Категорії
Наші люди

Геннадій і моделі

У фасонно-сталеливарному цеху «Ливарно-механічного заводу» виливають вироби зі сталі, різноманітні за розмірами (від сантиметрів до кількох метрів) та формою. А для того, щоб відлити виріб, необхідна форма, тобто порожнина за формою виробу. Щоб отримати форму необхідна модель, яку виготовляє модельник. Це надзвичайно потрібна, творча професія, яка, на жаль, поступово стає рідкісною.

На складі ФСЛЦ зібрані тисячі дерев’яних моделей. Різноманіття форм та розмірів вражає. За допомогою кожної з них свого часу зі спеціальних трамбувальних сумішей були виготовлені форми-порожнини, у які заливалася сталь і виходили сталеві вироби, необхідні для ремонтів металургійного, гірничого, коксохімічного устаткування. Близько тисячі з цих моделей зробив досвідчений модельник дерев’яних моделей Геннадій Барвинський.

«До деревини мене тягло з дитинства. Спочатку це були іграшки – пістолети, ножі та інша зброя, яку ми вистругували з друзями-хлопчаками. По сусідству жив дідусь, який допомагав нам виготовляти справжні зброярські шедеври, які ще й сірниками стріляли, – згадує Геннадій. – У старших класах на уроках праці я опанував професію столяра-верстатника. Вчитель підказав, що на заводі є цех, де роблять дерев’яні моделі. Я поїхав туди, і мені сподобалося. Пройшов курси модельників, а потім, відслуживши у війську, прийшов працювати до ФСЛЦ. То було у далекому 1992 році».

Не з кожного вийде модельник. Для цієї професії необхідна неабияка просторова уява. Геннадій говорить, що коли він вивчає креслення, то спершу виріб з’являється в його голові з усіма деталями. Там же, у голові, майстер може його покрутити та розглянути з усіх боків, а також знизу і згори. Отака от програма з перегляду 3D-зображень інстальована у його мозковому комп’ютері.

«Потім я креслю повнорозмірне зображення моделі на фанері. Якщо виріб простий, без порожнин та отворів, то можна вже братися за виготовлення моделі. А от коли виріб непростий, розміри значні, а ще є отвори та порожнини, то тут треба помізкувати, заморочитися, – каже наш модельник. – Треба віртуально розділити виріб на елементи, що будуть виготовлені окремо, а потім зібрані, як конструктор. А для того, щоб виріб відлився з отворами та порожнинами, ми виготовляємо стрижневі ящики. І якщо просту модель робимо протягом зміни, то на складні йде місяць або й півтора».

З вдячністю згадує Геннадій своїх наставників Миколу Бабенка та Володимира Каплія. Вони швидко навчили його основ професії. А далі хлопець вдосконалювався сам.

«Досвідчених колег ми називали дідами, – усміхається Барвинський, – піддивлялися за ними, випитували таємниці, самотужки виготовляли деякі інструменти. Наприклад, клюкарзи. Це такий різновид стамески. Вона вигнута, і дозволяє робити те, чого рівною не вийде. А взагалі-то для обробки дерева маємо чималий арсенал верстатів та інструментів. Це фугувальний, рейсмусний, токарний, стрічкопильний, шліфувальний, фрезерний та інші верстати, рубанки, фуганки, стамески та ще багато іншого. Це дозволяє виготовляти найрізноманітніші моделі. Я й сам багато разів був наставником, але за останні роки дуже мало приходить людей. А даремно, професія цікава, творча. Тож приходьте, хто хоче цікаву креативну роботу. Нудно не буде. Навчимо кожного, було б бажання»

На початку 2000-х Геннадій перейшов до фасонно-чавуноливарного цеху. Він відзначив, що принципових відмінностей між роботою модельників ФСЛЦ та ФЧЛЦ не помітив. Єдине – чавун і сталь дають різну усадку, і це обов’язково враховують модельники, використовуючи спеціальні лінійки. А ще у ФЧЛЦ Геннадій Барвинський зустрів своє справжнє кохання. На все життя. Ніна працювала у цеху комплектувальницею моделей.

