Позначка: гірничий департамент

Категорії
20 років разом Uncategorized

Дороги, що єднають

Ми продовжуємо розповіді про допомогу нашого підприємства місцевим громадам за період 20-річної роботи компанії «АрселорМіттал» в Україні.

Кінець 2022 року. Похмурий дощовий ранок. Село Миролюбівка Криворізького району. Ґрунтовою дорогою по вулиці з богемною назвою Театральна намагаються пересуватися кілька мешканців села. Дорога, яка й у суху погоду не дуже, з вибоїнами до 40 см завглибшки, перетворилася на суцільне місиво, і для пішоходів стала майже непрохідною. Автомобілістам годі й виїжджати – не кожен позашляховик прорветься. А кілометр нової асфальтованої дороги коштує мільйони гривень. Звичайно ж, таких коштів у громади немає. На допомогу миролюбівцям прийшли гірники «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Роботи почалися у 2023 році. Загуркотіла важка гірнича техніка – бульдозери, грейдери тощо. Почалося будівництво дороги зі щебню. Не асфальт, звичайно, але ж і не ґрунтовка – рівна дорога без бруду та вибоїн. Вантажівки повезли щебінь. За словами менеджера з відкритого видобутку ГД Володимира Мороза, на будівництво дороги довжиною 750 метрів було завезено близько 800 тонн цього будівельного матеріалу. Зазвичай, гучний гуркіт техніки на вулицях міст чи сіл дратує їх мешканців, а от цей гуркіт для жителів Театральної лунав, як приємна музика. Невдовзі можна буде за будь-якої погоди дістатися центру села чи у гості до кумів сходити-поїхати.

У гірників давні дружні стосунки з Гречаноподівською сільською громадою. Гірники зробили дорогу якісно, як для себе. А разом з Театральною також виконали підсипання та впорядкування ділянок шляхів на вулиці Новій та у провулку Робітничому. Якщо взяти до уваги, що практично кожен з близько 600 мешканців Миролюбівки хоча б раз у житті користувався якоюсь з відремонтованих ділянок, то гірники зробили корисну справу для всіх миролюбівців та їхніх гостей.

«Близько десяти діб кипіла робота, – згадує Володимир Мороз. –  Завозили щебінь, висипали, рівняли грейдером. Спрацювали швидко та якісно. Робити людям добро надзвичайно приємно».

І цим добро не обмежилося. Силами нашого ГД були підсипані ями-вибоїни на чималенькій ділянці шляху, яким жителі сіл Гречані Поди, Свистунове, Миролюбівка, Червоні Поди та інших добираються до Кривого Рогу. Зразу після ремонту голова Гречаноподівської сільської ради Галина Усик подякувала гірничому департаменту за допомогу. Вона зазначила, що найпроблемніших два з половиною кілометри дороги, якою учні та студенти їдуть на навчання до Кривого Рогу, працівники – на роботу, господарки та господарі – на ринок, перестали бути випробуванням на міцність для автобусів та автомобілів. Тобто проблему вирішили для майже 1800 мешканців громади.

Щодо впорядкування доріг, то у тому ж таки 2023 році була обладнана електричним освітленням ділянка автошляху від адміністративно-побутового комплексу цеху шламового господарства ГД. Цією дорогою пересуваються працівники нашого підприємства та підрядники. Нею ж автобусами та автотранспортом їдуть мешканці населених пунктів Миролюбівка, Свистунове, Радушне тощо. Раніше ця ділянка практично не освітлювалася, що додавало рухові додаткової небезпеки. «Всього ми зробили освітлення на ділянці більш ніж 2 кілометри, – розповідає начальник цеху шламового господарства ГД Олександр Бондарчук. – Від нашого АПК до зупинки «Миролюбівка». Освітлення працює, воно яскраве, всі задоволені: і наші  працівники, й місцеві жителі»

Категорії
Uncategorized Охорона праці

«S.H.E.» is Health and Safety

Ми прямуємо на виробничий майданчик, де ремонтують величезний самоскид. Володимир та Владислав – працівники підрядної організації, яка виконує цей ремонт. Практично щозміни вони працюють на висоті, з вантажопідйомними механізмами, електроінструментами, тобто небезпек вистачає. Мої супутники – провідний інженер з охорони праці Олександр Шишка та фахівчиня-стажерка Валерія Балабанова підходять до ремонтників, вітаються, розпитують про можливі проблеми з безпекою праці. Зав’язується щира розмова…

«Ми обов’язково маємо знати про труднощі, щоб разом їх вирішити. А ще не втомлюємося нагадувати працівникам про обов’язкове використання засобів індивідуального захисту, виконання всіх вимог з ОП, та про те, що життя – найцінніше, що є у людини, що кожного чекають зі зміни рідні та друзі», – пояснює Валерія Балабанова. Вона – студентка четвертого курсу гірничого фахового коледжу. Дівчина вчиться на маркшейдера, а паралельно опановує професію інженерки з охорони праці у рамках проєкту «S.H.E.», навчаючись і стажуючись одночасно. Її наставником якраз і є Олександр Шишка, який опікується питаннями охорони праці у цехах гірничого департаменту.

