Слюсар-ремонтник – це людина, без якої досить швидко все зупинияється і може більше ніколи не закрутитися.
Петро Петрович повертався з риболовлі. Карасі, кілька окунців – непоганий здобуток. А головне – відпочив душею на березі мальовничого ставочка. А коли рибка вже апетитно шкварчала на сковорідці під пильним наглядом дружини, господар вийшов у садочок, обдивився невеличку пасіку. «Гудуть бджілки, будемо з медом». У цім дворі, у батьківській хаті, у тихому українському селі він виріс. Але своє доросле життя пов’язав з містом, з великим промисловим підприємством. Сьогодні останній день відпустки, а завтра – на фабрику.
Петро Бешевець – один з найдосвідченіших, найкращий слюсар-ремонтник рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Так про нього сказав начальник РЗФ-2 Сергій Гіль. Не випадково ж саме його нагородили найвищою нагородою підприємства – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він ремонтує і обслуговує устаткування, без якого неможливе збагачення руди та отримання залізорудного концентрату. А батьківська хата у селі – це для нього місце сили, де Петро Петрович відпочиває душею й набирається енергії. А почалося все зі своєрідного батькового благословення.
«Майже всі хлопчаки у селі мріяли стати водіями вантажівок. І я не виключення. Але коли добігав до завершення останній мій шкільний рік, батько обійняв мене і сказав: «Нема чого тобі тут ловити, синку. Тут же не бачиш ні білого світу, ні дня, ні ночі. Тож збирайся і їдь до міста». І поїхав я вчитися на електрогазозварника, – згадує Петро Бешевець. – Потім три місяці пропрацював у ремонтно-механічному цеху № 1 тоді ще «Криворіжсталі», відслужив у війську, попрацював у домобудівельному комбінаті, а у 1997 році влаштувався слюсарем-ремонтником на НКГЗК (нині гірничий департамент «АрселорМіттал Кривий Ріг» – примітка автора)».
З тої пори Петро Бешевець ремонтує устаткування РЗФ-2. Перелік цього устаткування чималенький. В ньому чотири автостели, які розвозять залізну руду по секціях, 40 конвеєрів, що транспортують цю руду до млинів, гідроциклони, які беруть участь у процесі збагаченні, а інколи доводиться ремонтувати й самі млини. Також Петро Петрович налаштовує це устаткування. Дякуючи майже 30-річному досвіду, він знає, що якщо своєчасно та правильно виконувати обслуговування та ППРи (планово-попереджувальні ремонти), то техніка ламається значно рідше.
«Любов до техніки у мене з дитинства. Спочатку був велосипед, потім мопед, потім мотоцикл. Так йшло моє кар’єрне зростання, – усміхається наш герой. – Це все я намагався ремонтувати власноруч. Дійсно, ми намагаємося добре проводити профілактику устаткування РЗФ, щоб не доводити до аварійних ремонтів, але інколи воно все одно ламається. Багаторічний досвід дозволяє швидко визначатися з більшістю поломок. Наприклад, якщо почало гупати, значить, не надходить мастило. Але трапляються несправності такі, що поки не розбереш вузол, нізащо не здогадаєшся, що трапилося. Як у нас жартують: «Розтин покаже». Буває, що одне відремонтували – не воно, інше – не працює, третє… І тут наче приходить прозріння: «Так он воно що!» Полагодили, і закрутилося. У такі хвилини відчуваєш неймовірне задоволення і з полегшенням видихаєш: «Слава Богу!»
Професію слюсаря-ремонтника Петро Бешевець опановував безпосередньо на підприємстві. Спочатку пройшов курс навчання при НКГЗК, а далі вчився вже на робочому місці. Збагачувальне устаткування – це не велосипед і не мопед, а набагато складніше. З вдячністю згадує Петро Петрович свого наставника, механіка дільниці Анатолія Новосьолова.
«То знаний майстер. Він будував комбінат, запускав РЗФ-2. Здавалося, що він знає все, – каже Петро Бешевець. – Тож я часу не втрачав і ґав не ловив, а запитував, запам’ятовував, заглиблювався у деталі, у кожну дрібницю. До речі, молодим хлопцям, які хочуть стати класними фахівцями, я раджу те ж – не сидіти у смартфонах, а заглиблюватися у дрібниці, бо у виробництві дрібниць не буває. Ви вважаєте, що коли я сюди прийшов, то був у захваті від роботи? Не дуже. Але спочатку вчишся, потім у тебе починає виходити. І от нарешті твоя робота, твій цех стають для тебе рідними».
На нещодавніх переговорах у Білому домі Трамп разом зі своїм віцепрезидентом наполягали, що у нас немає карт у боротьбі проти російської агресії. Залишимо це твердження на совісті американських очільників. Краще розповімо про те, які козирі є в інженера з охорони праці Романа Бобка для організації безпечної роботи в цехах.
Бажання
«Бажання допомагати людям – це у мене з дитинства, – говорить Роман. – У моєму житті були випадки, коли саме мені випало рятувати людей. Одного разу я надавав допомогу людині під час припадку епілепсії. Іншим разом довелося рятувати людину, яка тонула. Це все впевнило мене у тому, що якщо опинитися в потрібний час у подібному місці, то можна врятувати життя. Тому з дитинства формувалася мрія – захищати людські життя від небезпек. Раніше я працював помічником машиніста тепловоза. Саме коли я знаходився у кабіні свого локомотива, надійшла інформація, що потрібні тренери для навчання за програмою Take Care (Бережи себе). То був шанс».
Роман відправив резюме й успішно пройшов співбесіду. Почалося навчання майбутніх тренерів. А на останньому тренінгу Романові випав ще один шанс.
«Підсумковий тренінг проводив директор департаменту з охорони праці та промислової безпеки Жанбек Єсмаханов, – згадує Роман. – Мені дуже сподобалося. У нього був вогонь в очах. І хай ще не все виходить на нашому підприємстві з того, чого він прагне. Але він щиро бажає зробити працю людей якомога безпечнішою. Я підійшов до Жанбека, і сказав: «Я також хочу працювати заради безпеки. Я хочу бути у вашій команді».
Довіра
Досвід роботи помічником машиніста допомагає Романові Бобку створювати потрібну атмосферу під час спілкування з людьми в цехах.
