Костянтин — провідний інженер. Кожної зміни він їде на завод, на його гірничий департамент. Є дні з ідеальною погодою, а є з не дуже. Та давайте правді дивитися у вічі — з бридкою, коли дощ і мокрий сніг, або вітрюган. І ось саме тоді пересічний громадянин, як ніколи, розуміє, що затишна транспортна зупинка — це круто.
Костянтин Мамаєв сам виготовляв технічну документацію на відновлення зупинок. І робив це для мешканців Кривого Рогу і для себе особисто. Тож відновлені зупинки вийшли надійними та функціональними, як і все, що робиться працівниками гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». А його ремонтний цех не лише ремонтує величезну кількість потужного устаткування, а ще й знаходить можливості покращувати побутові умови для мешканців міста.
«Кілька років тому ми відремонтували сім транспортних зупинок на шляху до нашого гірничого департаменту, — говорить начальник РЦ ГД Ігор Малий. — Чотири зупинки маршруток і три трамвайних. Це було зроблено швидко і якісно. Фундаментально, з турнікетами для безпеки. Та ще й пофарбовано у стильні корпоративні кольори. А ще наші працівники допомогли залити бетоном майданчики для ремонту зупинок Дачної, Польової, Рудничної, Ярославської, які також було відремонтовано, але вже силами підрядників».
Транспортні зупинки — це дуже великий комфорт для мешканців, у кого немає особистого транспорту. Костянтин Мамаєв нерідко їздить на роботу і з роботи саме громадським транспортом. І йому, як нікому іншому, відомо, як воно — чекати маршрутку чи трамвай на «убитій» зупинці з дірками у даху та без лавочок. Тому у планування ремонтів він тоді вклав часточку свого серця.
«Як же приємно зараз сидіти на зручній лавці у середині майже приміщення, де ти захищений від дощу, снігу та вітру, — усміхається Костянтин. — І чути від людей поруч схвальні відгуки. І усвідомлювати, що ти також доклав до цього рук та розуму. Дійсно приємно».
У підсумку хочеться додати, що підприємство не залишило свої зупинки на самоті з погодними умовами. Наш ремонтний цех ГД періодично підфарбовує та підлаштовує наші зупинки. Бо якщо зроблено для себе, то навіщо ж залишати напризволяще?
Сучасні технології видобутку залізної руди неможливі без вибухових робіт. Спочатку гірники бурять свердловини. Потім масиви гірських порід підриваються вибухівкою, яка закладається у ті свердловини. А далі до справи стає техніка, яка завантажує залізну руду та везе її до місць перероблення. Ніде правди діти, вибухи супроводжуються викидами пилу та газів, серед яких оксиди азоту, вуглецю тощо. Фахівці «АрселорМіттал Кривий Ріг» постійно працюють над зменшенням цих викидів.
Майже 20 років тому наше підприємство стало частиною міжнародної компанії, однієї з найпотужніших у світі у гірничо-металургійному напрямку. За ці два десятиліття виконано багато роботи зі зменшення впливу на довкілля міста та регіону. Як розповів начальник служби інвестицій та науково-технічного супроводу гірничого департаменту Артем Кузнєцов, серед останніх здобутків у цьому напрямку – проєкт, який реалізовано у 2023 році у рамках Міської програми розв’язання екологічних проблем Кривбасу та поліпшення стану навколишнього природного середовища на 2016–2025 роки. Він саме і спрямований на зменшення небажаних викидів під час промислових вибухів, які проводяться щотижня у наших кар’єрах.
«Для поглинання пилу та газів, які утворюються під час вибухів у кар’єрах, використовують воду. Поліетиленові ємності-рукави з водою додають у свердловини разом з вибухівкою. Але крім води існують ефективніші реагенти, які у змозі зв’язати більше небажаних речовин, запобігши їх потраплянню в атмосферу, – пояснив Артем Кузнєцов. – Серед них – «Гідрогель». Ми спробували використати його у зневоднених свердловинах, і заміри після вибухів показали гарні результати. З травня 2023 року ми використовуємо «Гідрогель», і маємо зниження викидів.
