Юрій Тихий працював слюсарем-ремонтником на рудозбагачувальній фабриці № 2 гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Він був досвідченим фахівцем з ремонту устаткування.
«Юрій прийшов працювати на РЗФ-2 у 2017 році, – згадує старший майстер з ремонту обладнання Ігор Ілeнко. – Спочатку працював електрозварником дільниці сантехніки та промвентиляції, а потім перевівся черговим слюсарем-ремонтником на дільницю маслозмащування і вантажопідйомних механізмів, де разом з колегами ремонтував складне і дуже важливе виробниче устаткування. Юрій добре знався на своїй справі, ставився до роботи сумлінно та відповідально, був досвідченим ремонтником, ділився досвідом. Він завжди був готовий допомогти колегам. У колективі його поважали, прислухалися до його думки, до дієвих порад. Юрій був позитивною і відкритою людиною. Він став на захист України у серпні минулого року. А нещодавно ми дізналися, що наш захисник загинув у бою. Боляче усвідомлювати, що нашого колеги й товариша вже немає з нами. Вічна слава герою!».
Солдат Юрій Тихий загинув у бою з ворогом 14 січня 2025 року в районі населеного пункту Боркі Курської області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам загиблого воїна.
На межі 2024-25 років для коксового цеху № 1 «АрселорМіттал Кривий Ріг» придбали 20 портативних газоаналізаторів для безпечної роботи у газових тунелях.
У газових тунелях коксових батарей прокладені трубопроводи, що подають коксовий газ на обігрів камер коксування, у яких безпосередньо виготовляють кокс. Це складна система труб, засувок та іншого устаткування, за яким треба наглядати, обслуговувати, ремонтувати, керувати подачею газу. Цей перелік робіт виконують тунельники, слюсарі, газівники коксових батарей і навіть кабінник-кантівник, який контролює автоматичне перемикання подачі газу з потоку на потік. Всі вони заходять в тунелі для виконання певних видів робіт. Також для організації роботи туди заходять майстри та начальники зміни. Всім їм необхідно контролювати наявність і концентрацію отруйних газів у тунелях, щоб не отруїтися.
«Загрозу життю становлять як сам коксовий газ, так і чадний газ, який виділяється у результаті згоряння коксового, – пояснює в.о. заступника начальника коксового цеху з газового господарства та обігріву Андрій Золотарьов. – В ідеалі – коли цих газів у тунелі по нулях. У певних концентраціях їх наявність допускається, але тоді працівники можуть знаходитися в тунелі чітко обмежену кількість часу. Ці норми чітко прописані у пам’ятці на вхідних дверях до тунелю. А концентрацію працівники визначають портативними газоаналізаторами. Раніше персональні аналізатори мали тунельники, газівники та слюсарі газового господарства. Інші ж користувалися черговим аналізатором, який знаходиться у приміщенні пульта управління. Але потреба у тому, щоб кожен, хто хоч якийсь час виконує роботи в тунелі, мав персональний прилад, була очевидною. Тож ми звернулися до провідного інженера з охорони праці, і департамент з ОП та ПБ нам допоміг».
Провідний інженер з охорони праці Володимир Бакуменко повідомив, що тепер персональні газоаналізатори мають також змінні майстри, начальники змін та кантувальники. «Всі прилади обов’язково повірені у «Держстандарті» і мають проходити щорічну перевірку, бо від точності їхньої роботи залежать людські життя, – говорить Володимир Бакуменко. – Ми разом з керівниками цеху слідкуємо за тим, щоб жоден працівник без аналізатора не заходив у тунель. Забезпечення кожного причетного персональним аналізатором – важливий крок до безпечної роботи».
