У фасоносталеливарному цеху Ливарно-механічного заводу Іван Лічний працював газорізальником. На фронті він був сержантом, командиром взводу оперативного призначення військової частини Нацгвардії України.
Івана завжди відрізняли спокій, виваженість та професійний підхід до всього, чим би він не займався. «Найскладніші завдання, коли потрібно все було робити швидко, якісно – з цим я завжди звертався до Івана Лічного, – говорить старший майстер виробничої дільниці ФСЛЦ ЛМЗ Сергій Тищенко. – Іван 25 років працював газорізальником, тож на справі знався досконало. Він брав участь у відновленні та виготовлені багатьох важливих деталей та вузлів, обробляв відливки, працював зі шлаковими чашами. Все, що би йому не доручили, було зроблено на найвищому рівні. Це про Івана Лічного – забирають спершу найкращих. Іван сам ходив до військкомату з перших днів повномасштабного вторгнення. А 3 березня 2022 року його мобілізували. Ми втратили справжнього героя. Але назавжди він житиме у нашій пам’яті».
Іван Лічний загинув 18 червня 2025 року в бою поблизу населеного села Липці Харківської області.
Без батька залишилася родина. Один з синів захисника за прикладом батька теж доєднався до лав ЗСУ.
Висловлюємо співчуття колегам, побратимам та близьким Героя.
Наш «Ливарно-механічний завод» взяв участь у Міжнародному промисловому форумі 2025. Близько 250 українських і іноземних підприємств були представлені на цьому масштабному заході, який пройшов у Міжнародному виставковому центрі у Києві. Наші фахівці презентували можливості «ЛМЗ» у ливарній справі.
Це авторитетний форум, у якому брали участь такі авторитетні компанії, як «Simens» чи Інститут Патона. Свої локації представили фахівці з п’яти країн світу. Як розповів керівник з розвитку «ЛМЗ» Олександр Гнєзділов, метою участі в форумі було, по-перше, показати наші можливості потенційним замовникам, а по-друге – знайти для себе устаткування, вимірювальні прилади та технології, які б дозволили підняти рівень якості нашої продукції та конкурентоспроможність підприємства. В рамках форуму пройшло кілька спеціалізованих виставок: «Металообробка», «УкрЗварювання», «Гідравліка», «Автоматизація і робототехніка», «УкрЛитво» тощо. Саме в рамках «УкрЛитва» був презентований «ЛМЗ».
«Звичайно, основним нашим замовником є «АрселорМіттал Кривий Ріг», але ми виготовляємо продукцію і для сторонніх споживачів, – говорить Олександр Гнєзділов. – Ми пропонуємо відливки за кресленнями клієнтів, причому наші технічні можливості дозволяють виготовляти вироби великих розмірів і маси. Наприклад, шлаковозні чаші для доменників ми робимо 25-тонні. Небагато українських підприємств на таке здатні. Тому нам є що запропонувати. Звичайно, такі величезні відливки ми на форум не повезли. Нашу продукцію рекламував стенд із зображеннями цих виробів. Кожен охочий міг поставити запитання про наші можливості та отримати вичерпні відповіді».
На форумі «Ливарно-механічний завод» представляли: заступник директора з виробництва Сергій Жеватченко, головний технолог Євген Коновалов, заступник директора з комерційних питань та договірної роботи Олександр Дзюнич, керівник з розвитку бізнесу Олександр Гнєзділов та начальник бюро з модернізації устаткування Віталій Кривий.
«Світ не стоїть на місці. Лише впровадження нових технологій та використання сучасного устаткування та приладів дозволяє залишатися конкурентоспроможними, – продовжив Олександр Гнєзділов. – Наприклад, з’являються нові формувальні суміші для виробництва форм, які дозволяють підвищити якість відливок. А ще нас зацікавили вимірювальні прилади нового покоління, які дозволять краще, точніше контролювати процеси виробництва відливок і таким чином отримувати якіснішу продукцію. Дуже цікаво було спостерігати за демонстрацією 3D принтерів. 300 таких принтерів одночасно друкували однакові деталі. Але пластикові, не металеві, тобто вони для нас не конкуренти. А ще до нашого стенда підійшов чоловік і поцікавився, чи перспективні ливарні професії? Бо його син-випускник несподівано зацікавився ливарною справою. Ми відповіли, що сьогодні в нашій країні існує величезний попит на спеціалістів, що займаються ливарним виробництвом. Україна потребує справжніх ливарників, які люблять свою справу».
