Сергій Антоненко став на захист України у травні минулого року. До мобілізації він працював механіком дільниці з ВПМ і маслозмащування рудозбагачувальної фабрики № 2 гірничого департаменту.
Як розповів заступник начальника РЗФ-2 з механічного устаткування Віталій Ратушний, основне устаткування фабрики (млини, класифікатори, вакуум-фільтри, дешламатори, конвеєри) потребує постійного змащування. А збій у роботі системи змащування призводить до зупинки виробництва. І саме Сергій Антоненко відповідав за подачу мастила на агрегати. А ще у підпорядкуванні Сергія були потужні електромостові крани та інші вантажопідйомні механізми, без яких не обходився жоден серйозний ремонт устаткування фабрики.
«Сергій Антоненко вміло керував дільницею, яка добре справлялась зі своїми завданнями, – говорить Віталій Ратушний. – Він відмінно розбирався в устаткуванні. А ще Сергій добре організовував роботу свого чималенького колективу, куди входили ремонтні бригади, чергові слюсарі-ремонтники, машиністи кранів. Він сам був чоловіком енергійним і запалював своєю неймовірною енергією колег. Цілеспрямований, відповідальний, сумлінний, Сергій був прикладом. Якщо він брався за справу, навіть, найскладнішу, то завжди доводив її до завершення. А його гумор розряджав гострі моменти, якщо такі й виникали. Страшна звістка про загибель нашого захисника приголомшила кожного, хто знав цю чудову людину».
Солдат Сергій Антоненко загинув 30 грудня 2024 року в Олександрівці Охтирського району Сумської області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам Сергія Антоненка. Світла пам’ять герою!
Ветерани нашого підприємства приходять до тих, кому потрібна допомога.Волонтерство – це важлива складова ветеранського руху нашого підприємства. Вона допомагає людям у срібному віці залишатися активними і жити повноцінним життям. З початком війни в Україні волонтерський рух набув особливого значення. Активними волонтерами стали чимало тих, кому сьогодні за …60.
Так, наприклад, ветерани «АрселорМіттал Кривий Ріг», діяльність яких очолює Володимир Заяць, активно допомагають нашим захисникам. Вони беруть участь у волонтерських акціях, програмах, культурних заходах тощо. Також ветерани допомагають людям, кому через бойові дії довелося залишити рідну домівку.
Попри це, ветерани нашого підприємства продовжують піклуватися про своїх колишніх колег, яким так потрібна підтримка та допомога. Це люди поважного віку, ті, хто має інвалідність, важкі хвороби, погано пересувається. На обліку в Раді ветеранів зараз таких людей понад 600.
Віра Шатило радо зустрічає гостей-волонтерів біля під’їзду свого будинку. Зараз вона відновлюється після інсульту, тож подолати сходинки для неї це і можливість потренуватися у пересуванні, і своєрідне досягнення у цьому. Вірі Терентіївні 88 років. Свого часу вона працювала у механічному цеху, потім була оператором у сортопрокатному цеху № 1. До Кривого Рогу Віра приїхала зі Шполянського району Черкаської області. 14-річній дівчинці хотілося жити у великому місті, адже у колгоспах тоді було дуже важко і малоперспективно. У Кривому Розі мешкала її тітка, в неї дівчина і оселилася. А працювати на завод пішла, як тільки виповнилося 16. Таких юних дівчат, як Віра на заводі тоді було дуже багато, усі підтримували одне одного, працювали та відпочивали разом.
«Підтримку заводчан я й досі відчуваю, для мене це дуже важливо. З ними я можу і поспілкуватися, і відволіктися від буденних проблем, і смачненького поїсти, адже ветерани приходять до мене не з порожніми руками, – говорить Віра Шатило. – Он бачите, я вже ходжу з паличкою. А ще зовсім недавно лежала після інсульту. Піднялась би раніше, але стався «приліт», це той, в якому загинула жінка та її троє дітей. Бахнуло поруч з моїм будинком. Мене аж підкинуло, я дуже злякалася. Зараз у мене все нормально, можу навіть гостей приймати. Мені дуже приємно, що про нас завжди дбають у ветеранській організації, я відчуваю, що ми одна родина, як і раніше».
