Категорії
Новини

«Бо жінка»

Прекрасні, сильні та тендітні водночас. Перший Форум жіночого лідерства «Бо жінка» «АрселорМіттал Кривий Ріг» зібрав 200 жінок-лідерок.

Лідерство – одна із цінностей компанії АрселорМіттал, яка об’єднує наших колег у різних країнах по усьому світу. І серед авангарду нашої компанії чимало жінок. 8 березня на Форумі у Кривому Розі зібралися пані, леді, лідерки, ті, хто впевнено рухається вперед і веде за собою інших.

Святкова атмосфера у залі з перших же хвилин налаштувала всіх на позитивні емоції. Посмішки, від яких засліплює очі, енергетика жіночності, аромати квітів, парфумів та запашної кави у повітрі завдали тон святу, яке розпочалося з щирих та відвертих історій успіху та лідерства. Цього разу п’ятірка топекспертів, серед яких були представники нашого підприємства, міської влади та бізнесу Кривого Рогу говорили про можливості, злети та падіння, джерела натхнення та засоби подолання перешкод, про відповідальність та досвід. Форум став платформою для діалогу, підтримки та майданчиком для розвитку лідерських якостей. Насправді у кожної з жінки є свої виклики, з якими вона стикається в житті, які її роблять сильнішою і мудрішою, є свої перемоги та досягнення, досвід та секрети успіху. Ними з прекрасною аудиторію і поділилася п’ятірка лідерок.

Олена Пантюх, Оксана Павлушенко, Наталія Дроваль, Інна Яцьковська, Юлія Заболотна, Анна Гатілова

Юлія Заболотна, директорка департаменту з персоналу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг»:

«У сфері HR я працюю понад 20 років і жодного разу не пожалкувала про свій вибір. Так, моя робота складна, але вона ще й емоційна, артистична, різноманітна, а головне – в ній немає меж для професійного вдосконалення та вивчення нового. В цьому я пересвідчувалася не раз, бо на посадах голови департаменту персоналу працюю понад 7 років в різних міжнародних компаніях. Жіноче лідерство для мене – це можливість та готовність розмовляти мовою бізнесу з керівниками вищої ланки, впливати на стратегічні рішення, покращувати життя колективу в усіх можливих аспектах, викликати позитивні емоції у людей та дарувати усім натхнення на здійснення чогось нового й кращого.

А ще мене цікавить мистецтво, кіно, література, музика. Я дуже люблю подорожувати, бо це так прекрасно – бачити та вивчати різноманітність природи, життя та культур, усвідомлювати та захоплюватися тим, що всі ми різні.

На мою думку, сучасна жінка – це сильна, яскрава, талановита, незалежна людина, здатна і бізнесом керувати, і успішно вирішувати інші задачі. А ще завжди залишатися гарною донькою, жінкою, матір’ю, колегою та керівником, бути доброю та чуйною людиною.

Вже друге 8 Березня ми, на жаль, зустрічаємо в умовах війни. Я хочу побажати усім нам і надалі залишатися сильними, вірити у перемогу України, берегти себе та своїх рідних та зберігати оптимізм. Ми обов’язково впораємося з усіма викликами, бо ми – сильні та незламні жінки».

Наталія Дроваль, в.о. заступника начальника цеху з водопостачання:

«На мою думку історія успіху жінок, які досягли будь-якого результату у кар’єрі, дуже схожа. Так, ситуації у всіх різні, але принцип один – це працелюбність та наполегливість у своїй справі. Так було і у мене. В цеху водопостачання я спочатку працювала машиністом насосних установок. Уявіть, переважно чоловічий колектив, робота зі складними енергетичними системами, механізмами. Та бачити тільки перешкоди – це не про мене. Навпаки, усе нове завжди було мені цікаве, тож я почала вчитися, запитувати, проявляти ініціативу. Це не залишилося непоміченим. Спочатку мені запропонували стати інженером, потім енергетиком, я відповідала за експлуатацію та надійність устаткування. На даний час я виконую обов’язки заступника начальника цеху водопостачання.

