Четвертого серпня нашому підприємству виповнилося 89 років. Саме цього дня у далекому 1934 році перша доменна піч тоді ще Криворізького металургійного заводу видала свій перший чавун.
…Дев’ята ранку 4 серпня 1934 року. Зміна інженера Михайла Давидова отримує наказ керівництва заводу задути першу домну Криворіжжя. Давидов наказує відкрити шибер гарячого та холодного дуття. Це виконують старший газівник Тішин та газівники Котов і Зерновий. Полум’я у печі зайнялося, загорівся кокс – перша домна підприємства ожила, і вже у полудень видала першу плавку криворізького чавуну. А через чотири місяці перша доменна піч дала рекордну кількість чавуну – 337 тонн, замість запланованих 220 тонн.
Мітинг на честь запуску в роботу ДП № 1
До початку 1940-х років на Криворізькому металургійному заводі працювали вже три доменні печі та бесемерівський цех у складі двох конвертерів.
Але розвитку заводу завадила Друга світова війна. До окупації Кривого Рогу у 1941 році колективу вдалося вивезти основні промислові агрегати, а те, що залишилося – замінувати. Цим займалася особова група мінерів. Три довоєнні домни, в тому числі і першу, «закозлили». Завдяки цьому фашиські окупанти так і не змогли запустити наш завод і виготовляти метал на потреби рейху. Після звільнення нашого міста завод був у руїнах. Для запуску першої домни знадобилося аж п’ять років. Та завдяки колективу підприємства, будівельникам, один за одним цехи відновлювалися та ставали до роботи. З роками з’явилися нові виробничі потужності. Вони дозволили здійснювати повний виробничий цикл – від видобування залізної руди до випуску прокату, нашої готової продукції. А потім відкрилася нова сторінка в історії підприємства – воно увійшло до міжнародної корпорації «АрселорМіттал» і розпочало відлік нової сучасної історії.
Доменна піч № 1
Зараз війна, яку розпочала Росія проти України, знову випробовує підприємство та наш колектив на міцність. Виробництво спочатку було призупинене, а потім почало працювати не на повну потужність. Ми відчули проблеми зі збутом продукції через заблоковані порти України, дізналися, що таке блекаути, ракетні обстріли, руйнування та біль від втрати кращих працівників, які загинули, захищаючи свободу та незалежність України.
Та водночас ми згуртувалися: допомогли запобігти окупації міста, врятувати його від затоплення, а потім і від нестачі води через ворожу агресію, ми активно допомагаємо нашим захисникам та мешканцям міста та продовжуємо жити та працювати разом із містом та Україною.
З Днем народження, сталеве серце Кривбасу!
Давайте разом згадаємо, який був завод у різні часи, завдяки архівним світлинам.
Будівельники заводуПочаток будівництва першого трансформаторного кіоскуУ центрі символ ДП № 1 Феня ПляшовенкоМонтажники ДП № 1
Підприємство та доменний цех № 1 святкують одну дату народження – 4 серпня 1934 року.
З відкриття цього цеху – а саме запуску першої доменної печі обсягом 930 кубометрів – і розпочався офіційний відлік історії Криворізького металургійного заводу, а зараз «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Я добре пам’ятаю нашу першу доменну піч, адже мені свого часу пощастило працювати на ній, – згадує Владислав Поліщук, начальник доменного цеху № 1. – І хоча вона була маленькою (за сучасними мірками), працювати на ній було зручно. Піч мала два ливарних двори. Це було запорукою безпечної роботи під час випуску чавуну, ремонту жолобів. До того ж, вона була невибагливою до якості сировини та палива, що значно спрощувало роботу доменників. Я з теплотою згадую ті роки, та розумію, що це вже історія, на яку ми спираємося, але йдемо далі, у майбутнє. Бо нічого не стоїть на місці, все розвивається, і доменне виробництво теж».
ДЦ № 1 продовжує працювати та випускати продукцію. Зараз через війну працює лише одна піч – № 8. Шоста, яка взяла «на свої плечі» основне виробництво з початку війни, пережила блекаути та інші виклики, ремонтується. Там здійснюється заміна футерування шахти доменної печі, системи охолодження, поновлення повітронагрівачів, капітальний ремонт повітронагрівача № 2. Ремонт розпочався у червні, а його завершення планується наприкінці листопада.
