Категорії
Разом з Україною

Захищене навчання

Учні Криворізької гімназії № 98 одними з перших у місті почали навчатися офлайн завдяки друзям з гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Влітку 2022 року керівництво дев’яносто восьмої гімназії звернулися до гірничого департаменту нашого підприємства з проханням відремонтувати бомбосховище для того, щоб бути готовими стати до офлайн-навчання. Гірники відгукнулися на прохання і вже у вересні гімназисти мали відремонтоване сховище. Ремонт зробили працівники ремонтного цеху ГД. Директорка гімназії Ірина Салащенко відзначила, що ремонтні роботи були зроблені швидко і якісно.

«Наша дружба з гірничим департаментом триває вже не один рік. Гірники приїздять до нас, вітають з Новорічними святами, привозять солодкі подаруночки. Наші дітки завжди чекають гостей, готують для них художні номери. І саме завдяки нашим друзям ми серед перших у місті сіли за парти, бо отримали відремонтоване сховище. Ми провели туди інтернет і можемо проводити уроки безпосередньо там, у безпеці. Тож щиро дякуємо нашим друзям за це. Їхній керівник Володимир Теслюк завжди готовий організувати нам допомогу. Одна частина наших вихованців (сироти та діти, позбавлені батьківського піклування) зараз перебуває в евакуації на Закарпатті, а інші, як ми їх називаємо «домашні» діти, навчаються в гімназії саме завдяки відремонтованому сховищу».

Руками гірників були відремонтовані приміщення загальною площею близько 400 квадратних метрів. Ремонтники перемогли вологість та плісняву, почистивши стіни й стелю та покривши їх  новими шарами шпаклівки, побілки та фарби. Також було встановлено дев’ять дверних блоків. Тож гімназисти отримали кілька затишних та безпечних класів. А до навчального 2024-25 року працівники гірничого департаменту укріпили фундамент та цоколь будівлі гімназії. «Ваш гірничий департамент – це наші друзі та надійні помічники. Відремонтоване сховище – це захист не лише для учнів, а й для мешканців району, – сказала Ірина Салащенко. – А ще у ньому діє пункт незламності. Добре, коли є такі надійні друзі. Ми завжди раді вітати їх у себе в гімназії».  

Категорії
Разом з Україною

Ми – однієї крові

«Здай кров – врятуй життя!» Під таким гаслом в «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшла благодійна акція зі здачі крові пораненим українським захисникам.

Одна донація крові здатна врятувати три життя. За два дні для поранених воїнів кров здали понад 40 працівників наших підприємств.

Щодня до стабілізаційних пунктів, шпиталів та лікарень, в тому числі і нашого міста, прибувають поранені бійці, яким потрібна кров та її компоненти. Крім того, кров потрібна і цивільним людям, які постраждали внаслідок російської агресії.

Наша кров теж може воювати, підтримувати, допомагати, вирішили в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Усі, хто долучилися до акції – зробили не лише особистий внесок у допомогу пораненим, а і виконали свій громадянський обов’язок, показали свою відповідальність перед суспільством та таким чином подякували нашим захисникам за те, що ми можемо жити та працювати.

За два дні зібрали понад 20 літрів  крові (це майже 120 врятованих життів).

«Наші люди неймовірні! Акцію зі здачі крові гаряче підтримали наші працівники, адже усі знали, що таким чином ми допомагаємо нашим людям вижити. А життя кожного, як відомо, безцінне, – поділилася враженнями організаторка та учасниця благодійної акції, менеджерка з корпоративної соціальної відповідальності «АрселорМіттал Кривий Ріг» Майя Ластовецька. – Деякі наші працівники навіть приходили родинами, дехто вперше здавав кров. Це наш спільний внесок у наближення Перемоги. Хочеться подякувати кожному, хто відгукнувся на цю акцію, а також медикам криворізької станції переливання крові за їхній професіоналізм та увагу».

