У вуглепідготовчому цеху коксохімічного виробництва «АрселорМіттал Кривий Ріг» впровадили технічні заходи для підвищення рівня безпеки на залізниці.
Для металургії потрібен кокс, а для виробництва коксу необхідний вугільний концентрат. Його поставляють на завод залізницею. Донедавна доступ до вагоноперекидача, який вивантажує концентрат, та до залізничних колій біля нього був, як то кажуть, вільним. Працівник підрядної організації «Стіл Сервіс Груп» Роман Іскрук, який разом з колегами керує роботою вагоноперекидача, має не дуже позитивні спогади про відкритий доступ, та воно й зрозуміло.
«До вагоноперекидача запросто потрапляли сторонні люди: не пов’язані із залізницею працівники КХВ, охоронці підприємства, та й просто сумнівні персони невідомо звідки. Хто тільки до нас не забрідав? – згадує Роман Іскрук. – І мало того, що сам вагоноперекидач – дуже небезпечне устаткування, якщо занадто допитливі вирішать його дослідити, та ще й по колії поруч пускають вагони, які їдуть своїм ходом з гірки, тому їдуть тихо, що особливо небезпечно. Я відповідаю за безпеку процесу розвантаження, тож на серці було неспокійно. Зараз же навантаження на мою нервову систему значно зменшилося, бо нові безпекові загорожі сконструйовані так, що тепер ми повністю контролюємо процес потрапляння людей на цю територію».
Тригером для встановлення захисних загорож став нещасний випадок, що стався минулого року на одному із зарубіжних підприємств «АрселорМіттал». «Тоді на залізниці загинула людина, і було вирішено діяти на випередження, щоб не допустити такого у нас, – розповідає провідний інженер з охорони праці департаменту з охорони праці та промислової безпеки нашого підприємстваВолодимир Бакуменко. – Один із заходів розробили саме для вагоноперекидача вуглепідготовчого цеху. Встановили загорожі, запобіжні змійки, поставили хвіртку з електронним замком. Тож тепер без дозволу машиніста через територію вагоноперекидача не пройде жодна людина. І такі технічні заходи, коли більше покладаються не на свідомість людей, а на фізичне блокування доступу до небезпек, я вважаю найнадійнішими».
Над розробкою заходу також працювала інженерка з охорони праці «Стіл Сервіс Груп» Вікторія Рябоконь. «Ми намагалися отримати чіткий і практичний алгоритм пропуску на територію: у конструкції захисної споруди є кнопка, людина на неї тисне, машиніст вагоноперекидача бачить це на своєму пульті керування і ухвалює рішення – кого пропустити, а кому, як то кажуть, немає там чого робити. І відкриє він замок лише завершивши операцію й вимкнувши устаткування. Завдяки цьому перехід став прогнозованим, контрольованим, а ризики практично усунені. До того ж коли з гірки їде вагон, то замок не відімкнеться, поки вагон не проїде на небезпечну відстань».
Нещодавно своє професійне свято відзначили працівники швидкої допомоги. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» у найкритичніші моменти на допомогу людям поспішають медики здоровпунктів медичного центру підприємства разом зі своїми помічниками – водіями автомобілів «швидких» автотранспортного управління. Про залаштунки буднів медичних рятівних «патрулів» ми розкажемо на прикладі двох бригад здоровпунктів – «Центрального» МВ та СПЦ-2.
Відлік часу – по хвилинах
Автомобіль з червоним хрестом та емблемою «АрселорМіттал» мчить дорогами підприємства, швидко долаючи міст. Уявіть, що міст це символічна відстань від людського життя до смерті. І все залежить від того, чи дозволять медики постраждалому перетнути цей міст. А на порятунок у них є лічені хвилини.
«День на день не приходиться. Буває, коли викликів зовсім немає, а трапляється… Такі виклики зазвичай починаються однаково – дзвінок: «Терміново виїжджайте», «Допоможіть»! А далі все по секундах. У нас завжди напоготові медичні кейси з усім необхідним, у «швидкій» все по поличках – ідеальний порядок. Це необхідність, адже в екстрених ситуаціях ми майже з заплющеними очима маємо швидко знайти потрібне, щоб врятувати людину та вчасно довезти її до лікарні. А випадки бувають різними, від «людині погано», з підозрою на підвищений тиск або серцевий напад, «голова запаморочилася», до допомоги через «прильоти». Для нас це завжди чималий стрес, до такого звикнути просто неможливо, та й не треба», – говорить медсестра Центрального здоровпункту МВ Надія Подорець.
