Категорії
Новини

Повірте людині у зеленій касці

Не карати, а допомагати – саме на це переорієнтовується наша охорона праці.

Стереотип, що фахівець з охорони праці – це той, хто прагне зловити тебе на порушенні та покарати, «порізавши» премію, формувався протягом багатьох років. Може, колись це й давало ефект, але змінюються часи й люди, і стає зрозумілим, що не страх покарання, а свідоме бажання працювати безпечно є набагато ефективнішим для збереження життя. Тож настав час працівникам з охорони праці змінити акцент: не карати, а допомагати. На нашому підприємстві робота в цьому напрямку вже ведеться.

Інженер з охорони праці Анна Дементьєва працює на нашому підприємстві рік. Вона закінчила Криворізький національний університет за фахом «Цивільна безпека (охорона праці)».

«Коли вперше відвідала цехи, то була дещо здивована, – згадує Анна. – Працівники, побачивши мою зелену каску фахівця з охорони праці, прагнули не потрапляти до поля зору та й на розмови йшли вкрай неохоче. Нас вчили, що ми маємо допомагати людям працювати безпечно. І як тут допоможеш? А ще нам говорили в університеті, що фахівець з ОП – це ще й психолог, який має знайти підхід до кожного»

І почалися пошуки. Кожного дня Анна – на виробничих дільницях. У зоні її відповідальності – електроремонтний цех, центральна електротехнічна лабораторія, дільниця вогнетривких та будівельних сумішей, управління енергетичного департаменту. Робота на висоті та з вантажопідйомними механізмами, електроустаткування під високою напругою та ще ряд небезпечних моментів – все це є у її «підшефних» підрозділах. Як зменшити ризики на робочих місцях?

«Ми проводимо оцінку ризиків, – говорить Анна. – Разом з керівниками підрозділів, майстрами, робітниками. Я багато спілкуюся з людьми. Не лише про охорону праці. Про речі, які їх цікавлять, про їхні хобі, вподобання. Це допомагає прибрати настороженість, недовіру. Люди йдуть зі своїми ідеями, які ми разом впроваджуємо. Наприклад, у електроремонтному цеху устаткування на ремонтні майданчики транспортують візками. Так от на деяких візках нещодавно встановили запобіжні бортики, щоб важкі елементи не падали й не травмували працівників».

Серед найпоширеніших причин нещасних випадків в «АрселорМіттал» – невиконання інструкцій з ОП, порушення вимог безпеки під час експлуатації устаткування, машин та механізмів. Тобто людський фактор.

«Я помітила, що багато з вищезазначених порушень трапляються через бажання виконати роботу якнайшвидше, – продовжує Анна. – Саме поспіх часто приводить до порушень та загрожує життю. Намагаємося достукатися до людей. На змінно-зустрічних, під час щоденного спілкування з людьми не перестаємо повторювати, що життя – це найвища цінність. І коли стоїть вибір між безпечно або вчасно виконаною роботою, кожному слід розуміти, що краще вибрати перше».

Серед першочергових завдань – виявити причини порушень та усунути їх. Анна зізналась, що більшість людей нормально ставляться до зауважень і допомагають їй це робити. Але люди різні.

«Дійсно, у декого від зауваження мозок миттєво вибудовує захисний бар’єр, – розповідає Анна. – Наприклад, нещодавно робітник, який порушив правила, на всі запитання твердив одне: так, я винний, я порушив. І більш нічого не можна було випитати. І як же дійти до причин? Але варто було перевести розмову на те, що його цікавить, як розмова пішла продуктивніше. Виявилося, що завдання, яке не виконати без порушень, дав майстер, а робітник не міг йому відмовити. Постійно повторюю людям, що яким би авторитетом не був ваш керівник, ваше життя варте того, щоб відмовитись від подібних завдань, і ви маєте на це право. Якщо потрібна допомога, телефонуйте фахівцеві з ОП, який відповідає за безпеку у вашому підрозділі. Номери телефонів є на стендах з охорони праці у підрозділах. Ми раді будемо допомогти кожному».

