Категорії
Новини

Герої заслуговують на пам’ять про них

На фасаді адміністративно-виробничої будівлі ремонтно-механічного цеху № 1 Ливарно-механічного заводу встановили пам’ятні дошки з іменами загиблих героїв працівників цеху.

Сьогодні в лавах ЗСУ служать 263 працівники ЛМЗ, які на різних ділянках фронту захищають незалежність нашої країни. На жаль, 16 захисників віддали своє життя, аби тут, у Кривому Розі, їхні колеги могли жити та працювати, будувати майбутнє. Колектив РМЦ № 1 на цій війні втратив двох своїх колег – Анатолія Корольова та Володимира Посесора. На честь загиблих встановлені пам’ятні дошки на ковальській дільниці РМЦ № 1 та на адмінбудівлі цеху.

«Серед працівників РМЦ № 1 завжди було багато мужніх людей, справжніх патріотів своєї країни, – говорить начальник РМЦ № 1 Євгеній Гречаний. – Ще під час Другої світової війни на фронт пішли з цеху 17 токарів, слюсарів-ремонтників, нормувальників, фрезерувальників. Семеро з них загинули в боях чи померли від ран. Ми пам’ятаємо про їхній подвиг. Тому поряд із пам’ятною дошкою на честь загиблого вже у цій війні нашого колеги ми вирішили встановити ще одну пам’ятну дошку з іменами захисників, які загинули у Другій світовій війні. Це було рішення усього цеху. У наших серцях завжди житиме пам’ять про кожного героя і вона не має терміну давності».

Категорії
Новини

Як не потрапити на «фестиваль» страху та паніки

Психолог  «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Шевчук дає поради як опанувати себе, коли «накриває» паніка.

«Шеф, усе пропало!» Пам’ятаєте цю фразу зі старого фільму? Цей вигук – яскравий прояв паніки або раптового дуже сильного страху, саме так слово panikos перекладається з грецької. Паніка може виникати через різні кризові події й особливо вона небезпечна під час війни.

«Від початку війни психіка українців знаходиться під постійним ударом, ворог  систематично «підкидує» нам одну стресову ситуацію за іншою, усіма силами намагаючись викликати у нас страх та паніку, – говорить Олена Шевчук. – Ці емоції супроводжуються шаленим викидом адреналіну в кров і, відповідно, сильними фізичними реакціями. Напевне, ви чули  вигуки «в мене серце не витримує», «все, втрачаю свідомість», «я задихаюсь»… Паніка здатна паралізувати людину або, навпаки, підштовхнути її до безглуздих та ризикових вчинки. Саме в такому вразливому психічному стані хочуть нас бачити росіяни. Наше завдання – навчитися опановувати свої емоції під час стресу».

Одразу зазначимо, що страх – це нормальна реакція організму, боятися воєнних дій чи обстрілів – це природно. А от з панікою все трохи складніше. Панічна атака може виникнути раптово, через якийсь подразник або навпаки – коли немає реальних причин і небезпеки. Ознаками паніки є прискорене серцебиття, часте дихання, відчуття нестачі кисню, важкість у грудях. У цей момент можуть холонути руки, ноги, підвищується тиск, болить голова, в ній щось «пульсує», або з’являється  відчуття стиснення, темніє в очах.

Зазвичай панічні атаки тривають 5-10 хвилин. Вони не смертельні, про це важливо пам’ятати. Але й ігнорувати цю мить теж не можна. Якщо з  панікою ви «воюєте» самостійно, то варто:

  • Глибоко дихати: вдих носом – видих ротом.
  • Потерти долоні, поки не стане гаряче, пострибати, погупати ногами, порахувати у зворотному порядку або дати собі відповіді на прості запитання: як мене звати, де я зараз, який зараз рік?
  • Треба дати вихід емоціям – можна співати, сміятися, плакати.
  • За можливості варто понюхати щось з різким запахом, наприклад цитрусові, спирт, парфуми.
  • Умитися холодною водою.