Катерина Гарус працює тунельницею п’ять років. «Ми знаходимося у тунелі до 80 відсотків робочого часу, – розповідає Катерина. – Регулюємо подачу газу, слідкуємо за правильністю роботи рухомих механізмів, підтримуємо чистоту кранів і тунелю загалом. Наявність та концентрацію небезпечних газів нам необхідно знати, щоб своєчасно залишити тунель у разі небезпеки. За п’ять років моєї роботи тут випадки перевищення норм були, і саме газоаналізатор рятував мені життя».
За 60 кілометрів від Кривого Рогу в смт Архангельському Херсонської області розташоване підприємство «АрселорМіттал Берислав». Там видобувають вапняк для металургійного виробництва та будівельної галузі. Працівників підприємства і громаду Архангельського ми вважаємо своєю родиною, тому завжди підтримуємо їх у різних сферах. Підприємство стало частиною корпорації АрселорМіттал майже 15 років тому. Наша спільна історія – це історія співпраці та допомоги.
Кар’єр “АрселорМіттал Берислав”
Працівники «АрселорМіттал Берислав» завжди відчували себе членами великого промислового колективу. За мирних часів діти працівників відправлялися відпочити на моря у дитячі оздоровчі табори, працівники родинами їздили подихати свіжим повітрям у пансіонати. Працювати на підприємстві престижно, адже для Високопільської громади «АрселорМіттал Берислав» вважається громадоутворючим підприємством. Працювати у ньому – це мати стабільну зарплату та повний соцпакет. А ще підприємство завжди допомагало громаді з розв’язанням різних життєвих питань. Наприклад, наприкінці 2021 року Високопільська громада отримала від підприємства подарунки – грейдер та екскаватор. А це для неї допомога практично у всіх «дорожніх справах». Машини планували залучати до впорядкування шляхів, розчищення їх від снігу тощо. Для села така техніка на вагу золота. Подарунок громада отримала, от скористатися ним, як хотілося, не вдалося. Все перекреслило повномасштабне вторгнення.
З початком повномасштабного вторгнення Архангельське потрапило в окупацію, в якій перебувало майже 7 місяців. 3 жовтня 2022 року Високопільську громаду, до якої відноситься і смт Архангельське, завдяки нашим захисникам було звільнено. Під час окупації Херсонської області, зокрема Бериславського району, від постійних обстрілів, мінувань та бойових дій постраждали не лише люди та їхні домівки. І це випробування залишило чимало воєнних «шрамів» на території громади.
Зруйновані будинки під час окупаціїНаслідки окупації громади
Руйнувань зазнали і виробничі потужності «АрселорМіттал Берислав». Тоді підприємство довелося відроджувати майже з нуля. Будівлі, гірничотранспортне обладнання були зруйновані або потребували капітального відновлення. Територія промислового майданчика, кар’єру, складів підприємства була засмічена вибухівкою, зброєю та снарядами.
Проммайданчик одразу після звільнення. Наслідки окупації.
Чимало довелося зробити, аби повернути втрачене. Так, наприклад, підприємство звернулося до ремонтників «АрселорМіттал Кривий Ріг» з проханням «вилікувати» від численних бойових поранень трансформатор, який є практично енергетичним серцем «АрселорМіттал Берислав». Тоді до рук ремонтників потрапили окремі «органи» трансформатора – шість теплообмінників та посудина під масло, які практично були зрешечені уламками. Потрібно було заварити всі дірки та тріщини в теплообмінниках, щоб трансформатор міг працювати, як і раніше. Але «поранення» були у таких важкодоступних місцях, що зробити це могли лише справжні аси, які працюють в ЦРЕУ «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Тоді це допомогло розпочати відновлення підприємства. Цей трансформатор надзвичайно важливий для «АрселорМіттал Берислав», адже від нього живиться проммайданчик.
