11 січня під час бойових дій поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області загинув солдат Андрій Мовчан. До призову на військову службу Андрій працював розливальником сталі машини безперервного лиття заготовок конвертерного цеху.
За словами старшого змінного майстра МБЛЗ Олександра Новака, Андрій Мовчан був веселим, життєрадісним, заряджав позитивною енергією всю бригаду.
«І працівником Андрій був ідеальним, – говорить Олександр Новак. – Ставиш завдання і ніколи від нього не почуєш заперечень або зайвих запитань. Береться і виконує. Постійно всім цікавився, розвивався, вдосконалював майстерність. Легко знаходив спільну мову з людьми, міг організувати роботу, тому часто підміняв майстрів. А останніх два місяці перед війною й взагалі виконував обов’язки майстра. Ми, вся бригада, всі, хто знав Андрія та працював з ним, глибоко сумуємо. Важка, непоправна втрата для нас усіх».
Наші щирі співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.
Сьогодні неможливо уявити сферу охорони праці без такого важливого складника, як спецодяг. Але звідки з’явився спецодяг та яку він має історію? «Металург» зібрав декілька фактів про виникнення та розвиток робочого одягу.
Головне завдання спецодягу – захистити людину від шкідливих впливів виробничого середовища. Також за спецодягом можна дізнатися, представником якої професії є людина. Та яким би не був спецодяг, він має бути зручним та міцним.
Від шкіряних пов’язок до тунік та фартухів
За результатами археологічних розкопок відомо, що за часів кам’яного віку люди вже навчилися захищати себе за допомогою одягу. Прив’язуючи до поясу два довгих шмата шкіри, стародавня людина захищала свої ноги від колючок. Обмотавши хутро тварин навколо рук, отримувала нарукавники. Також шкіра захищала людину від ударів ворогів.
Вперше про спецодяг згадується у літописах Стародавніх Греції та Єгипту. Будівельники пірамід та гробниць носили туніки з короткими рукавами та плащі. Вони були щільними, пошитими із грубої тканини. Плащі надягалися на спину і застьобувалися на правому плечі. До речі, туніки у більшості робітників були короткими. Чому? Так було зручніше працювати.
Тоді ж робітники вперше наділи фартухи. Спочатку вони уявляли собою доволі вузькі стрічки зі шкіри або тростинових стеблин та тканини. Згодом фартухи виросли у своїх розмірах. Їх також почали носити рибалки, м’ясники, ковалі та інші ремісники.
Захищали себе фартухами і давні рудокопи та ті, хто плавили метал. У ті часи перед ними стояли схожі на сучасні задачі – працювати з надрами та стояти біля розпеченої печі, тому їм треба було якось захищатися від пилу, бруду та високих температур. Тож фартухи давніх металургів були довгими, міцними, зробленими із шкіри тварин.
Лати – теж спецодяг
Саме так, залізні обладунки лицарів середньовіччя гарантували безпеку у їхній «роботі» – двобіях на турнірах та військових походах. Вчені та сучасні реконструктори дослідили, що вага лицарських латів складала приблизно три десятки кілограмів і вони рівномірно розподілялися по тілу людини. Для порівняння, екіпіровка сучасного воїна важить приблизно ж стільки. Тому не дивно, що благородний лицар міг ходити, бігати, скакати на коні та безпечно падати і швидко вставати, не затримуючись на землі.
Єдине, що заважало латам – це іржа. Стальний спецодяг дуже «боявся» дощу та інших опадів. Поранення лицаря теж було згубним до лат та їхнього власника. «Роздягання» було складним і довгим процесом, тому лицар міг зійти кров’ю навіть від незначного поранення. Кров також додавала іржі і обладункам.
Недоліком залізного спецодягу була і його дуже висока вартість. За один комплект обладунків у середньовіччі можна було купити ціле поселення.
В чому відмінності від спецодягу та «роби»?
У середині 18 століття робітникам фабрик та заводів почали видавати однаковий захисний одяг. Це був своєрідний дрескод компаній, щоб якось відрізнити своїх працівників від персоналу інших підприємств.