«Якщо панікою накрило не вас, а людину поруч – не треба її трусити або давати їй ляпасів, як це часто показують у кінофільмах, – продовжує Олена Шевчук. – Треба насамперед самому залишатися спокійним, а потім голосно і чітко, як командир в армії, сказати «дивись на мене, глибше дихай, візьми воду, пий». В цей момент людині треба буквально наказувати, що їй треба робити. Звертаю увагу, важливо, щоб людина виконувала все сама, не намагайтеся здійснювати все за неї. Ви побачите, що панічна атака скоро відступить.

Як правило, панічні атаки не є частими гостями в нашому житті. Але якщо вони почастішали, зверніться до психологів.

Бережіть себе та близьких!»

Як боротись з перевтомою – читайте тут.

Також психолог підприємства надає поради про якість сну.

Категорії
Наші люди

Один з кращих на районі

Металургії без енергетики не існує – це факт. Наприклад, наша теплоелектроцентраль (ТЕЦ) забезпечує гарячим дуттям доменні цехи, які без цього енергоресурсу не зможуть плавити чавун. Також ТЕЦ виробляє пару для технологічних процесів у прокатних цехах, у коксохімічному виробництві та деяких інших підрозділах. Частина пари йде на обігрів виробничих та адміністративно-побутових приміщень, а також найближчих до підприємства міських кварталів Металургійного району. Обслуговуванням і ремонтами електроустаткування ТЕЦ займається Олександр Хоруженко, нагороджений грамотою цього району.

Продуктом теплоцентралі також є електроенергія, яка подається в Єдину енергосистему України або використовується на підприємстві. І саме Олександр зі своїми колегами-енергетиками врятували агрегати підприємства під час минулорічного зимового блекауту, коли російські агресори били  по енергетичних підприємствах України. Самовіддана праця та професіоналізм наших енергетиків забезпечили стабільну роботу енергоустаткування, на яке у ті кілька діб впало неймовірне навантаження, бо комбінат не зміг отримувати електроенергію ззовні, від ДТЕК.

«Робота ТЕЦ, як і всіх цехів нашого підприємства, неможлива без електроенергії, без електроустаткування, – каже Олександр Хоруженко. – У нас це електрогенератори, двигуни, системи керування, різноманітні засувки, а також  звичайне освітлення. Наше завдання – забезпечити безаварійну роботу всього цього енергопарку. Я працюю старшим електромонтером – старшим зміни. У моїй команді також є ще один старший електромонтер, молодший електромонтер та електромонтер головного щита керування. Виконую роботи власноруч та організовую роботу команди. А 27 років тому прийшов у цех зовсім молодим електромонтером».

На ТЕЦ Сашка привів батько Володимир Дмитрович, який там працював багато років. І хлопцеві сподобалося, хоча закінчив він автодорожний технікум. У технікумі він також вивчав електроустаткування, правда, автомобільне, під напругою 12 вольт. А на ТЕЦ доводиться ремонтувати навіть шестикіловольтове.

. Тож не дивно, що наставники спочатку вчили новачків правил безпеки, а вже потім професії. Минали роки, Олександр сам став наставником, і цьому принципові не зраджував.

«Коли вчиш молодшого електромонтера правил безпечної праці, то треба не лише розповідати, а ще й показувати і пояснювати, – говорить Олександр Хоруженко. – Беру його з собою. Підходимо до устаткування, я виконую дії і кожну пояснюю, навіть елементарні. Наприклад, чому дріт треба брати кліщами, а не руками. Вважаю це найкращим навчанням, результат перевірений часом. І лише за кілька місяців людина може ставати самостійно до роботи. У нас якщо помилився електрокоміркою, то ця помилка може стати останньою у житті».

Олександр Хоруженко зізнався, що був дуже здивований, коли дізнався, що нагороджують саме його. Він щиро вважає, що фахівців його рівня і з таким сумлінним ставленням до роботи на ТЕЦ чимало. А от керівництво цеху вважає, що не існує таких завдань, яких би він не подужав. Устаткування Олександр знає досконало. Складнощі можуть виникнути лише тоді, коли до електрики додаються інші фактори.

