Звернення по допомогу лікарні надійшло до ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» у квітні. Керівництво підприємства вирішило надати благодійну допомогу і виконати ремонтні роботи у неврологічному відділені лікарні.
Одразу виконали попередній огляд та оцінку обсягів ремонтних робіт та витрат на їх виконання. Ремонт довірили дочірній компанії ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» – ПП «Стіл Сервіс». Влітку розпочалися роботи з ремонту систем опалення, каналізації, водопроводу, виконали електричні ремонтні роботи, ремонт палат та санвузлів.
У церемонії відкриття оновленої лікарні, яка відбулася 11 жовтня 2024 року, взяли участь голова Криворізької районної військової адміністрації Євген Ситниченко, директорка департаменту з правових питань та взаємодії з державними органами, в.о. генерального директора Олена Бізяєва та генеральний директор ПП «Стіл Сервіс» Олександр Лісовенко.
Завдяки допомозі підприємства вдалося відкрити нове неврологічне відділення на 20 місць, відремонтувати маніпуляційні, душові, палати, в яких виконано сучасний функціональний ремонт. Раніше це приміщення було непридатним до використання.
Цей медзаклад надає широкий спектр послуг, наприклад, хірургічних, для пацієнтів Криворізького району, зокрема, громадам, які межують із підприємством.
«Це не перший проєкт підприємства для громад району і цієї медичної установи зокрема. У 2022 році «АрселорМіттал Кривий Ріг» вже надавав медичну гуманітарну допомогу лікарні. Окрім хірургічного електроінструменту, лікарів забезпечили антисептичними засобами, кровоспинними пластирами, шовним матеріалом, знезаражувальним пристроєм та медичними меблями», – сказала в.о. генерального директора «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олена Бізяєва.
Він захищав Україну на Херсонському, Донецькому напрямках, брав участь у боях на Харківщини, але війна забрала життя молодшого сержанта Миколи Недрі на Одещині в районі населеного пункту Ізмаїл. Під час бойового чергування у Героя не витримало серце.
Вперше Микола Недря став на захист рідної країни ще під час АТО. Згодом знову повернувся до мирного життя, але, на жаль, не надовго. Повномасштабне вторгнення росіян в Україну знову змусило Миколу взятися за зброю. На військову службу він вирушив від самого початку війни. Молодший сержант Микола Недря був оператором-кулеметником роти радіоелектронної боротьби.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Микола Недря працював вальцювальником у СПЦ № 1.
«Завдяки наполегливості, кмітливості, жаги до нових знань та міцному характеру Микола добре справлявся із завданнями будь-якої складності, тому і у прокатній справі просувався впевнено. Він починав з прибиральника гарячого металу, працював слюсарем з перевалки прокатних клітей, а на війну пішов вже з посади вальцювальника стану гарячої прокатки 7 розряду, – розповідає Олександр Андрейчук, заступник начальника СПЦ № 1 з технології. – Микола був людиною, яка не боялася братися за найскладніші завдання, і у нього завжди все виходило якісно. Загартовувати характер, не пасувати перед труднощами йому допомагав спорт. Уявіть, Микола міг навіть на руках ходити. Він був фізично сильною людиною, любив активний відпочинок. До рибалки, наприклад, залучав своїх товаришів-колег по цеху. У колективі він був лідером, його поважали, до його думки прислухалися. Микола був сміливим та рішучим, захист країни вважав своїм безпосереднім обв’язком, тому як тільки ворог зайшов на українську землю, він став до лав захисників. Але серце Миколи не витримало. Це непоправна втрата для усіх нас. Його синові буде ким гордитися та з кого брати приклад».
Висловлюємо щирі співчуття рідним, колегам, друзям Миколи Недрі.
Свій 60-й день народження відзначив блюмінг № 2 – підрозділ з непересічною металургійною історією.
