«АрселорМіттал Кривий Ріг» скерував 8,3 млн доларів США на закупівлю великовантажної техніки – чотирьох самоскидів CAT 785D вантажопідйомністю 136 тонн. Нові машини підприємству передала компанія «Цеппелін Україна» — офіційний дилер Caterpillar, світового лідера у виробництві техніки для гірничих робіт.
– Видобуток руди – це початок нашого повного виробничого ланцюжку, який призводить до вироблення готової металевої продукції в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Із самого старту виробничого процесу нам допомагатимуть гідні та потужні помічники CAT 785D – 24 години на добу, щодня, адже ми не зупиняємося. Ці кар’єрні самоскиди спроектовані для високої продуктивності, мають високу надійність та довговічність, що доведено світовим брендом Caterpillar впродовж багатьох років, — сказав Володимир Теслюк, заступник генерального директора з виробництва гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
– Оновлення парку машин в цей складний час — це сміливий крок для вашої компанії, і «Цеппелін Україна» раді бути частиною цього моменту. Самоскиди 785D є високотехнологічними машинами, їх експлуатація значно підвищить продуктивність та знизить операційні витрати. Ми дякуємо за ваш вибір на користь продуктів Caterpillar, і сподіваємось, що нові машини стануть важливою частиною вашої довгострокової стратегії розвитку, — прокоментував Баходир Шавкетов, генеральний директор «Цеппелін Україна».
Кар’єрні самоскиди забезпечують перевезення великих обсягів матеріалу. Надійність машини гарантується міцністю конструкції. Ця техніка оснащена низкою інноваційних рішень і при цьому проста в обслуговуванні – має додаткові надставні борти, комп’ютерну систему керування трансмісією та гальмами, інформаційно-діагностичну комп’ютерну систему (VIMS), систему віддаленого моніторингу технічного стану машини – САТ Product Link. Крім того, в машинах встановлені система зважування вантажу та відображення завантаження самоскиду та автоматична централізована система змащення. На підвищення рівня безпеки також працюють камери кругового огляду та радари плюс автоматична система пожежогасіння. Нові машини повністю відповідають високим вимогам з безпеки, забезпечуючи комфортну роботу оператора.
– Оновлення парку гірничої техніки дозволить нам підтримувати необхідні обсяги видобутку руди та випуску концентрату. Поступово долаючи виклики війни в Україні, ми все одно продовжуємо інвестувати у найважливіші сфери – розвиток виробництва та безпеку персоналу. Компанія АрселорМіттал вірить в Україну, ми лишаємося працювати тут, зміцнюючи економіку держави, — сказав Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг».
В останню неділю серпня в Україні відзначається професійне свято представників однієї з найбільш небезпечних мирних професій – День шахтаря. Сьогодні шахтарі нашого підприємства зі зброєю в руках захищають незалежність нашої країни, працюють під землею задля підтримки економіки країни, у вільний час волонтерять та допомагають тим, кому потрібна турбота та підтримка. Шахтарі заслужено пишаються своєю професією, нелегкою, небезпечною, почесною і відповідальною.
Підземний підрозділ «АрселорМіттал Кривий Ріг» – це справжнє місто під землею. Тут є видобувні, нарізні, прохідницькі ділянки, переробка дробильно-сортувальної фабрики. А ще не менш важливі допоміжні, наприклад, з ремонту шахтного обладнання та виготовлення шахтного кріплення, енергетична та інші. Все це єдиний міцний організм, який живе, дихає, працює, видобуває і транспортує руду для металургів підприємства. Сьогодні «населення» підземного шахтного міста – це понад 800 міцних духом та тілом представників шахтарських професій. 139 гірників шахтоуправління сьогодні на фронті, на жаль, 5 захисників загинули в боях, але про них завжди житиме пам’ять в серцях їхніх колег, рідних та друзів.
Наразі щозміни на підземну варту заступає понад 100 шахтарів. Кілька хвилинний спуск шахтною кліттю доставляє підземних богатирів до місця їхньої роботи. Аби витримати все навантаження, яке лягає на плечі цих професіоналів, потрібно мати справжню богатирську силу та шахтарський характер, говорять шахтарі.
Гав під землею не лови
Василь Копинець працює у шахті з 2003 року. Свою першу зміну пам’ятає добре, адже довелося йому тоді потрапити на справжнє тренування важкоатлетів – потягати метал, дерево, які використовуються для підземного будівництва та організації безпечних робіт для шахтарів. Василь працює прохідником вже понад 20 років. Він вправно володіє важким прохідницьким молотом. Звик до такої ваги робочого інструмента, вже й м’язи накачав, шахта – найкращий спортзал, усміхається прохідник.