Категорії
Разом з Україною

Конкурс «Різдвяна казка»: У пошуках радісного чacy

Ця казка під назвою «У пошуках радісного часу» отримала особливий приз. Її автори, хоч і не є родичами, але вважають себе справжньою виробничою родиною. Тож дівчата не лише на роботі «чаклують» над металом, а й написали справжню чарівну історію. Авторки казки – працівниці ковальської дільниці РМЦ-1 ЛМЗ Інна Оліфер та Наталя Шовкопляс, а також їхні доньки – Олена Оліфер та Влада Шовкопляс.

… У світі завжди так буває: речі виникають i з чacoм ламаються, а люди сумують за минулим i перестають вірити в краще майбутнє. Проте якщо поруч є рідні та близькі, то yci негаразди можна подолати. Про такий випадок розповідає ця історія.

Жила-була звичайна криворізька сім’я: батько, мати, двоє їхніх діточок i кіт. Жили вони дружно, не тужили. У неділю, за тиждень до Різдва, готувалися до свята. Тато i його молодший син Петрик прикрашали ялинку. Хлопчик, який тільки в цьому році пішов до школи, розвішував на штучних гілках ялинки великі червоні та жoвтi кульки. Тато, дипломований інженер, а нині сталевар у ПАТ «АрселорМіттал Кривий Piг», намотував навколо зеленої красуні новеньку гірлянду, яка виблискувала пурпуровими вогниками. Поруч із ними сиділа Марійка, яка ходила вже у четвертий клас, i тому займалася більш серйозною справою: малювала й підписувала вітальні різдвяні листівки для бабусі та хрещеного батька Миколи. За малюванням Марійка тихенько наспівувала різдвяні пісні. З кухні доносився запах смажених котлет, які затишно шкварчали на пательні. Мама готувала вечерю для родини. Під її ногами терся пухнастий кіт, сам чорний тільки носик біленький, i лапки ніби одягнуті в білі шкарпетки. Звали кота Сніжком. Він був зайнятий тим, що випрошував у мами смаколики, та робила вигляд, що сердиться, а сама відрізала йому потроху ковбаски i підгодовувала, щоб пухнастий розбишака тримався подалі від вeчepi та ялинки. За вікном пролітав дрібний сніжок, а у квартирі було тепло i затишно. Панував радісний передріздвяний настрій.

Ввeчepi, коли вся сім’я i навіть кіт зібралися у вітальні біля ялинки, мама дістала зі старої дерев’яної скриньки незвичайної форми ключ, довгий із фігурною, наче корона, голівкою та складною борідкою. Хоч він i був уже старий, але блищав, наче щойно зроблений зі шматка срібла. У пурпуровому світлі гірлянди він здавався загадковою коштовною річчю. Мама з ключем підійшла до настінного годинника, що висів у залі, щоб завести його. Робила вона це нечacтo, але завжди перед Різдвом. Дітей це, звісно, зацікавило. I тоді мама розповіла їм історію про те, що годинник передавався із покоління в покоління в їхній сім’ї: його подарувала їй бабуся, а тій — її бабуся.

— Це чарівний годинник, — такими словами завершила свою розповідь мама i додала: — Його треба починати заводити за чотири тижні до Різдва. Щонеділі ввечері, коли зійде перша зірка, треба робити три оберти ключем. Тоді годинник буде йти до наступного Різдва. Поки рухаються стрілки, час радості ніколи не завершиться, а чapи оберігатимуть ycix рідних від негараздів.

Тільки вона завершила свою оповідь — як раптом Сніжок стрибнув із дивану i вибив ключ із ïї рук. Той упав на підлогу, пролунав короткий сумний дзенькіт i ключ розколовся на три частини. Петрик i Марійка злякалися. Невже свято тепер не відбудеться?

— Уce нормально. Не переймайтеся. Це просто забобон, сімейна легенда. Немає ніякої магії. Стільки речей, які з чacoм ламаються, — сказала мама, ховаючи очі, у яких стояли сльози. Годинник був єдиною пам’яттю від її бабусі. Мама загорнула уламки в хустинку i поклала назад у шкатулку. Годинник ніхто так i не завів.