«Це не було кохання з першого погляду, – зізнається Ніна Барвинська. – Спочатку були суто виробничі відносини. Але поступово народжувалися почуття. І цехова традиція відзначати свята з колегами цьому посприяла. Я відчула потяг, і з Геною сталося щось подібне… А потім ми одружилися. Гена знов повернувся до ФСЛЦ, і я слідом за ним».

«Ми разом з коханою фактично 24 години на добу кожного дня, – підхоплює Геннадій. – Дехто не розуміє цього. Як можна працювати разом? Про що тоді вдома можна розмовляти? А нам є про що. На відпочинок також разом. Намет, риболовля, хоча тут наші задачі різняться: я ловлю рибу, а Ніна її смажить, готує смачнючу юшку. Ми все завжди робимо разом. Впевнений, що це і є справжнє кохання».

Геннадій любить свою роботу, і ця любов не має терміну придатності. З Ніною вони й вдома часто обговорюють виробництво, цехові справи тощо. Він не може без деревини. Чудові вікна у власному будинку виготовив власноруч. А ще двері, полиці, меблі, арки, альтанки, серветниці, стилізовані під сов, вишукану котячу будку та двоповерховий будиночок для котів.

«У нас вдома семеро котів, – каже Ніна, – четверо мешкають у нашій хаті, а троє – у власному будиночку. Це Кузя, Кокос та Горіх. В будиночку є вікна, двері, вишукані інтер’єр та екстер’єр, навіть килими на підлогах. У Гени золоті руки та добре, чуйне серце».

А якщо хтось хоче долучитися до команди модельників ФСЛЦ та опанувати цікаву, творчу професію, телефонуйте за номером 067-552-45-86.

Категорії
Наші люди

В серці станції

Під руками – пульт управління. Перед очима – пульт-табло. Навколо лунають акорди з телефонних звуків, «живої» рації, клацання ричажків. Ми у диспетчерській станції Прокатна-2 Прокатного району, у гостях на робочому місці у Наталії Шершень, маневрової диспетчерки залізничного цеху № 1 нашого підприємства, яка нещодавно отримала найвищу відзнаку підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг»».

«Слухаю вас. Перемикаю стрілки. Відкриваю маршрути ». Наталія весь час у русі: відповідає на дзвінки, спілкується по рації, щось записує, передивляється, аналізує, одним словом, керує процесом. Усі дії вона робить впевнено та з великою увагою, адже керує роботою залізничної станції.

«Мені ніколи нудно не буває, бо щозміни я будую маршрути, приймаю залізничні склади, розформовую їх та знову формую, тобто, керую рухом поїздів та займаюсь маневровою роботою. Моя головна задача – забезпечення організації та безпечного виконання маневрової роботи на станції , своєчасне та безпечне обслуговування прокатного цеху № 3 та екіпірувального пункту залізничного цеху № 2, – розповідає Наталія Шершень. – Користуюсь пультом управління, а всю інфраструктуру – залізничні колії, стрілочні переводи та інші елементи станції, я бачу на схемі управління. Здається, за 41 рік своєї роботи саме тут, на цій станції, я вже все знаю. Але кожна зміна приносить нові знання та досвід. Свою роботу я б назвала творчою, але з математичною складовою».  

Ще у шкільні роки, коли настав час обирати професію, Наталія визначалася з двома напрямками, медичним та залізничним. Саме тоді вона побувала на днях відкритих дверей у тоді ще медичному училищі та політехнічному технікумі. Саме залізнична справа настільки припала їй до душі, що дівчина вирішила навчатися за цим профілем та опанувала спеціальність «Експлуатація промислового залізничного транспорту». Працювати на станцію Прокатна-2 прийшла за направленням.