«Чомусь прийнято вважати, що волонтери, які опікуються старенькими, мають бути лише молодими. Ми доводимо, що це не так, – говорить Наталія Щедова, яка опікується роботою з ветеранами металургійного виробництва. – Ми спілкуємося зі старенькими, цікавимося їхнім здоров’ям, справами. Знаєте, людям дуже важливо таке спілкування, його зараз багатьом не вистачає. Ми допомагаємо нашим підшефним у комунальних справах, юридичних питаннях, наприклад, написати заяву на матеріальну допомогу, розібратися з рахунками тощо».
«Літні люди потребують особливої турботи, вона актуальна навіть тоді, коли у них є рідні. Не завжди діти або онуки можуть бути поруч з батьками, особливо зараз, коли в Україні триває війна, тож наші ветерані-волонтери беруть таких людей під свою опіку, – розповідає Ірина Сухомлин,голова профспілкової організації Ради ветеранів підприємства. – Наших ветеранів ми також підтримуємо матеріально, що дуже важливо у наш непростий час.
Хочу відзначити, що наша організація об’єднала прекрасних людей, яким небайдужа доля інших які завжди приходять на допомогу тим, хто того потребує. Тому хочеться подякувати нашим активістам Таїсії Лагодюк, Валентині Обуховій, Таїсії Бараховій, Валентині Волерт, Тетяні Непомнещій, Ніні Голбан, Юлії Дєлєвій, Олені Вовченко та іншим, адже наша велика команда складається з людей з великим серцем».
Вже близько 5600 працівників «АрселорМіттал Кривий Ріг» отримали пластикові картки-пам’ятки «Основні можливі ризики», за допомогою яких можна миттєво оживити в пам’яті головні небезпеки на робочих місцях.
Кожен з працівників нашого підприємства проходить навчання з охорони праці і обов’язкову перевірку знань. Щось з вивченого людина може згадати миттєво, а щось опускається у глибини пам’яті, і щоб дістати його на поверхню, тобто, пригадати, потрібен певний час. А може так трапитися, що цього часу й не виявиться. Для того, щоб працівник мав змогу миттєво згадати основні ризики та запобігти їм, було вирішено роздати кожному зручну пластикову картку з переліком основних видів небезпечних енергій та пов’язаними з ними основними можливими ризиками, які створюють загрозу для життя людини.
«Всього таких енергій десять, згідно з «Колом небезпечних енергій», – нагадав менеджер департаменту з охорони праці та промислової безпеки Сергій Іващенко. – Ми відібрали вісім найактуальніших саме для нашого підприємства, бо, наприклад, радіаційна енергія не дуже для нас притаманна, а завдання саме й стояло позначити у карті основні найбільш ймовірні ризики. Тож маємо з одного боку картки гравітаційну, рухому, механічну та енергію тиску – кожна з відповідними ризиками, а з іншого боку – електричну, хімічну, термічну і звукову енергії. Все для того, щоб людина могла миттєво знайти на картці і згадати ризики. Така картка легко поміщається у нагрудній кишені чи кишені штанів. А якщо вона й забрудниться, виробництво ж, то її достатньо протерти, щоб відновити».
Доменне виробництво – серед найнебезпечніших на підприємстві, тож не дивно, що саме його працівники отримали картки першими. Заступник начальника доменного цеху № 1 з підготовки виробництва Віктор Рожков відповідає за функціонування системи охорони праці у цеху.
«В нашому підрозділі присутні всі ці небезпечні енергії і пов’язані з ними ризики. Чого лише варта термічна енергія. Наші горнові випускають з доменних печей чавун температура якого сягає півтори тисячі градусів за Цельсієм, – розповідає Віктор Рожков. – Всі працівники – газівники, водопровідники, машиністи шихтоподачі та кранів, горнові, майстри – щозміни працюють в особливо небезпечних умовах. Ми намагаємося створювати для людей безпечні умови, мінімізувати ризики. Але виробництво таке, що всі ризики усунути не вийде. Я відповідаю за безпеку кожного, але не втомлююся повторювати, що головним відповідальним за власну безпеку є сам працівник. Тож якщо у кожного з’явиться отакий зручний і лаконічний нагадувальник-карта, це зайвим точно не буде».