На наступний день, у понеділок, уже не було тієї веселої атмосфери. Мама повернулася з роботи сумна i цілий вeчip зітхала. Зварений нею борщ був пересолений. Тато був похмурий та весь вечір провів біля телевізора. Кіт занишпорився у куток в коридорі i не виходив звідти. У вівторок yce погіршилося: мама перестала розмовляти з татом; а той — помічати маму i дітей; каша була холодна i гливка; нова гірлянда припинила сяяти пурпуровими вогниками. У квартирі раптом стало холодно i сумно. Здавалося, що сама радість i щастя втікають по краплині. Вночі Марійці i Петрику наснився однаковий страшний сон. У ньому батьки переставали звертати увагу на дітей, відверталися i йшли кудись вперед, незворушні до благань, поки їхні постаті не розчинялися у містичному сивому тумані.

На ранок третього дня Марійка i Петрик зрозуміли, що сон був віщий. Тато i мама перестали помічати дітей i ходили по квартирі, наче сомнамбули. Марійка i Петрик доїли солоний вчорашній борщ i холодну кашу. Вікна зсередини квартири затягнуло морозним візерунком. Пітьма поселилася в їхній оселі. Навіть увімкнені електричні лампочки в ycix кімнатах не могли розвіяти темряву. А Сніжок… Сніжок не прокинувся. Як діти не намагалися привести до тями своїх батьків i кота, але ніщо не допомагало. Наступного дня не прокинулися i батьки. Діти залишилися сам на сам у холодній i темній квартирі. У розпачі вони почали плакали.

— Годі! — рішуче сказала Марійка, витираючи почервонілі від сліз oчi. — Вдягайся Петрику. Ми врятуємо маму, тата i Сніжка. Ходімо за допомогою до бабусі.

Марійка забрала зі шкатулки хустку з ключем. I вони вдвох рушили до бабусі, яка жила в іншій частині міста. Діти чacтo бували у неї в гостях, але ніколи не добирались туди самі. Про те, як вони блукали містом, спускалися до станції швидкісного трамваю, буде уже інша історія. У мандрах минув цілий день. Надвечір знесилені та голодні знайшли вони бабусин будинок. Та відчинила їм двері  i тільки сплеснула руками: діти були аж cipi від утоми. Нагодувавши та напоївши ïx гарячим чaєм, вона пoчaлa ïx розпитувати. Марійка та Петрик одразу їй вce розказали. Показали уламки, які бабуся, мамина мама, звісно, ж упізнала.

— Відремонтувати не вийде, — похитала головою та. — Треба знайти новий ключ i завести годинник. Тоді час радості знову повернеться. Головне — встигнути до Різдва.

Стали думати, де шукати такий же ключ. Марійка пропонувала пошукати в інтернеті. Але бабуся сказала, що годинник, як i ключ від нього, дуже давно виготовив один англійський майстер. Антикварна річ! Діти ще більше засмутилися: Англія ж далеко, туди ні Марійці, ні Петрику, ні бабусі самотужки не доїхати. А замовити дублікат у нащадків того майстра з Англії — місяць цілий пройде. До Різдва ж тільки три дні залишилося!

Петрик запропонував пошукати майстра у Кривому Розі. На що бабуся сказала: «Тут треба заново викувати заготовку за ескізом, а потім фрезерувати профіль ключа на верстаті з ЧПК».

Вона раніше працювала інженером у ковальському цеху ще в «Криворіжсталі», тому говорила зі знанням справи. Стали думати далі. Тут Петрик запропонував зателефонувати їхньому хрещеному батькові, дядьку Миколі. Той працював в механічному цеху в ЛМЗ на верстаті з ЧПК i міг би допомогти. Дядько Микола уважно вислухав. Пообіцяв, що звернеться з проханням викувати ключ до колег з ковальського цеху. А потім обробить заготовку на верстаті. Але ж треба ескіз!

Зробити ескіз визвалася Марійка. Бабуся i Петрик їй допомагали. За ніч встигли. На ранок приїхав дядько Микола, взяв уламки старого ключа та ескіз i поїхав на роботу.

Була п’ятниця. Після зміни дядько Микола не пішов одразу додому, а залишився з колегою ковалем, щоб зробити заготовку. Потім у суботу, у свій вихідний, цілий день фрезерував профіль на верстаті. Обережно i повільно, наче майстер-ювелір! У неділю він приїхав до похресників i їхньої бабусі, щоб віддати їм готовий ключ. Уci разом вони рушили додому до Марійки та Петрика.

