Позначка: кривий ріг

Категорії
Наші люди

Талановита людина – талановита у всьому

В цьому вислові ми ще раз пересвідчилися, коли познайомилися з Оленою Лавриненко, дозувальником агломераційного цеху № 3. Свою роботу вона вважає мистецтвом, а ще пише вірші, співає, займається спортом та виховує трьох синів.

Про родину, роботу та війну

З Оленою Лавриненко ми зустрілися напередодні березневих свят. Мешкає вона поблизу Народного дому, який за часів війни став центральним хабом для людей, які рятуються у нашому місті від бойових дій. Як каже Олена, коли вона їде на роботу чи додому, то бачить багато родин-переселенців. Їй дуже хочеться їм ще більше допомагати як реальними справами, так і словами підтримки. Це бажання особливо загострилося, коли чоловік Олени Володимир пішов служити у ЗСУ.

«Вже зранку 24 лютого Володимир був у військкоматі. Йому казали, ти можеш залишатися вдома, бо в тебе трійко неповнолітніх дітей. Але чоловік вирішив, що зараз він має робити справжню чоловічу справу – захищати, – розповідає Олена. – Ще у 2014 році він хотів піти боронити Україну. Але тоді ми чекали на другу дитину, тож він залишився працювати у військкоматі. Водночас Володимир теж є працівником «АрселорМіттал Кривий Ріг», він горновий доменної печі № 6. Так сталося, що ми з ним познайомилися під час одного з осінніх свят і зрозуміли, що знайшли один одного. Ми вчилися в одному технікумі, металургійному, обидва брали участь у багатьох культурних заходах: співали, танцювали, грали на музичних інструментах. Як потім з’ясувалося, він ще й захоплюється фізикою, хімією, історією. Тож нам завжди є про що поговорити».

В агломераційному цеху № 3 обов’язки Олени – дозування шихтових матеріалів. Олена вважає, що це справжнє мистецтво, адже правильно це зробити теж треба вміти.

Вона працює як на висоті, де здійснює завантажування бункерів шихтовими матеріалами, так і знизу – контролює якість матеріалів, створює базу даних, робить  розрахунки для виробництва більш якісної шихти тощо. Усі операції обов’язково виконує безпечно, адже поряд розташовані енергетичні комунікації, різноманітне промислове обладнання. «Роботи багато, встигати доводиться усюди, тож іноді на власному досвіді пересвідчуєшся, що каска на голові була точно не зайвою», – шуткує Олена.

Зараз Олена більше уваги приділяє своїм синам. Найстаршому Миколі 13 років. Він добре малює, гарно співає, пише вірші. Мишку 7 років, він вже став першокласником. І наймолодшому Артему виповнилося 5 років.

До речі, усі сини Олени займаються спортом – рукопашним боєм. Микола нещодавно вже вдруге став чемпіоном України, і зараз готується взяти участь у чемпіонаті Європи, який планується у квітні. У Михайла теж є успіхи у цьому спорті. Артемка робіть в ньому лише перші кроки. У родині Лавриненків вважають, що цей вид спорту загартовує не лише тіло, а й душу, характер, здатність захищати не тільки себе, а й інших, а ще – дисциплінує та виховує відповідальність. Олена теж любить спорт, і колись серйозно цим займалася. Зараз, щоб підтримувати себе у формі, вона бігає на місці не виходячи з квартири. Починала з 9-ти км, а тепер пробігає до 15 км.

