ-2 Олександр Кулініч, головна задача акумуляторної батареї – живлення аварійного устаткування.
«Коли виникає аварійна ситуація і виробництво електроенергії на ТЕЦ стає неможливим, без потужної акумуляторної батареї не обійтися, – говорить Олександр Кулініч. – Вона живить аварійні маслонасоси, які під час аварійних зупинок турбін, генераторів та інших агрегатів подають мастило і таким чином рятують устаткування від руйнації. Також струм від батареї допомагає безпечно зупинити устаткування самої ТЕЦ, ДЦ-1, цеху водопостачання, міської теплофікаційної котельної. Від батареї працюють аварійне освітлення та сигналізація, а ще система аварійного вимкнення, миттєве спрацювання якої дозволяє зберегти устаткування та убезпечити людей під час переривань електропостачання».
Олександр розповів, що стара батарея 1960-х років не могла вже видавати необхідну кількість струму, бо була добряче зношена. Вона складалася із 130 елементів, наповнених сірчаною кислотою, була відкритого типу, тож пари кислоти потрапляли у повітря і становили загрозу здоров’ю працівників ТЕЦ, які її обслуговували. Та й саме обслуговування було клопітким і не зовсім безпечним – кислота є кислота.
«Нова ж батарея – закритого типу, – продовжив Олександр. – Кислота в ній перебуває у зв’язаному стані і надійно ізольована всередині батареї. Також значно надійніше ізольовані струмоведучі частини. Ці та інші переваги роблять батарею максимально надійною та безпечною. А її чимала ємність – 1000 амперів на годину – вже стала у пригоді під час останнього серйозного блекауту в лютому цього року. Ії струму вистачило на 6 годин, що дозволило безпечно зупинити виробничі потужності».
Якщо ємність нової батареї перевести у міліампери на годину, як у звичайних повербанках, то це цілий мільйон mAh! Ніхто б не відмовився від такої «банки» у кишені. У кишені вона, звичайно ж, не вміститься, бо займає майже половину чималої кімнати. Їїї ж попередниця займала цілу кімнату. «А на звільненій площі ми поставимо тенісний стіл», – жартують працівники ТЕЦ.
Для безпеки і зручності роботи з батареєю та для довговічності роботи устаткування було впроваджено проєкт з вдосконалення виробничого середовища у рамках Виробництва світового класу WCM. Про нього розповів старший майстер виробничої дільниці електроцеху ТЕЦ-2 Сергій Грецький: «Були встановлені захисні екрани, візуалізованіі всі небезпечні місця, а також ділянки, де обслуговуючому персоналу можна переміщуватися і виконувати роботи. Шафи керування та живлення батареї замінили на нові сучасні. Також змонтували нові системи вентиляції, підігріву та кондиціювання повітря, які у автоматичному режимі створюють ідеальний мікроклімат для максимальної довговічності батареї та підвищують рівень безпеки для обслуговуючого персоналу».
Відновлене переобладнане бомбосховище рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту забезпечує безпеку та комфортні умови для трьохсот працівників одночасно.
Працівники РЗФ-2 разом із колегами з ремонтного цеху ГД відновили бомбосховище, що здатне захистити їх від можливих ударів ракетами, шахедами тощо. Як розповів інженер служби WCM Олег Шпетний, для швидкого та ефективного впорядкування сховища була використана система 5S.
«До повномасштабного вторгнення об’єкт був у ненайкращому для перебування людей стані, – пояснив Олег. – Як то кажуть, не знали спочатку за що й братись. Тоді й вирішили застосувати 5S. Система проста на перший погляд, але надзвичайно ефективна. Тож створили команду на чолі із головним технологом РЗФ-2 Денисом Ткаченком та почали з першого кроку. І далі процес пішов жвавіше. Пройшли всі п’ять кроків – і маємо зовсім інше бомбосховище. Це добре видно, якщо подивитись на фото, яким воно було раніше».
До бомбосховища підвели нову трубу і відновили водопостачання. Відремонтували жіночий та чоловічий санвузли, попередньо встановивши фекальний насос і відновивши каналізацію. Замінили вентиляцію та електропроводку, встановили дизельний генератор для забезпечення стаціонарного зв’язку та як альтернативне джерело електропостачання у разі блекауту.
«Також були відремонтовані та пофарбовані двох’ярусні лежаки і лавки, – розповідає механік дільниці аспірації та сантехніки РЗФ-2 Ганна Стець. – Лавок додали, і зараз у сховищі можуть комфортно розташуватися не лише працівники нашого цеху, а ще й частково колеги з найближчих дільниць дробарної фабрики. Тут встановили п’ятеро нових дверей, пофарбували та побілили стіни, обладнали запасний вихід. А щоб люди не мерзли у холодну пору, встановили потужний теплогенератор».
Крім питної води, яка тече з кранів, є запаси бутильованої води, яка зберігається в окремому приміщенні. А поруч з ним, також у окремому приміщенні, складені протигази. Згідно з вимогами WCM все візуалізовано, щоб люди розуміли, де що знаходиться і як до того швидко й безпечно підступитися. Загалом все приведено до ладу та розроблені графіки прибирання та проведення аудитів. Як зазначив Олег Шпетний, цінність системи 5S ще й в тому, що в ній закладені механізми не лише доведення до ладу, а ще й підтримки у гарному стані.
