Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Майже тисяча картин і… ліжко

Переселенці з інших міст України, які зараз мешкають у Кривому Розі, мали змогу побачити витвори мистецтва українських художників. Екскурсія стала можливою завдяки співпраці її організаторів – ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Інституту розвитку міста Кривого Рогу» та адміністрації картинної галереї ArtCraftOil.

«Побачивши картини, я навіть про час забула». «Я вже пенсіонер, але вхопив олівець і в захваті малюю, наче дитина». «В мене вже онуки, але в картинній галереї я побувала вперше у житті».

Так про свої перші враження казали учасники екскурсії – переселенці з Херсонської, Луганської, Харківської та інших областей України, які через війну приїхали до Кривого Рогу. Картинну галерею ArtCraftOil вони відвідали в межах волонтерського проєкту нашого підприємства «Разом».

«З переселенцями ми працюємо за багатьма напрямками, а зараз ще й долучаємо їх до культурного життя нашого міста, показуємо його красу та різноманітність, розбиваємо стереотипи про те, що тут самі лише труби та сірість, – говорить Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку «АрселорМіттал Кривий Ріг». – Мистецтво допомагає людям хоча б трохи відволіктися від сьогодення, а також надає життєвих сил та наснаги для кращого майбутнього».

Як зауважила Ганна Літвінчук, начальник відділу розвитку туризму «Інституту розвитку міста Кривого Рогу», художник живе в кожному з нас, тому, можливо, ця експозиція надихне когось і на власну творчість. Людям, які пережили багато неприємних, трагічних подій, треба якось підтримувати себе духовно. А ті, хто опікується переселенцями, будуть усіляко сприяти цьому й надалі організовувати цікаві заходи.

Залами експозиції

Ця картинна галерея розташована у самісінькому серці Довгинцівського району – поблизу залізничної станції Кривий Ріг-Головний. Експозиція галереї розмістилася в історичній будівлі – колись тут була одна із найстаріших шкіл Кривого Рогу. Зараз у затишних кімнатах галереї представлені витвори мистецтва українських художників. Тут розташовані майже тисяча картин.

«Також у нас проходять літературні вечори, бранчі, зустрічі з цікавими людьми, відбуваються фото та відео зйомки, інші заходи, – розповідає Марина Кравченко, директор картинної галереї ArtCraftOil. – Бачили в одній із кімнат велике ліжко? Багато людей запитують, навіщо воно тут. Це справжнісінький реквізит для лекції «Хіба це мистецтво?» київського художника-концептуаліста Євгена Барабана.

А взагалі з початку війни у нас майже у кожній залі було багато ліжок, адже картинну галерею ми тимчасово переформатували під готель для переселенців. Для багатьох сімей, які були вимушені покинути рідні домівки через бойові дії, ми облаштували тут усе необхідне для побуту: санвузли з гарячою водою, пральні машини, кухню. Також допомагали людям продуктами, одягом, іншими необхідними речами. Загалом сім’ї переселенців жили тут понад три місяці».

Серед переселенців, які співпрацювали з галереєю, були і родини художників. Одна з них – сім’я Ісаєвих, де підростає новий митець – дворічний Семен Ісаєв. У такому юному віці він вже сам створює картини у стилі абстракційного живопису. Їх можна побачити в одній із залів галереї на виставці «Дитячій». Тут все, як у звичайній дитячій кімнаті, є іграшки, речі для малечі. Але кімната пуста, покинута, в ній не лунає дитячий сміх. Усе це символізує втрачене через війну дитинство.

Автор картини дворічний Семен Ісаєв

Про війну говорить й інша експозиція – «Порожнеча». Тут розташовані полотна, на яких нічого немає. Концепція розкриває сьогоднішній внутрішній стан українців. На білих полотнах, порожніх цвяхах, що стирчать зі стіни, кожен глядач може побачити те, про що думає, уявляє, переживає під час війни. Керівники галереї говорять, що ідея авторів-митців має успіх у відвідувачів виставки. Сподобалась вона і переселенцям-учасникам нашої екскурсії. Кожній родині було що згадати та розповісти, адже кожна з них пережила свою особисту трагедію.