«Якщо хочеш, щоб люди прислухалися до тебе, то треба бути щирим. А ще треба бути з людьми, як то кажуть, на одній хвилі, – говорить Роман. – Коли робітники дізнаються про те, що я нещодавно був одним з них, то бар’єри недовіри починають руйнуватися. Але якщо не вболівати за кожного, не намагатися допомогти, то сам по собі факт, що я з робітників, не допоможе. Треба слухати людей, ставитися до кожного з повагою. Тоді й вони будуть тебе поважати. А під час довірливого спілкування якраз і знаходяться відповіді на складні питання, у тому числі й безпекові».
Допомога
У Романа є мрія – зламати стереотип про те, що охорона праці тільки те й робить, що вишукує недоліки та знімає премії.
«Ставлення до нашого департаменту як до карального органу формувалося десятиліттями, – пояснює Роман Бобко. – Ламати подібні стереотипи дуже важко, але можливо. Треба всі зусилля спрямуватина взаємодію, на допомогу. Більшість часу я у цехах. Довіра допомагає розкрити людей. Вони діляться своїми проблемами. Ми разом з керівниками й робітниками знаходимо шляхи їх вирішення. Хочу подякувати всім керівникам, з якими взаємодіємо для організації безпечної роботи».
Роман вважає, що, на підприємстві не залишилося керівників, які б не піклувалися про своїх людей.
«Протягом останніх років відсіялися люди, які не вболівають за свою роботу, за колег, за підприємство, – каже Роман. – У цих умовах залишилися лише його патріоти. Не залишилося і людей, які свідомо, систематично порушують безпекові правила. Я поки що не пам’ятаю жодного випадку, коли б не можна було обійтися без покарання. Кожен випадок порушення треба розглядати індивідуально, з урахуванням обставин. Наприклад, нещодавно підходжу до працівника, який в цеху без окулярів. Чоловік пояснює, що працював кувалдою, і піт вже так залив очі, що він на хвилинку зняв окуляри, щоб очі подихали, відпочили. За що його карати? Сам же так працював. Лише нагадав, що перед продовженням роботи окуляри треба вдягти. Та й повноважень карати у нас зараз немає. Ми лише інформуємо керівників підрозділів. А вони вже ухвалюють рішення, бо своїх людей знають краще».
Ідеї
Коли Роман Бобко проходив співбесіду, щоб перейти інженером з охорони праці, він підготував презентацію з ідеями, як зробити роботу безпечнішою.
«Одна з ідей – альтернатива картам HIRO. Це шелфтокери – наліпки з нагадуванням основних ризиків, які є на дільниці. Вони мають бути всюди, куди падає людський погляд. Я сам заповнював HIRO, коли працював машиністом. Корисна штука – визначити ризики перед зміною. Але інтенсивний робочий процес так тебе захоплює, що за деякий час нагадування про ризики вилітає з голови. А от наліпки потрапляють на очі і нагадують, тримаючи в тонусі. В ідеалі ж – це коли HIRO й шелфтокери використовуються паралельно».
А ще Романів досвід каже, що багато нещасних випадків трапляється наприкінці зміни.
«Те, що люди більше порушують правила «під шабаш» має логічні пояснення, – говорить Роман. – По-перше, треба завершити заплановану роботу, тому люди спішать. По-друге, мозок вже не в тому стані, щоб зберігати максимальну увагу. Тому я раджу працівникам левову частку запланованого (в ідеалі 80 відсотків, згідно з принципом Парето), робити саме у першій половині зміни, поки мозок свіжий і тіло не виснажене роботою».
Дуже важливо, щоб потрібна людина опинилася в потрібний час у потрібному місці. У Романа зараз надзвичайно відповідальний період. За ним закріплено інші підрозділи, з якими він ще не працював. Доведеться знову пройти шлях встановлення взаємної довіри з людьми та вивчити всі ризики, щоб допомагати їм протидіяти. Побажаємо ж йому успішно спрямувати свої козирі на захист людських життів.
У рамках благодійної акції «АрселорМіттал Кривий Ріг» подарувало дітям ВПО понад 500 солодких наборів. Цукерками ласували діти та підлітки з Херсонської, Маріупольської, Авдіївської та Бахмутської громад, які зараз з родинами мешкають у Кривому Розі.
Смачний десант
Цукерковий шлях стартував від центру надання послуг «Єдине вікно». Коробки з солодощами вантажили до автобуса підприємства безпосередньо через вікно будівлі, де знаходиться центр. До речі, від початку повномасштабного вторгнення вікна «Єдиного вікна» пам’ятають багато гуманітарної допомоги, зібраної працівниками наших підприємства для наших захисників та людей, які постраждали через війну.
«Війна принесла багато горя та страждань, зруйнувала багато життів. Наразі в Україні нараховується понад чотири мільйони вимушених переселенців, з них майже мільйон – це діти. Вони рано дорослішали за складних умов, адже їм довелося багато чого побачити та пережити, – говорить Майя Ластовецька,менеджерка з корпоративної соціальної відповідальностіуправління соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг».– Ми, як соціально відповідальне підприємство, від самого початку повномасштабного вторгнення активно співпрацюємо та допомагаємо тим, кого війна змусила покинути рідний дім, хто зазнав втрат і опинився у складних життєвих ситуаціях, і ця акція є однією з багатьох наших програм».
Цього разу помічниками у «смачній операції» стали стажери нашого підприємства.
Андрій Мазур – один із них. Він навчається у Гірничо-електромеханічному фаховому коледжі КНУ, а на підприємстві стажується у теплоелектроцентралі на посаді електромонтера.
«Мені дуже приємно брати участь у такому заході, адже бути одним з тих, хто несе радість дітям – це круто! Я вважаю, що діти мають бути щасливими та частіше усміхатися за будь-яких обставин. А смачні цукерки здатні зробити святковим навіть звичайний буденний день», – сказав Андрій.
Діти сховалися, та смаколики їх знайшли
Коли автобус підприємства із подарунками під’їхав до Криворізької гімназії № 56, де разом з криворізькими навчаються діти з Дніпропетровської та Херсонської громад, почалася повітряна тривога і діти спустилися до сховища. Але й там вони не байдикували, а продовжували займатися – кожен клас мав окремий куточок для цього.