Цей проєкт гірничий департамент реалізував разом з Науково-дослідним інститутом безпеки праці та екології в гірничорудній і металургійній промисловості. А зараз триває співпраця з фахівцями комунального підприємства «Наука», також спрямована на зменшення навантаження на атмосферу під час проведення вибухів.
«Саме зараз ми вдосконалюємо і випробовуємо нові конструкції вибухових зарядів, щоб більше вибухової енергії спрямувати у потрібних напрямках, саме на руйнування гірських порід, а не вгору, – розповідає Артем Кузнєцов. – А ще підбираються оптимальні схеми комутації, тобто, послідовності підриву зарядів свердловин під час масових вибухів. Все це також сприятиме зменшенню викидів. Ну й звичайно ж, продовжуємо використовувати те, що вже довело свою ефективність. Наприклад, розміщення рукавів з водою на поверхнях у зонах проведення вибухів. Робота триває».
У десятикласниці Іри сьогодні день народження. Скромне свято у родинному колі. Раптом у двері подзвонили. Когось ще чекали? Та наче нікого. Іменинниця побігла відчиняти двері. На порозі стояв він. Сором’язливо усміхнувся, промовив кілька вітальних слів, простягнув букет троянд і пішов. Іра з щасливим обличчям і квітами у руках зайшла до кімнати. «Хто?» – питали зацікавлені погляди рідних. «Це був він!», – видихнула дівчина. Всі коректно промовчали. Прийде час – з’ясується.
Вони обоє із Зарічного. На одній з молодіжних, як зараз кажуть, тусовок їх познайомила подруга Іри, а водночас Вітіна однокласниця Оксана. «Певно це таки було кохання з першого погляду, – згадує маркшейдерка рудоуправління ГД Ірина Попова. – Наче звичайний хлопець, але щось у середині тьохнуло! Дуже він мені сподобався». З Вітею сталося приблизно те ж саме. «Яка симпатична дівчина! Чому я раніше її не бачив? – згадує машиніст бурового верстата РУ ГД Віктор Попов своє перше враження. – Чорнява, кароока, а усмішка сяє! А коли почалася розмова, то щось мені підказало, що це рідна мені людина, хоча й бачу її вперше».
З тої зустрічі минуло вже чотири десятиліття. А для наших закоханих вони промайнули наче мить. Але багато що сталося за ці роки. Після кількох зустрічей у компанії друзів Віктор вирішив, що час виходити на новий рівень. Він запропонував Ірі дружбу і запросив її у кіно до кінотеатру «Жовтень». «Не пам’ятаю вже, що був за фільм і навіть про що, але це й не важливо. Головне – нам разом було добре. Побачення продовжилися. А коли настав час обирати куди вступати після десятого, ми з подругою вирішили, що підемо у гірничий, на маркшейдерів. Чому саме на них? Не знаю. Вітя тоді був на морі з батьками, а як приїхав, то рішуче мовив: «Я з вами!»
Шкільна закоханість органічно перетворилася на студентське кохання. Зустрічі, сесії, дискотеки з «мєдляками» на 44-му. Через рік Віктор пішов служити, тож коли повернувся, Іра вже була на два курси вище, а кохання на два роки міцнішим. Мріяли про спільне життя. І одного разу Віктор попросив руку й серце. Ірина чекала цього кроку й з відповіддю не забарилася. Щаслива пара подала заяву. Весілля святкували у великому наметі, напнутому в дворі у Вікторових батьків. Було все: короваї з рушниками, дивні, холодець, викрадений черевичок та веселі переодягання з катанням батьків на возику другого дня. Почалося подружнє життя.
«Я народила донечку Марійку, – продовжила Ірина. – Три роки була у декреті. Вітя продовжив навчання. Величезна дяка нашим батькам, які підтримали студентську родину у фінансово непростий час. Вивчившись, коханий пішов працювати до гірничотранспортного цеху слюсарем з ремонту автомобілів. А через пів року перевівся за спеціальністю – маркшейдером. Маркшейдери багато часу працюють безпосередньо у кар’єрі: позначають місця для буріння свердловин, заміряють об’єми гірничої маси тощо. Машиністи бурових верстатів бурять. У свердловини підривники закладають вибухівку, а вже після вибухів екскаватори вантажать руду у самоскиди. Тож маркшейдери відіграють важливу роль у ланцюгу процесів добування залізної руди».
