«АрселорМіттал Кривий Ріг» привітав новорічними подарунками дітей, батьки яких захищають підприємство від пожеж та надзвичайних ситуацій у складі 4-го Державного пожежно-рятувального загону.
«4-й ДПРЗ – надважлива складова нашої системи промислової безпеки, – говорить заступник директора департаменту (промислова безпека) департамент з ОП та ПБ підприємства Сергій Мельник. – Ми цінуємо їхню цілодобову працю з захисту людей і обладнання, професіоналізм, відвагу та мужність, сумлінне ставлення до роботи та оперативне реагування під час ліквідації пожеж. Ми – одна команда, тож логічно, що їхні дітки отримали подарунки від нас».
Заступник начальника 4 ДПРЗ Тарас Пинило від рятувальників та їхніх родинщиро подякував «АрселорМіттал Кривий Ріг» за солодке привітання, а також за допомогу, що надає підприємство загонові.
«З початку війни нас переведено на посилений режим служби, – повідомив Тарас. – Ми декілька разів допомагали місту ліквідовувати наслідки російських обстрілів. В нашій роботі дуже допомагають техніка, устаткування, засоби індивідуального захисту, які ми отримали від підприємства. Розуміємо, що вам зараз нелегко виживати. Дякуємо за таке серйозне ставлення до нашої роботи, безпеки! Стараємося віддячувати тим же. І ще раз дякую за святковий настрій для наших діточок!»
Хлопцю назавжди залишиться 23 роки. Життя Данила Козлова обірвалося під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Водяне на Донеччині.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Данило Козлов працював електромонтером у доменному цеху № 1. Свою роботу він виконував на дільниці з ремонту перетворювальної техніки, яка є одною із важливих у цеху, адже там електрична енергія перетворюється з одного виду на інший, потрібний для живлення сучасних металургійних агрегатів.
«Данило був справжнім фахівцем у своїй справі, він працював ефективно та безпечно, – говорить Євген Віноградов, заступник начальника доменного цеху № 1 з електрообладнання. – У нашому цеху відбувалось його професійне становлення . Сюди Данило влаштувався після навчання у Гірничо-електромеханічному фаховому коледжі Криворізького національного університета. Талановитий хлопець одразу звернув на себе увагу і керівництва цеху, і колег. Після строкової служби в ЗСУ Данило знову повернувся до ДЦ-1. Добрий, завжди позитивний, готовий допомогти іншим – таким ми назавжди запам’ятаємо Данила Козлова».
Підприємство висловлює щирі співчуття родині захисника. Вічна пам’ять і слава українському воїну!
Новорічні свята завжди особливі для кожного з нас. У цей час ми підбиваємо підсумки року минулого, оцінюємо свої здобутки, будуємо плани на рік наступний.
2023-й рік став для усіх роком міцності, впевненого спротиву ворожим атакам, згуртованості та витримки. Реальність, у якій ми живемо зараз, ставить перед нами виклик за викликом. Але жодного разу наші сталеві люди не відступили, не здалися. Ми змогли зберегти наш завод, втримати колектив. Ми залишаємося міцною опорою для міста і економіки країни і плануємо наступного року підвищити рівень виробництва. Бо цілеспрямованість, віра в найкраще – це те, що робить нас незламними і крок за кроком наближає Перемогу.
Ми висловлюємо щиру вдячність нашим колегам, які зараз виборюють свободу і незалежність України на полі бою. Віримо, що наші щирі молитви допоможуть їм повернутися до нас і продовжити мирну працю. Наші серця – з родинами захисників, які вже не повернуться. Пам’ять про них завжди житиме в наших серцях.
Нині всі ми прагнемо мирного життя, і вкладаємо в це поняття не абстрактний, а конкретний зміст: ми хочемо, щоб в Україні, у нашому місті, у кожній родині панували спокій, злагода і любов, лунав дитячий сміх, завжди були поруч рідні та близькі люди, а все задумане вдавалося втілити в життя. Пам’ятайте, світло переможе темряву, як колись Різдвяна зірка осяяла світ.
Зі святами!
Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг»
28 грудня виповнюється 55 років передноворічному імениннику– ремонтно-механічному цеху N 2 Ливарно-механічного заводу.
