Наш працівник, а за військовою посадою водій другого відділення протитанкового взводу Віталій Звіргздіньш вважався зниклим безвісти з 7 жовтня 2023 року. Зараз стало відомо, що захисник загинув.
Бойовий шлях Віталія Звіргздіньша був дуже коротким, лише два місяці. На захист України він став у серпні 2023 року. За військовою спеціальністю Віталій був розвідником, за дипломом – техніком-механіком, адже свого часу закінчив Криворізький автотранспортний технікум.
Після військового навчання Віталій з побратимами виконував бойове завдання в районі Новопрокопівки Пологівського району Запорізької області. З поля бою він не повернувся. Тривалий час дізнатися про його долю не було можливості, адже територію, на якій тривав бій, контролювали загарбники. Тільки зараз з’ясувалося, що Віталій Звіргздіньш загинув. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» захисник працював слюсарем-сантехніком управління виробництвом КХВ.
«На нашому підприємстві Віталій працював дуже давно, ще з 1990-х років. Спочатку був слюсарем-ремонтником у різних цехах, а в останні роки – слюсарем-сантехніком на коксохімічному виробництві, – згадує колегу Володимир Шпак, начальник відділу підготовки виробництва та транспорту управління КХВ. – Не було такої справи, з якою б не впорався Віталій, це була людина, як кажуть із золотими руками та з величезними знаннями. На КХВ він обслуговував не тільки будівлю управління виробництвом, а й усі адміністративно-побутові комплекси, обсяг роботи був великий. Спокійний, виважений, він завжди був готовий допомогти, нікому не відмовляв. Віталій дуже відповідально ставився до своєї роботи, він кожен день проводив профілактичні обходи, дбав про комфорт працівників, щоб у людей завжди була вода, щоб усе обладнання працювало без збоїв. Ми знали, що Віталій вважався зниклим безвісти, у колективі дуже переймалися цим. Його героїчна загибель зараз підтвердилася. Світла пам’ять нашому колезі та співчуття його рідним, у нього залишилися дружина та доросла донька».
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» реалізується унікальний проєкт – навчання жінок професії машиніста крана. Його особливість в тому, що навчання відбувається з нуля, без попередньої базової профпідготовки учениць, як це було раніше.
«На висоту мене покликала мрія дитинства, – розповідає учасниця проєкту Ірина Уманська. – Раніше я працювала машиністкою насосних установок у цеху вловлювання КХВ. А до цього закінчила Металургійну академію, за дипломом я інженер-механік металургійного обладнання. З кранами не мала жодної справи. Втім, можливо для когось це і дивно прозвучить, мені завжди хотілося спробувати себе у керуванні краном. Про цю професію мені багато і з великим захопленням розповідала моя тітка, вона працювала кранівницею у конвертерному цеху. До речі, саме туди після теоретичної підготовки я йду практикуватися. Тітка казала, що професія кранівниці – для уважних людей, адже керувати потужною машиною, мати справу з великими вантажами – це не просто робота, це ціле мистецтво з багатьма нюансами. Вже на теоретичному етапі навчання я зрозуміла, що вона мала на увазі. Навчання мені дуже «зайшло», я впевнилася, що це саме та сама професія, якою я хочу займатися».
Теоретичне навчання майбутніх кранівниць відбувається у Тренінг-центрі з безпечного виконання робіт. В учасників проєкту є можливість вивчати правила роботи саме на тих марках кранів, які експлуатуються на нашому підприємстві. Також дівчата знайомляться зі специфікою виробництва та асортиментом продукції «АрселорМіттал Кривий Ріг». Практична частина навчання відбувається безпосередньо у цехах підприємства під керівництвом досвідчених наставників.
Опанувати нову професію ученицям допомагають висококваліфіковані викладачі – Сергій Терновий та Олег Галабурда. Зокрема він має понад 50-річний досвід роботи на підприємстві. Свого часу Олег Миколайович працював машиністом крана у мартенівському цеху.