Приїзд волонтерів припав саме на кінець уроку. Спочатку діти дуже здивувалися, коли незнайомі дівчата та хлопці у корпоративних футболках та кепках почали заносити до сховища коробки. А коли пролунав дзвоник, і з цих коробок дітям почали роздавати пакунки з цукерками, свого подиву та радості від такої приємної несподіванки діти не стримували. «Зазвичай я боюсь повітряних тривог, але ця, як це не дивно звучить, принесла мені приємні моменти», – сказала дівчинка, притуляючи до себе смаколики.
«Напевне це найкращий день математики (це свято відзначалося того дня) для наших учнів, – сказала Тетяна Кисла, директорка Криворізької гімназії № 56. – Наш навчальний заклад розташований в історичній будівлі, ми маємо багато традицій. Тут навчаються діти з багатодітних та малозабезпечених родин, виховуються діти з особливими освітніми проблемами. Від початку повномасштабного вторгнення наша гімназія прийняла дітей з тимчасово окупованих територій та тих, де зараз тривають бойові дії, є руйнування та небезпека для життя. Зараз їм потрібна наша додаткова увага, терпіння, добре ставлення і, звичайно, більше радісних моментів у житті. Одним із таких стала цукеркова терапія від наших постійних партнерів – «АрселорМіттал Кривий Ріг»».
«Раніше я навчалася у Новопільському ліцеї, зараз я дуже рада тому, що моя родина вчасно переїхала до Кривого Рогу, – говорить 15-річна ОльгаТюменцева. – Кожну повітряну тривогу я хвилююся, особливо стресую, коли лунають вибухи, коли я читаю про постраждалих, загиблих. На щастя, ця повітряна тривога була більш-менш спокійною і, неочікувано стала смачною. Хочеться частіше мати такі приємні сюрпризи – це створює гарний настрій».
Цукерковий подарунок отримав і 14-річний Ростислав Соценко з Херсонської області. Шлях їхньої родини до Кривого Рогу був складним та небезпечним.
«Родом я з Михайлівки, а початок війни зустрів у Херсоні, де наша родина була у гостях. Я прокинувся на світанку, а мама вже стояла на балконі і казала, що відбувається щось дивне, вона чула вибухи, – розповідає Ростислав. – Ми швидко зібралися і вирушили додому. Дорогою зустріли колону танків, але наших, українських. Ми вже розуміли, що це війна. Деякий час ми прожили вдома, а тут прийшла інформація, що на нас сунуть окупанти. Ми зібрали речі, документи, взяли з собою кота, який, на жаль, втік дорогою, і вирушили до Кривого Рогу. На шляху нам довелося долати багато постів. На одному з них до автобуса зайшов чоловік з ДНРівською стрічкою на рукаві та вигукнув «Слава Україні!». Я сидів на передньому місці в у моменті ледь не відповів «Героям слава!». Я стримався останньої миті, і це мене врятувало, адже таким чином нас провокували. Хто відповідав на це гасло, того виводили з автобуса, і людина пропадала».
Для дітей Бахмута
Наступною зупинкою цукеркової подорожі «АрселорМіттал Кривий Ріг» став хаб переселенців з Бахмута, який так і називається ««З Бахмутом у серці. Кривий Ріг».
Тут видають гуманітарну допомогу, проводять різноманітні заходи для дітей, допомагають родинам вирішувати багато соціальних питань, надають психологічну та юридичну підтримки тощо.
До речі, розташований цей хаб у надзвичайно красивій бібліотеці № 15. Її унікальне оздоблення зроблене дбайливими руками її працівниць. Там затишно, як дітям, так і дорослим.
«Я часто звертаюся до нашого осередку і завжди отримую допомогу, – говорить Ольга Бардачова. – З Бахмута ми з родиною виїхали у перші дні повномасштабної війни. Почалися вибухи, прильоти. Я не стала ризикувати дітьми, їх у мене двійко, і ми вирушили з рідного міста. Спочатку приїхали до Львова, були за кордоном, але потім повернулися, і життя привело нас до Кривого Рогу. Зараз у нас все добре, діти ходять до школи, нам допомагають. Цього разу до нашого хабу я з дітьми прийшла з приємного приводу, бо ваше підприємство привезло цукерки для нашої малечі».
«Зараз у хабі зареєстровано 535 родин, в яких виховується понад 100 дітей, – говорить Марина Погорєлова, керівниця осередку підтримки мешканців Бахмутської міської територіальної громади. – Кривий Ріг став для нас другим рідним містом, тут люди будують своє життя майже з нуля. Спочатку ми жили надією на повернення, зараз живемо спогадами, адже Бахмут вщент зруйнований. Та ми будуємо плани на майбутнє, бо життя продовжується, треба рухатися вперед. Кривий Ріг нам дуже допомагає в усіх питаннях. З «АрселорМіттал Кривий Ріг» ми активно співпрацюємо, наші діти вже знають, якщо підприємство приходить у гості, треба очікувати на щось гарне та приємне. Так вийшло і цього разу – будній день перетворився на святковий, адже солодкі подарунки принесли свято та запалили дитячі очі вогниками щастя, якого нашим діткам зараз дуже не вистачає».
Наступна зупинка – Маріуполь
Точніше центр підтримки переселенців «ЯМаріуполь», який був відкритий у нашому місті на початку повномасштабної війни.
Це велике приміщення, в якому створені усі необхідні умови для прийому людей з різних питань, є дитяча кімната, простір для волонтерів, місце, куди можна просто зайти та поспілкуватися із земляками міста-героя.
Що одразу впадає в око – це картини, на яких зображені улюблені місця маріупольців та архітектурні пам’ятки. На одній з них – Донецький академічний обласний драматичний театр у Маріуполі. Там ховалися люди, було багато дітей, але це не завадило окупантам скинути на нього з літака дві авіаційні бомби. Трагедія сталася 16 березня 2022 року.
«Наш центр чи не найперший, який відкрився у Кривому Розі, наразі ми маємо 21 такий центр в Україні,– розповідає Володимир Курський, директор центру «ЯМаріуполь» у Кривому Розі. – Зараз у центрі зареєстровано понад 1400 маріупольців. Тут родини отримують всю необхідну комплексну та системну підтримку, яка допомагає людям адаптуватися до нових умов життя. Ми надаємо психологічні, юридичні консультації, допомагаємо маріупольцям у працевлаштуванні, надаємо гуманітарну допомогу тощо. У багатьох питаннях нас підтримує і допомагає «АрселорМіттал Кривий Ріг». Ось і зараз солодкі подарунки від вашого підприємства піднімуть настрій понад 200-м дітям».
