«АрселорМіттал Кривий Ріг» посів 4-ту позицію в підгрупі «Промисловість, енергетика, паливо та авто» рейтингу NV Бізнес, який оцінює внесок українських компаній у підтримку країни під час повномасштабної війни.
Цей рейтинг сформовано на основі аналізу внеску понад 170 найбільших бізнесів України у допомогу ЗСУ та на гуманітарні потреби. Від початку вторгнення і до сьогодні «АрселорМіттал Кривий Ріг» спрямував 767 млн грн (17,9 млн доларів) для підтримки українців.
Понад 18 000 наших працівників живуть і працюють в Україні, сплачують податки та щодня роблять внесок у розвиток економіки.
Попри складні обставини – високі ціни на енергоносії, перебої з електропостачанням та вплив CBAM, підприємство продовжує стабільно виконувати свої зобов’язання перед державою.
Ми продовжуємо цикл статей до 145-ї річниці з початку промислового видобутку руди на Криворіжжі.
У криворізькому шматку руди заліза понад 70 відсотків?! Наприкінці 19 сторіччя в Парижі вчені не повірили своїм очам. Відряджені до нашого міста європейські дослідники довели – тут вся руда така. У Кривбасі почалася «залізна лихоманка».
Безперечний доказ
До Парижу на дослідження криворізьку руду привіз Олександр Поль, відомий дослідник, археолог, краєзнавець, підприємець, меценат та громадський діяч. Спочатку європейські вчені поставилися до руди скептично. Дослідивши, що вона містить понад 70 відсотків заліза, вчені подумали, що це якийсь окремий фрагмент, і не повірили Полю. Але експедицію на Криворіжжя все ж організували. Її учасники не могли оговтатися – з’ясувалося, що криворізька руда і справді надзвичайно багата на залізо. До Кривого Рогу потягнулися і інші численні експедиції, які щоразу виявляли нові рудні місця. Було досліджено, що запасів руди у Кривому Розі вистачить щонайменше на 100 років. На той час це було дуже багато для великого індустріального бізнесу. До першої світової війни реальним конкурентом Криворізьких родовищ залізних руд був лише Мічиганський залізорудний басейн.
Багатий край
Засноване у 1881 році за участю Олександра Поля «Акціонерне товариство Криворізьких залізних руд» протягом 4 років було монополістом із видобутку руди у Кривому Розі. Але у 1885 році «Новоросійське товариство Юза», яке було головним споживачем криворізьких руд, вирішило розпочати тут власний видобуток. Товариство придбало рудоносну ділянку і відкрило рудник «Лихманівський».
Як зазначає у своїх роботах старший науковий співробітник Криворізького історико-краєзнавчого музею Олександр Мельник, багатством криворізького краю зацікавилися і інші підприємці. Того ж року три рудоносні ділянки взяло в оренду новостворене «Південно-Руське Дніпровське металургійне виробництво». На одній з ділянок у 1886 році ними було видобуто 4800 тонн руди. Також це товариство за 31 км від Катеринослава почало будувати металургійний завод для переробки криворізької руди.
Видобуток руди із переробкою налагодило і «Товариство Брянських металургійних заводів». Свої розробки вони вели на рудниках «Божедарівському» та «Кореницькому». У Кривбасі запрацювали рудники Колачевського, товариства «БКД», Пужмерський і Харченківський Брянського та Нікополь-Маріупольського металургійних товариств, Рахманівський Криворізького товариства, Сухобалківський Брянського гірничопромислового, Божедарівський, Тернівський та інших металургійних товариств. Видобуток на власних ділянках здійснювали і криворізькі землевласники Галковська, Ростковська, Шмаков.
«Залізна лихоманка»
Будь-які акції у Парижі, де йшлося про Кривий Ріг, одразу створювали ажіотаж. Акціонери, які вкладали кошти у розробку великих покладів залізної руди, мали можливість отримували гарантовані прибутки. Згодом до французького фінансування приєднався і бельгійський капітал.
В умовах величезної конкуренції серед видобувних компаній посилилася і спекуляція землею, яка скуповувалася у селян, і часто перепродувалася. За декілька десятків років вартість землі зросла у 30 разів. Наприклад, у 1864 році ділянка продавалася за 10 карбованців, а у 1895-му – за 300. До речі, при купівлі не підтверджувалося, є там поклади залізної руди, або немає.
«Залізна лихоманка» приваблювала до Кривого Рогу все більше людей. За «чорним золотом», як тоді про криворізьку руду писали газети Європи, потягнулися інвестори й робітники. У потягах першим та другим класом до Кривого Рогу їхали гірничі фахівці – французи та німці, третім класом – звичайні робітники, які їхали копати руду в пошуках кращого життя.