«Я відчув, що шахта прийняла мене одразу, тому і у перший день вже працював спокійно, а от кілька хлопців, що прийшли тоді зі мною не витримали і пішли за пару днів, – розповідає прохідник Василь Копинець. – З роками досвід додає впевненості, але ні в якому разі не легковажності. Я для себе одразу визначив основний принцип – працювати треба безпечно. Прохідники – це фактично перша ланка. Ми проходимо гірничі виробки, в яких згодом добувають породу. Отримуємо завдання, спускаємося – перед тобою стіна, ти її буриш, наче дрилем. От тільки цей дриль важить близько 50-ти кілограмів. Ми не лише буримо, а й кріпимо, виконуємо футерування. Всі роботи мають виконуватися безпечно. Гав у шахті не лови – це перше, чому ми навчаємо новачків, адже і під землею, наприклад, можна впасти донизу у сімдесятиметровий люк. Тому у моїй роботі безпека, то головне. Під землею є так звані скриті сколи, яких не видно, а вони можуть раптово впасти. Кваліфікований прохідник має це все знати, відчувати, вміти працювати із різним інструментом. А ще дуже важливо, хто працює з тобою поряд. Ми один колектив, одна підземна команда. Так сталося, що я перший блекаут зустрів на глибині. Ми виходили тоді на поверхню кілька годин один за одним. Вийшли всі, всі повернулися до роботи, бо шахта затягує. Прохідники, вони ж під землею, наче у себе вдома. Але й дуже важливо, щоб і на поверхні на тебе чекали. Мені пощастило і з сім’єю, і з робочою командою, якій хочу побажати міцного здоров’я, мирної праці, перемоги та поваги до професії, без якої я себе вже й не уявляю. З Днем шахтаря!»
У кожної підземної команди почерк особливий
Сергій Лагутін вчився на гірничого механіка, елктрослюсарем, працював слюсарем на блюмінгу, водієм, але зупинився саме на шахті. Бо кожна клітинка його тіла підказувала, ось вона, улюблена справа. Тим більше, що і порада від батька була така – йди, синку, на шахту. Батько Сергія Микола Петрович й сам працював на шахті до виходу на пенсію. Сергій говорить відверто, що спочатку йшов аби заробляти гарні гроші для своєї молодої родини. Зараз вже й не уявляє, що його вибір професії міг бути іншим.
«Добре пам’ятаю свою першу зміну, хоча з того часу кожна зміна була іншою, неповторною. Це як і у кожної підземної команди – свій почерк, особливий, – розповідає в.о. гірничого майстра Сергій Лагутін. – Вибухові роботи, скрепування руди та доставляння її до внутрішньо-шахтного транспорту – це все завдання і робота моєї команди. Шахта не для одинаків, завжди важливо хто працює з тобою в одній зв’язці. Адже у разі чого на допомогу першим приходить колега поряд. Тому питання безпеки для нас першочергове. Не вибачає шахта легковажності, сплачувати доводиться здоров’ям та життям. У нас навіть прикмета є така, якщо одне й те саме трапиться двічі, то шахта вже попереджає, може бути третій раз, але то вже біда. Тому шахтарі, перш за все, відповідальні, самодисципліновані та завжди діють виважено. І хоч ми не забобонні, але є в нас свої прикмети. Не говоримо, що зміна остання, тільки крайня. Не вдягаємо на крайню зміну нову робу, у кліть входить першим чоловік, а не жінка. Ну і вже всім відомо, що щодня о 12.00 шахтою проноситься нібито невидимий состав, ми жартуємо, що то чорти катаються, або то Шубін проїхав. (ред. Шубін – норовливий і часто небезпечний гірничий дух, господар шахтного підземелля, який заплутує гірників і заважає їм вийти на поверхню, але може попередити про обвали). Ми, шахтарі, люди з гумором. Без цього у нашій професії ніяк. Тому, як оптиміст, бажаю всім нам перемоги, хлопцям швидше повернутися з війни додому, а колегам – мати хорошу роботу, гідну зарплату та люблячу родину!»
Шахтарський ген
День шахтаря давно вже стало одним з найголовніших сімейних свят для родини Чирв. Майже 500 років загального трудового стажу є у скарбничці цієї шахтарської династії. Першим гірником-шахтарем в родині став Сергій Минович Чирва, який у далекому 1929 році приїхав до Кривого Рогу і почав працювати на руднику ім. Кірова. Працював тут і Геннадій Чирва, батько Антона Чирви, який сьогодні очолює шахтоуправління гірничого департаменту.