«Працювати без живлення неможливо, – розповідає директор АТ «АрселорМіттал Берислав» Леонід Смоляренко. – Цей трансформатор відповідає за роботу шахтних печей з випалення вапняку, обігрів офісних приміщень, лабораторії, освітлення кар’єру. Але агрегат дуже постраждав від обстрілів і те, що йому надали друге життя, – велика допомога нашому підприємству. Зараз цей трансформатор вже «у зміні». Підприємство працює, ми поновили роботу, і, що найбільше радує, майже весь колектив повернувся на робочі місця. За це вдячний своїм колегам, а вони своєю чергою – корпорації за підтримку. Адже, коли ми вимушені були рятуватися з окупації, то нам надали тимчасовий прихисток у Кривому Розі. Тоді «АрселорМіттал Кривий Ріг» організовував транспорт для перевезення. Родини переселенців з Архангельського та взагалі з Високопільської селищної громади були розміщені у санаторії-профілакторії «Джерело» нашого підприємства, де людям були забезпечені усі умови для проживання. Зараз всі працівники повернулися на свої робочі місця. Відновлення відбувається і у громаді. І у цьому теж є частка нашого підприємства, частка нашої корпорації».
З піклуванням про громаду
Від війни страждає, на жаль, не лише залізяччя та промислові об’єкти. Мешканцям Архангельського довелося побачити і відчути на собі, що таке воєнне життя. Після звільнення селища довелося відновлювати життя громади. Тоді «АрселорМіттал Кривий Ріг» допоміг з відновленням адміністративної будівлі Архангельського старостинського округу у селищі міського типу Архангельське, яке було пошкоджено під час окупації російськими загарбниками через численні обстріли та вибухи. На відновлення будівлі пішло понад 800 тисяч гривень. Кошти витратили на заміну вікон та дверей, відновлення покрівлі, яка майже повністю була зруйнована. В цій будівлі ще до війни було розташоване управління старостату. Люди приходили сюди, аби звернутися по соціальну допомогу, вирішити комунальні та адміністративні питання. Сьогодні тут знову облаштувався свого роду «соціальний центр» селища. І не лише він, в будівлі знаходяться приймальні місцевого дільничного, фахівця з протипожежної охорони, керівництва житлово-комунального підприємства. Всі роботи вдалося зробити швидко та якісно завдяки тісній співпраці та допомозі «АрселорМіттал Кривий Ріг», який виділило кошти на ремонт.
Адмінбудівля Архангельського старостинського округу до відновленняВідремонтована будівля
До речі, «АрселорМіттал Кривий Ріг» в індивідуальному порядку надавало та надає допомогу з відновленням зруйнованих домівок своїм працівникам, зокрема й працівникам «АрселорМіттал Берислав». Неодноразово надавалася допомога й з продуктовими наборами. Щоб працівники мали належні умови для праці підприємство допомогло встановити імпровізоване модульне «містечко», замість зруйнованих будівель АПК.
Привезли продуктові набори для мешканців громади
Крім цього допомогли громаді й з відновленням дитячого садочка у смт Архангельське, який за час окупації російськими загарбниками був пошкоджений. На ці потреби підприємство скерувало понад 250 тисяч гривень. Це допомогло встановити там нові вікна та склопакети, двері, відремонтувати покрівлю. Наразі маленькі мешканці селища із задоволенням та за можливості відвідують садочок, адже життя у громаді відновлюється, попри усі загрози та випробування чимало мешканців повертаються до своїх, на жаль, часто зруйнованих будинків.
Зруйнований дитячий садочокДитячий садочок після ремонту
А у жовтні 2024 в Архангельському урочисто відкрили пам’ятник воїнам, які загинули при звільненні селища у 2022 році. Пам’ятник було виготовлено та встановлено за сприяння та підтримки керівництва ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та АТ «АрселорМіттал Берислав».
На відкритті пам’ятника були присутні побратими загиблих воїнів, їхні близькі та рідні, представники місцевої громади, керівництво та працівники АТ «АрселорМіттал Берислав».
Пам’ятник воїнам, які загинули при звільненні селища у 2022 році.
Про своє захоплення, людські цінності, роботу та позитивне ставлення до життя розповідає інженерка дільниці релейного захисту та системної автоматики центральної електротехнічної лабораторії Світлана Зарєчна.