На сьогодні картки, крім доменників, вже отримали працівники конвертерного, копрового, вогнетривно-вапняного цехів, підрозділів гірничого департаменту. Передача карток цехам триває. Картки-пам’ятки «Основні можливі ризики» отримають усі працівники підприємства.
Виробництво Світового класу (WCM) впроваджується в «АрселорМіттал Кривий Ріг» вже понад десять років. Економічний зиск від його впровадження з 2013 по 2024 рік склав близько 275 млн доларів США (на підставі погодженої службою промислового контролінгу вартості втрат), а скільки було усунуто ризиків важко й підрахувати. Попри повномасштабне вторгнення й пов’язані з ним негаразди, команда продовжує роботу над покращеннями. Про це й не тільки – у інтерв’ю з в.о. керівника з впровадження WCM Олексієм Можако.
– Олексію, на що зараз спрямована робота команди WCM?
– Як завжди, ми націлені на скорочення витрат на виробництво продукції, зростання її якості та створення безпечніших умов для працівників. Для цього працюємо за кількома напрямками, які, нагадаю, називаються колонами: професійне та автономне обслуговування обладнання, спрямовані покращення, розвиток персоналу, охорона праці та інші. Підвищення надійності роботи устаткування – один з основних моментів, бо коли воно ламається, знижується продуктивність, і зростають витрати на ремонти. Усунення ризиків для життя й здоров’я людей – серед найважливіших напрямків. Розвиток персоналу, набуття нових вмінь, навичок та знань сприяють продуктивнішій та безпечнішій роботі. І все це ми втілюємо разом із працівниками структурних підрозділів.
– Які здобутки команди у 2024 році?
– Впроваджено багато покращень. З тих, які зразу спадають на думку – проєкт «0 поломок» у доменному цеху № 1. Там були проблеми з роботою шибера. Якщо по простому, то це велика заслінка, яка випускає гаряче дуття та гази під час планово-попереджувальних ремонтів доменної печі. Вона не завжди щільно прилягала при закритті. З-за цього доменники мали значні додаткові витрати часу на поновлення виробництва чавуну, так звану задувку. Була розроблена конструкція додаткового змійовика, який охолоджує шибер та кладку. Як результат – шибер вже майже шість тисяч годин працює без збоїв, що на цей момент зекономило підприємству понад 20 тисяч доларів.
А у кисневому виробництві, яке поки що на простої, скористалися моментом і впровадили зміни, які зможуть захистити устаткування під час можливих блекаутів. Там для роботи важливих вузлів компресорних установок постійно потрібно змащувати підшипники. Якщо ж миттєво вимкнути подачу електроенергії, то насоси не зможуть подавати мастило, і поки елементи, які набрали шалених обертів, зупиняться, то внаслідок тертя без мастила коштовне устаткування вийде з ладу. Підраховано, що для його відновлення у такому випадку знадобиться близько 170 тис. доларів.Не зважаючи на зупинку виробництва, керівник цеху Володимир Черногоров ухвалив рішення про подальше впровадження усіх напрямків WCM. Одним з найважливіших для підрозділу став 10-кроковий проєкт WCM, в ході впровадження якого розробили й змонтували систему, що дозволить самопливом подавати мастило на підшипники у разі зупинки насосів.
Або, наприклад, проєкт з охорони праці в управлінні залізничного транспорту гірничого департаменту. Виготовлення та використання спеціальних упорів-стопів під час ремонтів і обслуговування напіввагонів з піднятим кузовом дозволило повністю усунути ризик травмування, якщо кузов самовільно опуститься. Якщо підсумувати, то при плані скорочення витрат на 12,2 млн доларів у нас вийшло скоротити їх на 10,5 млн.
– Що ж завадило виконати план з скорочення витрат на сто відсотків?
