У копровому цеху продовжується серія ремонтів виробничих та побутових приміщень у будівлі механічної майстерні першої дільниці. На сьогодні тут вже відремонтували кімнату електромонтерів. Відновили та обладнали приміщення чергових слюсарів, в якому раніше була проблема – затікала вода.
Слюсар-ремонтник Сергій Федьоха виглядає дуже задоволеним. «Відверто кажучи, раніше навіть заходити сюди не хотілось, – розповідає він. – Зі стелі капало, почувалися, як всередині підводного човна. Навіть текло! Наша бригада ремонтує складне обладнання: крани, екскаватори, навантажувачі, які використовуються для переробки металолому, підготовки його для конвертерного цеху. Для цього ми повинні підготувати запчастини. Ну, а в таких умовах яка робота? Дуже було прикро. Пообідати не було де, навіть руки помити».
Ремонтувати майстерню сенсу не було, бо через дірявий дах вода текла і руйнувала все у середині – стіни, стелю, меблі. Коли ж замінили покрівлю і стало сухо, то тоді й розпочався ремонт. Пошпаклювали стелю та стіни, пофарбували їх у корпоративні кольори, поклали плитку у зоні рукомийника, замінили сантехніку, впорядкували робочі місця, відновили шафи для речей та інструментів.
Завдяки зусиллям працівників копрового цеху та «Стіл Сервісу» працювати стало безпечно та комфортно.
«Зараз на вулиці спекотно, а встановлений кондиціонер дає прохолоду. Тож можна після «гарячої» роботи в обідню перерву із задоволенням поїсти та чайку випити. Робота робиться, техніка ремонтується, ми задоволені», – завершує Сергій Федьоха.
Зараз у будівлі тривають роботи у приміщеннях чергових електромонтерів та водіїв навантажувачів. У планах – відремонтувати токарну майстерню.
24 лютого стало для Сергія Письменного третім днем роботи на посаді майстра з устаткування КЦ-1. А взагалі він вже 17 років працює на нашому підприємстві.
Оновлення у кар’єрі у Сергія прийшлося на складний період: третій день вторгнення, навколо розгубленість, у багатьох опускалися руки. Але дозволити собі такого майстер не міг. Вдома на нього чекала родина, на роботі – колеги, яким треба було показати: все під контролем, з усім впораємося, а перемога –лише питання часу.
Сергій розповідає: «І зараз прихожу до цеху і хочу почути, як працює техніка, як гримить, гуркотить, рухається все коксохімічне виробництво. На жаль, поки що цієї робочої музики немає. Але робота в нас є, і це головне. Навіть за апаратами та агрегатами, які зараз перебувають на вимушеному відпочинку, потрібно доглядати. Ми використовуємо цей час, аби ретельно проінспектувати коксовиштовхувачі, дверез’ємні та вуглезавантажувальні машини. Я відповідаю за електричну складову цих велетнів».
Саме велетенськими Сергій сприйняв розміри устаткування коксохіму, коли вперше прийшов до цеху 17 років тому. До цього часу гадав, що цех – це стіни та стеля, а потрапив на відкритий майданчик, де рухалися машини розміром з три- або п’ятиповерхові будинки. Не злякався тоді, впорався. Сьогодні ця витримка та наполегливість допомагають йому у роботі за воєнних умов. Працювати під сиренами непросто. Але Сергій говорить, що в його робочій практиці взагалі легко не буває.
«Ми наче екстрена допомога. Пам’ятаю аварійну ситуацію на трансформаторних підстанціях декілька років тому. Мене тоді вночі підняли. Адже від цих підстанцій живилися всі машини наших коксових батарей, тож довелося і ночувати на роботі. Тесть та теща мені приносили «тормозки», вони теж працювали тоді на заводі. Додому не пішов, доки не ліквідували небезпечну ситуацію. Я впевнений, що ми можемо впоратися з будь-яким авралом», – каже Письменний.