«Мій джекпот у житті – це моя родина, професія та вишивання. Коли я беру полотно, голку, нитки та починаю робити стіжок за стіжком, душа співає, усі проблеми та тривоги наче випаровуються і я заспокоююсь, налаштовуюсь на позитив. А інакше не можна, бо під час вишивання ти вплітаєш у роботу свою енергетику. Тож вона має бути тільки позитивною, щоб несла добро тим людям, які будуть потім користатися цією річчю», – говорить Світлана Зарєчна.
На робочу спеціальність спочатку на коксохімічне виробництво вона влаштувалася у 1991 році після закінчення Криворізького коксохімічного технікуму. Згодом вона закінчила Металургійну академію за спеціальністю «Автоматизація та електропривід». Підприємство стало її другим домом, адже тут вона виросла як професіонал, брала активну участь у громадському та культурному житті колективу. Її вишиті серветки, рушники, доріжки, скатертини, вишиванки багато разів прикрашали різноманітні виставки – і у цеху, на підприємстві, у конкурсі «Золоті руки Криворіжсталі», роботи виставлялися й на міських виставках, в яких брали участь працівники підприємства.
Але життя склалося так, що через сімейні обставини Світлана була вимушена змінити роботу.
Працювати на підприємство Світлана повернулася вже за часів війни в Україні. Першим її враженням було нове обладнання, нові агрегати, сучасні підходи до їх обслуговування. Звичайно, щоб працювати з ними Світлані потрібно було опанувати нові знання. Зараз головне завдання професійної групи, до якої входить Світлана, обслуговувати прилади релейного захисту, які забезпечують безпечне вимкнення промислового електрообладнання при аварійних ситуаціях. Фахівці проводять налагодження та випробовування мікропроцесорних пристроїв релейного захисту, здійснюють технічне обслуговування електрообладнання, перевіряють його працездатність, можливість спрацювання тощо. Ця робота потребує чималих знань, вмінь, дотримання усіх вимог безпеки, а ще вимагає максимум уваги.
«Саме увага дуже потрібна й у вишиванні, адже треба слідувати заданому візерунку, ретельно добираючи кольори», – говорить Світлана Зарєчна. Вишиванням вона захопилася ще в дитинстві, її першою роботою був вишитий гладдю коричневий горобчик. Свою першу вишиванку, вже хрестиком, Світлана зробила у 18 років.
Мистецтву вишивання Світлану навчила її матуся Марія Василівна. Вона була родом із Західної України, яка славиться різноманітними народними ремеслами. Вони часто їздили у гості до її родичів, і завжди зі Львова Світлана привозила нитки для вишивання.
«Це різноколірні домоткані шерстяні нитки, які не линяють та не вигоряють на сонці. Вони дуже красиво виглядають вже у готовому виробі, – продовжує Світлана Зарєчна. – Мені подобається створювати різноколірні композиції, наприклад, вишивати квіти. Люблю й геометричні фігури. Техніка вишивання – класичний хрестик. До речі, я вже так приловчилася вишивати, що вже точно, без схеми, можу визначити куди втикати голку та звідки вона має вийти, знаю, як краще зробити перехід від одного кольору в інший. Сюжети для вишивання спочатку підглядала у різних журналах, дивилася, як працюють інші майстрині. Зараз допомагає інтернет та вже власний досвід. Насправді сучасним майстриням набагато простіше – у магазинах можна купити вже готові схеми того чи іншого малюнку. Кольори там теж продумані, тільки бери та вишивай. Мені цей спосіб теж до душі. Особливо подобаються малюнки: квітів, соняхів, дубових листочків. Саме ці листочки характерні у вишиванках для чоловіків. Їх ще з давнини майстрині вишивали на воротах сорочок та планках. Це вважається сильним оберегом, особливо для чоловіків-воїнів. Свого часу я з уважно вивчала історію, традиції, тематику орнаментів, фасони, кольори у вишиванках. У кожного регіону України вони свої, особливі. Насправді це ціла наука – наш код нації. Від початку повномасштабної війни я виготовляла багато різних корисних дрібничок для наших захисників, плела маскувальні сітки.