Крім спеціалізованих виставок, на форумі також провели ряд науково‑практичних конференцій, семінарів та презентацій, в ході яких учасники мали змогу обмінятися своїми здобутками та іншою корисною, цікавою інформацією.
У цеху металоконструкцій нашого «Ливарно-механічного заводу» газорізальник – одна з найважливіших професій. Цех виготовляє безліч виробів, без яких неможливий ремонт устаткування в жодному з виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг» та для сторонніх замовників. Є й замовлення від іноземних підприємств. Багато з цих металевих виробів мають складну конфігурацію і складаються з багатьох різноманітних елементів. А заготовки для тих елементів і вирізають газорізальники.
Професія складна, вимагає кваліфікації, але – О, диво! – на газорізальників навчальні заклади нашого міста не навчають.
«Особисто я вчився на електрогазозварника, і лише небагато часу нашої навчальної програми було присвячено основам професії газорізальника, – говорить газорізальник ЦМК Дмитро Бугаєв. – Тож нову професію опановував безпосередньо в цеху. Спочатку це було ручне різання. Доволі складна робота в умовах підвищеної небезпеки. Але мене більше вабили великі різальні машини, які працювали поруч і вирізали з листового металу різної товщини. То були автоматичні машини плазмового та газового різання. Вони мене дуже зацікавили, тож навчитися на них працювати було моєю власною ініціативою. Піддивлявся, розпитував і поступово навчився».
Ручне різання, як вважає Дмитро, важче фізично та небезпечніше. Воно часто використовується під час збирання деталей у конструкцію, де треба підрізати, підігнати за розмірами, формою. А ще вручну часто ріжуть швелери, кутники та інший прокат, який використовується для виготовлення устаткування чи металоконструкцій працівниками ЦМК. Дмитро вправно володіє як цим видом різання, так і автоматичними машинами.
«Як ручне, так і машинне різання у нас є кисневим або плазмовим, – пояснює Дмитро Бугаєв. – Те й інше мають свої переваги. Наприклад, машина плазмового різання може різати не лише чорні, але й кольорові метали, на відміну від своєї кисневої «колеги» і робить це швидше. Але ж машина кисневого різання може впоратися з листовим металом товщиною до 240 міліметрів, тоді як плазмовій до снаги лише листи до 30 мм. Різання на обох машинах надзвичайно точне, і можна вирізати навіть складної форми фігури, була б програма».
Так, саме програма, адже роботою машини керує її комп’ютер. Тож газорізальники ЦМК – це ще й «айтішники». Програми для різання простих заготовок вони складають самі, користуючись ескізами та шаблонами. А от вже складні фігури вирізаються за програмами, що створюють профільні фахівці «ЛМЗ».
«Такі програми завантажуються до наших машин через мережу, і ми контролюємо їх виконання машиною. Професія у нас дуже цікава, але, на жаль, нас можна вже заносити до Червоної книги, – посміхається Дмитро. – У цеху нас залишилося шестеро. Тож хто хоче мати цікаву професію, то навчимо, було б у людини бажання. Робота не проста, скажу відверто, вона варта достойної зарплати. За два тижні навчимо так, що людина вже зможе самостійно виконувати прості виробничі завдання, але щоб здобути майстерність – це вже набагато довше. В мене за ці роки було немало учнів, можна сказати, три покоління. Робота дійсно цікава. Потужна техніка. Наші машини можуть робити як тонку, практично ювелірну роботу, так і вирізати великі заготовки довжиною 12 метрів і навіть більше».
Мало хто знає, але Дмитро Бугаєв зробив багато для порятунку Кривого Рогу, коли Карачунівську дамбу розбили російські ракети. Саме він вирізав заготовки для деталей шлюзів, які стали на заваді водної стихії, що загрожувала місту. Тоді рахунок йшов на години, і Дмитро був одним з ключових гравців тієї команди. За чверть століття роботи в ЦМК було багато цікавих подій та моментів. Один з них запам’ятався на все життя. Це коли він поєднав своє життя з колегою Оксаною.
«Ми з нею мешкали в одному районі, – згадує Дмитро Бугаєв. – А ближче познайомилися, вже коли почали працювати в одному цеху. Бачилися на роботі, разом їздили додому. І так воно все закрутилося-завертілося… Вже більш як 20 років разом. Вона працює майстринею у нас на дільниці. Синові Кирилу вже 16 років. Він вчиться у тому ж училищі, де навчався я, але воно вже зветься ліцеєм. Як і я, вчиться на зварника, а ще на автослюсаря. Гарні професії, цікаві й дуже потрібні, як і газорізальник. І це чудово!»
