Позначка: наші люди

Категорії
Новини

Історії кохання, написані серцем, житимуть вічно

Сім картин, написаних дружинами полеглих Героїв-працівників нашого підприємства, були представлені у Дніпровському художньому музеї на регіональній виставці «Жива. Справжні історії кохання».

Підприємство надало учасницям проєкту з нашого міста комфортабельний автобус, щоб вони могли комфортно дістатися на виставку до Дніпра.

Всеукраїнський арттерапевтичний проєкт «Жива. Справжні історії кохання» був створений ініціативною групою українських митців, волонтерів та благодійників – БФ «Сучасна Україна», аби у творчих просторах та студіях дружини полеглих Героїв мали змогу відкрити творчі здібності та на полотні відобразити історії свого кохання, виплеснути емоції та зменшити біль від втрати загиблої на війні рідної людини, коханого чоловіка, сина, батька, відновитися після пережитого. Учасниці- криворіжанки створювали свої роботи у Криворізькій художній школі № 1 за підтримки БФ «Сучасна Україна» та «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Картини наших героїнь одразу стали зірками виставки у Дніпрі. І не дивно, адже серед 27 робіт, розташованих у залах музею, криворізькі були найпомітніші. Вони вражали техніками виконання і оригінальними неповторними сюжетами,. Учасниці виставки кажуть, що біль втрати у всіх один, а от історії кохання і життя – у кожного свої.

«На цій картині – наше побачення. Це був 2005 рік, чоловік повів мене на гойдалки, – розповідає Тетяна Гора, дружина загиблого Сергія Гори. – Ми завжди були одним цілим, доповнювали одне одного. Скільки щасливих моментів він мені подарував! Разом ходили на прогулянки до лісу, на риболовлю, в тир, у подорожі. Він був мені не просто чоловіком, а й другом, підтримкою, моїм диханням та серцебиттям. Коли народилися двоє синів, то Сергій став батьком та другом і для них. Він дуже любив свою країну! Нам колись пропонували переїхати до іншої країни, а він відмовився, бо для нього існувала лише одна батьківщина – Україна. Добрий, спокійний, таким я його знала. Він мені завжди казав: «Бережи дітей!». Тепер ось я роблю це за себе і за нього».

Тетяна ледь не щодня згадує ту мить, коли життя розділилося на «до» та «після» – 9 жовтня 2022 року, день загибелі Сергія. Він встиг ще напередодні привітати дружину з днем народження. Розмова була такою теплою, світлою і ніжною, але, на жаль, останньою. Війна відібрала життя героя, але не кохання, яке тепер житиме у малюнку його дружини.

Чоловік іншої учасниці проєкту Яни Волошиної Олег загинув під Соледаром у вересні 2022 року. Тоді жінка відчула, наче зупинилося її серце, опустилися руки, завмерла душа. Але Олег залишив по собі те, що й зараз тримає її: два крила – два сини, які, як дві краплі води, схожі на батька.

«Ми знайомі з Олегом ще зі школи. Тоді я подумала: «Який красень, а чому ще не мій?». Ми довго зустрічалися, довго йшли до створення сім’ї, – розповідає Яна Волошина. – А одного разу він зібрав наші родини та сказав: «Все! Ми одружуємося!». Рішучий був і сміливий. Він оберігав мене від усіх проблем, труднощів. Я за ним була, як за скелею. Олег завжди усміхався, був учасником команди КВК. Він взагалі у мене талановитий. А які вірші він писав! Писав їх і на фронті. Ось зараз я зібрала їх у збірку. Хочу зберегти цю пам’ять про чоловіка. Ця пам’ять живе і на картині, яку я намалювала. Там самотня дівчина, як і я зараз. Але навколо квіти, і дивиться вона вперед, туди, де живе її кохання».

