Позначка: металургія

Категорії
Наші люди

Міцніше за сталь

Майже 30 років працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг» слюсар-ремонтник конвертерного цеху, де плавлять сталь, Олександр Аралов. Юнаком він прийшов сюди після технікуму. Олександрова мама, Лідія Василівна, багато років була машиністкою крана у цьому цеху. Безумовно, вона вплинула на вибір сина, і він про це анітрохи не шкодує.

«У мене цікава робота, ми ремонтуємо підйомні крани, – розповідає Олександр Аралов. – Це мені подобається, відчуваю себе саме там, де й мав би бути. Працюю у чудовому колективі. Ми разом не лише на виробництві. Разом відзначаємо свята, разом їздимо на риболовлю. До речі, я затятий рибалка. Але головне – у цеху я знайшов своє кохання, своє щастя».

У 2002 році в конвертерний цех влаштувалася молода кранівниця Тетяна. Таніна мама, Галина Віленівна, також працювала тут, і також машиністкою кранів. Вона й запропонувала доньці спробувати себе в цій професії. А коли одного разу Тетянин кран відмовився працювати, вона викликала слюсарів-ремонтників. І вгадайте, хто прибув на виклик?

«Ми їх жартома, але з вдячністю називали – наша служба 911, – усміхається Тетяна Аралова. – Сашко з колегами швиденько відремонтували кран, і я поїхала далі. Я зразу якось особливо й не помічала знаків його уваги. Ну усміхається, махає рукою вгору, у напрямку моєї кабіни. Одного разу навіть зліпив невеличку кульку з глини, якою футерують ковші, які я транспортувала краном, і поцілив прямісінько у кабіну. Але я, молода-зелена, вважало те за пустощі. Почала здогадуватися, коли Олександр напросився допомогти мені піднести пакет, бо всі знають: якщо школяр береться понести однокласниці портфель, значить щось є. А серйозніші стосунки почалися з Дня металурга».

Тоді Олександр роздобув два запрошення на стадіон «Металург», де мало відбутися святкування, і запросив Тетянку на перше побачення. Наче мала виступати сама Вєрка Сердючка! Але до стадіону вони так тоді й не дійшли. Присіли у сусідньому парку. Зав’язалася романтична розмова, і пара вирішила, що тет-а-тет їм зараз буде цікавіше, ніж серед натовпу відзначальників. Після того почали зустрічатися. Гуляли парками, їли піцу, почали вголос мріяти про спільне майбутнє. А коли одного разу посварилися і довго не бачилися, то зрозуміли, що їм погано одне без одного.

«Якщо відверто, то ініціаторкою весілля була саме я, – пригадує Тетяна. – Мені подобався Сашко, його доброта, чуйність, готовність підтримати, допомогти. І я вирішила, що хочу бути з ним завжди. Того дня було все те, про що я мріяла: пишна білосніжна весільна сукня, велике сріблясте авто, яке мчало нас на зустріч долі. Коли крали мій черевичок, було дуже весело… А потім почалося серйозне доросле родинне життя».

У подружжя народився син. Тато хотів назвати малого Олександром, а Тетяна наполягала на Іллі. Тож до останньої миті не знали, як воно все буде. І вже перед самою реєстрацією, на порозі РАЦСу Олександр ніжно подивився у кохані вічі, і тихо промовив: «Гаразд, хай буде Ілля».

Щасливі роки промайнули, як одна мить. У квітні 2025 року Ілля Аралов став працівником конвертерного цеху. Він працює сталеваром відділення безперервного розливання сталі. Своє кохання подружжя Аралових пронесло через два десятиліття, зберегло та примножило. Як і тоді, на початку стосунків, Олександр приходить з квітами, і не лише восьмого березня чи Таніного дня народження, а й в інші дні, просто так, щоб порадувати кохану. Вони не дуже люблять подарунків-сюрпризів, а дарують одне одному те, що хотілося б отримати.

«На свята я отримую класику – квіти парфуми та цукерки або ж тортика. Коханий знає, що Київський – мій улюблений», – каже Тетяна.

