Категорії
Новини

Люди, які рятують людей

У лютому 1950 року на базі невеличкої дільниці газового цеху нашого підприємства виник самостійний підрозділ – газорятувальна служба (ГРС).

Зараз це потужна багатофункціональна команда, працівники якої захищають нас від дії смертоносних газів, проводять рятувальні роботи на всій території підприємства, не лише пов’язані з газонебезпекою, а також ліквідують наслідки аварій і виконують виробничі операції якщо під час робіт необхідно застосовувати газорятувальну апаратуру. А ще вони готують цю апаратуру для всіх цехів підприємства. На рахунку цих мужніх, сміливих людей – сотні врятованих життів.

«Я пишаюся своїми людьми і щиро вітаю кожного з нашим 75-річчям, – говорить начальник ГРС Сергій Леонов. Бажаю в наш складний час не падати духом, вірити у завтрашній день, у товаришів, які поруч. Бажаю родинного щастя, щоб всі колеги та їх рідні були здорові. Миру нам всім. А відсвяткуємо з розмахом вже після перемоги. Бо якщо тепер, то це буде несправедливо стосовно наших колег, які саме зараз захищають кожного з нас від агресії, а це кожен п’ятий працівник ГРС, багато з яких пішли добровольцями».

Роботу газорятувальної служби можна умовно розділити на три напрямки: перший – профілактична робота із захисту працівників та устаткування, другий – безпосереднє виконання оперативних рятувальних дій, і третій – виконання виробничих операцій там, де треба допомога людей, які можуть вміло виконати виробниче завдання у небезпечних умовах з використанням газозахисної апаратури. Свідком однієї з таких операцій я став нещодавно. Газорятівники у взаємодії з працівниками цеху вловлювання та технологічного цеху коксохімічного виробництва швидко й якісно замінили засувку діаметром півтора метра на трубопроводі коксового газу.

«Ми дуже цінуємо допомогу наших газорятівників, – каже заступник начальника цеху вловлювання з технології Сергій Солонько. – Вони не лише виконують промислові роботи, а що головне – допомагають нам убезпечитися від вибухонебезпечних та отруйних газів. Робота та навіть знаходження на території нашого цеху становить небезпеку. Працівники ГРС ретельно перевіряють, щоб не було витоків шкідливих газів, допомагають убезпечити місця виконання робіт, проводять навчання, якісно готують для нас апаратуру. Це наші надійні партнери, з яким приємно працювати разом».

На території нашого підприємства багато газонебезпечних зон – у прокатному, доменному, сталеплавильному, енергетичному та інших департаментах. Але, мабуть, найнебезпечнішим є саме коксохімічне виробництво. І рятувальники з ГРС багато разів рятували людські життя.

«Так, у нас тут стільки небезпечних газів, що всі й не перелічиш, – усміхається заступник начальника ГРС Роман Кваша, – сірчистий ангідрид, нафталін, аміак, бензол, ціанистий водень, сірководень, фенол та багато інших.  За цими іноземними назвами ховаються справжні вбивці. Є й інші загрози. Наприклад, бачите оці кришталики на кришці засувки? Вони гарні, але не слід втрачати уважність Це пірофорне залізо. Якщо його своєчасно не нейтралізувати, то воно миттєво спалахне за наявності повітря. Ми ретельно слідкуємо за станом газових господарств цехів і допомагаємо усувати недоліки. Непоодинокі випадки, коли доводилося рятувати людей. Останнє, що на пам’яті – врятували слюсаря бензольного відділення, який втратив свідомість внаслідок витоку газу. А перед тим був підрядник».

І без того непроста робота газорятувальної служби стикнулася з новими складнощами після повномасштабного вторгнення. Газорятівники брали участь та забезпечували безпеку під час надскладного процесу повної зупинки доменного виробництва на підприємстві у перші дні війни. Вони ж разом з іншими фахівцями підприємства відновлювали роботу наших газопроводів.

«Ще один виклик воєнного часу, як і скрізь, – нестача людей, – пояснює Сергій Леонов. – Близько 20 відсотків рятувальників воює. Хтось звільнився сам. Зараз приходить молодь. Професія газорятівника непроста. Вона потребує непоганої фізичної підготовки, певних знань з фізики, хімії, математики, вміння миттєво ухвалювати рішення, від яких багато що залежить. Тож не у всіх виходить. Але є й хлопці, які вже вміло працюють – Олег Горбик, Павло Калінчук, Всеволод Монастирний, Василь Наумік та інші. А от Павло Калінчук – достойний син батька, нашого рятувальника, який зараз воює. На жаль, п’ятеро наших працівників віддали життя, захищаючи нас. Це Юрій Дільний, Юрій Плужник, Денис Машненко, Сергій Баранько, Дмитро Конограй. Уклін їм до землі та світла пам’ять».