Звичайно, у кожної фабрики чи заводу був свій за кольором чи деталями одяг. Але увесь він був пошитий з найдешевшого матеріалу. Крім того, штани були мішкуватими, куртки – безрозмірними. Цей одяг був не лише незручним, а ще й принизливим. Тому люди і почали називати його «робою».
Хто подарував світу джинси?
Спочатку джинси теж були робітничим одягом. Їх винайшов емігрант із Баварії Лівай Стросс (знаємо його, як Леві Страус). В середині 19-го століття з матір’ю та двома сестрами він емігрував до США. В Нью-Йорку його брати на той час вже торгували тканинами.
Коли почалася золота лихоманка, Лівай Стросс повіз на Західне узбережжя США товар своїх братів – парусину, яку миттєво розкупили на пошиття наметів для золотошукачів. На решту матерії Стросс замовив у кравця штани, які виявилися на рідкість вдалими в співвідношенні якість та зручність.
Ці штани були призначені для гірників та золотошукачів. Але вони мали суттєвий недолік – під вагою самородків та іншої породи, дуже швидко рвалися кармани. Тож їх довелося укріплювати заклепками для кінної збруї. Ідея прийшлася до смаку фермерам та ковбоям. Згодом джинси стали популярними не тільки як спецодяг і поширилися світом як одяг на кожен день і не виходять з моди й досі.
На завершення
В наші часи асортимент спецодягу нараховує десятки тисяч найменувань. Сучасний робочій одяг зручний, виконаний із міцних матеріалів, прилаштований до особливостей різних професій, відповідає умовам праці та вимогам безпеки.
Придбання та видача спецодягу зараз є обов’язковою і безкоштовною для робітників. Спецодяг для багатьох професіоналів – це насамперед гарантія безпечної роботи та зручності.
До речі, в «АрселорМіттал Кривий Ріг» застосування під час робіт спецодягу та усіх необхідних засобів індивідуального захисту є обов’язковим і зафіксоване в «Золотих правилах» з охорони праці. Тож не нехтуйте цим правилом і бережіть себе!
Таким був спецодяг прокатників на нашому підприємстві у минулі рокиСпецодяг працівників цеху благоустроюСучасний спецодяг доменників
У статті використані ілюстрації з відкритих джерел та архіву газети “Металург”
16 січня між Чарівним та Мирним Запорізької області в результаті мінометного обстрілу наших позицій російськими окупантами загинув старший стрілець відділення стрілецького взводу Сергій Степанов.
Сергій працював сортувальником-здавальником металу ПП «Стіл Сервіс». Його призвали на військову службу 18 березня 2022 року.
За словами змінного майстра Максима Сергєєва, Сергій Степанов був одним з найкращих працівників, на якого завжди можна було покластися.
«Не можу підібрати слів, щоб висловити те, що я зараз відчуваю, – говорить Максим Сергєєв. – Ми три роки працювали пліч-о-пліч. Про таких кажуть – найкращий з кращих. Він виконував важку відповідальну роботу і завжди сумлінно. Був веселим, вмів радіти життю, легко знаходив спільну мову з колегами, допомагав. Разом з ним ми пішли воювати. Служили в різних батальйонах. Це вже друга важка втрата для нашої дільниці на цій війні. У жовтні загинув наш працівник Антон Чебручан. Біль, смуток, лють на ворогів, що ще скажеш? Величезні непоправні втрати для нас».
«АрселорМіттал Кривий Ріг», найбільше гірничо-металургійне підприємство України, повідомляє про результати виробництва за 2022 рік. Минулого року українська гірничо-металургійна галузь зустрілась з найжорсткішими викликами за всю історію незалежної України. Обсяги виробництва сталеливарної промисловості загалом в країні скоротилися на 70%. Через повномасштабну війну в Україні, зменшення експортних можливостей та обмеження в енергопостачанні, виробничі потужності «АрселорМіттал Кривий Ріг» впродовж 2022 року були завантажені не більше ніж на 20-25%.