«Парфуми я обираю сам, і якось вгадую. А от щодо коштовних подарунків, то ми їдемо й обираємо удвох. Таня завжди запитує, що хотілось би отримати мені. Тому в мене є оцей телефон, барсетка, чохли для сидінь автомобіля. Може не надто романтично, але всі задоволені, а це головне у родинному житті», – усміхається Олександр.

У родині Аралових їжу готують і Тетяна, і Олександр. Вони зізнаються, що одна й та ж страва у кожного виходить по-своєму.

«От, наприклад, борщ. Одне й те ж кидаємо у каструлю, наче й варимо однаково, але борщі зовсім різні. Дивина! Сашковий борщ мені подобається набагато більше, ніж той, що варю я. І не лише борщ», – каже Тетяна.

«Таня дуже класно готує, мені все подобається – борщ, салати, пиріжки та багато іншого. Я відчуваю, що з кожним роком кохаю її сильніше і ціную ще більше, відчуваю правильність вислову, що найкращий друг – це хороша дружина», – продовжує Олександр.

За плечима у Аралових більш ніж двадцять років щасливого сімейного життя. І вони відверто зізнаються, що зовсім без сварок і непорозумінь не обходилося.  Олександр вважає, що міцна родина можлива лише тоді, коли кожен з подружжя поважає іншого, готовий йти на компроміси і мати внутрішню силу визнавати помилки й виправляти їх. А ось що напередодні Дня закоханих побажала Тетяна: «Тому, хто поки що самотній, я бажаю знайти свою половинку. А тим, хто вже знайшов – зберегти тепло своїх взаємин. Бажаю кохання, безмежного щастя, родинного добробуту і всього найкращого!»

Редакція «Металурга» приєднується до цих чудових побажань, а Тетяні й Олександрові бажає назавжди зберегти своє кохання!    

Категорії
Новини

Вмотивовані та сертифіковані

«АрселорМіттал Кривий Ріг» починає впровадження системи керування безпекою технологічних процесів «Process Safety Management», яка створена для запобігання техногенним аваріям. Фахівці, які координуватимуть впровадження у своїх підрозділах, успішно пройшли навчання і отримали сертифікати, що засвідчують їх компетентність.

Заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Євгеній Шидловський подякував кваліфікованим тренерам, що провели навчання, і обіцяють бути на зв’язку й допомагати надалі, та учасникам, які зуміли знайти час і зусилля, попри неймовірну завантаженість, пройти курс і мають рішучість застосувати отримані знання та вміння на практиці. Він зазначив, що першочерговим завданням є визначити, де ми зараз, та чого ще необхідно досягти на довгому шляху до повного контролю над безпекою виробництва.

Серед тих, хто отримав сертифікат – Анна Бондаренко. Вона працює менеджеркою з підготовки виробництва управління департаменту з виробництва чавуну та сталі. «Отримані знання та вміння допоможуть запобігти аваріям у цехах, вберегти устаткування, подовжити терміни його роботи, а головне – зберегти життя й здоров’я людей завдяки ефективнішому керуванню безпекою  технологічнихпроцесів.  Надзвичайно корисною була можливість поділитися досвідом між департаментами щодо організації безпечної роботи обладнання та людей».

Виробництво сталі, її розливання, виготовлення заготовок супроводжуються багатьма ризиками. Про це розповів один з найактивніших, найконструктивніших учасників навчання, заступник начальника конвертерного цеху з безперервного розливання сталі Олександр Лук’янов: «Високий тиск рідин та газів, розплавлений метал, його бризки – це далеко не повний перелік небезпечних факторів та ризиків, з якими ми маємо справу щозміни. Тож система, як на мене, потрібна. Цінним було виявлення прогалин у безпекових знаннях та можливість заповнити ці прогалини. Нас ознайомили з практикою оцінювання відмов у роботі устаткування та контролю за ними. Бажаю всім нам чітко дотримуватися вимог інструкцій з охорони праці, пам’ятати, що нас чекають вдома, і щоб кількість виходів з дому на роботу співпадала з кількістю повернень».

