Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Металургійній доменній «пані» – 62 роки

А ви знаєте, що 12 вересня доменна піч № 6 відзначає свій шістдесятий другий рік народження? І хоча вона святкує не «круглу» дату, давайте привітаємо гарячу металургійну «пані» з її днем.  

Домна має цікаву та насичену подіями історію.Велике будівництво, рекорди, технічні нововведення, робота під час війни із багатьма енергетичними викликами. Відкриття ДП № 6 почалося одразу з рекорду. Її збудували лише за 8 місяців і 12 днів! Замість запланованої дати у жовтні, домну задули 12 вересня 1961 року, у вівторок. Зверніть увагу, що цього року 12 вересня теж припадає на вівторок.

Першу плавку на ДП № 6 провела бригада під керівництвом заслуженого металурга Олександра Демидовича Омельчука.

Від початку роботи домни її роботою дуже цікавилися іноземці. Як написала газета «Металург» за 15 вересня 1961 року: «Американці від здивування округлювали очі, коли їм називали терміни будівництва, вони не вірили, що таке може бути, адже серед них були знавці металургії».

62 роки тому шоста доменна піч вигідно відрізнялася від тих, що вже діяли на нашому підприємстві. Вона була високомеханізована та автоматизована. І саме це сприяло тому, що на печі майже одразу почалися промислові експерименти: впроваджувалися нові енергозберігаючі технології, будувалися технологічні об’єкти, покращувалися умови праці доменників.

У 2015 році розпочалася ще одна важлива сторінка в історії ДП № 6. Її реконструювали та впровадили низку природоохоронних заходів. Це було одним із інвестиційних зобов’язань компанії, яка вклала в оновлення печі 132 млн доларів. Одною з найважливіших змін було створення дворівневого ливарного двору. Це дозволило полегшити обслуговування жолобів чавуну і шлаку, покращити екологічне становище, оскільки жолоби, де протікають чавун та шлак, стали повністю укритими,  і це унеможливило викиди. Для вловлювання пилу встановили і нову аспіраційну установку.  

Нова історія шостої доменної печі розпочалася на початку повномасштабної війни в Україні. У перші її дні піч, як і багато металургійних агрегатів нашого підприємства, зупинила свою роботу. Але не надовго. Вже 10 квітня 2022 року о 7-й ранку, на 46-й день війни в Україні, доменна піч № 6 видала перший за свою історію воєнний чавун. Поновлення роботи печі під час військового стану стало знаковим для підприємства і країни в цілому.

Протягом війни робота печі ще ненадовго призупинялася через блекаути, які влаштовував у країні ворог. Але завдяки міцній команді доменників, їхньому професіоналізму, енергетичні випробування не вплинули на «шістку».

Зараз домна знаходиться на ремонті, відпочиває та оновлюється після нелегкої роботи з початку війни. Але нові здобутки в її історії ще попереду.

З днем народження, металургійна «пані»!

Категорії
Новини

Працівник прокатного департаменту Михайло Баклагін віддав своє життя за Україну

1 вересня 2023 року від отриманих у бою поранень помер слюсар-ремонтник сортопрокатного цеху № 1 Михайло Баклагін. Його було поранено 26 серпня 2023 року біля населеного пункту Кліщіївка Донецької області. Михайлові було лише 22 роки.

«Михайло працював на нашій дільниці не дуже довго, – розповідає майстер з ремонту устаткування СПЦ-1 Олександр Богошев. – Дуже працьовитим був. Ремонтував насосне устаткування, що вимагає високої кваліфікації. Він швидко освоював професію і за три місяці вже міг робити те, на що комусь іншому знадобились би роки. Сумлінний дуже, відповідальний, безвідмовний, завжди готовий допомогти колегам, креативний. Пропонував нові нестандартні ідеї. Його поради брали до уваги навіть досвідчені ремонтники. Надзвичайно цілеспрямованим був Михайло. Інколи кажу: «Бери помічника». Але він сам поки не докопається до причин, поки не доведе справу до кінця, не відходить від устаткування. Справжнім патріотом був. Тільки-но загроза вторгнення стала реальною, пішов на контракт у військо, щоб бути напоготові захищати Україну. Дуже важка втрата для всіх нас. Світла пам’ять герою».

Висловлюємо щирі співчуття рідним, друзям, колегам загиблого захисника України.