Основні виробничі показники 2022 р., млн тонн
Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг»:
– Війна поставила українську металургію на межу виживання. Рівень виробництва в «АрселорМіттал Кривий Ріг» впав у 5 разів, проте у 2022 році нам вдалося зберегти ключове – наш колектив з 26 тисяч співробітників та наше підприємство в цілому. Ціною великих зусиль ми не дали зіпсувати наше обладнання через непередбачувані ворожі атаки та значні обмеження у постачанні електроенергії. Підприємство встояло завдяки відповідальній роботі та хоробрості наших людей, а також фінансовій підтримці з боку материнської компанії. Попри усі складнощі – ми продовжували сплачувати податки, платити зарплату усім нашим працівникам, стабільно відвантажувати продукцію замовникам, з нуля створивши нові логістичні маршрути. Також не відклали екологічні зобов’язання – у минулому році розпочали процес виведення з експлуатації двох найстарших коксових батарей №№ 1, 2. Зупинка роботи батарей призведе до зменшення викидів від коксохімічного виробництва на 37%. Ми продовжуємо інвестиції в ключовий для виробництва проект – будівництво нового хвостосховища «Третя Карта». У 2023 році енергопостачання буде ключовим фактором для стабілізації та поступового відновлення виробництва. Тим не менш ми плануємо втримати долю на внутрішньому ринку та підвищити відвантаження готової продукції до країн Європейського Союзу. Сподіваємося, що 2023 рік стане роком виходу із кризи для гірничо-металургійної галузі, яка є критично важливою для відновлення економіки та майбутньої відбудови України.
Довідка:
Виробничі потужності «АрселорМіттал Кривий Ріг», що має повний виробничий цикл, розраховані на щорічний випуск понад 6 млн тонн сталі, понад 5 млн тонн прокату й понад 5,5 млн тонн чавуну.
У 2021 році підприємство збільшило рівень виробництва у порівнянні з 2020 роком:
• чавуну на 7,9% (до 5,34 мільйонів тонн);
• прокату на 5,6% (до 4,6 мільйонів тонн);
• сталі на 5,2% (до 4,92 мільйонів тонн);
• концентрату на 3,2% (до 11 мільйонів тонн);
• видобутку залізної руди на 3,2% (до 26,4 мільйонів тонн).
У кар’єрах гірничого департаменту нашого підприємства капітально відремонтовані значні ділянки доріг, що суттєво повисило рівень безпеки руху.
Від стану технологічних автомобільних доріг, якими великовантажні самоскиди вивозять руду та порожню породу з кар’єру, залежить не лише швидкість, а отже, продуктивність роботи, а багато в чому й безпека працівників. Адже схили кар’єру круті і втрата керованістю автомобіля, в тому числі, й з-за дефектів дорожнього покриття, може з великою вірогідністю призвести до загибелі людей. Щось подібне трапляється на гірських дорогах, де автомобілі зриваються у провалля. Тому своєчасне виявлення аварійних ділянок і їх ремонт є надзвичайно важливими.
Звичайно ж, в кар’єрах не прокладають асфальтованих шляхів. Їх будують, утрамбовуючи щебінь. Необхідну кількість щебню різних фракцій виготовляють на дробильно-щебневій ділянці рудоуправління. Його возять самоскидами, рівняють та трамбують бульдозерами, а потім автогрейдерами. Таким чином виходить тверде, надійне та рівне покриття середньою шириною 22 метри, безпечне для руху технологічного транспорту.
«Всього в наших кар’єрах прокладено 70 км технологічних автомобільних доріг, – розповідає начальник відділу охорони праці гірничого департаменту Андрій Приймак. – Ними постійно рухаються величезні самоскиди, вага яких, разом з вантажем сягає майже 250 тонн. Також цими шляхами ми переганяємо до місць роботи екскаватори, бурові установки та іншу важку техніку. Тобто, навантаження на дороги суттєве. Поступово з’являються вибоїни та ями. Будують та ремонтують покриття працівники служби експлуатації гірничо-транспортного цеху. За минулий рік ними було капітально відремонтовано майже 7 кілометрів технологічних автодоріг та ще 10 кілометрів доріг господарського призначення. Це зробило проїзд донедавна проблемними ділянками набагато безпечнішим».
Стан кар’єрних доріг моніторить служба експлуатації ГТЦ на чолі з Романом Топком. Безпосередній контроль здійснюють майстри з ремонту доріг. Водії самоскидів також допомагають своєчасно виявити недоліки. Вони зобов’язані сповіщати механіка цеху про виявлені дефекти, в тому числі, гострі краї, які утворюються внаслідок розломів щебню великих фракцій. Адже вони можуть пошкодити шини, що приведе до порушення керованості транспортним засобом. А це небезпечно для людей, які працюють в кар’єрі. Працівники відділу охорони праці ГД також слідкують за станом доріг.