Завжди готовий до роботи і комплекс розливальних машин №№ 2, 3, 4, де виробляється товарний чавун, який часто називають чушковим. Нагадаємо, що цей чавун користується попитом – особливо у тих підприємств, які не мають повного металургійного циклу. День народження підприємства і рідного цеху колектив ДЦ № 1 знову зустрічає в умовах війни. З початку повномасштабного вторгнення фахівці цеху не раз доводили свою майстерність та виявляли усі кращі людські риси в екстремальних умовах.
«У нас дуже хороший міцний колектив. Кожна людина – особистість та професіонал, – продовжує Владислав Поліщук. – Я дуже вдячний кожному з наших працівників за сумлінну роботу. Особливо хочу привітати тих колег, які зараз зі зброєю в руках боронять нашу Україну. Завдяки їм ми можемо спокійно працювати і тим самим підтримувати економічний фронт. Сили нам усім, витримки і, звичайно, скорішої перемоги».
Що ви знаєте про історію ДЦ-1 та людей, які тут працювали?
З цим запитанням «Металург» звернувся до працівників першого доменного цеху.
«Спираємось на минуле і пишемо нову історію цеху»
Олена Бялобржеська, приготувач вогнетривких мас та термічних сумішей:
«На підприємстві я працюю вже 27 років, з них 15 у першому доменному цеху. Про те, що день народження підприємства пов’язане саме з нашим цехом, я знала, але з подробицями не дуже добре знайома (усміхається). Інколи дивлюся в «історичний» бік цеху, де колись знаходилася перша доменна піч, але думаю не про минуле, а про сучасне, тим більш зараз, коли ми працюємо під час війни і своїми справами пишемо нову історію цеху.
На роботі я готую вогнетривкі маси для печей. Робота відповідальна, потребує неабияких знань та вмінь. Цієї справи мене вчили Любов Посохова та Олена Бойченко. Вони, до речі, передали мені не лише знання, а і любов до цеху, до колективу і загалом до доменної справи. Дівчата навчили навіть, як можна на слух визначати правильність роботи обладнання. Адже у кожного агрегату свій «голос», і якщо він «співає» не в тій тональності – отже агрегат треба перевірити, чи все з ним гаразд. А взагалі мені подобається працювати з професіоналами, інших в нашому цеху просто немає. ДЦ-1 став для мене другою домівкою, і я дуже рада, що свого часу влаштувалася сюди. Головне, щоб наш цех далі продовжував працювати та постійно розвивався».
Олена Бялобржеська
«Подумав, що робити тут не буду… і ось працюю 17 років»
Максим Парій, електромонтер:
«Пліч-о-пліч з ДЦ № 1 я живу вже 17 років, обслуговую електроустаткування, обладнання завантаження доменних печей. Я не застав той час, коли перша домна працювала, пам’ятаю лише її каркас, який потім було демонтовано, а також ливарний двір, машзал. Ці об’єкти цікаво було роздивлятися, та близько до печі я не підходив, бо вона була старенькою, технічно «хворою», і це було небезпечно. Наш цех розташований на історичному промисловому майданчику, тут багато що нагадує про минуле і говорить вже про сучасне.
Мені цікаво бути частинкою цього процесу. Хоча коли вперше потрапив на територію цеху, я подумав, що робити тут не буду (сміється). Під час навчання у металургійному технікумі (за спеціалізацією «Автоматизація електроприводів») практику я проходив у прокатних цехах. Але по закінченню навчального закладу мене скерували працювати не «на прокати», а до ДЦ № 1. Як побачив ці великі агрегати, цей складний процес, то трохи розгубився. Але через кілька тижнів роботи звик і вже без цеху своє життя навіть не уявляю. Потім заочно отримав ще й вищу освіту. В ДЦ № 1 чудовий колектив. В цьому я ще раз пересвідчився під час війни, коли разом долали усі складнощі. Ми і зараз підтримуємо один одного. Вкотре зрозумів, що саме від людей та їхнього ставлення до своєї справи залежить, чи буде у вашого підрозділу нова історія. У нас вона точно буде!»