Яна розповідає, що за пензля взялася вперше, як і майже всі учасниці проєкту «Жива». Їй було страшно, здавалося, що нічого не зможе. А вийшло виплеснути тугу та біль від втрати, розділити її з тими, хто відчув те саме. І стало легше, з’явилася впевненість та бажання жити й рухатися далі. І малювати, бо це дає змогу й надалі жити коханню, яке народилося у серцях цих талановитих жінок і мужніх захисників.

«Усі роботи, представлені на цій виставці різні, – говорить художник, волонтер, заступник директора Дніпровського художнього музею Сергій Бурбело. – Я не вчив наших героїнь з Дніпра правильній техніці, а намагався допомогти їм перенести на полотно все те, що їм болить, допомогти відродитися, знайти сили жити далі.  Для мене честь бути дотичним до цієї ініціативи. Роботи учасниць написані не пензлем, а душею. Під час малювання були й невпевненість, і сльози. Але найкращою нагородою стали усмішки наших героїнь, віра у власні сили та бажання жити далі». 

На виставці у Дніпрі були представлені роботи з трьох міст України: Дніпра, Києва та Кривого Рогу. Загалом у проєкті беруть участь 50 міст України. Планується, що роботи криворізьких учасниць будуть виставлені на підсумковій фінальній виставці проєкту «Жива. Справжні історії кохання».

Категорії
Наші люди

«Усі технології починаються з ідеї в чиїйсь голові»

Провідного інженера-технолога ремонтно-монтажного цеху № 3 Ливарно-механічного заводу Бориса Климка нагороджено почесною відзнакою «Честь та гордість ЛМЗ». Технолог майстерно розробляє маршрути «народження» або відновлення найскладніших деталей та вузлів в РМЦ-3. Його досвід у конструкторській справі нараховує не один десяток років.

Борис Іванович з гордістю говорить про те, що в його трудовій книжці є лише два записи – два місця роботи. Спочатку він 16 років пропрацював на Криворізькому турбінному заводі, а з 2002 року працює в РМЦ-3. Перше місце роботи дало йому величезний досвід, сформувало як фахівця. А ремонтно-монтажний цех № 3 допоміг і далі займатися улюбленою справою та постійно вдосконалюватися.

«Наразі в моїй професійній скарбничці безліч конструкторських рішень та сотні тисяч годин роботи технологом, – розповідає Борис Климко. – Я дуже люблю свою роботу. Не можу навіть сказати, що розробити та розрахувати складніше, а що простіше. Зараз цехові технологи, наче бджілки-трудівниці, в яких немає жодної вільної хвилинки. Ось надходять, наприклад, до цеху на ремонт ремонтні вузли з метвиробництва, і ми виконуємо дефектацію деталей, визначаємо, як і чим їх відремонтувати. Або, можливо, взагалі варто не ремонтувати деталь, а краще виготовити нову. Щоб все зробити швидко та якісно, треба мати фундаментальні знання з технології, «товаришувати» з вимірювальним інструментом, знатися на оснащенні цеху, розуміти призначення деталі. Але найголовніший інструмент – це голова та те, що в ній. Для мене дуже важливо ретельно підійти до кожного завдання, адже дрібниць не існує. Завдань багато, а в РМЦ-3 нас технологів лише двоє та ще начальник технологічної служби цеху. Тому більшу частину свого часу ми проводимо «в полях» – усі заміри та дефектацію виконуємо на промислових майданчиках цеху. Лише за столом у кабінеті цього не зробиш».

Борис Климко каже, що йому до душі завдання «з родзинкою», коли треба поміркувати, підійти з різних боків. Але цим для нього й цікава його робота, в якій є місце і точній математиці, і творчій уяві. Робота його рятує від неспокою та тривоги, від суму через розставання з сім’єю, яка наразі перебуває за кордоном через війну. Борис Іванович за віком міг би доєднатися до родини, але каже: «де родився – там і згодився».