Смачні цукерки отримала й донька Анастасії Дереклєєвої, яка працює юрисконсульткою у центрі «ЯМаріуполь». Покинути рідне місто її родина була вимушен у березні 2022 року. Маріуполь на той час вже був окупований. 2 березня там зникли зв’язок, світло, а 8 березня у домівках не стало газу. Щоб приготувати їжу людям доводилося розпалювати багаття. Зачинилися магазини, школи, садочки, лікарні. Почалися систематичні бомбардування міста. Та понад усе людей лякав холод, бо тоді вдарили морози.
«Зараз моїй донечці шість з половиною рочків, а коли ми виїхали їй було три з половиною, тож вона вже майже повноцінна криворожанка, – говорить Анастасія Дереклєєва. – Шлях до Кривбасу був важким і небезпечним, адже ми проїжджали багато блокпостів, на яких росіяни та ДНРівці дуже ретельно перевіряли наші речі, запитували куди ми прямуємо, з якою метою. Ми відповідали, що їдемо до Запоріжжя. Вони ж нам дуже радили повертати до Донецька. Киваючи головою «так», ми їхали далі, адже у нас був свій шлях – до Кривого Рогу. Їхати було дуже страшно – наша машина була одна на трасі у полі, і на нас могло прилетіти все, що завгодно, такі випадки вже були. На машину ми прив’язали білі стрічки, написали на ній «Діти», щоб нас не чіпали. Але багато хто з окупантів на це не зважав. На одному з блокпостів нам порадили зняти тонування, або снайпер не побачить, хто сидить в автомобілі. На щастя, у нас все минулося. До Кривбасу ми їхали дві доби, а коли приїхали, не могли оговтатися від щастя – тут були вода, світло, відкриті магазини, лікарні, працював пасажирський транспорт, люди ходили на роботу. Це здавалося раєм після пережитого нами! Знаєте, коли ти все це маєш, здається, що воно і має так бути. А коли ти лишився усього, то починаєш це цінувати».
Цукерки для дітей Авдіївки
Коли цукерковий десант від нашого підприємства завітав до Авдіївського хабу, там ще було тихо, на дітей тут очікували трохи згодом.
Волонтери занесли коробки з ласощами та сфотографувалися на пам’ять.
«Скоро тут буде весело, адже діти вже знають, що на них чекає сюрприз від вашого підприємства, – говорить Олена Варфоломєєва, координатор авдіївського хабу. – У нас зареєстровано 105 дітей, а загалом ми обслуговуємо 650 людей з авдіївської громади. Наш осередок працює у Кривому Розі з 18 червня 2024 року. Він став центром гуртування авдіївців. Тут люди отримують гуманітарну допомогу, що важливо для тих, хто через війну залишився практично без нічого. Ми надаємо консультації із соціальних питань, юридичну та психологічну підтримки тощо. Кривий Ріг дуже гостинний, ми одразу відчули, що це місто рідне для нас. А ще воно дуже уважне до нових криворіжців. Хочеться подякувати «АрселорМіттал Кривий Ріг» за смачні солодкі подарунки для дітей. Нам дуже приємно, що нас підтримують та виявляють всебічну турботу».
«Ми самі відчуваємо, що те, що ми робимо, це лише крапля в морі. Але океан був би меншим через цю відсутню краплю», – сказала колись Мати Тереза. Учасники солодкого десанту впевнені, що вони в цей день теж отримали подарунки – це радість малечі, в усміхнених оченятах якої бодай на декілька хвилин замість тривоги оселилися щастя та радість. І саме це перетворило звичайну п’ятницю на особливий день, який ти прожив недаремно. Нехай таких приємних для усіх днів буде більше в житті кожного з нас!
Криворізький академічний театр драми та музичної комедії ім. Т.Г. Шевченка
15 березня о 16:00 запрошуємо на виставу «Сорочинський ярмарок». Це музична комедія за повістю М. Гоголя. Напередодні Всесвітнього дня театру запрошуємо наших прихильників на найулюбленішу виставу глядачів – музичну комедію «Сорочинський ярмарок». Ця вистава, натхненна генієм М. Гоголя, занурює до світу народних пісень, танців, надзвичайних пригод та містики. Ви опинитеся у самісінькому центрі галасливого і колоритного дійства і стежитимете за долями головних героїв, які вміють кохати, дружити, співчувати, бути щирими й жити з відкритим серцем.
16 березня об 11:00 запрошуємо на виставу «Здолати дракона» за мотивами творів для дітей О. Олеся. Села і міста нищить жорстокий Дракон. А ще він вкрав кохану дівчину Микити Кожум’яки – Оксану. Як здолати Дракона? Тільки разом, тільки гуртом. Але декому ще доведеться визначитися, кому служити – Добру чи Злу. Про захопливі пригоди Микити та його батька Кирила, чаклуна Мольфара й красуні Оксани, а також недолугих і кумедних Крисюка і Жабоїда малеча і дорослі можуть дізнатися з цієї цікавої вистави-казки.
16 березня о 16:00 пропонуємо переглянути музичну драму «Меланхолійний вальс» за однойменною новелою О. Кобилянської.
Криворізький академічний міський театр музично-пластичних мистецтв
15 березня о 12:00 на глядача чекає вистава «Твій Пух 2.0». Це музична казка за мотивами казки Алана Мілна «Вінні Пух».
15 березня о 17:00 раді бачити глядача на виставі «Снігова королева». Це історія Герди та Кая, які товаришують, допоки однієї зимової ночі Кай не зустрічає Снігову Королеву – правительку крижаної землі. І ця зустріч змінює його світогляд таким чином, що все гарне і добре він тепер сприймає наче воно потворне та погане. Добрий хлопчик перетворюється на норовливу дитину, злу і жорстоку. Одного разу, попри попередження, хлопчик прив’язує свої сани до карети зимової дами і їде з нею у невідомому напрямку. Покинута сумна Герда вирушає на пошуки Кая та всупереч небезпекам й після багатьох пригод зрештою знаходить свого друга та зцілює його.