Надія Подорець
Надія має вже чималий досвід роботи медиком – 29 років. По закінченню Криворізького медичного тоді ще училища, майстерності у професії вона набувала у залізничній, першій міській лікарнях. А з відкриттям санаторію-профілакторію «Роднічок», що колись належав НКГЗК, перейшла туди. Потім дорога привела її до здоровпунктів автотранспортного цеху, мартенівського, конвертерного, а згодом і сюди – до «Центрального» МВ.
За роки роботи тут Надія вже добре вивчила географію підприємства, жартує, що немає жодного цеху, де б вона не була. Та справжній знавець промислових доріг її колега – водій АТУ Сергій Царенко, за кермом автомобіля швидкої допомоги він вже 25 років.
Сергій Царенко
«Загальний водійський стаж у мене набагато більший, починав з вантажних машин, керував і великовантажними. А зараз моя робота – разом з медиками підприємства допомагати людям, адже я не просто водій, я їхній помічник, – зазначає Сергій Царенко. – Я не тільки швидко та безпечно довезу хворого або постраждалого до лікарні, а й буду корисний медикам – принесу, що потрібно, допоможу надати першу допомогу, адже ми проходили спеціальну медичну підготовку. Якщо людині стане зле, якщо вона впала та забилася, а поряд не буде медика, я не розгублюся, допоможу, бо маю відповідні навички».
«Дівчача» бригада
«Працювати в команді, відчувати, що ти не один – це про нас. Якщо хтось думає, що ми у різних здоровпунктах підприємства працюємо самі по собі – це не так. Між собою ми завжди на зв’язку, консультуємося одна з одною, обмінюємося інформацією, допомагаємо. Таке професійне єднання я відчула одразу, коли тільки прийшла працювати до служби здоровпунктів підприємства, а тут я лише пів року. Наш здоровпункт розташований у серці «прокатного світу», хоча, звісно, ми стежимо за здоров’ям не лише прокатників, а й представників інших професій, – у розмову вступає фельдшерка здоровпункту СПЦ № 2 Єлизавета Жуковська.
Єлизавета Жуковська
Єлизавета з дитинства мріяла стати медиком. Професію набула у Криворізькому медичному коледжі, і робітнича стежка одразу привела її до служби здоровпунктів «АрселорМіттал Кривий Ріг». Спочатку вона тут стажувалася, а зараз вже працює повноцінно.
Та з першого дня роботи, з першого свого самостійного виїзду на виклик до СПЦ № 1 Єлизавета зрозуміла, наскільки її робота особлива та важлива – тут велике та складне підприємство, працює багато людей, є свої правила та традиції, особливе ставлення до охорони праці, яке стосується усіх без винятку. Все це велика відповідальність і під час роботи у здоровпункті, і під час виїздів до цехів.
На виклики Єлизавета виїжджає разом зі своєю напарницею – водійкою автомобіля швидкої допомоги Тетяна Рудько.
Тетяна Рудько
«У нас у здоровпункті СПЦ № 2 виникла справжня «дівчача бригада», а це й добре, бо ми разом багато чого можемо. Я і сама маю медичні навички, адже теж колись навчалася у нашому медичному коледжі. Зараз планую продовжити медичну освіту, щоб стати парамедиком та вже професійно допомагати людям», – говорить Тетяна Рудько.
Зараз жінкою за кермом вже нікого не здивуєш, але водійка «швидкої» завжди викликає увагу. Втім, за півтора року роботи на підприємстві Тетяна вже до цього звикла. Вона дуже любить керувати автомобілем, їй подобається дорога, вітер з вікна, картинки, що змінюються за склом. Та бути водійкою швидкої – це особлива робота. Тут треба довезти постраждалого не просто швидко, а вчасно, безпечно, бути на постійному зв’язку з фельдшером та допомагати у всьому.
«Навіть поза роботою, коли ми їдемо з чоловіком і бачимо ДТП, або людині стало погано, ми зупиняємося і я поспішаю на допомогу, – продовжує Тетяна. – Поки їде вже міська швидка, я можу і штучне дихання зробити, кров зупинити, привести людину до тями та взагалі підтримати її життєдіяльність до приїзду медиків. Знаєте, бути у медичній бригаді, ким би ти там не працював, медиком або водієм, все це покладає на нас особливу відповідальність. Ми справжній рятівний «патруль», який вчасно приїде та врятує життя».