Я гадаю, що поєднувати роботу й особисте життя можна. Але це водночас і складно, і просто. Ти завжди знаходиш середину у цьому балансі, шукаєш компроміс. Мені це поки вдається, я навіть знаходжу час для свого улюбленого захоплення – вирощування квітів. Та, якщо чесно, часу все ж таки бракує. Було б гарно, якби доба у нас містила48 годин».

Інна Яцьковська, засновниця та директорка студії дизайну «Акцент»:

«Сучасна жінка – це самостійна, впевнена і енергійна особа, яка має право на рівність у чоловічому світі. І я намагаюся бути такою. Я все життя малювала. Спочатку закінчила художньо-графічний факультет, потім робила перші кроки у дизайні, відчувала важкі часи становлення бізнесу і, як результат, вже 20 років утримую першість у сфері дизайну в нашому місті. Звичайно, були і перемоги. Наприклад, наша студія створювала бренд міста Кривого Рогу, розробляла бренди державних установ, в тому числі і «Візи», допомагала в реалізації проєктів оформлення розважального комплекту Fun Park. З нами постійно працюють такі поважні клієнти, як «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Метінвест», «Хайдельберг Цемент», «Ельдорадо», АТБ тощо.

Особисто я, як жінка, не відчуваю дискримінацію в прийняті рішень чи відсторонення у бізнес-процесах. Але не вистачає часу на особисте. Втім, я впевнена, і це мине, бо зараз, коли переважно чоловіки захищають країну, нам, жінкам, доводиться вдвічі бути відповідальними за наші справи та за наше життя».

Олена Пантюх, начальниця речової служби логистики, молодший лейтенант:

«Пам’ятаю, як я у 1997 році вперше прийшла на підприємство у якості учня дозувальника аглоцеху №3. Працюючи на підприємстві закінчила університет, до війни працювала інженером-технологом ремонтного цеху гірничого департаменту. Коли почалася війна просто сидіти і нічого не робити не могла, тому почала волонтерити. Згодом відчула і зрозуміла, що можу і повинна зробити щось більш вагоме задля Перемоги. Тому я пішла добровольцем до ЗСУ. Зараз служу начальником речової служби логістики. У мирному житті я захоплювалась вирощуванням квітів та подорожами, але, на жаль, зараз це залишилось в тому мирному житті. Втім впевнена, що ми все повернемо.

Я лідер за характером, тож звикла завжди діяти рішуче та впенено. Для мене жіноче лідерство – це вміння організовувати людей для досягнення певної мети. Жінка-лідер –  це жінка яка користується авторитетом та повагою завдяки своїм особистісним якостям та діям. Жінка лідер – це сучасна жінка. Вона самостійна, відповідальна, впевнена у своїх діях, комунікабельна, вольова. Я намагаюся бути саме такою. У цей святковий день всім жінкам бажаю щастя, кохання, миру, та щоб нарешті всі наші захисники та захисниці повернулися додому, а наше жіноче лідерство проявлялося лише у мирних справах.

Оксана Павлушенко, заступниця начальника управління економіки виконкому Криворізької міської ради:

– Я вважаю себе сучасною жінкою. Мені здається, що якщо порівняти життя сучасної жінки з життям жінок на початку або середини 20 століття, то ми живемо майже в ідеальному світі. Тому хочеться подякувати за це багатьом поколінням жінок, які боролися за рівність, результатами якої ми всі користуємося. Свого успіху, кар’єрного зростання я досягла своєю працею, наполегливістю, відповідальному та поважному ставленню до колег незалежно від гендеру.

Я вважаю, що лідерами і народжуються, і стають водночас. Бо ж лідерство –  це набір характеристик особистості, який пов’язаний і з тим коли і де ти народився, і яким було твоє становлення у дитинстві, юності. Якщо задуматися про те, що відрізняє жіноче лідерство від чоловічого, то мені здається, що  тут більше залежить від самого характеру лідера та його підходів до лідерства (ідеалістичного, товариського, демократичного, амбіційного, авторитарного), ніж від гендеру. Я вважаю, що жіноче лідерство –  це про поєднання розуму, краси, харизми та енергії творіння.

