Категорії
Новини

Вони не жартують з вогнем

17 вересня в Україні відзначають День рятівника – свято людей, які рятують життя.

При слові «рятівник» зразу виникає в уяві образ кремезного чоловіка у формі пожежно-рятувального загону, який рятує людей під час пожежі або з-під завалів зруйнованої будівлі. В умовах варварських рашистських ракетно-дронових атак ці люди щодня на наших дисплеях та телеекранах. Але це не лише свято професіоналів, а ще й добровольців-рятівників. Серед них – наші працівники, які входять до складу добровільної пожежної дружини.

Відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» є одним з найвидовищніших наших виробництв. Ось у відділення заїжджає величезний ківш з рідкою вогняною сталлю. А ось велетенські розжарені електроди входять в установку піч-ківш. А яке ж гарне саме розливання з кучерявими вогняними бризками! Далі шістьма променями виходять яскраво-червоні заготовки. Їх ріжуть спеціальними машинами газового різання, і тисячі яскравих іскор розлітаються навкруги, наче від гігантських бенгальських вогнів! Але є й інший бік медалі…

«Практично все наше відділення – це територія підвищеної пожежної небезпеки, – розповідає старший майстер ВБРС Владислав Тюрін. – Сталь з температурою до 1630 градусів за Цельсієм, бризки під час вимірювання температури, іскри, що утворюються при розливанні чи різанні заготовок та ще багато іншого. Навіть на завершальному етапі наші заготовки мають температуру 200-300 градусів. А ще трубопроводи з природним газом та киснем. Тож нам дуже потрібні люди, які чітко знають, що робити, якщо виникне займання, вміють швидко його локалізувати».

Членами добровільної пожежної дружини «АрселорМіттал Кривий Ріг» є 13 працівників конвертерного цеху. Близько половини з них – це працівники відділення безперервного розливання. Вони знають як діяти при займанні і вміють це робити, вже не раз доводили. І якщо для багатьох найпроблемнішим є не запанікувати під час пожежі, то у цих чоловіків такої проблеми немає, бо вони щозміни віч-на-віч з вогнем. У кожній зміні є свої рятівники.

«Хлопці знають, що перш за все – це збереження життя – свого та колег, – продовжив Владислав Тюрін. – Тому найперше, після того, як сповістили пожежників, керівника та медиків, – вивести людей з небезпечної зони. А потім вже розпочинати пожежогасіння, якщо це не загрожує власному життю. Перше – люди, а потім вже матеріально-технічні цінності, не інакше. Після вступу до дружини ми пройшли спеціальне навчання, в тому числі вчилися, як гасити пожежу вогнегасниками та за допомогою пожежних рукавів. Ми готові до надзвичайних ситуацій».

У квітні 2025 року команда конвертерного цеху, складена з працівників  працівники ВБРС, вперше взяла участь у змаганнях цехових команд добровільної пожежної дружини підприємства. І зразу ж перемогла. У складі команди були старший розливальник сталі Богдан Василишин, змінний майстер Олександр Іванов, старший змінний майстер Олександр Новак, старший майстер ВБРС Владислав Тюрін та розливальник сталі Денис Ковальов.

«Мій виробничий майданчик – зона підвищеної пожежної небезпеки. Я щозміни працюю зі сталлю 1630 градусів. Тож вогню та температур ми з колегами не боїмося, це точно, – усміхається Денис Ковальов. – Але й зневажливого ставлення до нього не дозволяємо. Порушникам правил, наприклад, шанувальникам палити у невстановлених місцях, робляться зауваження. Профілактика – це не менш важливо, ніж вміти гасити пожежу. Щотижня ми обходимо відділення, перевіряємо вогнегасники, чи не сплив термін придатності? Порушення заносимо до журналу, беремо участь в усуненні тих порушень, контролюємо виконання заходів».

За словами менеджера з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрія Сердечного працівники, що входять до складу пожежної дружини, першими потрапляють на місця займань і хоча бійці нашого 4 Державно-рятувального загону прибувають за викликом дуже швидко, нерідко пожежа ліквідовується ще до їх приїзду. Це дуже важливо, адже у надзвичайних ситуаціях багато що вирішують хвилини і навіть секунди. Від цього залежать людські життя.