– Дійсно, є перелік об’єктивних причин. Найперше – ми впроваджуємо проєкти як на працюючому устаткуванні, так і на тому, яке зараз тимчасово у простої з-за обмеженого попиту на продукцію та обмеженої здатності її виробництва з причин, викликаних великою війною, . У таких випадках ми просто не можемо відслідкувати економічний ефект на непрацюючому устаткуванні, і він не йде до загальної скарбнички. А ще в умовах обмеженого фінансування, викликаного важким становищем підприємства, ми впроваджуємо, перш за все, найважливіші, найнагальніші заходи.
Ще одна причина: нам доводиться не лише втілювати зміни, а ще й у процесі формувати нову команду. Зараз близько половини фахівців із впровадження WCM захищає нас зі зброєю в руках. Наш керівник Святослав Кузьменко пішов добровольцем у перший же день вторгнення, як і Олександр Пшеничний, який, на жаль, загинув. Він був не лише нашим колегою, а й другом. Завжди його пам’ятатимемо. У лавах ЗСУ і наступник Святослава Олег Шорохов. Ми підмічаємо у цехах вмотивованих працівників, підтягуємо у свою команду, одразу ж і навчаємо, бо Виробництво світового класу – це складна наука з безліччю засобів, методів та інструментів покращення.
– І нарешті, традиційне питання: які плани на цей рік?
– Плани – вдосконалювати надалі і самим вдосконалюватися, попри всі негаразди. Зараз команда працює над «Розкладанням витрат», як воно зветься у нашій методології. Тобто, ми аналізуємо виробничі втрати минулого року, визначаємося з найпроблемнішим устаткуванням, надійність, стабільність роботи якого необхідно терміново підвищувати. Працюємо над тим, щоб довести доцільність капіталовкладень у той чи інший проєкт, і зараз це непросто.
Традиційно завершили рік серією тренінгів з Виробництва світового класу. Його пройшли близько 120 працівників цехів – керівників цехових команд та голів колон, та й будь-хто з охочих міг взяти участь. Метою було ознайомити наших партнерів-цеховиків з можливостями системи та з основними інструментами, які допоможуть реалізувати ці можливості. Працюємо далі. У скрутні часи скорочення витрат, економне виробництво стають ще актуальнішими. А безпека людей – завжди у пріоритеті».
Ливарно-механічний завод виконав ще одне важливе замовлення для гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг».
До керівництва ЛМЗ звернулися колеги з ГД, і запропонували вивчити можливість ремонту корпусу гуркоту для дробильної фабрики гірничого департаменту. Гуркоти використовуються для сортування залізної руди між стадіями дроблення. А загалом дробильна фабрика підготовлює руду до збагачення на рудозбагачувальних фабриках, з метою подальшого отримання залізорудного концентрату. Гуркоти, як і інші основні елементи ДФ, такі як дробарки й конвеєри, мають величезне виробниче навантаження, тому потребують ремонтів та заміни складових частин.
Як розповів заступник директора ЛМЗ Сергій Жеватченко, раніше завод не ремонтував корпуси гуркотів. Коли вони відпрацьовували свій ресурс, підприємство купляло нові корпуси у сторонніх виробників.
«Ми поїхали у гірничий департамент і визначили, що ЛМЗ також здатен виготовити нові корпуси, – говорить Сергій Жеватченко. – Завдання ускладнювало те, що не було креслень та іншої технічної документації. Представники гірничого департаменту привезли відпрацьований корпус до нашого цеху металоконструкцій. Він, як кажуть, вже був непридатним до відновлення. Але як зразок він нам підходив. Тож наші фахівці його розібрали, обміряли і виготовили креслення».
Над технічною документацією працювала група конструкторського відділу ЛМЗ у складі провідних інженерів-конструкторів Станiслава Гарша, Євгена Калабiна, Юрія Погромського, Володимира Тищенка та інженера-конструктора Олега Константинова. А коли документація була утверджена замовниками, провідні інженери-технологи відділу головного технолога ЛМЗ Ольга Соболєва та Ріма Чех розробили технологію виготовлення корпусу, після чого до роботи взялися цеховики.