Менеджер з культури охорони праці та координації «Process Safety Management» департаменту з охорони праці та промислової безпеки Олексій Можако є куратором впровадження системи PSM в «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він не має ілюзій щодо швидкого та легкого впровадження, але впевнений, що результат буде вартим зусиль. «Навчання – це лише підготовча стадія, – пояснює Олексій Можако. – Наше підприємство – одне з найперших  українських підприємств починає впроваджувати цю систему, яка добре себе показала на провідних іноземних підприємствах різних галузей. Порадувала зацікавленість учасників навчання, їх активність, велика кількість відкритих діалогів, запальних дискусій, що доводить актуальність цього напрямку. Впровадження системи почнеться збором інформації, пов’язаної з безпекою технологічних процесів, визначенням відповідного критичного обладнання, збором технологічних схем, перевіркою їх на актуальність тощо. Далі на нас чекає розробка та впровадження заходів, що допоможуть не допустити займання, вибухів, витоків небезпечних речовин та інші явищ, від яких необхідно вберегти людей».

Категорії
Наші люди

«Таким ми його пам’ятатимемо»

Олександр Мамаєв влаштувався на наше підприємство молодим 21-річним юнаком і залишився відданим йому до останнього. Він працював вальцювальником у сортопрокатному цеху № 1 та прокатному цеху № 3, а головні його здобутки припали на роки роботи у технічному управлінні, де Олександр був інженером-технологом, начальником групи, начальником лабораторії та менеджером.

«Я познайомився з Сашком ще у 2002 році, а десять років тому доля звела нас у групі з розробки нових видів продукції технічного управління «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає начальник групи Дмитро Душкевич. – Тоді як і зараз йшла жорстка боротьба за споживача, за ринки збуту прокатної продукції, тому доводилося освоювати випуск нових видів продукції та вдосконалювати вже існуючі, і робити це швидко, без зайвих витрат коштів, часу та людських ресурсів. І Олександровий досвід, його знання, майстерність були безцінними. Я відповідав за розробку технологій виробництва нових марок сталі, а Мамаєв розробляв технології виробництва прокату з цієї сталі – від нагріву заготовок до прокатки, термозміцнення та упаковки перед відправкою споживачам».

Робота над продукцією, яку до цього не випускали – це творчий процес. Він вимагає не лише знань та вмінь, а ще й креативного мислення. В металургійних вишах є предмет під умовною назвою «Технічна творчість», так от це і є справжня творчість. І вона вимагає сміливості, адже помилка, хибне рішення можуть привести до значних втрат та затримок. І така сміливість у Олександра Мамаєва була. Він брав на себе ініціативу та відповідальність, що у поєднанні з досвідом та професіоналізмом давало результат.

«Правильно розробити технологічну карту, за якою виробляють продукцію, надзвичайно важливо. Це сприяє мінімізації витрат та скороченню часу на розробку. І Сашко був у цьому справжнім майстром, – згадує Дмитро Душкевич. – Він був не лише видатним фахівцем у прокатному виробництві, а ще й добре знався на хімії сталі, тонко відчував цю хімію. Особисто я багато чого у нього навчився.  А ще Олександр був знаним фахівцем у подальшій переробці нашої катанки. Арматура – це по суті готовий продукт для будівництва, а от катанка йде на подальшу переробку. З неї виготовляють метизи, канати, ресори тощо. Сашко знався на цьому і брав участь у переробках дослідних та промислово-дослідних партій».

Це і є підтримка клієнтів. У цьому процесі Олександр тісно взаємодіяв з фахівцями управління з технічної підтримки продажів та впровадження нових видів продукції.