Неля Бурлаченко, електромонтерка електроремонтного цеху:

– Ми разом робимо наші робочі місця та виробничі процеси безпечнішими. Інженер з охорони праці доволі часто буває у нас в цеху. Але ми не лякаємося. Привітна дівчина, поздоровкається, розпитає, порадить. І до майстрів можна звернутися з побажаннями та ідеями. Під час намотки котушок ми завжди користувалися рукавицями. Не дуже зручно, я вам скажу. Був обхід з охорони праці, і ми звернулися з цим питанням. Зараз у нас зручні рукавички з захисним гумовим покриттям. Працюємо швидше й безпечніше. Разом тестуємо й обираємо захисні окуляри. Під час інструктажів з ОП на змінно-зустрічних отримуємо потрібну інформацію. А ще разом з порушеннями інженер з ОП шукає й позитивні моменти. Це створює приємну атмосферу, умови, за яких хочеться працювати без порушень.

Категорії
Офіційно

«АрселорМіттал Кривий Ріг» закриває агломераційну фабрику металургійного виробництва

«АрселорМіттал Кривий Ріг» виводить з експлуатації свою найстаршу агломераційну фабрику, яка раніше забезпечувала агломератом доменний цех №1 на рівні 8000 тонн на добу.

Замість чотирьох аглоцехів на підприємстві залишаться в роботі три плюс рудний двір аглофабрики метвиробництва, де формуватимуть рудну суміш для виробничих процесів. Наразі працює лише модернізований аглоцех №2 – рівень виробництва там не перевищує 3000 тонн агломерату на добу. Аглоцех №3 готує шихтові матеріали для виробництва, а аглоцех №1 поки залишається у резерві через обмежений рівень виробництва в цілому.

Основні фактори для ухвалення рішення про остаточну зупинку аглофабрики метвиробництва – це скорочення обсягів виробництва у воєнний час, а також виконання зобов’язання компанії знизити промислове навантаження у регіоні. Завдяки зупинці роботи цієї аглофабрики щорічні викиди забруднюючих речовин зменшаться на 29,4 тисяч тонн, що складає 13% від загальних викидів «АрселорМіттал Кривий Ріг» (при максимальному завантаженні виробничих потужностей).

Ми розпочинаємо новий 2023 рік з позитивної та довгоочікуваної звістки для мешканців Кривого Рогу –  надалі на якість повітря у місті не впливатимуть викиди одного з найстаріших об’єктів агломераційного виробництва. Нещодавня зупинка роботи двох коксових батарей та закриття аглофабрики метвиробництва – це справді нові точки відліку в історії підприємства, які свідчать про перехід до більш безпечного та екологічного майбутнього. Війна завадила нам активно будувати нову фабрику огрудкування, робота якої планувалася як альтернатива аглофабриці метвиробництва. Але незважаючи на усі випробування, ми наполегливо працюємо на виконання природоохоронних зобов’язань підприємства перед містом  та рушимо вперед до екологічно безпечнішого виробництва – сказав Мауро Лонгобардо, генеральний директор «АрселорМіттал Кривий Ріг». 

Вивід з експлуатації аглофабрики метвиробництва став можливим завдяки реалізації інвестиційної програми компанії, що містила й  реконструкцію інших агломераційних цехів. Так, в аглоцеху №2 реконструйовано комплекси усіх шести агломашин, встановлено нові сучасні газоочистки, замінено газоходи, комунікації, промислове устаткування. Загальна вартість проекту реконструкції аглоцеху №2 перевищує 180 мільйонів доларів. Цей інвестпроект забезпечив як екологічні переваги, так і поліпшення умов праці для співробітників підприємства. На двох агломашинах цього аглоцеху виготовлюють агломерат для поки єдиної працюючої доменної печі №6.

