Серце мужнього героя зупинилося 27 січня поблизу населеного пункту Дружба Донецької області, де зараз тривають найзапекліші бої.
Мудрий, розсудливий, товариський, людина щедрої душі – таким запам’ятають Олександра Перова його колеги. Він багато років працював машиністом тепловозу у залізничному цеху № 2, був зайнятий у технологічному процесі металургійного виробництва. На військову службу Олександр був призваний у листопаді минулого року, служив солдатом інженерно-саперного відділення.
«Олександр мав багатий професійний досвід та педагогічні здібності. У якості наставника він навчав початківців-залізничників усім нюансам своєї справи, – говорить Валерій Руденко, заступник начальника ЗЦ № 2. – Важко та гірко повірити, що такі люди, як Олександр, нас залишають. На жаль, це не єдина втрата у нашому цеху. Але справа колег, які загинули за свободу України, пам’ять про них продовжує жити у наших серцях та у наших справах. Я впевнений, що після Перемоги України в цій страшній війні справу Олександра продовжить його брат Сергій, який теж є працівником нашого цеху і який зараз теж воює за свободу країни».
Колектив підприємства висловлює щирі співчуття родині Олександра Перова, його колегам та усім, хто його знав.
До благодійного проєкту нашого підприємства «Разом» долучилися криворізькі музиканти. Вони зробили свій внесок у справу допомоги тим, хто через війну став переселенцем.
«До нас завітали гості, будуть співати та ще й на музичних інструментах заграють! Швиденько збираємося на концерт», – з появою гостей залунало у приміщенні територіального центру Металургійного району.
В центрі зараз проживають старенькі, які приїхали з Херсонщини. У більшості з них було непросте життя, і люди сподівалися гідно та спокійно зустріти старість. Але війна не дала їм змоги це зробити.
Ірина Рябінкова, керівниця проєкту «Разом» розповідає: «Війна перевернула життя представників усіх поколінь. Та найбільше потерпають від неї наші бабусі та дідусі. Маючи вже не дуже гарне здоров’я, на схилі років вони ще й опинилися у новій реальності – через окупацію та бойові дії старенькі були вимушені покинути свої домівки. Тож ми у рамках проєкту «Разом» намагаємося усіляко допомогти людям. Цього разу наша допомога – музична, бо всім відомо, що музика лікує душі, надає позитивних емоцій, допомагає відволіктися від негативних думок».
До складу музичного «десанту» увійшли саксофоніст Костянтин Вишневий та співак Сергій Левченко. Вони заграли відомих українських пісень та мелодій з улюблених фільмів. Кожен номер глядачі зустрічали аплодисментами та усмішками. Між виступами артисти знайомили глядачів з історією, особливостями своїх інструментів та музичних композицій.
Концерт тривав понад годину. Та коли замовкли останні акорди, глядачі ще довго не відпускали артистів, запрошували їх приїхати ще.
«Добре, що в такий непростий час ми своєю творчістю можемо допомогти людям. Ми бачимо, що така духовна підтримка їм дуже потрібна. Музика – то завжди добра енергетика, яка по-справжньому лікує», – зазначив Костянтин.
Саксофоніст Костянтин ВишневийУкраїнських пісень співав Сергій Левченко
«Я такий заряд енергії отримала, що надовго вистачить, – ділиться враженнями Віра Масюченко з Берислава. – Я дуже люблю українські пісні, а також творчість Яремчука, Мозгового. Колись я працювала на Херсонському консервному комбінаті. Робили усім відомі огірки та помідори в банках, соки, томатну пасту. Зараз я вже на пенсії. Здавалося б, треба спокійно жити та відпочивати, займатися здоров’ям. А тут війна та довгі місяці окупації з усіма її жахами. Виїхали звідти дивом. Слухаючі пісні я мимоволі згадувала ті події, а також поринала і у приємне, адже багато хорошого у житті проходило саме під ці пісні».