Творчість душу зігріває

Є у Олени ще одне давнє захоплення – вона пише вірші. Складати їх почала ще в дитинстві. У свої твори на актуальні теми вона вкладала глибокі почуття, щирі емоції. «Ти не можеш так писати», почула вона від педагогів школи після одного зі своїх виступів. На їх думку вірші були надто дорослими для маленької дівчинки. Після цього у Олени з’явилася невпевненість у собі, вона завдалася питанням, чи слід їй взагалі продовжувати писати вірші? Крапку у невпевненості дівчинки поставив її виступ на сцені Криворізького театру імені Шевченка. Справа в тому, що Олена колись ще й була учасницею драматичного гуртку, тож і виступати доводилося часто. Так ось, комісія, яка слухала її власний вірш, аж рота роззявила від подиву та захвату. Тоді до дівчини підійшов керівник їхнього гуртка та наполегливо порадив продовжувати писати та вірити у себе.

Коли чоловік Олени Володимир був у військовому відрядженні у Херсонській області жінка дуже хвилювалася за нього. Ці емоції вилилися у віршовані рядки:

Я знов не сплю цієї ночі,

На серці смуток, бо не поруч ти.

Я знов так хочу подивитись в твої очі,

В яких немає цієї клятої війни.

Так хочу, щоб в руках тримав не зброю,

А трьох синів своїх ти міцно обіймав.

Це пекло хочу я пройти з тобою,

Щоб це скоріш скінчилось, ти мене поцілував.

Заплющу очі і відчую я твій дотик,

І в тиші чую твого серця стук.

Та це лише моя уява,

І день за рік, коли не має поруч твоїх рук.

Обірве тишу знову звук тривоги,

Сльоза тихесенько пробігла по щоці.

Мені так сумно, боляче без тебе,

Я Янгола прошу, щоб він вас всіх накрив крилом своїм вночі.

Щоб повернулись ви живі додому,

Я Богу помолюся в сотий раз.

Щоб він відвів від вас ворожу зброю,

Щоб ворог відступив він дав наказ.

Олена каже, що її чоловік не любить коли за нього переживають. На будь-які питання він відповідає, що знаходиться там де треба і робить те, що треба.

«Ми з чоловіком виховуємо своїх дітей з вірою у себе, у свої сили, тож і розвиваємо їхні здібності, – продовжує Олена Лавриненко. – Ми живемо біля Народного дому, який раніше був Палацом культури будівельників. Колись там я співала під баян, у нас був гурток народної творчості, ми часто виступали. Я навіть брала участь у відбірковому турі конкурсу «Україна має талант». Від суддів я почула, що гарно співаю, але не маю особливої життєвої історії, яка б розчулила глядачів та примусила б їх голосувати за мене. Хто б тоді знав, що з початком війни важкі життєві історії будуть чи не у кожній родині, що майже усі ми станемо волонтерити та будемо готовими віддати все, щоб наблизити нашу Перемогу. Я хочу усім побажати вірити у себе, у свої сили та можливості. Кожен з нас на своєму місці, на роботі чи вдома, може зробити дуже багато, а коли ми ще й об’єднаємо свої зусилля, то успіх у здійсненні нашого спільного бажання прийде ще скоріше!»

Категорії
Новини

Про сміливих жінок та внутрішнє сонечко

Подруги Інна та Наталя люблять святкувати, але не планують нинішнього 8 Березня гучних святкувань. А найкращим подарунком для себе вважають перемогу, та щоб всі, хто зараз воює з окупантами, повернулися б додому живими й здоровими.

Наталя Журавель й Інна Мартем’янова працюють машиністками компресорних установок на центральній компресорній станції № 1. Вони керують потужним та складним енергетичним устаткуванням, яке бере з атмосфери повітря, стискає його і передає в багато цехів. За допомогою стислого повітря виконується багато виробничих операцій. Завдання наших героїнь – вести технологічний процес стискання, контролювати параметри устаткування, слідкувати за його безаварійною роботою. А у вільний від роботи час ці сміливі жінки працюють на нашу перемогу.

«У перші дні війни я, як і багато людей навколо, була налякана, збентежена, не знала, куди себе подіти, – згадує Інна. – Але ми з подругою відчували, що щось маємо робити. Адже є одна мета на всіх – відстояти країну. І якщо не зможемо її досягти, то всім буде дуже погано. Й нам і нашим дітям». І вони взялися за маскувальні сітки, яких воїнам треба було дуже багато.

