Ельвіра Меньшикова прийшла до цеху технологічного водопостачання гірничого департаменту стажеркою. Прийшла на рік, а вже працює два десятки років.
«Мені завжди були ближчими точні науки, тому я пішла вчитися до технічного університету, – почала Ельвіра. – Ми, жінки, любимо затишок та тепло, може тому мене інтуїтивно потягло на теплоенергетичний фах. На стажуванні в ЦТВ мене зустріли тепло. А за рік я вирішила, що залишусь тут. Після кабінетної практики я стала слюсарем-ремонтником. Багато чого вчилася на практиці, багато що підказували старші колеги».
Потім Ельвіра перевелася інженеркою. Оскільки у 2005 році підприємство стало частиною всесвітньої корпорації, почався перехід на нові стандарти, і Ельвіра брала в цьому безпосередню участь.
«Тривала цікава робота, цех змінювався, і ми разом з ним, – згадує Ельвіра. – Устаткування модернізувалося, ми працювали над проєктами змін. Поступово змінювалося ставлення до охорони праці, покращувалися умови праці. Впроваджувалась автоматизація. Зараз багато параметрів ми бачимо на моніторах. А це значить, що можна швидко відреагувати на відхилення від норми. А потім я стала механіком з планово-попереджувальних ремонтів.
Зараз Ельвіра Меньшикова – механік з кранового господарства, змащення та малої механізації. Вона не уявляє своє життя без рідного цеху, без колег.
«Наш цех – кровоносна система департаменту. Називаємося цехом технологічного водопостачання, але забезпечуємо споживачів і питною водою, і стисненим повітрям, теплоносієм тощо. Сотні кілометрів трубопроводів, тисячі одиниць запірної арматури – все це має працювати без аварій, бо виробництво концентрату стане. Нас стало менше, ми стали згуртованішими, – каже Ельвіра. – Працюємо злагоджено, як єдиний механізм, кожен на своєму місці, але на загальний результат. Я оптимістка, тому впевнена, що все зміниться на краще».
Осінь – чудова пора для посадки зелених насаджень, і в «АрселорМіттал Кривий Ріг» скористалися цим природним вікном можливостей. Можливостей зробити наше місто ще зеленішим, а, отже, затишнішим для містян та гостей Кривого Рогу.
За словами фахівчині департаменту з охорони навколишнього середовища Юлії Степанової, озеленення території підприємства та прилеглих територій здійснюється відповідно до задекларованих заходів з виконання Міської екологічної програми на 2016–2025 роки та виконання рекомендацій проєкту озеленення санітарно-захисної зони (СЗЗ) гірничого департаменту з урахуванням висновків оцінки впливу на довкілля (ОВД).
«Озеленення підприємства й міста триває, – розповідає Юлія Степанова. – На сьогодні вже висаджено 165 кущів, серед яких кущі барбарису та двох видів ялівцю, а також 180 дерев (два види кленів, катальпа, слива Пісарді). Роботи виконано на території СЗЗ в районі третьої дільниці, вздовж Червонівського мосту, перед управлінням підприємства, на території рудоуправління (автовідвал Степовий–2 та АПК ДФ-3) і шахтоуправління (дільниця вентиляційна №4 та АПК) гірничого департаменту. Разом з працівниками нашого департаменту до акції охоче долучилися працівники центрального департаменту з утримання та ремонту, ШУ та РУ ГД. І, як завжди, не обійшлося без допомоги автотранспортного управління у транспортуванні посадкового матеріалу та забезпеченні поливу. Акція з озеленення продовжується до кінця жовтня. Щиро дякуємо усім за підтримку. Давайте разом зробимо наше місто кращим!»
Коли в.о. головного конструктора Ливарно-механічного заводу Олексій Усач розповідав про ремонт барабана магнітного сепаратора для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг», згадалась реклама зубної пасти, коли юнак з майбутнього вказує на молоду всміхнену красуню, і каже, що це його бабця, а зуби – це все, що у неї залишилося свого. Так і з барабаном. Він отримав більш ніж 90 відсотків нових складників. Тобто, фактично на виході маємо новий виріб.
Барабан виготовили для рудозбагачувальної фабрики № 1. Я застав його встановленим на випробувальному стенді. Випробування він пройшов добре. З виду – звичайний циліндр, який крутиться навколо своєї осі. Але фахівці ЛМЗ пояснили, що виріб дуже складний для виготовлення, а головна складність – у начинці.
