Позначка: металургійне виробництво

Категорії
Новини

Червоні ліхтарі – в поміч

Нова світлова сигналізація у вальцетокарному цеху підвищила рівень безпеки під час переміщення вантажів електромостовими кранами.

Працівники вальцетокарного цеху (ВТЦ) готують валки для прокатних станів сортопрокатних цехів та блюмінгу «АрселорМіттал Кривий Ріг». Для цього валки розточують, фрезерують на верстатах, а також збирають у конструкції на дільниці збирання. Як розповів старший змінний майстер основної виробничої дільниці ВТЦ Роман Тимошевський, валки ті нелегкі.

«Найлегші з них мають масу близько 400 кг, а для блюмінгу ми готуємо валки до 13 тонн. Тож для їх транспортування, відвантаження, встановлення на верстати для обробки застосовуються електромостові крани. Машиністи кранів бачать ситуацію внизу, у зоні роботи своїх вантажопідйомних механізмів. Але є й так звані «мертві зони», які знаходяться поза полем зору кранівника. І якщо туди потрапляє людина, то вона опиняється у небезпеці, бо кран транспортує вантаж, а машиніст не бачить ту людину. Наявність таких зон пояснюється тим, що всередині головного корпусу ВТЦ є вбудовані внутрішньоцехові приміщення – кімната змінно-зустрічних зборів та майстерня електриків. Саме дахи цих приміщень і перекривають частково поле зору кранівникам», – поясняє Роман Тимошевський.

У цеху не стали чекати, поки хтось травмується у такій зоні, і вирішили діяти на випередження. Ідею запропонували Роман Тимошевський та заступник начальника ВТЦ з виробництва Сергій Школа, який зараз захищає Україну у лавах сил оборони. Її підтримали у департаменті з охорони праці та промислової безпеки. На дахах кімнати змінно-зустрічних та електромайстерні встановили червоні світильники, а також датчики, які реагують на рух. І відтепер, якщо хтось заходить у «мертву зону», датчик спрацьовує і спалахує червоний ліхтар, який добре видно кранівникові, і кранівник попереджений: «Увага! Там є людина, яка може потрапити в зону проведення робіт!». Машиніст припиняє виконання операцій, доки стропальник не впевниться, що сторонній покинув небезпечну зону і не подасть команду на продовження дій.

Машиністка кранів Тетяна Гарарук працює в цеху вже 34 роки. Вона розповіла, що і до цього у них був алгоритм дій, який запобігав травмуванню людей. Але із світловою сигналізацією стало безпечніше й спокійніше, бо інформований – отже озброєний».

Тетяна Гарарук: «Якщо у «мертвій зоні» мали проводитися роботи, то нас, машиністів, попереджали з записом до журналу. Але ж людський чинник, помилки, неуважність повністю виключити неможливо. Особливо зараз, коли у людей стрес, а думки часто відволікаються на тривожні новини та роздуми. Зараз же я маю підказку. Якщо лампа спалахнула, я маю зупинити кран, попросити випадкового перехожого залишити мертву зону і проконтролювати це. І такі випадки вже були. Люди наші дуже відповідальні, але ж помилитися і зайти у небезпечну частину цеху може кожен. Взагалі-то у нас дружній і відповідальний колектив. І начальство нас розуміє та йде назустріч, особливо якщо це стосується питань охорони праці».

Категорії
Новини

У боротьбі з ворогом загинув сталевар Віталій Свізєв

Віталій Свізєв працював сталеваром у конвертерному цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Близько 15 років з ним разом працював старший майстер відділення конвертерів Дмитро Коваль.

«Віталій був старшим сталеваром, – говорить Дмитро Коваль. – Старшими сталеварами стають лише найкращі, саме таким він і був. Працьовитий, сумлінний, він був майстром своєї справи. А ще старший сталевар – це права рука майстра, тобто він ще й організовував роботу колег. Віталій користувався авторитетом у цеху. Він завжди був спокійним, врівноваженим, впевненим у собі, і ця впевненість передавалася товаришам по роботі. Віталій став на захист України. А нещодавно в цех прийшла страшна звістка про його загибель. Це непоправна втрата для нас».