«Як би не було, а ми там чужі, а тут можемо зробити багато для країни, для Перемоги, – говорить інженер-технолог. – Я дуже люблю свій цех, завод. На роботі час летить непомітно і погані думки в голову не лізуть. Тут ти відчуваєш, що по-справжньому потрібний. В мене навіть така асоціація виникає: завод гуде, економіка працює, Перемога наближається. Тому я буду працювати стільки, скільки вистачить сил і скільки це буде потрібно».

А ще Борис Климко – затятий футбольний вболівальник. Колись і сам ганяв м’яча, а зараз за футболом спостерігає на екрані телевізора. До війни він намагався відвідувати майже всі матчі «Кривбасу» – його улюбленої футбольної команди. Борис Іванович поділився з нами своєю мрією. Він дуже хоче побувати на матчі української футбольної команди з іноземною командою, який відбувся б на нашій «Донбас Арені». А кажуть, що якщо дуже чогось хотіти і вірити у це, то мрії обов’язково здійснюються!

Категорії
Новини

Доля грає з людиною, а людина – грає в футбол

Восьмого червня стартував турнір з футболу «АрселорМіттал Кривий Ріг», присвячений Дню металургів та гірників України.

З ініціативою проведення цього турніру виступили працівники нашого підприємства. Департамент з корпоративних комунікацій допоміг організувати справжнє спортивне свято, в якому беруть участь сім команд: з транспортного та прокатного департаментів, Ливарно-механічного заводу та департаменту з виробництва чавуну та сталі. Команди гратимуть в одне коло, тож кожна команда зіграє з кожною іншою. Всі ігри проходитимуть на полі для мініфутболу стадіону «Металург».

«Найперше, що впадає в око – це жага команд до гри, – говорить головний суддя турніру Ігор Карпенко. – Звісно, що команди ще «сирі», треба тренуватися, але я впевнений, що у фіналі ми з вами побачимо яскраву гру, зіграні команди та якісний футбол».

У перший день турніру відбулося три матча, в яких зійшлися команди ЦМК+ВТЦ та Прокат-3, ФЧЛЦ та СПЦ-1, ЦЕЗТ та ЦПС.  Навіть спекотна погода не могла зрівнятися з градусом спеки на футбольному полі. У перших двох матчах ініціатива постійно переходила від одних гравців до інших. М’яч не міг «визначитися» з господарями, тому періодично потрапляв у ворота то однієї, то іншої команди. В результаті ЦМК+ВТЦ та Прокат 3 зіграли з рахунком 2:2. ФЧЛЦ та СПЦ-1 теж мають аналогічний рахунок. Це були дуже нервові та безкомпромісні двобої, адже кожен гравець команд намагався викластися на повну, не шкодуючи себе. Гру супроводжували голосні вигуки, емоційні жести та бажання вболівальників вирватися на поле і допомогти улюбленій команді. І це попри те, що це були лише перші зіграні матчі.

«Для нас це не просто розвага. Я, наприклад, граю у футбол понад 20 років, – розповідає гравець команди ЦПС Володимир Мачнєв. – Можливо, ми не професійні футболісти, але для нас усіх надзвичайно важливо грати. Це наша віддушина! Одна справа – грати на подвір’ях, а інша – такі турніри. Нам усім хочеться на професійне поле, коли ти виборюєш перемогу в іншої команди. Дякуємо організаторам за таку можливість. Хлопці з мого цеху, які зараз служать в ЗСУ, просять відзняти хоч фрагмент цієї гри, аби потім вони мали змогу її переглянути. Для них це теж розрада, приємна звістка з рідного Кривого Рогу».

У третій грі – ЦЕЗТ та ЦПС – перемогу з рахунком 5:2 вирвала команда ЦЕЗТ. Зрозуміло, що ніхто не хотів поступатися, тому кожен забитий гол діставався важко. Але цього разу фортуна обрала команду залізничників. Жартуючи кажуть, що доля грає з людиною, а людина грає у футбол. Здається, що учасники цього турніру не грають, а живуть футболом. На гру прийшли з дітьми, хтось поспішив після нічної зміни, комусь для цього знадобилося встати о 4-й ранку в суботу після виснажливої п’ятниці, аби зрештою таки побачити м’яч у воротах противника.