Категорії
Новини

Воїтельки «теплого фронту» допомагають захисникам

Озброєні спицями та нитками жінки Ради ветеранів «АрселорМіттал Кривий Ріг» плетуть для наших захисників шкарпетки, рукавиці, пояси та шарфи.

Петелька за петелькою, смужка за смужкою, додати кольорових ниток, щоб було красиво – у вправних руках майстринь плетені речі народжуються дуже швидко.

«Зволікати не можна. Попереду холоди, тож треба поспішати, щоб нашим хлопчикам на фронтах було тепло та зручно. А коли нашим не холодно, то вони зроблять усе можливе, щоб ворогу на нашій землі аж підпікало», – цокаючи спицями говорять ветеранки нашого підприємства.

Знайомтесь: Ніна Голбан, Тетяна Нікіфорова, Надія Старчеус, Валентина Обухова, Олена Вовченко, Валентина Волерт, Броніслава Пшенична, Тетяна Непомнеща. Вони – ветеранки гірничого департаменту, коксохімічного та металургійного виробництв. Ці жінки не сидять на лавках біля під’їздів, не дивляться годинами улюблені серіали. Тут, у тилу, вони роблять все для допомоги нашим воїнам. На початку війни багато хто з них починав із плетіння захисних сіток у різних волонтерських організаціях. Та й зараз цю справу вони не полишають. А вдома плетуть шкарпетки та інші теплі речі для українських воїнів-захисників.

«Спочатку працювали окремо, кожна у себе вдома. А потім ми об’єдналися та заснували так званий волонтерський батальйон «теплого фронту». Бо разом працювати набагато веселіше. А якщо зібратися не вдається, то телефонуємо одна одній, завжди підтримуємо зв’язок одна з одною, – говорить Тетяна Непомнеща. – Ось зараз не всі зібралися, насправді нас набагато більше, і кожна з нас допомагає нашим воїнам, чим може. Зв’язок із захисниками тримаємо через волонтерів. Нам замовляють кількість шкарпеток, повідомляють потрібні розміри, а ми плетемо і передаємо вироби тим же волонтерам або безпосередньо військовим. Крім шкарпеток, робимо рукавиці, теплі пояси, шарфи».

«Серед побажань наших військових – щоб шкарпетки були не тільки теплими, а й тонкими та міцними, щоб їх було зручно надягати під чоботи. Тож разом із вовняною ниткою у п’яточку та носок ми вплітаємо і міцну нитку, щоб виріб швидко не протирався, – додає Ніна Голбан.

Нитки для виробів майстрині підбирають дуже ретельно. Щось купується, щось знаходиться у дальніх кутках шаф зі старих запасів. Та переважно на нитки жінки розплутують старі светри або інші речі, придбані у секондхенді. Їх розпрямляють та намотують у клубочки. Пара шкарпеток плететься за кілька вечорів.  

«Мій син зараз теж став на захист України, – говорить Олена Вовченко. – Коли він приїжджав у відпустку, то взяв із собою партію шкарпеток – для себе та своїх побратимів. Потім вони замовили ще партію теплих речей та висловили свої побажання, якими вони мають бути. Це дуже важливо, адже нашим хлопцям треба не лише теплий одяг, а і зручний, щоб він добре підходив під військову амуніцію».

«Коли йде війна, кожен із нас має працювати на перемогу, – сказала Валентина Волерт. – Наша сила не лише у зброї, майстерності військових. Наша сила – у єдності. Тож щоб пришвидшити нашу перемогу, ми єднаємося, волонтеримо, працюємо на підтримку нашої економіки, зберігаємо здоровий глузд, частіше посміхаємося та віримо в ЗСУ».

Категорії
Наші люди

Допомагає вчасно варити сталь

Старша маневрова диспетчерка залізничного цеху № 1 Євгенія Гайдамака організовує подачу до конвертерного цеху усіх «інгредієнтів» для приготування сталі: вагони з металобрухтом, доломітами, феросплавами, вапняком тощо. Цього року за сумлінну працю Євгенія отримала вищу відзнаку підприємства – звання «Честь і гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг».

