Категорії
Новини

Шукаємо мотивованих тренерів, які прокачають «м’язи» культури охорони праці

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» триває набір для працівників, які хочуть стати внутрішніми тренерами з безпечної роботи. Після відповідної підготовки ці наставники впроваджуватимуть культуру охорони праці в усіх цехах нашого підприємства.

Незабаром усі ми, від керівників різних рівнів до робітників та спеціалістів, станемо учасниками програми Take Care або «Все починається з мене – мотивація для змін». Її завдання – підвищити рівень знань з охорони праці та виховати в собі культуру безпечного виробництва.

Навчання для керівників є окремим блоком цієї програми та носить назву Safety Leadership – «Лідерство в безпеці» і має нагадати керівникам про те, що саме лідерство і наставництво є важливою складовою культури безпеки. Детальніше про цю програму та внутрішніх тренерів, які нестимуть нам нові знання та навички, «Металургу» розповіла Лариса Кітугіна, начальник відділу з навчання та розвитку персоналу департаменту з персоналу.

Ларисо, чому виникла потреба у реалізації цієї програми, адже у нас достатньо інших проєктів та програм з охорони праці?

– Насправді цей проєкт народився давно, ще у 2019 році. Пріоритет компанії «АрселорМіттал» – збереження життя та здоров’я робітників. Тому щоб покращити ситуацію з охорони праці, було вирішено активізувати заходи зі створення умов для безпечної роботи та навчити працівників культурі безпеки на виробництві. Тобто сформувати у робітників відповідні традиції, світогляд, норми безпечної поведінки. Головне, щоб кожна людина зрозуміла, що охорона праці починається з власної турботи про себе та про колег, які працюють поряд.

Робота над програмою розпочалася активно. До нас приїжджали корпоративні експерти з охорони праці і проводили навчання для керівників підприємства. Відповідні тренінги пройшли також 18 внутрішніх тренерів, серед них й ті, хто в Університеті АрселорМіттал вже тривалий час надавав знання в різних галузях.

Масштабну частину програми з навчання усіх працівників підприємства планувалося розпочати у березні 2020. Але… прийшов коронавірус, і всі заходи з навчанням великої кількості людей довелося відкласти. Тож програму ми розпочали вже у 2021 році. Та знову але… Ніхто навіть уявити не міг, що згодом на нас чекають ще серйозніші випробування – війна. На перший план вийшло виживання робітників та загалом підприємства в умовах війни. До речі, троє з наших внутрішніх тренерів зараз боронять Україну.  

Чому вирішили повернутися до цього проєкту зараз, адже бойові дії ще тривають, а Кривий Ріг є прифронтовим містом?

– Ми адаптувалися до сьогоднішніх умов, віримо в ЗСУ і нашу перемогу та вже плануємо роботу на майбутнє. Саме зараз час проводити підготовчу роботу до продовження масштабних проєктів. Для найбільшого з них «Все починається з мене – мотивація для змін» потрібна велика кількість внутрішніх тренерів, адже вони навчатимуть увесь без винятку персонал підприємства. Тому ми і оголосили продовження набору до когорти тренерів.

Що передбачає це навчання з охорони праці?

– Ми навчимо наших тренерів усіх новинок у сфері безпечної праці і навіть більше. А вони в свою чергу понесуть ці знання у цехи та підрозділи. Продовжать своє навчання і керівники. До 24 лютого програму з культури безпечного виробництва опанували трохи більше 40 відсотків керівників.

Від себе скажу, що програма тренінгу для робітників насичена та цікава. Вона розрахована на три дні, звичайно з відривом від виробництва. Буде і теорія, і практика з виїздом до цеху.

Зараз набір до тренерської команди підприємства продовжується. Щоб стати тренером, людина повинна мати бажання щось змінювати, ставати кращим, постійно вдосконалюватися і залучати до цього своїх колег.