– Працівниками потужної аглофабрики з повним циклом виробництва продукції було понад 200 людей. Ми працюємо над тим, щоб знайти максимальні можливості працевлаштування всередині підприємства для цих працівників. Звісно, усі переваги роботи в «АрселорМіттал Кривий Ріг» для них будуть збережені – конкурентний рівень заробітної плати, соцпакет, усі інші пільги. Загалом у нас зараз відкрито близько 70 вакансій, які ми закриваємо власними резервами, шукаємо кандидатів всередині компанії, проводимо внутрішні конкурси. Збереження нашого колективу, знань та професіоналізму – залишається незмінним пріоритетом компанії у ці надскладні часи,  – зазначила Юлія Заболотна, директор департаменту з персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Агломерат

Довідка:

Агломераційна фабрика металургійного виробництва забезпечувала доменників агломератом з 1951 р. Її закриття – це вже не перше планове виведення застарілого обладнання паралельно з оновленням виробничих потужностей.У 2020 р. «АрселорМіттал Кривий Ріг» вивів з експлуатації першу дільницю блюмінга, а також двохванний сталеплавильний агрегат № 6, що означало закриття мартенівського цеху підприємства. У жовтні минулого року коксові батареї №№ 1 та 2 видали свою останню партію коксу. Після зупинки цих батарей обсяг викидів забруднюючих речовин від коксохімічного виробництва зменшиться на 37%.
Категорії
Новини

На війні загинув працівник сталеплавильного департаменту Андрій Мовчан

11 січня під час бойових дій поблизу населеного пункту Кліщіївка Бахмутського району Донецької області загинув солдат Андрій Мовчан. До призову на військову службу Андрій працював розливальником сталі машини безперервного лиття заготовок конвертерного цеху.

За словами старшого змінного майстра МБЛЗ Олександра Новака, Андрій Мовчан був веселим, життєрадісним, заряджав позитивною енергією всю бригаду.

«І працівником Андрій був ідеальним, – говорить Олександр Новак. – Ставиш завдання і ніколи від нього не почуєш заперечень або зайвих запитань. Береться і виконує. Постійно всім цікавився, розвивався, вдосконалював майстерність. Легко знаходив спільну мову з людьми, міг організувати роботу, тому часто підміняв майстрів. А останніх два місяці перед війною й взагалі виконував обов’язки майстра. Ми, вся бригада, всі, хто знав Андрія та працював з ним, глибоко сумуємо. Важка, непоправна втрата для нас усіх».

Наші щирі співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.

Категорії
Новини

Цікаві факти з історії спецодягу

Сьогодні неможливо уявити сферу охорони праці без такого важливого складника, як спецодяг. Але звідки з’явився спецодяг та яку він має історію? «Металург» зібрав декілька фактів про виникнення та розвиток робочого одягу.

Головне завдання спецодягу – захистити людину від шкідливих впливів виробничого середовища. Також за спецодягом можна дізнатися, представником якої професії є людина. Та яким би не був спецодяг, він має бути зручним та міцним.

Від шкіряних пов’язок до тунік та фартухів

За результатами археологічних розкопок відомо, що за часів кам’яного віку люди вже навчилися захищати себе за допомогою одягу. Прив’язуючи до поясу два довгих шмата шкіри, стародавня людина захищала свої ноги від колючок. Обмотавши хутро тварин навколо рук, отримувала нарукавники. Також шкіра захищала людину від ударів ворогів. 

Вперше про спецодяг згадується у літописах Стародавніх Греції та Єгипту. Будівельники пірамід та гробниць носили туніки з короткими рукавами та плащі. Вони були щільними, пошитими із грубої тканини. Плащі надягалися на спину і застьобувалися на правому плечі. До речі, туніки у більшості робітників були короткими. Чому? Так було зручніше працювати.

Тоді ж робітники вперше наділи фартухи. Спочатку вони уявляли собою доволі вузькі стрічки зі шкіри або тростинових стеблин та тканини. Згодом фартухи виросли у своїх розмірах. Їх також почали носити рибалки, м’ясники, ковалі та інші ремісники.