За ці дні в квартирі нiчoгo не змінилося, тільки стало ще холодніше. Здавалося, що навіть подих замерзає. Було тихо i темно. Тато i мама діточок так само спали непробудним сном. Сніжок завмер у своєму кутку. Ялинка чорною плямою стирчала у залі. Навкруги була така журлива атмосфера, що хоч сідай i плач. Діти мерщій помчали до годинника. Встромили в нього ключ — i почали крутити. Механізм заскрипів; коліщатка не охоче піддалися. Ключ тричі повернувся — і нічого! Тоді Марійка провернула ключ ще тричі — годинникова стрілка повільно пoчaлa свій pyx. Раптом годинник пoчaв розливатися мелодійним дзвоном. По оселі пройшовся ніби теплий вітер. Спалахнуло світло в ycix кімнатах. На ялинці гірлянда знову замиготіла пурпуровими вогниками. Мама, тато i Сніжок повільно розплющили очі. У квартира знову стало затишно. Повернулася весела атмосфера, i настало Різдво.

Категорії
Разом з Україною

Конкурс «Різдвяна казка»: Казка про братів

Казка, яку ми сьогодні публікуємо, посіла третє місце в конкурсі різдвяних казок. Її написала Альони Павленко, яка працює в ПП «Стіл Сервіс», разом з родиною. Працювали командою: сама Альона, її чоловік Андрій та троє донечок – Аліна, Софія та Олеся. Ця історія запам’яталась усім – справжній екшн в сюжеті, щасливий кінець та… українське сало!

…Жили-були чоловік та жінка, й було в них троє синів. Вони були дуже cxoжi між собою зовнішністю та голосами, так сильно, що інколи навіть батьки їх плутали. Старший син був кмітливим, а середній та молодший – не дуже. Батьки з часом постарішали і померли. Старший брат знайшов cобі роботу на металургійному виробництві. Згодом одружився та обзавівся будинком та господарством. А двоє молодших братів побудували собі хижку в лici. Так i жили, перебиваючись.

Одного разу, взимку, перед Різдвяним святом двоє молодших братів почули звістку, що старший брат заколов порося, та й вирішили завітати до нього в гості. Прийшли, а брата не було вдома, зустріла їх тільки його дружина. Вони посиділи втрьох, поспілкувалися деякий час, а коли виходили брати з хати, то у вітальні побачили мішок з салом.

От один брат іншому й шепоче: «Треба брата старшого «підбрить». А дружині почулося «побрить», вона й каже братам: «Так, ви б прийшли та побрили його, а то він такий небритий ходить». Увечері прийшов старший брат додому, дружина розповіла йому, що приходили його брати, він запитав: «Чи нічого не казали?» Дружина відповіла, що нічого такого, але коли виходили, то сказали, що тебе треба побрити. Biн здогадався, в чому справа та й переховав сало в ту кімнату, де сплять! Бо між братами з дитинства слово «підбрить» означало обдурити.

Молодші брати йдуть знову до старшого брата додому. Один з братів зайшов у двір та й повипускав з хліву всю худобу, а інший, змінивши голос, став кричати: «Дядьку, он у вас худоба повиходила з хліву, корови туди, свині сюди!»

Старший брат вибіг з хати на подвір’я та й заходився відразу заганяти худобу. Середній зайшов в хату, а дружина в кухні була. Він до неї й каже: «Насилу позаганяв худобу, а де сало? Я хоч сала з’їм». А вона й каже: «Тю, ти ж сам сало у спальні в голови поклав, а мене питаєш!» Biн не розгубився, одразу знайшов мішок з салом та й ходу втікати.

Старший брат позаганяв худобу, заходить зморений до дружини в хату і каже: «Насилу позаганяв». А дружина йому: «А xiбa то не ти заходив кілька хвилин тому?» Він відповідає, що нi. Вона одразу здогадалась, що сама віддала сало одному з менших братів! Тож старший брат взяв з собою ланцюг і побіг у ліс за братами.