У святковий день до цеху завітали ветерани, які протягом багатьох років творили його історію. Вони зустрілися з блюмінговцями, які працюють зараз. Було багато усмішок, обіймів, спогадів, а дехто з працівників звернувся до ветеранів за практичними виробничими порадами. І жоден не відмовив. Хоча можна було послатись на те, що свято і сьогодні недоречно. Бо такий він, дух блюмінга, дух цехового патріотизму, поваги до колег та взаємодопомоги.
Зараз блюмінг-2 – це друга дільниця об’єднаного блюмінга. Саме вона продовжує виробляти необхідну для підприємства продукцію – сталеві заготовки, з яких потім на наших прокатних станах виробляють арматуру, кутник, смугу, тобто основну товарну продукцію. І хоча зараз заготовки виготовляють ще й на трьох машинах безперервного лиття заготовок конвертерного цеху, деякі наші стани можуть використовувати лише заготовки з блюмінга.
Ветеран Віктор Лопатін почав свою роботу на заводі різальником на 1250-тонних ножицях. Потім він працював майстром, начальником зміни.
«Після закриття блюмінга-3 я перейшов на блюмінг-2. Тоді ним керував Іон Теодорович Ротару, для мене – це людина з великої літери. Він був фахівцем найвищої кваліфікації. Я на нього рівнявся і багато взяв для свого професійного росту. Зразу я працював вальцювальником, потім майстром, старшим змінним майстром, старшим майстром стану. Я часто згадую наш колектив. Це така сила-силена! 80 відсотків успіху – це колектив. Хочу звернутися до своїх колег з теперішнього і минулого: ви – найкращі. Не всі люди у бригаді мають найвищу кваліфікацію, але якщо є взаємоповага та взаємодопомога, то можна впоратися з будь-якими складнощами. З кожним, з ким я пройшов свій шлях на блюмінгу, я прожив найкращі роки свого життя».
Ветеран блюмінга-2 Володимир Штирхун також починав з блюмінга-3. У 1983 році він прийшов туди нагрівальником металу.
«Опановував професію я безпосередньо в цеху. Спочатку вчився за системою «мітла-лопата», – усміхається Володимир Штирхун. – А якщо серйозно, то я вдячний моїм наставникам Вадиму Курському та Михайлу Кібцю, які щедро ділилися своїми знаннями та досвідом. Потім я став старшим нагрівальником, згодом – майстром. На блюмінг-2 перевівся нагрівальником, а через пів року став начальником зміни. Потім був старшим майстром блюмінга, а завершив трудовий шлях заступником начальника цеху. Протягом 28 років все траплялося – буріння, травми колег, термінові виклики на роботу вночі… Але хорошого було більше. Донині сняться мені цех, люди, метал. Та й на пенсії не нудно. Виховую онуків Кирила й Марусю. Якби не війна, був би щасливий дідусь. Але віримо в перемогу. Героям слава!».
Олександр Ткаленко, який очолює прокатний департамент, починав саме з блюмінга-2. Він зазначив, що у цеху панує атмосфера, яка мотивує професійно зростати, вдосконалюватися, досягати.
«Я прийшов сюди вальцювальником. А далі пройшов всі керівні щаблі від майстра до начальника цеху. За 17 років я попрацював на всіх дільницях блюмінга. Саме цей досвід дозволив зрости до директора департаменту. До речі, я не один такий. Наприклад, блюмінговець Віктор Гладуш став генеральним директором комбінату, а Володимир Шеремет – головним інженером, головою адміністрації з виробництва. Володимир Лясов, як і я, керував прокатним департаментом, а Володимир Теслюк, також блюмінговець, зараз керує гірничим департаментом…Блюмінг відрізняється від усіх цехів своїми габаритами, своїми можливостями. 12-тонні злитки протягом хвилини перетворювати на заготовки – це не жарти. Блюмінг дійсно дає поштовх багатьом людям. Не дивлячись на скрутні часи, цех працює, забезпечує заготовками стан ДС 250-2. Стан ДС 250-3 також використовує заготовки блюмінга. Щиро вітаю всіх блюмінговців з нашим святом!»