«Пам’ятаю своє перше знайомство з підприємством – яке ж воно було великим для мене! А яким заплутаним! Я довго йшла і ледве знайшла свою станцію, – усміхаючись, говорить Наталія Шершень. – Теорія у навчальному закладі, то базова підготовка, а от практичних навичок я вже набула тут. Складну науку маневрової  диспетчерки опановувала на стажуванні, а коли прийшов час працювати самостійно, як же я хвилювалася. Та зміна пройшла спокійно, в робочому ритмі. Мені тоді всі, хто працює на станції, намагалися допомогти, підтримували мене, підказували  і морально були зі мною. Саме тоді я зрозуміла, це не просто моя робота, а улюблена справа, а колектив – друга родина. Адже тут я проводжу багато часу, хоча і працюю позмінно».

Зміну 24 лютого 2022 року Наталія запам’ятала особливо. Звістка про повномасштабну війну надійшла до неї о п’ятій ранку, коли вона у автобусі підприємства їхала на роботу. Моральний стан тоді у всіх був дуже пригнічений. Що буде сьогодні, завтра, що робити у майбутньому, як бути з роботою, сім’єю? Ці гострі питання тоді стояли перед багатьма людьми, і перед Наталією також. Але вона знала, що попереду зміна, і їй треба психологічно зібратися, налаштуватися на працю та випромінювати спокій і впевненість, адже диспетчерка – в серці станції, від неї залежить її чітка та безпечна робота.

«Бачите, як буває, екстрені ситуації психологічно, як кажуть, збирають мене до купи, а от коли прийшов час порадіти, я розхвилювалася. Це я кажу про моє нагородження відзнакою підприємства «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг», говорить Наталія. – Для мене це було такою несподіванкою! Але дуже приємною. Коли мене запросили на святкування, я думала, що на мене чекає грамота, а тут таке… Як же мене усі вітали, і колеги, і мій син, і сестра, друзі! Це дуже зворушливо усвідомлювати, що твою роботу цінують. Це дорогого варте. А ще з’являється додаткова відповідальність, бажання працювати краще і вчити своїй справі учнів. Їх у мене вже багато. Та, сподіваюсь, що після війни їх буде ще більше».   

Категорії
Новини

Нагороди за адреналінову роботу

Найкращі газорятівники газорятувальної служби «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали нагороди від Головного управління ДСНС України.

17 квітня в Україні відзначили День рятівника. Вітаючи газорятівників, директор нашого департаменту з охорони праці та промислової безпеки Євген Шидловський подякував їм за сумлінну роботу та врятовані життя. Він зазначив, що професія рятівника схожа на професію лікаря в тому, що вони рятують людей. Але рятівники при цьому ще й ризикують власним життям. Євген Шидловський пообіцяв газорятівникам підтримку й допомогу від свого департаменту та адміністрації підприємства у їхній важкій, надзвичайно потрібній роботі.

Газорятувальна служба «АрселорМіттал Кривий Ріг» захищає працівників нашого підприємства від дії небезпечних газів та інших надзвичайних ситуацій. Для запобігання нещасним випадкам газорятівниками на чолі з начальником ГРС Сергієм Леоновим, проводиться систематична та цілеспрямована профілактична робота. Також працівники служби рятують людей та ліквідовують наслідки надзвичайних ситуацій. За 75 років діяльності служби було врятовано сотні життів наших працівників.

Начальник Криворізького районного управління цивільного захисту превентивної діяльності, полковник Олег Січкарук вручив кращим працівникам нашої газорятувальної служби подяки від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Всього було нагороджено 15 рятівників

Валерій Демиденко, в.о. старшого майстра ГРС, нагороджений подякою ГУ ДСНС:

– У службі я працюю вже 28-й рік. Прийшов сюди газорятівником. Захищаємо від надзвичайних ситуацій коксохімічне виробництво. Тут багато газонебезпечних місць. Багато уваги приділяємо профілактиці, щоб устаткування було справним і люди не порушували правил. Не раз доводилося рятувати людей. Наприклад врятували працівницю вуглепідготовчого цеху, коли виникла загазованість у силосах. Були моменти, коли й досвідченим рятівникам було страшно. Наприклад, колись зайнялося бензольне відділення, а там купа такого, що може вибухнути будь-якої миті. У таких ситуаціях приборкуємо страхи та йдемо рятувати людей. Радий, що нашу роботу відзначили. Отримувати нагороди приємно».