Пізніше Віктор Попов перевівся майстром на бурову дільницю третього кар’єру, а на його місце прийшла молода перспективна маркшейдерка Ірина Попова. 12 років Віктор працював начальником дільниці, а як заробив пенсію, перевівся машиністом бурового верстата. Вже багато років у Віктора й Ірини спільна справа: вони разом з іншими працівниками рудоуправління працюють над видобутком залізної руди, хоча і в різних кар’єрах: Ірина в другому, Віктор у третьому. «І це, як на мене, не мінус, а скоріше плюс, – усміхається Ірина. – Кохання коханням, а робота роботою. За те ми з більшою палкістю проводимо час разом. І з кожним роком наше кохання стає ще міцнішим, як вино. Нам завжди цікаво разом. Відпочиваємо на базі відпочинку, їздимо у Карпати, допомагаємо на дачі Вітіному татові. Вітя завжди допомагає мені вдома. А яку ж яєшню він для нас готує! І хай це лише яєшня, але для мене це, певно, найсмачніша страва у світі, бо приготована з любов’ю».
А вісім років тому у житті Ірини з’явився ще один мужчина. Точніше, у їхньому спільному житті. Це улюблений онук Нікіта. Його беруть з собою на турбазу, на дачу. А дідусь, коли не на зміні, ще й разом з Нікітою навчається в онлайні. Бо донька з зятем на роботі, і лячно залишати малого самого під час тривог. Безумовно, онучок вносить додаткове різноманіття у подружнє життя Попових. А що ж романтика? А вона нікуди не поділася. Віктор і зараз дарує Ірі її улюблені троянди. А щоб це було сюрпризом, у коханого є свій секрет. «Головне, придбати квіти напередодні, непомітно занести до квартири і сховати так, щоб кохана не знайшла випадково. І от з першими сонячними промінчиками сюрприз готовий». Відверто кажучи, Віктор розповів мені, куди саме він ховає троянди. Ніколи б не здогадався. Але з-за чоловічої солідарності я не буду «палити хату» і виказувати таємницю. Хай романтика не згасає, а кохання буде вічним!
Ольга вивчилася на швачку, але вирішила працювати на рудозбагачувальній фабрці. «Професія швачки якось не вписувалася в нашу родинну концепцію, — усміхається сепараторниця Ольга Аврахова. – Батько, Іван Іванович, працював у мартені, а мама, Ніна Олександрівна, — у прокатному цеху. Тож з дитинства я чула розповіді про роботу на заводі. Мені дуже подобалося слухати історії про людей залізної волі, людей зі сталі, які не бояться труднощів і важкої роботи».
Саме такі приклади надихнули її на вибір професії. На рудозбагачувальну фабрику №1 Ольгу привів її чоловік Сергій. Ольга запам’ятала 6 травня 2000 року на все життя. Це був її перший робочий день. «Спочатку був справжній шок, – згадує наша героїня.. – Все таке величезне! Крутиться, стукає, грюкає! Мабуть, якби того дня я самотужки знайшла вихід, то більше б у цех не повернулася. Але, якщо серйозно, колеги допомогли мені швидко подолати страхи. Професію сепараторника я опановувала з нуля, як то кажуть. Вчила мене досвідчена Оксана Юріївна Біньковська. Найважче було запам’ятати назви устаткування та його елементів. Наприклад, ванна у мене завжди асоціювалася з домашньою, а на дільниці сепарації є свої виробничі ванни. Або от барабан – не той, що паличками ритм вистукувати, а барабан сепаратора.Та вже за тиждень я впевнено називала все своїми іменами».