«Я завжди казав, що хочу бути шахтарем, як батько. Іншого для себе й не бажав. Починав працювати під землею ще під час виробничої практики у інституті. Коли ж здобув спеціальність гірничий інженер-підземник, то встиг попрацювати і у ремонтній бригаді на шахті, і гірничим майстром, згодом, як і більшість у нашій родині, пройшов всі щаблі кар’єрних сходів. Тепер ось очолюю шахтоуправління, – говорить директор ШУ ГД Антон Чирва. – В моєму серці друге місце після сім’ї займає шахта. Тому усі турботи, проблеми та виклики, які стоять перед шахтою сприймаю, як особисте. Завершення минулого року і початок поточного були нелегкими для нас. Ми вимушені були зупинятися, але шахтарі не звикли сидіти без справи. Під час зупинки ми виконали низку важливих ремонтів. Серед них заміна і шахтної кліті, дозаторного комплексу, гумово-тросових канатів (ГТК), які є частиною підіймальної установки, виконали комплексну заміну ділянки рейкового шляху. Нарешті запрацювало нове підземне депо для ремонту шахтного транспорту. Але ми не забували й про основні наше завдання. З середини квітня шахта знову запрацювала. Для мене важливо, що наш шахтарський колектив і у непрості воєнні часи працює якісно, успішно розв’язує усі виробничі задачі. З нагоди професійного свята Дня шахтаря хочеться усім побажати миру, спокою, міцного здоров’я, а шахтарській справі – розвитку та процвітання. Запасів наших криворізьких надр ще вистачить не на одне покоління, як і міцного шахтарського характеру!»
На дільниці ремонту вагонів управління залізничного транспорту гірничого департаменту постійно вирує робота. Сюди з кар’єрів підприємства приходять на «лікування» потужні вагони – думпкари. Аби ремонти проходили безпечно для самих -ремонтників «лікарів», нещодавно на дільниці візуалізували маршрути руху працівників. Безпечний шлях позначили яскравою жовтою лінією, яка одразу привертає увагу усіх, хто переступає поріг ремонтної дільниці.
«Шляхи безпечного пересування у нас завжди позначені, адже ми маємо справу з серйозним транспортом, – розповідає Василь Дремлюга, начальник дільниці з ремонту вагонів вагонної служби УЗТ ГД. – За допомоги нової розмітки ми потенційно ще більше віддалили небезпечні місця. Це важливо, адже під час ремонту інколи доводиться перекидати думпкар, і він може зачепити людину, яка проходить повз. Розмітка допомагає убезпечити цей ризик. А ще дільницею рухається кран, який підіймає та перевозить солідні вантажі, наприклад, борт думпкара, який важить 3,5 тонни, колісну пару (1200-1300 кг) або 7-тонний візок. Уявіть, а якщо вас випадково торкнеться ця «махіна»? Тому усім нашим працівникам, підрядникам та всім, хто потрапляє на територію дільниці, радимо рухатися виключно безпечним шляхом, який ми позначили жовтою лінією. Розмітку зробили наші працівниці: машиністка компресорних установок Оксана Ливанюк та машиністка крана Світлана Карпенко. Ми взагалі намагаємося, щоб на кожній ділянці нашої дільниці з ремонту вагонів панували безпека та порядок. Тож не зупинилися лише на розмітці, а навели порядок у майже у кожному куточку нашого підрозділу».
Сортування, дотримання порядку та раціональне розміщення, утримання робочих місць в чистоті, стандартизація та подальше вдосконалення – ці п’ять основних елементів системи 5S давно і активно використовують у цьому залізничному підрозділі. Таким чином навели лад і на майданчик, де відтепер зберігаються електродвигуни тепловозів. Ініціювали це працівники дільниці, які зараз боронять нашу країну на передовій: начальник вагонної служби Микола Москалець, бригадири Сергій Шляхов та Ігор Томілов. Естафету підхопили виконувач обов’язків бригадира слюсарів Микола Зернов та начальник енергослужби УЗТ Євгеній Стеценко. Зараз на майданчику електродвигуни вишукувалися у взірцевому порядку , а зелена або червона розмітка зон між ними одразу вказує, куди вирушить надалі двигун: або після ремонту на роботу, або буде утилізований. Також впорядкували і позначили зони розміщення вантажів (колісних пар) та місця безпечного находження стропальників. Тепер, як говорять залізничні ремонтники, у цієї дільниці точно є всі шанси вважатися зоною порядку та безпеки.