Криворізький міський театр ляльок
16 березня об 11:00 пропонуємо переглянути інтерактивну виставу «Автоказка». Бешкетниця Плутанина робить спробу знищити всі дорожні знаки і привести до безладу та аварій. Але мужній Світлофор Світлофорович разом з глядачами перемагає її. Це змога для дітей вивчити дорожні знаки та правила поведінки на дорогах у формі гри.
Екскурсії
Туристичний клуб «Невгамовні Гідеси»
15 березня о 15:00 запрошуємо на дегустацію чаю у Teahouse. Місце збору: біля входу до театру Шевченка. Реєстрація: 0961197549. 0982556455.
16 березня о 10:00 чекаємо вас на майстер-класі з розпису філіжанки. Це прекрасна можливість додати яскравих кольорів у повсякденне життя, зробивши звичайні речі особливими. Уявіть, як приємно буде щоранку пити улюблений напій із чашки, яку ви розписали власноруч і яка стала унікальною. Під час майстер-класу буде багато референсів (зразків) для натхнення, тож всі вироби будуть точно неповторними! Місце збору: пам’ятник Святому Миколаю. Реєстрація: 0961197549, 0982556455.
16 березня о 15:00 запрошуємо на бесіду за горнятком кави «Наше натхнення — художниці та художники Кривого Рогу». На цій зустрічі ми зануримося у світ мистецтва нашого міста — простежимо, хто творив його раніше, хто формує та впливає на культурне життя міста сьогодні, поговоримо про унікальні життєві історії, що стоять за кожним іменем, та дослідимо, як мисткині й митці впливали та продовжують впливати на образ Кривого Рогу. Разом переглянемо роботи талановитих мешканців нашого міста та надихнемося їхньою творчістю! Розповідь готує Олена Джуріна — візуальна артистка та засновниця артпростору «Висока Кімната» Місце зустрічі : Кафе «Квітка» по вул. Січеславська, 10 (ж. м. «Піонер»). Реєстрація за тел.:0961197549, Валентина.
16 березня о 17:00 відзначаємо День Святого Патріка в ПК «Мистецький» разом з N Pogorelova Event під традиційну запальну ірландську музику. На вас чекає: музика, що змусить ваші ноги танцювати, тепла атмосфера та незабутні спогади з друзями. Одягніться в зелене, прикрасьте себе трилисником і перетворіться на лепрекона! Реєструйтесь на подію за тел.: 0961197549, Валентина.
Криворізьке бюро подорожей та екскурсій
15 березня запрошуємо на екскурсію «Першоцвіти Холодого Яру». Це буде незабутня подорож у Холодноярський світ, де загадки природи поєднуються з таємницями історії. Виїзд з Кривого Рога орієнтовно о 06.00. Маршрут: с. Мельники — с. Медведівка — заказник «Білосніжний» — Холодний Яр — хутір Буда. Під час екскурсії буде багато цікавинок: фантастична теорія походження ярів і балок, подробиці буремних подій Холодноярської республіки, вшануємо пам’ять героїв, відвідування Мотронинського городища та монастиря (1036 р.), почуємо історію про сумну долю воєводи Мирослава та його дружини Мотрони, завітаємо до козацького Гайдамацького ставу, де освячувалася зброя козаків, побачимо славетний, легендарний дуб Максима Залізняка. Реєстрація: 0981067279 (вайбер, телеграм), 0993685133.
Тренінги
16 березня 0 12:00 запрошуємо вас взяти участь у Психологічному форумі. Ви зможете поспілкуватися з топескпертами: Юлією Фартушною, Анною Обертас, Олесею Пелих, Ігорем Шуповим. На вас чекають: нетворкінг, дієві інструменти для життя та роботи, атмосфера мотивації та розвитку. Запис: 0986228299.
14 вересня 2022 року Кривий Ріг опинився на межі величезної катастрофи. Шість рашистських ракет, серед яких сумнозвісні «кинджали» та «іскандери», були спрямовані в дамбу Карачунівського водосховища. В наслідок влучань був зруйнований шлюз, і вода шаленим потоком хлинула з водосховища. Ключову роль у порятунку міста відіграли «АрселорМіттал Кривий Ріг» та «Ливарно-механічний завод».
Рівень води в Інгульці протягом лічених годин піднявся на два метри. Це спричинило підтоплення 112 приватних будинків. Почалася часткова евакуація населення. Вода прибувала. Рятувальники робили все можливе, щоб її відкачати. А у бік дамби помчали вантажівки з щебенем, піском та іншими матеріалами, які мали б зупинити воду. Як розповів заступник директора транспортного департаменту Андрій Кіндрат, серед тих, хто намагався засипати зруйнований шлюз, перегородивши шлях водній стихії, були й наші працівники.
«Великовантажними самоскидами, які підвозили гірські породи до пошкодженої дамби, керували й водії нашого автотранспортного управління. Максим Гутарєв з колегами робили ходка за ходкою, – згадує Андрій Кіндрат. – А наші бульдозеристи Олександр Школяренко, Євген Великий, Юрій Лютенко невтомно працювали над тим, щоб величезні масиви порід сформувати у надійну греблю, яка могла б зупинити потік. Завдяки їхній майстерності та самовідданості всіх, хто працював тоді на ліквідації надзвичайної ситуації, вода почала втрачати свою силу».
15 вересня вода у річці почала спадати. Але було зрозуміло, що якщо не відновити затвори (шандори) враженого ракетами шлюзу, то гребля довго не витримає. Бо саме шандори створювали той каркас, той непрохідний бар’єр, який тримав стихію у покорі, регулюючи рівень води у водосховищі й річці Інгулець. І відновити шандори необхідно було за лічені дні. Інакше – біда.
«Наступного дня після «прильотів» ми отримали завдання виготовити шандори якомога швидше – не більш ніж за тиждень, – розповідає заступник директора ЛМЗ з виробництва Сергій Жеватченко. – Зважаючи на габарити виробів, складність конструкції, відсутність детальних креслень, іншої технічної документації, а також достатньої кількості матеріалів на складах, це здавалося малоймовірним. Виготовити за кілька днів 90 тонн нетипових для нас металоконструкцій – це надскладне завдання. Але ми мали це зробити, мали встигнути заради рідного міста, яке опинилося під величезною загрозою».
