Андрій Білоткач працював гірником очисного забою в шахтоуправлінні з підземного видобутку руди гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг». Як розповів начальник дільниці очисного виймання Олександр Галушкін, Андрій завжди вмів підняти настрій будь-кому добрим словом або влучним жартом.
«Він – неймовірно позитивна людина, – говорить Олександр Галушкін. – Робота гірника та ще й вибухівника дуже важка фізично, небезпечна та відповідальна. Але я ніколи не бачив Андрія у поганому настрої, і майже завжди бачив усміхненим. Він займався безпосередньо видобутком залізної руди, без якої неможлива металургія, робив свою справу дуже добре, а головне – безпечно для себе й хлопців, що працювали поруч. Завжди пам’ятатимемо його, як чудову людину, добру й порядну, справжнього чоловіка, який тримає слово та приходить на допомогу. Надзвичайно боляче втрачати таких людей».
Андрій Білоткач став на захист України на другий день від повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року. Він мужньо виконував свій військовий обов’язок. У свій останній бій Андрій вступив 12 жовтня 2024 року. Він загинув поблизу міста Часів Яр Бахмутського району Донецької області.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам захисника України.
Таку мету ставить перед собою старший майстер СПЦ № 1 Олександр Доленко, один з учасників нового проєкту «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг», створеного для того, щоб залучати молодьдо праці на нашому підприємстві.
«Алло, я шукаю роботу, мені порадили звернутися до вас, щоб ви розповіли про підприємство та як на ньому насправді працюється», – з таких слів часто починається спілкування Олександра Доленка з тими, хто бажає працювати в «АрселорМіттал Кривий Ріг».
«Так сталося в моєму житті, що ще задовго до участі у проєкті Амбасадори я постійно комусь допомагав, та й зараз допомагаю влаштовуватися на підприємство: шукаю вакансії, раджу де навчатися, куди і до кого звертатися. Спочатку допомагав друзям, знайомим, а потім вже і їхнім знайомим. І так ланцюжком далі. Моя допомога у працевлаштуванні – це насамперед розповідь про власний досвід роботи, про життя підприємства, плюси роботи на ньому, звичайно, і про мінуси – куди ж без них, а ще – про перспективи кар’єрного розвитку тощо. Коли я розмовляю з людиною, то відчуваю як вона налаштована. Якщо бачу позитив, бажання працювати та розвиватися, розумію, справа піде. Мені приємно, якщо людина працевлаштовується і отримує стабільний заробіток, а підприємство – кваліфікованого спеціаліста, що дуже важливо під час кадрового голоду. Тому, як тільки дізнався, що можу взяти участь у проєкті Амбасадори, який вирішуватиме кадрові питання, надаватиме людям правдиву інформацію про наше підприємство, то одразу вирішив взяти у ньому участь», – говорить Олександр Доленко.
На підприємстві Олександр працює вже понад 20 років. Останні два з них – на посаді старшого майстра основної виробничої дільниці СПЦ № 1. У цеху він відповідає за стабільну роботу кранового господарства. Ця відповідальність стосується не лише виконання робочих завдань, справності підйомних машин та механізмів, які використовуються у роботі прокатних станів, а насамперед за безпечну та ефективну роботу колективу, адже будь-які машини рухають люди.
«Не є таємницею, що працівників на більшості підприємств та в організаціях не вистачає. На це вплинула війна і все, що пов’язане з нею, наприклад, економічна криза. Нестачу кадрів гостро відчуває і «АрселорМіттал Кривий Ріг», тому я готовий йти до молоді у навчальні заклади та розповідати їм про те, що знаю, – продовжує Олександр Доленко. – Людей зазвичай цікавлять конкретні речі: зарплата, наявність доплат, умови роботи, безпека, можливість кар’єрного зростання. Я готовий відповідати на ці питання, навіть якщо вони й гострі та незручні. Зараз звучить багато критики на адресу підприємства. Насправді ж, проблем вистачає у кожного підприємства, установи, організації, вони є навіть у родинах. Але, на мій погляд, плюсів у «АрселорМіттал Кривий Ріг» набагато більше. У нас стабільна зарплата, а якщо бажаєш отримувати більше – вчись, досягай нового, вдосконалюйся і буде тобі гарна кар’єра. До речі, і з навчанням підприємство тобі також допоможе – і зробить це безплатно. Я гадаю, що після таких слів мене теж можуть критикувати. Свої доводи опонентам я доведу на власному досвіді – він є моїм найкращим аргументом і відповіддю на будь-яку критику. По життю я оптиміст. Я вірю, що криза пройде, у нас буде багато роботи і тою командою, яку мені вдасться зібрати завдяки у «Амбасадори АрселорМіттал Кривий Ріг», ми будемо разом відновлювати виробництво, підіймати економіку, робити наше місто кращим та водночас отримувати гарну заробітну плату та задоволення від своєї справи».
