Ольга працює акушеркою в поліклініці метвиробництва «Стіл-Сервісу». Напевне, її знають більшість жінок нашого підприємства, адже вона стоїть на варті жіночого здоров’я. Вона завжди приємно посміхається і дуже уважно ставиться до людей.
– Першого жовтня виповниться чотири роки, як я влилася до колективу лікарів нашого медцентру. До цього встигла закінчити Криворізький медичний коледж, попрацювати у першому пологовому будинку, у поліклініці, яку більшість мешканців району Першої дільниці знають, як «Будівельник».
Нам, хто народився 31 рік тому, довелося бути першими у багатьох сферах. Наприклад, ми першими відчули реформу середньої школи. Пам’ятаєте, коли «перестрибували» через клас? У нашому випадку – це був четвертий клас. Також наше покоління першими вже в обов’язковому порядку здавали ЗНО. З отриманими балами без усіляких виснажливих іспитів ми вступали до різних навчальних закладів. З комп’ютером наше покоління, як кажуть, народилося. Отже, опановувати будь-що нове, бути однією з перших у різних справах – це для мене легко, природно, нормально.
Я завжди хотіла працювати у медцентрі підприємства. Наші поліклініки вони якійсь інші, розумієте. Тут цікаве обладнання, все комп’ютеризоване, чисто, гарно, затишно. А колектив який! І я не перебільшую. Крім того, з підприємством пов’язана уся моя родина – дідусь Олег Гордієнко (а згодом і мій батько Андрій Гордієнко) працювали в ЦРМО-3. Мама Таїсія Петрівна працює токарем у вальцетокарному цеху.
День Незалежності завжди у моєму житті був святом, по-іншому не було ніколи. Ми збиралися родиною та йшли до парку ім. Мершавцева, до водички, човникової станції. Та цього року день народження незалежності нашої країні відзначимо на роботі, бо триває війна, тут не до веселощів. Але я хочу усім побажати скорішого миру, щастя та, звичайно ж, міцного здоров’я!
Війна однаково виснажує тих, хто покинув свої домівки і намагається пристосуватися до нового життя, і тих, хто приймає переселенців та з усіх сил допомагає з житлом, їжею, одягом тощо – всі потребують підтримки й допомоги. Тому «АрселорМіттал Кривий Ріг» взявся за нові виклики й спільно з міською владою запровадив спеціальний проект «Разом», який допомагає з соціалізацією та адаптацією нових мешканців міста.
Як народився цей проект, слухайте подкаст з однієюз його організаторів Валерією Рясною,фахівчинею з роботи з навчальними закладами«АрселорМіттал Кривий Ріг».
Протягом липня-серпня волонтери – співробітники підприємства та студенти проекту «Нова фабрика» – відвідали 21 центр внутрішньо переміщених осіб й провели для майже 1000 людей понад 50 заходів.
Екскурсії Кривим Рогом – родзинка проекту. За ці два місяці відбулося 9 мініподорожей, до яких приєднались понад 250 людей. Об’їхати за день все місто неможливо, тому в програмі тільки найвизначніші місця. Розповідаючи цікаві факти про ту чи іншу локацію, гідеса Марія Головань завжди залишає інтригу, щоб нові мешканці продовжували досліджувати Кривий Ріг навіть після екскурсії.
– Місто в нас довге, тому вивчати його можна протягом всього свого життя, – каже Марія Головань,гідеса тафахівчиня з роботи з навчальними закладами «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Під час прогулянок вулицями та парками міста, люди пізнають його історію, знайомляться з видами підземних надр, завдяки яким воно живе, та дізнаються, хто все це видобуває.
Крім того, екскурсії допомагають новим мешканцям не лише відволіктись, а й побачити важливі об’єкти інфраструктури, зони відпочинку тощо.
Eкскурсія до Центральної бібліотеки КЗК «Міська бібліотека для дорослих» Криворізької міської ради
Участь взяли і діти, і дорослі, й люди у віці. Останні, до речі, не менш цікавляться різноманітними заходами, і творчими теж. Тож для цієї категорії людей волонтери організували ще й літературні вечори з піснями під гітару.
Про маршрут екскурсії та чим наповнене дозвілля людей старшого віку дивіться у відео
Людям поважного віку найнеобхідніше – це виговоритись, вивільнити свої емоції, заспівати пісню чи прочитати вірш, який надихне їх на подальше життя.
Кожна зустріч спрямована на контакт та психологічне розвантаження, яке необхідне як дорослим, так і дітям.
Для малечі волонтери проводять цілий комплекс заходів. Один з них – арт-терапія, під час якої діти малюють темними кольорами свій страх з одного боку аркуша паперу, а з іншого боку – розфарбовують його яскравими олівцями. У такий спосіб вони виплескують свої емоції та вчаться знаходити свій власний маленький промінчик світла у темряві.