«В рамках підтримки клієнтів ми з Сашком побували на багатьох українських та зарубіжних підприємствах, – розповідає в.о. управління з технічної підтримки продажів Олексій Зозуля. – Скажу відверто, далеко не завжди перші спроби переробки, наприклад, волочіння, проходять вдало. Але практично ніколи ми не їхали додому, маючи невирішені питання. Досвід та майстерність Олександра робили свою справу. Він уважно спостерігав, а потім давав поради: «Змінити швидкість волочіння» тощо. І після цього все ставало на свої місця. Якщо ж щось треба було змінити у нашій продукції, Сашко тут же телефонував на підприємство і вносив корективи. Його професіоналізм сприяв тому, що наші партнери залишалися задоволеними і замовляли більші партії катанки. Я його жартома так і називав – «Батько катанки».

Протягом року Олександр Мамаєв боровся з важким недугом. А на початку 2026 року його організм не витримав. У Олександра залишилися дружина Вікторія, з якою, до речі, він познайомився на нашому підприємстві, син Лев та донька Дар’я. Залишилися і незавершені проєкти, за які взялися товариші-колеги.

Олександр Губський, начальник технічного відділу (прокатне виробництво) ТУ: «Я знав Олександра Мамаєва два десятки років. Він багато зробив для розробки технології виробництва арматурного прокату № 40 для саркофагу Чорнобильської АЕС, розробляв технології виробництва високовуглецевої катанки для канатів та пружин, низьковуглецевої катанки для виробництва метизів тощо. Олександр був чудовою людиною. Будь-коли можна було підійти до нього, поділитися своїми думками, отримати слушну пораду. Він був компанійським хлопцем. Мені дуже поталанило, що наші з ним шляхи перетнулися. Його ім’я золотими літерами вписане у історію нашого підприємства. Безліч розроблених ним технологічних карт, реалізованих на практиці, принесли неймовірну користь підприємству та ще довго допомагатимуть колегам рухатися далі».

Олексій Зозуля: «Сашко був дуже чесним, відкритим, добрим, світлим. Таким ми його пам’ятатимемо. Його внесок у розвиток нашого прокатного виробництва безцінний. Коли закінчиться війна, і на підприємстві відновляться конкурси професійної майстерності, було б дуже добре, якби у нас з’явився конкурс імені Олександра Мамаєва. Він був найкращим! Без образ, але такого фахівця у його напрямку в нас поки немає».

Дмитро Душкевич: «Олександр був генієм металургії, прокатником від Бога. Ми зробимо все, щоб зберегти та примножити його спадщину. Він виховав багатьох класних фахівців. Без нього важко. Я дуже сподіваюся, що десь на підприємстві зростає приємник Олександра Мамаєва».

Категорії
Офіційно

У 2025 році «АрселорМіттал Кривий Ріг» сплатив 8,5 млрд грн податків до бюджету

У 2025 році податкові платежі «АрселорМіттал Кривий Ріг» до бюджетів усіх рівнів склали 8,5 млрд грн податків і зборів, що майже на 28% відсотків більше, ніж у 2024 році. 1,8 млрд грн надійшли до державного бюджету та 2,6 млрд грн – до місцевих бюджетів. Зокрема, у розпорядження місцевої громади Кривого Рогу від підприємства надійшло майже  1,8 млрд грн земельного податку. Також підприємство перерахувало 906 млн грн єдиного соціального внеску та 3,2  млрд грн податку на додану вартість при імпорті сировини та матеріалів.


Павло Задорожний, фінансовий директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

«АрселорМіттал Кривий Ріг» залишається надійним партнером держави і забезпечує стабільне надходження податків до державного бюджету та місцевих громад, незважаючи на виклики воєнного часу. У 2025 році підприємство продовжувало зусилля, спрямовані на досягнення беззбитковості, виконало значну роботу по оптимізації операційних процесів та витрат. Але проблеми з енергозабезпеченням через атаки ворога, високі тарифи на електроенергію та необхідність її імпорту суттєво підважили ці зусилля та конкурентоспроможність нашої продукції на  ринках».

Довідка:

За 20 років роботи компанії АрселорМіттал в Україні підприємство сплатило більше 118,3 млрд грн податків і зборів, у тому числі 23,6 млрд грн – податок на прибуток, майже 27,4 млрд грн – податки на фонд оплати праці, 3,6 млрд грн – екологічний податок, 11,8 млрд грн – плата за землю, 7,3 млрд грн – рентна плата, 2,1 млрд грн – податок на репатріацію, а також 42,1 млрд грн – ПДВ на імпорт і 0,4 млрд грн – інші податки і збори.