Олег Січкарук, полковник цивільного захисту:

– Під час виникнення надзвичайних ситуацій рахунок йде на секунди. Рятувальники ДСНС завжди спішать на місце пожежі чи іншої надзвичайної ситуації, але важливо, що на вашому підприємстві є люди (газорятувальна служба, добровільна пожежна дружина), які навчені рятувати, знаходяться на території підприємства, і готові відреагувати, врятувати, локалізувати вогонь чи витік газу, надати першу допомогу. І чим швидше буде вжито заходів, тим більше шансів, що люди будуть врятовані».

Категорії
Новини

Вони не жартують з вогнем

17 вересня в Україні відзначають День рятівника – свято людей, які рятують життя.

При слові «рятівник» зразу виникає в уяві образ кремезного чоловіка у формі пожежно-рятувального загону, який рятує людей під час пожежі або з-під завалів зруйнованої будівлі. В умовах варварських рашистських ракетно-дронових атак ці люди щодня на наших дисплеях та телеекранах. Але це не лише свято професіоналів, а ще й добровольців-рятівників. Серед них – наші працівники, які входять до складу добровільної пожежної дружини.

Відділення безперервного розливання сталі конвертерного цеху «АрселорМіттал Кривий Ріг» є одним з найвидовищніших наших виробництв. Ось у відділення заїжджає величезний ківш з рідкою вогняною сталлю. А ось велетенські розжарені електроди входять в установку піч-ківш. А яке ж гарне саме розливання з кучерявими вогняними бризками! Далі шістьма променями виходять яскраво-червоні заготовки. Їх ріжуть спеціальними машинами газового різання, і тисячі яскравих іскор розлітаються навкруги, наче від гігантських бенгальських вогнів! Але є й інший бік медалі…

«Практично все наше відділення – це територія підвищеної пожежної небезпеки, – розповідає старший майстер ВБРС Владислав Тюрін. – Сталь з температурою до 1630 градусів за Цельсієм, бризки під час вимірювання температури, іскри, що утворюються при розливанні чи різанні заготовок та ще багато іншого. Навіть на завершальному етапі наші заготовки мають температуру 200-300 градусів. А ще трубопроводи з природним газом та киснем. Тож нам дуже потрібні люди, які чітко знають, що робити, якщо виникне займання, вміють швидко його локалізувати».

Членами добровільної пожежної дружини «АрселорМіттал Кривий Ріг» є 13 працівників конвертерного цеху. Близько половини з них – це працівники відділення безперервного розливання. Вони знають як діяти при займанні і вміють це робити, вже не раз доводили. І якщо для багатьох найпроблемнішим є не запанікувати під час пожежі, то у цих чоловіків такої проблеми немає, бо вони щозміни віч-на-віч з вогнем. У кожній зміні є свої рятівники.

«Хлопці знають, що перш за все – це збереження життя – свого та колег, – продовжив Владислав Тюрін. – Тому найперше, після того, як сповістили пожежників, керівника та медиків, – вивести людей з небезпечної зони. А потім вже розпочинати пожежогасіння, якщо це не загрожує власному життю. Перше – люди, а потім вже матеріально-технічні цінності, не інакше. Після вступу до дружини ми пройшли спеціальне навчання, в тому числі вчилися, як гасити пожежу вогнегасниками та за допомогою пожежних рукавів. Ми готові до надзвичайних ситуацій».

У квітні 2025 року команда конвертерного цеху, складена з працівників  працівники ВБРС, вперше взяла участь у змаганнях цехових команд добровільної пожежної дружини підприємства. І зразу ж перемогла. У складі команди були старший розливальник сталі Богдан Василишин, змінний майстер Олександр Іванов, старший змінний майстер Олександр Новак, старший майстер ВБРС Владислав Тюрін та розливальник сталі Денис Ковальов.