«Перш за все машиніст крана має знати та дотримуватися своїх професійних інструкцій та охорони праці. Це найважливіше, бо робота пов’язана з людьми, великими вантажами, складною технологією, – зауважує Олег Галабурда. – Також ми вивчаємо механічну частину крана. По-перше, майбутні машиністки мають знати, як кран працює, вміти розпізнавати несправності. По-друге, розуміти, до яких наслідків може привести неправильна експлуатація крана. В цілому навчання – п’ятимісячне, після теорії на дівчат чекає виробнича практика у цехах. Та зі свого досвіду я знаю, що і після цього навчання не зупиняється, бо молодий фахівець має набути необхідного досвіду».
«Проєкт розпочався з листопада минулого року. Його мета – підготовка фахівців саме для нашого підприємства. Одна група жінок-кранівниць вже пройшла навчання і допущена до роботи. Друга вже починає практику. Наразі ми продовжуємо збір заявок та плануємо організацію третьої групи навчання, – говорить Олена Шимонович, начальниця відділу навчання та розвитку персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Раніше навчання кранівників проводилося для людей з профільною освітою, зараз ми надали можливість навчитися професії кранівника жінкам, з іншими посадами наших виробництв, та тих, хто взагалі не працює на підприємстві. Серед них, наприклад, дівчата, які нещодавно були продавчинями, кухарями, медичними працівниками. Вони вирішили круто змінити сферу своєї діяльності, і зараз стали членами нашої дружньої команди «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Серед тих, хто кардинально змінив своє професійне життя, і Яна Кравченко. Раніше вона працювала молодшою медичною сестрою у «тисячці».
«Відчула, що в житті треба щось змінювати, до того ж і мій чоловік працює на підприємстві, – ділиться враженнями Яна Кравченко. – Звичайно, спочатку було лячно розпочинати все з нуля, але я знала, що зрештою все буде добре. Після теоретичного курсу практикувалася на МБЛЗ. Вражень було безліч! Мені дуже сподобалося! Хоча, як тільки сіла на кран, спочатку від хвилювання руки трохи тремтіли! Цікавий момент, раніше я уявляла гарячий цех пильним, брудним, де всі працівники ходять замурзаними. А фактично побачила сучасне виробництво, де чистота, порядок, і навіть можна у білому ходити та не забруднитися. Зараз я тут працюю вже самостійно – потроху набираюся досвіду, відчуваю велику відповідальність, а колеги мені у всьому допомагають».
Проєкт навчання жінок професії машиніста крана триває. Якщо ви готові до змін, телефонуйте за номерами: 096 138 67 63, 067 010 66 66.
Або завітайте за адресою: зупинка 3-тя дільниця, вулиця Криворіжсталі, 1, кабінет 205.
Як не посваритися з власною дитиною, яка у багатьох питаннях вже не згодна з думкою батьків? У причинах вічного конфлікту дорослих та дітей розбираємося з психологинею нашого підприємства Оленою Шевчук.
У травні в Україні відзначався День обізнаності про ментальне здоров’я дітей та підлітків. Його мета – підвищення обізнаності громадськості та розуміння потреб психічного здоров’я молодого покоління, адже перехідний вік – це складний час для підлітків, у яких не просто вирують гормони, а формуються особистість та власний погляд на життя.
«У соцмережах з друзями син обговорює, що завгодно. А коли я питаю про його справи, відмахується: «Все добре». Я не здаюся і намагаюся «достукатись» до дитини, а син чомусь вибухає емоціями». Складності у взаємовідносинах батьків та підлітків – це один із лідерів серед питань, з якими до мене звертаються люди, – говорить психологиня підприємства Олена Шевчук. – Зазвичай конфліктивиникають не тому, що хтось поганий, а від непорозуміння як виглядає ситуація з різних боків. Насправді ця тема індивідуальна, велика і складна. Я наведу лише декілька прикладів, які допоможуть батькам у спілкуванні зі своїми дітьми, що дорослішають».
Взаємини з батьками
Конфлікти можуть виникати через те, що підлітки вже вважають себе дорослими, а батьки продовжують ставитися до них, як до маленьких.