Спочатку працівники ЦМК з листового металу вирізали заготовки для елементів корпусу гуркоту, а на ковальській дільниці РМЦ-1 ковалі Дмитро Юрченко, Олександр Жданов, Андрій Бойко та машиністка на молотах Олена Кравцова викували заготовки для цапф корпусу гуркоту. Потім токарі ремонтно-механічного цеху № 2 Євген Жмур, Віталій Мішкутенок, Андрій Балацький виконали механічну обробку заготовок. Збірку елементів у єдину конструкцію зробили на базі ЦМК. У ній взяли участь слюсарі-ремонтники РМЦ-2 Володимир Волшуков та Олександр Степура під керівництвом майстра ремонтно-складальної дільниці Андрія Лєскова, а також котельники ЦМК Олександр Григор’єв (бригадир) і Руслан Поліщук, зварник ЦМК Євген Обжелянський та інші фахівці ЛМЗ. Наразі новий гуркіт вже у замовника і готується до встановлення.
«Опанувати нову продукцію – це непроста справа, – продовжив Сергій Жеватченко. – Корпус мав вийти дуже точним за своєю вагою та за геометричними параметрами. І нам це вдалося. Хоча й довелося набити кілька «шишок», але результат є, і вже є досвід. Довжина корпуса – 6760 мм (6 метрів 76 сантиметрів), а ширина – 3200 мм (3 метри 20 см). І це, уявіть собі, дрібний гуркіт. А невдовзі ми починаємо роботу над виготовленням корпуса для середнього гуркоту. Виготовлення корпусів гуркотів нашим ЛМЗ є економічно вигіднішим, ніж купувати, і зараз, у скрутні для підприємств часи, це надзвичайно важливо».
Як всюди встигати не поспішаючи, як насолоджуватися кожною миттю життя, нової справи, як завжди прагнути нових знань, ділитися ними з іншими та надавати психологічну підтримку. На всьому цьому добре знається наша колега Анна Шумейко.
На прикладі родини
Багато хто знає Анну Шумейко, як старшу внутрішню тренерку нашого підприємства. В Університеті АрселорМіттал вона бере участь у таких проєктах, як «Сміливе лідерство» та «Бережи себе».
Основна посада Анни – оператор пилегазовловлюючих установок конвертерного цеху. Зараз вона у декреті, бо виховує трійко дітей – 3, 5 та 14 років. Та це не заважає їй бути активною, як внутрішній тренер. Щотижня Анна проводить тренінги з працівниками підприємства, допомагає іншим людям долати психологічні проблеми, які пов’язані з війною, багато спілкується та опановує нові знання.
«На підприємство я прийшла тому, що у мене вся родина працює тут. Мама Тетяна Віждова працювала в лабораторії на ДП № 9, двоє моїх братів зараз є працівниками нашого підприємства, – розповідає Анна Шумейко. – Та найбільше на вибір місця моєї роботи вплинув мій тато Павло Віждов. Він працював на блюмінгу, а я у дитинстві приходила до нього на роботу. У минулому це дозволялося, головне, щоб у цеху діти були разом зі своїми батьками. Я тоді ще мало розумілася на виробництві, але бачила великий робочий движ і мене буквально заворожувала уся ця атмосфера. Я із захватом дивилася на міст, який веде до підприємства, ввечері він сяяв вогнями, а коли заходила до цеху, то мене буквально зачаровував вид яскравого розпеченого металу, від якого віяло жаром.
На 4 курсі Металургійної академії я вирішила піти працювати. Пошуки роботи привели мене до конвертерного цеху. Тепер я все знаю про специфіку цього підрозділу, адже мені пощастило працювати на усіх його дільницях. Я працювала у ВТК, міксерному, шихтовому відділеннях, дільниці виплавки та розливки, на першій МБЛЗ, на складах зовнішньої прийомки інструментів і матеріалів. В цілому я вже маю 20 років стажу».
Пропагувати культуру безпеки
Все почалося з газети «Металург». Саме в ній Анна Шумейко побачила оголошення про створення на підприємстві команди внутрішніх тренерів, які б ділилися з колегами знаннями з різних напрямків, пропагували культуру охорони праці, сприяли особистісному розвитку працівників наших підприємств та взагалі б були лідерами у багатьох справах. Анна подала заявку, пройшла відбір, навчання і невдовзі потрапила до когорти внутрішніх тренерів. Саме тоді на підприємстві почалася перша хвиля «Сміливого лідерства».