Ольга Аврахова керує устаткуванням для збагачення залізної руди. Вона стежить за якісною та безаварійною роботою сепараторів, які саме й збагачують залізну руду. На запитання, чи є ця робота фізично важкою, Ольга відповіла: «Мабуть, що так, але я звикла й майже не помічаю. Працювати мені комфортно, колектив чудовий. Збагачення руди – це командна робота. Машиніст млинів подрібнює руду, я займаюся її збагаченням, фільтрувальник фільтрує пульпу, оператор координує роботу всієї фабрики, начальник зміни організовує й керує процесами, а ремонтники обслуговують і ремонтують устаткування. Лише злагоджена взаємодія дає змогу отримати якісний концентрат».
Разом з Ольгою працює операторка пульта керування Оксана Макарова. Вона впевнена, що Ольга, як ніхто інший, заслужила найвищу нагороду підприємства – «Честь і гордість АрселорМіттал Кривий Ріг», яку їй вручили минулого року. «Оля сумлінна працівниця, – говорить Оксана Макарова. – Вона ідеально знає своє устаткування та технологічний процес і майстерно його веде. Але на цьому не зупиняється. Опанувала професію фільтрувальника й підміняє його, якщо виникає потреба. А ще вона може замінити операторів, тобто вміло координує роботу всіх дільниць. Ольга доброзичлива, завжди готова допомогти. З нею приємно працювати разом».
Вдома Ольга Аврахова полюбляє в’язати й шити – цьому її навчила мама. «Воно якось само собою вийшло, – згадує Ольга. – Мама займалася рукоділлям, а я завжди була поруч. Тоді вибір одягу в магазинах був небагатим, усе здавалося однаковим. А я завжди була вдягнена витончено та ексклюзивно завдяки маминим рукам. А ще мені подобається готувати для своїх хлопців. Вони у мене справжні гурмани й полюбляють різні смаколики. Родина моя золота! Сергій став для мене не лише чоловіком, а й наставником, коли я прийшла працювати на рудозбагачувальну фабрику. Старший син, Влад, працює на одній із криворізьких шахт, а молодшому, Максимові, вже чотирнадцять, він навчається в восьмому класі. Вони втрьох надихають мене, заряджають позитивом і дають сенс життю. Отримувати нагороди дуже приємно, і я впевнена, що саме підтримка родини багато в чому сприяла цьому. А ще хочу подякувати своїй бригаді. Я працювала на підміні й в інших змінах, тому знаю, що у нас усі бригади хороші. Але своя – найрідніша».
Юрій Тихий працював слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був досвідченим фахівцем з ремонту устаткування.
«Юрій прийшов працювати на РЗФ-2 у 2017 році, – згадує старший майстер з ремонту обладнання Ігор Ілeнко. – Спочатку працював електрозварником дільниці сантехніки та промвентиляції, а потім перевівся черговим слюсарем-ремонтником на дільницю маслозмащування і вантажопідйомних механізмів, де разом з колегами ремонтував складне і дуже важливе виробниче устаткування. Юрій добре знався на своїй справі, ставився до роботи сумлінно та відповідально, був досвідченим ремонтником, ділився досвідом. Він завжди був готовий допомогти колегам. У колективі його поважали, прислухалися до його думки, до дієвих порад. Юрій був позитивною і відкритою людиною. Він став на захист України у серпні минулого року. А нещодавно ми дізналися, що наш захисник загинув у бою. Боляче усвідомлювати, що нашого колеги й товариша вже немає з нами. Вічна слава герою!».
Солдат Юрій Тихий загинув у бою з ворогом 14 січня 2025 року в районі населеного пункту Боркі Курської області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого воїна.
Про Віталія Тесленка попросили розповісти працівники рудоуправління гірничого департаменту, яким він допомагає організовувати безпечну роботу.
За освітою Віталій Тесленко – гірничий інженер. На початку трудового шляху він кілька років працював за спеціальністю на одній з криворізьких шахт. Професія шахтаря небезпечна і охорона праці в шахті – у пріоритеті. Одного разу Віталій вирішив, що охорона праці – це та сфера, де він хотів би себе спробувати. І саме в той момент знайомі підказали, що «АрселорМіттал Кривий Ріг» (тоді ще «Криворіжсталь») запрошує фахівців до оперативного відділу охорони праці. Віталій скористався тим шансом.