«Завдяки барабанам сепараторів збагачують залізну руду. Завдання барабана – вибирати металеві частинки з пульпи, тобто, суміші води та подрібненої до дуже дрібної фракції залізної руди, – пояснює Олександр Усач. – Для цього всередині барабана встановлені магніти. Він обертається у ванні з пульпою, частинки притягаються та прилипають до магнітного боку барабана, і знімаються спеціальним гребнем. Ми вперше виконали такий ремонт, фактично, виготовивши новий барабан. І це було непросто. Зі старих компонентів лишилося лише ярмо – металоконструкція, що утримує магніти. Йому зробили ревізію».
Спочатку конструкторське бюро ЛМЗ розробило детальні креслення складників барабана та виробу в цілому. Над цим разом з Усачем працювали Станіслав Гарш, Євген Калабін, Володимир Тищенко та інші. Потім разом зі службою головного технолога Євгена Коновалова та відділом головного технолога була розроблена технологія. А далі за роботу взялися цехи ЛМЗ. Обичайку з листового металу виготовили фахівці цеху металоконструкцій. Вони розкроїли метал, вигнули його на вальцях та зварили.
«Ми отримали заготовку для корпусу і задали їй правильної циліндричної форми, бо з тонкого металу виготовити правильний циліндр на вальцях неможливо, – розповідає в.о. начальника РМЦ-1 Ігор Кормаков. – Для цього на розточний верстат було зроблене пристосування з роликами, за допомогою якого поверхню обичайки розкатали зсередини, отримавши правильний циліндр. Ці роботи виконали верстатники широко профілю Володимир Ковбаскін та В’ячеслав Кільдюшов – наш великий оптиміст, який надихає колег завжди, навіть коли не все виходить. Цапфи, тобто опори, за допомогою яких кріпиться барабан, виготовили із заготовок, викуваних на ковальській дільниці нашого цеху. Бокові кришки та шестерні також зробили наші фахівці. А коли все було готове, до справи взялися слюсарі-ремонтники Віктор Главний, Єгор Малюгін, Ігор Сердюк, Ігор Комаха, зварники Валентин Карманов, Олександр Гриша та інші».
Складання елементів у єдиний вузол – це чи не найскладніше у цьому проекті. Все поєднати, витримати відстані, кути, зазори, відцентрувати та багато інших складнощів. Наприклад, бокові кришки мають закривати барабан герметично, а відстань між магнітами та обичайкою не повинні перевищувати 3 мм. Під час випробування виявилося, що один з магнітів треться об корпус. Довелося розбирати і збирати наново, бо головне – якість. І взагалі, встановлення магнітів – це окрема історія.
«Ми вперше мали справу з магнітами, – продовжив Ігор Кормаков. – Спочатку старі магніти перевірили на силу магнітного поля, для цього придбали прилад під назвою магнітометр. Вибракувані магніти замінили. Визначили полюси кожного магніту, бо встановлювати їх потрібно у певній послідовності «плюсів» та «мінусів». Наші фахівці добряче потрудилися, щоб їх встановити, бо при цьому їм довелося долати силу відштовхування магнітного поля. А коли починала діяти магнітна сила притягання, то навпаки, магніти, які стрімголов мчали на зустріч з іншими магнітами, необхідно було притримувати, щоб правильно стали. Це лише розповідати швидко, а процес був довгим та клопітким, але впоралися!»
Наразі барабан успішно пройшов випробування і чекає відправлення замовникам – рудозбагачувальній фабриці № 1. У керівника фабрики Олександра Дениска на такі ремонти великі сподівання. «Взагалі, барабани нам ремонтує підрядник. Сподіваємося, що барабан працюватиме добре, і що це лише перший такий ремонт. Це допоможе нам скоротити витрати на ремонти устаткування», – підсумував Олександр Дениско.
5 вересня 2025 року перестало битися серце нашого колеги, машиніста тепловоза управління залізничного транспорту гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Сергія Кобзіна. Сергій став на захист України у травні минулого року. Він був молодшим сержантом, навідником артилерійського взводу. На жаль, Сергій Кобзін помер у лікарні у період проходження військової служби.
Заступник начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський працював разом з Сергієм Кобзіним з 2017 року. Він пам’ятає Сергія, як відмінного працівника та чудову людину. «Сергій працював машиністом маневрового локомотива, – розповідає Анатолій Маціборський. – Його екіпаж складався з таких же досвідчених та сумлінних машиністів, як Кобзін. Вони тримали техніку у зразковому стані, і так само зразково працювали. Завжди позитивний і врівноважений, Сергій спокійно брався за будь-яку справу, доводив її до завершення. Він передавав свій досвід молодим колегам».