Дається взнаки і різниця у мисленні та підходах до життя. Наприклад, дорослі пам’ятають, як самі поводилися у підлітковому віці і гадають, що і їхні діти будуть такими ж. Насправді у сучасних підлітків вже інші інтереси.
Також дорослим важливо правильно ставити запитання і обережно давати поради, а також намагатися розуміти своїх дітей, і за можливості ділитися з ними своїми інтересами.
«Зазвичай батьки зайняті роботою та багатьма домашніми турботами, адже треба забезпечувати родину. І цьому вони присвячують більшу частину свого часу. Втім, це може призвести до дефіциту спілкування з дітьми. Формальні запитання «Як справи?» ситуацію не вирішують, батькам треба цікавитися та знати, чим живуть їхні діти, який настрій мають, з якими проблемами стикаються тощо. Порада – частіше спілкуйтеся, як друзі», – зазначила психологиня.
Дратівливість
Якщо підліток агресивно поводиться, грубо висловлює свої думки – це може бути результатом різких фізіологічних змін і гормональних сплесків. Нервова система підлітка ще не готова до таких імпульсів – їй потрібен час на адаптацію. Не сваріть дітей за це, тим більше не принижуйте, не ставте їм у приклад інших підлітків. Батькам варто почекати, поки дитина заспокоїться, а потім вже розмовляти з нею. Довірливі відносини з близькими людьми, розмови про свої почуття допоможуть підліткам розібратися у своїх емоціях та знайти розв’язання проблеми.
Залежність від гаджетів
«Він завжди «у телефоні», щось пише, з кимось говорить, а живого спілкування майже немає. До того ж дитина мало рухається, набирає вагу, почала хворіти. Якщо ми говоримо синові, що це все від телефону, у відповідь – роздратування, мовляв, ви, дорослі, нічого не розумієте», – продовжує Олена Шевчук. – На жаль, подібні історії не рідкість. Так, у сучасному світі користування гаджетами є проявом прогресу, який допомагає дітям навчатися та розвиватися. Отже, батькам і треба використовувати ось цю світлу сторону інтернету. Наприклад, запропонувати дітям програми для спорту та здорового життя, танців, інші хобі на свій смак. Цю ініціативу важливо підтримати власним прикладом. Наприклад, після роботи не «залипати» у телевізор лежачи на дивані, а разом піти прогулятися або потренуватися, сходити з дитиною у мініпохід тощо. Це і для здоров’я корисно, і телефон знадобиться – для фото, відео або як навігатор, і стосунки між батьками та дітьми стануть міцнішими та довірливими».
До роботи у гірничому департаменті повернувся капітально відремонтований тепловоз потужністю 1200 кінських сил.
Як розповів в.о. начальника локомотивної служби управління залізничного транспорту ГД Артем Дерев’янко, на одному з вітчизняних ремонтних заводів наш локомотив довели до нового рівня з точки зору продуктивності, економності, а головне – безпеки для людей, які на ньому працюють. Замінили та вдосконалили практично все. На моє запитання: «А що ж залишилося від тепловоза, який відправляли на ремонт?», Артем з усмішкою відповів: «Спогади».
Старий величезний дизельний двигун замінили на новенький американський. Він у кілька разів менший, але економніший та потужніший у роботі, що дає додаткові виробничі можливості. Були встановлені нові колеса, разом зі всім допоміжним устаткуванням. Гальмівну систему також замінили. А разом з нею замінили компресор, який забезпечує надійну подачу повітря в гальмівну систему. А надійність гальмування – це основа безпеки руху.
«А ще у дизельному приміщенні не стало п’яти валів, які є обертовими механізмами, і їх робота була пов’язана з одним з ризиків-вбивць, – говорить Артем Дерев’янко. – Їх замінили на електродвигуни. Тож ризика-вбивцю у вигляді валів повністю усунули. Було відремонтовано та модернізовано кабіну. Тепер вона просторіша й зручніша для машиністів та помічників».