«Скоро наше професійне свято – День металургів, і в нас була близька нам до серця традиція – турнір з футболу, – говорить гравець команди ФЧЛЦ Денис Коптєв. – Нам справді не вистачало цього, тому, коли з’явилася бодай найменша можливість поновити ігри, ми звернулися до керівництва підприємства. Дякую, що нас почули! Дякую організаторам! Адже попри усі складнощі та проблеми, в нас живе незламний дух, спортивний азарт і жага до перемоги. Цей турнір також для і на честь тих наших колег, які зараз в ЗСУ.  Ми підтримуємо їх, хочемо і віримо, що вони повернуться до нас і будуть грати на зелених газонах футбольних полів нашої незалежної України!»   

Матчі турніру проходитимуть щосуботи з 8:00 на полі для мініфутболу стадіону «Металург».

Фінал та нагородження переможців відбудеться 21 липня – в День металурга та гірника.

Категорії
Новини

Бадьорі суботи заряджають на позитив

Щосуботи біля Палацу культури металургів проходитимуть тренування під керівництвом досвідчених фітнес-тренерів. Активне літо з «АрселорМіттал Кривий Ріг» розпочалося 1 червня з «Бадьорих ранків».

Кому не до вподоби ліниві вихідні і хто хоче відчути прилив позитивної енергії та отримати заряд бадьорості, той точно знає, що наше підприємство на численні прохання поновлює спортивний та життєрадісний проєкт – «Бадьорі ранки». 13 субот поспіль на криворіжців чекають різні за стилем безкоштовні фітнес-тренування від команди тренерів клубу «Forest». Перше – з функціонального фітнесу – вже відбулося першого червня.

«Це круто! Я дізналася про цей захід від подруги, яка працює в «АрселорМіттал Кривий Ріг», – розповідає Анастасія Чомко. – Я в декреті з маленькою дитиною, тож такий суботній ранок для мене, як не дивно – це відпочинок, коли я можу приділити увагу собі. Дуже класно, що все безкоштовно та тренування відбуваються на відкритому повітрі. Це навіть психологічно легше для мене, адже до спортивної зали я ще соромлюсь йти, а тут мені комфортно. Є такі ж дівчата, як і я. Та й темп і інтенсивність для себе можна обирати самостійно. Обов’язково прийду наступної суботи!»

На «Бадьорі ранки» можна і варто завітати всією родиною. Цей проєкт дає можливість дізнатися про різні види тренувань, спробувати й обрати найбільш комфортний та результативний для себе. До того ж, є чудова можливість поставити запитання, які вас хвилюють, безпосередньо тренеру. Отже, ви отримуєте потрійний бонус: безкоштовні тренування, фахову консультацію та прекрасні емоції, за які вам точно подякують душа та тіло.

«Закликаю усіх приєднатися до нашої дружної команди, – говорить фітнес-тренерка Євгенія Нікольська. – Навіть від одного заняття ви вже отримаєте перший результат, а за регулярні тренування щосуботи ваше тіло точно вам віддячить. Це ваша невеличка перемога над собою. Ви визначитеся з тим, який вид тренування саме ваш і продовжите рухатися вперед, адже від здоров’я, краси та позитиву, які вам точно забезпечить цей проєкт, ще ніхто не відмовлявся».

Наступне тренування відбудеться в суботу 8 червня. На вас чекає Fitness Mix.