У далекому 1968 році для тоді ще «Криворіжсталі» цех став справжнім подарунком під ялинку. Адже активний розвиток заводу вимагав постійного збільшення обсягів виробництва запчастин та швидкого та якісного виконання ремонтів агрегатів та устаткування металургійного і гірничо-збагачувального виробництв. РМЦ-2 одразу взяв високу планку, заявивши про себе, як про ремонтний комплекс з високим рівнем технологій та механізації виробництва.
«Коли говорять про наш цех, то майже кожного разу звучить слово «унікальний», – говорить начальник РМЦ-2 Олександр Тюрін. – Я вважаю, що це справедливо. По-перше, нас відрізняє від інших цехів кількість устаткування. Тільки підлогового обладнання у нас 200 одиниць, яке розташоване на 26 тисячах квадратних метрів виробничої будівлі цеху. Фактично у нас присутня уся механічна обробка, яка є у сучасному машинобудуванні, всі її види. І саме у нас працює унікальне обладнання, як, наприклад, фрезерний верстат з ЧПУ VESTA, обладнання для термообробки токами високої частоти, пласко-шліфувальний верстат SG80300SD, вертикальний фрезерний оброблювальний центр SELICA SMV-1200 A, токарно-фрезерувальний центр SAMSUNG. Та й ширшого спектра ремонтних професій, ніж представлені у нас, напевне, й не відшукаєш на заводі. У нас працюють зуборізальники, шліфувальники , фрезерувальники, токарі, термісти, розмітники, кранівники, слюсарі-ремонтники. Цей перелік можна ще продовжувати та продовжувати. І, що найцінніше, усі наші 275 працівників – професіонали».
3D-око розмітниці та металеві викройки
Бригадирка розмітників Людмила Жарікова працює в цеху вже 37 років. Вона прийшла до РМЦ-2 юним дівчиськом з палкими очима, про все хотіла дізнатися, все вивчити та спробувати зробити кращим. Роки додали досвіду, але ще й досі поряд з нею відчувається якась особлива тепла енергія, яка охоплює все і всіх навколо.
«Розмітник – це той самий кравець, але по металу. Від нашої майстерності залежить, наскільки точно і легко потім працюватиметься із заготовкою верстатникам, які її оброблятимуть, – говорить бригадир розмітників Людмила Жарікова. – І розуміючи це, я не залишаю собі права на помилку. Я дуже люблю свою роботу, адже вона настільки різноманітна і цікава, що про нудьгу не йде мови взагалі. Щоразу кожне замовлення – це новий виклик. Я вважаю, аби стати профі у моїй справі треба мати природний хист і… 3D-око. У заготовці ти маєш побачити майбутню деталь ще до того, як візьмешся її розмічати. І це так цікаво!»
Бригадир розмітників Людмила Жарікова
Попри складні часи цех працює, встояв. Працівники цеху є серед захисників країни. На жаль, двоє хлопців РМЦ-2 загинули в боях. Віталій Яковлєв та Євген Ткаченко. Веселі, відкриті, вони назавжди залишаться частиною колективу.
За 55 років фахівці РМЦ № 2 освоїли та розробили власні унікальні методи та технології відновлення деталей: наплавлення різними матеріалами, плазмово-порошкове облицювання, термозміцнення. Наразі основна продукція цеху – станини клітей та ножиці для прокатних станів, роликові конвеєри, шестерні і ходові колеса, ножі гарячого різання, запасні частини для агломераційних та доменного цехів, конусні броні, станіни, ексцентріки і інші комплектуючи дробілок ГД. Можливості цеху вражали як на початку його створення, так і зараз. На його обладнанні можна обробляти деталі діаметром до 5 м, вагою до 100 тонн та довжиною до 16 метрів. Але жодне навіть найсучасніше обладнання нічого не варте без вмілих рук та світлих голів, говорять в цеху.