Окрім того, до програми входять різноманітні майстер-класи, рухливі та настільні ігри, які відволікають, навчають і розвивають вміння та навички дітей. До активностей часто приєднуються і бабусі, які піклуються про своїх внуків, поки їхні батьки працюють, щоб заробити на життя. Не всі дорослі, на жаль, можуть взяти участь у розважальних чи корисних заходах. Особливо заклопотані матусі, які намагаються і знайти заробіток, і вирішити побутові проблеми.
В процесі такої взаємодії з переселенцями волонтери підприємства підмічали їхні потреби й намагались закривати їх. Саме тому представники «АрселорМіттал Кривий Ріг» зустрілися з багатодітними родинами й вручили їм сертифікати на пральні машини, бо без такої технічної підмоги вдома часто буває не до відпочинку. Детальніше про подію у відео.
Під час зустрічі люди розповідали історії евакуації своєї родини та знайомих, ділились проблемами, з якими зіштовхнулися, і у чому потребують допомоги зараз. Також разом з представниками компанії обговорили потреби наступного сезону. Тож волонтерський проект «Разом» продовжуватиметься.
Попереду ще багато випробувань, тому усім нам необхідно зміцнювати свої сили і витримку. І на полі бою і в тилу – усі ми маємо перемагати ворога і допомагати тим, кому ця допомога потрібна. Разом переможемо.
Ірина Мядіна – медична сестра поліклініки МВ «Стіл Сервісу». Вона з посмішкою говорить, що напевне риса допитливості притаманна кожному з людей, народжених у 1991-му, тому їй хочеться все спробувати, всьому навчитися, все, як кажуть, пропустити крізь себе.
– Я ніколи не хотіла йти в медицину. Мріяла стати вчителем, потім перукарем, майстром манікюру. Останні дві професії вже потім успішно опанувала, тож, якщо потрібно, можу навести красу будь-кому. Але на початку (після школи) працювала санітаркою в 11-й міській лікарні. Мене там запримітили і сказали, щоб йшла вчитися до медколеджу. Так я і зробила, і тепер цим дуже задоволена, бо, як виявилося, допомагати людям – це моє покликання. Але роздивлятися навколо – що і чому ще можна навчитися – я не припинила. От тепер, наприклад, хочу опанувати косметологію та ін’єкційну медицину.
Я народилася вже у вільній країні і знаю її саме такою, якою вона є зараз. Дідусь розповідав, як жили люди за радянських часів, з якими складнощами стикалися. Наприклад, слухаєш, наче казку, про величезні черги в магазинах, про пусті полиці там, про дефіцит, про заборону вільно говорити. Хочеться, щоб подібного в нашій історії вже більше ніколи не було.
Нам треба орієнтуватися тільки на все краще та сучасне. А для цього треба вчитися, розвивати себе, відстоювати у різних питаннях свою точку зору. Та перш за все треба очистити нашу землю від ворога, відстояти нашу волю та незалежність. Ми зараз всі, кожен на своєму місці, робимо це, і ми обов’язково переможемо!
Богдан працює аудитором управління технічної підтримки продажів і впровадження нових видів продукції «АрселорМіттал Кривий Ріг».
– Родом я з Алчевська Луганської області. Мій дід працював металургом. У мене ж були дещо інші плани, допоки не прийшов у день відкритих дверей до Донбаського державного технічного університету. Саме на металургійному факультеті мене змогли зацікавити так, що рішення було змінено. Вирішив вчитись на металурга.
У 2013 році я завершив навчання, отримав диплом, пішов працювати на Краматорський завод феросплавів. А потім почалося… Місто обстрілювали, тому ми з дружиною переїхали до спокійнішого рідного Алчевську. Я працював у доменному цеху на тамтешньому металургійному комбінаті. У відпустку ми поїхали до Одеси, де я дізнався про вакансії в «АрселорМіттал» у Кривому Розі. Послав резюме і потрапив у Кривий Ріг.
Тут я починав розливальником сталі, і мені це подобалось. Але коли народилась донька, стало важко працювати в зміну, хотілось висипатись, допомагати дружині – і я змінив місце. Ми працюємо над отриманням сертифікатів, які дозволяють продавати нашу продукцію в різних країнах, на різних материках. Робота дуже подобається: тут я спілкуюсь з цікавими розумними людьми, постійно розвиваюсь.
Мені подобається це місто, подобається жити в Україні. Тут належний рівень культури у багатьох сферах. Взяти хоча б культуру керування авто. Більшість водіїв дотримуються правил, ввічливі, мені є з чим порівнювати. У нас багато гарних місць. Наприклад, Запоріжжя. Я проходив практику на «Запоріжсталі», часто гуляв прекрасним проспектом Металургів, якщо не помиляюсь – це найдовша вулиця в Європі. Класно було відпочивати на Хортиці. У юності декілька разів був у мальовничому Святогірську. Сіверський Донець, крейдяні гори, ліси. Але найбільше запала в душу Одеса з її морем, прекрасним центром, загадковими катакомбами. Є мрія купити там житло і оселитись, як вийду на пенсію.
