Позначка: металургійне виробництво

Категорії
Новини

Годинник історії: події на підприємстві за січень різних років

Перший місяць нового року завжди ставав початком реалізації нових планів.

За багаторічну історію нашого підприємства було чимало визначних дат старту нових ідей, проєктів, відкриття цехів, покращення благоустрою. І кожна подія на металургійному заводі була також знаковою подією у Кривому Розі, адже місто розвивалося разом із підприємством. 

У ці січневі дні початку нового року «Металург» пропонує згадати деякі зі знакових дат нашої історії.  

Перша доменна піч під час будівництва у січні 1934 року

2 січня – домну поставлено на сушку.

9 січня – до блоку кауперів домни підведена вода, змонтований водопровід охолодження кауперів.

13 січня – підстанція першого водопідйому підприємства отримала струм.

1 січня 1935 року до прохідної КМЗ (Криворізького металургійного заводу) на Третій дільниці вирушив перший трамвай

Будівництво заводу посприяло розвитку пасажирського транспорту міста. Трамвай був дуже потрібний для будівельників КМЗ. Довжина маршруту від історичної частини міста (зараз вулиця Святомиколаївська) складала 5,8 км. 

1936 року проклали колію від Третьої дільниці до коксохімзаводу.

Перші рейси криворізького трамваю
До пуску трамваю на будмайданчики заводу робітників возили на вантажівках

У січні 1936 року був отриманий перший криворізький кокс

Будівництво коксохімічного заводу розпочалося ще у 1932 році. Але був час, коли будівництво індустріального об’єкту трохи сповільнилося. Робітникам-будівельникам потрібно було десь жити, тож у місті активно зводилися житлові будинки, їдальні, майстерні, прокладалися дорожні та залізничні шляхи. Лише у жовтні 1934 року почалося бетонування фундаментів печі першої коксової батареї, а у січні 1936-го вона була запущена в експлуатацію.

У першій декаді січня 1950 року задули другу домну

Її довелося відновлювати на зруйнованому після війни промисловому майданчику. Для більшої швидкості розчищення території та монтаж домни відбувались паралельно. Унікальність роботи полягала в тому, що ДП зводили поблизу того міста, де вона мала стояти. Вже у готовому вигляді домну за допомогою лебідок пересували на її «законне» місце. Пересування тривало сім годин і було успішним.

Про відновлення доменних печей після війни нагадують фото в музеї історії підприємства

У січні 1958 року розпочалося будівництво доменної печі № 4

Домна мала стати найбільшою в країні, з корисним обсягом 1719 кубометрів. Вона будувалася швидкісним методом і стала до роботи вже у вересні цього ж року.

2 січня 1960 року будівники заводу почали зводити доменну піч № 5

За своїм корисним обсягом – 2000 кубометрів – вона перебільшила свою попередню колегу. Також рекордсменкою домна стала і за обсягами свого будівництва. Вже наприкінці 1960 року домна стала до роботи.

Монтажники повітродувки у машзалі ТЕЦ, 1934 рік

Світове визнання

На січень 1970 року металопродукція нашого підприємства експортувалася в 30 країн світу в обсязі більше мільйона тонн на рік.

Запрацювала «дев’ятка»

Новорічні свята увійшли в історію і доменного цеху № 2.

30 грудня 1974 року домна-гігант № 9 була задута, 31-го – видала свій перший чавун, а з січня 1975 року вже працювала стабільно.

Над спорудженням комплексу доменної печі працювало понад 14 тисяч працівників. Деталі, конструкції, механізми та обладнання для домни виготовляли 1985 підприємств із 100 міст країни.

На комплексі «дев’ятки» під час будівництва працювала газета «Правда України», яка підготувала 133 спецвипуски, а видавництво «Промінь» видало про ДП № 9 три книги.