Унікальність на кожному кроці
Говорять, що перше враження від побаченого завжди важливе. Відчуття простору, розмаху майже 20 років тому охопило токаря Євгена Жмура, коли він переступив поріг цеху. «Моїми першими словами тоді були «Ого, вау!» Це місце поєднало в собі мої захоплення усім, що рухається, обертається, розбирається та збирається, – розповідає токар Євген Жмур. – Зараз я працюю на трьох розточних верстатах. І кожен з них – зі своїм характером. Довелося вчитися їх приборкувати. Але зараз ми разом з ними здатні творити справжні дива. Ось, наприклад, я обробляю стрілу кар’єрного екскаватора довжиною у 14 метрів. В якому ще цеху це можливо? У нас міцний колектив, якому на ювілей я хочу побажати подальшого розвитку, необмежних перспектив та руху вперед. У нас же в цеху все рухається у єдиному напрямку – назустріч Перемозі».
Токар Євген Жмур
Страх висоти лікується на крані
21 рік тому Уляну Мирончук до РМЦ-2 за руку привів майстер училища, де вона вчилася на машиніста крана. «Беріть, гарна дівчинка», – сказав він тоді. От тільки у цієї дівчинки був страх висоти, адже вчитися на кранівницю вона пішла лише за суворим наказом бабусі, яка колись працювала на заводі і вважала, що лише завод може дати стабільність та впевненість у собі.
Машиністка крана Уляна Мирончук
«Я тоді страшенно злякалася, – розповідає машиністка крана Уляна Мирончук. – Цех великий, обладнання багато, чимало людей працює знизу, а розміри деталей та заготовок, які ти маєш перевозити краном, взагалі мені здалися гігантськими. Зібрала тоді свою волю в кулак і почала працювати. Зараз працюю на кранах вантажопідйомністю від 5 до 50 тонн. Ми розвантажуємо машини, які привозять деталі та вузли до цеху, встановлюємо їх на верстати, а часто ці деталі потрібно розвернути, перевернути, швидко перемістити в інше місце. І головне – це потрібно зробити безпечно для усіх працівників, які знаходяться в цеху. Напруга ще та, відповідальність шалена. Але я вдячна цеху за усе. Він вилікував мене від страху висоти та допоміг зустріти кохання мого життя – мого чоловіка Юрія, він працює в цеху зубошліфувальником».
Зараз чоловік Уляни Юрій в ЗСУ. Коли захисник буває у відпустці, то одразу приходить до колег. Сумує за роботою. Вже другий рік поспіль родина зустрічає Новий Рік без свого героя.
«30 грудня старшій доньці виповниться 18 років, 3 січня молодшій – 9. Юрій, на жаль, не святкуватиме разом з нами. Але в останню відпустку він встиг нарядити разом з доньками новорічну ялинку. І вона нагадуватиме нам, що наші дні та ночі захищає наша рідна людина. Сподіваюсь, що це останні свята, коли ми не разом з усією родиною, я вірю, що ми обов’язково переможемо. А цеху і своїм колегам, і усім українським родинам бажаю миру та злагоди, нових здобутків та Перемоги! Щасливого усім Нового року!»
У новорічних казках у святкові дні обов’язково з’являються чарівники, які приносять подарунки кожній дитині. Зазвичай до цієї почесної магічної когорти долучається «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Не став винятком і цей непростий для усіх нас рік. Маленькі серця мають радіти, вони завжди чекають на диво і люблять посмакувати солоденьким. Цьогоріч близько 2000 наборів зі смаколиками від великого підприємства отримали діти пільгових категорій. Серед них вихованці і Центру для дітей з вадами слуху та тяжкими порушеннями мовлення «Сузір’я», ГО «Спілка інвалідів», ГО «Фонду Об’єднаних сердець» та КМО «Сонячні діти Криворіжжя», а також вихованці криворізької гімназії № 98.
Для сонечок з любов’ю
Сьогодні в родинах-членах Криворізької міської організації «Сонячні діти Криворіжжя» виховуються понад 30 дітей з синдромом Дауна. Їх ще називають сонячними за їхню відкритість, щирість та довірливість. Наше потужне промислове підприємство завжди допомагало цим сім’ям. А декілька років поспіль була започаткована традиція – напередодні новорічних свят дарувати солодощі цим діткам. Цього року під ялинки родини теж отримали солодкі подарунки.