«Навчальну програму для Валерії ми складали разом з нею, – розповідає Олександр. – Бо важливо, щоб вона вивчала не лише те, що обов’язково, а й те, що їй самій цікаво. Людину треба зацікавити, не відбити бажання, тоді й результати будуть. Намагаємося гармонійно поєднувати теорію та практику. Теорія – це вивчення нормативно-правових актів з охорони праці, необхідної документації, необхідних для роботи фахівця з ОП комп’ютерних програм, таких як Word, Excel та Power Point. Вони необхідні для роботи з документами, створення звітів та презентацій. Практична частина – це робота у цехах».

Олександр з Валерією більшість робочого часу проводять саме на виробничих майданчиках. Вони спілкуються з людьми, виявляють ризики та разом з цеховиками розробляють заходи з підвищення рівня безпеки у цехах. Звичайно ж, не обходиться без виявлення порушень та бесід з порушниками та їх колегами.

«Я на стажуванні вже три місяці, і один з висновків, які зробила протягом цього часу: люди порушують правила, тому що з байдужістю ставляться до своєї безпеки, – каже Валерія. – Дехто не усвідомлює зв’язку між порушеннями та нещасними випадками. Тож доводиться ще й ще раз повторювати це працівникам. Реагують по-різному. Дехто ображається. Але краще хай ображаються, але залишаються живими, без травм повертаються з роботи. З такими людьми спілкуватися важко, але необхідно. Взагалі-то з комунікацією у мене, скільки себе пам’ятаю, проблем не було. Але над навичками ефективного спілкування я постійно працюю. А ще наполегливо вивчаю теорію, бо щоб ефективно спілкуватися, треба бути, як то кажуть, у темі. Інакше тебе ніхто й слухати не буде».

Валерія сказала, що стажуватись їй подобається, але щоб самостійно виконувати роботу інженера з охорони праці, їй треба ще багато вчитись та практикуватися, тож сподівається на подальшу допомогу колег. За словами Олександра, вона вже виконує багато корисної роботи.

«Коли треба виявити ризики чи порушення, запропонувати заходи, то ще одна пара очей та вух не завадять. А дві голови краще, ніж одна, – усміхається Олександр. – Я у свої 23 роки не вважаю себе старим, але інколи погляд молодших колег на ту чи іншу проблему є незвичним і дуже корисним. Валерію вже знають у цехах гірничого департаменту, тепло вітаються, і питають, чи не вирішив я перейти на інше виробництво, залишивши замість себе стажерку? Поки що ні, працюватимемо разом. Я вважаю, що «S.H.E.» – дуже корисний проєкт. Завзяті розумні дівчата. Беруться за роботу, у них очі горять. Тож і ми поруч з ними не можемо пасти задніх. Бажаю їм не втратити завзяття та бажання робити працю людей безпечнішою».

Більшість часу Олександр та Валерія проводять саме у гірничотранспортному цеху (на ремонтних майданчиках, у кар’єрах тощо). А ще стажерка знайомиться зі специфікою охорони праці в інших цехах ГД: на дробильних та рудозбагачувальних фабриках, у цеху технологічного водопостачання, ремонтному цеху тощо. Тож її цілеспрямовано готують до роботи саме у гірничому департаменті.

«Мені дуже цікаво стажуватися, хоч і не просто. Користуючись можливістю, хочу попросити всіх працівників берегти себе та колег, не порушувати правила, пам’ятати про своїх рідних, і… не ховатися від працівників департаменту з охорони праці та промислової безпеки. Ми йдемо в цехи, щоб вам допомогти».

А дізнатися більше про проєкт «S.H.E.» і взяти у ньому участь, заповнивши анкету, можна за посиланням: https://forms.office.com/e/dhYiuJ6EHi

https://forms.office.com/e/dhYiuJ6EHi
Категорії
Новини

Майстерність, поставлена на конвеєр

Цех металоконструкцій «Ливарно-механічного заводу» чудово впорався з серійним замовленням на опори для роликів.