«Після закінчення Криворізького політехнічного технікуму за спеціальністю «Організація залізничних перевезень» я працювала на одному з гірничих підприємств нашого міста. Була стрілочником, начальником зміни. Тобто залізничну роботу добре вивчила на багатьох її етапах. Але з особливостями металургічного виробництва, його забезпеченням залізничними перевезеннями зовсім не була знайома, – розповідає Євгенія Гайдамака. – Коли прийшла працювати до ЗЦ № 1, мені одразу пощастило з хорошим колективом. Чергові по станції швидко допомогли «влитися» у процес, відчути ритм станції та підприємства і, звичайно, опанувати усі нюанси роботи. Якщо чесно, то спочатку мені було важко, і не лише фізично, а й морально. Ця робота була справжнім викликом для мене. Та згодом, коли я зрозуміла процеси, всю «механіку», стало набагато простіше».

Євгенія працює на станції Стальна. Тут відбуваються залізничні процеси, які допомагають забезпечувати конвертерний цех усім необхідним для виробництва сталі. Формула «Що? Де? Коли?» тут актуальна щозміни. Євгенії треба прийняти завантажені вагони, знати де і яка сировина знаходиться, сформувати, тобто розставити вагони на потрібних коліях, вчасно спрямовувати вантажі до конвертерного цеху. Дотримуватися розкладу в цьому особливо важливо, адже він підлаштований під процес виробництва сталі.

Впродовж зміни на пульт диспетчера надходить багато інформації, яку треба оперативно обробити та використати у роботі. І треба все зробити вчасно і без помилок. Так було і під час, коли Євгенія працювала черговою по станції, і коли вона вже стала маневровим диспетчером. Адже їй вже доводилося обслуговувати не лише конвертери, а й машини безперервного лиття заготовки.

«Звичайно, за зміну витрачаю дуже багато енергії, – продовжує Євгенія. – Відновити її допомагає моя родина. У мене двійко дітей. Донька Лада вже доросла. Свого часу вона цікавилася моєю професією. Колись давно, ще на минулій роботі, вона приходила до мене, бачила, як працює залізниця, задавала багато питань. А оскільки Лада ще змалечку була дуже творчою людиною, то саме творчість і перемогла, донька стала дизайнеркою. А сину Марку 16 років, він навчається у школі, цього року вже у випускному класі. Свій майбутній шлях він ще тільки буде обирати. А ще я дуже люблю тварин, у мене дві собаки – Кая та Пончик та два кота – Жорік і Луна. Тож нудно у мене вдома ніколи не буває (усміхається). Вони мене зустрічають, надають гарного настрою. І взагалі нам разом весело».

Згадує Євгенія Гайдамака і той день, коли отримала звістку про отримання звання «Честь та гордість «АрселорМіттал Кривий Ріг». За її словами, це стало справжньою несподіванкою для неї, але дуже приємною. Євгенія вважає нагороду заслугою усього колективу, адже роботу станції забезпечують багато фахівців. А ще ця нагорода – привід для саморозвитку. Євгенія вважає, що будь-який успіх треба вдосконалювати. А для цього треба вчитися, розвиватися, цікавитися новим, робити своє життя та роботу кращими.

Категорії
Наші люди

«Завод і я – одне ціле»

Понад 20 років працює на виробництві головний технолог Ливарно-механічного заводу Євген Коновалов, нагороджений званням «Честь та гордість ЛМЗ». Себе він називає поінформованим оптимістом, який щиро закоханий у справу розробки технологій для виконання складних та цікавих замовлень заводу.

Те, що його майбутня професія буде пов’язана з виробництвом, Євген знав ще з дитинства.  А як іще мало бути, якщо зростаєш у виробничій родині. Його батько Євген Миколайович працював у ФСЛЦ заступником начальника цеху з технології, а матір Лідія Костянтинівна була начальником ливарного цеху на Криворізькому заводі гірничого обладнання . Тому заводська тема завжди була «в тренді» в родині Коновалових.

«Я за натурою – технар, вивчився за спеціальністю «Металорізальні верстати та системи» і одразу прийшов на завод, – розповідає Євген. – Починав стажистом в РМЦ-3, потім працював інженером-технологом в РМЦ-2, потім начальником техбюро, заступником начальника цеху з технології. Згодом перейшов в РМЦ-1, а звідти вже пішов на посаду головного технолога. Пройдений виробничий шлях мені дуже допомагає, адже технолог – це людина, яка вміє не лише винайти якусь технологію-рецепт для будь-якого замовлення, а й знає потенціал заводу, де, як і чим це зробити, скільки це буде коштувати і кого до цієї роботи залучити».

