Як прийнято казати зараз у соцмережах, це допис любові. Ну, добре, якщо хочете більш журналістською – стаття любові. Так, саме любові, бо віримо: вона переможе за усяких умов, часів і обставин. Тож сьогодні, 1 серпня 2022 року, у день 70-річчя газети «Металург» ми відкрито заявляємо про любов до своїх читачів, до нашого славетного підприємства, чудового міста і незламної суверенної України.
Отже, 70 років. Треба глибоко вдихнути, щоб осягнути, наскільки це багато! І ще, якщо чесно, не знаю, як вмістити ціле життя газети в одну статтю. Тут цілий роман можна написати. А з прізвищ усіх, хто тут працював, вийде довжелезний список гордості криворізької і української журналістики. Олександра Тарнавська, Іван Авраменко, Леонід і Роман Карнаухи, Тетяна Воронова, Галина Головінська, Ольга Захарченко, Геннадій Омельницький, Володимир Стецюк, Олег Павлов, Анатолій Приходченко, Анатолій Ковальчук… Це лише краплинка в морі, адже цей список можна подовжити до десятків сторінок, а якщо додати усіх рабкорів, технічних працівників – то й до сотень дійде. Ми вдячні всім, хто писав до газети, хто її верстав, хто її друкував у різних друкарнях України, хто її розповсюджував. І, звичайно, всім, хто читав.
Змінював назву завод, змінювався час, навіть країна змінилася, змінювалися люди, що тут працювали і працюють, змінювалось обличчя газети та її зміст – але вона була і є провідником металургів і гірників (та й усіх мешканців міста) у світ новин і цікавих людей.
Так, ми добре розуміємо, що у корпоративного видання є пріоритети та цілі, які відображають діяльність компанії – лідера виробництва сталі у світі. Ми добре розуміємо, що в нас є ім’я! Ім’я з історією, яке добре знають не тільки у рідному місті, а й в Україні. Були часи, коли «Металург» «входив» у дім майже кожного криворіжстальця. 40 тисяч екземплярів за відкритою передплатою, погодьтеся, не жарти як для заводської багатотиражки. Ми цінуємо кожного свого читача, навіть якщо нас критикують, навіть якщо читають тільки заголовки або роздивляються тільки фото. Ця газета завжди була і залишається голосом комбінату – для працівників, для їхніх родин, для мешканців міста – та каналом зворотного зв’язку для менеджменту підприємства.
Війна внесла корективи в наше звичне життя. Вона почалася 24 лютого в четвер – у день виходу газети, лише кілька годин по тому, як редакція закінчила роботу. Це виявився останній друкований на папері випуск (хоча крапку ми тут ще не поставили). Ситуація була складна і незрозуміла, але ми зосередилися, переорієнтувалися, згуртувалися – і газета продовжила виходити до своїх читачів у вигляді наших цифрових оперативних піксельних випусків вже двічі на тиждень. Згодом ми повернулись до щотижневика трохи в іншому форматі. І найголовніше – за ці безпрецедентні півроку ми запустили наш сайт metalurg.online! Ми довго готувалися до цієї події, але війна стала каталізатором і пришвидшила старт. І все для того, щоб наш читач не залишився в інформаційному вакуумі сам на сам з невідомістю, невизначеністю. Щоб кожного дня розповідати вам про неймовірних людей поруч, про особисті для кожного гарячі точки, офіційну інформацію, важливі новини.
Ми вдячні кожному, хто хоч раз читав «Металург». Ми вдячні кожному, хто читає «Металург» постійно. Ми навіть вдячні кожному, хто ще прийде до нас в майбутньому. Для нас дуже важливий зворотній зв’язок – не лише коли хвалять, а й коли критикують, радять, радяться, навчають, розповідають, діляться емоціями. Шановний читач, усі ці 70 років – були для тебе! І для нашого підприємства – і в часи розквіту, перемог, і в часи криз, і навіть у воєнні часи, такі як зараз. Щиро віримо, що разом ми здобудемо ще не одну перемогу, звісно, з найголовнішою Перемогою, яку всі чекають! Тож до зустрічі на сторінках сайту і в нових випусках газети.