Щодо якостей жінки-лідерки, то цей той самий набір характеристик, як і для чоловіків: відповідальність (за себе та тих, кого ти «ведеш» за собою), вимогливість до себе та колективу, неупередженість, вміння досягати результатів та розкривати можливості та потенціал колег, ну, і харизма, у лідера вона має бути обов’язково!

У сучасному світі жінкам-лідеркам все ще складніше, ніж чоловікам. Але ми і ці перепони успішно долаємо. Лідерство в професійній сфері не обмежується 8 годинним чи 13 годинним робочим днем, ти не можеш встати з робочого місця і одразу перемикнути «тумблер» на родину і не думати про роботу. Отже, жіноче лідерство – це про гармонію без жертовності.

У цей святковий день зі словами привітань, визнання жіночого лідерства та поздоровлень до лідерок нашого підприємства звернулися генеральний директор ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» Мауро Лангобардо. Слова вдячності та щирого захоплення нашими працівницями, лідерками і просто чарівними пані прозвучали і від Артема Філіп’єва, заступника генерального директора з адміністративних питань та Володимира Теслюка, заступника генерального директора з виробництва (гірничий департамент).

Справжні пані цікавляться модою, живуть в гармонії із собою та навколишнім світом, мають різноманітні захоплення. Саме для таких творчих особистостей, організатори форуму запросили у гості стиліста-візажиста, б’юті-експерта, керівника студії краси Яну Дьячук. Вона розповіла про основні складові іміджу, експрес-макіяжу, поділилася секретами та «фішками» з догляду за собою.

Психологічну підтримку, порадами як зберегти своє психічне здоров’я за сучасних обставин  з учасницями форуму поділилася Олена Карєєва, психолог, арттерапевт, коуч, майстер жіночих практик та ведуча трансформаційних ігор. У святковий день форумчанки на майстер-класах мали змогу  попрактикуватися у Петриківському розписі та познайомитися з нейрографікою.

Олена Карєєва, психологіня:

«8 Березня – це день жінок всього світу. У багатьох людей зараз різне бачення цього свята, а для мене він перш за все є днем краси української жінки. І ця краса має багато граней: професійних, духовних, суспільних та, звичайно, жіночних. Форум жінок-лідерів «АрселорМіттал Кривий Ріг» це ще раз довів. Варто було лише поглянути на наших дівчат – очі сяють, посмішки лунають, настрій піднесений! Що б там не казали, а 8-го Березня жінкам більше приділяється уваги та поваги. На мою думку, це зараз дуже важливо, бо в нашій країні іде війна. До мене, як до психолога, звернень побільшало – війна загострила давні психологічні проблеми жінок. Деякі з них мені казали, що сподівалися самі впоратися з ними, що раніше їм і на думку не спадало просити допомоги фахівця. Та зараз вони зрозуміли, що допомога психолога дійсно ефективна та доступна, вона є чудовим способом «вилити душу» та навчитися корисних психологічних практик. Деякими з них я поділилася з учасниками форуму. Сподіваюся вони стануть у пригоді жінкам».

Ірина Дідович, начальниця дільниці хімчистки та підготовки виробництва  ПП «Стіл Сервіс»:

«На роботі я відповідаю за чистоту та охайність робітничого одягу робітників підприємства. Справа важка та відповідальна. Ви знаєте, цей форум трохи струснув нас, у найбільш гарному сенсі. Ми вже давно не бачилися з деякими колегами, бо спочатку був ковід, зараз війна. Живемо в постійному стресі і кожний у своєму світі. Жіночий форум дозволив нам поспілкуватися, порадіти життю, нашому жіночому святу, обговорити проблеми та успіхи, трохи розрядитися від буденності. Так, для мене 8 Березня – це свято, день, коли можна причепуритися, відчути підвищену увагу до себе. 

Мені в житті щастить, я ніколи не відчувала дискримінації. Навпаки, працюючи у переважно чоловічих колективах, я завжди відчувала підтримку чоловіків, мені допомагали, до мене дослухались».

Марія Торяник, помічниця генерального директора з адміністративних питань:

«Атмосфера форуму була дружньою та згуртованою, наші українки вміють працювати, веселитися та брати на себе відповідальність у різних справах. Слухаючи наших лідерок ми в цьому ще раз впевнилися – для успіху в усіх сферах життя нам потрібно мати мету, до того ж не одну, бажання досягати їх, працювати над цим, а ще – вміти відпочивати та радіти життю. Бо ми – жінки!