Добре, що молодь ще є кому вчити. З вдячністю очільник ГРС згадав досвідчених Євгена Смиченка, Сергія Корольова, Ігоря Беліченка. А от Костянтин Лівенков вчив ще самого Сергія Леонова, і його досвід надзвичайно цінний. Серед досвідчених рятівників і в.о. старшого майстра Валерій Демиденко. Вже понад чверть століття він у команді. Пройшов Крим і Рим, як то кажуть.

«За ці роки всякого було, – згадує Валерій. – Багато разів рятували людей. Здавалося б, вже нічого не повинно лякати. Але років зо десять тому, коли виникло займання у бензольному відділенні цеху вловлювання, то навіть мені було моторошно, адже там так багато вибухонебезпечного. Але спрацювали чітко: ми вивели людей, а пожежники загасили полум’я, тож вдалося уникнути тяжких наслідків. А зі свого досвіду скажу: треба вчити правила і дотримуватися їх. І якщо є табличка з попередженням про газонебезпеку, туди йти не можна. І якщо хтось думає, що швидко проскочить – не проскочить. Наприклад, одного вдиху сірководню вистачає, щоб втратити свідомість, а далі – самі розумієте».

Вітаємо героїчних газорятівників з їхнім ювілеєм! І дотримуємося правил.   

Категорії
Новини

Воїну та металургу Олексію Бєлікову  посмертно присвоєно звання Героя України

Відповідний Указ Президента України вийшов 21 лютого 2025 року. До вступу на військову службу за контрактом Олексій працював у сортопрокатному цеху № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю: присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» Бєлікову Олексію Олександровичу – молодшому сержанту (посмертно)», – йдеться в Указі.

За словами старшого майстра дрібносортного стану ДС 250-4 СПЦ-2 Павла Житниковича, Олексій Бєліков був справжнім патріотом. «Він захищав Україну ще з 2014 року, – говорить Павло. – Проривався з Іловайського та Дебальцівського котлів. Повернувся на стан, а у 2018 році знов вступив до лав захисників».

Павло Житникович розповів, що спочатку Олексій Бєліков працював у цеху різальником гарячого металу. Він добре справлявся з важкою та небезпечною роботою, працював професійно й сумлінно, а ще був дуже позитивною людиною. Пізніше Олексій був переведений оператором посту управління. Але на той час стан був на реконструкції, тож покерувати прокаткою йому не довелося.

Героїчний воїн, повний кавалер ордену «За мужність», Олексій виконував бойові завдання у самому пеклі, у Донецькій та Луганській областях. В одному з боїв захисник був дуже тяжко поранений. У госпіталі медики боролися за життя Олексія, але врятувати не змогли. 10 червня 2023 року мужнього захисника та металурга не стало.

Пишаємося нашим Героєм! Пам’ятатимемо завжди!

Категорії
Наші люди

«Намагаємося з’єднати те, що не з’єднується»

Так стисло охарактеризував роботу під час повномасштабного вторгнення старший майстер основної виробничої дільниці дрібносортного стану ДС 250-4 Павло Житникович. І додав кілька слів на адресу нашого північного сусіда, який і сам не хоче нормально жити й іншим не дає. Зараз без відповідних емоцій він не може згадувати той момент, коли довелося в авральному порядку зупиняти нагрівальну піч під час блекауту 2022 року.

«То була задача із зірочкою, як то кажуть, — пригадує Павло Житникович. — Температура у печі, де розігріваються заготовки для прокатки, — 1200-1300 за Цельсієм. І якщо не охолоджувати піч, то можуть виникнути серйозні проблеми з устаткуванням. А без струму неможливо подавати воду на охолодження. Як ми тоді впоралися, я навіть не знаю. Скажу лише, що роботи тривали до першої години ночі. А коли вже стало зрозуміло, що все нормально, то розійшлися до кабінетів, щоб стулити око, бо на шосту знову на роботу».

У Павла Житниковича дуже серйозна робота і неперевершене почуття гумору. Його стан катає прокат у прутках та у шпулерних мотках, так звану «шпулю». І завдання старшого майстра — повністю організувати роботу такого складного організму, як прокатний стан. Для цього йому довелося пройти нелегкий шлях від студента металургійного технікуму та посадчика металу до вальцювальника, майстра-технолога, а згодом і старшого майстра стану. Він каже, що у нього були гарні вчителі. І перший урок прокатного виробництва він отримав у шість років».