Ваш «Металург»
P.S. І до речі, ви ж не забули про можливість виграти чудовий подарунок до дня народження «Металурга»? Саме для вас ми запустили цікаві конкурси. Тож беріть участь (деталі тут) і до зустрічі на сторінках газети.
Анастасія Тарнавська, начальник відділу з навчання персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг», онука Олександри Пилипівни Тарнавської, першої редакторки газети «Металург» у 1952-1980 роках:
– «Честь та совість комбінату». Саме так називали Олександру Пилипівну Тарнавську, мою бабусю, і серед керівництва, і серед працівників. Саме за її чесність та принциповість у публікаціях (до речі, писала Олександра Пилипівна не лише для «Металурга», а для видань по всьому Радянському Союзу). Неодноразово її навіть до КДБ визивали, адже в ті часи все написане піддавалося жорсткій цензурі. Та вона нічого і нікого не боялась, завжди відстоювала кожне слово.
Олександра Пилипівна добре знала колектив підприємства, була частим гостем у цехах, спілкувалась з людьми. Вона вміла визначити в колективі неформального лідера (як зараз кажуть – лідера думок) і тоді писала про цю людину статтю. Інші читали – і намагались брати приклад з героя замальовки. Так за допомогою газети Тарнавська багатьом людям дала шлях в майбутнє.
Як згадують мої батьки, в домі завжди було багато людей. Особливо після святкових демонстрацій – перші особи комбінату завжди приходили, обговорювали плани, вітали зі святами, радилися. Бабуся дуже любила свою сім’ю, але все ж робота для неї мала дуже велике значення. Саме в журналістиці вона вбачала своє призначення, а як редактор «Металургу» могла зробити багато корисних справ. Я дуже рада, що її пам’ятають в нинішній редакції. Відчуваю свою (хоч і невелику) причетність до історії газети, завжди із задоволенням читаю «Металург». Бажаю редакції в день 70-річчя удачі, не втрачати оптимізму і завжди бути на хвилі подій.
Олег Павлов, редактор газети «Металург» в 1984-1994 роках:
– Ювілей – це коли ти ще живий, а тебе вже завалюють квітами. Згадую, один з етапних ювілеїв – сорокаріччя «Металлурга» – ми відзначили у Лазурному. Там була об’єднана команда «Металурга» і його додатку – «Криворожских відомостей». Команда-легенда. Найкраща. Вже тоді серед нас була школярка Тетянка Коротченкова. Вибачте – пані редакторка сьогодні!
Пам’ятаю, як я приходив з 4-го, а частіше – з 5-го поверху адмінкорпусу, в якому розташовувалася і редакція, кидав хлопцям: «Працюємо!» – і сідав у своєму міні кабінеті висмалити пів пачки цигарок – після «очередной выволочки» від керівництва. Ми хотіли бути цікавими і чесними, незважаючи навіть на керівництво, і це було головним в нашому житті.
Багато у чому ми були першими. Піднімали теми, до яких наприкінці 80-х – на початку 90-х ніхто у Кривому Розі не торкався: наркоманія, вулична дитяча проституція, так звані «бега», тобто підліткові війни між районами, рейдерство, розстріли в роки війни на шахті №5… Ми започаткували додатки (які дуже дратували різного роду бюрократів), в тому числі і щомісячні літературні випуски, з яких виріс альманах «Саксагань». Ми зареєструвалися як обласна газета і по відкритій підписці набирали до 38 тисяч читачів – славна багатотиражка! Наші кореспонденти вели репортажі з охопленого вогнем війни Придністров’я, з розбудови селищ навколо 30-километрової зони після аварії на ЧАЕС, з виводу військ з Афганістану і руйнування селем кишлаків після землетрусу там же, у Таджикистані. Ми писали для людей! І це надихало! І надихає! Сьогодні я дуже радий привітати нинішню редакцію «Металурга» з 70-річчям і побажати колективу натхнення і удачі!