«Мій виробничий майданчик – зона підвищеної пожежної небезпеки. Я щозміни працюю зі сталлю 1630 градусів. Тож вогню та температур ми з колегами не боїмося, це точно, – усміхається Денис Ковальов. – Але й зневажливого ставлення до нього не дозволяємо. Порушникам правил, наприклад, шанувальникам палити у невстановлених місцях, робляться зауваження. Профілактика – це не менш важливо, ніж вміти гасити пожежу. Щотижня ми обходимо відділення, перевіряємо вогнегасники, чи не сплив термін придатності? Порушення заносимо до журналу, беремо участь в усуненні тих порушень, контролюємо виконання заходів».

За словами менеджера з пожежної безпеки департаменту з охорони праці та промислової безпеки Андрія Сердечного працівники, що входять до складу пожежної дружини, першими потрапляють на місця займань і хоча бійці нашого 4 Державно-рятувального загону прибувають за викликом дуже швидко, нерідко пожежа ліквідовується ще до їх приїзду. Це дуже важливо, адже у надзвичайних ситуаціях багато що вирішують хвилини і навіть секунди. Від цього залежать людські життя.

«Щорічні змагання є одночасно і перевіркою вмінь і тренуваннями, – говорить Андрій Сердечний. У наших планах – організація виїзних тренувань для пожежної дружини двічі на рік. Це допоможе підвищити рівень підготовки, а значить і рівень пожежної безпеки в цехах. Вітаю всіх наших рятувальників – пожежників-рятувальників 4 ДПРЗ, газорятівників «АрселорМіттал Кривий Ріг», бійців Криворізького воєнізованого газорятувального загону і звичайно ж працівників нашої дружини! Зі святом вас усіх, і щоб не було приводу застосовувати свої знання та вміння під час реальних ситуацій! Як кажуть рятівники: Сухих рукавів!»

Категорії
Новини

На війні загинув працівник шахтоуправління Володимир Рилков

Володимира Рилков був мобілізований у серпні 2024 року. Свій останній бій з окупантами він прийняв у жовтні того ж року. Загибель рядового Володимира Рилкова нещодавно було підтверджено даними експертизи. Серце захисника зупинилося 28 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Степова Новоселівка Куп’янського району Харківської області. До призову на військову службу Володимир працював електрослюсарем шахтоуправління гірничого департаменту.

«Володимир перейшов до нас з дробильно-сортувальної фабрики шахтоуправління, і зразу показав себе вправним фахівцем. Обслуговування та ремонти підземного електроустаткування, силових ліній – це робота для справжніх професіоналів, – розповідає начальник дільниці № 32 (енергетичної) Анатолій Позігун. – Володимир працював сумлінно, якісно виконував виробничі завдання. В процесі роботи йому доводилося взаємодіяти з прохідниками, з нарізними дільницями. Він без проблем знаходив спільну мову з колегами, завжди був готовий допомогти, був своїм серед товариства. Більше десяти років ми пропрацювали разом, і він виконував роботу без жодних нарікань. І от ми дізналися про його загибель. Це страшна звістка. Боляче втрачати людей, а таких як Володимир – особливо. Він віддав за нас життя. Завжди будемо йому вдячні. Завжди пам’ятатимемо».

Висловлюємо щирі співчуття рідним та колегам загиблого воїна.

Категорії
Наші люди

Верстати мають працювати

У механіка ремонтно-монтажного цеху № 3 «Ливарно-механічного заводу» Максима Хілковського запитали, чи немає у нього термінових планів на 1 серпня? Чи буде він у місті цього дня? Купа різноманітних здогадок зароїлася у голові. А потім він отримав запрошення на урочистості напередодні 91-ї річниці нашого підприємства. Коли ж Максима викликали на сцену, він нарешті все зрозумів: Віднині він – «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«То був дуже приємний момент. Важко передати почуття! Мою роботу помітили й оцінили! Гроші грошима, а такі моменти визнання також дуже приємні, вони мотивують», – говорить Максим Хілковський.