Цей форум зібрав жінок-лідерок нашого підприємства. У кожної з нас є своя історія успіху і кожна може поділитися нею. Це дуже добре, бо я ще раз пересвідчилася, наші жінки дуже сильні та вмотивовані, вони берегині і своїх родин, і самих себе. 

Я дуже вражена життєвими історіями наших спікерок. В них є чому повчитися. А ще я відзначила для себе, що як би важко не було нашим жінкам, вони завжди готові допомагати іншим. Це зайвий раз довела війна. З перших її днів кожна з нас допомагала і оточуючим, і фронту. Небайдужість жінок і увага до всього, напевне, це наша українська риса. І вона мені дуже подобається!»

Наталя Заїка, начальниця зміни цеху мереж та підстанцій:

«Захід просто неймовірний! Це справжній вибух позитивних емоцій! Я нарешті побачила людей, з якими вже довго не спілкувалася, відчула атмосферу свята та жіночої солідарності у наших справах. Такого я вже давно не відчувала, бо за останні роки неприємних подій у нас, на жаль, було більше.

Форум став для мене і джерелом нової інформації. Я почула реальні історії успіху наших жінок-лідерок. Легким цей шлях ні в кого не був. І я не виключення, в мене він теж був дуже непростий. Втім, зараз я займаюся улюбленою справою, дуже потрібною та відповідальною. Я керую багатьма працівниками, що теж додає додаткової відповідальності.

Звичайно, на форумі сподобалися і цікавинки – зустрічі з гостями, фахівчинями краси, представницями творчих професій. Знаєте, це 8 Березня стало для мене промінчиком щастя, який я хочу залишити в собі якнайдовше!»

Категорії
Наші люди

Талановита людина – талановита у всьому

В цьому вислові ми ще раз пересвідчилися, коли познайомилися з Оленою Лавриненко, дозувальником агломераційного цеху № 3. Свою роботу вона вважає мистецтвом, а ще пише вірші, співає, займається спортом та виховує трьох синів.

Про родину, роботу та війну

З Оленою Лавриненко ми зустрілися напередодні березневих свят. Мешкає вона поблизу Народного дому, який за часів війни став центральним хабом для людей, які рятуються у нашому місті від бойових дій. Як каже Олена, коли вона їде на роботу чи додому, то бачить багато родин-переселенців. Їй дуже хочеться їм ще більше допомагати як реальними справами, так і словами підтримки. Це бажання особливо загострилося, коли чоловік Олени Володимир пішов служити у ЗСУ.

«Вже зранку 24 лютого Володимир був у військкоматі. Йому казали, ти можеш залишатися вдома, бо в тебе трійко неповнолітніх дітей. Але чоловік вирішив, що зараз він має робити справжню чоловічу справу – захищати, – розповідає Олена. – Ще у 2014 році він хотів піти боронити Україну. Але тоді ми чекали на другу дитину, тож він залишився працювати у військкоматі. Водночас Володимир теж є працівником «АрселорМіттал Кривий Ріг», він горновий доменної печі № 6. Так сталося, що ми з ним познайомилися під час одного з осінніх свят і зрозуміли, що знайшли один одного. Ми вчилися в одному технікумі, металургійному, обидва брали участь у багатьох культурних заходах: співали, танцювали, грали на музичних інструментах. Як потім з’ясувалося, він ще й захоплюється фізикою, хімією, історією. Тож нам завжди є про що поговорити».

В агломераційному цеху № 3 обов’язки Олени – дозування шихтових матеріалів. Олена вважає, що це справжнє мистецтво, адже правильно це зробити теж треба вміти.

Вона працює як на висоті, де здійснює завантажування бункерів шихтовими матеріалами, так і знизу – контролює якість матеріалів, створює базу даних, робить  розрахунки для виробництва більш якісної шихти тощо. Усі операції обов’язково виконує безпечно, адже поряд розташовані енергетичні комунікації, різноманітне промислове обладнання. «Роботи багато, встигати доводиться усюди, тож іноді на власному досвіді пересвідчуєшся, що каска на голові була точно не зайвою», – шуткує Олена.