Як «залізна лихоманка» змінила тихе степове життя нашого міста та сприяла його розвитку, читайте у наступних випусках «Металургу».
Матеріал створений за підтримки Криворізького історико-краєзнавчого музею.
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Геннадій Брень працював майстром основної виробничої дільниці цеху сіркоочищення коксохімічного виробництва.
У цеху Геннадія згадують, як талановиту людину та гарного організатора, який міг впоратися із завданнями будь-якої складності. Геннадій добре знав виробництво на усіх його ланках, адже пройшов професійний шлях від робочої спеціальності до інженерно-технічного працівника.
«Перш ніж стати змінним майстром основної виробничої дільниці Геннадій був апаратником приготування свіжого розчину для забезпечення технологічного процесу, а згодом – апаратником очищення коксового газу від сірководню, – згадує колегу Денис Красніков, заступник начальника цеху вловлювання і сіркоочищення. – Геннадій Брень був справжнім професіоналом та людиною, на яку рівнялися інші. Він міг вести за собою колектив, його дуже поважали, бригада, якою керував Геннадій, стала однією з найкращих у цеху. Завжди привітний, відкритий для спілкування, готовий допомогти – саме таким ми назавжди запам’ятаємо Геннадія. Дуже прикро, що від нас йдуть такі люди».
Геннадій Брень був призваний на військову службу на другий день після повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. Як старший солдат він виконував службові обов’язки у Саксаганському РТЦК та СП.
Висловлюємо щирі співчуття рідним та друзям Геннадія Бреня.
Ігор Батеха працює у ремонтно-монтажному цеху № 1 ЛМЗ вже майже 30 років. Він верстатник широкого профілю. Донедавна його професія звалася «токар». Токарний верстат – його головне знаряддя праці, його годувальник. Тумба, станина, супорт, різцетримач, фартух та багато іншого, а ще дві бабки – це складові верстату, який він знає досконало. Такі верстати жартома називають «ДіП», що означає «догнати і перегнати». Ігор каже, що в умілих руках його «ДіП» може дуже багато: точити, нарізати різьби чи канавки, довбати пази та багато іншого. Але верстат нічого не зробить сам, без токаря (верстатника).
Начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний також починав з токаря. Юнаком він прийшов на завод у далекому вже 1990 році.
«Професії я вчився тут же. За заводоуправлінням «АрселорМіттал Кривий Ріг» (тоді ще «Криворіжсталі») був навчально-виробничий цех. Навчали протягом 10 місяців – 4 години практики, чотири – теорії щоденно. Прості вироби можна навчитися виготовляти доволі швидко, а от складні, нетривіальної форми, з непростими різьбами чи пазами – це зовсім інше. Пам’ятаю нерви, невдачі, інколи навіть плакати хотілося. Це поки наб’єш руку, здобудеш навички. Тут головне не здаватися. Мені поталанило, батько, також працівник РМЦ-1, вчив з дитинства: «Синку, у житті легко не було й не буде». Тож я був готовим, пройшов найскладніше, а далі було легше».
Ігор підтвердив слова Євгенія та розповів про себе.
«Родом я з села Покровського Криничанського району, – розповідає Ігор. – Там потрібен був токар, і мене послали на навчання до Кудашівки. Три місяці я вчився у місцевій майстерні. Придивлявся, пробував, запам’ятовував. Повернувся додому, став до верстата, почало виходити. Отримав «корєшок» токаря 4 розряду, а потім переїхав до Кривого Рогу, бо з’явилася родина, треба було шукати роботу з достойною зарплатнею. Попрацював на будівництві, а вже потім влаштувався в РМЦ-1. Спочатку також було нелегко. Але головне – бажання. Без бажання токаря не вийде».
Ігор та Євгеній в один голос кажуть, що токар – це творча робота, це такий собі митець, скульптор по металу, у якого замість ручних інструментів – верстат.
«Токар – це базова професія для цеху, – говорить Євгеній. – Третина роботи цеху – виготовлення нового устаткування, а на дві третини – ремонт вже існуючого. Устаткування різне, тож багато деталей доводиться виготовляти вперше. Часто на них навіть креслень немає. А ще протягом останніх десятиліть на зміну радянському обладнанню, де деталі в основному прості, з’явилося нове, часто іноземне: німецьке, італійське, китайське та інше. А там деталі складні за формою, фасонні. Тому наші токарі – це творці. Але творцями, справжніми токарями, верстатниками стають лише ті, хто готовий перебороти складності перших 3-х років».