Необхідно було виготовити два шандора. Кожен з них складається з п’яти елементів по майже дванадцять з половиною метрів завширшки. А при встановленні всіх п’яти елементів, один поверх одного, мав утворитися непрохідний бар’єр для води висотою більш ніж шість метрів. І спочатку треба було виготовити детальні креслення. За це взявся конструкторський відділ ЛМЗ на чолі з головним конструктором Миколою Нікіфоровим.
«На виготовлення креслень нам дали три дні. Термін максимально стислий. Добре хоч знайшлися загальні креслення 1954 року, де були вказані хоча б габарити. Тож нам не довелося пірнати під воду та вимірювати розміри, – усміхається Микола Нікіфоров. – До роботи залучили всіх. Кожен отримав свій фронт робіт. Як тільки була готова певна частина креслень, ми зразу ж передавали її в цехи, щоб невідкладно почати виготовлення шандорів. Серед першочергового – визначилися з тим, скільки і якого металопрокату нам потрібно: листа, швелера, кутника тощо. Щось було на наших складах. Багато що постачальникам довелося терміново шукати по всій Україні. Я був на цілодобовому зв’язку з цехами та механіками самої греблі. Дякуючи самовідданій праці Олексія Усача, Людмили Кадченко, Андрія Тимофєєва, Володимира Тищенка, Євгена Калабіна та інших наших конструкторів ми впоралися. Навіть коли всі креслення були готові, зв’язок з цехами та замовником не переривався».
Габаритні вироби виготовлялися цехом металоконструкцій. Заступник начальника ЦМК з виробництва Роман Удод розповів, що термінове виготовлення гідрозатворів для дамби стало виробничим пріоритетом № 1 для цеху.
«Коли люди дізналися, що це за вироби і для чого ми їх виготовляємо, вони готові були працювати стільки потрібно, – говорить Роман Удод. – Графік цеху перебудували, працювали цілодобово. І від жодного я не почув реплік на кшталт: «А чого я, а чого в нічну, а чого додатково працювати». Люди згуртувалися навколо життєвої мети. І металоконструкції зростали з неймовірною швидкістю. Самовіддано працювали Дмитро Бугаєв, Олександр Заболотний, Руслан Лазоренко, Ігор Струц, Олександр Кулік, Олександр Григор’єв, Олександр Тинок та багато інших. Дякую кожному за розуміння та сумлінну працю».
На греблі елементи затворів накладаються один поверх одного, перегороджуючи шлях воді, такий своєрідний гігантський «Lego». А для того, щоб вода не протікала між ними, на стиках треба прикріпити ущільнювачі. В даній ситуації ущільнювачами виявилися дерев’яні бруси. Брус лягає на брус, щілина швидко замулюється і стик стає майже герметичним. Бруси виготовили зі звичайнісіньких залізничних шпал на модельній дільниці фасонночавуноливарного цеху ЛМЗ. А отвори у металоконструкціях та самих брусах для болтових кріплень зробили працівники ремонтно-механічного цеху № 2.
«Зважаючи на габарити виробів та товщину матеріалів, ми свердлили отвори на дільниці унікальних станків, – пояснює начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Ці непрості роботи виконали токарі, які керують горизонтально-розточувальними верстатами: Андрій Балацький, Євген Жмур, Максим Бреус, Сергій Домашенко та інші. А ще наш цех виготовляв ролики, які направляють і утримують шандори. Їх виточили за допомогою верстатів з числовим програмним управлінням, якими, керували Наталя Луценко та Оксана Петренко. Всі спрацювали швидко та якісно».
Стропи для переміщення та монтажу металоконструкцій виготовили працівники центрального департаменту з утримання та ремонтів. Складання деталей у конструкції виконали працівники ЦМК разом із колегами з ремонтно-механічного цеху № 1 та центрального департаменту з утримання та ремонтів. Працювали цілодобово. Керував складальними роботами начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний.
«Зважаючи на те, що ми до того часу подібні вироби не виготовляли і на рекордно стислі терміни, завдання було складним, – каже Євгеній Гречаний. – Ми працювали єдиною командою з іншими цехами. Було важко, але й цікаво. То був виклик, з яким ми впоралися. Серед працівників свого цеху я хочу виділити Олега Кернера, Віктора Главного, Олександра Гришу, Владислава Колеко, В’ячеслава Пирога, Ігоря Сердюка, Ігоря Афанасьєва та інших фахівців ремонтно-складальної дільниці».
І от всі компоненти шандорів готові. Але як же доправити 10 дванадцятиметрових «залізяк» на Карачуни? За це взялися працівники нашого автотранспортного управління. До ЦМК підігнали автомобілі-довгоміри, ювелірно поклали вироби на платформи вантажівок, закріпили і повезли. І так кілька разів, поки всі не перевезли на місце. Це завдання довірили найкращим – досвідченим водіям Віталію Аббасову та Анатолію Омельченку. А як же встановити ці вироби один поверх одного у шлюзі? Адже кожен з них – це майже 10 тонн.
На машиніста автокрана АТУ Сергія Марченка чекала нетривіальна робота. Хоча зі своїм потужним та маневровим краном «Liebherr» він виконав багато унікальних робіт для підприємства, для міста, для України. Завдяки точним рухам Сергія, компоненти шандорів чітко потрапляють у пази в залізобетонних стінах шлюзу. І ось останній елемент став на місце. Шлях воді перекрито! Місто врятовано!
Чи можливо бути чарівною та успішною, впевнено створювати та вести бізнес, розвиватися та залишатися люблячою дружиною, матусею, сестрою, подругою, наставницею та красунею одночасно? Реально і можливо. Це підтверджує досвід учасниць третього жіночого форуму нашого підприємства «Бо жінка». Цьогоріч форум зібрав понад 230 жінок з «АрселорМіттал Кривий Ріг» та дочірніх підприємств.
Яку б професією не обрала жінка, якою б справою вона не займалася – пані прагне зробити все якісно, професійно, з перспективою на майбутнє. Успіх, мотивація, впевненість у своїх силах, сміливість рухатися вперед, будувати кар’єру, ділитися досвідом і завжди залишатися привабливою та чарівною – ці основи закладені в ДНК кожної жінки. Та щоб все закладене природою розвивалося, потрібно над цим працювати протягом всього життя.
Цьогорічний жіночий форум об’єднав представниць різних цехів та підрозділів наших підприємств. Панельні дискусії були присвячені темам кар’єри та жіночого бізнесу у воєнний час, підтримці ментального здоров’я, мистецтва завжди залишатися собою. Також жінки говорили про гармонію та баланс у побудові кар’єри, особистісному розвитку та родинних відносинах.