«Ніколи не думав, що у моєму житті буде війна»

Свою історію розповідає Олександр Сапсай, переселенець із Новоберислава Херсонської області. У Кривому Розі він мешкає лише три тижні. Увесь час від початку війни він був у рідному селі.

«Бомби, ракети, бомби, ракети. І все це майже увесь час летіло на наші голови, – витираючи сльози каже Олександр. – Розбите все. Разом із нашими будинками росіяни зруйнували наш світ, наше життя. За іронією долі я сам свого часу працював водієм автомобіля у російському Норильску. Моя жінка росіянка. Але зі мною вона вже 35 років мешкає в Україні. Вона проклинає ворогів за їх звірства за смерті наших людей і особливо діточок. Тим, хто на власні очі цього не бачив, не відчув ці всі жахіття, важко буде зрозуміти наші відчуття. Та попри все ми залишаємося живі, що безперечно радує.

Я ніколи не думав, що роздивлятися картини, ходити художньою галереєю, то так приємно! Дякую організаторам за цю можливість відволіктися від життєвих проблем. До речі, про «АрселорМіттал Кривий Ріг» (колишню «Криворіжсталь») я багато чув від своїх українських колег-водіїв. Вони казали, що то дуже велике підприємство. Хочеться його на власні очі побачити. От би ще на екскурсію туди!»

Олександр Сапсай

Про мистецтво та оптику

«Я і сама трохи художник, в Ізюмі, це Харківщина, вела гуртки образотворчого мистецтва, – розповідає Валентина Корєнюк. – Коли виїжджала з міста, то його вже бомбили. Вже майже рік, як в Україні йде війна, а я й досі не можу повірити, що все це відбувається з нами. Це неначе страшний сон. Хочеться розплющити очі, а навколо все мирно та тихо.

В мене ще є і інша професія – оптик. Я створювала лінзи та призми як для окулярів, так і для промисловості. Хто знає, можливо мої вироби використовуються і на вашому підприємстві?»

Валентина Корєнюк

«Худобу було дуже шкода, але людське життя важливіше»

«Враження від виставки просто колосальні! Соромно зізнатися, але це моя перша виставка в житті. Я із села Республіканець Херсонської області. Раніше працювала на пошті, а дома вела велике господарство,– говорить Наталя Непомняща. –Ракети на Берислав полетіли майже одразу від початку війни, а потім – і по нашому селу. У підвалі ми з родиною сиділи до останнього, не їхали, бо не могли залишити худобу. Та коли вже добре бахнуло по будинку, їхати довелося. До Кривого Рогу виїжджали вночі. Страшно було, їхали і плакали. Серце рвалося за тваринами, але що поробиш – людське життя важливіше. Тут нас  прийняли дуже добре, життя потроху налагоджується. Про Кривий Ріг та про ваше металургійне підприємство я раніше багато чула від чоловіка, який тут колись вчився на футболіста. Зараз вже на власні очі побачила місто та його таке різноманітне життя».

Наталя Непомняща (на першому плані)
Категорії
Наші люди

«Кожна людина – це окрема галактика»

Велика ріка тече спокійно, розумна людина не підвищує голосу, каже народне прислів’я. Саме таким з першої зустрічі сприймаєш начальника цеху уловлювання  коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» Романа Каренова, який нещодавно отримав нагороду до Дня компанії. До речі, він вважає, що це нагорода всього цеху, а не лише його персональний результат.

За роки праці на нашому підприємстві з Романом В’ячеславовичем доводилися зустрічатися не один раз. І завжди вражала його врівноваженість та те, як він вміє розказати та роз’яснити найскладніші речі, яких в коксохімічній справі вистачає. За 20 років праці на підприємстві він пройшов шлях від електрика до начальника цехів, спочатку цеху сіркоочищення, а зараз уловлювання. Цехи «з характером», непрості, і без них робота коксохіма неможлива.

«Останнє моє призначення – очолити цех уловлювання, я сприйняв, як виклик: або впораюся з цим, або мені нема чого тут робити, –  розповідає Роман Каренов. – У цьому, як і раніше, мені допомогла системність. Для мене – це будівництво певної системи в цілому: визначення проблеми, її вирішення, налагоджування необхідних процесів, певної послідовності – як має вирішуватися завдання, контроль за процесами і планування наперед. І, звісно ж, команда. Мені в моєму робочому житті завжди щастило на хороший колектив. Спочатку в мене були чудові вчителі: колишній начальник цеху сіркоочищення Олександр Охотніков, заступник начальника цеху сіркоочищення Анатолій Матяш. Сьогодні –  це мої колеги, які розуміють мене з пів слова».