«Мій тато — прокатник, — розповідає Павло. — Він працював на третьому дротовому стані. І от він мене малого взяв з собою. Треба було викупити путівку на відпочинок, і Олександр Павлович привів мене у цех, а сам пішов за путівкою. І уявляєте, що відчув шестирічний хлопчик, коли побачив чотири вогняні нитки прокату? Так, це була любов з першого погляду! Далі ніким іншим я себе не уявляв. Після технікуму я прийшов посадчиком металу. Непроста робота. Адже під кожний вид продукції, для кожного замовника — своя марка сталі. А інколи ті марки виписуються ледь не всіма літерами алфавіту. І якщо переплутаєш, то підприємство матиме великі збитки. То хіба ж я міг поставити під сумнів батькове ім’я? А також авторитет брата, і хрещеного батька, які також прокатники?»

Але Павло хотів бути вальцювальником. Це саме ті люди, які готують стан і ведуть разом з операторами процес прокатки. Через пів року його мрія здійснилася. Він перейшов на четвертий дрібносортний стан вальцювальником. А далі талановитого та вмотивованого парубка примітили і запропонували спробувати себе на керівній посаді майстра. Потім Павло Житникович став старшим майстром-технологом.

«Технолог розробляє і веде технологічний процес, — пояснює Павло. — Але мені хотілося зростати далі і стати старшим майстром стану. Він організовує всю роботу на стані. Це головний керівник. І така нагода мені випала. Який я керівник? Демократичний чи авторитарний? Сподіваюся, що демократичний. Але коли треба брати ініціативу і, вислухавши всіх, ухвалювати рішення, то я це роблю. Найбільше мені хочеться бути керівником справедливим. Бо коли ухвалюєш важке рішення позбавити працівника частини премії за його помилки, а цього інколи не уникнути, то людина не повинна піти від тебе з думкою, що покарана нізащо. І поки таких випадків наче не було».

Кілька років тому стан ДС 250-4 був серйозно реконструйований. Зараз крім арматури і круга у прутках він може виробляти «шпулю», яка користується попитом на ринку. Павло також доклав чимало зусиль до реконструкції стану. А вже у часи повномасштабної війни сортамент стану значно розширився. Якщо раніше на четвертому катали арматуру до діаметра 16 міліметрів, то зараз вже опанували арматурний профіль 40 мм і круг 38 мм. Це результат роботи сильної виробничої команди на чолі з начальником СПЦ-2 Олександром Макаренком та його заступником Геннадієм Кузнєцовим. У команді також працює чудовий старший майстер стану з технології Максим Кривошеєв. Також Павло з вдячністю згадує начальника СПЦ-2 Сергія Комлєва, якого також вважає своїм наставником.

Що ж, робота керівника непроста, особливо психологічно. І у Павла є свої методи зняття стресу у вільний час. Він дуже полюбляє риболовлю. А ще Павло радіє кожному успіху своєї доньки. І хай Анастасії вже 18, але для тата вона все одно улюблена донечка. Павло також любить подорожувати, і кожної відпустки намагається вирватися до улюблених Карпат. Від роботи він також отримує задоволення, але життя на цьому не обмежується. Побажаємо ж сину прокатника, брату прокатника і хрещенику прокатника нових виробничих досягнень. Родинна справа має продовжуватися.

Категорії
Новини

Ризики заблоковано

Для підрозділів «АрселорМіттал Кривий Ріг» придбали 26 спеціальних засобів від падіння з висоти.

Як розповів інженер з охорони праці Дмитро Партика, це автоблоки інерційного типу. Вони запобігають падінню з висоти. Їх придбали для працівників цехів ремонту металургійного устаткування та цеху ремонту енергетичного устаткування. Саме ці підрозділи виконують ремонтні роботи у цехах металургійного та коксохімічного виробництв та у гірничому департаменті. І багато робіт виконується на висоті. Також ці засоби придбані для департаменту з охорони праці для безпечної перевірки виконання робіт.

Переваги автоблоків — це надійність захисту, зручність використання та швидкість, яка не шкодить надійності. Інженер з охорони праці Сергій Воінов протягом багатьох років вчить працівників нашого підприємства та підрядних організацій безпечній роботі, в тому числі й на висоті. Він високо оцінив ці автоблоки.