«Ми дякуємо «АрселорМіттал Кривий Ріг» та музикантам за концерт. Приємно слухати гарну музику та ще й у гарному виконанні, адже останнім часом ми переважно слухали свист ракет, які літали над головами, – говорить Віталій Бондаренко з села Твердомедово. – Доводилося також чути звуки вибухів та те, як руйнуються наші домівки та господарчі будівлі. Я працював сільським будівельником, це означає, що вмію робити усе. Коли росіяни приїхали, їм треба було залізти усюди. Ми їм даємо ключі – ідіть відмикайте. А вони по-людські заходити відмовляються, їм треба зайти тільки через зруйноване. Хто їх виховував, що їм у душу закладали? От якби слухали наших пісень, можливо були б іншими».
«АрселорМіттал Кривий Ріг» став першим і єдиним місцем роботи молодого захисника – помічника машиніста тепловоза управління залізничного транспорту гірничого департаменту Єгора Ляха.
На жаль, 25 січня поблизу міста Бахмута він загинув на полі бою. Йому назавжди залишиться 24 роки. Попереду мало бути яскраве та насичене життя. Єгор багато читав, мріяв, а ще він був справжнім патріотом, тому вже з перших днів сам пішов до військ Тероборони, згодом його мобілізували до лав ЗСУ.
«Я знаю Єгора ще зі студентства, разом вчилися, разом прийшли працювати на підприємство, – говорить в.о. заступника начальника локомотивної служби УЗТ ГД Анатолій Маціборський. – Він за короткий час встиг стати незамінним. Спокійний, врівноважений, Єгор за потреби міг замінити майстра локомотивного депо, адже міг працювати і з «залізяками», і організувати роботу підрозділу. Відкрита та щира людина, він завжди був готовий прийти на допомогу. Постійно вдосконалювався, рухався вперед, цікавився історією нашої країни. Він пішов на фронт, бо вірив, що захист країни – то справа його життя. Нічим не виміряти, кого ми втратили. Але він житиме в наших серцях і заради нього ми й самі будемо ставати кращими!»
Єгор був єдиним сином в родині. Усі – і батько, і мати, і захисник – працювали на нашому підприємстві. Батько героя зараз теж у лавах ЗСУ.
Під час війни порядок та умови надання відпусток зазнали чималих змін.
Фахівці департаменту з персоналу нашого підприємства надали відповіді на чергові запитання робітників щодо відпусток, як щорічних тарифних, так і без збереження заробітної плати.
Зараз ми можемо відпочивати лише 24 дні. Куди поділась решта днів відпустки і коли їх будуть компенсувати?
– Поки діє воєнний стан, працівник може використати зі своєї відпустки не більше 24 календарних днів. Невикористані дні відпусток зберігаються за працівниками і можуть бути використані в наступних періодах, після припинення або скасування воєнного стану.
Ті, у кого є маленькі діти, раніше могли брати і тарифну відпустку за графіком, і дитячу, коли потрібно. А як зараз, чи можемо ми брати до основної ще й дитячу відпустку?
– На період воєнного стану є можливість брати будь-які види відпусток. Але їх сумарна тривалість не має перевищувати 24 календарних днів.
Чи додаються лікарняні до відпустки?
– Якщо працівник захворів під час щорічної відпуски, то така відпустка може бути подовжена на кількість днів лікарняного листа з оплатою або перенесена на інший період.
Стосовно працівників, які зараз знаходяться закордоном. Що робити після завершення 90 днів відпустки без збереження заробітної плати? Працівника звільняють чи можна наново написати заяву?
– У відповідності зі змінами в законодавстві, які набули чинності з 19 липня 2022 року, у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку має надати йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів.