Будильник як завжди задзвенів о пів на четверту ранку. Катерина прокинулася і почала збиратися на роботу. Перед виходом вона ніжно поглянула на сина, який міцно спав, і швидко вийшла.
Ще кілька років тому вона навіть не уявляла, що працюватиме у кар’єрі, і що це їй буде неабияк подобатися. Катерина Шевченко працює гірничим майстром в рудоуправлінні гірничого департаменту. Вона стала до роботи, замінивши майстра Олега Дмитришина, який зараз боронить Україну від російської агресії. А нещодавно їй довірили виконувати обов’язки началькика добичної дільниці в кар ері №3. Вона організовує роботи з добування залізної руди, з якої починається весь виробничий гірничо-металургійний ланцюг.
Перша робота Катерини також була пов’язана з металами, але коштовними. «Після школи я пішла працювати до ломбарду, – згадує наша героїня. – І робота мені подобалася. Спілкування з людьми, непогана зарплата… Але йшли роки. Конкуренція між ломбардами зростала, а зарплата навпаки. І от настав момент, коли дуже захотілося стабільності, захищеності, щоб була змога сину Андрію взяти путівку до дитячого табору. Тоді мої мама й сестра, які працювали в аглоцехах нашого підприємства, порадили приєднатися до них. Насправді вони давно мене кликали, і от я, як-то кажуть, дозріла».
Першим робочим місцем Катерини на підприємстві стала робота дозувальниці в аглоцеху № 1. Вона згадує, що попри пил, бруд, фізичні навантаження та втому ця робота їй сподобалася, хоча й не зразу.
«У перші зміни було трохи лячно. Величезна техніка, яка гучно гуде та гуркоче! Та скоро я звикла, –розповідає Катерина. – Зрозуміла важливість своєї роботи, і це мене неабияк мотивувало робити її якомога краще. Згодом мені запропонували спробувати себе оператором. По суті він керує технологічним процесом. Ця робота також давала мені задоволення. Я взагалі не можу робити справу, яка мені не подобається. Завжди шукаю плюси і знаходжу».
У Катерини Шевченко виходило добре. І коли старший диспетчер аглодоменного департаменту став на захист України, то їй запропонували спробувати себе на цьому місці. Вона координувала процеси виробництва агломерату та чавуну, а також взаємодію з гірничим, сталеплавильним, транспортним департаментами. Через два роки захисник повернувся на своє місце, а перед Катериною відкрилися два варіанти.
«То був один з ключових моментів у моєму житті. Став вибір між коксохімічним виробництвом та гірничим департаментом. Я вибрала шлях гірника, і поки що жодної секунди не шкодувала, – продовжила Катерина. – І зараз у мене у смартфоні замість котиків та рецептів – кар’єр, забої, техніка, запчастини. Почалась робота машиністкою конвеєра дробарної фабрики № 3. Я виросла у Кривому Розі, але до того моменту жодного разу не бачила залізорудного кар’єру, хоча давно хотіла. Багато працівників ГД стали до лав сил оборони, і мені видалася нагода спробувати себе диспетчером кар’єру № 3. Але перед цим треба було ознайомитися з виробництвом, і мене повезли в кар’єр. Сказати, що я була у захваті від цього видовища – нічого не сказати! То було неймовірне враження, від якого я досі не можу відійти».
Виявилося, що у ГД дефіцит не лише диспетчерів, а й гірничих майстрів. І Катерина стала на місце мобілізованого Олега Дмитришина. Такі реалії сьогодення: жінки опановують професії, які ще донедавна вважалися суто чоловічими.