Хто людей питає, той і розум має

Попри чималий робочий досвід начальник цеху уловлювання ніколи не боїться запитати, порадитися з людиною, незалежно від її посади чи віку. Адже всього знати досконало людина не може, говорить Роман, а от розвиватися варто постійно і у будь-якому віці.

«Розумові процеси ніколи не зупиняються, тому постійно потрібно дізнаватися щось нове, застосовувати в роботі нові практики, методи, знайомитися з сучасними процесами розвитку та змін у різних сферах, адже в житті все пов’язано. А ще, я вважаю, що завдань, яких не можна вирішити, не існує. Просто іноді потрібно на них подивитися під різним ракурсами і ретельно обдумати. Впоратися можна з усім. Пам’ятаєте наші блекаути? Такого ми раніше на коксохімі не переживали, але команда впоралася. Ми зберегли наше обладнання, вистояли», – продовжує Роман Каренов.

Для Романа Каренова кожна людина – це окрема галактика. Тому він намагається почути і зрозуміти кожного. Це вважливо, особливо на посаді начальника цеху. Адже ця посада означає не просто сидіння в «керівному» кріслі.

«Мені здається, що виконавцем працювати легше. Перед тобою поставили завдання і потрібно його виконати якісно, ти відповідаєш за себе і лише від тебе залежить, як це буде зроблено. А керівник має думати стратегічно. На його плечах відповідальність за всі процеси, які відбуваються у цеху: від малих до найбільших. Це і технологічні нюанси, і ремонтні роботи, підготовка та організація роботи підлеглих, побудова планів та шляхи їх виконання. Твоя помилка занадто дорого обходиться, тож бажано таких помилок не допускати ніколи. Твої союзники і помічники – це твоя команда», – говорить Роман Каренов.

Кожен день життя додає часточку мудрості

Кухар, бармен, електрик, начальник цеху складного виробництва, як вам такий шлях? В житті Романа В’ячеславовича було і є багато цікавого. Вже на нашому підприємстві він  брав участь у будівництві цеху сіркоочищення, який згодом і очолив, демонтажі та будівництві коксових батарей №№ 3-4 і 5-6.

«Я ніколи не думав, що залишуся на коксохімі так надовго. Прийшов на коксохім, адже була стабільна та нормальна зарплата, тут вже працювала моя дружина. На той час я встиг не лише в «общепите» попрацювати, а і курси прохідника закінчити, але працевлаштування не відбулось. Пам’ятаю, що «електричну» справу дуже любив, це в мене генетичне, – усміхається Роман. В мене дід був радіоелектроніком. Тому і я обрав професію електрика, потім вже була й вища освіта за спеціальністю «Електропривід та автоматика». Пам’ятаю величезну залізничну розв’язку та те, що ранок на коксохімі починався з вигуку дівчини з їдальні, яка обходила цехи та майстерні з кошиком біляшів та пиріжків і вигукувала «Біляші! Пиріжки!». Цікаві часи були. Але і зараз нам сумувати не доводиться. Часи складні, але це виклик, з яким ми всі, наша країна маємо впоратися».

Найтяжче народжується найцінніше

Зі 120 працівників цеху вловлювання 21 призвані до лав ЗСУ. На жаль, один з них загинув. Працівники цеху, як і чимало криворіжців, почали волонтерити, збирати на потрібну амуніцію, допомагати колегам на передовій. Й досі коксохіміки у вільний від роботи час допомагають хто чим може. Наприклад, вдома, в гаражах, в майстернях ремонтують автотехніку, донатять на ЗСУ. Навіть звичайна повсякденна робота на підприємстві, вважає начальник цеху, це теж будівництво шляху до Перемоги.