У багатьох з нас при слові «менеджер» виникає образ людини, яка весь час перебуває в офісі, ну, може, хіба інколи буває у відрядженнях. Менеджер Оксана Афанасьєва ламає ці стереотипи. У неї є свій офіс-кабінет. Але левову долю часу Оксана знаходиться у цехах. Вона працює над підвищенням ефективності виробництва та надійності устаткування і не уявляє, як це можна робити з офісу, не спілкуючись з цеховиками і без вивчення процесів зсередини.
Більше того, Оксану Афанасьєву та її колег, які впроваджують WCM (Виробництво світового класу) в цехах гірничого департаменту, нерідко можна побачити зі щітками, шкребками, ганчірками на виробничих майданчиках. А як же ще можна побачити дефекти гірничозбагачувальних агрегатів чи кар’єрної техніки, не вичистивши їх до блиску. Навіть у важкодоступних місцях. А саме там часто й ховаються аномалії. Команда WCM працює над відновленням устаткування до базового стану пліч-о-пліч із працівниками цехів. А устаткування віддячує людям стабільною продуктивною роботою.
«Надійність агрегатів – це лише один із напрямків, – розповідає Оксана. – А ще є охорона праці, розвиток персоналу, зниження собівартості продукції, покращення робочих місць та багато іншого. Впроваджено десятки великих проектів (Kobetsu Kaizen) які дозволили уникнути втрат на мільйони гривень. Але чим ми пишаємося найбільше, то це участю в заходах, які дозволили підвищити вміст заліза у концентраті до 68 відсотків. Над цим надскладним завданням протягом тривалого часу працювало багато людей, серед яких і команда WCM. Це проривне досягнення відкрило величезні перспективи для нашого підприємства, забезпечило додаткові надходження до його бюджету».
Для вдосконалення виробництва треба знати його, так би мовити, зсередини. Оксана познайомилась з виробництвом на рудозбагачувальній фабриці № 2.
«Після університету я пішла працювати сепараторницею, – говорить вона. – Зростом я невеличка і у величезних робочих гумових чоботах виглядала кумедно. На дільниці сепарації обладнання габаритне. Я керувала його роботою, мила та чистила. Часто була брудна по вуха, як кажуть. Тож фізична брудна робота мене не злякала і зараз не страшить. Потім я працювала оператором РЗФ, майстром, інженером у технічному відділі, начальником складу концентрату. А згодом мене відібрали в якості експерта до команди, яка працювала над підвищенням ефективності виробництва. Мабуть, тому, що мала досвід роботи на кількох робочих місцях на важливих виробничих етапах».
У цій же групі працював Віталій з гірничотранспортного цеху. Вони з Оксаною стали друзями. Багато спілкувалися по роботі. А згодом між молодими людьми спалахнула іскра і запалила вогонь кохання. Разом вони перейшли у команду, яка почала впроваджувати WCM. А потім одружилися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віталій пішов добровольцем захищати країну, як і ще декілька працівників служби із впровадження WCM разом з її керівником Святославом Кузьменком. Оксана не змогла бути осторонь і активно почала волонтерити.
«Спочатку ми збирали і возили захисникам їжу та будівельні матеріали для оборонних споруд, – згадує вона. – Разом з нашою працівницею, яка нині в ЗСУ, Оленою Пантюх, зв’язалися із зарубіжними колегами і пригнали авто швидкої допомоги, наповнене ліками та іншими потрібними речами. Збирали на автомобілі для бійців. Також були прилади нічного бачення, дрони та інше. До речі, зараз збираємо на квадракоптер, необхідний бійцям 15 Слов’янського полку Національної Гвардії України. Необхідна сума – 95 тисяч гривень. Тож приєднуйтеся. Номер карти 5168 7422 3100 3231. Будемо дуже вдячні – і ми, й наші захисники»
До Дня металурга та гірника Оксана Афанасьєва отримала найвищу нагороду підприємства – «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»», яку присвятила своєму другу та колезі, справжньому патріоту України Олександру Пшеничному, який загинув у бою з російськими агресорами. Вона продовжує впроваджувати покращення в цехах ГД та допомагати воїнам, наближаючи нашу перемогу.
«Я впевнена, що кожен, хто тут живе, повинен вірити в світле майбутнє України, – говорить Оксана. – І працювати над тим, щоб ми перемогли, щоб всім нам жилося краще, вільніше, комфортніше. Нам і нашим дітям. Моїй доньці зараз 13. Вона добре вчиться, має успіхи у плаванні. У неї красиве ім’я – Надія. І дуже символічне. Ми маємо надію на те, що житимемо у незалежній вільній процвітаючій Україні. Вчора я їхала на авто, а навкруги – яскраві соняшникові поля! Наша Україна неймовірна, як і її люди!»