«Шукали тканину й нарізали багато стрічок, – доповнює Наталя. – Відносили це все туди, де плели «кікімори». Якщо був час, то й самі залишались, плели, плели, плели. А ще донатили на збройні сили, на дрони, багато на що». Наталя згадує, як приємно було дізнаватися, що практично всі: колеги, знайомі, родичі також роблять щось корисне. Печуть, смажать, будують укріплення, плетуть та в’яжуть. Це все давало віру у те, що таких людей не зломити. І хотілось робити ще більше.

«Робочих рук ставало більше й більше, – продовжила Інна. – А сіток вже не треба було стільки. І я дізналася про волонтерський проєкт «Разом», який впроваджує наше підприємство. Потрібна була допомога дітям переселенців з окупованих територій. Вони мають відчувати нашу підтримку. Я взялася за проведення для них майстеркласів. Ми з ними зайнялися виготовленням поробок». Інна зізналася, що в юності мріяла стати вчителькою початкових класів. Але багато родичів працювали на нашому підприємстві, й дівчина пішла їх шляхом, полюбила виробництво. І ось доля дала можливість ще раз пережити юнацьку мрію, і навіть втілити її у такий спосіб.

Наталя також часу й можливостей допомогти, наблизити перемогу, не втрачає. Вона регулярно здає кров для поранених. «Також продовжую донатити, – розповідає вона. – Здаю кошти у фонд Притули, Мадяру. Впевнена, що вони знають що робити, й жодна копійка не пропаде. Коли наша профспілка оголосила збір книжок, іграшок, зошитів та інших корисних речей для дітей звільненого Куп’янська, ми активно взяли в цім участь».

Майстерклас для дітей переселенців

Інна провела вже понад п’ятдесят майстеркласів для дітей. З одного боку вона робить дуже важливу справу, піклуючись про малечу, а з іншого сама отримує від цього справжній кайф. «Спочатку було трохи лячно, – посміхається волонтерка. – Як зустрінуть? Як воно вийде? Але коли я відчула тепло дитячих обіймів, то вже не вагалась. Я дійсно їм потрібна. Неймовірне захоплення у малюків й старших дітей викликають незвичайні техніки. Наприклад, малювання гуашшю за допомогою ниточки. Ми всі були в тій гуаші, але настільки було весело, що забули про все. Неймовірні відчуття».

Наталя та Інна, як і більшість з нас, люблять отримувати подарунки. Наталі над усе запам’ятались прикраси, які вона отримала від чоловіка в одне з 8 Березня. То був дуже приємний сюрприз. Інна ж з особливим теплом згадує, як також 8 Березня донька Катя, якій тоді було п’ять рочків, подарувала листівку, виготовлену власноруч. «Сонечко на небі, то добре, – посміхнулась Інна. – Але сонечко в душі – важливіше. Бережіть своє сонечко!»   

Категорії
Новини

Починаємо процедуру!

На підприємстві розпочато впровадження нового підходу до оцінки ризиків на робочих місцях, який застосовується в провідних світових компаніях.

Металургійне, гірничодобувне, рудозбагачувальне та коксохімічне виробництва  належать до найбільш небезпечних. Своєчасно виявити ці небезпеки-ризики та нейтралізувати їх – значить вберегти людей від травм, зберегти життя.

В основі нової процедури виявлення небезпек лежить «Колесо енергій». Це проста й наочна схема, для користування якою не обов’язково бути професором у царині охорони праці. Як розповів менеджер з оцінки ризиків управління охорони праці Еклас Баялін, застосовувати процедуру навчають під час занять за програмою  «Take Care» («Бережи себе»). Ця програма передбачає навчання всіх працівників підприємства світовому досвіду безпеки праці.