Молодші брати по черзі несуть мішок з салом. Старший, наздогнавши братів, тихенько підкрався і то з одного боку ланцюгом «дзелень-дзелень», то з іншого боку «дзелень-дзелень». Один з молодших братів, почувши, що десь дзеленчить, питає іншого брата: «Ти чуєш? Щось дзеленчить? Мабуть кінь десь бродить. Тож давай я понесу сало, а ти йди пошукай коня, потім поміняємось». Невдовзі зустрілися, щоб підмінити один одного, а сала нi в кого нема! Середній до молодшого: «Я ж тобі сало віддавав»! А молодший каже: «А я тобі сало віддавав». Тоді в лici перестало дзеленчати і вони нарешті здогадалися, що не було ніякого коня, а сало хтось з них віддав старшому брату, коли підміняли один одного в пошуках коня.

Старший брат несе мішок з салом додому, йде повільно. А двоє молодших братів знову наввипередки біжать до нього додому. Прибігли, бачать в коморі висить одяг після прання. Один з братів накинув на себе одяг та хустку дружини старшого брата, ciв на ґанку, схилив голову та й плаче: «Ой, було сало, а тепер нема!» Старший брат зайшов до двору з салом, побачив цю картину, подумав, що то його дружина, та й каже: «На, тримай сало, але більше не віддавай», а сам пішов до хати.

Молодший брат не розгубився, схопив мішок з салом та й знову ходу до лicy. Старший заходить до себе в хату, а дружина в нього запитує: «Ну, що, забрав сало?» Biн здивований до неї: «А xi6a то не ти сиділа на порозі та плакала?» «Hi». Biн одразу зрозумів, що то були витівки його молодших братів. І знову побіг їх наздоганяти.

Молодші брати несуть мішок з салом до себе додому. Ідуть повільно, втомлені, голодні. Один з братів пропонує іншому прийти додому й відразу поїсти сирого сала, а іншому хочеться смаженого сала, смажене ж смачніше!

Тим часом старший брат обігнав молодших, знайшов у лici їхню хижку, зайшов туди, а там i сховатися нема де – один стіл, лава та піч. Biн узяв та й заліз у піч. Молодші брати на шляху до своєї хижки таки дійшли згоди, що смажене сало буде смачніше, i один з них піде в ліс збирати хмиз, щоб розпалити багаття у печі, а інший приготує пательню та сало. Старший брат почув цю розмову, не розгубився i в печі став навколішки, намазав обличчя сажою та й витріщив очі. Молодший нарізав сала, відкрив заслонку – а там з темряви очі світяться! Biн такого не очікував, подумав, що то вовк, дуже злякався, кинув все та й побіг з хижки.

Середній брат ніс хмиз, побачив, що молодший брат біжить стрімголов йому назустріч, кинув хмиз та й також давай тікати. Довго бігли, а потім середній питає: «Ти чого тікав?» Той i розповів, що в їхню піч напевно вовк заліз! «А ти чого тікав?» «Я побачив, що ти тікаєш, та й собі тікаю». Тим часом старший брат виліз з печі, забрав мішок з салом, та й хутко пішов додому. Молодші брати стоять посеред лicy й бояться йти додому. Один іншому каже: «Слухай, якщо то був вовк, то він поїсть сало та й піде, а в мішку може щось i залишиться!» Обережно брати підходять до своєї хижки – все відчинене. Заходять в хижку та бачать, що немає анi сала, ані мішка. То ж вони й зрозуміли, що то був ніякий не вовк , а їхній старший брат.

Старший брат приніс сало додому і попросив дружину з нього щось приготувати, бо ж свято Різдва наближається!

Молодші брати знову йдуть до cтapшoгo брата додому. Підійшли до хати, вже хотіли лізти через вікно, але старший брат був неподалік, почув, що молодші брати зібралися робити, підійшов до них i запропонував їм зайти до хати через двері i запросив до столу. За столом пригостив братів смаженим та сирим салом та іншими стравами. А потім став молодших братів розуму навчати: що чyжого брати не можна без дозволу! А ще запропонував молодшим братам свою допомогу з працевлаштуванням та з будівництвом житла. У братів засяяли очі, але їм було незручно після вдіяного, вони вибачилися та стали на пропозицію старшого брата.