«Вони як і страхувальні троси кріпляться одним краєм до точки кріплення, а іншим до поясу безпеки, який вдягає працівник, — пояснює Сергій Воінов. — Автоблоки є стрічкові та тросові. Наприклад, під час виконання газорізальних робіт необхідно використовувати тросові автоблоки, бо стрічка може бути пошкоджена, що вплине на безпеку працівника. Перевага від звичайного стропа, що кріпиться до фала, у тому, що працівник закріплюється зразу як тільки підійметься на висоту до анкерної точки кріплення. І його рухи не обмежуються. А ще це устаткування зупиняє падіння миттєво — не більше ніж пів метра. Тому працівник застрахований від пошкоджень в наслідок гальмування».

А ще автоблоки дуже зручні й безпечні під час підіймання на висоту, тому що під час руху не треба застосовувати два карабіни, а достатньо одного. Тому їх зручно використовувати, наприклад, машиністам кранів, які кілька разів за зміну підіймаються на робоче місце. Користування автоблоками інерційного типу входить до програми навчання безпечного виконання робіт на висоті. Тож всі, хто проходить навчання, вже знають, як користуватися цими засобами.

Категорії
Новини

LOTO: виграють всі

Сортопрокатний цех № 2 має успіхи у вдосконаленні застосування системи блокування небезпечних енергій LOTO, що робить ремонти безпечнішими та скорочує підготовку до них.

Прокатний цех – це комплекс складного й потужного устаткування (електричного, механічного, енергетичного) для виробництва металопрокату. Його елементи рухаються, обертаються за рахунок електроенергії. Трубопроводами до вузлів подаються енергоресурси. Для попередження запобігання аварійним зупинкам на прокатних станах регулярно проводяться планово-попереджувальні ремонти (ППР). Щоб заблокувати небезпечні енергії під час ремонтів, використовується система LOTO. Для більшої ефективності та спрощення її використання вирішили використати можливості системи SAP.

«Перед кожним ремонтом необхідно застосувати комплекс заходів з блокування/ізоляції небезпечних енергій для того, щоб випадкове вмикання струму, механічного устаткування чи подачі пару або іншого енергоресурсу під час виконання ремонтних робіт не призвело до трагедії, – розповідає менеджер ARMP Валентин Машошин. – Тож перед кожним ППР або іншим ремонтом визначалися ризики, точки їх блокування, ретельно планувалася взаємодія між ремонтниками електро-, енерго-, механослужб та підрядних організацій, які виконують роботи, довго оформлялися та складали наряд-допуски і дозвільні документи на паперовому бланку. Це займало багато часу, а так званий людський фактор безпеки не додавав, бо від помилки ніхто не застрахований. Тож було вирішено зібрати всю інформацію про ризики та способи їх блокування на всіх ділянках, створити бібліотеки (масиви електронної інформації) та помістити їх у систему SAP, де зберігається і трансформується інформація про роботу підприємства та його підрозділів».

Збір інформації стартував на початку минулого року. Працівники СПЦ-2 дослідили місця проведення планово-попереджувальних ремонтів від нагрівальних печей до ліній пакування, виявили і описали ризики, визначили точки та способи блокування небезпечних енергій. А їх колеги зі служби ARMP створили покрокові інструкції блокування небезпечних енергій для основних видів ППР і помістили потрібну інформацію до системи SAP.

«Зараз нам не треба перед кожним ремонтом наново вивчати ризики, визначати точки, способи і порядок блокування, – розповідає старший майстер з ремонту електроустаткування СПЦ-2 Олексій Тихомиров. – Дякуючи електронним бібліотекам в SAP ми, представники всіх ремонтних служб та підрядників, отримуємо чітко прописаний порядок дій – що, де і коли блокувати. Користуючись цією інформацією, представники різних служб встановлюють на відповідних місцях свої блокувальні пристрої і замки, і поки триватиме ремонт, вже ніхто не зможе відновити подачу електроенергії, газу, пару чи будь-якого іншого енергоресурсу, або увімкнути, наприклад, гідравлічне устаткування. Поки всі бригади не покинуть місце ремонту, а кожен з керівників ремонтних підрозділів (а якщо бригад небагато і вони невеличкі за чисельністю, то й кожен учасник ремонту) не зніме свій замок, електрик не зможе відновити подачу струму. Принцип «одна людина, один замок, один ключ» діє безвідмовно. Надійно на сто відсотків!»