«Війна призвела до того, що ми стали більш свідомими. Так народжується нація, люди починають усвідомлювати свою приналежність. І це мене дуже радує, – говорить  Роман Каренов. – Насправді ми, кожен на своєму місці, можемо багато. Коли мої колеги поряд, то це додає впевненості, що ми з усім впораємося. Моя родина зараз поряд зі мною і це додає мені сил будувати плани на майбутнє, наприклад, поїхати всією родиною на відпочинок в Крим. Тож скорішої нам Перемоги. Так точно буде, це лише питання часу!»

Категорії
Новини

Відзначили найкращих, а святкуватимемо після Перемоги

17 січня відбувся захід, присвячений 90-й річниці з дня утворення первинної організації Профспілки металургів та гірників України «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Найчисельніша профспілкова організація підприємства почала свою діяльність ще за часів будівництва нашого заводу. Зараз вона входить до складу глобального профспілкового об’єднання IndustryALL, яке налічує біля 50 мільйонів членів у 140 країнах світу. Як розповіла її керівниця Наталя Маринюк, основними напрямками діяльності профспілки є робота з забезпечення належних умов праці, побуту та відпочинку працівників, справедливої заробітної плати, підготовка законопроектів з діяльності профспілок, охорони та оплати праці тощо. З початком повномасштабного вторгнення в Україну російський військ додалися ще кілька надважливих завдань.

«Ми продовжуємо забезпечувати наших мобілізованих працівників необхідним, – говорить Наталя Маринюк. – Вже передали захисникам бронежилети, кевларові каски, тепловізори, генератори, спальні мішки, термобілизну та багато іншого. Наша організація взаємодіє з колегами за кордоном, які на початку війни виходили на мітинги і вимагали від своїх урядів допомагати Україні та вводити санкції проти Росії. Ми отримали гуманітарну допомогу від працівників «АрселорМіттал» з Бремена, Ґента, інших міст. Вона була спрямована воїнам, переселенцям, до лікарень. І це лише невелика частина того, що зробили й роблять наші активісти, волонтери».

Наталя Маринюк привітала активістів, ветеранів, кожного з 16 тисяч членів організації, подякувала усім за енергію та плідну працю. Також пролунали слова подяки на адресу керівників підприємства на чолі з генеральним директором Мауро Лонгобардо за плідну взаємодію на благо працівників та зусилля, спрямовані на збереження трудового колективу, робочих місць, незважаючи на досить скрутне фінансове становище підприємства. Вона наголосила, що цей скромний захід обов’язково матиме продовження після перемоги, і запросила всіх на майбутнє святкування 90-річчя.

Виконуючий обов’язки генерального директора підприємства Сергій Плічко щиро привітав первинну організацію ПМГУ зі знаменною датою та подякував за допомогу, яку вона надає менеджменту підприємства у сфері захисту працівників, особливо протягом важких воєнних часів. Він побажав всім здоров’я та благополуччя, пережити ці складні часи, перемогти і всіма силами взятися за відновлення роботи підприємства та відбудову України.

Найактивніші учасники профспілкової організації отримали нагороди, серед яких і найвища нагорода підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», грамоти та подяки підприємства. Також ювілярів привітали голова Центральної ради ПМГУ Олександр Рябко та голова криворізької організації ПМГУ Анатолій Макаренко. Вони також нагородили ветеранів та профспілкових активістів. А від департаменту з персоналу учасники заходу отримали чималенького торта, яким усі присутні одразу ж і поласували.  

Вітаємо найчисельнішу профспілкову організацію з 90-річчям! Бажаємо подальших успіхів у роботі на благо працівників підприємства та на нашу Перемогу!

Категорії
Наші люди

Якщо «портал» працює – варто ризикнути

Швидко перекваліфікуватися з металурга в рудозбагачувальника і навпаки – це реально. Про що свідчить приклад нашого колеги Олександра Григор’єва.

Сьогодні «АрселорМіттал Кривий Ріг» разом з усією Україною переживає непрості часи. Сортопрокатний цех № 1, як і більшість цехів, на даний момент не випускає продукцію. Але обладнання підтримується у належному стані і готове до запуску у будь-який момент. За це відповідає заступник начальника сортопрокатного цеху №1 з виробництва Олександр Григор’єв, який нещодавно отримав найвищу нагороду підприємства – «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»».