Наступного дня молодші брати прийшли влаштовуватись на працю та вже через деякий час кожний почав будувати житло. Через piк у всіх братів був власний будинок. І кожне наступне свято Різдва вони збиралися разом i завжди готували сало до столу!

Категорії
Разом з Україною

Конкурс “Різдвяна казка”:Казка про Добрий та Злий вогні”

«Металург» продовжує публікували казки-переможниці. Цю казку написала родина Герасимюків – мама Тетяна працює фахівцем служби з комерційних питань та договірної роботи Ливарно-механічного заводу, тато Артем теж працює з металургійним обладнанням, хоч і не нашому підприємстві, а 3-річний Микитка ходить до садочка і дуже любить новорічні свята. Їхну командну роботу оцінило журі, тож родина посіла 2-ге місце у конкурсі.

Світ від вікна у цьому будинку розганяв темряву і кликав до себе. Одразу було помітно, що там тепло та затишно. На віконці плямиста цариця (а саме такою вважала себе домашня кицька Василина) виблискувала оченятами і всім своїм виглядом підтверджувала – так, тут оселилися тепло та затишок.

Родина заходилася вбирати лісову красуню у казкове вбрання.

«Матуся, а я читав, що вогонь ще з давніх-давен зігріває людей. То він добрий? А чому говорять, що вогонь може бути небезпечним? Чому тоді вогонь руйнує та вбиває? А який він насправді?»

«А насправді є два брати Вогні. І колись вони разом жили з людьми. Але згодом їхні шляхи розійшлися».

Андрійко ближче підсунувся до мами, в його очах затанцювали маленькі вогники – маленькі бісики, як їх ще називала мама.

«Перший брат – Добрий вогонь – спочатку оселився в печері з людьми. Люди приносили йому їжу – дрова, а він допомагав їм приготувати страви та зігрітися. Одного вечора Добрий вогонь помітив, як від його сили плавиться метал. «О, так з нього ж можна щось робити, щоб моїм людям було зручно добувати їжу, а якщо подумати, поміркувати, так можна й будинки будувати», – подумав він…

«А де тепер Добрий вогонь? От ми ж живемо у будинку, а я його лише під час спалаху сірника бачив. Ну, ще коли ми з татком у похід ходили, то багаття розпалювали, щоб картоплю засмажити».

«Добрий вогонь зараз працює разом з татом та його друзями. Ось дядя Микола в кар’єрі видобуває руду, з неї тьотя Олена та її колеги виготовляють концентрат. А потім з нього татко разом з друзями плавлять сталь. Ось там Добрий вогонь і працює. Недаремно ж біля печей так гаряче. А сталь – це добре, це живе, це те, що є у наших будинках, у мостах, у суднах, у твоєму улюбленому потязі, яким ти зазвичай мандруєш до Карпат. Сталь та Добрий вогонь – давні друзі».

У будинку було так приємно та затишно, що просто не вірилося, що десь ще є інший брат – Злий вогонь. Та звуки сирен нагадали, що він причаївся поряд.

Злий вогонь пішов до злих людей. Він спочатку разом із загарбниками спалював житло людям. А потім почав допомагати їм створювати зброю. І зараз це він є у тих снарядах та кулях, які летять на нашу землю.

«Мамо, але ми ж його переможемо? Наш Добрий вогонь сильніший?» (маленькі рученята хлопчика стиснулися у кулачки).

«Ну, звісно ж! Бо серед наших захисників не лише твій хрещений Саша, а й тисячі наших хоробрих героїв. І Добрий вогонь теж. Він зараз оберігає хлопців та дівчат в окопах та бліндажах. Він робить їхню зброю потужною і непереможною. Це саме Добрий вогонь палає в серцях наших героїв».

«І у наших, матуся, і у наших серцях!»

«Звісно, синку. І тому ми переможемо».