Зараз Олена більше уваги приділяє своїм синам. Найстаршому Миколі 13 років. Він добре малює, гарно співає, пише вірші. Мишку 7 років, він вже став першокласником. І наймолодшому Артему виповнилося 5 років.

До речі, усі сини Олени займаються спортом – рукопашним боєм. Микола нещодавно вже вдруге став чемпіоном України, і зараз готується взяти участь у чемпіонаті Європи, який планується у квітні. У Михайла теж є успіхи у цьому спорті. Артемка робіть в ньому лише перші кроки. У родині Лавриненків вважають, що цей вид спорту загартовує не лише тіло, а й душу, характер, здатність захищати не тільки себе, а й інших, а ще – дисциплінує та виховує відповідальність. Олена теж любить спорт, і колись серйозно цим займалася. Зараз, щоб підтримувати себе у формі, вона бігає на місці не виходячи з квартири. Починала з 9-ти км, а тепер пробігає до 15 км.

Творчість душу зігріває

Є у Олени ще одне давнє захоплення – вона пише вірші. Складати їх почала ще в дитинстві. У свої твори на актуальні теми вона вкладала глибокі почуття, щирі емоції. «Ти не можеш так писати», почула вона від педагогів школи після одного зі своїх виступів. На їх думку вірші були надто дорослими для маленької дівчинки. Після цього у Олени з’явилася невпевненість у собі, вона завдалася питанням, чи слід їй взагалі продовжувати писати вірші? Крапку у невпевненості дівчинки поставив її виступ на сцені Криворізького театру імені Шевченка. Справа в тому, що Олена колись ще й була учасницею драматичного гуртку, тож і виступати доводилося часто. Так ось, комісія, яка слухала її власний вірш, аж рота роззявила від подиву та захвату. Тоді до дівчини підійшов керівник їхнього гуртка та наполегливо порадив продовжувати писати та вірити у себе.

Коли чоловік Олени Володимир був у військовому відрядженні у Херсонській області жінка дуже хвилювалася за нього. Ці емоції вилилися у віршовані рядки:

Я знов не сплю цієї ночі,

На серці смуток, бо не поруч ти.

Я знов так хочу подивитись в твої очі,

В яких немає цієї клятої війни.

Так хочу, щоб в руках тримав не зброю,

А трьох синів своїх ти міцно обіймав.

Це пекло хочу я пройти з тобою,

Щоб це скоріш скінчилось, ти мене поцілував.

Заплющу очі і відчую я твій дотик,

І в тиші чую твого серця стук.

Та це лише моя уява,

І день за рік, коли не має поруч твоїх рук.

Обірве тишу знову звук тривоги,

Сльоза тихесенько пробігла по щоці.

Мені так сумно, боляче без тебе,

Я Янгола прошу, щоб він вас всіх накрив крилом своїм вночі.

Щоб повернулись ви живі додому,

Я Богу помолюся в сотий раз.

Щоб він відвів від вас ворожу зброю,

Щоб ворог відступив він дав наказ.

Олена каже, що її чоловік не любить коли за нього переживають. На будь-які питання він відповідає, що знаходиться там де треба і робить те, що треба.

«Ми з чоловіком виховуємо своїх дітей з вірою у себе, у свої сили, тож і розвиваємо їхні здібності, – продовжує Олена Лавриненко. – Ми живемо біля Народного дому, який раніше був Палацом культури будівельників. Колись там я співала під баян, у нас був гурток народної творчості, ми часто виступали. Я навіть брала участь у відбірковому турі конкурсу «Україна має талант». Від суддів я почула, що гарно співаю, але не маю особливої життєвої історії, яка б розчулила глядачів та примусила б їх голосувати за мене. Хто б тоді знав, що з початком війни важкі життєві історії будуть чи не у кожній родині, що майже усі ми станемо волонтерити та будемо готовими віддати все, щоб наблизити нашу Перемогу. Я хочу усім побажати вірити у себе, у свої сили та можливості. Кожен з нас на своєму місці, на роботі чи вдома, може зробити дуже багато, а коли ми ще й об’єднаємо свої зусилля, то успіх у здійсненні нашого спільного бажання прийде ще скоріше!»