Оглянути кабіну мене гостинно запросив машиніст тепловоза Максим Шапран. Вона дійсно простора, оснащена двома дуже зручними кріслами, має шумоізоляцію. Мікроклімат створюють кондиціонер, два вентилятори, а у холодну пору – калорифер.
«А ось рукомийник з підігрівом води, мікрохвильова піч, холодильник, – показує Максим Шапран. – Тобто створені побутові умови, яким можуть позаздрити багато українських залізничників. Людям має бути затишно, адже зміна триває 12 годин, а тепловози вивозять руду чи концентрат, виконують маневри цілодобово. А на ось цей монітор виводиться інформація про роботу вузлів локомотива. Машиніст отримує параметри роботи транспортного засобу в онлайн-режимі, що дозволяє їм швидко приймати рішення і своєчасно, правильно реагувати на складні або небезпечні ситуації. А ось ще один монітор. На нього виводяться зображення з чотирьох камер, які закріплені назовні. Тож людина, що керує локомотивом, бачить весь простір навколо і може швидко зреагувати, якщо у небезпечній зоні випадково з’явиться стороння людина тощо».
Локомотив оснащений вдосконаленою системою пожежогасіння. Вона автоматично спрацює, якщо у якомусь з відсіків корпусу буде займання. Також машиніст може вручну ввімкнути систему гасіння, якщо виникне потреба. Тепловоз отримав нову систему освітлення. Підсвічуються навіть сходи підйому, що мінімізує ризики оступитися та впасти у темну частину доби. Лампи розжарювання замінено на LED-лампи. Вони економніші, довше слугують, тому не потребують частої заміни. А нова система електронного керування допоможе швидко визначитися з поломкою будь-якого обладнання.
«Якщо раніше нашим фахівцям доводилося діагностувати, що саме вийшло з ладу (і часто діагностика тривала досить довго), то зараз діагностує електроніка, – продовжив Артем Дерев’янко. І результати виводяться на монітор в кабіні. Тож машиніст з помічником мають змогу швидко усунути незначні неполадки. Якщо ж поломка серйозніша, то ремонтні бригади вже знають, як їм діяти на основі даних діагностики».
Фактично, гірники отримали новий локомотив, який вже виконує важливі маневрові роботи, перевозить концентрат. Це один з десяти тепловозів, капітально відремонтованих протягом останніх років. А саме зараз оновлюється ще один наш локомотив.
Своїми знаннями про «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олексій Кравченко ділиться з молоддю, а професійним досвідом та навичками з охорони праці – з колегами по підприємству.
Амбасадорам підприємства до снаги те, що не вдається іншим. Вони краще за традиційну рекламу можуть розповісти про підприємство та його людей, зацікавити молодь робітничою справою та посприяти підвищенню культури охорони праці. Серед когорти амбасадорів і Олексій Кравченко. Працівники «АрселорМіттал Кривий Ріг» знають його як тренера проєкту з охорони праці «Бережи себе». Також він почав активно працювати зі студентами міста та робітничою молоддю підприємства. Люди відзначають, що там, де є Олексій, завжди цікаво, весело та корисно. І це дійсно так, одразу відчувається, що він – свій серед своїх – такий же співробітник підприємства, як і інші, і в житті стикається з такими самим проблемами та турботами.
На підприємстві Олексій Кравченко працює 18 років. Був машиністом вагоноперекидувача на коксохімічному виробництві, змінним майстром, заступником начальника вуглепідготовчого цеху з виробництва.
«Зараз у мене кардинально інша професія, – говорить Олексій Кравченко. – Так сталося, що у мене почав падати зір. Я звертався до лікарів, кажуть, що усе нормально. Як з’ясувалося потім – погіршення зору стало наслідком інших проблем зі здоров’ям. Тож порада (усміхається): уважніше слідкуйте за своїм здоров’ям, якщо лікарі радять обстежуватися та перевірятися, робіть це, не зволікайте. Тепер я на «легкій» роботі, працюю підсобним робітником управління складського господарства і підготовки виробництва. Втім, як небайдужа до підприємства людина, продовжую бути активним – став внутрішнім тренером «АрселорМіттал Кривий Ріг» та його амбасадором».