«Щорічні змагання є одночасно і перевіркою вмінь і тренуваннями, – говорить Андрій Сердечний. У наших планах – організація виїзних тренувань для пожежної дружини двічі на рік. Це допоможе підвищити рівень підготовки, а значить і рівень пожежної безпеки в цехах. Вітаю всіх наших рятувальників – пожежників-рятувальників 4 ДПРЗ, газорятівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», бійців Криворізького воєнізованого газорятувального загону і звичайно ж працівників нашої дружини! Зі святом вас усіх, і щоб не було приводу застосовувати свої знання та вміння під час реальних ситуацій! Як кажуть рятівники: Сухих рукавів!»

Категорії
Новини

На війні загинув працівник шахтоуправління Володимир Рилков

Володимира Рилков був мобілізований у серпні 2024 року. Свій останній бій з окупантами він прийняв у жовтні того ж року. Загибель рядового Володимира Рилкова нещодавно було підтверджено даними експертизи. Серце захисника зупинилося 28 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області. До призову на військову службу Володимир працював електрослюсарем шахтоуправління гірничого департаменту.

«Володимир перейшов до нас з дробильно-сортувальної фабрики шахтоуправління, і зразу показав себе вправним фахівцем. Обслуговування та ремонти підземного електроустаткування, силових ліній – це робота для справжніх професіоналів, – розповідає начальник дільниці № 32 (енергетичної) Анатолій Позігун. – Володимир працював сумлінно, якісно виконував виробничі завдання. В процесі роботи йому доводилося взаємодіяти з прохідниками, з нарізними дільницями. Він без проблем знаходив спільну мову з колегами, завжди був готовий допомогти, був своїм серед товариства. Більше десяти років ми пропрацювали разом, і він виконував роботу без жодних нарікань. І от ми дізналися про його загибель. Це страшна звістка. Боляче втрачати людей, а таких як Володимир – особливо. Він віддав за нас життя. Завжди будемо йому вдячні. Завжди пам’ятатимемо».

Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам загиблого воїна.

Категорії
Наші люди

Верстати мають працювати

У механіка ремонтно-монтажного цеху № 3 «Ливарно-механічного заводу» Максима Хілковського запитали, чи немає у нього термінових планів на 1 серпня? Чи буде він у місті цього дня? Купа різноманітних здогадок зароїлася у голові. А потім він отримав запрошення на урочистості напередодні 91-ї річниці нашого підприємства. Коли ж Максима викликали на сцену, він нарешті все зрозумів: Віднині він – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«То був дуже приємний момент. Важко передати почуття! Мою роботу помітили й оцінили! Гроші грошима, а такі моменти визнання також дуже приємні, вони мотивують», – говорить Максим Хілковський.

Ремонтно-монтажний цех № 3 «Ливарно-механічного заводу» виготовляє і ремонтує багато виробів та вузлів для всіх виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг». Гуркоти для аглофабрики, візки для доменників, колісні пари для залізничного транспорту гірничого департаменту та ще багато чого можна побачити у цеху. І це лише на цей момент. Навіть перелік, скільки ж всього ремонтує та виготовляє РМЦ-3, не вміститься у рамки цієї статті. Для того щоб це все виготовляти та ремонтувати, цех має багато верстатів, пресового та іншого устаткування. Для переміщення виробів, їх установки, відвантаження використовуються електромостові крани. І все це має бути у справному стані. Ось за це й відповідає механік цеху.

«Мене з дитинства вабила техніка, деталі, залізяччя, – згадує Максим. – Пам’ятаю, як з татом, Євгеном Станіславовичем, ремонтували наше авто. А коли авто заводилося та енергійно деренчало, татко давав мені проїхатися. Під контролем, звичайно ж. То були надзвичайно світлі, радісні моменти. Добре пам’ятаю, коли тато взяв мене до цеху, до РМЦ-3, де працював металізатором. Мені тоді було років з десять. З пропускним режимом тоді було набагато простіше, тож ми поїхали на зміну, що починалася о 15.00. Мені багато що сподобалося. То був один з епізодів, який пізніше вплинув на мій вибір, куди йти працювати».

Наступного разу Максим потрапив до цеху вже у технікумі, на практиці, а отримавши диплом, прийшов туди працювати слюсарем-ремонтником. Його бригада ремонтувала візки під чавуновози та шлаковози для доменних цехів. Інколи ремонтували ковші на ці візки, вагони-«ракети» для конвертерного цеху, затвори дуття для доменних печей тощо. Молодого роботящого слюсаря примітили, призначили бригадиром. А за кілька років йому запропонували посаду майстра. Це був крутий поворот у його трудовому житті.