Категорії
Новини

Про сміливих жінок та внутрішнє сонечко

Подруги Інна та Наталя люблять святкувати, але не планують нинішнього 8 Березня гучних святкувань. А найкращим подарунком для себе вважають перемогу, та щоб всі, хто зараз воює з окупантами, повернулися б додому живими й здоровими.

Наталя Журавель й Інна Мартем’янова працюють машиністками компресорних установок на центральній компресорній станції № 1. Вони керують потужним та складним енергетичним устаткуванням, яке бере з атмосфери повітря, стискає його і передає в багато цехів. За допомогою стислого повітря виконується багато виробничих операцій. Завдання наших героїнь – вести технологічний процес стискання, контролювати параметри устаткування, слідкувати за його безаварійною роботою. А у вільний від роботи час ці сміливі жінки працюють на нашу перемогу.

«У перші дні війни я, як і багато людей навколо, була налякана, збентежена, не знала, куди себе подіти, – згадує Інна. Але ми з подругою відчували, що щось маємо робити. Адже є одна мета на всіх – відстояти країну. І якщо не зможемо її досягти, то всім буде дуже погано. Й нам і нашим дітям». І вони взялися за маскувальні сітки, яких воїнам треба було дуже багато.

«Шукали тканину й нарізали багато стрічок, – доповнює Наталя. – Відносили це все туди, де плели «кікімори». Якщо був час, то й самі залишались, плели, плели, плели. А ще донатили на збройні сили, на дрони, багато на що». Наталя згадує, як приємно було дізнаватися, що практично всі: колеги, знайомі, родичі також роблять щось корисне. Печуть, смажать, будують укріплення, плетуть та в’яжуть. Це все давало віру у те, що таких людей не зломити. І хотілось робити ще більше.

«Робочих рук ставало більше й більше, – продовжила Інна. – А сіток вже не треба було стільки. І я дізналася про волонтерський проєкт «Разом», який впроваджує наше підприємство. Потрібна була допомога дітям переселенців з окупованих територій. Вони мають відчувати нашу підтримку. Я взялася за проведення для них майстеркласів. Ми з ними зайнялися виготовленням поробок». Інна зізналася, що в юності мріяла стати вчителькою початкових класів. Але багато родичів працювали на нашому підприємстві, й дівчина пішла їх шляхом, полюбила виробництво. І ось доля дала можливість ще раз пережити юнацьку мрію, і навіть втілити її у такий спосіб.

Наталя також часу й можливостей допомогти, наблизити перемогу, не втрачає. Вона регулярно здає кров для поранених. «Також продовжую донатити, – розповідає вона. – Здаю кошти у фонд Притули, Мадяру. Впевнена, що вони знають що робити, й жодна копійка не пропаде. Коли наша профспілка оголосила збір книжок, іграшок, зошитів та інших корисних речей для дітей звільненого Куп’янська, ми активно взяли в цім участь».

Майстерклас для дітей переселенців

Інна провела вже понад п’ятдесят майстеркласів для дітей. З одного боку вона робить дуже важливу справу, піклуючись про малечу, а з іншого сама отримує від цього справжній кайф. «Спочатку було трохи лячно, – посміхається волонтерка. – Як зустрінуть? Як воно вийде? Але коли я відчула тепло дитячих обіймів, то вже не вагалась. Я дійсно їм потрібна. Неймовірне захоплення у малюків й старших дітей викликають незвичайні техніки. Наприклад, малювання гуашшю за допомогою ниточки. Ми всі були в тій гуаші, але настільки було весело, що забули про все. Неймовірні відчуття».

Наталя та Інна, як і більшість з нас, люблять отримувати подарунки. Наталі над усе запам’ятались прикраси, які вона отримала від чоловіка в одне з 8 Березня. То був дуже приємний сюрприз. Інна ж з особливим теплом згадує, як також 8 Березня донька Катя, якій тоді було п’ять рочків, подарувала листівку, виготовлену власноруч. «Сонечко на небі, то добре, – посміхнулась Інна. – Але сонечко в душі – важливіше. Бережіть своє сонечко!»   