Водій автотранспортних засобів гірничотранспортного цеху гірничого департаменту «АрселорМіттал Кривий Ріг» Віталій Хміленко став на захист України на другий день повномасштабного вторгнення – 25 лютого 2022 року. За словами начальника автоколони № 1, де працював Віталій, Дмитра Ципченка, Хміленко зателефонував і сказав, що йде добровольцем на війну, і що все буде гаразд.
«Він був великим патріотом України, тому не міг вчинити по-іншому. Я знаю його років з десять, ми з Віталієм працювали разом на іншому криворізькому підприємстві, а потім в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Дмитро Ципченко. – Він був водієм великовантажного самоскида вантажопідйомністю 130 тонн. Вивозив з кар’єру руду та скалу. Робота важка і дуже відповідальна. Але Віталій виконував її на позитиві, з усмішкою, та заряджав позитивом своїх колег. Він добре знався на техніці, сумлінно та професійно виконував виробничі завдання. А нещодавно прийшла моторошна звістка, що Віталія більше немає. Це непоправна втрата для нас. Завжди пам’ятатимемо про цю чудову людину».
Водій механізованої роти Віталій Хміленко отримав важке поранення біля н.п. Борки Курської області. Лікарі боролися за життя воїна, але поранення виявилося несумісним з життям. 22 вересня 2024 року Віталія не стало.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям та колегам захисника України.
Коли синові виповнилося 16 років, у нього ніби розблокувався ген туризму. До того я багаторазово пропонував Іванкові піти зі мною в похід, але хлопчик був категоричним: «Мені це нецікаво». І ось він згодився. Я був щасливим! І зразу вирішив зайти з козирів – Чорногора.
Отже, маршрут розроблено, рюкзаки складені, і поїзд з Кривого Рогу-Головного стартує до смт Ясіня Закарпатської області. Саме звідти розпочалося наше сходження на хребет. Ось і стежка на Петрос – перший карпатський двотисячник на нашому шляху. Зразу ж на схилі зустрічаємо коней. В Карпатах їх багато. Вони й домашні улюбленці, і транспорт, і робоча сила, а ще – фотомоделі. Нам трапився якийсь сором’язливий коник, ледь встигли зробити з ним трохи світлин, поки він не втік. Галявини всіяні різнобарв’ям квітів. А ось і перше джерельце. Насолоджуємося кришталевою гірською водою! Мрії здійснюються!
Поступово набираючи висоту, милуючись навколишніми вершинами, кудлатими хмарами та барвистими полонинами, ми дійшли до підніжжя Петроса (висота 2020 м). Його вважають чи не найпримхливішим що до погоди. На жаль, це твердження ми перевірили на собі. Почали підйом сонячним схилом, а завершили на вершині, закутаній у густі хмари. За десять метрів нічого не вгледіти, крім хреста та невеличкої каплички на вершині. Волога з хмар залазила під одяг, ставало холодно, тому ми швиденько пішли вниз. Спуск з Петроса крутий, кам’янистий і затяжний. Раптом хмари розірвалися, і далеко внизу розкрилися залиті сонцем долини.
Вечоріло. Спустившись, ми почали шукати місцину з джерелом та площиною під намет. Обрали місце неймовірної краси. Праворуч – вершина Петроса, ліворуч – легендарна Говерла, яка вже впала у тінь і, здавалося, дрімала. І ось воно, маленьке диво! Хмарки над горою розступилися, нижня половина Говерли залишилася у тіні, а верхню залило яскраве сонячне світло. А над вершиною – шапка з пухнастих рожевих хмар. Дивовижно! А над Петросом небо грало картатим різнобарв’ям. Догоряв перший день…
Вночі був сильний вітер, який навіяв дощу та туману. Наступного дня ми брели у тому тумані. Не збитися з дороги допомагали фарбовані мітки на стежці, та GPS. Як без нього мандрували раніше? А Колумб ще й Америку відкрив! На вершини ми підійматися не стали. Обійшли Говерлу, Брескул, Данцер окружними стежками (траверсами). Все одно в такий туман нічого не видно. Тож не втрачали сили та дійшли до озера Несамовитого. Ставили намет і готували їжу в тумані. В тумані й поснули. А наступного ранку дідуган-туман куди й подівся. Значить, сьогодні буде день, наповнений чудовими краєвидами! А на сніданок до нас завітало кілька місцевих пташечок. Вони дзвінко пищали, зовсім не боялися і навіть намагалися поцупити їжу з тарілок.