Як розповів начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко, застосування автоматизованої системи підготовки до ремонтів за допомогою інструментів SAP SAFETY дозволяє скоротити час підготовки до ремонтів від кількох годин до години у середньому, що підвищує продуктивність роботи цеху за рахунок скорочення часу на ремонти.

«Але головне – це підвищення рівня безпеки для людей, – говорить Олександр Макаренко. – Ми починали з 80-ти одиниць устаткування. А зараз працюємо вже з понад 220 одиницями. Роботи зі створення бібліотек інформації в SAP вже завершені на 80 відсотків. Процес триває. Закуповуються додатково нові моделі блокувальних пристроїв для застосування LOTO в повному обсязі. Закуповуються принтери, за допомогою яких можна швидко роздрукувати дозвільні документи, які вже сформовані у SAP SAFETY. Не дивлячись на складні умови в наш час, пріоритетом номер один на нашому підприємстві залишаються безпека праці і життя працівників»

Категорії
Новини

Червоні лінії не переступати!

У конвертерному цеху на двох кранах встановили світлові проєктори, які окреслюють небезпечну зону під час роботи вантажопідйомних механізмів.

У розливальному відділенні конвертерного цеху працюють ливарні крани. Вони передають ковші з рідкою сталлю до відділення безперервного розливання сталі та розливають сталь у виливниці. Зона роботи кранів є надзвичайно небезпечною. Сама по собі робота з вантажами несе небезпеку для людей, які знаходяться внизу, під кранами. А якщо цей вантаж ще й ківш зі сталлю з температурою до 1650 градусів за Цельсієм, то небезпека зростає. У відділенні визначили два крани, які найбільш залучені, і виконали їх модернізацію, встановивши світлові вказівники. В.о. майстра з ремонту устаткування конвертерного цеху Денис Долматов вказав на дві червоні лінії на підлозі, хоча їх і без вказування добре видно. Кран поїхав, і лінії також поїхали за ним – одна попереду крана, а інша позаду.

«Взагалі то машиніст кранів під час роботи з вантажем подає звукові сигнали, попереджаючи про небезпеку. А світлові лінії – це ще один потужний інструмент безпеки. Лінії показують межі небезпечної зони, – пояснює Денис Долматов. – Ніхто не має права заходити у цю зону, крім розливальника, який саме й керує роботою ливарного крана. Зараз кожен бачить ці лінії. І навіть якщо працівник не з цього відділення і вперше бачить світлові лінії від лазерного вказівника, то він зацікавиться, підніме голову, побачить кран і обійде небезпечну ділянку. Машиніст крана чітко бачить небезпечні межі. Якщо ж стороння людина таки зайде до зони, переступивши червоні лінії, то машиніст має зупинити кран, а розливальник, який супроводжує вантаж, має пояснити колезі, що той повинен залишити небезпечний простір. Товщина ліній може змінюватися, її можна задавати. Зараз вона становить 300 міліметрів. Межі кордонів також задаються. Ми їх вирахували за формулою». 

Якщо працівник йде цехом і бачить лінію, то він має можливість обійти небезпечне місце через інший проліт, де крани не працюють. О! А хто зараз знаходиться у самісінькому центрі небезпечної зони? Це Андрій Бєлов. Він розливальник сталі і саме зараз керує процесом передачі ковшів зі сталлю до ВБРС. Таких працівників ще називають підкрановими. Зараз процес завершиться, і ми з ним поговоримо.

«Я не порушник, саме на найвиднішому для машиніста крана місці я й маю бути, – усміхається Андрій Бєлов. – Він мене чудово бачить та бачить мої команди. Але якщо я не виконую ці операції, то і я не маю права тут бути. Якщо ж у напрямку роботи крана рухається інший працівник, то я попереджаю його, що сюди заходити не можна. Майже всі розуміють і обходять. Але мушу сказати, що траплялися і особливо впевнені у собі, аж занадто. Тоді я повторюю кілька разів. Бувало, що й неприємні приклади доводилося розповідати. Приклади діють безвідмовно, бо вмикається режим самозбереження. Мій же режим вмикається, коли я переступаю через червону лінію, бо коли знаходишся у зоні роботи кранів, то гостро усвідомлюєш, що тут треба бути максимально сконцентрованим».

У кабіні в машиніста є пульт, яким він може вимкнути лазерні вказівники, якщо кран не виконує роботи. Але проєктор миттєво ввімкнеться, щойно машиніст вставить ключ-бирку, щоб увімкнути кран. Бо людям властиво забувати, а безпека не може від того залежати.