Солдат Віталій Свізєв загинув 19 серпня 2024 року внаслідок ворожого обстрілу. Він отримав поранення, несумісне з життям в районі населеного пункту Спальне Суджанського району Курської області.

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.

Категорії
Новини

Здоров’я – людям, економію – підприємству, прибуток – українському виробнику!

Суттєво покращити освітлення у основних приміщеннях десяти цехів, не вклавши ні копійки, ще й зекономити при цьому багато мільйонів.

Схоже на якийсь «развод», або на передвиборчу програму політика-популіста. Але це все – не обіцянки, а результати вже реалізованої частини Програми з модернізації систем освітлення на підприємстві, яка впроваджується співробітниками нашого відділу енергоменеджменту.

Як розповів начальник цього відділу Олександр Єфремов, з усіх закупних енергоресурсів найбільше коштів підприємство витрачає на природний газ та електроенергію. Ціни на них протягом останніх років зростали фантастично, і ця тенденція, скоріш за все, збережеться.

«Електроенергія витрачається не лише на роботу виробничого устаткування, а й на освітлення цехових корпусів та інших приміщень, – говорить Олександр Єфремов. – Для освітлення наших численних будівель та споруд використовуються тисячі різноманітних освітлювачів з різними типами ламп. Серед яких – застарілі неефективні й неекономні лампи розжарювання, натрієві лампи та інші. Сучасні ж досягнення у цьому напрямку довели, що світлодіодні освітлювачі працюють в рази потужніше й економніше. Мабуть, багато з нас вже впевнився, що 10-ватна лампа-економка дає стільки ж світла, стільки 100-ватна лампа розжарювання. А ще у багатьох цехових будівлях та спорудах рівень освітлення – від 30 до 70 люкс, тоді як норми вимагають не менше 200. Тож потреба у змінах назріла».   

Але ж модернізація потребує чималих коштів. Олександр з колегами поміркували, вивчили питання і вирішили застосувати так звані енергосервісні контракти. Це коли стороння енергокомпанія замінює систему освітлення під ключ за власний кошт, а потім отримує гроші від економії електроенергії, разом з підприємством, до речі.

«Спочатку ми приглядалися до світових фірм, – продовжив Олександр. – але запропоноване ними не дуже нас задовольнило. А от умови нашої вітчизняної компанії виявилися зрозумілішими та вигіднішими. І наперед скажу – ніхто не пожалкував. Якість наданих українськими енергетиками послуг та устаткування виявилися на дуже високому рівні. Пілотний проєкт програми почався наприкінці 2020 року у прокатному цеху № 3. Модернізація завершилася у травні 2021. Ми виконали заміри і отримали не менше 200 люкс, а перші місяці використання нового освітлення показали надійність та ту економію, на яку ми розраховували. Наступними учасниками програми стали перша рудозбагачувальна та дробарна фабрики гірничого департаменту. Ми отримали чималу економію. Але головне – в цехах стало значно світліше. А це – безпека виробництва та збереження зору наших людей».

Перші результати стали настільки вдалими, що програма продовжилася й після повномасштабного вторгнення. Нове потужне економне світло отримали основні корпуси вищезазначених цехів, а також РЗФ-2, СПЦ-1, конвертерного цеху, блюмінгу та  інших цехів. У деяких підрозділах модернізовані системи на додаткових об’єктах. В аглоцеху-2 впровадження триває. На черзі ще кілька цехів. За рахунок чого ж працівники отримують нове потужне світло на робочих місцях, підприємство – економію, а підрядник – прибуток? Внаслідок запровадження нових технологій та чітких розрахунків.

«Ми підписуємо з підрядником довгостроковий контракт, –- пояснює Олександр Єфремов. – Разом заміряємо і фіксуємо поточний рівень освітлення і споживання електроенергії. Далі наші партнери повністю міняють устаткування – вимикачі, електродроти, світильники з лампами. Далі щомісячно ми фіксуємо витрати електроенергії, вираховуємо економію у порівнянні з домодернізаційними витратами. Протягом цих контрактних років  підрядник обслуговує й ремонтує обладнання».