«Ну, я ж не Кашпіровський, – усміхається старший електромонтер. – Ясновидінням не володію. Якщо причиною поломок стає, наприклад, потрапляння вологи, то інколи доводиться добряче помізкувати. Переглядаємо схеми, знаходимо проблемне місце, докопуємося до основної причини і усуваємо її. Нам треба робити так, щоб більше не повертатися до цієї поломки. Особливо актуально це зараз, коли багатьох колег мобілізували. Стараємося слідкувати за електроустаткуванням так, щоб наші захисники за нас не червоніли. Хочу звернутися до Олександра Макаренка, Михайла Власова, Володимира Дудника, Юрія Безбородова та інших. Бережіть себе, друзі! І повертайтеся додому з перемогою!»

Категорії
Наші люди

Гостинці, в’язані гачком та серцем

Їм не треба довго думати, що подарувати своїм рідним на зимові свята. Вони беруть нитки, спиці, гачок, тканину, додають трохи фантазії, позитиву, доброї енергетики, і виготовляють ляльки, серветки, ялинкові прикраси. Серед таких майстринь – ветерани нашого підприємства Галина Денисенко та Людмила Рашавець.

Виготовляють красу з добром та піснею

В’язати Галина Денисенко вміла ще з юності. Це захоплення її виручало ще за радянських часів, коли красивий одяг був дефіцитом. Вона виготовляла собі (а згодом і всій своїй родині) різноманітні светрики, джемпери, сукні, спідниці, комірці та навіть взуття для доньки, яка займалася бальними танцями.

А от іграшки та інші красиві речі виготовляти почала вже на пенсії, після років праці дозувальницею агломераційного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Галина Денисенко

«Все це завдяки тому, що я потрапила в дуже творчий жіночий колектив «Троянда», який майже на сто відсотків складається із жінок-ветеранок нашого підприємства, – розповідає Галина Василівна. – Там ми навчилися вишивати, створювати святкові листівки, робити мотанки та гарно прикрашати їх, виготовляти з матеріалу подушечки для голок, а із паперу – дуже красиві серветки тощо. А творити нове нам завжди допомагають гарні українські пісні. Вони додатково заряджають позитивом наші речі, які робляться з великою душею. А щоб ця енергетика йшла далі і заряджала інших, ми усі ці вироби даруємо іншим людям. З початку війни ми робимо багато речей для наших захисників. Це шкарпетки, шарфи, рукавиці. Зараз готуємося виготовляти для них невеличкі подушки, на які зручно спиратися, або підкладати їх під голову, ноги, руки у польових умовах. Це подарунки нашим хлопчикам на новорічні свята».

Для онуків та для душі

Людмила Рашавець тримає у руках ляльку, вив’язану власноруч. Її вона створила для своїх онуків. Виготовлення ляльки так зацікавило діток, що вони вже й самі намагаються зробити щось схоже. Тож Людмила Іванівна проводить для них корисні майстер-класи з рукоділля.

Людмила Рашавець

«Все життя я в’язала шкарпетки та інші теплі речі для своєї родини, а от до іграшок руки дійшли вже на пенсії, – говорить Людмила Рашавець. – Колись я працювала шихтувальницею, машиністом пневмотранспорту, фахівчинею технічного відділу. Турбот було безліч. Думала, що на пенсії відпочину. Але домашні справи тільки додали тонусу – і це добре. Онуки приносять мені радість та надихають на творчість. Для них і стараюся. Були їм подаруночки на Миколайчика».

Ляльки Людмила Іванівна вив’язує спицями і гачком. Оздоблює їх кольоровими нитками,  ґудзиками, намистинками, блискітками. Виготовлення ляльки – процес тривалий, може тривати від двох тижнів і довше. Та вдома ця краса живе недовго, бо, як і інші майстрині, Людмила Рашавець дарує свої вироби іншим людям.

Крім іграшок, майстриня виготовляє ажурні закладки для книжок, вив’язує чохли для телефону та для зарядних пристроїв. А ще – робить ялинкові іграшки, щоб на кожні Різдво та Новий Рік прикрашати ялинку унікальними речами, зробленими з любов’ю.

Категорії
Офіційно

Олександр Лісовенко призначений директором з ремонту устаткування «АрселорМіттал Кривий Ріг»

Олександр Лісовенко – генеральний директор СК «Нікмет-Термінал» та генеральній директор ПП «Стіл Сервіс» – призначений на посаду директора з ремонту устаткування «АрселорМіттал Кривий Ріг», за сумісництвом, з 1 грудня 2023 року.