«Спочатку на мене подивилися дещо здивовано: що дівчинка робить у кар’єрі? – усміхається Катерина. – Але неприязні не було. Навпаки, зразу ж почали мені допомагати. А оскільки я – людина дуже допитлива, то гірникам доводилося відповідати на величезну кількість запитань – від основ формування забоїв, до устрою кар’єрних екскаваторів. Так почалося моє знайомство з ідеальною, як для мене, четвертою технологічною бригадою. Хоча я вважаю, що інші бригади також класні, але своя найрідніша. Там, у кар’єрі, такі люди працюють, яких на поверхні важко зустріти, майже неможливо!».
Керівні та організаторські здібності Катерини Шевченко, її вміння швидко вчитися і прагнення працювати якомога продуктивніше зараз у пригоді, як ніколи. Терміново виникла потреба у началькику добичної дільниці в кар ері №3, і Катерина вже виконує його обов’язки.
«Началькик добичної дільниці керує роботою всіх бригад, – розповідає Катерина. – Разом з технологічними процесами він опікується й тим, щоб екскаватори та інша кар’єрна техніка працювали без аварійних зупинок. Тому треба своєчасно запланувати ремонти й обслуговування, закупівлю запчастин та розхідних матеріалів. Своїми порадами мені дуже допомагають мої машиністи екскаваторів. Також я дуже вдячна начальнику рудоуправління Олегу Кравченку, головному інженеру В’ячеславу Ушакову, керівникам кар’єру ВалеріюТоміліну та Олександру Чернишову за те, що повірили, дали шанс і не відмовляють у допомозі».
Катерина Шевченко впевнена, що все, що не робиться – на краще. А її особистий приклад доводить, що для того, щоб це краще прийшло, треба дуже цього прагнути, постійно вдосконалюватися, любити свою роботу, не марнувати шанси та не зупинятися на шляху до мети.
На початку жовтня стартував новий проєкт «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг». Мета проєкту – залучити молодь до праці на нашому підприємстві, мотивуючи їх власним прикладом.
Недаремно цей проєкт має назву «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг». Амбасадор – це особа, яка представляє свою країну або організацію за кордоном. У нашому випадку амбасадори -працівники підприємства, студенти, учасники інших проєктів професійного розвитку, всі ті, хто вважає, що праця в «АрселорМіттал Кривий Ріг» –це можливість опанувати нові професії, будувати свою кар’єру, розвивати підприємство та розвиватися самому. Амбасадори, які пройшли ретельний відбір, презентуватимуть комбінат студентам у навчальних закладах міста, щоб у майбутньому вони обрали «АрселорМіттал Кривий Ріг» своїм місцем роботи.
«Стати учасником цього проєкту може кожен, – розповідає менеджер з розвитку молодіжних проєктів Вікторія Коцуба. – На старті проєкту, а, до речі, ми продовжуємо реєстрацію на участь у проєкті, ми отримали понад 20 заявок. Ми відібрали 15 учасників, які протягом кількох тижнів проходитимуть навчання-тренінги з публічних виступів, мистецтва комунікації, а потім разом з нами почнуть відвідувати навчальні заклади. Згодом наші амбасадори виступатимуть й самі. Вони розповідатимуть про свій власний досвід роботи на підприємстві, про можливості та перспективи роботи в «АрселорМіттал Кривий Ріг» студентам та молодим фахівцям. Таке спілкування, коли можна напряму поставити запитання, дізнатися усі нюанси, секрети професії та розвитку кар’єри безпосередньо від людини, яка вже працює на комбінаті, як показує досвід, діють найкраще».
Амбасадорами першої хвилі проєкту стали як вже досвідчені працівники, так і молодь, яка лише робить перші кроки у своїй професії.
«Я працюю на рудозбагачувальній фабриці гірничого департаменту, – розповідає кранівник складу концентрату РЗФ-1 Данило Макаров. – Я готовий рекомендувати своє підприємство іншим. За моїми рекомендаціями на завод вже прийшов працювати мій друг. І мені хочеться, щоб молоді навколо було більше, адже тут є можливість розвиватися, рухатися вперед, пропонувати свої ідеї, цікаво проводити свій вільний час, бо для цього є можливості, але молодь про це не знає. Я готовий розповісти все без прикрас і перебільшень. Звісно, є певні проблеми та складнощі, але це теж наш шанс змінити все, перебудувати і перетворити на краще».