Категорії
Новини

Ще один криворізький металург віддав життя в бою з окупантами

2 березня у боротьбі за свободу України загинув старший навідник протитанкового відділення взводу вогневої підтримки Сергій Андрейчук. Він мужньо, до кінця виконав свій військовий обов’язок у бою поблизу Бахмута Донецької області. До мобілізації на військову службу 26 грудня 2022 року Сергій працював оператором посту керування станом гарячої прокатки сортопрокатного цеху № 1.

Старший майстер дротового стану ДС 150-1 Дмитро Деркач згадує про Сергія Андрейчука, як про одного з найкращих працівників, що вміло керував процесом прокатки, сумлінно ставився до роботи та був готовий допомогти колегам. «Надзвичайно тяжка, непоправна втрата для стану, цеху, для всіх нас, – говорить Дмитро Деркач. – Добрим він був, веселим, легко знаходив спільну мову з людьми. Сам був позитивним і міг підняти настрій тим, хто працював поруч».

У загиблого героя залишилося двоє малолітніх дітей. Щиро співчуваємо рідним, друзям та колегам Сергія.

Категорії
Наші люди

На роботі – розмітниця по металу, вдома –  кравчиня, дизайнер та ювелір  

За 20 років у професії розмітника Світлана Литвиненко навчилася так вправлятися з рейсмусом та чертилкою, що її креслення по металу точно відтворюють найскладніші викрійки майбутньої найпримхливішої деталі. От тільки замість матеріалу для шиття – метал для розкроювання. Втім майстрині до снаги, як свідчить практика та підтверджують її колеги, впоратися з будь-яким матеріалом. А прекрасне та чарівне вона здатна помітити навіть у звичайному ґудзику або металевій пряжці від ременя.

«20 років тому я прийшла на підприємство до цеху металоконструкцій. Саме тут я познайомилася та навчилася професії розмітника, – розповідає Світлана Литвиненко. – Для мене це було щось зовсім незнайоме, але згодом виявилося дуже близьким. Мені подобається працювати з металом, як з викрійкою. Це надзвичайно відповідально, адже погана розмітка – і деталі вже не вийде. Інколи мій простір для розкрою – металеві листи – можуть сягати й до 6 метрів за площею, адже деталі, які потім народжуються з цих викройок, масивні, великі та потужні, бо ми працюємо для гірничого та металургійного виробництв».

Колеги в ЦМК говорять про Світлану завжди з теплом. Чарівна жінка, одна з найкращих працівниць, талановита майстриня на всі руки – це все про неї. Вона вміє шити, в’язати, робити оригамі, плести з бісеру, але найбільшими творчими захопленнями для неї стали пошиття сумок та виготовлення брошок. Сьогодні кошик майстрині нараховує чимало великих та маленьких, ніжних, яскравих, неординарних та класичних брошок. Кожна брошка – окрема історія. Візьме, наприклад, Світлана звичайний ґудзик чи пряжку від старого ременя, «почаклує» над ними – і ось в її руках розквітає прекрасна квітка чи листя дивної рослини.

«Я дуже люблю працювати над тим, що потім приноситиме людям радість та користь, а не вкриватиметься пилом десь на полиці, – продовжує майстриня. – Мені здається, що брошка може народитися з усього. Першу брошку я створила, коли мала йти на корпоратив. Сукню придбала, а от прикраси до неї, яку б хотіла, не знайшла. Саме тоді моя перша брошка і побачила світ. Я завжди цим займаюся із задоволенням. От тільки цього воєнного року, на жаль, нічого не створила, не піднімалися руки, не було настрою. Натомість почала плести шкарпетки для наших військових. Спочатку забезпечила ними підрозділ мого брата, який в ЗСУ. Зараз плету й для інших».

А ще у Світлани є історія з сумками. В неї до них особлива любов. Найбільше їй подобається шити сумки з джинсу. У вмілих руках Світлани речі отримують друге життя. Зі старих джинсів народжується красивий аксесуар модниці.