У верстатах використовується багато інструментів: різці, мечики для нарізання різьб, свердла тощо. Токар отримує набір стандартних інструментів. Для роботи над складними виробами йому доводиться їх вдосконалювати, тобто навіть інструменти під свої задачі він створює сам. А ще одну й туж роботу можна виконати різними способами, і навіть створити власний.
«Це я зрозумів ще протягом перших місяців роботи в РМЦ-1, – говорить Ігор. – Одним з перших завдань було точити гайки. То була неіржавіюча сталь, важка для обробки. Заготовками були прутки довжиною з півметра, кожний на кілька гайок. Стандартний спосіб мені не дуже сподобався. Тож довелося увімкнути голову і винайти свій, і діло пішло. З того часу доводиться часто креативити, щоб виконати роботу швидко і якісно. За це мені й подобається моя професія. А ще для мене – чим складніше, тим цікавіше. Можливості верстата дозволяють робити дуже складні вироби: циліндричні, конусоподібні, кулясті, зі складними пазами, з різними різьбами, канавками. Часто найкращий спосіб виконати роботу приходить у голову вночі. Це не просто робота. Це моє життя. Протягом тридцяти років у цеху я стажував багатьох новачків. І впевнився, що головне – це бажання. В кого воно є – приходьте до нас у цех. Навчимо!»
Весело та з користю пройшла волонтерська акція молодіжної спільноти «АрселорМіттал Кривий Ріг» «3Dільниця», до якої долучилися і працівники підприємства з родинами. Для допомоги тваринам із притулку вони власноруч виготовили теплі будиночки та DIY-іграшки. Хвостики оцінили таку турботу і подякували веселими: «гав» та «няв».
Ініціатором цієї акції стала учасниця молодіжноїспільноти «3Dільниця» Марія Огій. На підприємстві вона працює інженеркою із забезпечення адміністрації з постачання.
«Ідея провести волонтерську акцію на підтримку тварин виникла ще давно, – розповідає Марія. – Ми неодноразово обговорювали це, адже безпритульні хвостики особливо потребують людської уваги та турботи. Так, у притулках їх годують і доглядають, але кожна тварина заслуговує не просто на тимчасовий прихисток, а на справжній дім і люблячу родину. У моїй сім’ї живуть двоє котиків. Барсика ми «усиновили» на початку повномасштабної війни, коли його господарі були змушені виїхати за кордон. А Фелікс сам підійшов до мене на вулиці – ніби свідомо обрав і буквально попросився забрати його. Оскільки він жив на вулиці, у Фелікса були проблеми зі здоров’ям, ми його лікували. Це був непростий період, але він показав, наскільки ці тварини потребують турботи та шансу на нове життя».
Безхатні тварини – це не просто статистика, а живі історії болю, боротьби за виживання та надії. У кращому випадку притулок стає їхнім домом, адже крім притулку їм вже йти нікуди. Саме тому цією волонтерською акцією спільнота «3Dільниці»хоче привернути увагу до проблеми безпритульних тварин і дати кожному можливість зробити свій невеликий, але важливий внесок у їхнє життя.
Волонтерська акція складалася із декількох частин. Спочатку її учасники зробили DIY-іграшки для тварин, використовуючи для цього підручні матеріали: старі футболки, ганчір’я , покривала тощо. Потім усі разом майстрували для хвостатих модульні будиночки.
Також волонтери принесли для тварин корм, ласощі, препарати від паразитів, пледи, ковдри, лежанки, а також засоби догляду.
Усі подарунки учасники акції відвезли до притулку тварин, де вдячні за увагу песики та котики одразу оцінили обновки та, своєю чергою, подарували волонтерам частинку свого тепла та зарядили гарними емоціями.
«Я дуже люблю тварин і хочу допомогли їм, а ось такі волонтерські заходи – це можливість зробити для когось світ кращим. Дуже радий, що наші маленькі подарунки допоможуть чотирилапим. Наприклад, ковдра зможе зігріти тварину, будиночок стане прихистком для кицьки чи собаки, а іграшка розважить хвостика. Я знаю, про що кажу, адже у мене вдома живе кокер-спанієль Боня, він повноправний член нашої родини. Ми намагаємося зробити його життя щасливим, – сказав учасник молодіжного об’єднання «3Dільниця» Микита Конзичаков, оператор з обслуговування пилогазовловлювальних установок конвертерного цеху. – Також мені подобається спілкування у нашому молодіжному осередку – тут завжди цікаво та весело, тут народжують ідеї, які дозволяють зробити світ кращим та добрішим».