Максим Парій
«Історію цеху люблю, знаю, поважаю»
Андрій Крамаренко, майстер з ремонту устаткування дільниці розливальних машин та приготування вогнетривких мас:
«Я пишаюся тим, що працюю в цеху, з якого починалося наше підприємство. Особливо мені було цікаво дізнаватися, як піч задувалася, як люди зустрічали першу плавку чавуну та яке це було свято для всього Кривого Рогу.
Одного разу я прочитав, що під час Другої світової війни, коли Кривий Ріг був окупований, на місці наших розливальних машин фашисти влаштували депо з ремонту своїх танків. Про ті події ще довго нагадував старий вже непрацюючий німецький кран. Звісно, зараз його вже немає.
В ДЦ № 1 я влаштувався на початку 2000-х років. Спочатку був слюсарем, набував досвіду, знайомився з обладнанням, із колективом. Зараз моє завдання – це обслуговування та ремонт обладнання. Його в цеху дуже багато, тому роботи в мене завжди вистачає. Та хочеться, щоб цех запрацював на повну, щоб усі доменні печі були завантажені роботою. А для цього потрібен мир. Я впевнений, що завдяки нашим воїнам та нашій підтримці він настане дуже скоро».
Андрій Крамаренко
«Мені пощастило працювати на першій домні»
Валерій Сорухан, змінний майстер доменної печі:
«Працювати до цеху прийшов у 2003 році і одразу став на розливку. Але мені все ж пощастило попрацювати горновим і на нашій історичній першій доменній печі. У порівнянні з іншими сучасними печами вона була маленькою, але мала чудовий характер, з нею було приємно мати справу, працювалося легко та весело. Весело, тому що колектив печі був чудовий – там зібралися справжні майстри своєї справи. Серед них горновий Анатолій Урсул, який був моїм вчителем, Олександр Дюшко, Віктор Жилковський, Сергій Овчаренко. Дехто працював там по 20-30 років. Усі вони були живими носіями історії, про пічку могли розповідати годинами. Наприклад, що раніше вона була обладнана однією льоткою, мала 15 повітряних фурм. А після реконструкції піч обладнали вже двома льотками, зробили два ливарних двора, збільшили кількість робочих фурм. Тобто піч модернізували. Усе це зробило її надійною, продуктивною та дозволило подовжити термін роботи. А мені ця піч дала необхідну професіональну базу, яка знадобилася для засвоєння вже нових більш сучасних доменних печей нашого цеху».
Іноді люди, які вперше зустрічаються з Наталією Дроваль, заступницею начальника цеху водопостачання, саме так дивуються. Вона дуже швидко ламає стереотипи щодо блондинок та жінок-керівниць. Коли мова заходить про роботу – люди одразу розуміють, що перед ними справжній професіонал, який виявляється «в темі» з найрізноманітніших питань. Саме за свій професіоналізм Наталія отримала вищу відзнаку підприємства – звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Телефон у її руці весь час «розривається». Робочі питання надходять один за одним. Телефонують навіть мешканці міста, які щось запитують або хочуть отримати консультацію.
«Не знаю, де вони беруть мій номер. Кажу людям, що є працівницею підприємства та спрямовую їх до міських «водних» служб. Ось така моя реальність на сьогодні», – усміхаючись, говорить Наталія Дроваль.
На роботі Наталію можна побачити вже на початку сьомої години ранку. І майже з порогу вона одразу береться за вирішення багатьох питань щодо обслуговування водного господарства підприємства. Наталія організовує ремонти трубопроводів, дбає, щоб для цього було все необхідне, в тому числі й потрібна техніка, поспішає на дільниці, де проходять роботи, спілкується з майстрами, оформлює необхідні документи та встигає робити багато інших справ.
Як зазначає Наталія, вода для підприємства завжди мала стратегічне значення, та нещодавно, після підриву Каховської ГЕС, все, що пов’язано з нею, вийшло на перший план, до того ж так гостро, що через економію води підприємству довелося скоротити виробництво. Тому останнім часом фахівці цеху водопостачання дбали про те, щоб обсягу води, яка надходить, вистачало для всіх працюючих металургійних агрегатів, тримали у потрібних обсягах рівень води у ставках-освітлювачах для здійснення зворотного циклу тощо. А там, де виробництво стало на паузу, майстри цеху ремонтували водні мережі, до яких раніше неможливо було дістатися через постійно працюючі промислові агрегати.