Але найскладнішим у своїй роботі майстер вважає не роботу з технікою, а вміння підібрати ключик до кожної людини та змінювати думку інших про… недобросовісних електриків. Колись почув від колег-заводчан: «О, один електрик до тебе вже тут був, йому все «до лампочки». І тоді найкращою подякою для Сергія стали слова тих самих людей: «Сергій, де ти був раніше?». Тепер в них все працює, як швейцарський годинник. Майстер цінує свою робочу репутацію, вона є його візитівкою.
«Сьогодні двоє моїх підлеглих служать у ЗСУ, ми кожного дня працюємо під сиренами, але це наша країна, наш фронт, на якому ми маємо вистояти. Моїм синам подобається майструвати літаки, човни, програмувати, але вже доводилося разом робити «спецкоктейлі», плести сітки. Ми любимо наш Кривий Ріг, із задоволенням ходили на екскурсії містом у мирний час. Чекаю нагоду це все повторити ще не один раз. Усі в моїй родині вірять у сили наших захисників, міць міста і його людей. І ця віра та впевненість у власних силах – для мене найкращі інструменти, які безперечно допоможуть нам не лише вистояти та вберегтися, а й рухатися далі», – говорить майстер Сергій Письменний.
В останню неділю серпня в Україні відзначають професійне свято представників однієї з найбільш небезпечних мирних професій – День шахтаря.
Щоб бути шахтарем треба мати сильний характер, говорить підземний електромеханік Юрій Карамушка. «Я з шахтарської родини, тому й не вагався, куди піду працювати. В шахті вже 30 років. Працював кріпильником, слюсарем, скреперистом, зараз електромеханіком. Під землею я вдома. Вже давно навчився навіть на око відрізняти найкращу породу, вона в нас синього кольору. Якісна порода, як і люди, що тут працюють. Напередодні свята бажаю миру, спокою та здоров’я всім колегам!», – сказав Юрій.
Цьогоріч напередодні Дня шахтаря найкращих представників гірничої справи у шахтоуправлінні ГД привітали та відзначили грамотами міського та Саксаганського виконкомів.
«Місто вдячне шахтарям підприємства, яке від перших же днів війни долучилося до захисту Кривого Рогу від окупантів. Сьогодні шахтарі працюють без зупинки, і це вже економічний захист нашої країни. Тільки разом ми всі здобудемо перемогу», – сказав заступник Криворізького міського головиОлександр Катриченко.
Героями свята стали:
– Олександр Жихарєв, машиніст бурової установки,
– Юрій Карамушка, електромеханік,
– Олександр Резінкін, електрослюсар черговий та з ремонту устаткування,
– Ігор Стеценко, прохідник,
– Олександр Сьомік, прохідник,
– Володимир Муленко, гірник очисного забою,
– Роман Швайдак, машиніст конвеєра.
В шахтоуправлінні «АрселорМіттал Кривий Ріг» працює майже 900 сильних духом, міцних тілом, щирих та відвертих професіоналів підземної справи. 108 з них зараз мобілізовані до лав ЗСУ і захищають нашу країну на передовій. А ті, хто залишився у Кривому Розі, теж з когорти сміливців, адже шахта не приймає слабких та невпевнених, говорять шахтарі.
«Я впевнений, що в нас працюють люди з особливим характером, перед якими не може встояти найміцніша гірська порода. З такими колегами ми впораємося з будь-яким завданням, вистоїмо, переможемо і побудуємо ще не один новий горизонт, – сказав директор ШУ Антон Чирва. – Дякую всім, хто наділений особливим шахтарським геном, який допомагає у роботі, надає сили та витримки. Бажаю міцного здоров’я, спокою та затишку у домівках і щасливої вдачі!»