Герой загинув 25 червня цього року в боях біля села Роздолівка у Бахмутському районі.
Дмитро Кобешов прийшов працювати на шахту одразу після інституту. Шахтарській праці він віддав понад 20 років. Колеги цінували його за знання та досвід, здобуті нелегкою працею під землею. А ще він умів знайти особливий підхід, свого роду ключик до кожної людини.
«Дмитро працював гірничим майстром, а це той шматок роботи, коли на тобі відповідальність за інших колег, – розповідає заступник головного інженера ШУ з підземного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Петровський. – Він завжди міг знайти вихід з найскладніших ситуацій. Досвідчений, відповідальний, вимогливий до себе та до інших, майстер прагнув зробити все, щоб і людям працювалося комфортно, і роботи були виконані якісно та вчасно. Захисника мобілізували 21 березня цього року. Захист Батьківщини Дмитро вважав почесною справою, тому не вагався ані хвилини. Коли надійшла звістка про його зникнення безвісти, ми до останнього вірили і сподівалися, що Дмитро живий. На жаль, не справдилося. Герой загинув, але завжди житиме в наших серцях».
Чоловік вийшов з дому на світанку. Вдихнув на повні груди. Весна буяла. Вулиця була залита пташиним співом. Все навколо цвіло і яскраво зеленіло. А які аромати! Ніхто й гадки не мав, що виконувач обов’язків електрика дільниці цеху мереж і підстанцій ГД живим додому вже не повернеться.
Як розповіла провідний інженер з охорони праці Анна Бондаренко, той жахливий випадок стався 23 травня 2023 року. На підстанції «Кар’єрній». в.о. електрика дільниці отримав електротравми, несумісні з життям. «Наразі завершується розслідування цього жахливого випадку, – говорить Анна. – Загиблого не повернути. Але трагедія не має повторитися. Тож ми разом з фахівцями гірничого департаменту розробили і впровадили комплекс заходів, спрямованих на попередження нещасних випадків. Усі працівники департаменту пройшли повторний інструктаж з електробезпеки з перевіркою знань. А також ми розробили і довели до кожного вісім Золотих правил з електробезпеки. Ми сподіваємося, що виконання цих простих і зрозумілих кожному правил допоможе вберегтися від трагедії».
Електромонтерка Юлія Вороніна працює у сфері ремонту та обслуговування електроустаткування вже 11 років. Шість з них — у цеху мереж і підстанцій гірничого департаменту. Ця смілива жінка практично щозміни має справу з напругою 150 000 вольт. «Звичайно ж, правил набагато більше, ніж вісім, – усміхнулася Юлія. – Але ці — універсальні і найбільш поширені. Все це ми застосовуємо постійно. Перевіряємо робочі місця перед кожною зміною. Інколи буває так, що не спрацьовує вимикач під час перемикання струму, тоді звертаємося до керівника дільниці. Маємо алгоритм дій у таких ситуаціях і послідовно його виконуємо. Є й інші тонкощі. Уважно їх відслідковуємо».
Юлія розповіла, що перед кожною виробничою операцією вони визначають ризики, загрози і разом з керівником усувають їх. Інструменти використовують лише справні. А от з постачанням спецодягу в останні місяці є перебої. Це пов’язано з війною, в тому числі. Але фахівці з охорони праці обіцяють, що все налагоджується, і у найближчі тижні нормалізується. Засоби індивідуального захисту є, і вони використовуються. «Звичайно, всі ми люди, – продовжила Юлія Вороніна. – Інколи виникають у голові крамольні думки: зробити швидко, знехтувати деякими заходами безпеки. Але думками вони й залишаються. Коли працюєш з такою напругою, то тут не до хитрощів! Застосовуємо все, що необхідно, і одне одному допомагаємо, підказуємо».
Весь персонал гірничого департаменту вже ознайомлений з вісьмома Золотими правилами електробезпеки. Не лише у ЦМП, а в усіх цехах є устаткування під напругою. Наприклад, представники однієї з основних професій – машиністи млинів рудозбагачувальних фабрик — мають другу групу електробезпеки. «Золоті правила»з електробезпеки вивчили всі у департаменті. «Ознайомились не лише працівники виробничих підрозділів, – пояснює Анна Бондаренко. – Бухгалтери, кадровики, постачальники та інші щодня мають справу з компь’ютерами, принтерами, ба, навіть елементарно – з електрочайниками. Тож нікому не завадить. Та й поза роботою, у побуті ці правила стануть у пригоді».