Якщо вас зацікавила ідея стати внутрішнім тренером і ви хочете долучитися до змін в охороні праці та промисловій безпеці шляхом навчання наших співробітників, заповнюйте анкету за посиланням: https://forms.office.com/r/w4j6inzi3Z

https://forms.office.com/r/w4j6inzi3Z
https://forms.office.com/r/w4j6inzi3Z
Категорії
Наші люди

«Всупереч усім випробуванням я бачу життя тільки в яскравих фарбах»

Так говорить дозувальниця агломераційного цеху № 3 Наталія Олекса. У своєму підрозділі вона створює патріотичні мурали, щоб підтримати бойовий дух колег, а ще – в пам’ять про свого чоловіка, який теж працював в цьому цеху. Захищаючи країну він загинув у перші дні війни.

Дівчина, що уособлює Україну, захищає покровом Кривий Ріг та наше підприємство від ворожих атак. Вона, хоч і намальована, першою зустрічає усіх, хто заходить до операторської корпусу шихтових бункерів агломераційного цеху № 3. Раніше це була звичайнісінька непримітна промислова стіна. За тиждень Наталія перетворила її на великий яскравий мурал.

Наталія Олекса

«Мені це було вкрай потрібно: втілити в малюнку все, що я відчуваю, що пережила, події сьогодення та віру в наш народ, в наші сили, перемогу», – говорить Наталія Олекса. – В нашій країні триває кривава та жорстока війна. Але ми, кожен на своєму місці, робимо все можливе, щоб війна найскоріше закінчилася. Тому і фарби у мене яскраві, і сюжети говорять, що все у нас обов’язково буде добре».

Наталія відвертається і плаче. Цей мурал вона присвятила своєму чоловіку Анатолію Прідьмі. До війни він працював у агломераційному цеху № 3 змінним майстром, а 24 лютого добровольцем приєднався до військових лав, щоб виганяти ворога. І загинув, захищаючи країну. Анатолій Прідьма став одним із перших працівників, яких наше підприємство втратило на цій війні. Колеги по цеху в пам’ять про нього встановили пам’ятну дошку на адміністративній будівлі АЦ-3. Тепер там завжди живі квіти.   

На честь Анатолія Прідьми і взагалі усіх, хто загинув на цій війні, Наталія Олекса і малює. Сюжети різні. Один Бойовий Їжачок чого вартий! Його майстриня намалювала у побутовій кімнаті цеху. Цей Їжачок уособлює український бойовий дух. І справді, дивлячись на його суворі очі, «наїжачені» голки, зброю на плечі, одразу стає зрозуміло: жодних шансів у ворога немає!

«За допомоги цих муралів я хочу збільшити нашу життєву енергію, наповнити її позитивом. Щоб колеги дивились і заряджались впевненістю в Перемозі. Зараз нам це дуже потрібно, – говорить Наталія. –  У нас з Анатолієм зростає чотирирічна донечка, і я буду їй розповідати про тата і заради чого він віддав своє життя. А ще я продовжую справу свого чоловіка. Він любив бджолярництво, отже тепер цим займаюся і я. Знаєте, планую намалювати Янгола в образі військового-рятівника, який тримає на руках жінку. Ця жінка – це наша Україна. Завдяки військовим, волонтерам і взагалі усім нашим людям незабаром наша рідна Україна буде звільнена від ворога. Я в це щиро вірю».

Категорії
Наші люди

Справжній кавалер

Восьмого жовтня свій 80-й день народження відзначив, без перебільшення, легенда нашого підприємства, повний кавалер ордену Трудової Слави Олександр Ляшенко. Рівно половину свого життя – 40 років – він пропрацював у мартенівському цеху.

«Зростав я у Верхньодніпровську, – почав свою розповідь Олександр Іванович. – І якось так воно було, що навіть у старших класах не замислювався, ким хочу стати. До того моменту, поки класна керівниця Віра Петрівна не повезла нас на екскурсію на металургійний завод у Дніпро. Нам показали спочатку доменний цех, а потім мартен. Це було таке приголомшливе видовище, що я більше не вагався. Тільки в металурги!»

Сашко закінчив технічне училище у Дніпрі та разом з однокурсниками приїхав до Кривого Рогу, де якраз запускали новенький мартен. Разом з молоддю у цех запросили справжніх мартенівських метрів з багатьох металургійних міст.