Іван Максимов є одним з тих, в кого Сергій Кобзін вклав часточку своєї душі. «Я прийшов працювати в гірничий департамент, в управління залізничного транспорту помічником машиніста тепловоза ще у 18-річному віці. Саме Сергій зробив з мене фахівця. Він терпляче та цілеспрямовано навчав мене всього, що знав та вмів сам, – згадує Іван Максимов. – Сергій щиро цікавився моїми справами, здоров’ям моїх батьків, давав надзвичайно потрібні, мудрі поради, професійні та життєві, завжди підтримував, допомагав. Він сприяв формуванню мене не лише як фахівця, а ще й як особистості. Я досі не можу відійти від страшної звістки про його смерть. Безмежно вдячний йому за все. Завжди про нього пам’ятатиму».
Щира подяка та вічна пам’ять нашому захисникові Сергію Кобзіну.
Самоскиди та автопідіймачі, які працюють у кар’єрах гірничого департаменту, оснастили надійними засобами безпеки.
У кар’єрах ГД «АрселорМіттал Кривий Ріг» працюють великовантажні самоскиди, і вони досить таки габаритні. Для забезпечення виробничих процесів електроенергією кар’єрами прокладені повітряні лінії електропередачі, серед яких чимало високовольтних. І коли самоскид гігант підіймає кузов у зоні ЛЕП, то є ризик пошкодження високовольтної лінії, що може призвести до виникнення смертоносної електродуги та до зупинок в роботі важливого устаткування. І такі випадки вже мали місце в українських кар’єрах. Те ж стосується й електропідіймачів, тобто автовеж, які підіймають електромонтерів до місць виконання робіт на висоті, щоб люлька з працівниками випадково не опинилася у зоні враження струмом.
Нещодавно було розроблене й встановлене устаткування, здатне запобігти нещасним випадкам у подібних ситуаціях. Як розповів керівник Криворізької філії Науково-виробничого об’єднання «Дніпроспецтранс» Павло Чигрін, фахівці об’єднання протягом останніх років доклали чималих зусиль, щоб розробити систему, попередження водіїв при наближенні до високовольтних ліній.
«Скажу відверто, задача була непростою, – розповідає Павло Чигрін. – Наша криворізька команда працювала над техзавданням від «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з конструкторським бюро «Дніпроспецтрансу», з нашими професорами. Вони розробили дослідні зразки, ми разом з гірниками випробували їх на місці, разом внесли корективи і отримали наш інтелектуальний продукт. Це стовідсотковий Made in Ukraine, який вдало пройшов випробування і вже оберігає працівників від нещасних випадків».
Наразі нова система встановлена і функціонує на 47 автомобілях. Серед них – 45 самоскидів та два автопідйомники. На кожному з них встановлені дві антени, які вловлюють електричне поле. Сигнали йдуть до центру керування, де оброблюється отримана інформація, і при наближенні на небезпечну відстань до високовольтної лінії водій отримує звукове та візуальне сповіщення. На дисплеї, що знаходиться у кабіні, є чотири зони наближення до небезпеки. Четверта зона, це коли високовольтна лінія критично близько. У цей момент вмикається механізм блокування кузова. Це виключає людський фактор: навіть якщо водій вирішить, що необхідно підняти кузов, це швидко і нічого не трапиться, кузов не рушить з місця, бо заблокований. Тобто, гарантія – сто відсотків.
Попри складнощі, викликані повномасштабним вторгненням, «АрселорМіттал Кривий Ріг» продовжує вкладати кошти у безпеку, бо мета залишається незмінною – 0 нещасних випадків на виробництві.
Володимира Рилков був мобілізований у серпні 2024 року. Свій останній бій з окупантами він прийняв у жовтні того ж року. Загибель рядового Володимира Рилкова нещодавно було підтверджено даними експертизи. Серце захисника зупинилося 28 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області. До призову на військову службу Володимир працював електрослюсарем шахтоуправління гірничого департаменту.
«Володимир перейшов до нас з дробильно-сортувальної фабрики шахтоуправління, і зразу показав себе вправним фахівцем. Обслуговування та ремонти підземного електроустаткування, силових ліній – це робота для справжніх професіоналів, – розповідає начальник дільниці № 32 (енергетичної) Анатолій Позігун. – Володимир працював сумлінно, якісно виконував виробничі завдання. В процесі роботи йому доводилося взаємодіяти з прохідниками, з нарізними дільницями. Він без проблем знаходив спільну мову з колегами, завжди був готовий допомогти, був своїм серед товариства. Більше десяти років ми пропрацювали разом, і він виконував роботу без жодних нарікань. І от ми дізналися про його загибель. Це страшна звістка. Боляче втрачати людей, а таких як Володимир – особливо. Він віддав за нас життя. Завжди будемо йому вдячні. Завжди пам’ятатимемо».
Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам загиблого воїна.