Конвеєрний транспорт є одним з найрозповсюдженіших у гірничому департаменті «АрселорМіттал Кривий Ріг». Конвеєри транспортують залізну руду, концентрат та ще багато чого. Конвеєрна стрічка рухається по роликах, які обертаються. А самі ролики тримаються на роликових опорах. Саме на виготовлення роликових опор все частіше отримує замовлення наш ЦМК.

«Сама опора – складна конструкція, метал в ній знаходиться у кількох площинах, – пояснює начальник ЦМК Микола Грицан. – Але виготовити одну таку металоконструкцію не є для нас проблемою. Газорізальник на машинах газової різки виготовляє елементи з листового металу товщиною 10-12 міліметрів. Потім ці елементи оброблюються на заготівельній дільниці, гнуться за допомогою спеціального штампу, який було виготовлено власними силами «ЛМЗ» (РМЦ-2 та ЦМК), саме для цього замовлення. А вже тоді наші фахівці на складально-зварювальній дільниці завершують процес виготовлення опор. Але головний виклик – це серійність».

Таких опор має бути багато. У даному випадку – приблизно 160 штук. І для того, щоб конвеєр рухався ідеально, транспортуючи гірську породу, кожна з опор має бути ідеальною. Кожен елемент, кожен кут, кожен зварювальний шов. Тобто ми маємо отримати не одну опору з чіткими розмірами, а 160 таких опор. І наші фахівці з виготовлення металоконструкцій з цим чудово справляються. Працівники дробарних фабрик ГД високо оцінили вироби нашого ЦМК, поставили найвищий бал творцям роликових опор.

Категорії
Новини

День потужних людей

Напередодні свого професійного свята найкращі працівники шахтоуправління з підземного видобутку руди гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали нагороди. Серед них – гірник очисного забою Олексій Литовка. Він привернув увагу футболкою з яскравими літерами ACDC. На питання про музичні вподобання Олексій усміхнувся, і відповів: «Ну ми ж видобуваємо з-під землі метал, то й музика така. Вона налаштовує на нелегку працю».

Так, саме про важку, небезпечну і таку потрібну роботу з підземного видобутку руди говорили сьогодні у шахтоуправлінні на урочистих зборах напередодні свого професійного свята.

Директор ШУ Антон Чирва подякував ветеранам підрозділу за розбудову, розвиток, за збереження виробництва у буремні дев’яності. Він зазначив, що сучасна шахтарська плеяда має нелегші часи та виклики, і справляється з ними, тож щира їм подяка! Тим, хто дає план, не зважаючи ні на що, хто спокійно, без паніки виходив старими виробками зі зміни під час блекаутів, викликаних російськими ударами, коли підйомні механізми не працювали, а згодом знову повертався на робочі місця після відновлення роботи шахти. Антон Чирва подякував людям, які зберегли устаткування в умовах високої вологості під час вимушеного десятимісячного простою, і у липні 2025 року знову успішно запустили виробництво. Керівник ШУ побажав колегам миру, найшвидшої перемоги, здоров’я їм та їхнім родинам, достойної зарплати.

Антон Чирва, а також головний інженер ШУ ГД Микола Лимаренко вручили працівникам шахтоуправління грамоти та подяки «АрселорМіттал Кривий Ріг». А від імені найчисельнішої на підприємстві профспілкової організації (металургів та гірників України) присутніх привітала та нагородила профспілковими нагородами голова ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталя Маринюк. Нагороди від підприємства та профспілки отримали найкращі. Серед них – гірники очисного забою: вже знайомий нам Олексій Литовка та його колега Микола Бережний.

У дитинстві Микола мріяв стати моряком. Приїхав до Кривого Рогу вчитися, а закінчивши технікум, пішов у шахтарі. «Я виріс у селі, тож до фізичної праці було не звикати, але й мені довелося певний час звикати до шахтарських навантажень, – згадує Микола Бережний. – І працювати доводиться не лише фізично, а й багато розумово. Під час напруженої роботи допомагає гумор. Наша бригада складається з чотирьох людей. І кожен на позитиві, має чудове почуття гумору. Працюємо тяжко, але дружно й весело!».

Олексій працює в іншій бригаді, але підтверджує слова колеги про позитив, настрій та командну роботу. Він – шахтар у четвертому коліні. «Коли татко вперше взяв мене на «Перегони на виживання», що проходили на місці, де зараз «Епіцентр», я був у захваті! – згадує Олексій. – І мені неймовірно захотілося піти у автогонщики. Але потяг до родинної справи взяв гору. Наша робота дуже цікава. Кожна зміна – це виклик, для кожного з нас та бригади в цілому. Ціль зазвичай однакова – добути стільки-то руди, але шляхи до неї кожного разу різняться. Це вимагає постійно бути в тонусі».