Як зазначає Олексій, головне у тренерській справі – це бажання нею займатися. Потім до цього «рецепту» треба додавати відповідне навчання, практику, самовдосконалення. Та головне – знати, про що будеш розповідати людям, чого навчатимеш тих, хто думає, що і так все знає про виробництво, безпеку на ньому та стабільність роботи підприємства.
«Раніше я вважав, що про стабільність підприємства красномовно «говорять» дні авансу та зарплати – вони є, і це добре, – усміхаючись, продовжує Олексій Кравченко. – Зараз, коли в Україні триває війна, я зрозумів, яких зусиль треба щоденно додавати кожному з нас, щоб підприємство продовжувало підтримувати стабільність: працювати попри усі складнощі та ризики. Я зрозумів, як важко підтримувати економічну стабільність в умовах, коли не знаєш, чого чекати від наступного дня. Тому нам треба берегти та цінувати усе те, що у нас є, та продовжувати працювати, закладаючи фундамент майбутнього».
Про це Олексій говорить і з молодими працівниками, стажерами підприємства. Молоді люди тільки розпочинають свій робітничий шлях, вчаться професіям, тож їм цікаво поговорити з досвідченими колегами. І серед численних запитань – не лише про зарплату, а і про можливість навчання на підприємстві, самовдосконалення, кар’єру, підтримку від колег, соцзахист, медичне страхування тощо.
«Олексій, як у вас весело на зустрічі, дуже голосно і жваво!», – часто говорять йому колеги. Олексій відповідає, що саме так і має бути, адже відкритість, чесність та звичайне людське спілкування допомагають людям краще розумітися та відкриватися новому.
Проєкт «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг» запрошує бажаючих приєднуватися до своїх лав.
«У медсестер є можливість вилікувати розум, душу, серце, тіло пацієнтів та їхніх родин», – Майя Анджелоу.
12 травня відзначається Всесвітній та Міжнародний день медичної сестри. Вітаємо представників цієї професії – людей, які обрали за свою життєву мету допомагати іншим.
Виконує призначення лікаря, допомагає в обстеженні та лікуванні, веде чіткий облік прийому, а також є психологом, майстром заспокоєння, віртуозом умовляння та завжди вміє заряджати оптимізмом. Все це про медичних сестер, які на першій лінії у профілактиці та лікуванні багатьох хвороб.
Всі медичні сестри, що працюють у медичному центрі ПП «Стіл Сервіс» є фахівцями своєї справи. У кожної з них різної обов’язки та завдання. Про цікаву і таку важливу роботу в поліклініках медцентру нам розповіли дві медсестрички – дві Наталі.
Знає про людину все
Знайомтесь, медична сестра Наталя Захарова. У медслужбі нашого підприємства вона працює вже 35 років. Про фізичний стан людини Наталя фактично знає все. Свій робочий шлях вона розпочинала у пологовому будинку, який колись був у лікарні на третій дільниці, 30 років пропрацювала у хірургічному кабінеті медцентру, а зараз Наталя є медсестрою у кабінеті антропометрії поліклініки ГД. Там вона вимірює тиск, визначає зріст, вагу та інші фізичні параметри у працівників наших підприємств. Ці дані необхідні лікарю в профілактичній та лікувальній роботі. Також Наталя допомагає оформлювати сертифікати різноманітних експертиз.
«Медицина ще з дитинства вабила мене, а остаточно з професією я визначилася після закінчення 10 класу, коли пройшла медичну комісію. Нас тоді повели до лабораторії здавати кров. Я як побачила її, так і погано стало. Мені допомогла медична сестра. Вона з такою увагою та турботою поставилася до мене, що мені і самій захотілося стати медсестрою. Мені дуже сподобалися білі халати, і загалом вся медична атмосфера, – розповідає Наталя Захарова. – Я вступила до криворізького медичного училища. Навчатися було важко, але цікаво. Ми вивчали фармакологію, латинь, анатомію. Саме при вивченні анатомії треба було багато малювати, зображувати кістки, зап’ястя, п’ястя тощо. Хоча художниця з мене була ще та (сміється), малювання допомагало краще вивчати матеріал, адже потім працювати нам треба було не з манекенами, а з живими людьми. Насправді медсестрам, лікарям та взагалі усім медикам вчитися треба постійно. Прогрес не стоїть на місці, тож нам треба опановувати нові ліки та методи лікування».