Послухати, підтримати, а можливо й подискутувати з експертками-спікерками на форум прийшли чоловіки: генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо, директор департаменту з продажів в Україні та країнах СНД Євген Чумаченко, заступник генерального директора з технології та стратегії підприємства Йожеф-Левенте Ксапо, заступник генерального директора з постачання Олександр Білянський, директор департаменту з корпоративних комунікацій Володимир Гайдаш.
В цей день чоловіки, звісно ж, в усьому погоджувалися з прекрасними пані. Мауро Лонгобардо зазначив, що зараз чимало сподівань та випробувань лягли саме на жіночі плечі. І на нашому підприємстві сьогодні чимало жінок-керівників, жінок-лідерок, тож гендерний баланс дотримується. З вдячністю за підтримку, за тепло та затишок, які дарують чоловікам силу та змогу захищати, розвивати та рухати вперед бізнес, виробництво, втілювати в життя найсміливіші ідеї та проєкти – запрошені гості-чоловіки форуму відзначили, що це є чи не найголовнішою складовою успіху кожної справи. Жінки вміють дарувати чоловікам крила. І цьому приклад усі учасниці, яких зібрав цьогорічний форум.
Запрошені жінки-лідерки поділилися з учасницями форуму історіями власного успіху, розповіли про особисте, про роботу та родину, про те, яким був їхній шлях розвитку, про виклики та випробування, а також про те, що їх надихає та надає сили жити, радіти життю та відчувати себе найкращими та найуспішнішими пані.
На канікулах – до суду
Олена Бізяєва, директорка департаменту з правових питань та взаємодії з державними органами ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
«Мій професійний шлях починався з книжок, я багато читала, зокрема і твори Артура Конан Дойля. Так в моєму серці оселилась «правова романтика». От як можна віртуозно з’ясувати… хто ж вбивця? У дитинстві ми з моєю подругою мали таке секретне місце, де ріс кущ, біля якого хтось розкидав різноколірне скло. Ми знаходили його уламки та кожного разу вигадували нову історію, внаслідок якого порушення закону цей уламок там опинився.
Коли я навчалася у старших класах школи, то на літніх канікулах пішла… до суду, він знаходився поруч біля мого будинку. Мене взяли до канцелярії. Там я робила виписки з судових вироків, та у якості підмінного секретаря вперше взяла участь у судовому засіданні. Це допомогло мені визначитися з професією, я вступила на правознавчий факультет до Київського національного економічного університету, філія якого, як ви знаєте, знаходилася тут, у Кривому Розі. Згодом доля привела мене на підприємство, де я працюю з 2000 року. Я починала з посади звичайного юрисконсульта, з роками моя кар’єра розвивалася, зараз на підприємстві я очолюю департамент зправових питань та взаємодії з державними органами».
Щоб працювати, підкорила «Еверест»
Катерина Залозних, директорка департаменту з персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та ПП «Стіл Сервіс»:
«З двох років я зростала у Кривому Розі, і це місто є моїм рідним. Я з сім’ї військових, тому в дитинстві і мріяла стати шпигункою або військовою, але моя любов до іноземних мов перемогла і я закінчила Криворізький економічний інститут Київського національного економічного університету за спеціальністю “Міжнародна економіка”.
Згодом мені запропонували взяти участь у програмі розвитку молодих спеціалістів – «Еверест», яка розпочиналася в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Я вирішила спробувати себе, але навіть й не уявляла, який складний там буде відбір. Нас наче у космос відбирали. Були психологічні тести, перевірки на знання англійської мови, та центри оцінювання – коли 8 годин вирішуєш різні завдання та кейси, а команда експертів оцінює тебе. Моя перша співбесіда була з фінансовим директором. Але вже тоді я розуміла, що хочу мати справу не тільки з цифрами, але і з людьми. Тож я прийшла в департамент з персоналу, де і розпочалася моя кар’єра. Починала зі стажерки, потім була перша керівна посада, згодом я вже керувала декількома відділами. Два роки тому я стала директоркою департаменту з персоналу спочатку ПП «Стіл Сервіс», а згодом і ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». У роботі мені завжди допомагав позитивний настрій та віра в те, що все вийде, адже моє гасло – якщо я поставила собі мету, то я обов’язково досягну результату».
Місяць, який триває три роки
Ірина Водоп’янова, заступниця начальника цеху з ремонтів парогазового цеху:
«Мій стаж роботи на підприємстві складає 25 років. У 2000 році я влаштувалася сюди слюсаркою-інструментальницею, а за п’ять років мені запропонували стати інженеркою з охорони праці. Це були дуже цікаві, корисні та надзвичайно динамічні 14 років роботи. Згодом я перевелася до енергодепартаменту, де працювала інженеркою з ремонтів. Коли розпочалася повномасштабна війна і мобілізували заступника начальника парогазового цеху, мені запропонували спробувати місяць попрацювати на його посаді. І цей місяць триває вже три роки! Робота у мене дуже цікава. Я працюю переважно у чоловічому колективі, але добре знаюся на своїй справі. Важливо чітко поставити задачу, а далі вже справа за фахівцями. Вони у нас найкращі, тому я завжди знаю, що все буде виконано вчасно та якісно. Я вже маю певний досвід, але продовжую навчатися та опановувати нове. І завжди кажу, що у житті я пливу за течією, але роблю усе можливе, щоб течія вела мене у правильне русло».
Творчість, яка допомагає іншим набути впевненості у собі
Вікторія Левченко, акторка театру і кіно, тренерка, продюсерка, наставниця з голосу для експертів та бізнесу, керівниця та засновниця театральної студії «Аншлаг» та тренінгового центру для дорослих:
«У мене багато напрямків роботи, але усіх їх об’єднує одне – розвиток особистісних навичок. Акторську професію я здобувала у місті Дніпро. Пам’ятаю, що казала своїм рідним, навіть ногами тупотіла, що ніколи не повернуся до Кривого Рогу. В результаті я повернулася до рідного міста і 14 років прослужила у криворізькому театрі імені Т. Шевченка. Зараз я дякую долі за це. У театрі я зіграла багато ролей, розвивалася у творчості, навчилася бути впевненішою в собі, презентувати себе і, в якийсь момент зрозуміла, що з цим можу допомогти іншим. Я заснувала свою студію, де зараз працюю спікеркою, тренеркою, продюсеркою та психологинею, адже я здобула ще й психологічну освіту. Розпочинати свою діяльність довелося за важких часів пандемії ковіду, потім повномасштабного вторгнення. Задач багато, працювати важко, але мене завжди надихають любов до професії, бажання ділитися з іншими своїм досвідом та вміннями. У моїй студії зараз займаються 65 дітей та підлітків, віком від 3 до 18 років. Також я працюю і з дорослими людьми. Коли я починаю аналізувати пройдений шлях, я розумію, що мені цього замало, що я хочу зробити набагато більше, і моя внутрішня енергія знову рухає мене вперед».