Ветеран нашого шахтоуправління Анатолій Охінченко багато років працював начальником дільниці. А сьогодні разом з іншими ветеранами-шахтарями він приїхав на рідне підприємство в гості. Це давня традиція – запрошувати та вітати ветеранів з професійним святом. «Дякуємо за можливість знову повернутися у часи нашої молодості, коли ми, як першачки у школу, прийшли працювати на шахту. З радістю ходили на зміни, пишалися здобутками рідного шахтоуправління. Величезна подяка нинішньому поколінню за запрошення! З глибокою скорботою стояли ми сьогодні біля стенду з фотографіями десяти працівників шахтоуправління, героїв, які віддали свої життя за нашу неньку Україну. Безмежна їм вдячність та світла пам’ять. Від імені ветеранів вітаю всіх наших шахтарів зі святом. Бажаю душевного спокою, здоров’я духовного та тілесного, родинного щастя, і хай Бог подарує нам, нашій Україні таку необхідну та вистраждану перемогу!»

Категорії
Новини

Барви волі та перемоги

Ми не знаємо того, що буде далі, але впевнені в тому, що буде завжди.

У світі є чимало гармонійних поєднань кольорів, що милують око. Але для нас, українців, наймиліше, найгармонійніше – це поєднання синього та жовтого. Соняшникове поле та синє небо, сині волошки у стиглій пшениці, синя морська безодня та золотий пісок наших донедавна затишних морів. Для нас це не лише ідеальний симбіоз кольорів, це ще й код нації, висловлений барвами, символ боротьби за її свободу. Таке гармонійне поєднання можемо зустріти і в наших цехах. Ось кар’єром рухається величезний самоскид. Він яскраво-жовтий, везе 130 тонн залізної руди. Підіймаємо голови догори, і милуємося неосяжним синім небом над кар’єром. А ось пробилися крізь заводський ґрунт тендітні жовті квіточки. Вони чудово гармонують з синім корпусом будівлі відділення безперервного розливання сталі. І таких прикладів безліч. Та що там розповідати, краще побачити на власні очі і ще раз усвідомити, що ми – українці.

Дрібносортний стан ДС 250-4 запущено після реконструкції у 2019 році саме 24 серпня. Разом з українськими кольорами він поєднує у собі українську якість та незламний потяг до перемоги, адже зміг опанувати випуск продукції п’ятого стану, пошкодженого російськими ракетами у 2022 році.

Ротори для ексгаустерів агломашин на ремонтному виробництві Ливарно-механічного заводу виготовляють вже понад 10 років. Їх фарбують у кольори українського прапору. Ці синьо-жовті металеві сонця мандрують європейськими шляхами до своїх замовників. На цьому шляху вони символізують нашу країну, яка сьогодні бореться, відстоює свою незалежність.

У 2018 році в ПАО «АрселорМіттал Кривий Ріг» урочисто презентували комплекс нових коксових батарей №№ 5,6. Цей інвестиційний проєкт коштував 160 млн доларів і став знаковою подією не лише для підприємства, а й для України. Вперше серед коксохімічних підприємств країни тут застосовані нові технологічні рішення, система екологічного моніторингу викидів. Батареї прикрашають синьо-жовті кольори, які підтверджують, що Україна – це передова країна, яка може задавати промислові тренди у виробництві.

Ці синьо-жовті велетні – модернізовані у 2020 році високонапірні насоси Warman шламового господарства гірничого департаменту. Вони успішно виконують гідротранспортування хвостів. Ці насоси допомагають заощаджувати технічну воду, адже не має необхідності використовувати її для гідроущільнення самого насосу. За досвідом цієї модернізації на підприємство приїздили колеги з усієї України.

Категорії
Наші люди

Миколина кар’єра

У кримінальних дев’яностих та на початку двохтисячних «Відвезти на кар’єр» багатьма сприймалося, як погроза або жарт в стилі чорного гумору. Микола Агейкін вже більш ніж 10 років возить людей у кар’єр,… розвозить по робочих місцях. Він водій вахтового автомобіля гірничотранспортного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг». А його стаж роботи на підприємстві перевалив за чверть століття.