Зазначимо, що з травня 2020 року по липень 2024-го програма зекономила підприємству більш ніж 200 млн гривень. І це чистими, тобто з вирахуванням виплат підрядникові. Впровадження триває. Про те, у якому наступному цеху стане світліше – читайте в наших наступних випусках.   

Категорії
Новини

Металург Анатолій Нікіша загинув на Донбасі у бою з окупантами

7 серпня 2024 року ми втратили ще одного свого колегу та захисника. У боях за свободу й незалежність України загинув сержант Анатолій Нікіша. Трагедія сталася біля населеного пункту Іванівське Бахмутського району що на Донеччині. До того, як взяти в руки зброю й стати до лав Збройних сил, Анатолій працював ковшовим у конвертерному цеху ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Він був справжнім чоловіком – так говорять колеги про Анатолія Нікішу – сильним, мужнім, справедливим. «Він завжди був за справедливість, – розповідає змінний майстер конвертерного цеху Валерій Кузнецов. – Завжди відстоював інтереси колег. Часто виконував обов’язки бригадира. Для багатьох молодих ковшових став наставником, навчав їх цій нелегкій професії. Якісно підготувати ковші для розливання сталі, привести до ладу затвори – важка справа. А ще – високі температури на робочому місці та інші шкідливі фактори. Анатолій був серед кращих, був прикладом як у роботі, так і в організації безпечної праці. Ми підтримували з ним зв’язок. Нещодавно він був у нетривалій відпустці. А незабаром після його повернення на фронт ми отримали гірку звістку. Ми втратили надійного товариша і чудову людину».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого героя.

Категорії
Новини

«Лайфхаки» з підготовки кадрів від фахівців

На базі «АрселорМіттал Кривий Ріг» пройшла громадська конференція «Професійній освіті – європейський вибір».

Наше підприємство було обрано не випадково, адже ми маємо чималий досвід наставництва на виробництві, практику тісної співпраці з профільними навчальними закладами та впроваджуємо чимало цікавих проєктів, аби зацікавити молодь у здобутті саме робітничих професій.

Така конференція проводиться у Кривому Розі щорічно. Вона має на меті координувати роботу виробництв і профільних навчальних закладів з сучасної професійної підготовки молоді та висвітлювати найкращі практики співпраці в цьому питанні.

Цього року конференція була присвячена вивченню європейського досвіду роботи з підготовки кадрів для ринку праці. Саме тому вона і проходила в «АрселорМіттал Кривий Ріг» – на базі підприємства міжнародної корпорації, де напрацьований значний досвід роботи з молоддю.

У конференції взяли участь представники «АрселорМіттал Кривий Ріг», криворізької міської влади, громадських об’єднань, директори та викладачі закладів професійної освіти, науковці, керівники міського Центру зайнятості, лідери Профспілки металургів і гірників України, військові.

«Про надання фінансової і технічної допомоги закладам освіти Кривого Рогу та Криворізького району в рамках реалізації міжурядової програми Україна-Люксембург» розказав Сергій Мілютін, заступник міського голови з гуманітарних питань Кривого Рогу. Він наголосив, що реалізація проєкту допоможе молоді регіону опановувати професії та бути готовими працювати у реаліях сучасного виробництва. В цій роботі беруть участь, як наші міжнародні партнери, державні органи влади, так і бізнес, якому зараз дуже потрібні кваліфіковані робітничі кадри.

«В Україні триває війна, але навіть за таких умов ми не припиняємо профорієнтаційну роботу, наповнюємо її сучасним змістом», зазначила на заході директорка з персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Катерина Залозних. – Вона розповіла учасникам конференції про молодіжні проєкти, які запроваджуються на підприємстві. Вони допомагають школярам визначитися з професією, студентам – прокачати свої знання та навички, відкрити для себе нові можливості стажування та навчання за кошти «АрселорМіттал Кривий Ріг», а викладачам  оновити матеріали для викладання профдисциплін.