«Зараз триває перший етап провадження «Колеса енергій», – розповідає Еклас Баялін. – Це й є навчання робітників. Перед нами довгий шлях, але він вартий того, щоб його пройти. Особисто я познайомився з цим підходом, коли працював у підрозділі охорони праці на проектах відомої американської компанії Chevron Corporation, яка є світовим лідером енергетичній галузі. Це не металургія, звичайно, але ризиків не менше, й вони багато в чому схожі. Процедура ж дозволяє виявити їх якомога більше. Наступним етапом впровадження має стати навчання лінійних керівників, майстрів, які разом із робітниками будуть оцінювати та усувати виявлені ризики».

Як бачите на схемі, саме «Колесо енергій» зображене у вигляді колеса, спиці якого відділяють різні групи ризиків. На більш безпечних виробництвах спиць небагато. Можуть бути й дві. На нашому ж підприємстві їх аж 10. Не у всіх підрозділах ми маємо повний набір, але в основних цехах їх більшість. Візьмемо, хоча б, рудозбагачувальні фабрики гірничого департаменту.

«Згідно статистиці, серед найрозповсюдженіших причин травмування працівників є падіння з висоти власного зросту, – розповідає провідний інженер з ОП Юрій Духов. – Це так звана гравітаційна група ризиків. Тому кожен має уважно роздивитися, чи не запчастини, матеріали, не розлите мастило в зоні його пересування. В цеху крізь працюють крани, і це також гравітаційні ризики. Стропи, сигналізація на кранах мають бути в належному стані. Дуже багато механічних ризиків, пов’язаних з обертанням та поступальним рухом машин і механізмів. Тут важливо, щоб огородження небезпечних зон було справним. А ще є електрична група. Тут не має бути оголених струмоведучих частин, й знову ж таки – стан огородження».

А ще Юрій розповів нам про ризики з-за трубопроводів, якими транспортують стисле повітря, мастило тощо. Ця група так і називається – «тиск». Також у цеху присутні ризики, пов’язані з гучною роботою обладнання, та інші.

«За 5 хвилин до початку роботи робітник повинен попрацювати зі зображенням «Колеса», – продовжив Юрій Духов. – Так би мовити, «прокрутивши» його, та оглядаючи при цьому зону робіт з точки зору ризиків кожного сегменту. Ризики заносяться до спеціального оглядового листка. Позначаються ті, які можна безпечно усунути зразу ж самим працівником. Наприклад, накрити кришкою відчинений люк. Якщо ж ліквідувати небезпеку самому неможливо, наприклад, необхідно залучити спеціалістів або додаткове устаткування, то такі ризики виділяються позначками, й про них до початку робіт необхідно повідомити безпосереднього керівника, майстра. Нещодавно під час процедури працівник РЗФ-1 виявив недостатнє освітлення в зоні роботи одного з конвеєрів. Про цей ризик він доповів майстрові, який звернувся до електрослужби цеху. Електромонтер, ліквідувавши несправність, відновив освітлення, усунув ризики. Після цього машиніст конвеєра став до роботи».

Еклас Баялін відзначив переваги даної процедури:

– по-перше, вона проста, і маючи наочну схему, ризики може виявити кожен працівник;

– по-друге, використання схеми не дасть забути про всі групи ризиків, в тому числі – біологічну, хімічну та радіаційну;

– по-третє, такий системний підхід у визначенні ризиків дозволяє виявити їх набагато більше, що вже доведено на деяких дільницях, а це дає змогу зробити робочі місця безпечнішими.

Категорії
Новини

Ще один криворізький металург віддав життя в бою з окупантами

2 березня у боротьбі за свободу України загинув старший навідник протитанкового відділення взводу вогневої підтримки Сергій Андрейчук. Він мужньо, до кінця виконав свій військовий обов’язок у бою поблизу Бахмута Донецької області. До мобілізації на військову службу 26 грудня 2022 року Сергій працював оператором посту керування станом гарячої прокатки сортопрокатного цеху № 1.