«Зараз мені 66 років. А у Кривий Ріг я переїхав, коли виповнилося 25, –  розповідає Микола Агейкін. – Місто вже давно стало для мене рідним. Я влаштувався машиністом автомобільного крана на одне з криворізьких підприємств. Також працював на навантажувачі. Допомагав ремонтувати автодвигуни для вантажівок, «Ікарусів» тощо. Робота мені подобалася, бо з технікою дружив з самого дитинства. Велосипед, мопед, мотоцикл. А з 14 років сів за кермо трактора».

Микола виріс у селі. Тато, Іван Семенович, працював трактористом і взяв хлопця в поле своїм помічником. Юнак швидко вчився і за лічені роки став добрим трактористом. А під час служби у війську опанував ще й професію машиніста автокрана. І саме за цим фахом він прийшов працювати у наш гірничий департамент.

«Без кранів у кар’єрі ніяк. Там працює потужна техніка – бурові верстати, екскаватори – яку треба ремонтувати, – пояснює Микола Агейкін. – А якщо двигун важить кілька тонн, то як ти його заміниш без крана? Я та мій кран вантажністю 16 тонн спеціалізувалися саме на ремонтах бурових верстатів. Також брали участь у ремонтах водовідливів, водоводів тощо. Кран – дуже затребувана техніка, і роботи у кранівників вистачає».

Микола пояснив, що переміщення вантажів саме у кар’єрі вимагає від кранівника неабиякої майстерності. Треба знайти рівний майданчик під автокран. Розміститися так, щоб довжини стріли вистачило аби без проблем дістатися до вантажу. Кранівник слідкує, щоб стропальники правильно застропили, бо інакше можна накоїти лиха, і відповідає за це керманич крана.

«До порушень не можна бути толерантним, адже від цього залежать людські життя, –  продовжив Микола Агейкін. – Я ніколи не соромився зупинити роботу і попросити стропальників перестропити вантаж, так щоб було правильно і безпечно, навіть якщо комусь це не подобалося. А ще є невеличкі, але важливі секрети у роботі самого кранівника. Наприклад, якщо з причепленим вантажем повертатися збоку назад, то кран стійкий, і можна брати важчий вантаж. А якщо ззаду в бік, то кран може перевернутися, тож треба обмежити тоннаж. А ще для запобігання перекиданню не варто переміщувати вантаж високо над землею. Та ще багато таких нюансів, які приходять з досвідом. Робота дуже цікава».

Потім наш герой спробував себе водієм самоскида. Його автомобіль не возив сотні тонн руди, але значення його для гірничої справи було не меншим.

«Моїм основним завданням було доставляти робочі запчастини та вузли, устаткування до місця ремонтів у кар’єрах, і навпаки – вивозити на поверхню те, що треба відновити, відремонтувати, довести до робочого стану. Якщо це все своєчасно не привезти, то про стабільну роботу техніки, а, відповідно, плановий видобуток руди, не може бути й мови. Керувати самоскидом у кар’єрі також цікаво. Це не шосейні дороги. Під’їхати до місця ремонту, та ще й так, щоб кран міг «дотягтися» до тебе стрілою, без проблем  розвантажити чи завантажити – справа непроста. Це не те, що біля під’їзду припаркуватися. А ще ж треба враховувати, що у зонах ремонтів працюють люди, техніка. Я керував самоскидом років зо 10 і отримав безцінний досвід».

А далі Микола Агейкін пересів на «вахтовку». Йому довірили возити найдорожчий капітал підприємства – його працівників. Щозміни він скеровує у кар’єр своє авто, щоб машиністи екскаваторів, бурових верстатів, водії великовантажних самоскидів та багато інших безпечно та з комфортом під’їхали точнісінько до своїх робочих місць, які знаходяться скрізь, аж до самого дна кар’єру.

«Дійсно, люди – це інший рівень відповідальності, ніж запчастини. Нещодавно я отримав нову машину. Вона комфортна для людей, зручна щодо керування, потужна та безпечна. Кар’єр – це не чисте поле, тому щоб бачити все навкруги у мене є п’ять додаткових «очей», тобто відеокамер, зображення від яких виводяться на монітор у кабіні. Це дозволяє володіти ситуацією. Я люблю порядок у всьому і не люблю байдики бити, тож коли видається вільна хвилька, використовую її для догляду за своєю машинкою. Дуже ціную своїх колег, ніколи не відмовляю у допомозі. Бо якщо ти відмовиш людині сьогодні, то хто ж тобі допоможе завтра? Вірно написано у мудрій книзі: «Треба ставитися до людей так, як хочеш, щоб вони ставилися до тебе».