«Сьогодні проблема з кадрами є нагальною не тільки для Кривого Рогу, а й для всієї України. Кадровий голод на ринку праці відчувається за зрозумілих причин: війна, економічні проблеми, виїзд фахівців за кордон, багато з яких не планує повертатися до країни. Ми розуміємо, що і в найближчому майбутньому кадрів не вистачатиме. Саме тому співпраця з професійно-технічними закладами освіти – це стратегічний напрямок роботи для нашого підприємства. Зараз ми тісно співпрацюємо з понад 30-ма закладами освіти, ведемо активну роботу у школах. Наша мета – зацікавити молодь робітничими професіями, зробити усе можливе, щоб молоді люди бачили для себе перспективу розвитку у рідному місті і залишались тут працювати», – сказала Катерина Залозних.

«Цього року  «АрселорМіттал Кривий Ріг» відзначив своє 90-річчя, а міська система профосвіти у жовтні відзначатиме 80 років від свого створення. Тобто, ми практично йдемо поряд у роботі з підготовки фахівців робочих професій, – сказав модератор конференції Віталій Сапіга, методист навчально-методичного центру професійно-технічної освіти в Дніпропетровській області, заступник голови Дніпропетровської асоціації працівників профтехосвіти. – Зараз ми переживаємо нелегкі воєнні часи, але не припиняємо працювати над тим, щоб у молоді було гідне майбутнє, а наші підприємства продовжували розвиватися».

Віталій Сапіга подякував «АрселорМіттал Кривий Ріг» за найкращу реалізацію навчального процесу з підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікацій робітників за європейським принципом «Безперервна освіта – протягом життя».

Своїми напрацюваннями у сфері підготовки молодих працівників поділилися представники різних навчальних закладів профтехосвіти. А завершився захід врученням Дипломів переможцям громадських оглядів-конкурсів серед роботодавців, профспілок, освітніх закладів за підсумками 2023 року.

Приємно, що серед нагород у 15 номінаціях, 9 були вручені «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Та особливою нагородою для нашого підприємства стала гравійована у військовій символіці гільза від українського артилерійського 152-міліметрового снаряда – це подарунок Музею історії підприємства від Центру рекрутингу 77-ї Криворізької окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ ЗСУ.

Як зазначив військовий, капітан Вадим Федорук, методи роботи з профорієнтації, які були озвучені на конференції, можуть стати в пригоді й військовим, адже Центр рекрутингу теж займається підбором кадрів – для захисту України. А гільза від снаряда з військовою символікою, теж є своєрідним елементом роботи з профорієнтації.

Категорії
Новини

Ховати голову в пісок керівникові не личить

17 серпня виповнилося 75 років  нашому ветерану Георгію Козенку. 44 роки він присвятив  підприємству, левову частку з яких керував різними підрозділами.

Георгій Козенко впевнений, що керівник не може бути успішним, якщо він ховає голову у пісок, подібно відомому птаху. Брати відповідальність за результат, виробництво й людей він вважає однією з найважливіших чеснот керівника. І протягом свого виробничого шляху Георгій Володимирович намагався дотримуватися цього правила. А все почалося з першого доменного цеху нашого підприємства, куди молодий випускник технікуму прийшов на роботу.

«У 1971 році я з ДЦ-1 перейшов до блюмінга № 3. Цеху ще не існувало, але кадри для нього вже готували, —  згадує ветеран. —  Коли за два з половиною роки блюмінг-3 таки запустили, я почав з оператора головного посту керування. А далі став майстром, начальником зміни і дійшов до посади заступника начальника цеху. Потім мене призначили начальником відділу виробничого управління комбінату, а через чотири роки начальником цеху підготовки составів».

Справи у ЦПС тоді складались кепсько. Не раз поставала ситуація, коли сталь було зварено, а виливниць для її розливання не підготували. Тож молодий начальник днював, а інколи й ночував у цеху, щоб налаштувати виробничі процеси.