«Склалась ефективна команда, – продовжив іменинник. – Досвідчені сталевари стали мізками процесу, а молоді їх підручні – руками і ногами. Ми багато працювали фізично: прибирали, чистили обладнання, підносили матеріали, відбирали проби тощо. Відверто кажучи, не всі старші колеги охоче ділилися з нами своїм мистецтвом. Але було б бажання. Я придивлявся дуже уважно і все на вус мотав. Мене запримітив майстер Вадим Гуров, знаменитий Гуров, який через багато років стане депутатом Верховної Ради трьох скликань. Він почав мене підтягувати, і згодом я вже став підміняти сталеварів».

Спочатку у наших мартенівських печах варили сталь без продування киснем, на так званому тихому ходу. Але потім провели модернізацію, додали кисневі фурми. Пізніше ввели в роботу двохванні сталеплавильні агрегати. Тож цех модернізувався, а разом з ним зростав як фахівець Олександр Ляшенко. Він міцно закріпив за собою місце сталевара, став одним з найкращих у цеху, та мабуть і в країні, отримував державні нагороди.

«Не буду лукавити, – усміхнувся Олександр. – Державні ордени отримувати дуже приємно. Особливо, коли відчуваєш, що то по справедливості, що ти й твої колеги дійсно тяжко та продуктивно працюють, створюють добробут для міста й країни. Молоді були, завзяті. Після важких змін вистачало сил ще бігати у футбол за цехову команду. А після футболу – на турбазу у Мар’янівку. Рибалили, юшку варили, спілкувалися, та просто купалися, відпочивали. Всією бригадою».

Не дуже хотів Ляшенко зі сталевара йти у майстри. Але все-таки його вмовили. «Можна сказати, що став я майстром добровільно-примусово, – згадує Олександр Іванович. – Тоді майстрів не балували. Сталевар й навіть підручний заробляв більше за майстра. Це було дивним, адже майстер організовував процеси і мав набагато більшу відповідальність. Але у середині вісімдесятих це виправили, і «майстерувати» стало веселіше. Так я майстром і пішов на пенсію у 2001 році. І за ці сорок років жодного разу не мав бажання піти з цеху, з заводу».

У 2020 наше підприємство виконало свої зобов’язання і вивело з експлуатації улюблений Ляшенковий мартен, адже цех мав значний негативний вплив на навколишнє середовище. Олександр Іванович був присутнім на останній мартенівській плавці як гість. «Якогось особливого смутку не було, – поділився враженнями ветеран. – Звичайно ж, я люблю свій мартен. Він і зараз мені сниться ночами; метал, плавки, навіть емоції. Але прогрес не зупинити. І якщо конвертерний спосіб показав себе більш прогресивним та екологічним, то так тому й бути. Знаю, що багато хлопців перейшло у конвертерний цех. Впевнений, вони швидко опанують нові процеси, нові елементи. Мартенівці – народ кмітливий, ми все зможемо!»

Більш ніж 20 років Олександр Іванович на заслуженому відпочинку, і його зв’язок з рідним підприємством не перервався. Він неодноразово був у журі конкурсів професійної майстерності, регулярно бере участь у заходах, присвячених Дню металурга та гірника, Дню народження підприємства та інших. Ветеран зустрічається з молодими працівниками, ділиться професійним та життєвим досвідом, та й все його виробниче життя є прикладом відданості професії, підприємству, металургії.

Категорії
Наші люди

«Вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ!»

На економічному фронті все повинно бути, як треба. Рідне підприємство має витримати всі випробування. Таку ціль поставив собі в роботі один з найкращих зварників цеху металоконструкцій ливарно-механічного заводу Олександр Тинок.

«Я патріот, бо я тут народився і це моя земля,– говорить Олександр Тинок, електрозварник (бригадир) ЦМК. – А ще я патріот підприємства, де почав працювати одразу після училища і жодного разу не змінював роботу. Це моє рідне. Для мене зварювальний апарат – це наче пензель художника, коли кожен твій рух має бути вивіреним до дрібниць. Від моєї роботи залежить життя інших, адже я зварюю ротори для аглофабрик, повітропроводи доменних печей, підкранові балки та інше. І я не маю права схибити, бо якщо це все зруйнується, впаде, то можуть постраждати люди».