А от що не подобається – корупція. Кожен з нас хоче залишити нашим дітям квітучу заможну країну. Тож ми всі повинні почати з себе. Перестати давати хабарі у лікарні, в органах влади, інспектору на дорозі. Звичайно, в одну мить це корупцію не зупинить, але удар по ній буде відчутним. Зробімо ж це заради наших дітей!
«Дівчино! На вас така цікава вишиванка, орнамент аж переливається! Де купували? Невже зробили самі?» Такі вигуки фахівець з навчання персоналу «АрселорМіттал Кривий Ріг» Наталя Гарізан чує часто, варто їй лише вбратися у власноруч вишитий бісером одяг.
Наталя жартує, що одразу відчуває «своїх», коли часто задивляється на людей у вишиванках. «Вишиванка – особливий одяг для кожного українця. Та коли на ньому вишивка бісером, це привертає увагу завжди. Звичайно, мені приємно чути компліменти, але справа зовсім не в них. Коли я вбираюся у вишиванку, у мене з’являється якесь особливе відчуття – єдності з нашими українськими традиціями, культурою, родовою пам’яттю, якщо так високо можна сказати. А ще я отримую додаткову впевненість у собі. І я дуже пишаюся тим, що один із видів вишитої краси я можу робити власноруч», – з усмішкою каже Наталя.
Історики стверджують, що вишивкою свій одяг люди прикрашали ще за часів пізнього неоліту. Біля села Мізин на Чернігівщині археологи знайшли залишки лляних сорочок із вишивкою. Оздоблений стародавнім орнаментом одяг був знайдений і під час розкопок могили знатної сарматки у Миколаївській області. Мати гетьмана Мазепи черниця Марія-Магдалина теж любила вишивати. Її роботи знайшли у Києво-Печерській лаврі. Вчені дослідили, що у давнину вишивальниці знали до 150 видів технік оздоблення. А з середини 17-го століття майстрині почали використовувати у вишивці стеклярус – кольоровий скляний бісер.
Про такі цікаві факти з історії свого захоплення Наталя Гарізан дізналася, вже коли почала сама опановувати це мистецтво. Вишивкою бісером вона захопилася п’ять років тому, коли побачила і була вражена речами, які вишила однокласниця її брата Інна Душинова. До речі, брат Наталії Валерій Кольчус працює вогнетривником у «Стіл Сервісі». Сукні, сорочки, спідниці, рушники з орнаментом з бісеру так вразили Наталю, що дівчина захотіла і сама спробувати. А оскільки людина вона цілеспрямована і намагається завжди досягати поставлених цілей, то відкладати в довгий ящик опанування нової справи не стала. Подруга допомогла з інструментами, вибором орнаменту, потрібного бісеру, поділилася секретами техніки вишивання – і робота закипіла.
Наталя зізнається, що виходило не все одразу. Було і фізично важко: від напруги боліли спина та шия. Але відступати вона не збиралася. Потроху почали з’являтися потрібні навички, а з ними народжувалися одна вишиванка за іншою, а ще рушники, ікони. До речі, перед створенням ікони обов’язково треба помолитися, так навчили майстрині із Західної України.
«Люди, як займаються будь-якою творчістю, мене зрозуміють – до улюбленої справи завжди аж тягне. Коли починаєш працювати, то заспокоюєшся, все неначе одразу стає на свої місця», – продовжує Наталя Гарізан.
Зазвичай, Наталя вишиває 2-3 години на день. Загалом, на створення виробу у неї йде від двох тижнів (якщо щось невеличке) до трьох місяців, якщо вишиває, наприклад, сукню або ікону.
«При створенні вишивки треба багато терпіння, витримки і… добрий зір, адже намистинки малесенькі та ще й блискучі, – каже Наталя. – А ще важливо, щоб під час роботи думки були лише позитивні, бо майстриня своєю енергію заряджає і вишиті роботи – на успіх, вдачу, добробут, здоров’я. Саме цього я всім і бажаю!»
У День незалежності України в кожній їдальні підприємства працівникам подаватимуть страви української народної стародавньої кухні.
Шпарагівка, книш, душенина, соломаха, заєць (м’ясний хлібець) – про деякі з цих страв з чудернацькими назвами ми навіть не чули. Але у кожної з них є своя історія. Долучитися до української стародавньої кухні зможе і кожний з нас.
Завітайте 24 серпня до будь-якої з 26-ти їдалень «АрселорМіттал Кривий Ріг» та оберіть собі страву, яка вам найбільше смакуватиме. На вас чекатиме цікава кулінарно-географічна подорож, адже в меню будуть битки «Київські», юшка «Полтавська», свинина «По-Донбаськи», салат «Івано-Франківський». У кожній їдальні буде своє особливе меню української кухні.
Стародавня українська кухня – це така ж культурна спадщина нашого народу, як література чи мистецтво, створена протягом віків. Усі страви поживні, вишукані, але зроблені з простих та доступних продуктів. Тож долучайтесь до історії та пишіть відгуки у соціальних мережах, що із запропонованого святкового меню вам сподобалося найбільше.