Як розповів начальник СПЦ-1 Олександр Курочкін, заступник з виробництва виконує величезний обсяг роботи і робить це сумлінно та талановито. До війни замовлень на продукцію було достатньо, і всі три стани працювали. «Зона відповідальності у Олександра дуже широка, – говорить начальник цеху. – Не даремно ж заступника начальника з виробництва ще називають першим заступником. Він відповідає за процес виробництва, виконання плану, охорону праці, стан обладнання, його ремонти та інше. Незважаючи на те, що Григор’єв працює в цеху всього три роки, він добре з усім справляється, є чудовим організатором та керівником. Тож нагороду заслужив».

«Взагалі то я мріяв про футбольну кар’єру, – посміхається перший заступник. – Наполегливо тренувався, хотів стати Блохіним або Рональдо. Батьки працювали у нашому гірничому департаменті. Батько починав слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці, а на пенсію пішов з посади начальника цеху. Мати працювала сепараторником у цьому ж цеху. Тож і я вирішив пов’язати свою долю з цим підприємством: пішов вчитися на механіка, хотів ремонтувати металургійне обладнання. Але лише до того моменту, поки не потрапив на практику в один з прокатних підрозділів».

Захоплююча динаміка вогняного металу, магія перетворення масивного сталевого злитку на заготовку, а потім на тоненьку катанку так вразили студента, що він перевівся на іншу – прокатну спеціальність. Працювати почав на блюмінгу прибиральником окалини, а потім опанував професію оператора поста керування станом гарячої прокатки 1250. Але Олександр  відчував у собі хист організатора, керівника. У прокатних цехах вакансій майстра не було, а у гірничому департаменті тоді потрібен був майстер. Перед ним відкрився портал можливостей. Олександр ризикнув і опинився у цеху, де колись працювали його батьки.

«Прокатка та збагачування руди суттєво відрізняються між собою, – розповідає Олександр. – Необхідно було терміново перекваліфікуватися. Але головне – дуже захотіти. Весь вільний час між роботою і сном я займався самоосвітою, вивчав процеси, обладнання. Інформацію брав у бібліотеках, інтернеті та під час спілкування з досвідченими робітниками. Але професійні знання для керівника – то лише одна складова, а інша – це вміння працювати з людьми. Індивідуальний підхід обов’язковий. Тому розвивався у цьому напрямку».

Категорії
Новини

Медики підприємства допомагають переселенцям зберегти здоров’я

Фахівці медичного центру «Стіл Сервісу» долучилися до волонтерського проєкту «Разом». Вони поділилися з переселенцями порадами, як захиститися від простудних та вірусних захворювань, відповіли на актуальні питання людей щодо здоров’я та перевірили у охочих тиск і рівень кисню у крові.

Звичайний гуртожиток в одному з мікрорайонів Кривого Рогу. Як і в інших, там зараз мешкають люди, яким через війну довелося покинути рідну домівку. Більшість з них – це молоді матусі з дітьми та люди похилого віку.

Коли поспіхом і часто під вибухами вони від’їжджали з дому, погодьтеся, мало хто думав про медичні картки чи календар щеплень. Але вже у безпеці, коли нерви трохи заспокоїлися, люди почали звертати увагу на своє здоров’я, дізнаватися де можна вакцинуватися від ковіду або лікувати хронічні хвороби.

На зустрічі з медиками були переважно молоді матусі

«У розпалі сезон грипу, та і коронавірус раз у раз нагадує про себе, тому я тут – послухаю, що каже лікар, поставлю свої питання, – говорить Юлія Куліш, мешканка селища Велика Олександрівка. – Я зараз у декреті, а до війни працювала у Херсоні лаборантом зернових і олійних культур. У Кривому Розі я з родиною мешкаю з середини вересня, місто прийняло нас, наче рідних. Допомога надходить звідусіль, а зараз ще й від медиків такого великого підприємства, як «АрселорМіттал Кривий Ріг».  

«Консультація медиків для мене важлива, адже я виховую сина і зацікавлена, щоб він зростав здоровим та щасливим. А зараз медики приїхали до нас, це дуже зручно, – розповідає Юлія Бляха, мешканка села Вавилове Миколаївської області. – Від війни ми рятувалися спочатку у Вінницькій області, а зараз у Кривому Розі».