Захищали себе фартухами і давні рудокопи та ті, хто плавили метал. У ті часи перед ними стояли схожі на сучасні задачі – працювати з надрами та стояти біля розпеченої печі, тому їм треба було якось захищатися від пилу, бруду та високих температур. Тож фартухи давніх металургів були довгими, міцними, зробленими із шкіри тварин.

Лати – теж спецодяг

Саме так, залізні обладунки лицарів середньовіччя гарантували безпеку у їхній «роботі» – двобіях на турнірах та військових походах. Вчені та сучасні реконструктори дослідили, що вага лицарських латів складала приблизно три десятки кілограмів і вони рівномірно розподілялися по тілу людини. Для порівняння, екіпіровка сучасного воїна важить приблизно ж стільки. Тому не дивно, що благородний лицар міг ходити, бігати, скакати на коні та безпечно падати і швидко вставати, не затримуючись на землі.

Єдине, що заважало латам – це іржа. Стальний спецодяг дуже «боявся» дощу та інших опадів. Поранення лицаря теж було згубним до лат та їхнього власника. «Роздягання» було складним і довгим процесом, тому лицар міг зійти кров’ю навіть від незначного поранення. Кров також додавала іржі і обладункам.

Недоліком залізного спецодягу була і його дуже висока вартість. За один комплект обладунків у середньовіччі можна було купити ціле поселення.

В чому відмінності від спецодягу та «роби»?

У середині 18 століття робітникам фабрик та заводів почали видавати однаковий захисний одяг. Це був своєрідний дрескод компаній, щоб якось відрізнити своїх працівників від персоналу інших підприємств.

Звичайно, у кожної фабрики чи заводу був свій за кольором чи деталями одяг. Але увесь він був пошитий з найдешевшого матеріалу. Крім того, штани були мішкуватими, куртки – безрозмірними. Цей одяг був не лише незручним, а ще й принизливим. Тому люди і почали називати його «робою».

Хто подарував світу джинси?

Спочатку джинси теж були робітничим одягом. Їх винайшов емігрант із Баварії Лівай Стросс (знаємо його, як Леві Страус). В середині 19-го століття з матір’ю та двома сестрами він емігрував до США. В Нью-Йорку його брати на той час вже торгували тканинами.

Коли почалася золота лихоманка, Лівай Стросс повіз на Західне узбережжя США товар своїх братів – парусину, яку миттєво розкупили на пошиття наметів для золотошукачів. На решту матерії Стросс замовив у кравця штани, які виявилися на рідкість вдалими в співвідношенні якість та зручність.

Ці штани були призначені для гірників та золотошукачів. Але вони мали суттєвий недолік – під вагою самородків та іншої породи, дуже швидко рвалися кармани. Тож їх довелося укріплювати заклепками для кінної збруї. Ідея прийшлася до смаку фермерам та ковбоям. Згодом джинси стали популярними не тільки як спецодяг і поширилися світом як одяг на кожен день і не виходять з моди й досі.

На завершення

В наші часи асортимент спецодягу нараховує десятки тисяч найменувань. Сучасний робочій одяг зручний, виконаний із міцних матеріалів, прилаштований до особливостей різних професій, відповідає умовам праці та вимогам безпеки.

Придбання та видача спецодягу зараз є обов’язковою і безкоштовною для робітників. Спецодяг для багатьох професіоналів – це насамперед гарантія безпечної роботи та зручності.

До речі, в «АрселорМіттал Кривий Ріг» застосування під час робіт спецодягу та усіх необхідних засобів індивідуального захисту є обов’язковим і зафіксоване в «Золотих правилах» з охорони праці. Тож не нехтуйте цим правилом і бережіть себе!

Таким був спецодяг прокатників на нашому підприємстві у минулі роки
Спецодяг працівників цеху благоустрою
Сучасний спецодяг доменників

У статті використані ілюстрації з відкритих джерел та архіву газети “Металург”

Категорії
Наші люди

Якщо «портал» працює – варто ризикнути

Швидко перекваліфікуватися з металурга в рудозбагачувальника і навпаки – це реально. Про що свідчить приклад нашого колеги Олександра Григор’єва.