Категорії
Новини

У бою з окупантами загинув працівник конвертерного цеху Ігор Котовий

Старший солдат, заступник командира бойової машини Ігор Котовий загинув 1 січня у бою біля населеного пункту Кліщівка Бахмутського району.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» він працював у конвертерному цеху машиністом крану металургійного виробництва. «Ігор – відмінний працівник і гарна людина, – розповідає старший майстер кранової дільниці Олексій Тиква. – Сумлінний, порядний, дисциплінований. Він працював на потужному і складному в керуванні 225-тонному розливальному крані. Важка робота, яка вимагає майстерності та повної концентрації. Якщо за справу брався Ігор, я був спокійний, бо він все робив швидко і вправно. Мав спокійний характер, ладив з колегами, завжди був готовий допомогти, підтримати. Страшна непоправна втрата для всіх нас».

У Ігоря Котового залишилися мама та дружина.

Щиро співчуваємо рідним та близьким полеглого Героя.

Категорії
Наші люди

Найвідоміший херсонський Кавун має коріння на нашому підприємстві

Як це може бути? А так. Адже ця пам’ятка на межі Херсонської області була зроблена руками майстра Василя Паська, який свого часу працював електрозварником на доменній печі № 9.

Фото з символом Херсонщини

Напевне, усі, хто до війни їздив до Азовського та Чорного морів або в той бік по інших справах, бачили на трасі Херсон-Нікополь велику пам’ятку Кавуну – символу херсонських степів. Без позитивних емоцій повз нього ніхто ніколи не проїжджав! Дехто милувався ним з вікна авто або автобусу, а хтось зупинявся та фотографувався з ним. В сезон там можна було купити цю смачнючу справжню ягоду. Втім, не цього літа. Бо наш Кавунчик досить довго був окупований.

На початку жовтня, під час звільнення від ворога правого берегу Херсонщини, фотокартки Кавуна рясно облетіли новинні пабліки та соцмережі. З ним фотографувалися наші визволителі та відомі українці, які їхали підтримати мешканців звільнених територій та бійців. Люди на цих фото були усміхненими, а от Кавунчик – змарнів. За час російської окупації він зазнав чималих «поранень» від куль та артилерійських снарядів. Йому також треба буде відновлюватися, щоб знову дарувати гарний настрій та нагадувати кожному про родючість і щедрість Херсонщини.

З Кавуном фотографувалися бійці-визволителі

Народжений у Кривому Розі

Висота арт-об’єкту, виконаного у формі розрізаного червоного кавуна, становить понад 2 метри. Таку ж висоту має і його постамент з бетону та залізних палей. А зробили це все ще у 1988 році на замовлення тодішнього колгоспу-мільйонеру «Україна» та за рішенням, ухваленим головою сільської ради села Осокорівка Віктора Волченка. Цей колгосп виділяв значні площі землі саме під баштанні культури. Знамениті херсонські кавуни машинами та баржами розвозили в усі куточки колишнього Радянського Союзу.

Макет Кавуна – залізну кулю – замовили на одному з промислових підприємств Кривого Рогу. А от зробити Кавун з цієї заготівки вже в Осокорівці доручили місцевому майстру Василю Паську. Свого часу він працював зварювальником на доменній печі № 9 доменного цеху № 2 тоді ще «Криворіжсталі».

Василь Васильович пишався тим, що був причетний до такого великого підприємства, адже саме тут він навчився працювати з металом. Ці навички дозволили йому згодом втілювати в життя різні цікаві проєкти, найяскравішим серед яких стало виготовлення херсонського Кавуна.

Майстер-умілець та колишній працівник ДП № 9 Василь Пасько

Історію народження Кавунчика нам розповіла Людмила Євтушенко, колишня вчителька української мови та літератури, заступник директора з виховної роботи Любимівської школи а зараз громадська діячка. Досліджувати історію сталевого Кавуна їй допомагали діти – учасники туристсько-краєзнавчого гуртка.

«Наприкінці 1980-х років з Кривого Рогу до Осокорівки і приїхала ця величезна металева куля, – говорить Людмила Олександрівна. – Її треба було розрізати, зробити скибочку та інші більш дрібні деталі, розфарбувати. Над дизайном майбутнього Кавунчика мудрували тоді усі разом: наш майстер Василь Пасько, Петро Бондаренко, який йому допомагав у зварних роботах, художник Сергій Полінок та керівник встановлення пам’ятника Олександр Топчій, а у самому становленні Кавуна брали участь і жителі села Осокорівка».