Якщо працівник вичерпав свій вищезазначений ліміт днів відпустки без збереження заробітної плати, то, безперечно, за ним залишається право подати заяву з проханням ще раз надати йому відпустку без збереження заробітної плати. Але слід враховувати, що ця заява буде розглянута керівником структурного підрозділу, який прийме рішення щодо можливості її надання, з огляду на виробничу ситуацію. У разі, якщо такої можливості немає, то відмова в наданні такої відпустки – в межах правового поля.
«Книга Асклепія» – так назвав свій роман, виданий незадовго до повномасштабного вторгнення, працівник нашого підприємства Євген Пантело.
Це вже третя книга нашого талановитого колеги, яка побачила світ. До цього були збірка поезії «Філософія життя» та фантастичний роман «Багряні тіні». Начальник зміни ТЕЦ, поет і письменник Євген Пантело почав роботу над ще одним романом, але поки що її довелося відкласти.
«Наразі книга не на часі, – каже Євген. – Є важливіші справи. Потрохи волонтерю, допомагаю захисникам. Беру участь у заходах, які організовує для переселенців туристичний клуб «Командор». Щасливий бути корисним. Нещодавно показував дітям-переселенцям свою колекцію комах. Бачили б ви щире захоплення цих обпалених війною дітлахів! Та й дорослих також. Їм дуже потрібна наша підтримка, як матеріальна, так і моральна».
Частину тиражу «Книги Асклепія» Євген виставив на продаж. Кілька книжок вже продав, а гроші перерахував знайомим з ВСУ, які використали їх на нагальні потреби своїх підрозділів. Про що ж цей захоплюючий роман? «Про кохання, про боротьбу добра та зла, – говорить автор. – Сюжет починається в африканській пустелі. Під палючим сонцем крізь піски прямує мандрівник. Він знесилений, потерпає від спраги. Від вірної смерті його рятує місцеве плем’я. Деякий час врятований живе з аборигенами, занурюється в їхню культуру, отримує сакральні знання. А далі він опиняється у Кривому Розі, у передмісті якого мешкає».
Основні події розгортаються саме в нашому місті. З описів можна легко впізнати Соцмісто, Довгинцеве, Центрально-Міський район. «Саме у парку Мершавцева, у районі човникової станції головний герой прогулюється з коханою на човні, – продовжує Євген. – Я намагався якомога яскравіше описати красу рідного Кривого Рогу, його парки, сквери, мальовничі береги річок. Всупереч стереотипам, наше місто надзвичайно зелене та затишне. Хочу, щоб кожен, хто читатиме роман, захотів приїхати до нас і переконатися в цьому. Криворіжці – гостинні люди. І тисячі переселенців, які знайшли тут свій прихисток від війни – яскравий тому доказ».
Але «екшну» у романі не менше, ніж лірики та краєвидів. Перед нами розгортається ланцюг драматичних, фантастичних подій, які відбуваються з головним героєм та його друзями. Сутички, погоні, розслідування, загадкові смерті… «Не хочу спойлерити, розкривати сюжет, – посміхається автор. – Бо буде ж нецікаво читати. Скажу лишень, що переможець в класичній сутичці добра та зла стане відомим лише тим, хто дочитає до останніх абзаців. Так я задумав і сподіваюся, що у мене вийшло зберегти інтригу до кінця».
Євген зізнався, що хотів у своєму романі ще раз показати, що Кохання має бути щирим і попри всі складнощі та негаразди – дарувати закоханим радість. Що творити Добро треба, не сподіваючись на якийсь зиск. Що головні цінності – це Людське Життя й Час, бо їх не повернеш, а гроші – на другому плані, бо врешті-решт їх можна заробити. Що головне не слова, а справи, і один з героїв роману каже, що Бог не слухає те, що ми кажемо, а дивиться на наші вчинки. Не треба злитися, заздрити, мститися. Треба просто жити, допомагати людям і радіти життю.
Євген Пантело до всього ще й учасник проекту з охорони праці та промислової безпеки під назвою «Бережи себе» (Take Care). Він проводить заняття з нашими працівниками, ділиться знаннями й вміннями, які допомагають безпечно працювати. На волонтерство та тренерство Євген витрачає майже весь вільний час. Тому літературні плани переносяться. Але не скасовуються.