Матуся пішла на кухню. Спалахнув сірник, і добрий вогонь розпочав свою роботу – треба ж підігріти їжу для своїх героїв. Незабаром відчиняться двері і додому повернеться з роботи тато. Він, до речі, сказав, що буде з гостями – з фронту повернувся Сашко, а з ним і наш друг Вогонь. Тепло Доброго вогню поступово наповнювало будинок. Вогонь обіцяв що буде не сам, а з подругою – Перемогою. Таким гостям в цьому будинку завжди раді.

Категорії
Разом з Україною

Конкурс «Різдвяна казка»: Різдвяний тепловоз

Протягом січня «Металург» публікуватиме найкращі казки у конкурсі «Різдвяна казка». Казка «різдвяний тепловоз» отримала найбільшу кількість балів  і стала переможницею. Її написала родина Куппів: мама Оксана працює майстром служби вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс», папа Микола – електромонтер УЖДТ ГД, а їхня донька Поліна навчається у Державному університеті економіки та технологій.

…Тепловоз весело котив рейками і тягнув за собою вагончики. Сьогодні, напередодні Різдва, машиніст прикрасив його гірляндою, тож настрій був святковий. Він був не звичайним локомотивом, бо мав ім’я. Машиністи ласкаво називали його Малюк. Робота у Ма­люка відповідальна, адже він працює на металургійному заводі. За весь період праці він побував у всіх цехах. Бачив багато різних виробництв. Це йому дуже подобалось. І хоча його робота не була пов’язана з головним процесом, він все-таки був причетний до спільної справи.

Практично весь час супутниками Малюка були вагончики. Їхня кількість змінювалась. Найчастіше він тягнув їх, але бувало і доводилося штовхати перед собою. Взагалі робота у Малюка була цікава.

Зрідка тепловоз підвозив працівників до віддалених дільниць заводу. Ось і сьогодні люди зайшли і привітали машиніста з наступаючим Різдвом. Навіть одна з робітниць подарувала залізничнику ялинкову іграшку. Дуже мило! Машиніст дбайливо повісив іграшку в кабіні. По дорозі Малюку зустрічалися люди. Вони бачили гірлянду, що світи­лася, посміхалися і махали рукою. Усі мали святковий настрій.

Але найбільше Малюк любив проїжджати місця, де багато природи. Дерева, трави, квіти завжди тішили погляд. У таких місцях машиніст завжди виглядав з вікна і говорив: «Яка краса!». І Малюк був із ним згоден.

Нині на вулиці зима. Тихо падають з неба невагомі пухнасті сніжинки. Всі дерева вкриті блискучим інієм, немов сріблом, і виглядають дуже урочисто. Здавалося, вони потрапили в чарівну зимову казку і ось-ось станеться якесь диво. Білки стрибають з гілки на гілку, птахи щебечуть. Найсміливіша білка застрибнула на дах тепловоза, проїхала трохи і повернулася назад на дерево. «Звірятку захотілося покататися», – подумав Малюк.

Надворі потемнішало. Залізничник зупинив локомотив на світлофорі з червоними очима, що світилися. Безпека понад усе, тож треба чекати. На небі почали з’являтися зірки. Але одна зірка особливо вирізнялася. Таку красу Малюк ще не бачив. «Воістину різдвяна зірка. Яскрава, світла. Несе добру звістку. Отже скоро все налагодиться», – сказав машиніст і пос­міхнувся. Тим часом на світлофорі загорівся зелений вогник. Шлях було відкрито, і локо­мотив рушив. Яскраве світло різдвяної зірки не давало Малюкові спокою. Щось знайоме було у цьому.

І ось тепловозу довелося потрапити до цеху, де виготовлялася сталь. Заворожуюча дія. Рідкий метал світився. Все приміщення було залите загравою, його сила зігрівала та очищала. Іскри здіймалися вгору, як тисячі небесних зірок. Схоже на чудове явище – різдвяну зірку на небі.

У цеху працюють сильні та витривалі люди. Побачивши Малюка, працівники посміхалися, махали рукою. Один із працівників підійшов до машиніста і ска­зав: «До нас завітав Різдвяний тепловоз? Ти нам дуже підняв настрій. Дякую!»

Малюк був щасливий. Він – Різдвяний тепловоз. Несе людям радість та свято. До самого ранку Малюк їздив цехами і вітав працівників з Різдвом.