Ольга працює акушеркою в поліклініці метвиробництва «Стіл-Сервісу». Напевне, її знають більшість жінок нашого підприємства, адже вона стоїть на варті жіночого здоров’я. Вона завжди приємно посміхається і дуже уважно ставиться до людей.
– Першого жовтня виповниться чотири роки, як я влилася до колективу лікарів нашого медцентру. До цього встигла закінчити Криворізький медичний коледж, попрацювати у першому пологовому будинку, у поліклініці, яку більшість мешканців району Першої дільниці знають, як «Будівельник».
Нам, хто народився 31 рік тому, довелося бути першими у багатьох сферах. Наприклад, ми першими відчули реформу середньої школи. Пам’ятаєте, коли «перестрибували» через клас? У нашому випадку – це був четвертий клас. Також наше покоління першими вже в обов’язковому порядку здавали ЗНО. З отриманими балами без усіляких виснажливих іспитів ми вступали до різних навчальних закладів. З комп’ютером наше покоління, як кажуть, народилося. Отже, опановувати будь-що нове, бути однією з перших у різних справах – це для мене легко, природно, нормально.
Я завжди хотіла працювати у медцентрі підприємства. Наші поліклініки вони якійсь інші, розумієте. Тут цікаве обладнання, все комп’ютеризоване, чисто, гарно, затишно. А колектив який! І я не перебільшую. Крім того, з підприємством пов’язана уся моя родина – дідусь Олег Гордієнко (а згодом і мій батько Андрій Гордієнко) працювали в ЦРМО-3. Мама Таїсія Петрівна працює токарем у вальцетокарному цеху.
День Незалежності завжди у моєму житті був святом, по-іншому не було ніколи. Ми збиралися родиною та йшли до парку ім. Мершавцева, до водички, човникової станції. Та цього року день народження незалежності нашої країні відзначимо на роботі, бо триває війна, тут не до веселощів. Але я хочу усім побажати скорішого миру, щастя та, звичайно ж, міцного здоров’я!
Війна однаково виснажує тих, хто покинув свої домівки і намагається пристосуватися до нового життя, і тих, хто приймає переселенців та з усіх сил допомагає з житлом, їжею, одягом тощо – всі потребують підтримки й допомоги. Тому «АрселорМіттал Кривий Ріг» взявся за нові виклики й спільно з міською владою запровадив спеціальний проект «Разом», який допомагає з соціалізацією та адаптацією нових мешканців міста.
Як народився цей проект, слухайте подкаст з однієюз його організаторів Валерією Рясною,фахівчинею з роботи з навчальними закладами«АрселорМіттал Кривий Ріг».
Протягом липня-серпня волонтери – співробітники підприємства та студенти проекту «Нова фабрика» – відвідали 21 центр внутрішньо переміщених осіб й провели для майже 1000 людей понад 50 заходів.
Екскурсії Кривим Рогом – родзинка проекту. За ці два місяці відбулося 9 мініподорожей, до яких приєднались понад 250 людей. Об’їхати за день все місто неможливо, тому в програмі тільки найвизначніші місця. Розповідаючи цікаві факти про ту чи іншу локацію, гідеса Марія Головань завжди залишає інтригу, щоб нові мешканці продовжували досліджувати Кривий Ріг навіть після екскурсії.
– Місто в нас довге, тому вивчати його можна протягом всього свого життя, – каже Марія Головань,гідеса тафахівчиня з роботи з навчальними закладами «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Під час прогулянок вулицями та парками міста, люди пізнають його історію, знайомляться з видами підземних надр, завдяки яким воно живе, та дізнаються, хто все це видобуває.
Крім того, екскурсії допомагають новим мешканцям не лише відволіктись, а й побачити важливі об’єкти інфраструктури, зони відпочинку тощо.
Eкскурсія до Центральної бібліотеки КЗК «Міська бібліотека для дорослих» Криворізької міської ради
Участь взяли і діти, і дорослі, й люди у віці. Останні, до речі, не менш цікавляться різноманітними заходами, і творчими теж. Тож для цієї категорії людей волонтери організували ще й літературні вечори з піснями під гітару.