«АрселорМіттал Кривий Ріг» відвідала делегація Європейського Союзу. До нас завітали голова торговельно-економічного відділу пан Нікола Сібона, менеджер з торгівлі відділу торгівлі та економіки пан Франческо Флоріс і помічниця з торговельних питань відділу торгівлі та економіки пані Ніна Жильцова.
Метою візиту було отримати обґрунтоване розуміння ключових викликів і можливостей, з якими зараз стикається металургійний сектор України, ознайомитися з останніми подіями в галузі та особисто спостерігати за процесами виробництва сталі. Обговорити перспективи підприємства, сектора, включаючи можливі шляхи для розширення співпраці з Європейським союзом, а також можливості для поглиблення торговельного, інвестиційного та промислового діалогу.
В рамках візиту генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лонгобардо та його заступник з виробництва (металургійне виробництво) Сергій Лавриненко ознайомили гостей з поточним станом справ на найбільшому підприємстві гірничо-металургійної галузі України, яке за останні 20 років інвестувало в її економіку 11 млрд доларів США, закцентувавши увагу на проблемах, викликаних наслідками повномасштабного вторгнення. Найвищі у Європі ціни на електроенергію та її дефіцит, блекаути, шалене зростання витрат на інші ресурси та транспортні перевезення, втрата традиційних ринків збуту та пошук нових, влучання російських ракет, що вивело з ладу наш найпотужніший прокатний стан ДС 250-5 змусили нас скоротити виробництво сталі з довоєнних 6 млн тонн на рік до 1,7 у 2025 році.
Дуже важким ударом по виживанню підприємства у найскладніші часи стало введення керівництвом ЕС податку СBAM для імпортерів ЄС, що купують продукцію, виготовлення якої супроводжується значними викидами парникових газів. В результаті цього наші вироби на ринках країн ЄС стали дорожчими на 60-90 доларів за тонну, тому багато покупців вже відмовляється від нашої продукції.
Мауро Лонгобардо зазначив, що цей податок сприяє зменшенню викидів шкідливих речовин, і це непогано, але наше підприємство, яке й до введення СBAM протягом останніх років було збитковим з-за вищезгаданих причин, поки що не має можливостей вкладати величезні кошти у безвуглецеві технології виробництва сталі, хоча у стратегічному плані розвитку за 2021 рік передбачалось вкласти до 2025 року значні кошти у будівництво нової фабрики огрудкування, модернізацію доменного виробництва та конвертерного цеху, що суттєво вплинуло б на декарбонізацію нашого виробництва. Але наслідки повномасштабного вторгнення перекреслили заплановане, коштів немає, і лише вливання корпорації дають змогу поки що триматися. Тож для того, щоб ми могли вижити, зберегти робочі місця, платити податки, а наші працівники мали змогу забезпечувати свої родини, генеральний директор запропонував тимчасово відкласти введення СBAM для підприємств країни, яка протистоїть потужній агресії, що вимагає величезних ресурсів. Адже урівнювати підприємства, що працюють у звичних мирних умовах, та підприємства країни, що потерпають від жорстокої війни, некоректно.
Голова первинної організації профспілки металургів та гірників України ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталія Маринюк наголосила на тому, що підприємство надає робочі місця 18 тисячам працівників, багатьом підрядникам, у яких є родини. Консервація виробництва, яку можуть викликати наслідки введення СBAM саме зараз, може призвести до скорочення робочих місць, і люди втратять можливість забезпечувати свої родини. Дуже важливо не допустити цього та дати можливість людям вижити у ці надскладні часи.
Також делегація ЄС відвідала цех блюмінг, роботу якого підприємство змушене буде зупинити у другому кварталі 2026 року через відмову європейських клієнтів замовляти нашу продукцію, бо вартість суттєво зросла після введення податку. Потім гостям показали наш модернізований стан ДС 250-4.
А ще делегація побувала на місці зруйнованої російськими ракетами частини стану ДС 250-5. Там наразі пустка, а найпотужніший стан не працює. «Зараз у нас безліч складнощів, люди знаходять з них вихід, – сказав Олександр Ткаленко. – Ось за моєю спиною 1800 працівників-прокатників. Вони залишаються тут, самовіддано працюють і вірять у майбутнє. Ми чекаємо від наших партнерів порозуміння і підтримки».
Нікола Сібона повідомив, що вся отримана під час зустрічі з топменеджментом інформація буде доведена до їхнього центрального офісу. Також він поділився враженнями від відвідин наших цехів: «Виробництво металу саме по собі надзвичайно захопливе і викликає яскраві почуття. А особливо вражає робота, витримка ваших працівників у надскладних умовах, в яких їм доводиться працювати».