«Сила керівника — це очі, ноги й голова, а головне — це сформований та згуртований колектив, бо одинаку мало що вдасться, —  розмірковує Георгій Козенко. —  Я багато ходив цехом, спілкувався з людьми на місцях, виявляв проблеми і разом з колегами розмірковував, як їх вирішити. І поступово у нас почало виходити. Незабаром я почав менше залишатися у цеху після завершення робочого дня, натомість сталь отримувала свої виливниці».

Таких керівників, як Георгій, зараз називають кризис-менеджерами. Перший прокат, куди перевели Георгія, вісім років не виконував бізнес-плану, і новоспечений начальник Козенко мав виправити ситуацію. Справи поступово пішли вгору. А за рік Георгія Володимировича викликав новий генеральний директор Севернюк і відрядив на наш гірничозбагачувальний комбінат (нині — гірничий департамент). ГЗК тоді працював слабенько, м’яко кажучи. Агломерату для виробництва чавуну не вистачало. Георгій виявив проблеми і поклав на стіл керівнику підприємства своє бачення їх вирішення. «Ну то переходь на ГЗК і розв’язуй проблеми», —  сказав гендиректор добровільно-примусово.

«Я не був у захваті від такої зміни, —  зізнався Георгій Володимирович. —  Але треба — то треба.  Поступово разом з колективом почали виправляти ситуацію. Поступово відновлювали агломашини в аглоцехах, які тоді входили до ГЗК. Над виправленням ситуації ми плідно співпрацювали із заступником директора ГЗК Василем Кулішом. Тодішній гендиректор Норендра Чодері приділяв особливу увагу закупівлі устаткування та ремонтам обладнання у цехах ГЗК».

І знову Георгія перекидають у прокатний департамент. На цей раз на перший блюмінг. І знову після перших успіхів його спрямовують до гірничого департаменту, і знов чекає розв’язання серйозних проблем.

«Якщо я скажу, що отримував величезне задоволення від роботи керівником і постійного розв’язання проблем, то я скажу неправду, —  продовжив Георгій. —  Найперше — це важка робота, особливо психологічно. Але чоловік має брати її на себе і робити справу якісно, щоб достойно забезпечити родину. Тому ні про що не шкодую. От від чого я дійсно отримував задоволення — від позитивних результатів. А ще від спілкування з чудовими людьми, яких я зустрічав у всіх підрозділах. Наприклад, бригадир слюсарів третього блюмінга  Іван Мельник. Людина із золотими руками і світлою головою. Або головний інженер ГЗК Микола Гардаш, у якого я багато чого перейняв. Начальник цеху технологічного водопостачання Микола Кіянчук — людина надзвичайно відповідальна і віддана справі. З глибокою повагою я згадую головного геолога ГЗК Олександра Кузьменка, головного геолога РУ Ореста Гівеля, начальника техвідділу Володимира Домнічева та головного маркшейдера Володимира Голікова. Я вдячний генеральним директорам Степану Тільзі та Олегу Дубині, які були моїми наставниками й вчителями, заступникам гендиректорів з виробництва Григорію Макарову та Ігореві Сміяненку. Мені пощастило спілкуватися й з багатьма іншими чудовими людьми».

Також щиро й тепло наш герой згадує про спілкування з Володимиром Теслюком. Коли Георгій перейшов на перший блюмінг, Володимир працював там начальником зміни. Тепер він успішно керує гірничим департаментом.

Досягнення Георгія Козенка не залишилися непоміченими. Він нагороджений орденом «За заслуги» 3 ступеня, грамотою Верховної ради і є кавалером нагрудного знаку «За заслуги перед містом» та іншими нагородами. Але головними своїми нагородами він вважає кохання дружини Людмили і любов сина й доньки, п’яти онуків і поки що одного правнука. А ще Георгій Володимирович посадив і вирощує чудовий виноград різних сортів. Великий і дууууже смачний. І я не втримався, щоб ним не поласувати.

Бажаємо Георгію Володимировичу Козенку ще багато років життя, і з задоволенням напишемо про нього у його наступне 75-ліття. Тобто 75+75=150. А чом би й ні?