Я із задоволенням дарую свої роботи рідним, друзям, щоб вони теж підживлювалися нашою національною енергетикою – вона у нас єдина. А ще я хочу, щоб у наш непростий час кожен знайшов собі справу до душі. Це дозволить нам захиститися від стресів та негараздів. Це теж наша своєрідна зброя – надійний спосіб захисту та сила виживання. А ще у творчості я бачу наш розвиток і процвітання, адже в українських ремеслах все спрямоване на позитив!».
Учні Криворізької гімназії № 98 одними з перших у місті почали навчатися офлайн завдяки друзям з гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
Влітку 2022 року керівництво дев’яносто восьмої гімназії звернулися до гірничого департаменту нашого підприємства з проханням відремонтувати бомбосховище для того, щоб бути готовими стати до офлайн-навчання. Гірники відгукнулися на прохання і вже у вересні гімназисти мали відремонтоване сховище. Ремонт зробили працівники ремонтного цеху ГД. Директорка гімназії Ірина Салащенко відзначила, що ремонтні роботи були зроблені швидко і якісно.
«Наша дружба з гірничим департаментом триває вже не один рік. Гірники приїздять до нас, вітають з Новорічними святами, привозять солодкі подаруночки. Наші дітки завжди чекають гостей, готують для них художні номери. І саме завдяки нашим друзям ми серед перших у місті сіли за парти, бо отримали відремонтоване сховище. Ми провели туди інтернет і можемо проводити уроки безпосередньо там, у безпеці. Тож щиро дякуємо нашим друзям за це. Їхній керівник Володимир Теслюк завжди готовий організувати нам допомогу. Одна частина наших вихованців (сироти та діти, позбавлені батьківського піклування) зараз перебуває в евакуації на Закарпатті, а інші, як ми їх називаємо «домашні» діти, навчаються в гімназії саме завдяки відремонтованому сховищу».
Руками гірників були відремонтовані приміщення загальною площею близько 400 квадратних метрів. Ремонтники перемогли вологість та плісняву, почистивши стіни й стелю та покривши їх новими шарами шпаклівки, побілки та фарби. Також було встановлено дев’ять дверних блоків. Тож гімназисти отримали кілька затишних та безпечних класів. А до навчального 2024-25 року працівники гірничого департаменту укріпили фундамент та цоколь будівлі гімназії. «Ваш гірничий департамент – це наші друзі та надійні помічники. Відремонтоване сховище – це захист не лише для учнів, а й для мешканців району, – сказала Ірина Салащенко. – А ще у ньому діє пункт незламності. Добре, коли є такі надійні друзі. Ми завжди раді вітати їх у себе в гімназії».
Про свою давню подорож до Кіпру розповідає інженер кущового цеху Денис Куцевол. І хай вас не лякає така величезна кількість літер. Почніть читати і впевніться: «смакота» така, що й за вуха не відтягнеш.
«Було то в минулому житті, коли моя голова тільки-но почала набувати такої кошлатості, як зараз. Якось тренер мого сина Іллі, запропонував поїхати на Кіпр малою командою для тренувань і відпочинку, але поїздку скасували . А я подумав: чом би нам самим не рвонути? І ми почали моніторити дешеві квитки. Нарешті квитки куплені, команда з семи хоробрих зібрана. Мета: максимум вражень за мінімум грошей. Вирішили основну їжу брати з дому, а там купляти щось смачненьке місцеве.
Одразу хотіли піший похід, а потім з’явилася ідея взяти машини напрокат, але, як личить справжнім туристам, ночувати в наметах, готувати на газових пальниках і не залежати від когось, ще й встигнути погуляти віддаленими місцями. Майже всі летіли вперше, але у долоні після приземлення не плескали (як на мене, дивно виглядають такі пасажири).