Категорії
Новини

Сучасний, перспективний, 60-літній…

Прокатному стану ДС 250-4 сортопрокатного цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 60 років.

Для людини 60 років – це вже час йти на заслужений відпочинок. А для нашого ДС 250-4 все тільки починається. 25 років віддав четвертому дрібносортному стану заступник начальника СПЦ-2 з технології Павло Житникович. Юнаком він прийшов на стан ще у 2001 році, працював вальцювальником, потім майстром, старшим майстром-технологом. Протягом кількох років він керував станом, і лише минулого року перейшов у заступники начальника цеху з технології. Тож він знає про стан все… Ну майже все.

«У далекому вже 1966 році ДС 250-4 видав свою першу продукцію. Він катав двома лініями. Зі стану виходила арматура у прутках діаметром від 12 до 18 мм та круглий (гладкий) прокат у бунтах – (мотках – авт.) діаметром до 20 мм, – почав розповідь Павло Житникович. – Це був потужний стан з двома нагрівальними печами. ДС 250-4 постійно вдосконалювався, змінювався залежно від того, яка продукція була потрібною. З середини сімдесятих років бунтову лінію замінили на ще одну лінію для виробництва арматури в прутках. А у середині 90-х працівники стану опанували прокатку слітингом, це коли заготовка під час прокатки ділиться навпіл у довжину, і кожна частина катається окремо. Це дозволило нагрівати заготовки однією піччю, що було економічно вигідніше і надійніше, бо прокатники мали піч у резерві».

Павло прийшов на стан у цікаві часи. Використання стану на початку нового тисячоліття було менш рентабельним, ніж інших станів, бо заготовки грілися за допомогою природного газу, який дорожчав шаленими темпами, а колеги використовували природно-коксо-доменну суміш, яка була суттєво дешевшою. Тож піч реконструювали, також перевівши на суміш. А ще щоб залишатися рентабельними, треба було розширювати сортамент.

«Протягом довгого часу стан катав арматуру всього за двома стандартами, державними, та й діапазон був невеликим. В основному катали арматуру 12 мм. Вона була ходовою, але треба було розширювати можливості, – продовжив Павло Житникович. – Тривала наполеглива робота. Опанували арматуру класу А800 і А1000, що мала підвищену міцність. Освоїли нові стандарти, серед яких – зарубіжні: британський, німецький та інші. Навчилися катати арматуру діаметром до 42 мм. Як жартують прокатники, ми «обросли жиром». Цьому розвитку сприяли цехові виробничі традиції. Одна з них – досвідчені фахівці не скупилися на досвід та знання. Вони передавали це все новачкам. Так було, коли я прийшов, так є і зараз. Я з вдячністю згадую своїх вчителів-прокатників Юрія Голтуренка, Сергія Тараненка, Олега Гречина, мого головного вчителя та батька Олександра Житниковича, начальника зміни дротового стану ДС 250-3 та інших, завдяки яким я став прокатником».

Свою другу молодість стан отримав у 2017-2019 роках. Саме тоді відбулася його кардинальна реконструкція. На стані знову з’явилася бунтова лінія, але вже зовсім інша.

«Так, саме лінія шпулерного намотування, що виробляє арматуру в мотках, є нашою новою візитівкою. Арматура в шпулерних мотках, яку ми лагідно називаємо «шпулею», наразі надзвичайно популярна на ринках. Вона є дуже раціональною для будівельників по всьому світу, бо практично не дає відходів при використанні та має інші переваги. Ця лінія побудована з нуля. Також маємо нову нагрівальну піч, яка здатна нагрівати заготовки квадрата 150 мм, які виробляють наші машини безперервного лиття заготовок. Піч має вдвічі більшу продуктивність, ніж її попередниці, вона може гріти 200 тонн заготовок одночасно і має 6 зон нагріву, що підвищує якість нагрівання».

