Фахівці залізничного цеху № 3 «АрселорМіттал Кривий Ріг» капітально відремонтували залізничні колії на станції Східній-Сортувальній, якими транспортується залізорудний концентрат.
На станції відновлені залізничні колії №№ 14, 15 загальною довжиною 1350 метрів. Їх капремонт у повному обсязі здійснили працівники залізничного цеху № 3. У роботі вони застосовували матеріали, які були у наявності на підприємстві, а також рейки, що були надані нашими іспанськими колегами з компанії «АрселорМіттал».
«Вік колій №№ 14, 15 був чималенький, адже прокладені вони були ще у 1970-х роках. Навантаження на них було значне, інтенсивний рух вагонів із залізорудним концентратом нашого підприємства здійснюється там цілодобово, – говорить Дмитро Борисов, начальник ЗЦ № 3. – З часом ці колії прийшли у незадовільний стан, існував серйозний ризик сходів составів. Тому підприємство вирішило повністю замінити колії. Капітальний ремонт відбувався комплексно. Одні бригади залізничників нашого цеху демонтували старі колії та земляне полотно під ним. Інші фахівці взялися за сортування залізобетонних шпал та інших складових колій, які залишилися у нас від попередніх ремонтів. З них та з нових іспанських рейок наші працівники фактично і зробили нові залізничні ланки для колій».
Загалом фахівці ЗЦ № 3 зібрали 108 рейко-шпальних решіток, кожна ланка довжиною у 12,5 метрів. Їх укладали на заново підготовлене земляне полотно. Також на коліях зробили нові відсипку та необхідне баластування. Цей проєкт був реалізований майже за п’ять місяців.
«Хочу подякувати всьому колективу ЗЦ № 3 за ту копітку роботу, яку вони зробили. Це дозволило не тільки прокласти чималу ділянку нових колій, а й суттєво зекономити, адже будівництво нового залізничного полотна завжди було дуже дорогим задоволенням, – додав Дмитро Борисов. – Та особливо я хочу відзначити Костянтина Горевого, який виконує обов’язки начальника дільниці станції Східної-Сортувальної, монтера колій Віталія Молдавана. А також фахівців, які займалися збиранням залізничних ланок. Організовував ці роботи Олександр Реднікін, який також виконує обов’язки начальника дільниці, тільки на станції Проміжній. Контролював збирання ланок Сергій Кравцов, бригадир монтерів колій. Кожен працівник цеху додав до цього значних зусиль. Зараз новими коліями вже здійснюється рух. А ми готові до нових капітальних ремонтів, які покращать залізничний рух підприємством та зроблять його надійнішим та безпечнішим».
Війна перекреслює не тільки наші плани чи мрії, іноді вона забирає найцінніше – життя рідних та близьких нам людей. Як навчитись долати цей важкий період у житті та правильно підтримувати своїх рідних чи знайомих у їхній жалобі? Поради дає психолог нашого підприємства.
«Загинув під час виконання бойового завдання». Під час війни таке повідомлення, на жаль, отримують багато родин в Україні, серед них є й родини працівників нашого підприємства, – говорить Олена Шевчук, психолог «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Чоловіки та жінки гинуть на полях боїв, в селах та містах під час ворожих обстрілів. За офіційною і часом доволі сухою фразою стоять горе людей, страшний душевний біль, багато негативних емоцій. Самостійно подолати їх зможе далеко не кожна людина. Чомусь говорити про це в голос не прийнято. А даремно! Зараз, коли навколо багато горя, людям обов’язково треба допомагати переживати його». З приводу загибелі рідних та близьких людей на психологічну консультацію до Олени Шевчук звертаються багато працівників наших підприємств та їхні рідні. Тільки за останні місяці було понад двадцяти звернень. У кожного своя особиста гірка історія. Але всіх об’єднує прагнення навчитися долати свій біль та продовжувати жити далі.
«Не переживай», «візьми себе в руки» – ці фрази не допоможуть
Раптова втрата людини, яку дуже любиш, – це шок. Кожен проживає цю втрату по-різному, залежно від характеру, життєвого досвіду, емоційного ресурсу, фізичного стану. Хтось може відчути зміну сну, апетиту, напади страху, плачу, різкі зміни настрою, недостатню мотивацію. Виникає сильне бажання усамітнитися.
Психолог запевняє, що це нормальний процес проживання горя. І людині потрібно пережити усі її стадії: заперечення, розпач, пошук відповідальної людини, злість, депресію та прийняття.