На цій посаді він відповідатиме за ефективне використання ремонтного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» та збільшення впливу ремонтного напрямку на безперебійне функціонування підрозділів підприємства.

За сумісництвом, на посаді генерального директора ПП «Стіл Сервіс» продовжуватиме пошук нових та розвиток пріоритетних напрямків діяльності, розширення переліку послуг та покращення їх якості задля підвищення рівня конкурентоздатності та прибутковості компанії. Олександр підпорядковуватиметься безпосередньо генеральному директору ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Олександр Лісовенко працює на підприємстві майже 25 років. Почав свою кар’єру з позиції стажера економіста прокатного виробництва в сортопрокатному цеху № 2. Успішно виріс до керівних посад і у 2004 році був призначений  начальником планово-економічного управління.    

Категорії
Наші люди

Ельвіра – «повелителька» водного царства

Ельвіра Меньшикова, механік кранового господарства цеху технологічного водопостачання гірничого департаменту, навіть не мріяла про отримання найвищої нагороди підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Вона на власному досвіді переконалася, як важко бути кращою і скільки для цього потрібно працювати.

Ще в дитинстві Ельвіра вирішила, що працюватиме на тоді ще НКГЗК, адже там працював її батько, заслужений металург України Володимир Кошовий. Він часом брав доньку з собою на роботу, тоді це було дозволено. Ельвіру вражало все: великі механізми аглоцеху, сильні люди, які там працюють, безперервний рух, який нагадував їй мурашник. Тоді їй хотілося стати частиною цього гірничого царства.

Її мрія здійснилася. Ельвіра прийшла до ЦТВ на стажування під час навчання в університеті. Вже за рік вона працювала слюсарем-ремонтником на дільниці водопостачання. Ще за кілька місяців – інженером. Але її як магнітом тягнуло до величезного насосного компресорного обладнання, хотілося докопатися до того, як працює єдиний механізм, що забезпечує гірників та агломератників такими необхідними для їхньої роботи енергоресурсами.

«Я впевнена, що все устаткування працюватиме якісно та безперебійно, якщо за ним доглядати, вчасно попереджати всі «хвороби», – розповідає механік кранового господарства, змащування та малої механізації ЦТВ ГД Ельвіра Меньшикова. – Я декілька років пропрацювала механіком ППР, тож впевнилася у цьому на власному досвіді. Зараз я механік кранового господарства. На новій посаді під мій нагляд та опіку потрапили крани, талі, підйомні механізми. Тепер я дбаю, щоб вони працювали, як годинники. Величезні труби водоводів, великі деталі насосів та іншого компресорного обладнання завантажити під силу лише цим велетням. Тож у цій справі без потужних помічників –ніяк. Так і в житті. Без досвідчених людей поряд – великих перемог не здобути».

Ельвіра говорить, що ніколи не припиняє вчитися. Нещодавно, наприклад, пройшла курс з роботи на висоті, адже тепер серед її «колег» – крани та талі. А ще вона із радістю вчиться у своїх більш досвідчених колег. Їй приємно, що до неї теж дослухаються. Ельвіра говорить, що її бажання здійснилося – зараз вона працює у найкращому місці, про яке мріяла, і в найкращій команді.  

«Все позитивне в моєму житті так або інакше пов’язане з комбінатом, – говорить механік. – Тут працював мій батько, тут працюю я, працює мій чоловік. Я така людина, яка раз і назавжди робить свій вибір. І так у всьому. Наприклад, з лютого 2022 року я зробила свій вибір і тепер розмовляю виключно українською мовою. Я не можу і не хочу розмовляти мовою агресора. І майбутнє своїх дітей я бачу лише в цій країні. До речі, це і їхнє рішення також. Тому зараз своїм головним завданням бачу – працювати так, щоб наша країна була найкращою у світі. На жаль, зараз ми мусимо це право відстоювати зі зброєю в руках, ціною життів наших захисників. Але я вірю в нашу Перемогу! Наразі це моє найголовніше бажання «під ялинку». Отже, нового року чекаю з нетерпінням, бо вірю, що мрії здійснюються».