Наприклад, завданням-викликом стало виготовлення роторів ексгаустерів. Те, що зараз роблять фахівці ЛМЗ, не кожне подібне підприємство в Україні здатне зробити.

«Раніше ми виготовляли клепальні ротори, але довелося змінювати технологію і спосіб виготовлення на зварні. До того ж, ми взялися зміцнити їхню зносостійкість, аби покращити експлуатаційні характеристики роторів, – говорить головний технолог. – Тепер нашими роторами можна пишатися, вони працюють на різних підприємствах далеко за межами нашої країни. А виготовлення молольних куль? Ми підставили плече підтримки «АрселорМіттал Кривий Ріг», коли війна далася взнаки і постало питання, як забезпечити цими кулями гірників комбінату. Тому мені моя професія і подобається: постійно робиш  щось нове. Мені такий рух, розвиток та досвід допомогли перейти вже на більш високий професійний рівень «коли вже не складно, а цікаво».

Євген випромінює відчуття впевненості та надійності. Бесіда з ним заспокоює. Це відчуття дуже цінне особливо зараз, коли війна постійно тримає усіх у напрузі.

«24 лютого я був на роботі. Пам’ятаю, спочатку не міг повірити, що таке може статися, – згадує Євген Коновалов. – Сподівалися, що це не надовго. Але не так сталося, як гадалося. Та це не привід опускати руки і впадати у розпач. Зараз у мене страху немає. Звісно, хвилююся за родину, за колег. Але рятує впевненість у наших захисниках та робота. Працювати  хочеться. Складно зараз, немає тієї стабільності, яку завжди давав завод. А з іншого боку – сьогодні завод і є більш-менш стабільним острівцем. Бо є робота, є підтримка. Завод і я – одне ціле. Тому завжди поспішаю на роботу із задоволенням».

Євген Коновалов з тих людей, які не люблять озиратися, жалітися, бо це гальмує рух вперед. В людях він цінує щирість, відкритість, чесність та відвертість. Можливо, тому, що й сам він такий. Каже, що щаслива людина, адже у нього є два найголовніших ресурси підтримки – родина та заводський колектив.

«Коли почалася війна, було відчуття, що ти вдихнув і живеш на цьому вдиху, а Перемога дасть змогу нарешті видохнути, – говорить Євген. – Це буде найгарніше відчуття. Тож тримаємося, робимо кожен, що може, аби ця мить прийшла скоріше. В нас закладено величезний потенціал. Взагалі заводчани люди загартовані, а значить – непереможні!» 

Категорії
Новини

Сумна звістка з фронту: загинув наш колега Роман Антончик

Трохи більше місяця Роман не дожив до свого 32-річчя. Даючи відсіч збройної агресії росіян, він загинув 28 серпня 2023 року біля населеного пункту Вербове Пологівського району, Запорізької області.

В «АрселорМіттал Кривий Ріг» Роман Антончик працював електрогазозварником автотранспортного управління транспортного департаменту. Як згадують його колеги, був майстром на всі руки, у нього добре виходила вся робота, за яку він брався.

«Молодий, талановитий, амбітний, він хотів розвиватися в професії, засвоїти усі види зварювальних робіт. І у нього б це обов’язково вийшло, адже він був тією людиною, яка любила свою справу і хотіла досягти в ній якнайбільше, – згадує  Віктор Пархомов, механік автотранспортного управління. – У нашому колективі Романа поважали за його людяність, за добрий характер, веселу вдачу. Він завжди допомагав колегам, навіть якщо допомога не була пов’язана з його професією. В нашому колективі він працював приблизно рік. Але у багатьох склалося враження, що Роман був з нами вже давно. Важко усвідомлювати, що хлопець більше ніколи не увійде до майстерні, не візьметься до роботи, не привітає своїх колег. Це жахливо, але війна забирає наших найкращих хлопців».

До збройних сил України Роман приєднався у січні цього року. Боронив країну у якості навідника мінометного розрахунку роти вогневої підтримки десантно-штурмового батальйону.

Підприємство висловлює співчуття родині Романа Антончика, його близьким, колегам, побратимам.

Вічна пам’ять Герою!