«Якщо слюсарем-ремонтником я разом з хлопцями ремонтував устаткування для цехів, то ставши майстром механослужби, а потім механіком, почав організовувати ремонти та обслуговування устаткування, необхідного для виконання тих ремонтів. Тобто, я став ремонтувати те, що ремонтує. По-перше, це різні верстати: токарно-гвинторізні, токарно-карусельні, наплавочні, а також пресове та вантажопідйомне устаткування. І для цього мені довелося майже повністю перекваліфікуватися. Я інтенсивно вивчав це все, і щиро вдячний працівникам різних дільниць, які охоче ділилися своїми знаннями та досвідом».

Максим зазначив, що взаємодопомога, розуміння та готовність підтримати колег – це традиція РМЦ-3, яка актуальна і зараз, коли складно, коли людей не вистачає.

«Працюємо за себе, та за хлопців, які нас захищають. Це Михайло Савенко, Роман Соколенко, Андрій Лифар, Андрій Савченко. Ми підтримуємо з ними контакт, – каже Максим. – Користуючись нагодою хочу до них звернутися: Хлопці! Щира вам подяка від усіх нас!. Чекаємо вас у цеху. Роботи вистачить, тож ваші вмілі руки та світлі голови дуже нам потрібні. Також я вдячний досвідченому Геннадію Лукіну. Він вже пенсіонер, але працює за кількох. Це моя права рука, та й ліва також. Не знаю, що б я без нього робив? А ще я вдячний дружині Інні та сину Макару. Роботи зараз дуже багато, інколи повертаюся додому знервованим, але вони все розуміють і підтримують мене».

Максимові вчергове подзвонили. Ми потиснули один одному руки і Максим швидко пішов до цеху. Бо роботи багато, і вона сама себе не зробить. А будуть справними верстати, то й металурги з гірниками вчасно отримають своє устаткування.

Категорії
20 років разом Uncategorized

Дороги, що єднають

Ми продовжуємо розповіді про допомогу нашого підприємства місцевим громадам за період 20-річної роботи компанії «АрселорМіттал» в Україні.

Кінець 2022 року. Похмурий дощовий ранок. Село Миролюбівка Криворізького району. Ґрунтовою дорогою по вулиці з богемною назвою Театральна намагаються пересуватися кілька мешканців села. Дорога, яка й у суху погоду не дуже, з вибоїнами до 40 см завглибшки, перетворилася на суцільне місиво, і для пішоходів стала майже непрохідною. Автомобілістам годі й виїжджати – не кожен позашляховик прорветься. А кілометр нової асфальтованої дороги коштує мільйони гривень. Звичайно ж, таких коштів у громади немає. На допомогу миролюбівцям прийшли гірники «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Роботи почалися у 2023 році. Загуркотіла важка гірнича техніка – бульдозери, грейдери тощо. Почалося будівництво дороги зі щебню. Не асфальт, звичайно, але ж і не ґрунтовка – рівна дорога без бруду та вибоїн. Вантажівки повезли щебінь. За словами менеджера з відкритого видобутку ГД Володимира Мороза, на будівництво дороги довжиною 750 метрів було завезено близько 800 тонн цього будівельного матеріалу. Зазвичай, гучний гуркіт техніки на вулицях міст чи сіл дратує їх мешканців, а от цей гуркіт для жителів Театральної лунав, як приємна музика. Невдовзі можна буде за будь-якої погоди дістатися центру села чи у гості до кумів сходити-поїхати.

У гірників давні дружні стосунки з Гречаноподівською сільською громадою. Гірники зробили дорогу якісно, як для себе. А разом з Театральною також виконали підсипання та впорядкування ділянок шляхів на вулиці Новій та у провулку Робітничому. Якщо взяти до уваги, що практично кожен з близько 600 мешканців Миролюбівки хоча б раз у житті користувався якоюсь з відремонтованих ділянок, то гірники зробили корисну справу для всіх миролюбівців та їхніх гостей.

«Близько десяти діб кипіла робота, – згадує Володимир Мороз. –  Завозили щебінь, висипали, рівняли грейдером. Спрацювали швидко та якісно. Робити людям добро надзвичайно приємно».

І цим добро не обмежилося. Силами нашого ГД були підсипані ями-вибоїни на чималенькій ділянці шляху, яким жителі сіл Гречані Поди, Свистунове, Миролюбівка, Червоні Поди та інших добираються до Кривого Рогу. Зразу після ремонту голова Гречаноподівської сільської ради Галина Усик подякувала гірничому департаменту за допомогу. Вона зазначила, що найпроблемніших два з половиною кілометри дороги, якою учні та студенти їдуть на навчання до Кривого Рогу, працівники – на роботу, господарки та господарі – на ринок, перестали бути випробуванням на міцність для автобусів та автомобілів. Тобто проблему вирішили для майже 1800 мешканців громади.