Молодий, цікавий, талановитий поет. Його вірші та пісні — напрочуд проникливі, а його голос здатен зачаровувати. У його творчому арсеналі патріотичні, а часом такі пронизливі вірші, що сльози мимоволі самі навертаються на очі! Але є і купа жартівливих творів, які користуються шаленим успіхом у колег фрезерувальника РМЦ-2 Ігоря Куденцова.
І звісно, без романтики нікуди:
«Ми за руки візьмемось з тобою,
Усміхнемось майбутньому нашому,
Давай просто будемо вдвох,
Мовчки, тихо і просто по-справжньому».
Що це? Стаття про лірику та творчість? Моя відповідь: «Не тільки про лірику». Це про те, що одна людина може бути профі як у творчій сфері, так і у технічній справі.
У 2015 році прийшов до РМЦ-2 розгублений юнак, для якого робота за верстатом була сповнена безліччю невідомих. А сьогодні перед нами постає впевнена молода людина із серйозним досвідом роботи на різних верстатах. Зараз Ігор Куденцов вже сам може поділитись досвідом з іншими. А починав він працювати на 654 вертикально-фрезерному верстаті. Це потужний «куб» для компактних, але дуже важких та високих заготовок, що потребують максимальної точності вертикальної обробки. Відсутність консолі (підйомного механізму стола) на цьому верстаті усуває «слабку ланку» конструкції і надає виняткової жорсткості. Верстат не «тремтить» навіть при зніманні великого шару металу. Висока точність досягається завдяки масивній станині та широким напрямним, верстат довго зберігає геометричну точність навіть при інтенсивній експлуатації.
«Механіка верстатів цієї серії вважається «невбиваною», —говорить Ігор Куденцов. — Це справжній «робочий кінь» для важкого машинобудування. Може, тому він і залишається моїм улюбленцем, на ньому я можу впевнено контролювати кожен рух».
Наразі фрезерувальник опанував і новий верстат — 6М610Ф3-1. На ньому після капремонту оновили ЧПК (числове програмне керування), і верстат не поступається сучасними закордонним аналогам за функціоналом, зберігаючи свою головну перевагу: жорстку та важку станину, яку зараз нечасто зустрінеш у нових верстатах. Сучасна система керування забезпечує автоматичну роботу за трьома координатами. Це критично важливо для обробки складних криволінійних поверхонь де ручне керування неможливе. Верстат може виконувати широкий спектр операцій: від швидкісного фрезерування площин до точного розточування отворів, свердління та нарізання різьби. Це позбавляє потреби переставляти важку деталь на інші верстати і значна довжина дозволяють працювати з корпусними деталями великих розмірів, які просто не помістяться на звичайні консольно-фрезерні верстати.
«Може здатися, що ЧПК — це «на ізі». Тисни кнопочки і він сам працює! Але це не так, розповідає Ігор. — Було нелегко. Адже це стрибок від ручного керування до автоматизованого. Це зміна філософії керування.Потрібно було опанувати програмування, прив’язку інструменту та виставлення нульових точок деталі, бути надзвичайно уважним Помилка в коді може призвести до швидкої аварії, яку важче «відчути» заздалегідь, ніж на ручному верстаті. Купа «сліпих зон», ще треба враховувати корекцію на виліт та діаметр інструменту в пам’яті системи». Але все можливо, можливо розібратись коли є наснага працювати. Головний виклик — подолати психологічний бар’єр перед комп’ютерним інтерфейсом і навчитися довіряти автоматиці, не втрачаючи пильності».
Ігорю Куденцеву поки що все вдається, бо й до роботи, й до творчості у нього відповідальне ставлення, бо він закоханий у свою «верстатну» справу та у наше підприємство:
«Гуркіт, гул — бо живе комбінат,
Тут багато потужностей різних,
Дзвенить в небо сталевий набат,
І народ тут працює залізний.
Нескінченним потоком ріки
Ллється кров чавунна у домні,
У всіх нас задачі свої,
Є процес, і є люди невтомні.
Гірники, металурги — єдині,
І розриву між ними нема,
Тільки міць — споконвіку й донині,
Тільки гордість і слава стальна.
Кривий Ріг — це є місто героїв,
Кривий Ріг — це є місто талант,
Кожен з нас креативний і творчий,
Кожен з нас — це сталевий гігант.