Власний бренд, який розпочався з інвестиції у 80 гривень
«Зараз наш криворізький бренд вже відомий в Україні, все більше про нашу продукцію дізнаються і за кордоном. А починалося все з цікавих доленосних подій, які могли б стати навіть сюжетом індійського фільму (усміхається). А якщо серйозно, то все розпочалося з того, що я планувала стати програмістом. Мені купили комп’ютер, я ходила на курси. Все змінилося за два місяці, я стала студенткою… біохімічного факультету. Моя кар’єра поступово розвивалася у цьому напрямку, але, як буває у більшості жінок, – вітаю тебе, декрет. Проте це мене не зупиняло, мені дуже хотілося ще чимось займатися. В інтернеті я побачила ідею – створення власноруч засобів догляду, наприклад, того ж мила. І мені теж захотілося це зробити, адже освіта дозволяла, я добре розумілася на цьому. Моя перша інвестиція у бізнес була, ну, дуже великою – 80 гривень. Зараз я вже маю власний бренд, ми випускаємо сертифіковану натуральну косметичну продукцію. Хоча моя професія і технологічна, але насправді вона дуже творча. Ми робимо парфуми, гелі для душу, креми, помади тощо. Але не думайте, що все було так легко. Все, як на тих гойдалках – то до гори летиш, то падаєш донизу. Іноді мені так важко буває, що я кричу «Все, закриваємося!» Потім попускає, і ми рухаємося далі. Зі мною працюють дуже гарні та професійні люди, які підтримують мене та надихають».
Від слів – до справ
Запрошені спікерки форуму провели для учасниць майстер-класи.
Сертифікована психологиня EuroPsy, здобувачка ступеня PhD, арттерапевтка, керівниця служби психологічної реабілітації «Простір відновлення військових і цивільних «Гарт» Євгенія Журавель поділилася з учасницями форуму поділилася досвідом як запобігти професійному вигорянню, знайти в собі внутрішню опору та піклуватися про себе. Ви знаєте, наприклад, що «нічогонероблення», хвилини відпочинку та релаксу за чашкою кави – це не лінощі, а внесок у своє відновлення? Усі присутні на майстер-класі мали змогу оцінити свій внутрішній стан і дізнатися, якщо є проблеми, як зарадити цього. І це лише декілька цікавих моментів з майстер-класу Євгенії.
Вікторія Левченко розповіла про голос людини, як елемент персонального брендінгу. Вона поділилася професійними секретами успіху публічних виступів, як працювати над собою, щоб почуватися впевненіше на публіці, як за допомогою такого інструменту, як голос, краще донести свою думку та впливати на співбесідника. З її майстер-класу учасниці мали змогу дізнатися та навчитися практичних вправ, які допоможуть кожному голосу у прямому та переносному сенсі звучати голосніше і впевненіше, що, своєю чергою, рухатиме до успіху в кар’єрі та по життю.
На завершення форуму на всіх чекав творчий майстер-клас з розпису сумок-шоперів. «Малювати – це цікаво, легко, захопливо. Це допомагає розвантажуватися психологічно, це підтримка свого емоційного стану, можливість відпочити та приділити декілька годин собі», – впевнена Оксана Поліщук, директорка художньої школи імені Васякіна.
Малювати можуть усі, треба лише захотіти та спробувати це зробити. На майстер-класі Оксана познайомила жінок з техніками малювання. В результаті кожна учасниця майстер-класу створила власноруч свій неповторний шопер, а задоволення від процесу та отриманого результату стали додатковими бонусами.
«Я вперше на такому форумі. Мені дуже цікаво, я почула багато корисної інформації, дізналася про досягнення жінок, які на власному досвіді доводять, що в житті немає нічого неможливого, головне хотіти щось зробити. Найголовніше, що я отримала позитивні емоції від чудової атмосфери та відволіклася від життєвих проблем та тих, що пов’язані з війною. Я хочу побажати усім жінкам бути здоровими, щасливими, піклуватися про себе. А ще хочеться миру, щоб нарешті ця війна скінчилася».
«У кожної жінки завжди багато турбот. На роботі треба все встигнути зробити, потурбуватися, щоб дома було все гаразд, піклуватися про своїх рідних. А тут ще й постійні стреси, пов’язані з війною. Цей форум допоміг мені бодай на декілька годин зупинитися у цьому марафоні, подумати про себе, адже ми самі маємо піклуватися про своє здоров’я, як фізичне, так і ментальне. Мені було дуже цікаво почути історії наших спікерок, особливо керівниць нашого підприємства. Зачепила історія Марини Капітон. Я навіть й не знала, що у Кривому Розі є люди, які виготовляють парфумерію та косметику. А ще я зрозуміла, що інвестиції у власний бізнес, у свій розвиток можуть бути не такими вже й космічними. Головне – бажання щось робити та не зупинятися на шляху до своєї мети».
Вікторія Яблонська, операторка пульта керування агломераційної фабрики:
«Атмосфера форуму неперевершена. Останнім часом нам усім не вистачає подібних заходів, де і душа б трохи відпочила, і нова корисна інформація лунала, і історії, які надихають, були. Бачите, як жінки радіють, але вдома, я це точно знаю, що деякі й плачуть. І я була однією з них, бо нещодавно мого сина-військовослужбовця було поранено. Зараз син лікується, а я знаю, що все буде гаразд. Я хочу, щоб відчуття щастя було у кожної жінки. Щоб у нас завжди було бажання красиво одягатися, робити макіяж, парфумитися і відчувати себе найбажанішою, найпотрібнішою: у своїй родині та у своїй справі».