Категорії
Новини

Історія стійкості СПЦ-2 довжиною 60 років. Далі буде

Наприкінці травня свій 60-й день народження відзначив сортопрокатний цех № 2 «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Як і кожна людина, цех має свої не лише дату народження, а й характер та долю. Біографія СПЦ-2  розпочалася у 1964 році з пуску штрипсового стана «300».  З часом  прокатна родина розросталася. Були введені в експлуатацію дротовий та два дрібносортних стани – четвертий та п’ятий. Ця потужна двійка з року в рік зазнавала змін, реконструкцій, покращень, аби мати змогу конкурувати на примхливому ринку металопрокату. І не дарма – з використанням криворізького прокату збудовані чимало об’єктів в Україні та по всьому світу, наприклад, стадіон в Барселоні, хмарочоси в Дубаї, об’єкт «Укриття» ЧАЄС тощо. У 2018-2019 роках відбулась масштабна реконструкція ДС-250-4 за проєктом компанії «Даніелі». Незабаром планувалося оновити й ДС-250-5. Але свої корективи в життєвий шлях СПЦ-2 внесла війна.

«На самому початку активних бойових дій завод практично зупинився, але досить швидко ми всі оговталися і почали потроху, маленькими кроками рухатися вперед. Наш СПЦ-2 теж, – розповідає начальник СПЦ-2 Олександр Макаренко. – Звичайно, що це була далеко не повна потужність, але ми працювали. Нашу стійкість і вміння діяти злагодженою командою тоді випробував блекаут. Уявіть собі, ввечері ви готуєте на кухні, на газовій печі стоїть каструля з борщем, і раптом гасне світло. Ви зняли каструлю з вогню, вимкнули газ і все, чекаєте далі. А коли раптово від електроенергії відключається цех, в якому замість каструлі – величезна піч і в ній 1200 градусів. Піч має постійно охолоджуватися водою, а насоси потребують живлення, а його немає… Але ми вистояли. Допомогла єдність команди та те, що перед цим проводили тренування дій персоналу і ніякої паніки не було. Електрики заживили та перепід’єднали насосні від генератора, енергетики подали воду – і ми впоралися. За це я вдячний кожному, хто зараз працює в цеху та несе службу в лавах ЗСУ. Люди – це найцінніше надбання СПЦ-2 за ці 60 років».

Наразі в СПЦ-2 виробляє продукцію один стан – МС-250-4, адже його колега – МС-250-5 – зазнав ракетного удару. На одній стороні стану виробляется арматура в прутках від 10 до 32 мм. На іншій – арматура в бунтах діаметром від 8 до 24 міліметрів. Колективу прокатників довелося провести технічно і фізично складну роботу, аби підхопити естафету ДС-250-5 і почати катати новий сортамент продукції. Наразі фахівці цеху успішно опановують випуск круглого прокату та арматурного прокату діаметром 36 мм, багато роботи виконано для спільної прокатки різних профілів з обох боків стану для його максимального завантаження. І все це в непростих умовах. Сьогодні колектив цеху – це 546 працівників різних спеціальностей. З них 102 працівника цеху несуть службу в лавах ЗСУ. В СПЦ-2 кажуть, що тут катається не лише міцний прокат, а й гартується незламний характер.

Місце сили та витримки

«Я добре пам’ятаю перші дні активної фази війни. Таке напевне ніхто з нас не забуде, –  розповідає старший майстер основної виробничої дільниці ДС-250-4 Павло Житникович. – Пам’ятаю, як на другий день до мене підійшла друга бригада майже у повному складі, хлопці сказали, що зупиняють стан та йдуть воювати. Вони і зараз усі на передовій. До речі, як  і начальник СПЦ-2 Сергій Комлєв. На жаль, у нас в цеху вже  10 загиблих героїв. Ми пам’ятатимо їх завжди, за них продовжуємо працювати. Не в нашому характері відступати чи пасти задніх. Колектив цеху в нас складається саме з таких – людей з міцним характером. Для мене взагалі СПЦ-2 – це справжня родина. Олександр Житникович, мій батько, був начальником дротового стану. А я став на поріг цеху у 6 років. Мене тоді так все вразило, що працювати тут було єдиною моєю професійною мрією. Я починав на підприємстві з вальцювальника гарячого прокату, а на четвертому стані – з посадчика гарячого металу. Постійно вчився, вдосконалювався. Це дуже допомагає мені сьогодні. Адже вальцювальник – це універсальний солдат з аналітичним мисленням, він має знатися на вимірювальних інструментах, мати гостре натреноване око і фізичну силу. Тут витримає не кожен, але залишаються лише справжні».