Тільки-но Кавун з’явився поблизу дороги, він одразу ж став знаменитим.

«Я дуже рада, що за часи окупації Кавун вцілів, хоча зараз і пошкоджений, – продовжує Людмила Євтушенко. – На відміну від нього, багато будинків нашого селища взагалі розбиті, жити там неможливо. Пошкоджений також і мій будинок, тож тимчасово я мешкаю у місті Покров. Тут безпечно, але часто доноситься відлуння вибухів, які долітають до нас із Нікополя. Але нічого, ми віримо, що скоро це скінчиться, ми переможемо і  відбудуємося. Поновимо і наш Кавун, буде, як новенький. Наступного року йому виповниться вже 35 років. Майстер Кавуна Василь Пасько, на жаль, відійшов у вічність кілька років тому. А Кавун стоїть і надалі залишатиметься візитівкою Нововоронцовщини, символом щедрої Херсонщини та її незламності».

Категорії
Новини

Внаслідок танкового обстрілу загинув залізничник Василь Сапіга

Нещодавно, п’ятого грудня цього року Василю виповнилося 37 років, а вже двадцятого грудня він загинув внаслідок танкового обстрілу від поранень, несумісних з життям.

Це сталося поблизу села Макіївка Луганської області, де зараз точаться найзапекліші бої. Захищати Україну від загарбників Василь Сапіга пішов у квітні. Він служив солдатом-кулеметником механізованого батальону.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Василь Сапіга працював помічником машиніста тепловоза залізничного цеху № 2 транспортного департаменту. Технологічні перевезення здійснював у Доменному районі підприємства.

Молодий, життєрадісний, сповнений сил та наснаги, саме так говорять про Василя його колеги. «Він добре знав свою справу, вправно виконував поставлені завдання, допомагав товаришам по роботі. А ще був дуже сімейною людиною, любив свою доньку та дружину, яка теж є нашою колегою і працює черговою по залізничній станції. Загибель Василя стала непоправною втратою для усіх нас», – говорить Павло Шпильовий, в.о. старшого майстра ЗЦ № 2.

Колектив підприємства висловлює співчуття рідним та близьким Василя Сапіги.

Вічна пам’ять Герою!

Категорії
Новини

Шлакопереробному цеху виповнилося 60 років

Всі ці роки у підрозділі працюють над тим, щоб перетворювати шлаки на корисні продукти, які застосовуються у будівельній індустрії, а також у будівництві доріг.

Металургійні шлаки – це відходи доменного і сталеплавильного виробництв. У шлакопереробному цеху переробляють саме доменні шлаки.

Сьогодні підрозділ є дільницею доменного цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг». Тут обробляють шлаковозні ковші та виробляють два види шлаку. Перший – доменний гранульований. Він застосовується  у виробництві цементу.

Другий вид – доменний відвальний, у дорожньому будівництві він укладається в основу доріг. Тільки за 2021 рік в межах проєкту «Велике будівництво» в капітальне оновлення доріг України було використано 225 тисяч тонн відвального шлаку нашого підприємства. Також цей шлак використовують і в звичайних дорожніх ремонтах.

«Наша робота тісно пов’язана із доменним виробництвом, – говорить начальник ШПЦ Борис Ворса. – Оскільки воно зараз працює не на повну потужність, то і в нашій основній роботі теж відбувається пауза. Але її ми використовуємо для ремонтів  обладнання. Наприклад, відремонтували установку з виробництва гранульованого шлаку: оновили  кранову естакаду, замінили три насосних агрегати та поновили фундаменти під ними, замінили дев’ять гідрожолобних агрегатів тощо. Тепер естакада майже як новенька».

Завантаження шлаку доменного в автосамоскид БелАЗ

Шлакопереробний цех був заснований 20 грудня 1962 року. За своє існування підрозділ неодноразово змінював і назву, і навіть власників. Під час перебудови у «лихі» дев’яності він був навіть кооперативом під назвою «Сучасник», а потім – цехом спільного підприємства «Орбіта».