Також на стані було встановлено нову групу прокатних клітей – передчорнову. Нагрівальна піч та шпулерна лінія автоматизовані практично повністю. Новий рівень автоматизації отримала й лінія з виробництва арматури в прутках. А згодом почалося повномасштабне вторгнення. У грудні 2022 року в наслідок ракетного удару надовго вийшов з ладу стан ДС 250-5, і четвертий стан отримав завдання від керівництва прокатного департаменту на чолі з Олександром Ткаленком  терміново розширювати свій сортамент.

«АрселорМіттал Кривий Ріг» не міг підвести клієнтів, які замовили продукцію ДС 250-5, та й ринки збуту не можна було втрачати, – продовжив Павло Житникович. – Наш колектив підсилився колегами з п’ятого стану, і ми взялися до роботи. Освоювати виробництво нових видів прокату необхідно було дуже швидко і з мінімальними витратами. Колективи двох станів дуже швидко об’єднались в одну команду зі спільною метою. Були застосовані не лише знання й досвід, а ще й винахідливість, креативні, нестандартні рішення, такі як заміна редуктора для прокатки арматури 36 мм, або використання кантуючих труб замість чергування вертикальних і горизонтальних клітей. Було застосовано нові схеми прокатки, що дозволило катати одночасно доволі різні за діаметром види продукції на різних лініях. Освоїли випуск гладких профілів, які є досить вибагливими у порівнянні з арматурою, навчилися катати гвинтову арматуру, яка використовується для шахтних кріплень, та ще багато іншого».

Павло Житникович зазначив, що саме завдяки професіоналізму та самовідданості працівників та налагодженій командній роботі стан зробив потужний стрибок у ці надскладні часи, коли бракує електроенергії, дошкуляють блекаути, багато фахівців цеху, серед яких і начальник СПЦ-2 Сергій Комлєв, захищають Україну.

«Новий начальник цеху Павло Веселков, який сам кілька років працював на ДС 250-4, керував ним, достойно підмінив нашого захисника. Успіхи стану у надскладний період досягаються завдяки поєднанню вмілого керування та фаху всіх працівників – від старшого майстра основної виробничої дільниці Олександра Коломойця, що прийшов на моє місце, від керівників технологів та ремонтників Максима Кривошеєва, Юрія Терещенка, Андрія Переверзєва, до Михайла Романішина, інших майстрів та робітників. Висококласно працюють Костянтин Мартинов, Денис Гайдамака та інші вальцювальники. Роботою проводкової майстерні вміло керує бригадир Сергій В’юннік, на прибиранні металу сумлінно трудяться бригадир Василь Поздняков, Іван Романішин, Віталій Галета та їхні колеги. Я вдячний операторам постів керування: Дмитру Микоцю, Володимиру Крайнову, Володимиру Поцапуну, Еллі Ткач та багатьом іншим. Скоріше б закінчилася ця страшна війна, і колеги повернулися в цех. Всім працівникам стану я бажаю міцного здоров’я, фінансового благополуччя, не засмучуватися, дивитися позитивно у майбутнє. Я вважаю, що ДС 250-4 – наш найперспективніший стан. Є цікаві плани. Не буду поки їх розкривати, незабаром дізнаєтеся».

Сергій Григорчук, нагрівальник металу: «Нагрівання заготовок – це те, з чого починається процес прокатки. І ми робимо все, щоб нагріти їх якісно, рівномірно, за технологією. Це непросто. Досвід допомагає. Я в цеху з 2002 року. Маю цікаву роботу. Коли вдається добре виконати складне завдання, то отримуєш неабияке задоволення».

Денис Гайдамака, вальцювальник стану гарячої прокатки: «Я – з династії прокатників. Мій батько – прокатник, брат Андрій також, тож відчуваю відповідальність. Робота, я вам скажу, не нудна. Кожної зміни щось новеньке. Не шкодую, що пішов батьковим шляхом. Відчуваю себе там, де й маю бути».