«Насправді наших діточок легко зробити щасливими. Для цього достатньо солодощів, уваги та щирих обіймів, – говорить Тетяна, мама сонячної Віолетти з родини переселенців з Бахмутського району, член КМО «Сонячні діти Криворіжжя». – Спасибі величезне «АрселорМіттал Кривий Ріг» за щасливі очі моєї донечки, за небайдужість до дітей вразливих категорій, за радість, емоції та відчуття захищеності, які ви даруєте в такі складні для країни часи».
Солодке сузір’я подарунків
У Центрі для дітей з вадами слуху та тяжкими порушеннями мовлення «Сузір’я» навчається 158 дітей. На початку війни чимало з родин виїхали за межі міста, але зараз сім’ї повертаються. І цього року все більше вихованців Центру відзначатиме свята вдома, де на них вже чекають солодощі від нашого підприємства.
«Наша співпраця триває вже понад 15 років. Ми завжди разом: і в біді, і в радості, – говорить в.о. директора КЗО «КСШ «Сузір’я» ДОР» Юлія Єсько. – І обов’язково ми разом у святкові дні. У цих новорічних свят є смачна складова – подарунки від підприємства з великим серцем. Ці солодощі допомагають створити особливий настрій, відчути підтримку та турботу. 158 наборів обов’язково знайдуть своїх адресатів. І хай кращою винагородою за ваші добрі справи стане щире дякую від наших дітей».
Подарунки, що єднають, для об’єднаних сердець
Новорічних та різдвяних свят з нетерпінням чекають усі діти. І малеча з громадської організації «Фонд Об’єднаних сердець» не виняток. Ця організація об’єднала родини, в яких зростають діти з аутизмом та ментальними порушеннями. Їм «шефи»-металурги передали 40 солодких «будиночків».
«Давні добрі друзі та партнери з «АрселорМіттал Кривий Ріг» вже багато років поспіль дарують нашим дітям святковий настрій напередодні Різдвяних та Новорічних свят, – говорить голова правління ГО «Фонд Об’єднаних сердець» Наталя Пастушенко. – Не вистачить слів, аби сказати, як ми вдячні за те, що оченята наших діточок палають від радості та задоволення. Ми дуже цінуємо стосунки, які склалися у нас з підприємством, яке має велике гаряче серце. Ми відчуваємо себе єдиною родиною з вами. Гарного настрою нам усім! Хочу побажати усім українським родинам переможного нового року!» Крім цього солоденьким посмакували малеча з ГО «Спілки інвалідів» та вихованці криворізької гімназії № 98. Разом вони отримали 244 подарунки.
На підприємстві підбили підсумки творчого проєкту «Різдвяна казка», в якому взяли участь майже 80 родин «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Стіл Сервісу», «Вагових систем» та ЛМЗ.
Конкурс ініціював департамент з корпоративних комунікацій нашого підприємства, щоб популяризувати культурні та моральні цінності сім’ї. Адже в наш час дуже важливими є збереження та підтримка родинних традицій, творчого розвитку, залучення родин до спільного творчого процесу.
І ця мета була досягнута – конкурс видався цікавим, колоритним, блискучим. Приємно було ще раз впевнитися, що наші люди мають творчий хист, натхнення, вони талановиті, неординарні, ініціативні, креативні.
Катерина Залозних, в.о. директора департаменту з персоналу ПАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг”:
«Навіть у найскладніші часи є місце для різдвяної казки, добрих вчинків, мудрості, сміливості, чесності – того найкращого, що повинно бути притаманним кожній людині. І це підтвердили десятки родин нашого підприємства, які стали учасниками конкурсу «Різдвяна казка». Усі казки були дуже світлими, теплими, подекуди повчальними. А ще їх об’єднувало те, що в них був щасливий кінець – світло завжди перемагало темряву. Це дуже мотивує та надає сил кожному з нас».
У казках, які були подані на конкурс, були оригінальні сюжети, цікаві герої, інтрига та подекуди несподіванки, які не раз приємно дивували членів журі. А деякі малюнки, які супроводжували текст, взагалі викликали щире захоплення.