24 лютого Олександр саме був у зміні. Тоді нікому не хотілося вірити, що війна може ось так безпосередньо увірватися до рідної країни. Але на передову почали уходити хлопці з цеху, постійні сирени стали частиною робочих змін. Тинок вирішив одразу, що хоч і не зі зброєю в руках, але і у рідному цеху знайдеться чимало важливих і корисних справ. Гріло душу, що його робота потрібна не лише йому, а й країні, яка має бути захищеною і на економічному фронті.

В цеху кажуть, що професія зварника справді ювелірна, а ще схожа з професією кравця, який створює найвишуканіший одяг. Коли ти не просто «строчиш» на машинці, а майстерно кладеш стібок за стібком, маєш свій власний почерк. Ось такий почерк є і в Олександра Тинка. Висока якість роботи відрізняє і бригаду, яку він очолює: Віктора Сімчука, Владислава Кебала, Євгенія Обжилянського, Андрія Яловських та Василя Рубляка. Їхній почерк пізнають одразу.

Жоден з ремонтів на заводі не обходиться без зварників ЦМК, тому робота в хлопців є й зараз. Вони беруть участь у ремонтах локомотивного парку заводу, шлакових чаш та спецкоробів, продовжують виготовляти металоконструкції для інших ремонтних робіт, які проходять навіть за умов зниження темпів виробництва. Але Олександр все ж сумує за «робочими» авралами, коли могли працювати і без обіду, аби лише встигнути виконати замовлення, які забиралися майже «з коліс». Як з’ясувалося тепер, то були щасливі миті, зазначає Олександр.

 «Треба жити тут і зараз, цьому навчила мене війна. Не відкладати на потім хвилини спілкування з рідними, добре слово дружині, дітям, зустрічі з друзями. Одного собі не можу зараз дозволити – десь безтурботно відпочити. Бо наші хлопці зараз в окопах, то ж і мені не до відпочинку. Треба працювати за себе і за хлопців на передовій, бо в нас у кожного свій фронт. Найперше, що я зроблю в день проголошення нашої перемоги – це вийду і вигукну «Слава Україні!» так голосно, щоб почув увесь світ. А потім ми сядемо за стіл, де обов’язково буде моя улюблена страва – смажена качка, яку так майстерно готує моя дружина. Це буде качка-«переможниця», – усміхається Олександр Тинок.

Категорії
Новини

Доменна піч № 6: від рекордсменки до світової зірки

Доменна піч № 6 відзначає свій 61 рік народження.

Датою її запуску стало 12 вересня 1961 року. Від початку свого будівництва ДП № 6 одразу набула статусу особливої.

Спочатку її називали рекордсменкою, адже вона була збудована рекордно швидко – лише за 8 місяців та 12 днів. А в свої 61, домна стала справжньою світовою зіркою, її фото облетіло майже увесь світ. Зараз ДП № 6 – єдина працююча домна підприємства, на якій з початку війни побували понад 40 різних медіа з 15 країн світу.

«Журналістів цікавлять усі моменти життя нашої печі, вони розпитують про її потужність, роботу, технологію, людей, які керують процесами. Роблять «гарячі» фото та везуть звідси безліч відеоматеріалів, в яких розповідається про трудові будні печі та наших працівників», – говорить Антон Кістерець, заступник начальника ДЦ № 1 з технології.

Доменна піч № 6

Напевне у нашої шостої печі така доля – бути публічною. Понад 60 років тому, коли піч ще будувалася, сюди приїжджало багато іноземних делегацій. Були тут і американці, як тоді писав «Металург», ділові люди Америки. І їм було на що подивитися – ДП № 6 вже тоді вигідно відрізнялася від домен, які вже діяли на нашому підприємстві. Вона була високомеханізована та автоматизована, зі спрощеним управлінням та обслуговуванням.

Втім, за роки свого існування зірковості домна не вхопила, Зараз вона продовжує плідно працювати та щодоби видавати по 3 тисячі тонн чавуну, який спрямовується до конвертерного цеху і згодом перетворюється в металеві заготовки.