З Несамовитого ми пішли на скелясті Шпиці, гострі й фактурні, взагалі не дуже властиві Карпатам. А далі було сходження на вершину гори Ребра (2001 метр). Гора схожа на величезного кабанця, якого погано годують, тому під шкірою просвічуються ребра. Так постаралися вода й вітер, вилизавши на схилі гори широкі довгі борозни. З Ребер продовжили рух на Гутин Томнатик. Він має висоту 2016 м. Біля його підніжжя – найвисокогірніше озеро України – Бребенескул. Воно вабить своєю синьо-зеленою красою на висоті 1801 м.
А далі – гора з такою ж назвою. Вона друга після Говерли – 2035 метрів. Під час нашого сходження на Бребенескул дув такий вітрюган, що здавалося, зараз звалить і понесе, як кущик степового кураю. Ми спустилися з вершини і знайшли чудове місце для стоянки. Вечеряли, споглядаючи з висоти нижчі карпатські хребти, які нескінченими хвилями зникали в далечіні. Три двотисячники за день – це було нелегко. Заснули зразу й до ранку, який привітав нас гарним світанком та розсипами чорниці й брусниці на залитих сонцем галявинах.
Наступна мета – гора Піп Іван Чорногірський висотою 2028 метрів. Вона нижча, ніж Бребенескул на 7 метрів, але виглядає потужніше. Річ у тім, що у Попа немає таких високих сусідів, як Гутин Томнатик чи Ребра, тому на контрасті Іван такий могутній. А ще солідності надає стара обсерваторія Білий Слон, яка, ніби середньовічна фортеця, стоїть на вершині. З Попа Івана нам відкрилися неймовірні пейзажі. Кажуть же, що лише піднявшись на найнеприступнішу вершину можна узріти найгарніші краєвиди.
Всі шість карпатських двотисячників у нас за плечима, і наче вже нема чому дивуватися. Але кінцева гора в цьому поході – Вухатий Камінь – неабияк здивувала. Здивувала своїми химерними скелями, що ніби повилазили з-під землі погрітись на сонечку. У цьому дивовижному кам’яному царстві ми зробили, мабуть, найкрутіші світлини за весь похід. А коли спускалися з вершини до найвисокогірнішого українського села Дземброня, обабіч стежки нас також супроводжували величезні камені, а нижче – невеличкі мальовничі Дзембронські водоспади. Ночували біля села на березі гомінкої гірської річки, яка своїм голосом швидко нас заколисала. Снились зелені полонини, сині вершини та різнобарвні світанки…
А зранку чекає швидкий спуск до смт Верховина, далі автобусом до Ворохти, з якої йде поїзд на Кривий Ріг. До наступних зустрічей, Карпати!
Якщо ви любите подорожувати чи лише мрієте розпочати, насолоджуєтеся чудовими краєвидами, фотографуєте їх і не проти поділитися враженнями та світлинами з оточенням, послухати цікаві розповіді про мальовничі гори, безмежні моря, багаті історією міста, тоді саме для вас наша нова щомісячна сторінка «Мрій та мандруй з «Металургом»!» (скорочено «МММ», але це не развод😊).
Ми будемо творити її разом. Тож якщо у вас є бажання поділитися розповідями та фото з подорожей, лайфхаками куди і як цікавіше мандрувати, краще оздоровитися, на чому і як доцільно зекономити, а де навпаки – витратитися та отримати незабутні враження, телефонуйте нам:
098-488-98-21 чи 92-736 (внутрішній тел. підприємства) або пишіть – на офіційні сторінки підприємства у фейсбуці та інстаграмі за посиланням: https://facebook.com/ArcelorMittalUA або https://instagram.com/ArcelorMittal_Ua Ми разом створимо тревелфотосторіз, які варті кращих світових журналів і сайтів та надихнемо тих, хто лише мріє про це, але ще не наважився. І не важливо, про що це буде – гірський похід, поїздку до Львова чи відпочинок в Одесі, оздоровлення в Моршині чи екскурсія на криворізькі відвали, мандрували ви вчора чи багато років тому. З часом цінність вражень не зменшується, скоріш навпаки. Тож подорожуймо разом.