Заточувальниця ремонтно-механічного цеху № 1 «Ливарно-механічного заводу» Наталія Жемчугова прийшла в цех 18-річною дівчинкою. 20 років тому розпочався її шлях на підприємстві. Тут вона опанувала декілька професій, а ще зустріла коханого, з яким створила родину.
Заходимо до цеху разом з Наталією. Вона впевнено крокує до свого робочого місця – заточувального відділення. Дорогою я помічаю, як вона піднімає голову і поглядає на крани, що рухаються цехом. І цей погляд якийсь по-особливому теплий.
«Одразу після училища я прийшла працювати машиністом крана, – розповідає Наталія. – Це було моє перше робоче кохання. Я наче серцем прикипіла до цих залізних помічників. Нічого не поробиш, крани й зараз для мене наче рідні. Я вдячна моїй першій наставниці кранівниці Лідії Безсмольній, бо вона не лише поділилася зі мною секретами майстерності роботи на кранах, а й закохала мене у професію. А тоді, 20 років тому, це було не так вже й легко зробити. Уявіть собі, що починала я працювати на кранах, кабіни яких не були засклені, холод відчувався добряче. Крізь дах інколи вода потрапляла на крани. Керували ми тоді кранами винятково вручну. Але колектив був суперовий. Мене прийняли в родину і практично няньчилися зі мною, як з маленькою дитиною, яка робить перші кроки (усміхається Наталія)».
20 років тому підприємство стало частиною компанії «АрселорМіттал». Складно не помітити та не оцінити зміни, трансформації, розвиток, які за цей період відбувалися на підприємстві та у рідному Наталчиному цеху.
«Ці 20 років – це шлях, звісно ж, нелегкий, – говорить заточувальниця. – Було всяке. Але я людина позитивна, тож пам’ятаю найкраще. Поступово нашу роботу на кранах зробили максимально комфортною: засклили кабіни кранів, обладнали системами обігріву та кондиціонування, системою радіокерування. Відремонтували в цеху дах, оновили систему освітлення. Та й моє особисте життя теж зазнало змін. До мене вгору, на кран, особисте щастя прийшло знизу. Олександр, зараз вже мій чоловік, працював в цеху фрезерувальником. Закохався, каже він, у мої красиві очі. Як він їх побачив там знизу? Але зустрів після зміни з шоколадкою, ось так і закрутилося. Отак виробнича родина допомогла мені створити сім’ю».
15 років Наталія Жемчугова працювала машиністкою крана. А потім вирішила зробити віраж у кар’єрі і вивчилася на заточувальницю. До речі, серед позитивних моментів роботи на нашому підприємстві жінка відзначає можливість перенавчитися, опанувати нову для себе професію, як кажуть, «не відходячи від каси».
«Нашому підприємству, як і кожному з нас, зараз дуже нелегко, – говорить Наталія. – Хотілося б і зарплату більшу, і умов праці кращих, і оновлень позитивних, і ще, ще, ще… Ми почали забувати те, що в нас було багато хорошого. Те, як ми мали змогу за копійки відпочити на морі у пансіонатах нашого підприємства, як наші діти оздоровлювалися у дитячих оздоровчих таборах, які заходи проводилися на підприємстві. За ці 20 років було чимало позитиву. На жаль, багато що перекреслила війна. Водночас вона стала для кожного з нас своєрідною перевіркою на вірність рідній країні, рідному місту, рідному підприємству. Я залишаюся тут працювати, бо люблю свою роботу, свій колектив. Я не можу викреслити ці 20 років, які ми прожили разом, адже ці роки – це не лише історія комбінату, це і моя життєва історія. Я вірю, що вона обов’язково матиме позитивне продовження. Головне для нас зараз вистояти, перемогти, а далі точно все буде добре».
Електромонтери двох цехів «Ливарно-механічного заводу» отримали спеціалізовані костюми та каски із захисними екранами, які здатні убезпечити від електродуги.
Як розповів заступник директора «ЛМЗ» з охорони праці Олександр Кірєєв, у цехах заводу пройшли аудити з впровадження корпоративних стандартів «АрселорМіттал» з охорони праці. «За підсумками аудитів був запланований комплекс заходів, впровадження яких дозволить суттєво підвищити рівень безпеки для працівників, – говорить Олександр Кірєєв». І серед цих заходів – забезпечення електромонтерів надійним сучасним спецодягом та засобами індивідуального захисту, які б захистили від наслідків можливих вражень електродугою. На цей момент їх отримали цех металоконструкцій (3 комплекти) та ремонтно-механічний цех № 1 (4 комплекти). У планах – забезпечити подібними засобами захисту електромонтерів усіх цехів «ЛМЗ».