Підтримувати технічне здоров’я домні допомагають регулярні планові ремонти, заміна засипкового апарату, яка здійснюється раз на два роки. Були в біографії домни і кардинальні зміни – у 2015 році «АрселорМіттал Кривий Ріг» провів масштабну реконструкцію ДП № 6 з впровадженням природоохоронних заходів. Це було одним із інвестиційних зобов’язань компанії, яка вклала в оновлення печі 132 млн доларів. Тоді на шостій печі покращили систему охолодження, умови праці технологічного персоналу, впровадили низку енергозберігаючих технологій тощо. Серед найважливіших змін було створення дворівневого ливарного двору. Він полегшив обслуговування жолобів чавуну та шлаку, а також покращив екологічне становище – жолоби, по яким протікають чавун та шлак, були повністю укритими, що унеможливило викиди.

Випуск чавуну

«Війна стала часом випробування для всього колективу цеху, в тому числі і тих, хто працює на шостій домні, – розповідає начальник ДЦ № 1 Владислав Поліщук. – Як відомо, 3 березня виробництво підприємства було призупинено, щоб забезпечити безпеку людей та активів. Але вже 12 квітня цього року ДП № 6 відновила роботу. Нею керують чотири бригади, куди входять газівники, водопровідники, горнові, машиністи шихтоподачі, кранівники. Керують бригадами старші майстри Юрій Курило, Дмитро Дорош, Антон Донсков, Станіслав Якимов. З нагоди дня народження доменної печі № 6 я хочу поздоровити весь колектив та подякувати кожному за сумлінну роботу у буквальному сенсі під сиренами».

Категорії
Новини

Як оплата в 2/3 позначається на пенсії

До редакції надходить багато запитань щодо нарахування пенсій за умов роботи у воєнний час. «Металург» попросив відповісти на них фахівців департаменту з персоналу підприємства.

Чи впливає простій з оплатою 2/3 та відпустка без збереження заробітної плати на розмір загального страхового стажу?

Страховий стаж – це період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Простій у роботі, коли людина фактично перебуває за межами підприємства і отримує 2/3 встановленого окладу, не впливає на розмір страхового стажу робітника, тому що роботодавець сплачує за цю людину єдиний соціальний внесок.

Якщо працівник впродовж повного місяця перебував у відпустці без збереження заробітної плати (тобто заробітна плата йому не нараховувалася), страховий стаж людині не зараховується, тому що страхові внески за цей період за нього не сплачувалися.

Чи впливає простій з оплатою 2/3 та відпустка без збереження заробітної плати на розмір пенсії? 

На розмір пенсії впливають три параметри:

  • тривалість страхового стажу;
  • співвідношення заробітної плати у кожному місяці страхового стажу до середньої заробітної плати по Україні;
  • розмір середньої зарплати в країні.

Під час воєнного стану прибутки громадян зменшились, в тому числі і через перебування працівників на вимушеному простої або у відпустках без збереження заробітної плати. В подальшому це дійсно може негативно вплинути на розмір пенсії, якщо такий період страхового стажу пенсійний фонд України врахує для обчислення пенсії.

Але 15 серпня 2022 року офіційно внесені зміни до статті 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», які оптимізують заробітну плату при обчисленні пенсії за періоди страхового стажу під час воєнного стану. Законом передбачено, що додатково (за бажанням людини) зі страхового стажу можуть бути виключені періоди страхового стажу під час воєнного стану.

Тобто при оформленні пенсії людина за власним бажанням зможе виключити період воєнного стану із загального періоду, за який враховується заробітна плата для нарахування пенсії. Також можна буде не враховувати і наступні три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. Ця норма застосовується з 24 лютого 2022 року.

Який період часу роботи людини береться за основу при нарахуванні пенсії?

При призначені пенсії враховується весь період роботи людини.

До 1 січня 2004 року стаж підтверджується трудовою книжкою, а починаючи з 1 січня 2004 року в розрахунок береться страховий стаж – періоди роботи, за які сплачено страхові внески, не менше мінімального розміру.

Для тих людей, які офіційно працюють та отримують легальну заробітну плату, зарахування страхового стажу не є проблемою, оскільки єдиний соціальний внесок за них сплачує роботодавець.