«На початку тренерської діяльності я зустріла супротив оточення. Чого я тільки не чула, і навіщо воно мені треба, і де я знаходитиму на це час, і чого це я працюватиму у свій вихідний. На їх думку мені б було краще потихеньку працювати, виховувати дітей, чекати пенсію, а потім займатися городиною. Але мені така модель життя не підходить. Мені дуже хотілося спробувати себе у чомусь новому, довести, в першу чергу собі, що я зможу реалізуватися та бути корисною для людей, – продовжує Анна Шумейко. – Коли я почала працювати внутрішнім тренером, для мене відкрився інший світ, де у всіх, з ким я працюю, є мета, стимул займатися цією справою, зацікавленість новим. Ми ж, тренери з безпеки на виробництві, своєю чергою намагалися змінити не те що світ, всесвіт (усміхається). То був початок нового формату роботи з охорони праці. Люди очікували, що то буде якась лекція, а ми пропонували тренінг з максимальним залученням в роботу кожної людини. Ми усі були залучені в процес, допомагали одне одному. Було і легко, і складно, ми й людей навчали, і самі навчалися, мотивували їх і себе до змін».
Психологічна допомога
Коли стаєш тренером, і перед тобою стоїть завдання змінювати ставлення людей до охорони праці, поведінку на виробництві і, навіть, ментальність, без психологічних навичок не обійтися. Анна Шумейко це одразу зрозуміла і знову почала навчатися. Вона закінчила психологічний факультет педагогічного університету, стала гештальт-терапевтом (наука допомагати людям розуміти самих себе), зараз вона навчається у Польському інституті тілесної терапії та проходить різноманітні додаткові курси з психології.
Ці знання дуже знадобилися Анні з початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну. Разом із навчальним процесом вона почала практично допомагати людям вправлятися з психологічними навантаженнями, які ми всі відчуваємо під час війни. Анна приєдналася до громадської організації, яка працює у Народному домі – міському хабі, де надається допомога переселенцям з окупованих міст та селищ або тих місць, які ворог активно обстрілює.
В цій організації Анна стала психологинею мобільної бригади.
«Переважно я працюю з дорослими людьми, більшість з яких поважного віку. Ми допомагаємо людям долати горе від втрати рідних та близьких, панічні атаки, розпач від втрати рідної домівки та майна. Ми допомагаємо іншим знову захотіти жити, почуватися у безпеці, наскільки це можливо, та радіти майбутньому. Основна терапія – це розмова, адже деяким людям вже стає легше, якщо вони проговорять свою проблему, – говорить Анна Шумейко. – У Кривому Розі ми працюємо і на місцях «прильотів». Моїм першим хрещенням у цьому був «приліт», що стався у липні минулого року на старій Дзержинці біля «Нового зору». Приїжджаємо, а там все димить, у руїнах, люди кричать. Жах! Одних людей треба було заспокоювати, інших виводити зі стану ступору. Пам’ятаю одну дівчину, яка після влучення ракети у будинок не могла дозвонитися до своєї родички. Дівчина була наче не в собі, ходила розгублена. Ми з командою психологів виводили її з цього стану, розговорили, допомогли їй прийти до тями. Інший випадок, в Архангельському бабуся привела онука. Біля їх будинку вночі стався «приліт». Відтоді пройшло вже півроку, а хлопець не міг оговтатись від цього, він боявся гучних звуків. Після розмови зі мною стало зрозуміло, що хлопцю потрібен час на реабілітацію та увага батьків. Ще один випадок, не пов’язаний з вибухами, він життєвий. До нас звернулася літня сімейна пара з Покрову. Зараз вони будують тут нове життя і турбуються про ментальне здоров’я одне одного. І подібних випадків дуже багато. Тож мені хочеться побажати людям у наш непростий час бути більш уважними до себе та оточення, берегти себе та пам’ятати, що безпека – це не тільки про виробництво, це про наше повсякденне життя. А ще будьте активними, живіть, а не відкладайте все на потім. Це реально допомагає у найскладніші часи. Перевірено на власному досвіді».