«Журі оцінювало казки максимально об’єктивно, адже ніхто з нас не знав, хто автор тої чи іншої казки, де вони працюють або їхній склад родини. Вимоги до всіх були однакові: наявність цікавого оригінального сюжету, проста грамотна мова викладення, відображення власних родинних традицій та звичаїв, щасливий кінець. Бонусні бали отримали казки з прив’язкою до «АрселорМіттал Кривий Ріг» або металургії. Коли ми читали усі ці казки, то можна сказати, що отримали сеанс казкотерапії. І ще раз впевнилися, що родини, які здатні вірити в казку, вірити у перемогу добра над злом – непереможні!», – сказала голова журі, редакторка видання «Металург» Тетяна Філяєва.
За підсумками усіх балів перемогла казка «Різдвяний тепловоз», яку написала родина Куппів – Оксана, яка працює майстром служби вхідного контролю ПП «Стіл Сервіс», Микола, електромонтер УЖДТ ГД, та їхня донька Поліна.
«Конкурс одразу нас зацікавив, тож захотілося спробували свої сили у створенні казки, – сказала Оксана Куппа. – Щодо сюжету, то думки були різними, дуже хотілося більше розповісти про нашу родину, але і «прив’язати» сюжет до нашого підприємства. Писали казку майже тиждень, кожен додавав до неї щось своє. Ми вигадували драматургію, розвиток історії, динаміку. Разом із тим, ми хотіли, щоб вона не була дуже гострою. Погодьтеся, зараз, коли і так навколо багато стресів, зайвий раз дуже хвилюватися не треба. Чимало внесла у казку донька Поліна, яка вже студентка, навчається в державному університеті економіки та технологій, де набуває фаху міжнародних відносин, суспільних комунікацій та регіональних студій. Малюнок ми теж створювали разом. Взагалі такі конкурси дуже потрібні для усіх нас. Вони хоч трохи відволікають від війни і всього, що з нею пов’язано, дарують гарні емоції та віри у свої сили. Ми навіть і не сподівалися на перемогу. Для нас вона – наче як у казці!»
Друге місце у конкурсі посіли Тетяна (працівниця ЛМЗ), Артем та Микита Герасимюки за «Казку про добрий та злий вогні».
Третє місце у «Казки про братів». Її написали АльонаПавленко («Стіл Сервіс»), Андрій Спас та їхні діти Аліна, Софія та Олеся.
Окрім головним переможців, журі вирішили нагородити учасників у додаткових номінаціях. У номінації «Кращій малюнок» переможцями стали одразу декілька сімей – це родина Чехів, батько якої Гордій Олегович працює в агломераційному цеху № 3. У цьому ж цеху працює Олександр Комар, батько ще однієї родини-переможниці в цій номінації, в якій виховується шестеро дітей. Також журі відзначило малюнок родини Луциків, де зростають двійко дітей, а матуся Яна Євгенівна працює у технологічному цеху коксохімічного виробництва.
Особливий приз за казку «У пошуках радісного часу» було вручено виробничій ковальській родині, яку склали Інна (ЛМЗ, ковальська дільниця РМЦ-1) та Олена Оліфери, Влада та Наталія Шовкопляси.
Юлія Вернигора, учасниця конкурсу: «Давно хотіла спробувати себе у творчості, хотілося щось написати цікаве, тож конкурс став гарним приводом. Коли ми з родиною вирішували, якою буде тема казки, донька запропонувала написати про пшеницю. Ми казку так і назвали «Чарівна пшениця». Написали її буквально на одному диханні, за один день. Усім було цікаво, такі конкурси дійсно об’єднують».
Людмила Комар, учасниця конкурсу: «В нашій родині шестеро дітей, яких ми дуже любимо і якими пишаємося. Над темою казки довго не міркували – вирішили писати про себе, про свою родину, яка, можливо, схожа й на інші родини нашого міста. В них зростають та виховуються діти, пізнають цей світ, подорожують, працюють, стають майстрами своїх справ. Тож наша казка написана на реальних подіях, ми її назвали «Хлопчина-металург». Це була наша перша проба пера. Усім дуже сподобалося!»
Найкращі казки ми опублікуємо у газеті «Металург», тож слідкуйте за випусками у наступному році.