«Перший творчий тандем з сумкою в мене народився, коли вела дитину до дитячого садочку. Треба було і носовичок кудись покласти, і маленьку іграшку для малечі. Тоді промайнула думка: «а чому б власними руками якусь цікаву сумку не створити?». Отак і понеслося. Сумки виготовляла навіть із залишків меблевої тканини. Фурнітурою для них могло стати будь-що. З сумками моє кохання продовжується й досі», – розповідає Світлана.

Останнім часом, говорить наша героїня, її все більше приваблює весна. Для неї – це час надії. Все оживає навколо, пробиваються паростки рослин, квітів. Світлана вірить, що тепло весняного сонця органічно співвідноситься із жіночою вродою. Навіть у цей складний рік дівчата та жінки чекають на свято жіночої вроди та ніжності – Міжнародний жіночий день.

«Так приємно, коли тебе вітають і вдома, і на роботі. Для мене неважливі матеріальні подарунки, натомість моральне ставлення, тепле слово, влучний комплімент, увага та турбота – це точно найкращий подарунок, – продовжує Світлана Литвиненко. – Я всім хочу побажати мирної весни. Щоб усі жінки дочекалися своїх коханих, щоб найсильнішим почуттям було саме кохання, щоб всі ми відчували себе бажаними, прекрасними та найкращими. Українські жінки насправді і є такими. Зі святом!»  

Категорії
Новини

Солодкий привіт захисникам

Зимовий та захисний одяг, маскувальні сітки, протитанкові їжаки, «броніки», будівельні матеріали, теплі шкарпетки, смаколики, ліки, фізична допомога… Неможливо перерахувати все, чим та скільки допомагають військовим з перших днів війни криворіжці.

Чимало волонтерів є працівниками «АрселорМіттал Кривий Ріг». І зробили вони вже чимало. Саме зараз, наприклад, на підприємстві для захисників приготували смачний привіт, щоби підняти хлопцям настрій на передовій. Солодощі від нашого підприємства вирушать до Донецької області. Довірили цю приємну місію волонтеру, майстру цеху з ремонту ланцюгів управління технологічними процесами «АрселорМіттал Кривий Ріг» Араму Галустову.

«Торік все починалося з мого особистого бажання допомогти, – розповідає Арам. – З часом зростало бажання, поступово – можливості та кількість однодумців. Наразі кістяк моєї волонтерської команди складається з 10 осіб. Але чимало працівників заводу раз у раз у різні способи долучаються до волонтерства. І це важливо, адже українські захисники потребують нашої допомоги щодня. От, наприклад, найближчий наш рейс допомоги буде у Донецьку область. Там захисникам потрібні сезонні ліки: від нежитю, кашлю, а ще знеболювальні, шовні та перев’язувальні матеріали. Завжди раді хлопці теплим шкарпеткам, пічкам для обігріву. А от смаколики, то взагалі окрема справа. Хлопців забезпечують військовим харчуванням, а ці солодкі привітання: млинці, печиво, вареники, пиріжки – це наче подих рідної домівки, тепло коханих рук. Тому я впевнений, що передані від підприємства солодощі додадуть хлопцям смаку та позитиву у військове життя. Є в цьому і раціональна складова, адже печиво, цукерка або шоколадка часто стають справжньою харчовою підтримкою в окопі, коли приготувати гарячу їжу немає часі і можливості».

Солодощі для захисників готові у дорогу

Географія волонтерських рейсів Арама Галустова – Херсонська, Миколаївська, Донецька області.  Його заводська бригада – 16 осіб, усі без винятку теж залучені до цього. Працівники підприємства навіть просяться до цієї бригади, адже всі хочуть допомогти тим, хто зараз на передовій виборює нашу незалежність, можливість мирно жити та спокійно працювати. Якщо ви теж бажаєте дізнатися про нагальні потреби наших воїнів та долучитися до волонтерського фронту чи хоча б разово допомогти, можете звернутися до Арама Галустова, він є у всіх соцмережах.

Поступово машину волонтера наповнили коробки із солодощами від  заводу. І стало якось тепліше на душі. Хай разом з теплим весняним сонцем до наших героїв дістанеться і тепло наших сердець. Допомогти може кожен, і допомога може бути різною, але вона завжди потрібна нашим героям.