І мамі цікаво, і малому було чим зайнятися
Місцевий пухнастик був найтихішим «слухачем»

«Медичний центр долучився до проєкту «Разом», адже люди, які через війну були вимушені покинути рідну домівку, на новому місці дуже потребують медичних консультацій та можливості поділитися з фахівцями своїми історіями, проблемами, просто поговорити. Цього разу ми дали поради, як захиститися від  гострих респіраторних захворювань, в тому числі грипу і Covid-19, та приділили увагу питанню вакцинації. Наступного разу піднімемо й інші питання щодо здоров’я, які цікавлять людей, – сказала Наталія Гардань, головний лікар медичного центру ПП «Стіл Сервіс».

«Волонтерський проєкт «Разом» розпочався з літа минулого року. Він народився за ініціативи робітників нашого підприємства як можливість допомогти людям соціалізуватися у новому для них місті. Ми знайомили нових криворіжців з історією та особливостями Кривого Рогу, нашого підприємства, долучали їх до культурно-мистецьких заходів, творчих майстер-класів тощо. Зараз за допомогою наших колег-медиків ми розпочали серію зустрічей на теми здоров’я, гігієни, профілактики захворювань. Ці теми підказали самі люди, адже здоров’я актуально завжди, не лише в умовах війни, – зауважила Марія Головань, фахівець департаменту із соціального розвитку ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Категорії
Наші люди

Лікар тридцятитонних залізних «сердець»

Розібрати тепловоз до гвинтика і зібрати, щоб він був наче новий – та легко! Так говорять про слюсаря з ремонту рухомого складу управління залізничного транспорту гірничого департаменту Максима Діденка, нагородженого до Дня компанії. Він безперечно на це заслужив, зазначають його колеги.

На підприємстві Максим Юрійович працює вже понад двадцять років. В цех прийшов після армії і серцем прикипів до цих «залізяк» раз і назавжди. Хоча копирсатися з технікою слюсарю завжди було до душі. Першою «жертвою» цього кохання став дідів мопед. Тоді десятирічний хлопець його таки розібрав, потім з дідом все наново зібрали –  і ним знову можна було їздити, розповідає Максим Діденко.

«Я не уявляю іншої роботи. Тепловози, наче люди. Кожен з них зі своїм характером, у кожного є серце – це його двигун. Ось я, як дизеліст, на цьому і спеціалізуюся, – розповідає Максим Діденко. – Щоб там не казали, а працювати мені легко, адже маю досвід і люблю свою роботу. З усім іншим впоратися нескладно. Приходить тепловоз і все, наче у людини. Спочатку діагностика. Правильно поставив діагноз – далі справа вправних рук «лікаря». В нашій «лікарській» бригаді з ремонту дизеліст Ігор Бойко, електрик Сергій Безсильний. Одній людині тут точно не впоратися. Щоб ви розуміли, дизель-агрегатна  установка (двигун разом з генератором) важить приблизно 30 тонн. Отакі «серця» доводиться «оперувати».

Одним зі складників свого успіху на роботі Максим вважає і гарних наставників. У нього це були Олександр Сторчак та Юрій Лук’яненко. А ще – допитливість та справжня любов до роботи. Він тепер і сам навчає тих, хто приходить опановувати ремонту професію. Бо фахові працівники завжди потрібні. Це, на жаль, підтвердила і війна.

Зараз 71 працівник з управління залізничного транспорту ГД служить на передовій.

«24 лютого я був  у відпустці. Про напад дізнався з новин, – продовжує слюсар. – Я знаю на власному досвіді, що таке війна (Максим був у АТО – авт.). Насправді мій колектив вона лише згуртувала, бо в нас гарні люди. Наші колеги воюють. Ми теж тут не б’ємо байдики, спочатку у вільний час плитоноски робили, зараз виготовляємо «кошки» для саперів. Зараз моя дружина з дітьми за кордоном, і ця розлука мені складно дається. Але рятує саме робота. А ще папужки-нерозлучники. В мене їх п’ятеро. Приходиш з роботи –  і наче до лісу потрапляєш, щебечуть… Нічого, все витримаємо, вистоїмо, і скоро пташки будуть про Перемогу щебетати. Дуже чекаю на повернення рідних додому і всіх наших захисників живими та здоровими. І це найголовніше моє бажання на цей рік».