За точними розрахунками, кодами та металом завжди стоїть людина. Та, яка не лише вміє керувати верстатом, а й відчуває цей світ глибше — через слова, рими і сенси.
8 травня 1945 року завершилася страшна війна – людство здобуло перемогу над нацизмом. Тому саме 8 травня в «АрселорМіттал Кривий Ріг» щорічно вшановують загиблих у тій війні.
350 працівників нашого підприємства віддали життя у боях з нацистами. За традицією їхні колеги-нащадки покладають квіти до пам’ятника цим героям. Покладання відбулося й цього року. У вшануванні пам’яті взяли участь: виконувачка обов’язків генерального директора Олена Бізяєва, заступник генерального директора з виробництва (металургійне виробництво) Сергій Лавриненко, заступник генерального директора з охорони праці та промислової безпеки Максим Перекицай, директорка департаменту з персоналу Катерина Залозних, директорка департаменту з охорони здоров’я, гігієни праці та благополуччя Наталія Ван Доеверен, голова первинної організації профспілки металургів та гірників України Наталя Маринюк та інші працівники підприємства та представники профспілки.
Серед учасників заходу був провідний інженер ПП «Стіл Сервіс» Юрій Захода. На одній з меморіальних плит викарбувано ім’я нашого працівника Олексія Хмельницького. Саме туди кладе квіти Юрій Захода: «Олексій Васильович – рідний брат моєї рідної бабусі Ганни. Він загинув наприкінці війни з нацизмом. Був нагороджений трьома орденами і кількома медалями. Пам’ять про нього, його воєнні фотографії ми дбайливо зберігаємо, передаємо з покоління в покоління, пам’ятаємо, ніколи не забудемо. До речі, мій тато Михайло також воював у Другій світовій, а потім 45 років працював тут, у цеху мереж та підстанцій».
День 8 травня у цивілізованому світі відзначають, як День пам’яті та примирення. Цілі покоління сподівалися, що саме пам’ять та примирення стануть оберегом від повторення тих трагічних подій, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Одна з держав, що перемогли нацизм, ніби склонувала його: пішла шляхом терору й агресії. Тому вже сучасні герої, серед яких більш ніж 3000 наших працівників, змушені були залишити цехи, родини і взяти зброю до рук, щоб захистити свою землю від нової навали – рашизму. 266 з них вже ніколи не повернуться до своїх родин та до мирної праці.
Вічна пам’ять нашим героям-захисникам, що загинули у боротьбі зі злом, як би воно не звалося. Безмежна вдячність воїнам, які забезпечують можливість мирно жити та працювати у часи воєнного лихоліття!
Рудозбагачувальній фабриці гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» виповнилося 50 років. Колектив відзначив ювілей свого цеху скромними урочистостями, які пройшли у приміщенні для змінно-зустрічних зборів.
У гості до рудозбагачувальників завітав заступник генерального директора (гірниче виробництво) Володимир Теслюк. Він сказав багато гарних слів про цех та його людей, нагадавши, що за 50 років РЗФ-2 виробила майже 204 мільйони тонн залізорудного концентрату, а кілька років тому в цеху освоїли випуск продукції з вмістом заліза не 65, як раніше, а 68 відсотків. Також Володимир Іванович згадав словами подяки про одного з колишніх начальників цеху Володимира Григорьєва, який керував цим підрозділом найдовше – аж 27 років. Керівник департаменту зазначив, що попри всі негаразди, викликані повномасштабною війною, цех працює і заробляє кошти для підприємства. Володимир Теслюк побажав працівникам РЗФ-2 мирного неба, міцного здоров’я, затишку у родинах.
На честь ювілею чималенька група працівників отримала грамоти та подяки підприємства, а двом найкращим було надане звання «Честь і Гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». Відповідний нагрудний знак отримали Євген Гриценко та Олег Пилипейко. Також працівники РЗФ-2 отримали вітання від профспілки металургів і гірників України, профспілкові грамоти та подяки.
Бригадир слюсарів-ремонтників РЗФ-2 Віталій Завгородній пропрацював у цеху майже 35 років. «На рудозбагачувальній фабриці я з колегами ремонтуємо обладнання. Воно складне і різноманітне, – говорить Віталій Завгородній. – І якщо ми, ремонтники, в ньому не розберемося, то фабрика не зможе виробляти концентрат. Тож коли ми ліквідуємо складні несправності, то відчуваю гордість за себе й колег. Люди у нас працюють чудові. З такими ми можемо подолати будь-які складнощі».