«Я пишаюся тим, що теж брала участь у прокладанні нового трубопроводу для водопостачання міста та повного покриття виробничих потреб нашого підприємства, – говорить Наталія Дроваль. – Це був надзвичайно масштабний цікавий проєкт, який втілювали в життя майже всі служби, керівництво нашого підприємства, місто і, звичайно, мій рідний цех водопостачання. Виконано дуже великий обсяг роботи – від розробки проєкту до вибору місць розташування об’єктів, забезпечення необхідних матеріалів, виготовлення потрібних запчастин, наявності техніки, транспорту, роботи майстрів. Тепер «нитка», яку ми зробили, зможе перекидати воду з річки Інгулець до Південного водосховища на рівні близько 3 тисяч кубометрів на годину. Як ми знаємо, вода перекидається реверсом через власні мережі нашого підприємства. А щоб вона надходила до Південного водосховища швидше, збудували нову насосну станцію та п’ять кілометрів трубопроводу».
Як говорить Наталія, цей корисний досвід обов’язково стане в пригоді їй у майбутньому. Зараз наша героїня отримує другу вищу освіту – закінчує КНУ за спеціальністю «Теплоенергетик», вивчає англійську мову, а ще опановує новий напрямок діяльності у цеху: крім технології, опікується ще й ремонтами. Вчитися доводиться одразу на практиці, і Наталія часто звертається за порадами до своїх більш досвідчених колег.
«Якщо мені зварник розповідає, як краще накласти бандаж або заварити ту чи іншу деталь, обов’язково прислухаюся, бо це говорить спеціаліст, він краще знає, як це робити, – зазначає Наталія Дроваль. – Це стосується і слюсарів, і взагалі усіх майстрів нашого цеху, бо колектив ЦВП – це колектив справжніх професіоналів. Я пишаюся тим, що я працюю поряд із такими людьми, тим більш, що я й сама, як кажуть, «виросла» у цеху, починала тут із машиністки насосних установок. Зараз у мене планів дуже багато, я працюю над їх втіленням в життя. А найвища відзнака підприємства, говорить про те, що я рухаюся у правильному напрямку. Та головне моє бажання – скоріша перемога України у цій війні. Зараз країну захищає мій син та багато моїх рідних. Дуже хвилююся за них та хочу, щоб усі повернулися додому живими та здоровими. А ще у майбутньому хочу вирішувати тільки мирні робочі питання».
В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Олександр Скрипник працював монтером колії (бригадиром) залізничного цеху № 3. Він загинув під час боїв біля населеного пункту Старомайорське Донецької області.
Колеги згадують, що Олександр був відповідальним працівником, товариською людиною, завжди був готовий допомогти у будь-яких справах, любив спорт – брав участь у спартакіадах підприємства, турнірах з мініфутболу, добре грав у більярд.
«Ми познайомилися з Олександром ще у 2004 році, коли я прийшов працювати до цеху. Він мав великий досвід роботи, добре знав свою справу. Олександр працював на дуже відповідальній дільниці – Приймальновідправному парку залізничної станції Східна. Саме туди прибувають вагони із сировиною для нашого підприємства, і звідти ж ми відправляємо для споживачів вже готову продукцію», – говорить Юрій Береговий, бригадир монтерів колії залізничного цеху № 3.
Олександр Скрипник став на захист України вже на другий день повномасштабної війни. Він брав участь у захисті рідного міста, визволяв Херсонщину, давав відсіч ворогу на Запорізькому напрямку. У боях на Донеччині, на жаль, його життя обірвалося.
У Олександра залишилися дружина та дорослий син.
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття рідним, близьким, колегам та побратимам Олександра Скрипника.
Життя захисника обірвалося у боях поблизу населеного пункту Водяне Донецької області.
До армійських лав захисників Юрій Редька приєднався майже з початку повномасштабної війни – у березні 2022 року. Він був стрільцем-помічником гранатометника.