Щодо впорядкування доріг, то у тому ж таки 2023 році була обладнана електричним освітленням ділянка автошляху від адміністративно-побутового комплексу цеху шламового господарства ГД. Цією дорогою пересуваються працівники нашого підприємства та підрядники. Нею ж автобусами та автотранспортом їдуть мешканці населених пунктів Миролюбівка, Свистунове, Радушне тощо. Раніше ця ділянка практично не освітлювалася, що додавало рухові додаткової небезпеки. «Всього ми зробили освітлення на ділянці більш ніж 2 кілометри, – розповідає начальник цеху шламового господарства ГД Олександр Бондарчук. – Від нашого АПК до зупинки «Миролюбівка». Освітлення працює, воно яскраве, всі задоволені: і наші  працівники, й місцеві жителі»

Категорії
Новини

Золоті секунди порятунку

В екстрених ситуаціях знання, навички надання першої медичної допомоги та миттєва реакція оточення, коли рахунок йде на секунди, здатні врятувати життя постраждалій людині.

Про це працівникам наших підприємств ще раз нагадали медики ПП «Стіл Сервіс» з нагоди Всесвітнього дня першої меддопомоги.

Цей день у світі відзначається з 2000 року, його ініціаторами виступили учасники Міжнародного руху Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Вони наголосили, що перша допомога в умовах дефіциту часу, надана постраждалому, як рятувальниками, співробітниками поліції, медиками, так і простими людьми без медичної освіти, може зберегти життя постраждалому, а також пришвидшить його лікування та реабілітацію. 

Для України, яка вже четвертий рік живе в умовах повномасштабної війни, базові навички рятування є життєво необхідними, тому і охочих опанувати науку рятування стає все більше.

«У цьому ми щоразу пересвідчуємося у нашій роботі. Коли фельдшери приїжджають на виклик, колеги постраждалого вже допомагають йому, і роблять це кваліфіковано, – розповідає фельдшерка Центрального здоровпункту Тетяна Денежко. – Так було у випадку, коли двоє працівників йшли підприємством та раптом одному з них стало зле, він втратив свідомість. Коли ми приїхали на виклик, то побачили, що його колега не розгубився, не втратив «золоті» хвилини, а правильно надав допомогу людині. Завдяки цьому чоловік живий, з ним все у порядку. На жаль, через війну та стреси люди все частіше стали скаржитися на здоров’я. Ми маємо справу з гіпертонічними кризами та іншими серцево-судинними проблемами, загостренням хронічних хвороб. А це дуже небезпечно і особливо на виробництві. Тому я закликаю усіх наших працівників опановувати навички першої домедичної допомоги. Тим більш, що на нашому підприємстві цьому навчають безплатно. Щонеділі в Університеті «АрселорМіттал проходять такі заняття-тренінги».

Тетяна Денежко пригадала, як колись і сама опановувала науку рятування. Це було під час її навчання у Бериславському медучилищі. Молодій студентці було дуже цікаво знати, як все робиться, вона прагнула досконало навчитися цього, адже у неї була мета стати медиком. За 29 років своєї роботи медиком Тетяна  багато разів та за різних обставин рятувала людей. А також навчала інших  надавати постраждалим першу допомогу.

У Центральному здоровпункті Тетяна проводить передзмінні та післязмінні огляди працівників підприємства. Переважно це водії та залізничники. Під час обстеження вона розповідає їм що треба робити, як поводитися у разі критичної ситуації. Люди й самі запитують її, як діяти у тих, або інших небезпечних для здоров’я та життя випадках.

«Я помітила, що зараз люди стали більш рішучими, охочими до знань, особливо таких, які дозволяють рятувати, – продовжує Тетяна Денежко. –  Раніше, до війни, бувало приїздиш на виклик, лежить постраждалий, а люди знаходяться за декілька метрів від нього, бояться підходити. Зараз навпаки – люди уважні, миттєво допомагають і роблять це правильно. Головне, і це важливо, вони не бояться допомагати і знають, як при цьому убезпечити себе. З подібним випадком я зустрілася, коли працівник отримав опіки від електричної дуги. До нашого приїзду колеги постраждалого активно охолоджували водою опечені ділянки. Ми вже надавали постраждалому більш кваліфіковану меддопомогу, тим більш, що у нас для цього є все необхідне, та відвезли людину до лікарні. Я за те, щоб подібних випадків у нас взагалі не було. Водночас я переконана, що усі ми маємо бути готові надати першу допомогу постраждалому, та знати, як викликати медиків. Наприклад, телефонний номер Центрального здоровпункту, напевне, знають усі – 95-151, або 05649 95151. Тому я, фельдшери наших здоровпунктів та медики медичного центру закликаємо усіх бути небайдужими й навчатися основ медичної допомоги, які можуть стати у пригоді у будь-який момент!».