Старший майстер дротового стану ДС 150-1 Дмитро Деркач згадує про Сергія Андрейчука, як про одного з найкращих працівників, що вміло керував процесом прокатки, сумлінно ставився до роботи та був готовий допомогти колегам. «Надзвичайно тяжка, непоправна втрата для стану, цеху, для всіх нас, – говорить Дмитро Деркач. – Добрим він був, веселим, легко знаходив спільну мову з людьми. Сам був позитивним і міг підняти настрій тим, хто працював поруч».

У загиблого героя залишилося двоє малолітніх дітей. Щиро співчуваємо рідним, друзям та колегам Сергія.

Категорії
Наші люди

На роботі – розмітниця по металу, вдома –  кравчиня, дизайнер та ювелір  

За 20 років у професії розмітника Світлана Литвиненко навчилася так вправлятися з рейсмусом та чертилкою, що її креслення по металу точно відтворюють найскладніші викрійки майбутньої найпримхливішої деталі. От тільки замість матеріалу для шиття – метал для розкроювання. Втім майстрині до снаги, як свідчить практика та підтверджують її колеги, впоратися з будь-яким матеріалом. А прекрасне та чарівне вона здатна помітити навіть у звичайному ґудзику або металевій пряжці від ременя.

«20 років тому я прийшла на підприємство до цеху металоконструкцій. Саме тут я познайомилася та навчилася професії розмітника, – розповідає Світлана Литвиненко. – Для мене це було щось зовсім незнайоме, але згодом виявилося дуже близьким. Мені подобається працювати з металом, як з викрійкою. Це надзвичайно відповідально, адже погана розмітка – і деталі вже не вийде. Інколи мій простір для розкрою – металеві листи – можуть сягати й до 6 метрів за площею, адже деталі, які потім народжуються з цих викройок, масивні, великі та потужні, бо ми працюємо для гірничого та металургійного виробництв».

Колеги в ЦМК говорять про Світлану завжди з теплом. Чарівна жінка, одна з найкращих працівниць, талановита майстриня на всі руки – це все про неї. Вона вміє шити, в’язати, робити оригамі, плести з бісеру, але найбільшими творчими захопленнями для неї стали пошиття сумок та виготовлення брошок. Сьогодні кошик майстрині нараховує чимало великих та маленьких, ніжних, яскравих, неординарних та класичних брошок. Кожна брошка – окрема історія. Візьме, наприклад, Світлана звичайний ґудзик чи пряжку від старого ременя, «почаклує» над ними – і ось в її руках розквітає прекрасна квітка чи листя дивної рослини.

«Я дуже люблю працювати над тим, що потім приноситиме людям радість та користь, а не вкриватиметься пилом десь на полиці, – продовжує майстриня. – Мені здається, що брошка може народитися з усього. Першу брошку я створила, коли мала йти на корпоратив. Сукню придбала, а от прикраси до неї, яку б хотіла, не знайшла. Саме тоді моя перша брошка і побачила світ. Я завжди цим займаюся із задоволенням. От тільки цього воєнного року, на жаль, нічого не створила, не піднімалися руки, не було настрою. Натомість почала плести шкарпетки для наших військових. Спочатку забезпечила ними підрозділ мого брата, який в ЗСУ. Зараз плету й для інших».

А ще у Світлани є історія з сумками. В неї до них особлива любов. Найбільше їй подобається шити сумки з джинсу. У вмілих руках Світлани речі отримують друге життя. Зі старих джинсів народжується красивий аксесуар модниці.

«Перший творчий тандем з сумкою в мене народився, коли вела дитину до дитячого садочку. Треба було і носовичок кудись покласти, і маленьку іграшку для малечі. Тоді промайнула думка: «а чому б власними руками якусь цікаву сумку не створити?». Отак і понеслося. Сумки виготовляла навіть із залишків меблевої тканини. Фурнітурою для них могло стати будь-що. З сумками моє кохання продовжується й досі», – розповідає Світлана.