«Так, ми допомагаємо виявляти дефекти дорожнього покриття, – розповідає провідний інженер ВОП ГД Євген Васильєв. – Коли багато разів їздиш одним і тим же маршрутом, то можна звикнути до недоліків. Ми ж під час своїх аудитів стану охорони праці маємо змогу подивитись на стан доріг свіжим поглядом. Але стан доріг та техніки – то лише одна з важливих складових безпечної праці в кар’єрі. Ще один надважливий компонент – безпечна поведінка людей на робочих місцях. Більше сподівань покладаємо не на покарання, а на спілкування з працівниками. Виїжджаємо на робочі місця, разом виявляємо ризики, розробляємо заходи з їх усунення. Звичайно ж, позбутися абсолютно всіх ризиків неможливо. Недарма ж роботи в кар’єрі вважаються роботами підвищеної небезпеки. Наша ж задача – разом з виробничниками зробити ці ризики контрольованими та убезпечитись від травм».
17 січня відбувся захід, присвячений 90-й річниці з дня утворення первинної організації Профспілки металургів та гірників України «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Найчисельніша профспілкова організація підприємства почала свою діяльність ще за часів будівництва нашого заводу. Зараз вона входить до складу глобального профспілкового об’єднання IndustryALL, яке налічує біля 50 мільйонів членів у 140 країнах світу. Як розповіла її керівниця Наталя Маринюк, основними напрямками діяльності профспілки є робота з забезпечення належних умов праці, побуту та відпочинку працівників, справедливої заробітної плати, підготовка законопроектів з діяльності профспілок, охорони та оплати праці тощо. З початком повномасштабного вторгнення в Україну російський військ додалися ще кілька надважливих завдань.
«Ми продовжуємо забезпечувати наших мобілізованих працівників необхідним, – говорить Наталя Маринюк. – Вже передали захисникам бронежилети, кевларові каски, тепловізори, генератори, спальні мішки, термобілизну та багато іншого. Наша організація взаємодіє з колегами за кордоном, які на початку війни виходили на мітинги і вимагали від своїх урядів допомагати Україні та вводити санкції проти Росії. Ми отримали гуманітарну допомогу від працівників «АрселорМіттал» з Бремена, Ґента, інших міст. Вона була спрямована воїнам, переселенцям, до лікарень. І це лише невелика частина того, що зробили й роблять наші активісти, волонтери».
Наталя Маринюк привітала активістів, ветеранів, кожного з 16 тисяч членів організації, подякувала усім за енергію та плідну працю. Також пролунали слова подяки на адресу керівників підприємства на чолі з генеральним директором Мауро Лонгобардо за плідну взаємодію на благо працівників та зусилля, спрямовані на збереження трудового колективу, робочих місць, незважаючи на досить скрутне фінансове становище підприємства. Вона наголосила, що цей скромний захід обов’язково матиме продовження після перемоги, і запросила всіх на майбутнє святкування 90-річчя.
Виконуючий обов’язки генерального директора підприємства Сергій Плічко щиро привітав первинну організацію ПМГУ зі знаменною датою та подякував за допомогу, яку вона надає менеджменту підприємства у сфері захисту працівників, особливо протягом важких воєнних часів. Він побажав всім здоров’я та благополуччя, пережити ці складні часи, перемогти і всіма силами взятися за відновлення роботи підприємства та відбудову України.
Найактивніші учасники профспілкової організації отримали нагороди, серед яких і найвища нагорода підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», грамоти та подяки підприємства. Також ювілярів привітали голова Центральної ради ПМГУ Олександр Рябко та голова криворізької організації ПМГУ Анатолій Макаренко. Вони також нагородили ветеранів та профспілкових активістів. А від департаменту з персоналу учасники заходу отримали чималенького торта, яким усі присутні одразу ж і поласували.
Вітаємо найчисельнішу профспілкову організацію з 90-річчям! Бажаємо подальших успіхів у роботі на благо працівників підприємства та на нашу Перемогу!