Саме таким його добре пам’ятає старший майстер основної виробничої дільниці Сергій Шевченко: «До цеху я потрапив в 1990 році, коли прийшов сюди на практику. На той час я вчився на фахівця з обробки металів на верстатах та автоматичних лініях у машинобудівному технікумі, тож мені запропонували бути слюсарем. Часи тоді були важкими, людям доводилося виживати. А тут я отримував зарплату, це була неабияка допомога родині. Мені все сподобалося – цікаві люди, справа. Тому, поки вчився, щоліта я був тут на практиці. На той час ШПЦ був «Сучасником». З того часу і я змінював свій фах, набував досвіду, і статус ШПЦ змінювався. Тепер ми знову разом, чим я дуже задоволений».

Зараз до складу ШПЦ входять дільниці грануляції (виробництво граншлаку),  очистки ковшів та полігон для промислових та будівельних відходів. Продукція підрозділу якісна та користується попитом у споживачів усієї України.

Установка для видалення ковшових залишків

Та успішна робота цеху в першу чергу залежить від робітників. Основні професії цеху – це ковшові, машиністи екскаваторів, насосних установок, кранів, бригадири з переміщення сировини, слюсарі, електрики, підсобні робітники. Зараз дев’ятеро працівників ШПЦ захищають Україну у Збройних Силах, більшість з них пішли на фронт за власним бажанням. До речі, шлаки підрозділу теж на військовій службі – вони використовуються у будівництві захисних споруд.

«Для мене ШПЦ – це без перебільшення другий дім, бо тут я виросла професійно і тут познайомилася зі своїм чоловіком, – розповідає інженер з ремонтів (планування) Вікторія Скуратова. –Сюди у 2000-му році я перейшла із цеху сортового скла і спочатку працювала прибиральницею. Але дуже хотіла розвиватися, і мені це вдалося. А цех допоміг. Я була машиністкою насосних установок, майстром з підготовки виробництва, зараз планую ремонти. Одного разу, коли їхала після зміни додому, в автобусі познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він працював у цеху машиністом екскаватора. Відтепер у нас четверо дітей та дружна родина».

Геннадій Полохало, машиніст екскаватору

«В ШПЦ я працюю 19 років, завантажую шлак у БелАЗи, –розповідає машиніст екскаватору Геннадій Полохало. – У моїй роботі важливо все, адже вантажити цей матеріал, то є цілою наукою. А коли знаєш, що з нього згодом можуть зробити бетони різних марок, наповнювачі для залізобетонних плит та навіть добриво, то і відповідальність дуже висока. Цех – це моє життя. З ним усе пов’язано. Під час відпустки, як не ходиш на роботу, то дуже сюди тягне. Тож я бажаю ШПЦ тільки плідної роботи та подальшого розвитку».

«Нам усім хочеться, щоб війна якнайскоріше скінчилася, і ми знову запрацювали на повну потужність, – зауважує змінний майстер основної виробничої дільниці Віталій Бачинський. – Я працюю тут з серпня 1992 року, починав ковшовим. Люблю цех за його неймовірні можливості, адже відходи – це насправді величезні доходи. Тільки уявіть, більшість житлових будинків, які є у місті, зведені із використанням нашого шлаку. Тож нам треба і надалі правильно користуватися цим дуже цінним матеріалом».

Віталій Бачинський, змінний майстер основної виробничої дільниці

«60-річчя нашого підрозділу ми зустрічаємо з чудовою професійною командою. І хоча зараз більшість з нас вимушено знаходяться на простої, я хочу привітати увесь колектив із днем народження ШПЦ та подякувати кожному, – продовжує Борис Ворса. – Особливо хотів би відзначити Віталія Бачинського, електромонтера Сергія Коздобу, який розбирається не лише у електриці а й у механіці, а зараз, до речі, він захищає країну. А також машиніста екскаватора Геннадія Полохало, який ще й є і наставником молоді, машиністів крана Лідію Прілоус, Світлану Омельяненко, Ірину Петренко та багатьох інших».

Працівники цеху дуже чекають перемоги України і сподіваються на активну роботу після війни. Перспективи відкриваються великі, адже країну треба буде відбудовувати. А для цього використовувати велику кількість будівельних матеріалів, важливою складовою яких є саме шлак.