«Не треба людям казати: «Не переживай», «Візьми себе в руки». Ці фрази не допоможуть. Втішити людину у горі допоможуть елементарна присутність поряд близьких, рідних, друзів, приємні спогади про загиблу людину. Можна навіть разом перебрати її речі або приготувати улюблену страву загиблого, – продовжує психолог підприємства. – Та можливе й патологічне переживання горя, коли людина не може прийняти втрату. У неї можуть з’являтися соматичні захворювання, навіть симптоми хвороби померлого, змінюються стосунки з людьми, які можуть перерости в соціальну ізоляцію, ворожість до окремих людей. У моїй практиці були такі випадки, коли, наприклад, чоловік гинув на війні, а його дружина ставала наче кам’яною стіною для їхньої дитини і не дозволяла собі горювати. Діти не бачать переживань в таких ситуаціях, але вони дуже добре відчувають, що відбувається з батьками. Якщо батьки приховують свій біль, то діти теж не дозволяють собі переживати ці емоції, і тоді переживання горя може розтягтися на роки. Не відбувається прощання, відпускання, примирення з втратою».
Це варто дозволити собі робити
Дати собі можливість горювати, оплакувати свою втрату. Важливо поставитись до себе поблажливо і дозволити собі відчувати будь-яку реакцію переживання горя: сльози, злість, ненависть, бажання помсти тощо. Абсолютно все, що ви відчуваєте в цьому стані – це нормально.
Пам’ятайте про етапи проживання горя: шок, заперечення, переживання емоцій, депресія і прийняття. Вони між собою можуть повторюватись чи змішуватись. І це також є нормально.
Розділяйте свої емоції з іншими. Жалоба – це завжди забагато для одного, це може бути розділено на спільноту. Єднайтеся з тими, хто може бути з вами: рідними, друзями, знайомими.
Турбуйтеся про прості речі навколо себе, близьких. Робіть прості буденні завдання. Знаходьте сили і ресурси в повсякденні. Попіклуйтесь про себе.
Говоріть з близькими, кажіть, яка саме підтримка вам потрібна.
Увага!
Варто звернутися за психологічною допомогою до спеціалістів, якщо симптоми горювання настільки сильні, що:
виникають проблеми з виконанням домашніх обов’язків, на роботі чи у навчанні, і вони впливають на стосунки з близькими людьми;
з’являються ознаки апатії та так звана воскова гнучкість, коли людина зависає в неприродних позах, або коли не розуміє, що відбувається і де вона є;
ситуація не покращується з часом.
Куди звертатися
Тренінги та індивідуальні зустрічі проводяться за адресою: вул. Криворіжсталі, 1 («3-тя дільниця»), будівля Університету АрселорМіттал, к. 216.
На рудному дворі агломераційного цеху № 3 став до роботи відремонтований рудногрейферний перевантажувач.
Якщо дивитися на нього здалеку, здається, що це величезний міст. Зблизька стає зрозумілим, що це працюючий кран-велетень з міцними металоконструкціями та грейфером – спеціальним механізмом у формі ківша. Він з легкістю може піднімати та переміщувати чималі обсяги вантажу, адже вантажопідйомність рудногрейферного перевантажувача становить 32 тонни, а ємність грейферу – 5 кубометрів. На рудному дворі АЦ № 3 цей перевантажувач здійснює формування штабелю: готує та подає шихтові матеріали для виробництва агломерату.
«Це один із трьох кранів, які працюють на рудному дворі, – розповідає Борис Боровик, заступник начальника (рудний двір) агломераційного цеху № 3. – Перед ремонтом перевантажувач пройшов ретельне експертне обстеження, завдяки якому були виявлені його слабкі місця. До роботи стали фахівці цеху ремонту металургійного устаткування №№ 2 та 4, а також працівники підрядної організації».
Під час ремонту були посилені металоконструкції мостового крану, відновлені його механізми, замінені підкранові рейки та рейки, якими рухаються візки. Відремонтували електроприводи та інше електричне обладнання. На рудногрейферному перевантажувачі замінили 600 метрів головних силових тролей, встановили новий грейфер.
«Ремонт рудногрейферного перевантажувача – один із заходів з підготовки відновлення виробництва, – говорить Віталій Книга, начальник агломераційного цеху № 3. – Оновлення усіх технічних систем крану, його електричного та іншого обладнання дозволить нам працювати безаварійно, збільшить його надійність, спростить поточне обслуговування та підвищить безпеку робочого процесу».
Використання нового оснащення суттєво підвищило рівень безпеки під час ремонтів трубопроводів коксохімічного виробництва.
Більшість газопроводів коксового, вуглепідготовчого цехів, а також цехів сіркоочищення та вловлювання розташовані над поверхнею землі – на висоті, падіння з якої загрожує здоров’ю і навіть життю людей. Але ж все одно газопроводи треба регулярно обслуговувати, ремонтувати. Для цього використовували спеціальні конструкції, які називають по-різному: лісами, підмостями, турами тощо. Нещодавно для ремонтних бригад технологічного цеху, закупили конструкції, які у технічній документації звуться прямостоячими риштуваннями.