Данило Макаров
Для старшого майстра СПЦ-1 Олександра Доленка мотивацією для участі у проєкті «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг» стало бажання зібрати навколо себе молоду та ініціативну команду.
«Я розумію, що майбутнє у підприємства є тоді, коли відбувається зміна поколінь, – говорить Олександр. – Нам потрібна молодь, яка зможе не лише взяти на озброєння наш досвід, а й сама запропонувати нові рішення. Моє завдання – розповісти студентам про те, що залишається за виробничими лаштунками, переконати їх зробити свій вибір майбутньої професії на користь нашого підприємства. Показати чого можна досягти, якщо мати бажання і працювати в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Мій власний приклад – найкращий аргумент. У цьому проєкті в мене є ціль мінімум – залучити бодай одного нового працівника до роботи на комбінаті. Ціль-максимум – зібрати молоду команду, яка працюватиме зі мною поряд. І цей проєкт мені у поміч».
Проінформований – значить озброєний. Мабуть, кожен з нас вже встиг переконатись у справедливості цих слів. У доменному цеху № 1 вважають, якщо працівника вчасно повідомити про небезпеку, то можна уникнути травм. Тому одним з основних заходів у рамках програми комплексних заходів, спрямованих на покращення умов праці, попередження виробничого травматизму та професійних захворювань у 2024 році, стала модернізація системи гучномовного зв’язку на доменній печі № 8.
Заступник начальника ДЦ-1 з електроустаткування Євген Віноградов зазначив, що система гучномовного зв’язку дуже важлива, адже доменна піч – це кілька взаємопов’язаних дільниць, роботу яких треба координувати, а головне, вчасно попереджувати людей про небезпечні ситуації – можливі та реальні – щоб зменшити ризики. Виробничі процеси на печі досить гучні, що заважає якісному зв’язку, бо не завжди чути навіть виклик. А на деяких ділянках, наприклад, у підбункерному приміщенні, навіть рації не ловлять.
«Система гучномовного зв’язку була й раніше, але шкідливі фактори доменного виробництва впливають не лише на людей, а й на техніку, тож багато елементів системи поступово вийшли з ладу, і про надійний зв’язок годі було й казати, – пояснив Євген Віноградов. – В ході модернізації елементи системи замінили на нові, сучасні. На головному посту управління ДП-8 є настільний центральний пульт, а на різних ділянках печі встановлено 38 всепогодних пристроїв, завдяки яким можна почути інформацію з центрального пульта. З нього можна віщати як на окремий пристій, так і на групу чи на всі зразу. А з пристроїв можна відповідати на пульт та говорити через інші пристрої. Встановлені також гучномовці, через які також передається інформація».
Настільні пульти додатково встановлені там, де їх раніше не було – в приміщеннях машиністів шихтоподачі та відпочинку горнових, у майстернях з ремонту гідравлічного устаткування та електроустаткування, що розширює можливості обміну інформацією. Про дзвінок на той чи інший пристрій сигналізує блимання синьої лампочки. Передбачене й функціонування системи під час блекаутів, що актуально. Для цього встановлено устаткування, що забезпечує можливість автономного забезпечення електроенергією протягом восьми годин.
«Устаткування газового господарства печі розташоване в різних місцях, – каже газівник ДП-8 Олег Горовой. – На блоці повітронагрівачів, в районі пилевловлювача, у фурменій зоні тощо. Нам дуже потрібний зв’язок з працівниками, які там працюють. І оновлена система нам його забезпечує. Та я й сам коли оглядаю своє устаткування і бачу потенційну або реальну небезпеку, то з будь-якої точки печі попереджаю про неї всіх. Поки що про роботу системи можу сказати так: швидко, практично, надійно, безпечно».