Начальник РЗФ-2 Сергій Гіль керує великим колективом цих чудових людей. «Я не можу сказати, що якісь професії важливіші за інші, – каже Сергій Гіль. – Дійсно, у нас є основні технологічні професії, такі як машиністи млинів, насосних установок, сепараторники, фільтрувальники. Це круті професіонали. Але ж устаткування не зможе працювати, якщо його не обслуговувати, не ремонтувати. А для цього самовіддано працюють механіки, електрики, енергетики. А як без машиністів кранів? Без майстрів та інших керівників? Я пишаюся своїми людьми, і я щасливий, що працюю з цими чудовими людьми. Хочу побажати нам всім перш за все – здоров’я, щоб швидше завершилася ця страшна війна, щоб цех працював, і ми самі могли заробляти кошти, виконувати план. І який же начальник цеху відмовиться від оновлення устаткування? Попри все, цех розвивається. Наприклад, минулого року ми отримали два нових насоси, два новеньких вакуум-фільтри, цілеспрямовано ремонтуємо майданчики для обслуговування устаткування, і це чудово, значить у нас є перспективи».
Щиро вітаємо рудозбагачувальників з ювілеєм! Бажаємо, щоб всі їхні бажання були реалізовані!
25 років тому було створено шахтоуправління з підземного видобутку руди «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Зараз, коли триває страшна війна, наші шахтарі відзначили свято без особливих урочистостей, у своєму професійному родинному колі. І звичайно ж присутні хвилиною мовчання вшанували своїх тринадцятьох колег-шахтарів, які віддали життя у боротьбі з агресорами. Вітаючи колег зі святом, директор шахтоуправління Антон Чирва подякував кожному за самовіддану працю, за внесок у розвиток ШУ та побажав вийти на високий рівень видобутку, а також натхнення, миру та всього найкращого. Найкращих працівників шахтоуправління нагородили грамотами та подяками підприємства.
Також шахтарів привітала голова первинної організації профспілки металургів та гірників України Наталя Маринюк. Працівники шахтоуправління отримали грамоти та подяки ПМГУ.
Як пояснив заступник директора шахтоуправління Ігор Тіщенко, наприкінці минулого століття шахта переживала складні часи. «За ініціативи народного депутата Вадима Гурова фактично з 1998 року шахта почала видобувати руду для криворізьких металургів, – розповідає Ігор Тіщенко. – А документально вона була приєднана з 2001 року, утворилося шахтоуправління. І от саме сьогодні ми святкуємо його створення».
11 років працює у шахтоуправлінні електрослюсар підземний Володимир Козлов: «Без електроустаткування шахта працювати не зможе. Кліті спускають і підіймають працівників, насоси відкачують воду, залізничний електротранспорт возить руду, тож електрослюсарі тут незамінні люди. Робота під землею небезпечна, тому поруч мають працювати надійні люди. Так воно і є. Колектив у нас дружний, згуртований. Цього святкового дня хочу побажати, щоб настав мир, і ми запрацювали на повну потужність».
Людмила Петрова виконує обов’язки майстра дробильно-сортувальної дільниці. «В шахтоуправління я прийшла ще у 2001 році, – говорить Людмила. – Спочатку працювала у їдальні, а вже потім перейшла на дробильно-сортувальну фабрику. Це нелегка робота. У нас чудовий дружний колектив. Всі одне одного підтримують. Наша дільниця виконує роботи з дроблення, сортування руди, відвантаження на склад. Це дуже важлива робота. Раніше я працювала грохотильницею, а зараз в. о. майстра. У нас все тримається на взаємній підтримці. Бажаю своїм колегам здоров’я. Буде здоров’я – ми переборемо всі складнощі.
Електрослюсар Валерій Сулейманов слідкує за станом шахтного устаткування. «Ми намагаємося не допускати поломок обладнання, – каже Валерій. – Стараємося якісно обслуговувати, тоді воно дуже рідко ламається. У шахтоуправлінні я вже працюю близько 20 років. Це серйозна робота і вона мені до снаги. Бажаю колегам достойної зарплати та щоб у їхніх родинах ніхто не хворів, щоб було благополуччя».
Газета «Металург» приєднується до привітань та бажає шахтарям всього найкращого!