А відкрити рубрику дозвольте нещодавнім гірським походом по найвищому карпатському Чорногірському хребту.
Жоден капітальний ремонт на гірничо-металургійному підприємстві неможливий без зварювальних робіт, та й ремонти меншого масштабу нечасто проходять без зварників. Від їх якісної роботи залежать не лише виробничі здобутки, а у багатьох випадках – життя людей. Сергій Грицюк – зварник найвищого розряду, який має своє тавро – особистий знак якості, який засвідчує, що цей майстер допускається до виконання найскладніших, найвідповідальніших робіт. А почалося все понад чотири десятиліття тому.
«Я виріс у Новоюліївці Софіївського району, – згадує Сергій. – Як майже всі хлопчаки, мріяв стати відомим футболістом. У нас була команда, яка вигравала у районних змаганнях, ми грали на область. А коли настав час вибирати професію, то товариш порадив вчитися на зварника. Так я став студентом гірничо-механічного технікуму. Отримавши диплом техніка-технолога, пішов працювати до підрядної організації, яка ремонтувала устаткування на найбільшому металургійному підприємстві України. Основам професії мене вчили досвідчені Василь Калмиков та Іван Галак. Дуже я їм вдячний. Саме їхня наука допомогла мені за недовгих два роки стати самостійним фахівцем».
Сім років Сергій працював зварником. За два роки він досяг найвищого розряду та отримав власне тавро, яке підтверджує найвищий клас зварника. Його майстерність та лідерські якості оцінили. Сергія призначили старшим майстром. Того, як організовувати безпечне та якісне виконання зварювальних робіт, Сергія вчили у Києві у відомому інституті Патона.
«Знаходити спільну мову з людьми та вміти організувати – це у мене з дитинства, – Говорить Сергій. – Мабуть, недаремно ж мене обирали капітаном шкільної футбольної команди. А якщо серйозно, то керувати людьми – це непросто. У моєму підрозділі працювало 65 людей, за кожного з яких я відповідав особисто. Керівникові треба слухати людей, ловити найкращі ідеї. Але остаточне рішення – за керівником. Він не має права перекладати свою відповідальність на інших».
Сергій Грицюк має досвід роботи в багатьох цехах підприємства. Він брав участь як зварник та керівник зварювальних робіт у багатьох капітальних та поточних ремонтах. Грицюк ремонтував всі наші доменні печі, які були в роботі, конвертери в обох конвертерних цехах, мартенівські печі та двованні агрегати в мартені, устаткування всіх прокатних цехів та блюмінгів. Він заслужив неабиякий авторитет серед колег. А життєвим правилом «Все робити по совісті» він керується з початку свого виробничого шляху.
«Коли я прийшов на підприємство Сергій Сергійович вже був легендою, – усміхається заступник начальника ЦРМУ-2 Євген Лєжепьоков. – Він один з найдосвідченіших, найкращих наших фахівців. Він завжди знає що робити, тому ми впевнені, що доведе до завершення будь-яку справу. Досвід керівника також для нас дуже цінний. Він часто виконує обов’язки майстра і робить це на найвищому рівні. Сергій Грицюк без сумнівів «Честь і гордість ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»». Вітаємо його з цим вагомим здобутком!
Свій непересічний виробничий досвід Сергій передає молодшим колегам, а життєвий – улюбленим онукам. Їх у Сергія троє. Кірі три роки, Лізі шість, а найстаршому, Кирилу, аж сім! Про них наш герой розповідає з неприхованою гордістю.
«Нещодавно були в гостях на дачі, казали, що скоро ще завітають, – розповідає дідусь Сергій. – Дуже полюбляють полуницю, малину, різні фрукти. Зараз всі вони у Кривому Розі. А на початку повномасштабного вторгнення двоє онучат були у Харкові, ховалися у підвалах від бомб та ракет, насилу виїхали. Я дуже радий, що вони у безпеці. Я зробив для малечі дитячий майданчик на дачі. Дуже їх люблю! Це моє продовження і наше майбутнє».