Сьогодні «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з усією Україною переживає непрості часи. Сортопрокатний цех № 1, як і більшість цехів, на даний момент не випускає продукцію. Але обладнання підтримується у належному стані і готове до запуску у будь-який момент. За це відповідає заступник начальника сортопрокатного цеху №1 з виробництва Олександр Григор’єв, який нещодавно отримав найвищу нагороду підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»».

Як розповів начальник СПЦ-1 Олександр Курочкін, заступник з виробництва виконує величезний обсяг роботи і робить це сумлінно та талановито. До війни замовлень на продукцію було достатньо, і всі три стани працювали. «Зона відповідальності у Олександра дуже широка, – говорить начальник цеху. – Не даремно ж заступника начальника з виробництва ще називають першим заступником. Він відповідає за процес виробництва, виконання плану, охорону праці, стан обладнання, його ремонти та інше. Незважаючи на те, що Григор’єв працює в цеху всього три роки, він добре з усім справляється, є чудовим організатором та керівником. Тож нагороду заслужив».

«Взагалі то я мріяв про футбольну кар’єру, – посміхається перший заступник. – Наполегливо тренувався, хотів стати Блохіним або Рональдо. Батьки працювали у нашому гірничому департаменті. Батько починав слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці, а на пенсію пішов з посади начальника цеху. Мати працювала сепараторником у цьому ж цеху. Тож і я вирішив пов’язати свою долю з цим підприємством: пішов вчитися на механіка, хотів ремонтувати металургійне обладнання. Але лише до того моменту, поки не потрапив на практику в один з прокатних підрозділів».

Захоплююча динаміка вогняного металу, магія перетворення масивного сталевого злитку на заготовку, а потім на тоненьку катанку так вразили студента, що він перевівся на іншу – прокатну спеціальність. Працювати почав на блюмінгу прибиральником окалини, а потім опанував професію оператора поста керування станом гарячої прокатки 1250. Але Олександр  відчував у собі хист організатора, керівника. У прокатних цехах вакансій майстра не було, а у гірничому департаменті тоді потрібен був майстер. Перед ним відкрився портал можливостей. Олександр ризикнув і опинився у цеху, де колись працювали його батьки.

«Прокатка та збагачування руди суттєво відрізняються між собою, – розповідає Олександр. – Необхідно було терміново перекваліфікуватися. Але головне – дуже захотіти. Весь вільний час між роботою і сном я займався самоосвітою, вивчав процеси, обладнання. Інформацію брав у бібліотеках, інтернеті та під час спілкування з досвідченими робітниками. Але професійні знання для керівника – то лише одна складова, а інша – це вміння працювати з людьми. Індивідуальний підхід обов’язковий. Тому розвивався у цьому напрямку».

Категорії
Новини

Прокатник Павло Лебединський загинув у бою з агресорами

5 січня під час виконання бойового завдання загинув наш колега – солдат, водій-електрик взводу радіорозвідки Павло Лебединський. Поблизу населеного пункту Кліщівка Бахмутського району він отримав поранення, несумісне з життям.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Павло працював слюсарем-ремонтником блюмінгу департаменту з виробництва та відвантаження готової продукції. На військову службу його призвали під час мобілізації 28 вересня 2022.

Як розповів майстер з ремонту устаткування блюмінгу Дмитро Проворов, Павло Лебединський був одним з працівників, якому можна сміливо було доручити найскладніше завдання.

«Сумлінним, працьовитим, чесним – таким був Павло, – розповідає майстер. – Одним з найдосвідченіших на нашій дільниці гідравліки та змащування. Веселим був, позитивним, компанійським. Мав багато друзів на різних дільницях. Щедро ділився досвідом з колегами, з молоддю. Ми всі сумуємо з приводу його загибелі. Пишаємося нашими захисниками. Четверо хлопців з дільниці пішли на захист України. Один з них – Павло Лебединський – віддав своє життя за нас всіх. Вічна пам’ять Герою!»

Виражаємо щире співчуття рідним, близьким та колегам загиблого воїна.