В останню неділю жовтня в Україні відзначається День автомобіліста і дорожника. Це офіційне свято усіх працівників дорожньо-транспортної галузі в цілому. В «АрселорМіттал Кривий Ріг» воно охоплює майже 700 професійних водіїв, але насправді тих, хто щоденно сідає за кермо власних авто набагато більше.
На нашому підприємстві водії керують різними видами автотранспорту, який є невід’ємною частиною технологічного процесу. За кермом автомобіля – вантажного, легкового, пасажирського – водії щоденно виїжджають на лінію, щоб виконувати свої робочі завдання.
«Без автотранспорту на підприємстві жоден технологічний процес буде неповним. Щодня водії підприємства виводять на роботу вантажні авто, бульдозери, автокрани та інший спецтранспорт. Автомобілі також залучені до ремонтних робіт на підприємстві та у місті. А автобуси продовжують перевозити працівників до їхніх робочих місць у віддалені підрозділи. Ми робимо свою щоденну роботу, продовжуємо допомагати та підтримувати економіку нашої країни, пишаємося нашими 88-ми працівниками, які зараз захищають Україну у лавах ЗСУ та допомагаємо пришвидшувати омріяну Перемогу, – говорить в.о. заступника директора транспортного департаменту АТУ Рамазі Давітадзе. – Звичайно, автотранспортники підприємства зараз працюють не у такому ритмі, як було до війни. Дається взнаки й зниження виробництва, і нестача кадрів. Зараз нам не вистачає майже 100 працівників. Але ми продовжуємо свою справу. Я хочу поздоровити з нашим професійним святом усіх водіїв, які щодня попри усі перешкоди за кермом здійснюють робочі рейси, перевозять людей, забезпечують логістику та роблять усе можливе для плідної та безпечної праці. З Днем автомобіліста та дорожника вас, колеги!».
Жіноче таксі
Повномасштабна війна та відсутність фахівців у багатьох галузях стали серйозним викликом для багатьох підприємств, наше – не виключення. Справитися з викликом нестачі чоловічих рук допомагають жінки. Представниці прекрасної статі з успіхом освоюють все більше чоловічих професій, і водійську справу також. Нещодавно на допомогу чоловікам автотранспортного управління прийшли три чарівні жінки. Дві вже працюють водійками таксі, ще одна дівчина зараз проходить стажування.
Поліна Мельничук впевнено та швидко припарковує автомобіль на стоянці. Відчувається, що за кермом вона не новачок.
Бажання керувати автомобілем в неї ще з дитинства. Про це в родині знали усі, тож нікого не здивувало, коли Поліна вирішила піти навчатися до автошколи та згодом успішно отримала права. Та стати професійною водійкою вона тоді ще не планувала. Як і для більшості жінок вміння водити авто було для Поліни корисною навичкою, яке допомагало бути мобільною і всюди встигати. Свою увагу вона зосередила на отриманні освіти – спочатку навчалася на дизайнера, а згодом на вчителя образотворчого мистецтва. Згодом Поліна три роки викладала цей предмет дітям та була педагогом-організатором у ліцеї.
«Бути педагогом цікаво, відповідально, престижно, але платять за це не так вже й багато, – розповідає Поліна Мельничук. – Спочатку я пробувала знайти собі підробіток у таксі. Виявилося, що цьому є безліч перешкод. Автомобіль нашої сім’ї не відповідав критеріям таксі, а брати машину в оренду було невигідним. Та й графік роботи у ліцеї не дозволяв мені сповна займатися водійською справою. Там я працювала до вечора, а дома, вже до ночі, готувалася до наступних уроків. Мені дуже захотілося щось кардинально змінити у своєму житті. В інтернеті я почала переглядати усі водійські вакансії. Мою увагу привернула пропозиція «АрселорМіттал Кривий Ріг». «Приїжджайте, все розкажемо та пояснимо», – почула я телефоном від кадровиків підприємства. Співбесіда пройшла успішно, і я почала оформлення, знайомство з колективом, автомобілем, підприємством, тобто, почала проходити стажування. І нарешті – перший самостійний робочий день. До цієї миті з підприємством я була знайома тільки з розповідей батька, він працює машиністом тепловозу в гірничому департаменті. Із зупинки Червона я часто дивилася на труби, градирні та на будівлю заводоуправління, не знаючи, що воно таке. Зараз мій робочий день починається від заводоуправління, адже наша автоколона розташована поряд. А підприємство виявилося таким великим, цікавим, гарним, що на початку роботи я їздила ним і дивилася на все, наче зачарована. А якщо треба щось запитати по роботі або розпитати, де який цех чи підрозділ знаходиться, то завжди допоможуть колеги-чоловіки».
«За всю історію нашої колони жінки працюють водіями у нас вперше, – зауважує Олександр Червінський, начальник автоколони № 10. – Поліна одразу влилася в колектив і стала своєю. Кожен з наших водіїв був готовий допомогти порадою, підказати куди їхати, як краще це зробити, розповісти про особливості підприємства, адже дороги проходять як поруч з промисловими майданчиками, так і через них. Дівчата виявилися кмітливими, розумними, вони швидко адаптувалися і вже на рівних з досвідченими водіями виконують свої робочі задачі».
«Мені сподобалося у колективі, а також сподобалося відчуття рівності. Я вважаю, що не має значення хто керує автомобілем, чоловік або жінка, головне, щоб водій був досвідчений та безпечно довозив людей до місця призначення, – відзначає Поліна Мельничук. – На підприємстві я працюю вже два місяці і жодного разу не пожалкувала про своє рішення. Можливо мій досвід вмотивує і інших на кардинальний крок у житті. Я вважаю, якщо хочеш щось змінити в ньому, то боятися не треба. Я це перевірила на власному досвіді».
Розповідь про інших жінок-водіїв читайте у наступних номерах «Металургу».