От ми і в Ларнаці. Пішли на пошуки автівок до прокатних контор. Натрапили на те, що нам підходить. Ми з Олегом Хомухою стали водіями наших «янголяток»: в мене «Тойота», а в нього «Ніссан». Досі дивуюся як по четверо здоровезних хлопаків залізли в оту малечу. Домовились за тачки лише завдяки Олежці, який чудово розмовляє на «інгліші». Бо інакше навіть не уявляю, як би ото все обговорювали мовою жестів і корявими фразами. Повкидали рюкзаки до багажників і «гоу» за пригодами! Виїхали з магазину, де купили газ для пальника, коли дивлюся, жіночка назустріч якась перелякана рулить. Коли чую своїх по рації: «А нічого що ти по зустрічній пхнеш?». «Врубаюся», що це ж острів! Рух лівосторонній, сиджу ж праворуч за кермом, а звичка спрацювала. Далі вже памʼятав.
Спочатку ми поїхали в гори і на гірському серпантині нас накрив сильний туман, ще й почався дощ. З +22 градусів внизу ми опинилися в трохи вище за 0. Поставили намети і почали варити вечерю. Навколо ще був сніг, і ми з Жекою Шидловським грілися, жбурляючи сніжки. На жаль, Женьки з нами вже немає. Він загинув рік тому на клятій війні захищаючи нас. Сніжками не дуже зігрілися і пішли шукати місцевий самогон з витонченою назвою «Зиванія». А зранку ми як античні боги піднялися на вершину Олімпу (Олімбос, 1952 м над рівнем моря). Фотографувалися, споглядали захопливі краєвиди, спустилися і гайда за новими враженнями!
Відвідали монастир Кіккос, помилувалися водоспадами Калідонією і Меломерісом. Вже як спустилися до моря, то зупинилися біля якихось будинків, де ще ніхто не заселився. Був квітень і сезон ще не почався. Біля дороги нас манили дерева з апельсинами, які падали і мусили б згнити, якби ми їх не врятували. Смачніших апельсинів я ніколи не їв. Я вийшов з того саду з двома пакетами АТБ з апельсинами, і пошкодував, що не напхав ще й у пазуху.
Далі ми оглянули залишки стародавнього міста. Я ж дуже хотів завітати до якогось старого автентичного села, і ось по рації з іншої машини Макс Мусієнко підказує, що на карті незабаром поворот у саму автентичність. Заїхали. Вузькі вулички, невеличкі будиночки. Опана! Вай-фай! І поки всі «зависли» в телефонах, ми з Лєною пішли побродити. Мешканці одного з будиночків запросили нас зайти. Виявилось, що там живе художник, в нього удома навіть галерея є. Журнали показував, де про нього писали. Подивилися, як живуть місцеві, трохи побалакали, якщо це можна так назвати, зважаючи на мовний бар’єр. Виявилося що господарі навіть знають, хто у нас президент.
Потім ми побували у мальовничому каньйоні Авакас, відвідали мечеть Хала Султан Текке (четверта з найголовніших святинь Ісламу). Щоб бути красивими і молодими, вмивалися в купальні Афродіти, прогулялися шикарною стежкою тієї ж таки Афродіти. Море надзвичайно красиве, але, трясця, холодне ще. Першим пішов у воду самий хоробрий Сєрік Моргун. Просто пірнув з каменюки в бурхливі хвилі. Далі ми всі залізли і плескалися, як діти. Ну як це – не скупатися в Середземному морі? Я навіть зловив маленьку колючу рибку, яка роздулася. Зафоткали і випустили, навіть забувши про три бажання.