Категорії
Новини

Автономне обслуговування – ліки від аварійних простоїв

В конвертерному цеху підприємства впроваджується широкомасштабна програма з автономного обслуговування основного устаткування машин безперервного лиття заготовок №№ 2, 3.

«Наша мета – відновити машини до проектного стану, – розповідає старший майстер МБЛЗ Владислав Тюрін. – Це дасть можливість суттєво знизити на цьому обладнанні аварійні простої, звести їх до мінімуму. За рахунок цього ми плануємо збільшити серійність плавок і довести виробництво (коли в цьому виникне необхідність) до 300 тисяч тонн литих заготовок на місяць. Це рекордні показники, але вони досяжні».

У вересні в автономне обслуговування були взяті 11 одиниць устаткування. Це установка водопідготовки (вона одна для двох МБЛЗ), сталевози установки піч-ківш, зіштовхувачі заготовок, кантувальні холодильники, машини газової різки, візки переміщення проміжних ківшів. У цьому місяці до обслуговування планували залучить ще 10 одиниць. Але події, пов’язані з війною, внесли свої корективи, тож впровадження автономного обслуговування тут почнеться після стабілізації ситуації в цеху. 

«Щоденно проходили сесії автономного обслуговування, – говорить менеджер WCM Олександр Корнух. – В них брали участь механіки, електрики, гідравліки, енергетики, які ремонтують машини безперервного лиття, технологи, що працюють на цих машинах, фахівці автоматичних систем управління, інструктори WCM, техніки системи трансформації ремонтів ARMP. Команди виявили 242 аномалії устаткування. 152 з них ліквідували. Щоб усунути інші, чекаємо на запчастини. Люди активно долучились до процесу і подали 166 пропозицій щодо покращень. 27 з них реалізовано».

Інженер WCM Наталя Галайко розповіла нам про деякі з покращень. Раніше для того, щоб потрапити на верхній майданчик машини газового різання заготовок, треба було зробити чималий гак, обходити машину навколо.  Цеховики склали заявку до конструкторського відділу ЛМЗ на проектування вертикальних сходів і після отримання проекту виготовили та встановили їх. Це дає змогу не гаяти часу та не потрапляти зайвий раз у небезпечну виробничу зону. «Або от ще. – розповідає Наталя. – Бачите оці майданчики для обслуговування кантувальних холодильників? Їх змонтували нещодавно. Це зробило обслуговування устаткування швидшим, зручнішим, а головне – безпечнішим».

Майстер з ремонтів устаткування Сергій Поправка відповідає за безперебійну роботу обладнання відділення безперервного розливання сталі. Він та працівники його служби також працюють над автономним обслуговуванням. «Безумовно, ремонтники зацікавлені в тому, щоб техніка не ламалася, – каже Сергій. – Планове обслуговування – то одне, а аварійні ремонти – це нерви та величезні труднощі, яких можна було б уникнути. Нам таких екстримів не треба. Тож на автономне обслуговування покладаємо великі надії. Участь у сесіях комплексних команд з технологів, ремонтників різних напрямків, інструкторів дає можливість виявити та усунути більше аномалій і проблем».

Багато років керує технологічними процесами з пульта управління оператор МБЛЗ Вячеслав Величко. Він також за стабільну роботу машини, тому завзято працює на сесіях з автономного обслуговування. «Звичайно ж, ми знаємо, як реагувати і на аварійні ситуації, – розповідає Вячеслав. – Але без них точно краще. Чим вирішувати проблеми, краще їх передбачити і уникати. Шукаємо проблемні місця всією командою. Є впевненість, що як доведемо машини до базового стану, вони віддячать нам безаварійною роботою».

Паралельно йде робота над тим, щоб аномалії не виникли знову. Для цього розробляються стандарти з догляду за устаткуванням – огляду, прибирання, змащування, затягування різьбових з’єднань. А ще регулярно проводяться уроки однієї теми. На них електрики, механіки, гідравліки разом з технологами розбирають особливості механізмів, вузлів, агрегатів, способи їх безпечної експлуатації та догляду за ними. Це дозволить уникнути типових помилок та багатьох поломок у майбутньому.