Старший майстер каже, що попри усі складнощі не йде з цеху через те, що не може підвести батька та колег, які зараз на передовій.

Лінія оборони – кабіни кранів

Свою лінію оборони в цеху тримає й старша машиністка крана Валентина Левченко.

«Я прийшла сюди працювати ще у 1985 році, після практики, яку проходила саме тут, – розповідає Валентина Левченко. – Встигла попрацювати на складах готової продукції дрібносортних станів, на штрипсовому стані, на становому прольоті дротового стану. Зараз у моєму підпорядкуванні 42 крани, якими керують мої колеги – машиністки та машиністи кранів. До війни нас було 74, зараз 54 людини працює. Та і я за «кермо» крану продовжую сідати. Наша робота складна, відповідальна, напружена. Ти несеш відповідальність не лише за себе, а й за усіх тих, хто працює в цеху внизу. Краном ми перевозимо запчастини, встановлюємо кліті тощо. Кранівники постійно в напрузі, а зараз ще й війна в рази підвищила цю напругу та тривожність. Тому я завжди намагаюсь колег підтримати, відчути, хто в якому настрої, вислухати, заспокоїти. Це забирає чимало сил, тим більше, що і в мене син зараз воює. Але улюблена робота рятує, допомагає зібратися. Пам’ятаю, як прийшла в цех після прильоту в наш п’ятий стан. Жахливі руїни та тиша, мертва тиша. Ніколи не хочу більше такого побачити чи почути. А коли цех працює, гуде, рухається, то це додає сил та міцності, впевненості, що нас не зламати. Хочу побажати, щоб це був останній немирний день народження цеху. Щоб у всіх нас попереду була лише мирна робота, і всі наші захисники повернулися додому і до цеху, щоб відбудували всі наші стани і ними рухався найкращий в Україні прокат!»

Попри всі складнощі в сортопрокатний цех № 2 приходить (хоч і не у тій кількості, як хотілося) молоде поповнення. Наприклад, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Крістіна Криніцина. Дівчина каже, що обрала для себе цей цех під час практики, хоча бажання працювати на заводі мала з дитинства. І в цьому «винна» бабуся, яка працювала колись на підприємстві кранівницею та обліковцем.

«Бабуся завжди з таким теплом розповідала про свій цех, про колег, що я почала мріяти про саме таку роботу, – розповідає Крістіна. – Коли дівчата вступали в училище на кухаря, кликали мене з собою, то я навіть зрозуміти їх  не могла. Який кухар? Я дуже хотіла працювати в цеху і мені дуже до вподоби був спецодяг. Зараз я роблю лише перші кроки в СПЦ-2, але впевнена, що я тут надовго. Тут працюють такі люди! Ти ніколи не залишишся один: тобі підкажуть, допоможуть, навчать. Цеху 60, а він на свої роки не виглядає. Так, він поранений війною, випробуваний блекаутами, втомлений роботою, але від кожного в цьому цеху йде таке відчуття міцності, сили та впевненості, що мені з цеху й додому не хочеться йти. Тому бажаю від чистого серця, щоб доля СПЦ-2 склалася щасливою, щоб колектив, як і цех, розростався, щоб ми виготовляли все більше нової та конкурентоспроможної продукції. Я, як і всі мої колеги, все для цього зроблю. Вірю, що у таких людей, які працюють в СПЦ-2, все буде добре. Бо за добро добром і віддається».

Категорії
Наші люди

Випробування водою та струмом

Тільки після такого «загартування» засоби індивідуального захисту вважаються безпечними та можуть використовуватися у роботі.