Останнім часом, говорить наша героїня, її все більше приваблює весна. Для неї – це час надії. Все оживає навколо, пробиваються паростки рослин, квітів. Світлана вірить, що тепло весняного сонця органічно співвідноситься із жіночою вродою. Навіть у цей складний рік дівчата та жінки чекають на свято жіночої вроди та ніжності – Міжнародний жіночий день.

«Так приємно, коли тебе вітають і вдома, і на роботі. Для мене неважливі матеріальні подарунки, натомість моральне ставлення, тепле слово, влучний комплімент, увага та турбота – це точно найкращий подарунок, – продовжує Світлана Литвиненко. – Я всім хочу побажати мирної весни. Щоб усі жінки дочекалися своїх коханих, щоб найсильнішим почуттям було саме кохання, щоб всі ми відчували себе бажаними, прекрасними та найкращими. Українські жінки насправді і є такими. Зі святом!»  

Категорії
Новини

Солодкий привіт захисникам

Зимовий та захисний одяг, маскувальні сітки, протитанкові їжаки, «броніки», будівельні матеріали, теплі шкарпетки, смаколики, ліки, фізична допомога… Неможливо перерахувати все, чим та скільки допомагають військовим з перших днів війни криворіжці.

Чимало волонтерів є працівниками «АрселорМіттал Кривий Ріг». І зробили вони вже чимало. Саме зараз, наприклад, на підприємстві для захисників приготували смачний привіт, щоби підняти хлопцям настрій на передовій. Солодощі від нашого підприємства вирушать до Донецької області. Довірили цю приємну місію волонтеру, майстру цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Араму Галустову.

«Торік все починалося з мого особистого бажання допомогти, – розповідає Арам. – З часом зростало бажання, поступово – можливості та кількість однодумців. Наразі кістяк моєї волонтерської команди складається з 10 осіб. Але чимало працівників заводу раз у раз у різні способи долучаються до волонтерства. І це важливо, адже українські захисники потребують нашої допомоги щодня. От, наприклад, найближчий наш рейс допомоги буде у Донецьку область. Там захисникам потрібні сезонні ліки: від нежитю, кашлю, а ще знеболювальні, шовні та перев’язувальні матеріали. Завжди раді хлопці теплим шкарпеткам, пічкам для обігріву. А от смаколики, то взагалі окрема справа. Хлопців забезпечують військовим харчуванням, а ці солодкі привітання: млинці, печиво, вареники, пиріжки – це наче подих рідної домівки, тепло коханих рук. Тому я впевнений, що передані від підприємства солодощі додадуть хлопцям смаку та позитиву у військове життя. Є в цьому і раціональна складова, адже печиво, цукерка або шоколадка часто стають справжньою харчовою підтримкою в окопі, коли приготувати гарячу їжу немає часі і можливості».

Солодощі для захисників готові у дорогу

Географія волонтерських рейсів Арама Галустова – Херсонська, Миколаївська, Донецька області.  Його заводська бригада – 16 осіб, усі без винятку теж залучені до цього. Працівники підприємства навіть просяться до цієї бригади, адже всі хочуть допомогти тим, хто зараз на передовій виборює нашу незалежність, можливість мирно жити та спокійно працювати. Якщо ви теж бажаєте дізнатися про нагальні потреби наших воїнів та долучитися до волонтерського фронту чи хоча б разово допомогти, можете звернутися до Арама Галустова, він є у всіх соцмережах.

Поступово машину волонтера наповнили коробки із солодощами від  заводу. І стало якось тепліше на душі. Хай разом з теплим весняним сонцем до наших героїв дістанеться і тепло наших сердець. Допомогти може кожен, і допомога може бути різною, але вона завжди потрібна нашим героям.