Про маршрут екскурсії та чим наповнене дозвілля людей старшого віку дивіться у відео
Людям поважного віку найнеобхідніше – це виговоритись, вивільнити свої емоції, заспівати пісню чи прочитати вірш, який надихне їх на подальше життя.
Кожна зустріч спрямована на контакт та психологічне розвантаження, яке необхідне як дорослим, так і дітям.
Для малечі волонтери проводять цілий комплекс заходів. Один з них – арт-терапія, під час якої діти малюють темними кольорами свій страх з одного боку аркуша паперу, а з іншого боку – розфарбовують його яскравими олівцями. У такий спосіб вони виплескують свої емоції та вчаться знаходити свій власний маленький промінчик світла у темряві.
Окрім того, до програми входять різноманітні майстер-класи, рухливі та настільні ігри, які відволікають, навчають і розвивають вміння та навички дітей. До активностей часто приєднуються і бабусі, які піклуються про своїх внуків, поки їхні батьки працюють, щоб заробити на життя. Не всі дорослі, на жаль, можуть взяти участь у розважальних чи корисних заходах. Особливо заклопотані матусі, які намагаються і знайти заробіток, і вирішити побутові проблеми.
В процесі такої взаємодії з переселенцями волонтери підприємства підмічали їхні потреби й намагались закривати їх. Саме тому представники «АрселорМіттал Кривий Ріг» зустрілися з багатодітними родинами й вручили їм сертифікати на пральні машини, бо без такої технічної підмоги вдома часто буває не до відпочинку. Детальніше про подію у відео.
Під час зустрічі люди розповідали історії евакуації своєї родини та знайомих, ділились проблемами, з якими зіштовхнулися, і у чому потребують допомоги зараз. Також разом з представниками компанії обговорили потреби наступного сезону. Тож волонтерський проект «Разом» продовжуватиметься.
Попереду ще багато випробувань, тому усім нам необхідно зміцнювати свої сили і витримку. І на полі бою і в тилу – усі ми маємо перемагати ворога і допомагати тим, кому ця допомога потрібна. Разом переможемо.
Ірина Мядіна – медична сестра поліклініки МВ «Стіл Сервісу». Вона з посмішкою говорить, що напевне риса допитливості притаманна кожному з людей, народжених у 1991-му, тому їй хочеться все спробувати, всьому навчитися, все, як кажуть, пропустити крізь себе.
– Я ніколи не хотіла йти в медицину. Мріяла стати вчителем, потім перукарем, майстром манікюру. Останні дві професії вже потім успішно опанувала, тож, якщо потрібно, можу навести красу будь-кому. Але на початку (після школи) працювала санітаркою в 11-й міській лікарні. Мене там запримітили і сказали, щоб йшла вчитися до медколеджу. Так я і зробила, і тепер цим дуже задоволена, бо, як виявилося, допомагати людям – це моє покликання. Але роздивлятися навколо – що і чому ще можна навчитися – я не припинила. От тепер, наприклад, хочу опанувати косметологію та ін’єкційну медицину.
Я народилася вже у вільній країні і знаю її саме такою, якою вона є зараз. Дідусь розповідав, як жили люди за радянських часів, з якими складнощами стикалися. Наприклад, слухаєш, наче казку, про величезні черги в магазинах, про пусті полиці там, про дефіцит, про заборону вільно говорити. Хочеться, щоб подібного в нашій історії вже більше ніколи не було.
Нам треба орієнтуватися тільки на все краще та сучасне. А для цього треба вчитися, розвивати себе, відстоювати у різних питаннях свою точку зору. Та перш за все треба очистити нашу землю від ворога, відстояти нашу волю та незалежність. Ми зараз всі, кожен на своєму місці, робимо це, і ми обов’язково переможемо!