До хірургії у Наталі Захарової особливо уважне ставлення. Участь в операціях вона брала від самого початку медичної кар’єри. Багато так званих дрібних операцій, де не потрібний загальний наркоз, було зроблено в умовах хірургічного кабінету. Під час них, як розповідає Наталя, треба було не тільки все правильно робити, а й вміти заспокоювати пацієнта.
«Ой, я боюся, ой, не коліть». Чути подібне мені доводиться часто. Хоча я і сама не люблю внутрішньом’язові уколи, мені краще внутрішньовенні ін’єкції, в медицині без них не обійтися. Тож мені треба налаштувати пацієнта на це, запевнити, що всі ці маніпуляції потрібні для покращення його здоров’я. А в цілому, мені дуже подобається моя професія. Якби була можливість розпочати все знову, я не вагаючись обрала б знову цей же шлях. Мій професійний рецепт – це любити людей та свою справу і щоденно приділяти цьому велику увагу», – сказала Наталя Захарова.
Перевіряє слух… через віконце
Медична сестра Наталя Полухіна працює в аудіометричному кабінеті поліклініки МВ. Саме там за допомогою спеціальних тестів та вимірювань Наталя перевіряє слух у людей, які мають «гучні» умови праці, а також у демобілізованих захисників-працівників нашого підприємства.
У медичній сфері Наталя також працює понад 30 років. З них 16 років була медсестрою у стаціонарі хірургічного відділення міськлікарні № 11. Переважно вона доглядала за пацієнтами, виконувала лікарські призначення, але їй хотілося бути саме операційною медсестрою. І Наталі це вдавалося, вона брала участь у видаленні апендициту, грижі, накладала гіпс, зашивала рани тощо.
«У медицину я пішла матусеними шляхами, адже вона працювала на станції переливання крові. Саме там я, як кажуть, і виросла та звикла до вигляду крові. Тож потім, після одинадцятої міськлікарні, я 11 років працювала на цій станції у баклабораторії, – розповідає Наталя Полухіна. – Але, як тільки відкрився новий корпус поліклініки МВ «АрселорМіттал», я вже була тут, бо дуже хотіла працювати у медслужбі підприємства. Щоб знову стати медсестрою я ще раз пройшла спеціальні курси та навчилася нового. Як сказала моя колега, навчання – це наш постійний процес та звична частина роботи».
Окремо навчатися довелося і на фахівчиню аудіометричного кабінету, де відбувається діагностика слуху. Зараз все частіше цю діагностику проходять наші захисники, які після демобілізації повертаються на підприємство.
Процедура проста, але ефективна. Пацієнти заходять до окремої кімнати, а медсестра спілкується з ними через спеціальне віконечко та проводить потрібні тести. Під час процедури з’ясовується, чи є проблеми зі слухом, якщо так, коли вони розпочалися, що спричинило це тощо. Таке обстеження особливо потрібне тим, хто зазнав контузії, має інші травми.
«За роки медичної діяльності я жодного разу не пожалкувала, що вирішила стати медичною сестрою. Це не просто професія, це стиль життя. Він складний, відповідальний, водночас дуже потрібний людям. Як медик, і як звичайна людина я хочу, щоб усі були здорові, щасливі, сповнені уваги та поваги одне до одного. А ще нехай здійсниться наша загальна найзаповітніша мрія – закінчиться війна. Щоб ми жили та працювали у мирі, а медичні сестри допомагали не лише при хворобах, а переважно займалися профілактикою та пропагували здоровий спосіб життя», – зазначила Наталя Полухіна.