Як зазначив начальник технологічного цеху Олександр Мельников, нові рештування мають величезні переваги у порівнянні з тим оснащенням, яке використовували ремонтники раніше.
«Основа конструкцій – вертикальні стійки, виготовлені зі сталевих труб з товщиною стінок 5 мм, – розповідає Олександр Мельников. – Горизонтальні борти також сталеві. Борти з’єднуються зі стійками за допомогою замків-фіксаторів, які виключають непередбачуване роз’єднання. Таких надійних кріплень немає у старих конструкціях. Майданчики-перемички, на яких знаходяться ремонтники під час виконання робіт, виготовлені з міцного і водночас легкого алюмінієвого сплаву. З такого ж сплаву виготовлені сходи з перилами. Cаме сходами працівники тепер безпечно крокують на верхні яруси, а не лізуть вертикальними драбинами, як робили раніше. Міцність матеріалів, надійність кріплень та використання сходів замість драбин – це надійність і безпека для наших бригад».
Риштування придбали за програмою протидії чотирьом ризикам-вбивцям, серед яких і робота на висоті. Провідний інженер з охорони праці Юрій Шугайло назвав ще кілька безпекових переваг нового оснащення: «До стійок і бортів додані ще й сталеві ребра жорсткості, які запобігають розхитуванню риштувань. Стійки мають спеціальні елементи, за які можна надійно закріпитися ременями безпеки. А борти слугують надійними огорожами-запобіжниками від падіння з робочих ярусів. Для роботи у газонебезпечних місцях конструкція оснащується одразу двома сходовими підйомами. Це для того, щоб у разі необхідності можна було швидко евакуювати людей».
Можна сказати, що це конструкція-трансформер. З елементів можна зібрати варіанти з різними параметрами, найзручніші для кожної з виробничих операцій. Максимально можлива конструкція – риштування висотою до 10,3 метри та горизонтальними параметрами 4,5х6 метрів. Такі розміри дозволяють бригаді з 5-6 людей зручно працювати над ремонтом будь-якого газопроводу коксохімвиробництва. І це далеко не всі зручності. Конструкція збирається в рази швидше, ніж її попередниці.
«Для різних видів робіт передбачаються різні конструкції риштувань. Наприклад, для такої складної виробничої операції, як ремонт газопроводу методом царгування, конструкція складається таким чином, щоб ремонтники мали доступ до газопроводу з різних боків, – продовжив начальник ТЦ КХВ. – А також щоб можна було безпечно працювати під трубою і над нею. А от для ремонту трубопроводу фенольної води, який ми щойно завершили, застосовується простіша конструкція, і якщо немає газової небезпеки, то ми використовуємо одні сходи замість двох. Оцю конструкцію наші ремонтники змайстрували за 4 години, тоді як зі старим оснащенням на це знадобилося б до 4 діб. Таким чином ми значно економимо час. Але найголовніша перевага – це безпека. І мені з таким устаткуванням спокійніше на серці, бо я впевнений у безпеці людей».
Понад 15 років Максим працював на коксохімічному виробництві, до мобілізації він був апаратником одержання сирого бензолу у цеху уловлювання.
10 днів не дожив герой до свого 35-річчя. Максим Стефанов загинув четвертого березня під час боїв поблизу селища Іванівка, що у Харківській області.
«Про Максима можна говорити лише як про молодого та перспективного працівника, професіонала, – говорить начальник цеху уловлювання Роман Каренов. – Відповідальний, завзятий до роботи, його поважали у колективі. За потреби підміняв змінних майстрів. Ми бачили в ньому потенціал, і він безперечно розвивався б і далі. Максим був безвідмовним, коли була потрібна його підтримка та допомога. Спокійна, добра, світла людина пішла від нас. Його життя відібрала війна. Але в цеху про Максима не забудуть ніколи, він залишиться у нашій пам’яті та в наших серцях назавжди».
Протягом останніх місяців на роботу в департамент з охорони праці та промислової безпеки прийшло кілька молодих працівників.
Начальник відділу з охорони праці Андрій Похлеба зазначив, що на цю молодь у департаменті мають чималі сподівання. «Це інше покоління, – пояснює Андрій. – У них прогресивні європейські погляди на життя загалом та на безпеку життя зокрема. Звичайно, їм треба багато чому вчитися, і водночас їх дуже цікаво і корисно слухати. Ця молодь відкритіша, ніж були ми. Ми вчимо їх, а вони вчать нас. Дуже сподіваємося, що разом сформуємо нове ставлення до безпеки праці, яке допоможе запобігти травмам і зберегти людські життя». Тож «Металург» вирішив познайомитися з цією молоддю.