Старший електрик ЦМК Олександр Дзюбас пояснив, що електродуга – це дуже небезпечне явище. Вражена нею людина може загинути чи мати важкі травми. «Електродуга створює дуже високу температуру, – розповідає старший електрик. – Раніше електромонтери отримували звичайні спецові костюми, як у котельників або слюсарів-ремонтників. І звичайно ж, про ефективний захист від дії електродуги не йшлося. А зараз люди вдягнені у набагато щільніші костюми та ще й з пропиткою, яка захищає від згубних наслідків дуги. А прозорий захисний екран, який кріпиться до каски, боронить обличчя. Раніше ж використовували захисний щиток, який зазвичай застосовується для захисту від механічних пошкоджень, наприклад, осколків, які можуть відлетіти під час роботи молотком тощо. Новий же екран виготовлений з матеріалу, який і осколки відіб’є, і від дуги захистить».
Електромонтерка з ремонту та обслуговування електроустаткування Олена Калієвська обслуговує електроустаткування ЦМК та ремонтує його. Електромостові крани, вальці, верстати, ножиці, преси, металорізальні машини і дуже багато зварювального устаткування – це все працює завдяки електричному струму. А ще є три підстанції, які перетворюють струм з напругою 6000 вольт на 0,4 кВ. Саме устаткування підстанцій є найнебезпечнішим щодо виникнення електродуги, хоча Олена зізнається, що все електроустаткування небезпечне. Елегантно сидить на ній новенький костюм.
«В ЦМК я працюю лише кілька місяців, а взагалі електромонтеркою – вже 30 років, – каже Олена. – Раніше працювала в цеху виробництва виливниць. Такий зручний костюм отримала вперше. До цього нам видавали звичайні роби, на яких так було й написано – «чоловічий». А оскільки шиті вони були на кремезних чолов’яг, то на мені їх плечі впевнено звисали в бік ліктів. А зараз вони там, де й мають бути – на плечах. Штани розширені у стегнах. Тобто я отримала жіночий варіант, а чоловіки – свій покрій. На куртці є зони для провітрювання, які відкриваються блискавками і покриті сіточкою. Такі ж зони у відповідних місцях є на штанях. Літо не за горами, тож користь від того буде відчутною. Враження дугою у нашому цеху не було, і дуже сподіваємося, що й не буде, але мушу сказати, що у цьому костюмі та у шоломі з новим екраном я відчуваю себе впевненіше, ніж раніше. А екран має більшу захисну площу, ніж щитки. Це важливо, бо дуга не обов’язково вражає по прямій».
Олександр Дзюбас зазначив, що нові засоби захисту – це чудово. А до електробезпеки у ЦМК підходять комплексно. «От хоча б взяти вимикачі-автомати, яких багато у цеху, – каже Олександр. – Саме зараз триває заміна старих автоматів зі знімною кришкою, на нові нерозбірні, використання яких значно знижує ризик враження електродугою. Тобто намагаємося діяти на упередження».
Віталій Мендель став на захист України влітку 2023 року. А до того він працював верстатником широкого профілю у ремонтно-механічному цеху № 1 «ЛМЗ».
«Ми з Віталієм були знайомі близько 35 років, – розповідає начальник РМЦ-1 Євгеній Гречаний. – Тоді ще юний токар прийшов працювати в цех. Віталій працював сумлінно. Він обробляв деталі на токарно-гвинторізному верстаті. Робив все якісно. Виконував найскладніші завдання. Завжди був спокійним, виваженим. Колеги його дуже поважали: за професіоналізм, готовність допомогти, за доброту та людяність. У цеху він зустрів своє кохання, своє родинне щастя. Його дружиною стала Оксана, яка працювала у нас токаркою. У них народилося двоє синів. Старший з них зараз воює з окупантами, молодшому – 11 років. А в суботу ми поховали нашого героя Віталія Менделя. Неможливо повірити в те, що його вже немає з нами».
Водій протитанкового взводу, солдат Віталій Мендель отримав смертельне поранення під час виконання службових обов’язків 3 квітня 2025 року в районі населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям і колегам загиблого воїна.