«Найважче було вивчити законодавчу базу з охорони праці, – згадує Віталій. – Дуже багато законів, інструкцій та інших документів. Але це дуже важливо. Там можна знайти відповідь на будь-яке запитання. Треба лише уважно читати. Оперативна робота з охорони праці – це постійні виїзди у цехи, спілкування з людьми. Навички ефективного спілкування також доводилося постійно вдосконалювати. Я завжди розумів, що не покарання є основним інструментом інженера з охорони праці, хоча у деяких випадках і воно має місце, а саме співпраця, взаємодія з працівниками дають результат. Я людина неагресивна, врівноважена, і це допомагає мені вибудовувати конструктивні стосунки з людьми».
Начальник виробничої дільниці № 2 рудоуправління Дмитро Охінченко відповідає за безпеку працівників дільниці, які бурять свердловини у кар’єрі. Для організації безпечної роботи він щільно взаємодіє з провідним інженером з охорони праці Віталієм Тесленком.
«Я задоволений цією співпрацею, – говорить Дмитро Охінченко. – Протягом багатьох років поширився стереотип, що від співробітників охорони праці можна чекати лише «прильотів», тобто вони лише тим і займаються, що вишукують порушення, і «прилітає» звістка про зняття премій чи інші покарання. Робота Віталія доводить протилежне. Звичайно ж, він не заплющує очі на негаразди, але перед покаранням надає перевагу іншим засобам впливу. Віталій заохочує до діалогу. Разом з ним ми розбираємо кожний момент, шукаємо шляхи, як зробити так, щоб зменшити ризики та не допустити порушень надалі. Ми постійно з ним на зв’язку. Він відвідує наші змінно-зустрічні збори, ділиться інформацією, допомагає оцінювати ризики і вчить, як це робити правильно, підказує, як працювати безпечніше».
Гірничий майстер Дмитро Кондрашев відповідає за якісне буріння свердловин у кар’єрі 2-біс рудоуправління та за організацію ремонтів бурових верстатів, частина яких працює завдяки електричному струму. На дільниці впроваджена система LOTO, використання якої дає можливість запобігти враженню людей небезпечними енергіями, перш за все – електричним струмом.
«Це надійна система, яка добре показує себе на підприємствах «АрселорМіттал», – розповідає Дмитро Кондрашев. – Але розібратися в деталях її застосування не так вже й просто. Віталій Тесленко організував для нас тренінги, пояснював максимально доступно, з прикладами, уточненнями. І багато що ми зрозуміли. Звичайно ж, багато питань маємо й зараз. У будь-який момент ми звертаємося до Віталія телефоном або особисто і отримуємо відповіді. Ще приклад взаємодії: коли минулої осені почалися холоди, виявилося, що у салоні вахтовки, якою нас возять щозміни у кар’єр, вийшла з ладу система опалення. Ми звернулися до Віталія, і він допоміг нам вирішити цю проблему. Зараз їздимо до місця роботи у теплій машині».
І це не єдиний приклад допомоги провідного інженера з ОП працівникам РУ. Дмитро Охінченко розповів про те, що Віталій допоміг вирішити проблему з оформленням документів для нарахування регресу.
«До нас надійшов запит з «Держпраці» на оформлення документів на двох наших колишніх співробітників щодо профзахворювань, – пояснив Дмитро Охінченко. – Ви навіть не уявляєте, яка це складна, заплутана справа. Безліч не зовсім зрозумілих для пересічного громадянина процедур, жорстко обмежених термінами виконання, купа інстанцій, мільйони дзвінків та паперів. Віталій Тесленко, завдяки своєму багаторічному досвіду (раніше він працював менеджером, інженером з ОП у шахтоуправлінні та гірничотранспортному цеху, від працівників яких, до речі, ми чули лише позитивні відгуки про нього), нам допоміг. Ми дуже йому за це вдячні. Допомога з боку департаменту з ОП та ПБ дуже важлива для нас. Лише разом ми зможемо поліпшувати умови праці та робити виробництво безпечнішим».