Категорії
Наші люди

Не чарівники, а воду дають

Вони діагностують,  знаходять глибоко заховане «хворе» місце, перешкоджають втечі та докладають чимало зусиль, щоб подібного більше не траплялося. Заінтриговані? А це про слюсарів-ремонтників цеху водопостачання «АрселорМіттал Кривий Ріг. Про їх роботу – у  рубриці «Серце професії».

Коли ми пересуваємося територією підприємства, навіть гадки не маємо, що знаходиться в землі, під нашими ногами. А там – величезна мережа трубопроводів. Ними подається вода у цехи, адміністративні та побутові корпуси, інші будівлі комбінату. Трубопроводами транспортуються стоки, працює система каналізації. Усе це – щоб нам з вами працювалося ефективно та комфортно.

Щоб складна система трубопроводів підприємства була справною, завжди подавала нам водичку та забирала зайве, її обслуговуванням та ремонтами займаються слюсарі-ремонтники ЦВП.

Слюсар-ремонтник (бригадир) Олександр Безпалий обслуговує водоводи дільниці прокатних цехів та насосні агрегати насосних станцій.  

За майже 20 років роботи на підприємстві він вже добре вивчив географію розташування трубопроводів на своїй дільниці, але все одно обов’язково користується кресленнями – спеціальними картами з місцями розташування водних мереж. Вони потребують постійного обслуговування, а при ушкодженнях – ретельного ремонту.

«Знаходимо проблему, перекриваємо воду за допомогою засувок, осушуємо місце робіт, перевіряємо, чи все там гаразд, адже наша безпека – понад усе, і тільки тоді розпочинаємо ремонти. Їх обов’язково здійснюють декілька спеціалістів. Якщо це порив, його усуне зварник, якщо вода протікає у багатьох місцях, виконуємо повну заміну аварійної дільниці водогону. До початку робіт ми визначаємося з яким інструментом будемо працювати, яку техніку, матеріали, допоміжні засоби використовуватимемо, який обсяг робіт здійснюватимемо, яких спеціалістів залучатимемо тощо. Обов’язково надягаємо ЗІЗи і дивимося, чи безпечно нам працювати», – розповідає Олександр Безпалий.

Ця робота має багато нюансів, які треба враховувати, потрібно набиратися досвіду. В освітньому багажу Олександра Безпалого – чотири освіти. Він знавець металургійного обладнання, спеціаліст у сфері машинобудування, а нещодавно ще й опанував професію тракториста, зараз вона дуже необхідна у його роботі.

Обслуговування та ремонт насосних агрегатів – окрема турбота слюсаря-ремонтника ЦВП. Тут вже треба добре знати техніку. Наприклад, принцип роботи реле, клапанів, ротору, робочого колеса, засувок тощо.

Оскільки Олександр вже має чималий досвід роботи, він навіть за звуком може визначити, що не так працює і на що треба особливо звернути увагу.

«Якщо стукає, щось не так з підшипником, чуєш зайвий звук, перевіряй, що там всередині механізму. Що можна одразу полагодити, ремонтуємо на місці, а складніші ремонти виконують спеціалісти у нашій механічній майстерні. Моє головне завдання – запобігати тому, щоб взагалі нічого зайвого не стукало, не грюкало, не гриміло, а навпаки – працювало, як годинник та подавало нам таку необхідну воду для роботи та життя», – говорить Олександр.

Олександр підкреслює, що основні практичні знання можна отримати безпосередньо у цеху. Так було і у його практиці. Професії слюсаря-ремонтника його навчали Максим Смірнов, Андрій Позульський, Микола Панасенко. А зараз Олександр вже й сам є наставником для новачків. Своїм досвідом також можуть поділитися і його колеги з інших дільниць ЦВП. Це слюсарі-ремонтники Василь Бондаренко, Володимир Степанов, Володимир Качалов та інші.

Тож, якщо є бажання працювати у ЦВП слюсарем-ремонтником, звертайтеся до цеху, або до фахівців з підбору персоналу на Третій дільниці. До речі, саме там, в Університеті АрселорМіттал вам нададуть можливості безплатно опанувати ще декілька інших спеціальностей.