Євгеній Тарасов – дипломований магістр з цивільного захисту та охорони праці. Він встиг вже попрацювати гірничим інженером на одному з підприємств Кривбасу. Молодий працівник зазначив для себе як позитивні, так і негативні моменти щодо охорони праці і зрозумів, що має ідеї та може бути корисним саме у цій сфері.
«Мені запропонували роботу в «АрселорМіттал Кривий Ріг», і я не вагався, – говорить Євгеній. – Пів року стажувався і вже працюю самостійно. Треба йти до людей у цехи і спілкуватися з ними. Наприклад, нещодавно я зупинив ремонтні роботи на одній з дільниць доменної печі № 6, пояснив майстрові та робітникам їхні помилки в організації робіт на висоті і, певно, зробив це переконливо, бо заперечень не було. Проєкт виконання робіт доопрацьовали, вжили заходів, і ризиків стало значно менше. Поки що це найважливіший мій здобуток».
Андрій Горб поки що стажується. Він зізнається, що поки не має таких позитивних моментів у своїй роботі, як його колега Євгеній.
«Багато чому ще треба вчитися, – каже Андрій. – Взагалі я хотів стати лікарем-стоматологом. Але почалася повномасштабна війна, і батьки не наважилися відпустити мене після школи на навчання в інше місто. Тоді я обрав спеціальність інженера з охорони праці та вступив до Криворізького Національного університету на відповідний факультет. Але основне моє навчання, я вважаю, проходить саме на виробничих майданчиках. Здавалося б, де стоматолог, а де інженер з ОП. Але є й спільне. І той, й інший допомагають зберегти здоров’я. Але якщо стоматолог працює здебільшого із наслідками захворювання, то для охорони праці на першому місці – профілактика».
Юлія Карпачова також стажується. Вона не так часто буває в цехах, як Андрій.
«Поки що лише раз була на виробничому майданчику, і мені сподобалося, – зізналася Юлія. – Основне ж моє місце роботи – відділ перепусток. Моє завдання: ретельно перевіряти дозвільні документи у працівників підрядних організацій. Щоб не допустити до робіт ненавчених працівників, бо це дуже ризиковано. А ще я проводжу інструктажі з охорони праці для підрядників, які влаштовуються на роботу. А для цього самій довелося фундаментально вивчити все необхідне. Розумію, що й ця робота надзвичайно корисна, коли після інструктажу підходять працівники, молоді, а інколи й досвідчені, і щиро дякують за добре донесену корисну інформацію».
Тарас Кравченко три роки працював на нашому підприємстві водієм, возив фахівців з охорони праці. Він спостерігав за їхньою роботою і зміг оцінити її важливість.
«Я на собі випробував, яка небезпечна робота водія, особливо на промисловому підприємстві, – почав розповідь Тарас. – А ще ж є роботи на висоті, вогневі роботи, величезні механізми, електроустаткування, розплавлений метал та багато іншого. Я бачив, скільки зусиль, нервів докладають інженери з ОП для організації безпечної роботи, і як це важливо для людей. Хоча дехто цього, на жаль, не усвідомлює. Вирішив і собі спробувати. Приготував презентацію з охорони праці, захистив її, і мене перевели інженером з ОП. Найважливішими вважаю індивідуальний підхід до кожного працівника та власний приклад. Я особисто навчився застосовувати пояс для запобігання падіння з висоти, багато вивчив про особливості його застосування, а зараз проводжу тренінги для працівників безпосередньо у цехах».
Олександр Шишка твердо вирішив, що пов’яже своє життя з безпекою праці після нещасного випадку. На його очах загинув його наставник, досвідчений працівник одного з гірничих підприємств Кривбасу, де Олександр тоді працював.
«Такого не повинно траплятися, – говорить він. – І я буду робити все від мене залежне. Звичайно, в ідеалі було б добре побудувати нові цехи, де відсутні ризики, закупити всім найсучасніший спецодяг та засоби індивідуального заходу, інструменти. Але ми ж розуміємо, що оновити все в одну мить неможливо. А от що можливо – щодня йти в цехи і намагатися змінювати стереотипи, доводити кожному, що працювати безпечно – це перед усім в інтересах самого працівника. Але щодо умов праці ми теж можемо дещо зробити. Наприклад, нещодавно ми були з аудитом на одному з постійних місць виконання вогневих робіт. Дим стояв такий, що аж у горлі дере. Виявилося, що не працює витяжка. Ми разом з цеховиками ініціювали ремонт. І от вчора вона знову запрацювала. Тобто покращилися умови та зменшився ризик професійних захворювань. Головне – не бути байдужим».