Кожна ночівля на острові якась особлива, в надзвичайно красивих місцях: Пафос, Троодос, Лімасол. Одна з них була прямо на пляжі. Ми купили мʼяса та зробили шашлик. Дуже атмосферним був вечір. Але купатися в тому місці заборонено, бо присутня внутрішня течія, і це дуже небезпечно. Ми таки прислухалися до тієї таблички. Гуляючи Нікосією, побували у північній, окупованій частині Кіпру. Далеко не заходили, трохи прогулялися, і пішли звідти. Така собі атмосферка. Щось розтрощене. Багато людей, які не викликають довіри. Відчуття, що прямо на вулиці можуть пограбувати. Трохи солдат… Повертаємося. Далі на нас знов чекають чудові краєвиди, гарні світанки і заходи сонця, смачні фрукти, цікаві стежки й траси.
Гуляючи квітучим узбережжям, чудово просто сісти біля узбіччя, заварити чаю і смакувати його в компанії друзів, розуміючи, що ти ж на Кіпрі! А потім, натрапивши на великий кактус, наважитися скуштувати його плодів, до речі, смачних. Одну квітку-сукулент я, взявши гріх на душу, провіз в Україну дівчині Анюті. Бачили багато рожевих фламінго на озері, але здалека. Котів там дуже багато, навіть у віддалених місцях. Для них обладнанні годівнички та поїлки, де завжди є сухий корм і вода.
Проїхавши понад 800 км і протоптавши багато стежок, вже коли поверталися, і до вильоту лишалось півтори години, в мою «Тойотку», холера, влетів неуважний кіпріот на своїй «колимазі», помʼявши мені бампер. А сам відскочив як каскадер і перекинувся на своєму «тарантасі». Все це бачили наші хлопці в дзеркало на іншій нашій машині, і повернулися мені на допомогу. Бо одразу підскочили їхні «братки» і почали «наїзди». Але ми зателефонували в нашу контору з аренди авто, вони приїхали із страхувальником, і сказали, що все «гуд», ми не винні. Але завдаток за машину не повернули, обіцяли віддати після суду. Ви, кажуть, летіть з Богом, а там спишемось. Писав, відповідали, але так і не відали наші гроші. Ми розбили суму на всіх і додатково «полиняли» кожен на 60 євро.
Виявилося, що маю лишню вагу рюкзака (під час перельоту є обмеження), тож довелося зʼїсти помело, яке я купив додому. Зваживши кожен рюкзак, ми «добили» наплічники гостинцями до дозволеної ваги і полетіли додому. Жалкую лише про те, що це одна з двох моїх подорожей, в яких зі мною разом не було сина Іллі. Він не захотів саме летіти, а я не наполіг, думав, що наступного разу разом ще там побуваємо. Тому треба памʼятати, що наступного разу може не бути – ковід, хвороба, війна. Когось вже нема з нами, хтось далеко, тож не варто відкладати життя на потім. Я вдячний своїм друзям за компанію і пригоди в цій подорожі. А Женька Шидловський… Друже, тебе ми завжди памʼятимемо.
P.S. Згадав про мову! Гуляючи пляжем Айя-Напи, біля камʼяної природної арки (міст кохання) ми зустріли жіночку. Вона щось розповідала, і в нас запитувала. Вона зі Скандинавії приїхала. Ми ж, як песики, все розуміли, а сказати щось путнє не спромоглися (Олежика поруч не було). Тоді вона сказала, що якщо любите подорожувати, вчіть англійську».
Друзі, нагадуємо, що ми продовжуємо рубрику «МММ» («Мрій та мандруй з «Металургом»!») І якщо ви хочете поділитися розповідями та фото з подорожей, туристичними лайфхаками, телефонуйте нам:
098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA та https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів. Це може бути гірський похід, поїздка Україною чи за кордон, відпочинок на морі або у селі, оздоровлення на курорті чи екскурсія Кривим Рогом, мандрували ви вчора чи багато років тому. Пам’ятаймо, що з часом цінність вражень не зменшується, а навпаки. Тож подорожуймо разом!