«У 2022 році я планував випустити ще одну книжку, – говорить він. – Туди мали б увійти оповідання, написані на основі подій, що відбулися зі мною у різні періоди, а також фейлетони та афоризми». Але то вже після перемоги. Тоді візьмуся і за третій роман. Додалася ще одна ціль – перекласти два вже виданих романи українською мовою з російської і перевидати їх. А поки що працюємо всі разом на нашу перемогу».
25 січня разом з іншими майже сімсотма Тетянами нашого підприємства токар дільниці з виготовлення деталей та запчастин ремонтного цеху гірничого департаменту Тетяна Мажара відзначає іменини.
Одна з версій походження імені стверджує, що це давньогрецьке ім’я значить «упорядниця» чи «засновниця». Ну, тоді ремонтний цех дуже підходить Тетяні, адже ремонтувати – це ж означає приводити до ладу, впорядковувати. А якщо більш серйозно, то колеги справедливо вважають Тетяну однією з найкращих працівниць, професіоналом у токарській справі.
«Я прийшла до цеху одразу після училища, – розповідає Тетяна Мажара. – Мені дуже подобається моя робота. Здавалося б, механічна обробка металу, що тут такого? Але це ж красиво! Це справжнє диво, коли з непоказної заготовки виходить красива деталь. Приємно, що це справа твоїх рук. А коли йде срібляста стружка – це теж красиво. Тож моя професія дійсно пов’язана з красою. Я виточую шпильки, напівмуфти (усміхається), ну, чим не жіночий арсенал?»
Спілкуєшся з Тетяною і постійно хочеться посміхатися. Її сяйні очі та посмішка заряджають на позитив. Вона постійно чомусь вчиться, щось пізнає, розвивається. Недаремно ж в День її ангела, відзначають ще й День студентів, говорить жінка.
Для Тетяни дуже важлива родина. Тому свій колектив, свою робочу родину вона шанує та любить, а рідна домівка взагалі для неї – це місто сили. Коханий чоловік, двоє діточок і улюбленець родини собака Лорд. Свої рідних Танюша любить побалувати смачненьким. Це для неї найкращий відпочинок – приготувати смаколики. Жінка впевнена, що справжній дім має пахнути смачною випічкою. Є в Тетяни мрія – відвідати Львів та випити справжньої львівської кави. І вона це обов’язково зробить одразу ж після нашої Перемоги. А поки що жінка та її родина чим може допомагають нашим захисникам. Свого часу Тетяна навіть допомагала у виготовленні буржуйок. За будь-якої можливості сім’я передає нашим українським героям їжу, теплі речі. Як і більшість з нас, кожен на своєму місці, наближаючи перемогу. Тому на свою роботу Тетяна завжди поспішає із задоволенням, бо її праця – це теж внесок в економіку та підтримку країни, яка сьогодні бореться за свою Незалежність.
Цікаво, що серед працівниць ремонтного цеху є лише одна Тетяна, а ремонтний цех в житті жінки є єдиним місцем роботи. Тут вона працює вже 22 роки. «Наша Танюша» – з теплотою говорять про неї колеги.
«Це людина-сонечко, позитивчик, щира та відкрита душа, – продовжує начальник РЦ ГДІгор Малий. – Дуже радий, що така людина працює в нашому цеху. В неї завжди порядок біля верстата, вона доглядає за ним, дбає. Тетяна – наша помічниця. Яке б складне та оперативне завдання не потрібно було б зробити, вона завжди впорається на «відмінно». Тож бажаю їй й надалі залишатися перлиною нашого цеху. Хай вона та всі Тетяни нашого підприємства будуть щасливими, в їхніх домівках буде мир та спокій! З Днем ангела, Тані, Тетяни, Танюші!»