Ремонтно-монтажний цех № 3 «Ливарно-механічного заводу» виготовляє і ремонтує багато виробів та вузлів для всіх виробництв «АрселорМіттал Кривий Ріг». Гуркоти для аглофабрики, візки для доменників, колісні пари для залізничного транспорту гірничого департаменту та ще багато чого можна побачити у цеху. І це лише на цей момент. Навіть перелік, скільки ж всього ремонтує та виготовляє РМЦ-3, не вміститься у рамки цієї статті. Для того щоб це все виготовляти та ремонтувати, цех має багато верстатів, пресового та іншого устаткування. Для переміщення виробів, їх установки, відвантаження використовуються електромостові крани. І все це має бути у справному стані. Ось за це й відповідає механік цеху.

«Мене з дитинства вабила техніка, деталі, залізяччя, – згадує Максим. – Пам’ятаю, як з татом, Євгеном Станіславовичем, ремонтували наше авто. А коли авто заводилося та енергійно деренчало, татко давав мені проїхатися. Під контролем, звичайно ж. То були надзвичайно світлі, радісні моменти. Добре пам’ятаю, коли тато взяв мене до цеху, до РМЦ-3, де працював металізатором. Мені тоді було років з десять. З пропускним режимом тоді було набагато простіше, тож ми поїхали на зміну, що починалася о 15.00. Мені багато що сподобалося. То був один з епізодів, який пізніше вплинув на мій вибір, куди йти працювати».

Наступного разу Максим потрапив до цеху вже у технікумі, на практиці, а отримавши диплом, прийшов туди працювати слюсарем-ремонтником. Його бригада ремонтувала візки під чавуновози та шлаковози для доменних цехів. Інколи ремонтували ковші на ці візки, вагони-«ракети» для конвертерного цеху, затвори дуття для доменних печей тощо. Молодого роботящого слюсаря примітили, призначили бригадиром. А за кілька років йому запропонували посаду майстра. Це був крутий поворот у його трудовому житті.

«Якщо слюсарем-ремонтником я разом з хлопцями ремонтував устаткування для цехів, то ставши майстром механослужби, а потім механіком, почав організовувати ремонти та обслуговування устаткування, необхідного для виконання тих ремонтів. Тобто, я став ремонтувати те, що ремонтує. По-перше, це різні верстати: токарно-гвинторізні, токарно-карусельні, наплавочні, а також пресове та вантажопідйомне устаткування. І для цього мені довелося майже повністю перекваліфікуватися. Я інтенсивно вивчав це все, і щиро вдячний працівникам різних дільниць, які охоче ділилися своїми знаннями та досвідом».

Максим зазначив, що взаємодопомога, розуміння та готовність підтримати колег – це традиція РМЦ-3, яка актуальна і зараз, коли складно, коли людей не вистачає.

«Працюємо за себе, та за хлопців, які нас захищають. Це Михайло Савенко, Роман Соколенко, Андрій Лифар, Андрій Савченко. Ми підтримуємо з ними контакт, – каже Максим. – Користуючись нагодою хочу до них звернутися: Хлопці! Щира вам подяка від усіх нас!. Чекаємо вас у цеху. Роботи вистачить, тож ваші вмілі руки та світлі голови дуже нам потрібні. Також я вдячний досвідченому Геннадію Лукіну. Він вже пенсіонер, але працює за кількох. Це моя права рука, та й ліва також. Не знаю, що б я без нього робив? А ще я вдячний дружині Інні та сину Макару. Роботи зараз дуже багато, інколи повертаюся додому знервованим, але вони все розуміють і підтримують мене».

Максимові вчергове подзвонили. Ми потиснули один одному руки і Максим швидко пішов до цеху. Бо роботи багато, і вона сама себе не зробить. А будуть справними верстати, то й металурги з гірниками вчасно отримають своє устаткування.