Олександр Коломоєць, старший майстер стану ДС 250-4: «Я не надто давно на цьому стані, перейшов з ДС 250-5. Зараз дуже багато складнощів. От хвилину тому стан зупинився, бо був перебій з електроенергією. Викликів багато, але разом ми їх долаємо. Я вдячний своїм хлопцям і дівчатам, які не тікають, не виїжджають за кордон, а працюють. Приходить молодь. Моє завдання, завдання заступників, майстрів – зрозуміти людей, налаштувати на роботу, знайти потрібні слова, компроміси. Перед усім – люди. Без них стан не працюватиме».

Категорії
Новини

З крана – все як на долоні

Ефективне рішення на дільниці виготовлення вогнетривких сумішей ремонтного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» дозволило позбутися небезпек у зоні роботи вантажопідйомних механізмів.

Ця дільниця РВ центрального департаменту з утримання та ремонтів виготовляє суміш, якою футерують сталерозливальні ковші конвертерного цеху, щоб захистити їх від шалено високої температури розплавленої сталі. Суміш складається з глини та кварциту з додаванням води. Її виготовляють за допомогою спеціальної установки. А ще виробництво суміші неможливе без електромостового крана.

«Наш кран розвантажує глину та кварцити, подає їх на установку, а потім переміщує та відвантажує конвертерникам готову продукцію, тобто вогнетривку суміш, – пояснює майстер дільниці Олександр Аніков. – Його вантажність досягає 10 тонн, але по факту кран транспортує до 6,5 тонн. Хоча й цього достатньо, щоб створити смертельну небезпеку для людей, що знаходяться у небезпечній зоні роботи крана. Роботою установки керують технологи, які також виконують стропальні роботи з закріплення вантажів. Машиністи кранів строго контролюють, щоб технолог не опинився у зонах смертельного ризику під час транспортування вантажів. Раніше у зоні роботи крана були території, які машиніст не міг бачити згори (сліпі зони – автор). І це була проблема».

Коли на дільницю замовляли новий підйомний кран, то керівництво дільниці разом з фахівцями з охорони праці проаналізували небезпеки, і придумали, як позбавитися сліпих зон, щоб машиністи кранів  могли бачити весь підкрановий простір. Разом з новим краном замовили просту й ефективну систему відеоогляду. Камеру встановили на конструкції крана, саме там, звідки все видно, а у кабіну машиніста додали монітор, на який надходить зображення з камери. Машиністка крана Софія Баранович працює у відділенні 7 років. Вона оцінила можливості відеосистеми.

«При виконанні робіт на старому крані були моменти, коли ти просто втрачаєш колегу-стропальника з поля зору, – згадує Софія. – Ситуації не з приємних, я вам скажу, хвилююча. Адже якщо продовжити рух крана, переміщення вантажу, або навіть грейфера (робочого органу крана), то це може створити смертельну небезпеку для колеги внизу, якого не бачиш. З новим краном простіше. Ось бачити, на моніторі все як на долоні, з висоти польоту. Якщо я бачу, що колега у небезпечній зоні, то зупиняю кран і подаю звуковий сигнал. Рух не починаю, поки він не залишить небезпечне місце. Працювати стало спокійніше і безпечніше».

Взагалі, дільниця справила позитивне враження: чистенько, грейфери, сировина в тюках, тара для відвантаження готової суміші – все рядочками.  А кварцит у ямах для зберігання – як рожеві хвильки у зменшеному масштабі. На підлозі нічого зайвого, маршрути пересування вільні, а значить ризики впасти з висоти власного зросту, найпоширеніші на підприємстві, мінімізовані. Це результати сумісної роботи працівників дільниці і відділу ЦДУР та КХВ департаменту з охорони праці та промислової безпеки. «Я не дуже давно працюю з цією дільницею, – говорить провідний інженер з охорони праці Євген Тарасов. – І взаємодіяти з ними дуже приємно. Керівництво дільниці на чолі з Павлом Лібом дбає про безпеку працівників, за що їм щира подяка. Тож робимо все від нас залежне, щоб допомагати їм зробити умови ще безпечнішими».