Електромонтерка з ремонту та обслуговування електрообладнання Центральної електротехнічної лабораторії підприємства Людмила Жупаненко заходить до спеціального приміщення, де розташований випробувальний стенд, надягає на електроди рукавички з діелектричної гуми та занурює їх у воду. Людмила виходить із стенду, замикає двері та вже ззовні за допомогою пульта керування подає на рукавички випробну напругу 6000  вольт. Якщо гумові рукавички витримують випробування, це одразу видно по датчиках,  і це означає, що ці рукавички можуть сміливо використовувати у роботі електромонтери та усі фахівці, хто має справу з електрикою. А якщо не пройшли  «екзамен» – бракована пара одразу ж на місці утилізується. Таке випробування обов’язково проходять усі гумові рукавички на підприємстві, без винятків.

Людмила Жупаненко під час роботи

«Ці та інші випробування я проводжу в лабораторії високовольтних випробувань і вимірювань Центральної  електротехнічної лабораторії. Ця лабораторія  стоїть на варті якості та безпеки електрообладнання «АрселорМіттал Кривий Ріг» та засобів індивідуального захисту. До речі, нещодавно ЦЕТЛ виповнилося 90 років, вона ровесниця нашого підприємства, – розповідає Людмила Жупаненко. – Роботи у мене дуже багато, адже тільки рукавичок за місяць треба випробувати більше триста пар. Такі операції я здійснюю не лише на стенді для випробування диелектричних засобів захисту з гуми, а й на іншому. Є спеціальний стенд, де за допомогою «розумних» датчиків випробовуються на безпечність діелектричні штанги та покажчики напруги для використання у якості засобу електротехнічним персоналом в електроустановках підприємства. Ці діелектричні штанги потрібні для того, щоб, персонал, який обслуговує електроустановку, міг безпечно дістатись струмопровідних елементів, підтягнути на електрообладнанні під напругою 6000 – 20000 вольт . Штанги та покажчики напруги я теж випробовую підвищеною напругою, тільки воду вже не використовую. Якщо штанга або покажчик напруги успішно проходить процедуру, я клею на ізольовану частину наклейку зі штампом, яка і вказує, що зі штангою усе нормально і з нею можна працювати. Взагалі, у кожного ЗІЗ існують свої терміни випробування на безпеку. Штанги, наприклад, випробовуються один раз на два роки, покажчики напруги – щорічно, діелектричні рукавички – один раз на пів року».

Електросправою на підприємстві Людмила Жупаненко займається вже 16 років. За освітою вона педагог, закінчила Донецький індустріально-педагогічний технікум за спеціальністю радіотехник. Раніше Людмила працювала майстром у професійно-технічному училищі, але їй завжди хотілося спробувати свої сили та майстерність на виробництві, бути ближче до нашого підприємства, де у копровому цеху працювали її батьки.

«Якщо мені щось хочеться, то я завжди роблю все так, щоб мої мрії здійснювалися, – продовжує Людмила. – Тому я додатково закінчила спеціальні курси та стала електромонтером у нашій лабораторії. Допомогу відчула одразу, адже наш колектив – це супер-колектив! Це зараз я вже набула певного досвіду, вмію робити різні випробовування  електрообладнання, діагностику трансформаторів тощо. Але я й досі можу покластися на колег– це і керівник ЦЕТЛ Юрій Барулін, і Олег Сидоренко, начальник лабораторії, де я працюю. Зі мною поряд працюють електромонтери Валерій Шатохін, Віталій Галабура, Євгеній Солонинка. Це люди, з якими нічого не страшно. Протягом роботи я завжди відчуваю їхню підтримку та пильне око – в електросправі уважність та обережність відіграють дуже велике значення. А ЗІЗи я випробовую щоденно. Звичайно, навантаження значне, але хибити у моїй роботі категорично не можна – від точності випробувань залежить життя та здоров’я людини, а ще безперервність технологічного процесу, адже електрообладнання у нас задіяно в усіх цехах».