До військової служби Юрій Редька працював електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування агломераційного цеху № 2 аглодоменного департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«В нашому цеху Юрій працював вже давно, влаштувався ще у 1992 році. До речі, його дружина теж є нашою колегою – в АЦ № 2 вона працює слюсарем-ремонтником. Подружжя виховало двійко дітей, вони вже дорослі. Його син зараз теж зі зброєю в руках дає відсіч загарбникам, – говорить Наталія Зінькова, дозувальниця гарячого повертання, голова цехкома АЦ № 2. – Загибель Юрія Редьки стала непоправною втратою для колективу цеху».
Колеги згадують Юрія чудовою людиною, позитивною, світлою. Позитивом він підбадьорював і інших. В роботі був справжнім професіоналом, сумлінно ставився до своїх обов’язків, був небайдужим, завжди допомагав іншим. Коли почалася війна, він спочатку пішов до Тероборони, а потім став до лав ЗСУ».
Колектив підприємства щиро співчуває рідним, друзям, колегам Юрія Редьки.
Напередодні Дня металурга і гірника України хочемо розповісти про цікаві факти, пов’язані зі сталлю. Адже досі сталь, незважаючи на світові виклики та глобальну економічну стагнацію, залишається найбільш перероблюваним матеріалом у світі.
За оцінками WorldSteelAssociation (Всесвітня асоціація виробників сталі) наразі існує більше трьох з половиною тисяч марок сталі. Цікаво, що три чверті з них були розроблені вже у XXI столітті.
***
Традиційне плавлення в доменних печах відбувається за допомогою викопного палива, зокрема вугілля. Звідси величезні обсяги вуглецевих викидів. Тому одна з основних цілей сталеливарних підприємств — заміна вугілля на біогаз або інші види чистої електроенергії. Одна з альтернативних технологій — виплавлення сталі методом прямого відновлення (direct reduction iron pellets) — набагато екологічніший підхід. Компанія ArcelorMittal оголосила наміри перейти на «зелене» виробництво сталі до 2050 року.
***
Металургія сталі як виробництво виникла приблизно 3,5тис. років тому в районі Суецької затоки (Сирія, Єгипет). Сьогодні серед країн-виробників сталі лідирує Китай. Індія також прославилася ранніми сталеплавильними виробництвами. Перші згадки про вутц, сталевий сплав, чиї фізичні властивості досі викликають захоплення знавців, датуються ще III століттям до нашої ери. Саме з індійського вутцу виготовляли легендарні дамаські мечі, секрет виробництва яких наразі втрачено. Таким чином, Індія й Китай ще здавна були потужними гравцями глобального ринку сталі. Так, факти про виробництво сталі в Китаї містяться в свідченнях Плінія Старшого. Давньоримський письменник стверджував, що Піднебесна була головним виробником сталі в світі задовго до прославленого європейцями Генрі Бессемера.
***
Кожна перероблена сталева банка дозволяє уникнути викидів СО2 масою у 1,5 рази більшого за її вагу.
***
У світовій сталевій індустрії (за даними 2021 року) працевлаштовано 6 млн людей. До того ж, кожне робоче місце у сталеливарній промисловості створює більше 8 робочих місць у суміжних галузях. Іншими словами, металургійна промисловість дає почесну і добре оплачувану роботу майже 50 млн людей по всьому світу.
***
Найпоширеніше сталь у будівництві та інфраструктурі застосовується у вигляді: арматури (44%), листового прокату (31% – покрівля, косинки, внутрішні стіни, стелі тощо), фасонного прокату (25%).
***
Усі сучасні гірські розробки розміщуються у верхніх шарах земної кори. Найглибша у світі шахта сягає вглиб на 4 км. Це величезна цифра, але, якщо порівняти нашу планету з яблуком, то така глибина — це менше, ніж товщина його шкірки…
***
Найміцнішим на земній кулі металом, що має неймовірну стійкість до корозії та демонструє високу тугоплавкість, є вольфрам. Він мало поширений у надрах, але часто входить до складу інструментальних і тугоплавких сплавів.
***
Найбільша довжина цілісної залізничної рейки в світі становить 150 метрів. Це у 6 разів більше ніж 50 років тому.
За матеріалами worldsteel.org та інших відкритих джерел
